Максим Кривцов — сучасний український поет, творчість якого зачаровує своєю глибиною, щирістю та різноманітністю тем. У його віршах легко поєднуються ліричність, патріотизм і тонка спостережливість за деталями повсякденного життя. Ця стаття розглядає кілька ключових аспектів творчості поета.
Біографія Максима Кривцова
Максим Кривцов — фігура, яка успішно поєднує наукову допитливість і практичний підхід до технологій, прокладаючи нові шляхи у галузі, що не стоїть на місці. Його біографія — це історія постійного пошуку рішень, які не просто відповідають вимогам часу, а й створюють нові можливості для майбутнього.
Ранні роки та освіта
Народився 22 січня 1990 року в місті Рівне, в родині, де батько працював продавцем преси, а мати – шкільним бібліотекарем. З дитинства був допитливим і цілеспрямованим. Навчався у місцевих школах № 23 та № 28. Серйозно займався плаванням протягом десяти років, що загартувало його характер і навчило дисципліни.
Після закінчення школи вступив до Рівненського технікуму технологій і дизайну, де здобув фах у галузі виробництва нетканих текстильних матеріалів. Прагнення до знань і саморозвитку привело його до Київського національного університету технологій та дизайну, який він закінчив у 2014 році, спеціалізуючись на проєктуванні взуття та шкіряних виробів.
Кар’єра
Його професійний шлях був різноманітним. Починав на Рівненській фабриці нетканих матеріалів, де набував практичного досвіду. Також працював у ролі продавця-консультанта, помічника майстра ательє, фотографа та SMM-менеджера творчого проєкту «Строкаті єноти».
Громадська та військова діяльність
Період Революції гідності став переломним у його житті. Він активно долучився до подій, а після початку війни на сході України в 2014 році добровольцем вирушив на фронт. Спочатку воював у складі 5-го батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Пізніше, у 2016–2019 роках, служив у Бригаді швидкого реагування Національної гвардії України, де виконував обов’язки старшого кулеметника.
Після демобілізації не залишив без уваги проблеми ветеранів. Він працював контент-менеджером у Центрі реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» та копірайтером у Veteran Hub, допомагаючи тим, хто повертався до мирного життя.
Повномасштабне вторгнення
З початком російського вторгнення в лютому 2022 року знову став на захист України. Служив кулеметником у Силах спеціальних операцій, брав участь у найважчих боях за Київщину, Харківщину, Херсонщину, Луганщину та Донеччину.
Останній бій
7 січня 2024 року він загинув, виконуючи свій обов’язок перед країною. Разом із ним загинув його улюблений рудий кіт, якому він присвятив один із своїх віршів.
Пам’ять і прощання
Церемонія прощання відбулася 11 січня у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві, після чого його проводжали на Майдані Незалежності. Похований 12 січня на Алеї Героїв кладовища «Нове» в рідному Рівному.
Спадок
Він залишив по собі пам’ять як про людину, яка була віддана своїм ідеалам, боролася за свободу і водночас залишалася ніжною, чуйною особистістю. Його кота, який загинув разом із ним, згадують як символ його людяності й любові до життя навіть у найтяжчі часи.
Ліричність у творчості
Один із найвідоміших творів поета — “Вірш про кота”. У цій роботі Максим Кривцов із теплотою та гумором описує повсякденне життя пухнастого улюбленця. Вірш насичений образами, які дозволяють читачеві відчути атмосферу затишку та домашнього тепла.
Вірш про кота
Хочу розповісти вам історію
про велетенського кота
рудого
як висохлі серпневі покоси
він має лиш білий нагрудник
сумні зелені
наче зелене масло
очі
часто прижмурює брови
наче вивчає наукову працю
бо сонця тут не трапляється
коли ви востаннє бачили сонце
свого часу
на початку осені
він був загрозою усіх тутешніх мишей
ей
це бліндаж великого рудого кота
пробігай повз нього
як найшвидше
шепотіли вони між собою.
Одного разу він
намагався спіймати мишку
у лінивому
але феноменальному стрибку
пролітаючи над пальником
з відкритим блакитним полумʼям
тепер обпалені
неохайні
смішно закручені
як у відомого художника
уже не такі довгі вусики
нагадують про той легендарний стрибок.
Він вмощується на краєчку полиці для сну
поруч з входом в бліндаж
завішеним двома шарами ковдри
і розглядає щось
крізь маленькі щілинки
можливо
когось
ворога або друга
лисицю або людину
вичікує.
Кіт знає
кожну стежку
кожен окоп нірку бліндаж
він має одну таємницю
коли на вулиці роздається
страшенно гучний і грізний безладний галас
і здригається земля
це прокидаються давні велетні
йдуть у своїх справах
він митттєво застрибує
в діру в обшивці
та й ховається десь в глибинах та катакомбах
невеличкого бліндажа
і не висунеться
ще чого
допоки велетні не находяться.
Коли він засинає
повільно витягує передні лапки
йому сниться літо
сниться цілий цегляний будинок
сняться кури
які бігають по подвірʼю
сняться діти
які частують пиріжками з мʼясом
в мене з рук випадково скочується шолом
падає на багнюку
кіт прокидається
прижмурює очі
уважно роздивляється навколо
свої:
засинає.
Цей твір демонструє здатність поета передавати прості радощі життя, використовуючи легкі й невимушені рими.
Вірші Максима Кривцова: про війну
***
«Я поверну собі своє життя
обіцяю»
написано маркером на стіні одного
популярного закладу Києва
там і кава і тістечка і модний одяг намисто музика та балкони з неймовірним виглядом
я бачив
як туман обіймає хмарочос
ніжно та тихо.
«Любові не існує»
написано на іншому поверсі цього закладу
а ще не існує моря
не існує повітря
не існує снів
і мене
але кава тут добра
знизу хтось дописав:
«Сонце, хто тебе змусив так думати?»
а я розкажу вам, хто:
болото, по якому важко дійти до бліндажу із позиції
міни, які падають поруч
завʼязана туго на шиї мотузка зими
частини людини
розкидані
розгублені по полю
химерно та неохайно
сон, який змушує кричати
дощ, коли тобі ще кілька днів чекати на зміну
і сонце
яке заховалось в підвал
бо повітряна тривога
дійсно
хто тебе так змусив думати, сонце?
Коротка відпустка
кілька днів разом з дорогою
я бачусь із друзями
ліплю з глини
вперше за два роки випікаю чізкейк
який так собі вдався
разом з подругою спостерігаємо
як кішка зими схопила мишку вулиці
тримає
я можу дихати
дорогу напроти перебігає дівчина
тримаючи за повідок великого худого пса
десь виринають останні поверхи хрущовок
наче плавці батерфляєм
мерехтять гірляндами
ще трохи
і я знову захочу стати частиною
звичайного міста
вигулювати великого пса
смажити яєшню
пити каву в симпатичних книгарнях з високими полицями
це небезпечно
це дуже небезпечно
спокійне життя це хвороба
викинь ці думки
наче використані бахіли
втікай звідси
в свій бліндаж
в своє болото
в свої міни
я поверну собі життя
я поверну собі життя?
Обіцяю.
***
“I’ll turn my life around,
I promise.”
In marker on the wall of a
popular spot in Kyiv,
here you will find coffee, pastries, stylish attire, music, and balconies with an incredible view.
I’ve seen
how the fog embraces the skyscraper
gently and quietly.
“Love doesn’t exist,”
written on another floor of this spot.
Nor does the sea,
nor does air,
nor do dreams,
nor me,
but the coffee here is good.
Someone added below:
“Sunshine, who made you think that way?”
Listen, I’ll tell you who:
the swamp, where reaching the blind spot is tough
mines falling nearby,
a winter rope tightly knotted around the neck
parts of a person
scattered
lost in the field
whimsically and unkempt
a dream that forces you to scream
rain when you have a few days left to wait for change
and the sunshine
that descends into the basement
because the air alarm
indeed,
who made you think that way, sunshine?
A short vacation,
a few days with the road,
I meet friends,
mold clay,
for the first time in two years, I bake a cheesecake
which turned out just okay,
with my friend, we watch
as the winter cat catches a street mouse
holding on,
I can breathe
a girl crosses the road
holding a big skinny dog on a leash
the last floors of khrushchyovkas emerge somewhere
like butterfly swimmers
twinkling with garlands
a little more
and I wish to become a part of
the ordinary city again
walk a big dog
fry some eggs
drink coffee in charming bookstores with tall shelves
it’s dangerous
it’s very dangerous
a calm life is an illness
throw away those thoughts
like worn-out slippers
run away from here
to your blind spot
to your swamp
to your mines
I’ll turn my life around
I’ll turn my life around?
I promise.
(Переклад – Марта Госовська)
***
Хто б міг подумати
шість років війни
хіба я міг знати
коли в дитинстві збирав стиглі яблука
на кінці серпня.
Хто б міг подумати
я блукав разом з другом по промзоні міста
збираючи метал
залишки запчастин на дорозі
30 копійок за кілограм
та ще й обважують
щоб купити трохи Південної ночі та пограти в Халф-Лайф
а тепер я збираю в посадці
залишки хлопців
людей
наче і виглядає як людина
чи частина людини
немає на світі нічого
настільки холодного.
Потрібно створити додаток
карту Лісового кладовища
стовпчик номер 58
від нього 4 кроки вперед
і третя могила праворуч — його
путівник кладовищем
всі лиш про це і говоритимуть.
Довгий жовтий автобус-гармошка
під номером 10
всього декілька на маршруті
25 копійок проїзд
завжди наповнений людьми
як ринок напередодні «першого вересня»
потрібно міцно притискувати сумки чи наплічник
бо ходять крадії
непомітно розрізають шкірзам
забирають останні гроші
але сьогодні в мене викрали дещо більше:
море.
Мене ковтає кит суму
я тут
наче Йона
та не можу вибратися
вже шість років
хоча це триває завжди
війни не закінчуються
закінчуються люди
хто б міг подумати.
***
Сідаєш в броню
наче у човен
накладаєш на очі
тактичні окуляри
замість монеток
і запливаєш у Стікс посадки.
Водій-механік Харон
впевнено мчить
у невідомість і достеменність
гуде двигун
наче перше слово
сьогодні твій Бог носить легкі плити
мультикамові брюки з наколінниками
хоча вони більше треба нам
аніж Богу
заряджає кулеметну стрічку
і хто його знає
чи сподобаються йому твої
тактичні окуляри з барахолки
і хто знає
де закінчується Стікс
і куди тебе занесе течія.
Головне
поправ окуляри
міцно притисни зброю до грудей
і дихай
дихай
дихай
бо
коли
ще.
***
В прифронтовому місті
чи певне уже фронтовому
добре
усі вже знають це місто
Купʼянськ
з обгорілими торговими вивісками
та розбитими бутиками у центрі міста
з памʼятником нескореному Бабаку
з гіпсу і якоїсь сітки
бо і в Бабака тепер є рани
але ми говоримо
що допоки стоїть бабак
стоїть і місто
маленький зубастий нескорений звір.
Тут
можна сказати
повітряна тривога по замовчуванню
а тишу вмикають лиш на короткий час
але й вона умовна
бо тут і стволка і танчік на краях дістає.
В місті
тримає варту нескорений Бабак
звисають залишки великих літер
з вивісок аптек та салонів мобільного звʼязку
зникло сонце
от так наче його проковтнули
так як ковтають слово
коли грають у мовчанку
так як кит ковтає головоногого молюска
от є тобі й немає
вже який тиждень.
Коли ми поїхали
дали пʼятак бабаку
ей чуваче
за кілька днів повернемось
покинули межі міста
наче скинули з себе довгий сірий тренч
випірнули з води
чи з-під ковдри
нас накрило хвилею світла
ми дрейфували на промінні
наче на дошці для серфінгу
(кажуть я часто використовую метафори про їжу
а також згадую про море та серфінг
дійсно
чому я згадую
про море та серфінг
а інколи й про чайок
які викрадають твою картоплю-фрі
щедро змащену густим майонезом
ну от знову)
ми закидувались світлом
наче опіоїдами
вибігали на мокре скошене поле
лягали на холодну землю
наче на теплий морський пісок
і розчинялись
як рафінований цукор розчиняється
в гранованій склянці
з металевою підставкою
в руках у студентки
що повертається додому
в плацкарті «Ковель-Київ».
Сонечко
не хоче
на війну
покличу представників військкомату.
***
Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.
Максим Кривцов: вірші з бійниці
***
весь світ у ранах я візьму цей жовтий скотч
я знаю тут у поміч лише жовтий скотч
так вабить декольте цієї дивної весни
ми всі пішли на Схід бо хто якщо не ми.
як короп в ставі вигравало тіло зброї
а він сказав візьми цей скотч він лиш загоїть
бери землі цієї берці й лісу тепле пончо
якщо ти наш намотуй більше, більше скотчу.
і говори зі мною більше говори ти
бо все мине крім слів як дим і ніч і вітер
ти так полюбиш це терпке прозоре місто
спускайсь з гори поки тут візуально чисто.
ця дика ніч і тут горланить все минуле
а тобі добре бо чотири, п’ять і нулик
все повертається як ляпас чи як ранок
та ми залишимося тут широким шрамом.
і вже земля нам так гірчить тепер як оцет
і як скінчиться скотч бери намотуй сонце
і в ночі цій неначе риба в клярі я
чи в Вас лишився скотч Небесна Канцелярія?
весь світ у ранах я візьму цей жовтий скотч
я знаю тут у поміч лише жовтий скотч
так вабить декольте цієї довгої весни
ми всі пішли на Схід бо хто якщо не ми.
***
Їй було 54
вона працювала у комунальному підприємстві
носила синю робу « Епіцентр »
і їздила на велосипеді.
Фарбувала нігті у багряний
фарбувала губи у багряний
і щоночі до неї приходили багряні сни.
Вона дивилась « Говорить Україна »
витирала сльози білим носовичком
згадувала дитинствояким тоді теплим було сонце
перед сном читала Кокотюху
і стрибала, наче плавець у воду, в свої сни
багряні, як нігті
багряні, як губи.
Чекала на суботу
щоб витерти пилюку в кімнатах
випрати одяг
приготувати шарлотку
і думати про минуле.
Її вбили п’ятого березня
коли вона повертала на свою вулицю
їдучи на велосипеді
вбили, як ніч убиває день
як осінь убиває літо
розіпнули чергою кпвт.
На хресті наче на дошці оголошень написано:
тут спочиває номер 451 вічна пам’ять.
На вулицях і на полях
з’являлись нові Голгофи
ось тільки кулі замість цвяхів
ось тільки артилерія замість списів.
Хотілося
рахувати дні до літа
рахувати кошенят
рахувати дітей
рахувати зорі
рахувати до ста, засинаючи.
Тут спочиває номер 176 вічна пам’ять
тут спочиває номер 201 вічна пам’ять
тут спочиває номер 163 вічна пам’ять
тут спочиває номер 308 вічна пам’ять.
Вплив поезії Максима Кривцова
Поезія Максима Кривцова знаходить відгук у серцях багатьох людей. Його вірші — це не лише художній текст, а й засіб передати найглибші почуття та переживання. Завдяки своїй різноплановості — від ліричних замальовок до сильних патріотичних творів — він став важливим голосом сучасної української літератури.
Творчість Максима Кривцова — це невід’ємна частина сучасної української культури, яка надихає та підтримує в складні часи. Його вірші нагадують про те, що навіть у найважчі моменти життя завжди є місце для надії, любові та краси.
