Твір «Лісова пісня» є однією з найвидатніших драм Лесі Українки, написана у 1911 році. Ця драма-феєрія є глибоким філософським і символічним твором, що порушує питання гармонії людини з природою, внутрішньої свободи та цінності справжнього кохання. Леся Українка створила цей твір під впливом народної творчості, легенд і власного сприйняття українського фольклору.
Біографічні відомості про авторку драми “Лісова пісня”
Леся Українка – видатна українська письменниця, поетеса, перекладачка, яка зробила значний внесок у розвиток української літератури. Її твори, сповнені глибокого символізму та національної свідомості, досі надихають читачів і дослідників. Вона була не лише майстром слова, а й активною громадською діячкою, яка боролася за права жінок, розвиток української культури та незалежність рідного народу.
Загальні відомості про Лесю Українку
Леся Українка (справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський, Волинської губернії у родині, яка зробила значний внесок у розвиток української культури. Її мати – Олена Пчілка, була письменницею та видавницею, а батько – Петро Косач, освічений поміщик, що підтримував українські національні традиції. З ранніх років Лариса виявляла хист до літератури та музики, однак тяжка хвороба не дозволила їй стати професійною піаністкою. Тому вона повністю присвятила себе письменницькій діяльності.
Дитинство та освіта
Лариса навчалася вдома, отримавши всебічну освіту, що включала європейську та українську літератури, історію, філософію, мовознавство. Вона знала понад десять мов, що допомогло їй стати блискучою перекладачкою та глибоко розуміти світову культуру. З дитинства мала слабке здоров’я, хворіла на туберкульоз кісток, через що зазнавала частих операцій і обмежень у фізичних можливостях (6 (18) січня 1881 року, під час святкування Водохреща, десятирічна Лариса застудилася, що згодом спричинило розвиток туберкульозу кісток і суглобів.). Однак хвороба не змогла зламати її дух – вона залишалася сильною, незалежною та продовжувала творити навіть у найважчі моменти життя.
Чому у Лесі Українки такий псевдонім?
Псевдонім “Леся Українка” з’явився у Лариси Косач у 1884 році, коли її вірші «Конвалія» та «Сафо» були опубліковані в журналі «Зоря». Вибір імені мав глибокий патріотичний зміст, адже її дядько Михайло Драгоманов підписувався як «Українець», а мати, Олена Пчілка, також використовувала псевдонім. Леся свідомо підкреслювала свою відданість українській культурі, національному руху та рідній мові, особливо в умовах русифікації. Крім того, псевдонім міг слугувати способом приховати справжнє ім’я юної письменниці, якій на той час було лише 13 років.
Літературна діяльність
Творчий шлях Лесі Українки розпочався в юному віці. Уже в 9 років вона написала перший вірш «Надія», а в 13 – дебютувала у пресі з поезією «Конвалія». Її ранні твори пронизані темами боротьби, віри у свободу та непохитної сили людського духу. Літературна спадщина письменниці охоплює поезію, драматургію, прозу, літературну критику та публіцистику. Вона писала в жанрі лірики, епосу, драми, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі.
Громадська діяльність та фемінізм
Леся Українка була не лише письменницею, а й активною громадською діячкою. Вона підтримувала український жіночий рух, виступала за рівноправність жінок і їхню роль у суспільстві. Разом із однодумцями працювала над зміцненням національної ідентичності через літературу та культуру. Вона була співзасновницею літературного гуртка «Плеяда», метою якого було поширення української культури, а також займалася перекладацькою діяльністю, популяризуючи світову класику серед українських читачів.
Останні роки та спадщина
Здоров’я Лесі Українки погіршувалося, і останні роки життя вона провела на Кавказі та в Єгипті, сподіваючись на покращення самопочуття. 19 липня (1 серпня) 1913 року вона померла в грузинському містечку Сурамі. Її поховали на Байковому кладовищі в Києві, а творчість продовжила жити у серцях українців. Вона залишила незгладимий слід у літературі та культурі, її твори стали символом боротьби за свободу та національну ідентичність.
Основні твори Лесі Українки
Серед її найвизначніших творів:
- Збірки поезій: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902).
- Поеми: «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903).
- Драматичні поеми: «Кассандра» (1907), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня» (1913).
«Лісова пісня» стала одним із найвідоміших творів Лесі Українки, що символізує боротьбу людини за свободу духу та прагнення до гармонії з природою.
Значення особи Лесі Українки для української культури
Леся Українка – це не просто письменниця, а символ нескореного духу, жіночої сили та інтелектуальної незалежності. Вона розширила межі української літератури, додала їй модерністські течії, розвинула драматургію, а її поезія залишила глибокий слід у світовій культурі. Її творчість і сьогодні є актуальною, а її постать надихає нові покоління боротися за свої ідеали, мріяти та творити.
Історія створення драми-феєрії «Лісова пісня»
«Лісова пісня» — один із найвідоміших творів Лесі Українки, який став перлиною української драматургії та одним із перших прообразів фентезі в національній літературі. Драма-феєрія була написана в 1911 році в Кутаїсі, а її перша постановка відбулася на сцені Державного драматичного театру в Києві 22 листопада 1918 року під керівництвом режисера Олександра Загарова. Твір поєднує в собі міфологічні, романтичні та філософські мотиви, зображуючи гармонію людини з природою, зіткнення мрії та буденності, а також боротьбу духовного та матеріального світу.
Поява ідеї написання твору «Лісова пісня»
Ідея створення «Лісової пісні» зародилася ще в дитинстві Лесі Українки. Вона захоплювалася волинськими легендами та казками про лісових духів, які чула від матері та селян. Письменниця згадувала, як ще в дитинстві в Жабориці її вразили розповіді про мавок, а пізніше, в Колодяжному, вона самотньо блукала лісами в місячні ночі, сподіваючись зустріти чарівні істоти. Саме ці дитячі враження лягли в основу майбутнього твору. Поштовхом до написання драми стали туга за рідною природою та спогади про чарівні волинські ліси. У листі до матері Леся Українка писала, що образ Мавки жив у її уяві ще з дитячих років, і нарешті настав момент, коли вона змогла його втілити у драматичному творі.
Написання драми «Лісова пісня»
Твір був написаний у Кутаїсі влітку 1911 року всього за 10–12 днів. Леся Українка згадувала, що робота над драмою була настільки захопливою, що вона не могла зупинитися, хоча цей творчий процес виснажив її фізично. Остаточне редагування та доопрацювання тривало до жовтня того ж року. Леся Українка з особливою увагою ставилася до кожного слова, ритму та образу. В її чорнових рукописах можна побачити численні закреслення та виправлення, що свідчить про глибокий процес творчого осмислення. Первісний начерк першої дії навіть містив прозові описи, які поступово набули поетичної форми.
Вплив історичних подій та перша публікація
Уперше «Лісова пісня» була опублікована у 1912 році в журналі «Літературно-науковий вісник» (том 57, книга 3). Однак у першому друці допущено чимало друкарських помилок, що змусило Лесю Українку переглянути текст для нового видання. Вона не лише виправила неточності, а й додала волинські народні мелодії, щоб ще глибше передати дух народної культури. Окремим виданням драма вийшла у січні 1914 року, вже після смерті письменниці.
Вплив «Лісової пісні» на українську літературу
Твір став знаковим для української літератури, оскільки Леся Українка створила унікальний синтез народної міфології, романтизму та символізму. Вона відійшла від традиційного реалізму та збагатила українську драматургію елементами філософської притчі. «Лісова пісня» продемонструвала новий підхід до теми взаємодії людини й природи, а також конфлікту між високими ідеалами та жорстокою реальністю. Завдяки своїй універсальності драма надихнула багатьох письменників та режисерів на подальші інтерпретації міфологічних мотивів у літературі та театрі.
Вплив на театральну та кінематографічну традицію
Перша постановка «Лісової пісні» відбулася 22 листопада 1918 року в Київському Державному драматичному театрі під керівництвом Олександра Загарова. Уже 4 серпня 1919 року відбулася друга постановка в Українському драматичному театрі Роменської «Просвіти» режисера Івана Кавалерідзе. З того часу драма неодноразово ставилася на сценах різних театрів України та світу. У ХХ столітті за мотивами твору було створено кілька екранізацій, а також численні театральні адаптації. «Лісова пісня» залишається популярною й в сучасному театральному мистецтві, її образи надихають художників, композиторів і кінематографістів.
Значення та актуальність твору
Попри те, що драма була написана понад століття тому, її проблематика залишається актуальною і сьогодні. Твір досліджує конфлікт між природою та цивілізацією, пошук людиною свого істинного покликання, боротьбу духовного та матеріального. Образ Мавки — символ вічної гармонії, що протистоїть буденності, — продовжує надихати нові покоління читачів. «Лісова пісня» — це не лише шедевр української літератури, а й глибокий філософський твір, який порушує одвічні питання людської душі, мистецтва, свободи та справжнього кохання.
Сюжет «Лісової пісні» драми Лесі Українки
«Лісова пісня» оригінальна драма-феєрія у трьох діях, що розповідає про світ, де природа і людина співіснують у гармонії, але буденність руйнує мрії та красу. Твір охоплює історію кохання між лісовою істотою Мавкою та звичайним хлопцем Лукашем, що розгортається на тлі містичного Волинського лісу. Леся Українка майстерно поєднує міфологію, філософію та народну символіку, створюючи твір, що не лише відображає красу природи, а й порушує питання боротьби між духовним і матеріальним світами.
Пролог до “Лісової пісні”
Події розгортаються у весняному лісі, сповненому міфічних істот. Русалки, Водяник, Лісовик та інші містичні мешканці обговорюють появу людей у їхньому світі. Вони знають, що присутність людських істот може призвести до руйнування гармонії лісу. Це своєрідний вступ, який готує читача до головного конфлікту твору.
Дія перша — зустріч Мавки та Лукаша
Лісова красуня Мавка, яка є втіленням природи та свободи, зустрічає молодого селянина Лукаша, який разом із своїм дядьком Левом приходить до лісу. Лукаш, натхненний чарами природи, грає на сопілці, і ця мелодія пробуджує Мавку. Вона зачаровується хлопцем, а той у відповідь захоплюється її красою. Лісовик попереджає Мавку про небезпеку, що несе спілкування з людьми, але вона, не дослухаючись, поринає у світ людських почуттів. Лукаш і Мавка швидко закохуються, проте їхньому щастю загрожують люди. Мати Лукаша, сувора і прагматична жінка, не схвалює незвичайну дівчину, що з’явилася у їхньому житті. Вона вважає, що Лукашеві потрібна працьовита дружина, яка дбатиме про господарство, а не лісова панна, яка не знає, що таке важка селянська праця.
Дія друга — людські реалії та зрада
Події переносяться у пізнє літо. Лукаш і Мавка тепер живуть разом, проте вона не може пристосуватися до селянського життя. Її тендітна душа не сприймає буденності, а прості клопоти викликають у неї лише сум. Вона не вміє працювати на полі, що викликає гнів у матері Лукаша. З’являється Килина, сільська жінка, яка стає суперницею Мавки. Вона вправна господиня та з легкістю виконує всі хатні роботи. Лукаш піддається впливу матері та поступово віддаляється від Мавки. Його приваблює практичність Килини, яка може забезпечити йому стабільність, тому він вирішує одружитися з нею. Мавка, розбита зрадою, шукає розради у містичних силах. Її намагається спокусити Перелесник, вогненний дух, який символізує пристрасть та забуття, проте вона не може відмовитися від своїх почуттів до Лукаша. Зрештою, Мавка віддається темним силам і зникає, поглинута містичною силою “Того, що в скалі сидить” (Марища).
Дія третя — кінець та розплата
Настає осінь. Лукаш одружується з Килиною, але його життя стає нестерпним. Вона виявляється сварливою та владною, а в домі з’являються “Злидні” — духи бідності та нещастя. Лукаш усвідомлює, що його рішення було помилковим, але повернути все назад уже неможливо. Мавка повертається у вигляді примари, яка нагадує Лукашеві про втрачене кохання. Вона розповідає йому, що навіть після всіх страждань її душа залишилася вірною. Лісовик, який теж бачить страждання Лукаша, карає його, перетворюючи на вовкулаку. Проте кохання Мавки настільки сильне, що вона рятує його, повертаючи людську подобу. В останній сцені Килина хоче зрубати вербу, у яку перетворилася Мавка, але Перелесник підпалює дерево, і воно разом із хатою Лукаша згорає. Лукаш залишається сам, у руках він тримає сопілку, яка звучить голосом Мавки. Її останні слова — це звернення до Лукаша, щоб він не сумував, адже її душа буде жити в його серці через музику.
Фінал і розв’язка драми
Фінал драми відкритий і символічний. Лукаш, сидячи біля верби, яка була Мавкою, розуміє, що втратив щось більше, ніж просто кохання — він зрадив свою мрію, красу та гармонію. Його серце залишається порожнім, бо матеріальні блага не змогли дати йому того щастя, яке дарувало чисте й безкорисливе кохання Мавки.
Основні конфлікти твору
- Конфлікт духовного та матеріального світів. Мавка уособлює чистоту, красу та гармонію природи, тоді як Килина і мати Лукаша — буденність, практичність та господарську розважливість.
- Конфлікт мрії та реальності. Лукаш на початку прагне гармонії, але зрештою зраджує власні почуття та обирає буденне життя.
- Боротьба між коханням та обов’язком. Мавка і Лукаш щиро закохані, але через суспільні норми та тиск оточення їхня любов виявляється неможливою.
Значення “твору”Лісової пісні”
Драма «Лісова пісня» є не лише історією трагічного кохання, але й глибокою філософською притчею про вічну боротьбу між високими пориваннями людської душі та приземленою буденністю. Леся Українка створила унікальний світ, у якому природа і людина взаємодіють, а містичні істоти є такими ж реальними, як і звичайні селяни. Твір має глибокий символічний зміст і порушує питання свободи, гармонії з природою, вірності собі та своїм ідеалам. «Лісова пісня» залишається одним із найвизначніших творів української літератури, що надихає читачів на роздуми про справжні цінності життя.
Характеристика головних персонажів твору «Лісова пісня»
Драма «Лісова пісня» Лесі Українки містить багатошарові образи, які поєднують у собі риси реальних і міфічних персонажів. Герої твору є символами боротьби між природою та людським світом, між духовною красою та буденністю. Вони втілюють різні ідеї, погляди на життя та взаємовідносини людини з природою, коханням й свободою.
Характеристика Мавки
Мавка є головною героїнею твору, чарівна лісова істота, яка уособлює красу, духовність, свободу і гармонію з природою. Вона не знає зла і живе за законами природи, де немає підступності та жорстокості. Кохання до Лукаша пробуджує в ній людські почуття, і вона готова залишити свій світ заради нього. Проте людська буденність та матеріальні турботи знищують її щастя. Зраджена коханим, Мавка все ж не втрачає своєї духовної чистоти, перетворюючись на символ вічного життя та природи.
Основні риси характеру Мавки:
- Поетична, ніжна та мрійлива.
- Втілення свободи та природної гармонії.
- Щира у почуттях, вірна коханню.
- Сильна духом, навіть після зради Лукаша.
- Здатна на самопожертву та прощення.
Характеристика Лукаша
Лукаш — молодий селянин, який на початку твору сприймає світ із захопленням і готовий віддатися пориву кохання до Мавки. Проте його характер слабкий, і під тиском матері та сільських звичаїв він зрікається своїх мрій. Він одружується з Килиною, прагнучи стабільності, але зрештою втрачає найцінніше — здатність відчувати красу і гармонію. Його доля стає трагедією людини, яка обирає буденність замість справжнього щастя.
Основні риси характеру Лукаша:
- Добрий, але слабкодухий.
- Невпевнений у собі, легко піддається чужому впливу.
- Спочатку відкритий до прекрасного, але зрештою зраджує власні почуття.
- Жаліє про свої помилки, проте надто пізно.
Характеристика Дядька Лева
Дядько Лев — мудрий і добрий чоловік, який живе в гармонії з природою та поважає її закони. Він єдиний із людей, хто розуміє світ лісових істот і підтримує Мавку. Його образ протиставляється матері Лукаша, яка бачить у природі лише джерело прибутку. Дядько Лев — символ гармонії між людиною та природою.
Основні риси характеру Дядька Лева:
- Мудрий, доброзичливий, справедливий.
- Шанує природу, розуміє її закони.
- Втілює традиційну народну мораль.
- Захищає лісових духів і намагається передати Лукашеві свою мудрість.
Цитата про Дядька Лева:
«Він чоловік розумний і добрий, лісовим людям кривди не робить».
Характеристика Матері Лукаша
Мати Лукаша — уособлення селянської буденності та жорсткого прагматизму. Вона не сприймає мрій і краси, для неї головне — господарство та матеріальний . Вона зневажає Мавку за її відчуженість від праці та наполягає на тому, щоб Лукаш одружився з Килиною.
Основні риси характеру Матері Лукаша:
- Практична, владна та сувора.
- Дбає про господарство більше, ніж про почуття сина.
- Не визнає нічого, окрім праці та матеріального добробуту.
- Символ сільського реалізму, що протиставляється лісовій духовності.
Цитата про Матір Лукаша:
«Що то за дівка, що робити не вміє?»
Характеристика Килини
Килина — сільська жінка, яка стає дружиною Лукаша. Вона уособлює матеріальний світ, позбавлений романтики та духовності. Її поява в житті Лукаша символізує остаточну втрату ним мрій і прив’язку до буденності. Вона владна, сварлива та егоїстична.
Основні риси характеру Килини:
- Практична та хазяйновита.
- Владна, різка, непохитна.
- Байдужа до краси та духовності.
- Символізує примітивні життєві цінності.
Характеристика Перелесника
Перелесник — вогняний дух, який з’являється у другій дії. Він спокушає Мавку, пропонуючи їй втечу від болю та страждань. Його образ є символом пристрасті та забуття, яке може знищити душу.
Основні риси характеру Перелесника:
- Спокусливий і загадковий.
- Уособлює миттєву пристрасть, що швидко згорає.
- Пропонує легкий шлях до забуття.
Цитата про Перелесника:
«Я весь горю! Я весь палаю!»
Характеристика Лісовика
Лісовик — володар лісу, який оберігає його мешканців. Він намагається застерегти Мавку від зв’язку з людьми, розуміючи, що це може призвести до трагедії.
Основні риси характеру Лісовика:
- Мудрий і строгий.
- Захищає порядок у природному світі.
- Відчуває небезпеку від людей.
Характеристика Марища (“Того, що в скалі сидить”)
Марище — темний дух, який символізує загибель душі. Він намагається забрати Мавку, коли вона переживає найбільше страждання після зради Лукаша.
Основні риси характеру Марища:
- Символ смерті й забуття.
- Жорстокий і невблаганний.
- Втілює безвихідь та знищення духовного світу.
Цитата про Марища:
«Ти станеш навіки моєю!»
Персонажі «Лісової пісні» Лесі Українки є не лише героями драматичного сюжету, а й глибокими символами, що втілюють протистояння між природним і людським світами. Мавка символізує духовність, свободу і красу, тоді як Лукаш — слабкість людської природи, що піддається тиску суспільства. Лісовик, Дядько Лев і Перелесник доповнюють картину світу, в якому гармонія можлива, якщо людина шанує природу та власну душу.
Цитати з драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки
Драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки є глибоким філософським і символічним твором, що розкриває теми кохання, свободи, протистояння духовного і матеріального світів. Пропонуємо добірку ключових цитат, які допомагають краще зрозуміти головні ідеї твору:
Про силу справжнього кохання
“Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!”
Ця цитата належить Мавці та є одним із найзнаменитіших висловів твору. Вона підкреслює незнищенність духовної краси, кохання й творчості, які існують поза межами матеріального світу.
Про свободу і гармонію з природою
“Ну як таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде!”
Цими словами Мавка виражає своє нерозуміння людського світу, де існують обмеження, страх і підкорення буденності. Вона символізує свободу духу, що не може бути знищена.
Про людську зраду та слабкість
“Ти душу дав мені, як гострий ніж,
що крає тіло, й вистигає кров…”
Ці слова Мавки звернені до Лукаша, коли він зраджує її заради буденного життя. Вони передають біль та розчарування через зраду і втрату довіри.
Про ціну матеріального світу
“Отак і треба держати хлопа, а то розлещиться!”
Ці слова належать Килині — приземленій і владній жінці, яка уособлює побутову буденність. Вона керується практичним розрахунком і не розуміє високих почуттів.
Про жертовність та втрату ідеалів
“Як солодко грає, як глибоко крає,
розтинає мені груди, серденько виймає…”
Ці слова Мавка промовляє через сопілку Лукаша. Вони символізують втрачений зв’язок між ними, а також відродження кохання через музику.
Про людську байдужість
“Що ж, хіба ж то не добре? — Хата тепла, їсти є що, робота не тяжка…”
Лукаш, піддавшись буденності, говорить про своє нове життя. Проте в цих словах відчувається порожнеча, адже він втратив своє справжнє «я» і душевну гармонію.
Про вічний зв’язок людини з природою
“Душа ти лісова! Тепер ти стала
дівчиною, що жить могла б між нас…”
Ці слова Лукаша показують, як Мавка змінилася, прийнявши частину людської сутності, але не втративши своєї духовної природи.
Про втрату мрій
“Не зумів ти, сердешний, своїм життям до себе рівню найти…”
Ці слова звернені до Лукаша, який, обравши земне життя, зрештою втратив себе. Вони відображають головну трагедію твору — людину, яка зрадила свої мрії.
Про силу музики та мистецтва
“Грай, моя сопілко, поки не погас вогонь!”
Лісовик звертається до Лукаша, нагадуючи йому про втрачений зв’язок із природою й музикою. Це символ боротьби між буденністю та духовністю.
Про протистояння людини та природи
“Земля ще може спить, та вже її будит
гримучий молот ковальський, і люде
на стежки витоптують ряст…”
Ці слова описують поступове знищення природи через людське втручання. Леся Українка передає ідею, що людська жадібність загрожує гармонії природи.
Цитати з «Лісової пісні» розкривають основні ідеї твору: боротьбу між світом природи та людини, втрату духовності, силу мистецтва, свободу і справжнє кохання. Вони показують трагедію людини, яка відмовляється від прекрасного заради буденності, але зрештою усвідомлює свою помилку, коли вже надто пізно.
