Яблуко — символ, який протягом століть надихав митців і поетів. Воно уособлює родючість, красу, знання і навіть спокусу, займаючи особливе місце як у народній творчості, так і в літературі. Цей фрукт приховує в собі багатство значень і образів. У цій статті ми розглянемо поезію, присвячену яблукам, що підкреслює їхню природну магію та символічну глибину.
Вірші про яблука для дітей
Яблуні
Усміхнулись яблуні,
Дощиком закраплені,
Стрепенули вітами,
В сонці обігрітими.
І я чув, як тріскались
Яблуневі брості,
Цвітом зазиваючи
Ранніх бджіл у гості.
Віктор Кочевський
***
Яблунька
Ранньою весною
В нашому садочку
Я сама садила
Яблуньку струнку.
І шумить листвою –
Вже така, як я! –
Від усіх найкраща
Яблунька моя.
Г.Бойко
***
Налите сонцем,
Налите соком,
З гілки зірвалось,
Впало звисока.
– Боляче, певно?
– То вам здається. –
Лежить рум’яне в траві
Й сміється.
Д.Поникович
***
В яблуньки перше яблучко
Гілочку долу гне.
Яблучко-немовляточко
В яблуньки не одне.
Гойда-да. Носить яблунька
Яблучко в пелені.
Яблучко-немовляточко
Кузочці і мені.
Акровірші про яблука
***
Ясний ранок вітає нас,
Блищить плід на гілці враз.
Листя шепче: «Торкнись мене,
У саду радість промайне».
Красень-яблук — дар землі,
Аромат — на всі століття.
Вірші про осінні яблука
Осінній сад ще яблука глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь…
А у світанків очі променисті.
То білий кінь,
то білий-білий кінь
шукає літо у сухому листі.
***
Щедра та багата чарівниця-осінь
Яблука збирала у великий кошик.
Білі та червоні,такі соковиті,
Золоті,рум”яні,всі до рук просились.
Хуліган-вітрисько почав пустувати,
Перекинув кошик та й утік із саду.
Врізнобіч котились всі червонобокі,
Схованкою стала їм трава висока.
***
Запахли яблука у сіні –
на молодість, на перший гріх.
Містечка галицькі осінні.
Є щось феллінівське у них.
Когось повік не розшукати.
Губити щось, як божий дар.
На обрії стоять Карпати.
Горять ліси. Гуде базар.
Вірші про яблука для дорослих
Яблука червоні
Яблука червоні, стиглі, соковиті…
До землі гіллячки тонкі потягли.
Соками земними всі плоди налиті.
От уже й осінні дні до нас прийшли.
Як же дуже швидко все в житті минає,
Тільки-но, здається, буйно ще цвіло…
А уже достигло й листячко злітає,
Відлетіло швидко літечко й тепло.
А хотілось довше в цій красі побути,
Бо ж вона найкраща, рідна і моя…
Цю красу тендітну ніжно пригорнути,
Душу напоїти співом солов’я.
По сріблястих росах бігти на світанку,
Зустрічати сонце, що в росі встає.
І радіти щиро ніжному серпанку
Й знати, що усе це рідне і твоє.
А сьогодні осінь, яблука обсіли
Яблуньку в садочку, наче дітлахи.
А із лісу й саду в вирій полетіли
У далекі далі і пісні, й птахи…
Одиноке яблуко
Злетіло листя, яблуко ще ні…
Воно одне на дереві лишилось
І задивилось в небеса ясні
Чи на зірки можливо задивилось?
Одне… Одне на голому гіллі,
Йому ж самому, мабуть, страшнувато…
Та ні! Ген в небі линуть журавлі,
Вони вітають яблучко крилато!
Й летять удаль — робота в них трудна,
Їм треба ще далекий шлях здолати…
А яблуко їх ждало завидна,
Воно лишилось птахів проводжати…
***
Яблука на першому снігу
радо зустрічають перехожих.
Бути не привітними не можна
яблукам на першому снігу.
Срібним смутком ранньої зими
сповнюються і сади, і ріки.
Тільки, як з тобою нам зустрітись
в тихім смутку ранньої зими.
Скільки ще на березі чекань
нам збирати яблука і груші?
Скільки заколисувати душі,
вгадуючи долю по зірках?
Білий сніг сідає на плече,
наче птах, що збився із дороги.
Зазира мені у вічі строго –
поглядом рубає, як мечем.
Крадькома зривається із губ:
Де ти, моя пташко перелітня?
Тихо. Усміхаються привітно
яблука на першому снігу.
***
Злетіло листя, яблуко ще ні…
Воно одне на дереві лишилось
І задивилось в небеса ясні
Чи на зірки можливо задивилось?
Одне… Одне на голому гіллі,
Йому ж самому, мабуть, страшнувато…
Та ні! Ген в небі линуть журавлі,
Вони вітають яблучко крилато!
Й летять удаль — робота в них трудна,
Їм треба ще далекий шлях здолати…
А яблуко їх ждало завидна,
Воно лишилось птахів проводжати…
Яблука залишаються унікальним символом, який поєднує простоту та глибину. Їхній образ надихає на роздуми про життя, природу, щедрість і людські почуття. Вірші про яблука підкреслюють гармонію світу навколо нас і нагадують, що навіть у буденності можна знайти красу.
