Вірші про Збройні Сили України – це подяка нашим воїнам, які кожну хвилину боронять наші кордони. Які віддають всі свої сили і життя за незалежність і квітучість України. Віршами ми хочемо підтримати наших захисників і захисниць. Показати їм всю нашу любовь, підтримку, віру. Ми хочемо, щоб кожна строчка вірша надихнула їх, показала що про них пам’ятають і чекають.
Дитячі вірші для воїнів
Славна історія у Батьківщини моєї
Славна історія у Батьківщини моєї,
Багато різних подвигів присвятили їй.
І під мирним небом, і в боях війни
Відвагу проявляють Захисники Країни!
Льотчики – герої і артилеристи,
Моряки, зенітники, браві танкісти,
Десантники, сапери, піхота і зв’язківці,
Розвідка, прикордонники і кавалеристи!
Ти солдат і тепер захищаєш
Ти солдат і тепер захищаєш,
Рідний край від московських катів.
Нечисть бісівську геть проганяєш,
Що зі зброєю вдерлася в дім.
Знаю, синку, ти скучив за мною,
Та за рідним будинком своїм.
Бог почує молитву ту мою,
Повернешся додому живим.
Вірю, буде твоя перемога,
Та майбутнє щасливе життя.
В Україну я вірю та в Бога,
І чекаю на тебе щодня.
З Днем захисника України!
Героям країни
Героям країни,
Воїнам світла –
Захисникам України,
Що мужньо боронять нас
Від супостата,
Ні танком, ні градом
Вас не залякати.
Всім тим що життя
Не шкодують віддати –
Низький вам уклін,
І велика подяка!
Вірші про захисників та захисниць України
УКЛІН ЗАХИСНИКАМ!
Я люблю, тебе — дуже, дуже,
Мій Герою, не з книги, а з дня.
Знов сирена неспокій рушить.
Та тривога за тебе, бійця!
Ми не бачились. У вічі не знаю.
Ти ж вірніший за зорі вночі.
День і ніч з тобою минає,
Всі за тебе мої молитвИ…
Я люблю тебе, Непереможний!
Уцілій лиш у битві за край!
Хай минає куля ворожа!
Я чекаю й люблю — пам’ятай…
ЗАХИСНИКАМ
Землю мою захищено.
Вкрадене відвойовано.
Ворога в попіл знищено.
Спокій наш гарантовано
Доблесними солдатами.
Лицарями незламними.
Хлопцями та дівчатами.
Захисниками славними.
Жили вони звичайними,
Просто людськими долями.
Стали національними
Воїнами-героями.
Шана на віки вічні їм!
Честь і хвала нескореним!
Слава полеглим і живим!
Схилимо, браття, голови!
ЖИВИЙ…
– Живи, живий, – закутуюся в ніч,
«Добраніч, донечко. Люблю тебе, Маріє»
На відстані розмови – гарна річ:
Безцінна безоплатна терапія.
Живи, живий! Боятися не слід –
Не розплескай миттєвості коштовні.
Бо ти – це є могутній дивосвіт:
Все у тобі з тобою йде назовні.
Живи, живий! Сьогодні гарний день.
Якщо ж не дуже – завтра буде краще.
Вдихни цей ранок космосом легень,
Виводь всіх демонів із внутрішньої хащі.
Не треба аж занадто перейматись,
Що не такий. Бо кожен – не такий.
Перемогти. Прожити. Подолати.
Живи, живий.
Живи, живий.
Живий…
СПАСИБІ ВАМ, ЗАХИСНИКИ ВІТЧИЗНИ…
Спасибі Вам, захисники Вітчизни!
Усім, хто землю рідну боронить…
В боргу ми перед Вами, аж до тризни…
Хай Матір Божа Вас усіх хранить!…
За Вас щодня я Богові молюся,
Щодня прошу у Нього одного:
Щоб кожен з Вас додому повернувся,
Живий-здоровий… Я молю Його…
Щоб кожна мати сина дочекалась,
Щоб батько рідну доньку обійняв…
Малеча — мамі, татку щоб всміхалась,
Щоб в мирнім небі журавель кружляв…
Згадаю всіх я, ставши на коліна,
Життя своє віддав хто у бою…
За свою матір, неньку Україну…
В скорботі голову свою схилю…
Зворушливі вірші про війну в Україні
Мій перший вірш написаний в окопі
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик —
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.
Тиждень тому
Тиждень тому — наче місяць назад.
Місяць назад — наче роки тому.
В мене під вікнами знов чути Град:
Мабуть, сьогодні я точно помру.
В мене в кишенях банкноти й картки.
В мене в наплічнику кішка і крам.
Я так й не встигла купити квитки,
От й ризикую в дорозі життям.
Щоб не здуріти, рахую до трьох.
Щоб не боятись, тримаюсь в руках.
Ми переможемо і з перемог
Відновим будинки в розбитих містах.
Тільки триматись! Ні кроку назад.
Все віддаю — і не шкода.
Тому Вірю в країну із безліччю вад: З нами і правда, і Бог, й ЗСУ.
Звуки лякають звичайних петард
Тих, хто зумів — не загинув в бою.
Соняхи
Сину, сину, спи, маленка квітко,
Сину, сину, сходить десь війна.
Сину, сину, підростаєш швидко.
Як боюсь сказати, що вона
Налетіла в нашу, сину, хату,
Заселилась у думках й ві сні.
Найстрашніше – втратити нам тата
Сину сину, соняхи цвітуть…
Сходить сонце, сходить кров’ю Схід.
Йдуть чужі синочки воювати,
І за них помолимось як слід…
На твоїх розумних, сину скронях,
Боязко цілунки залишу.
Ти іще маленький, мамин сонях
Я за тебе Господа прошу.
Діти сплять. І рвуться в ніч гармати.
Соняхи лягають у росу.
То зітхнула важко наніч мати,
Стерла сльози і думок грозу.
Й знову грози. Дощ вогнів і … гради.
Гради! Гради! Градом небозвід.
Сучі визволитель-колоради
Сіють сім’я пуль свинцевих лід.
І під гул тривожних гвинтокрилів
В соняхів дрібненьких німота.
І кричать у небо що є сили
У Луганську визрілі жита.
Сину-сину спи, маленка квітко,
Сину, сину, сходить десь війна…
Я не кіборг – я вчитель історії…
Я не кіборг – я вчитель історії.
багато читав про війни.
Тут таких, як я, – тисяч сто.
І їм Дуже хочеться бути вільними».
«Я приїхав туди, де ціляться,
Хоч ніхто мене не просив.
Я не кіборг – я хлопець із Вінниці.
В мене скоро народиться син».
«Кажуть, кожен тут буде, і був, і є,
Хоч соромляться – всі герої.
Я ж не кіборг – удома я був водієм
І ніколи не чистив зброю».
«Ми за тих, хто далеко десь там, внизу
Божеволіє від напруги.
Я не кіборг – я плачу, коли несу
Покалічене тіло друга».
Що нам культи осіб і чужих богів?
Вся країна із дня у день
Щиро молиться не за кіборгів –
За звичайних своїх людей.
Ластівка зводить гніздо…
Ластівка зводить гніздо,
носить з урочища глину.
Дім свій я довго ліпив,
завтра надовго покину.
Ластівки глину беруть
з рову, де нас постріляли.
Наші серця вам на гнізда підуть…
Ночі ще теплі. Роси вже впали.
З неба, землі і води,
з кров’ю, сльозами і потом
ліпим гніздо і вертаєм сюди
наші болючі, забуті сліди,
наші тіла, перемотані дротом.
Скоро холодна зима
Губи зведе німотою…
Смерті на світі нема –
Я повернусь за тобою.
Вірші про війну мають глибокий вплив на суспільство, під час боротьби за незалежність і мир. Вони відображають переживання, об’єднують народ, підтримують бойовий духу та формують національну ідентичності.
