Вірші про дружбу

Зміст

Дружба – одне з найголовніших почуттів людини в житті. Саме з дружби починається підтримка, довіра, особливі моменти, а іноді й кохання між людьми. В цій статті ми розглянемо декілька різних видів віршів про дружбу. 

Вірші про дружбу для дітей

***

Сумно хом’яку самому
ягідки збирати.
Може, запросити гнома,
хай виходить з хати?
Будуть сонячної днини
друзі серед лісу
класти ягідки малини
в кошики з меліси.
(Ю. Смаль)

***

Що зробити,
щоб удвічі
видавався
торт смачнішим?

Що зробити,
щоб удвічі
кожен день
для вас побільшав?

Щоб і радості,
і щастя
вам було —
аж ніде діти?

А немає тут
секрету:
треба з другом
поділитись!

(А. Костецький)

***

Нелегко бути добрим другом,
Це як талант і як судьба.
Рідніше кровних – браття духом,
Хто їх розлучить? Смерть хіба!
А втім, – це істина затерта,
Завчасно вживана мабуть…
Суть дружби є самопожертва,
Тому нелегко другом буть.

***

Що зробити,
щоб удвічі 
видавався 
торт смачнішим?

Що зробити, 
щоб удвічі 
кожен день 
для вас побільшав?

Щоб і радості, 
і щастя 
вам було — 
аж ніде діти?

А немає тут 
секрету: 
треба з другом
поділитись!

(А. Костецький)

Вірші про дружбу українських поетів

 ***

Як добре, коли важливі люди поруч:
У серці, у думках, ведуть за руку,
Як добре, коли збуваються наші мрії
І почуття сильніші за розлуку.

Не чуємо ми зайвих обіцянок,
Їх вчинками підкріплюють,- не словами,
Після ночі обов’язково настає світанок
Та віра у прийдешнє — річ незламна.

А якщо ми раптом спотикнемось,
І буде, що помилимось у комусь,
Для нас найкраще сама доля обирає,-
Головне не помилитися повторно.

Що загадали, все нехай здійсниться,
А що не так, – не треба сумувати,
Життя не тільки, плисти човником по водичці,
Буває треба і пороги оминати.

Чудово як нашій присутності радіють
І говорять слова, що ми хотіли б почути.
Не брешуть, а оберігають і цінують
І тоді життя здається яскравішим.

(Наталя Приходько)

***

На світі все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть
тоді, як сонце світить.
Бува, що втратять колір
всі квіти у саду…
Лиш не бува ніколи,
щоб друг тебе забув.
А як забуде раптом
тебе твій друг — то що ж:
ніякий він не справжній,
а просто так — ніщо!..
(Анатолій Костецький)

***

А ти телефонуй…
Коли тобі сумно
Коли ж зовсім нудно
Коли журба тебе полонила
Коли кохання подарувало крила
Коли від болю мову відібрало
Я тобі розкажу як тебе мені бракувало.
А ти пиши..

Коли серце твоє ребра ламає
Коли здається, що порятунку немає
Коли сили покинуть
Коли спогади з дитинства нахлинуть
Коли чай твій охолоне
Тоді я напишу про море солоне
А ти телефонуй…
Коли веселу історію згадаєш
Коли похресницю колихаєш
Коли нову книгу придбав
Коли нову дівчину покохав
Коли, навіть, нема чого розповісти
Я просто буду читати тобі свої листи
А ти пиши…
Коли ніч прийде
Коли сонце зійде
Коли світ поглине хаос
Коли згадаєш мій голос
Коли просто мене згадаєш
Я – чекаю, ти ж знаєш

( Татьяна Березова)

Жартівливі вірші про дружбу

***

Подружитись закортіло
Пташеняткові з котом.
Зовсім близько підлетіло
До кота з рудим хвостом.

– А, давай дружити, Томе?
Бачу ти сидиш сумний.
А в самого кров холоне,
Бо насправді – кіт “страшний.”

Ще й матуся туркотіла:
– Не підходь лиш до кота!
Не сидять коти без діла,
То робота в них така:

Виглядати тихо пташку,
Причаївшись хитро так.
Розпізнати хитрість важко,
Ризик це, недобрий знак!

Неслухняне пташенятко
Не послухалось батьків.
І без дозволу малятко
Полетіло до котів.

Та, мабуть, було везіння,
Дружелюбним був наш Том.
Ніби за чиїмсь велінням,
Подружились птах з котом.

Змайстрував кіт годівничку,
Щоб вчепити на сосні.
Частуватиме синичку
За чудовії пісні.

Всі казали, одностайно:
– Дружба дивна, непроста!

***

Йшов зі школи я додому,
Відчував легеньку втому.
Парком я ішов неквапно
Так цікаво було в парку!

Білочка руда маленька
Плигала собі швиденько.
Працювала жваво мила,
Щось в дупло вона носила.

Дві ворони на травичці
Знов сварилися по звичці.
Знахідку якусь ділили,
Повно крику наробили.

По алейках, мов зайчатка,
Швидко бігали малятка.
Галас, сміх дзвінкий навколо!
Добре їм, не ходять в школу.

А мені ще, як згадаю,
Стільки всього вчити маю!
Так завдань іще багато,
Мушу вчитися завзято.

Добре в парку тут гуляти,
Та пора мені до хати.
Йду похнюпившись, сумую.
Раптом що це? Що я чую?

В кінці парку, під вербою,
Плаче собача з журбою.
Плаче зовсім ще маленьке.
– Заблукало ти бідненьке?

Миттю взяв щеня на руки,
Очі повні сліз й розпуки.
Руки полизало вдячно,
Мабуть було йому лячно.

Залишився з ним чекати
Тих, що йдуть його шукати.
Довший час ми вдвох чекали,
Цуценятка ж не шукали!

Що я мав із ним зробити?
Звісно, взяв до себе жити!
Вдома від батьків й бабусі
Я отримав по заслузі!

Всі на мене так чекали, 
Вже півдня мене шукали.
Та за пса мене, на диво,
Зовсім-зовсім не сварили.

Пес лишився, дозвіл дали.
Ми його ЖУКом назвали.
Був увесь він чорний- чорний
Мов жучок малий, проворний!

Жук залишився в нас жити,
Маю з ким тепер дружити!
Йду зі школи, поспішаю,
Друг там, Жук, мене чекає!

***

У панцирі міцному
Старенька черепаха
Брела сумна додому:
“Невдаха я, невдаха.

Уміти б йти швиденько,
Побігти, наче вітер,
Від щастя височенько
Підстрибнути, злетіти.”

Зустріла на стежині
Старенька раптом друга,
Яскравий, жовто-синій
Чекав її папуга:

“Чому така сумненька?
З якого б оце дива?
Подруженько, рідненька,
Чому ти не щаслива?”

“Повільна я надмірно” –
промовила Тортила –
” Утомлююсь постійно,
Стара вже та безсила.

Ніколи тобі, пташко,
Мене не зрозуміти.
Повільним бути – важко,
Несила все успіти”.

Відповіла пташина:
” Погоджуюсь, звичайно,
Важлива це причина,
Як треба щось ” негайно”.

Але в житті, Тортило,
Усе закономірно –
Не все усім під силу,
Я думаю – це вірно.

У кожного, до речі,
Свої є переваги:
У тебе вік старечий,
І панцир для відваги.

Ми вміємо літати,
Ви – плавати довільно,
Хтось – бігати, стрибати,
А хтось – повзти постійно.

Призначення у світі
У кожного окреме.
Є приводом – радіти –
Вже те, що ми живемо!

Ти зовсім не невдаха,
Тортило, дорогенька.
Кмітлива черепахо,
Радій, що ти старенька.

Порадиш нам розумно,
Навчиш чогось ласкаво,
Не буде тобі сумно
І нам буде цікаво!”

***

Закінчилися уроки,
гайда зараз де-небудь,
поки батько прийде, поки
сині сутінки впадуть…

Може, в парк на каруселі?
В сад сусідський через тин?..
Всюди друзі є веселі,—
вдома сум, коли один…

Ось і хлопці, ось і м’ячик!
Дожену я їх скоріш…
— Спершу розв’яжи задачі
і напам’ять вивчи вірш!

Насторожився школярик,
оглядається тихцем…
— Що за диво? Що за чари?!
Звідкіля йде голос цей?

Біля нього ні людини…
І не мати, і не брат…
Ну, а голос звідкись лине
І лякає не на жарт!

Може, феї це казкові
стережуть його від зла?
Ні,— школярська власна совість
добрий голос подала.

Дружба — це невидима нитка, яка з’єднує серця людей і робить їх сильнішими. Вона допомагає переживати труднощі, дарує відчуття підтримки та впевненості. Справжній друг завжди поруч, коли потрібне тепле слово чи щира порада. Дружба — це цінність, яку важливо берегти, адже саме вона надає нашому життю глибини й справжньої радості.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *