Вірші відомих поетів про очі

Погляд здатний сказати більше, ніж довгі монологи. Через очі поети намагалися зрозуміти найтонші відтінки почуттів, зазирнути в глибини людської душі. Образ очей став універсальним поетичним символом, який об’єднує різні епохи, мови й стилі. Не випадково часто можна почути вислів очі дзеркало душі вірш, бо саме цей мотив найчастіше з’являється в ліричних і філософських творах.

Класика, що надихає

Багато відомих авторів зверталися до образу очей, створюючи цілі поетичні світи навколо поглядів і кольорів. Їхні твори залишаються впізнаваними завдяки щирості й глибині почуттів.

Образ очей у європейській поезії

Європейські автори XIX-XX століть використовували мотив погляду, щоб передати драму, пристрасть або мовчазне розуміння між людьми.

Молитва закоханих

Сірі очі – мокрий пірс,
Злива в море сльози ллє
І шепоче пінний вир,
Що кипить за кораблем.
Що надія й віра нам? –
Щонайвища з молитов:
Все тече, усе мина,
Незнищима лиш любов.

Чорні очі – ночі мла,
Пінне море зусібіч.
У руках тремтить штурвал
І шепоче поруч ніч…
Миготять з небес зірки,
Дослухаючись немов,
У старі, як світ, рядки:
Незнищима лиш любов.

Карі очі – пил степів,
Червню жар і сизий дим…
Ген там вітер полетів –
Дужі коні вслід за ним.
І вистукує в серцях
Древню пісню наша кров:
Є початок у кінця –
Незнищима лиш любов.

Сині очі – Сильми схил
Сяйвом місяця проріс.
Лине вальс на вітрі крил
З гір до Бенмору і скрізь…

“Мейбл”, “прощайте”, “офіцер”,
Чар вина і гул розмов.
Щирість – найстрогіший ценз:
Незнищима лиш любов.

Кожен раз, коли кохав,
Без жалю і каяття,
Відчайдушно й вперто грав
Із Любов’ю на життя.
Зарікався вже не раз,
Та в очах щоразу в’яз…
Заспіваю скоро знов
Щонайвищу з молитов –
Незнищима лиш любов!

Симоненкові рядки

Василь Симоненко передавав у своїх творах ніжність, правду й силу почуттів. Його вірш про очі Симоненко вирізняється щирим поглядом на людську гідність і красу. Поет використовував образ очей як дзеркало духовного світу, без прикрас і пафосу. У цих рядках відчувається глибина, яка не старіє з часом.

***

Я дивлюся в твої перелякані очі,
Я тебе заголубить, запестити хочу.
Тільки знаю: не треба! Не треба!
Міг раніше я жить
І не думать про тебе.
Все вривалося в душу, в тривожне чоло —
Все на світі було,
Лиш тебе не було.
А тепер уже й світу, здається, нема —
Тільки ти залишилась сама.
Але а протестую, волаю: не треба!
Та не можу вже жить
І не думать про тебе.

***

Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

***

Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.

Образи у поезії про дівчат

Жіночий погляд у поезії часто ставав джерелом натхнення. Автори описували його то як спокійний, то як загадковий, то як такий, що здатен змінити все навколо. Коли звучить вірш про очі дівчини, у ньому завжди є щось ніжне та чуттєве. Особливе місце посідає вірш про карі очі дівчини, бо цей колір асоціюється з теплом, глибиною та пристрастю.

Про очі

В реальнім царстві дня і ночі,
Де справно глузд над світом править.
Ще тільки очі, тільки очі,
Єдині очі кажуть правду.

Крізь безголосся, крізь мовчання,
Крізь грати слів і пересудів
Відвертістю, немов мечами,
Ще пробиваються до суті.

І не рятують маскаради,
І хай вуста белькочуть інше –
Вони всесильно-безпорадні,
Вони яке – святі і грішні,

Вони над ницістю регочуть,
Вони умовності ламають,
Бо тільки очі, тільки очі
Престижних масок не вдягають.

І хай тремтить лякливий розум,
І хай боїться потрясіння –
Крізь очі в нас заходять грози,
І землетруси, і прозріння,

З очима важко розминутись,
В них – струм оголеного болю…
В цій правді можна захлинутись –
Ну відведи, благаю, погляд!
(Олена Матушек)

«Любиш?» — сказав дівчині…

«Любиш?» — сказав дівчині,
глянувши в очі їй,
очі прозорі сині
гріли теплом з-під вій.
«Так», — посміхнулись очі,
я пригорнуть хотів —
«Ні, постривай, не хочу,
як ти подумать смів?
Жартів оцих не терплю,
що ж говорю — не знаю,
хлопців усіх люблю,
а одного — кохаю».

Я пам’ятаю твої карі очі

Я пам’ятаю твої карі очі
Які я бачив у своїх снах щоночі
Які я бачив у всіх чужих очах
Але про ті не міг забуть ніяк.

Я люблю ті очі щирі, незрадливі
Які непокоять мене увесь час
Очі чисті як кришталь
Зіниці немов брунатний христаніт

В таких очах можна потонути
І очима не змигнути, як закохаєшся.
Але ті очі увагу ту на мене не звертають
Вони лише в турботі як перла у болоті
Марніють вянуть засиха

А я лише сиджу собі чемненько
І потопаю в тих каштанових очах
Хоча надії не втрачаю
І кожен день себе питаю
Чому? Уваги не звертають
Ті очі чарівні й сумні

Я чекаю і завжди себе питаю
Для чого мені ті очі запальні
Але коли я бачу
Привітний погляд від тієї
Що покорила моє серце й душу
Лише очима чарівними

Як мало треба для щастя
Лише її мене і цілий світ між нами
І ніхто нам не Міша
А я хочу просто мовчки потопати
В тому погляді неземному і в чарівних каштанових очах

Очі ті брунатні я буду пам’ятати завжди
Вони будуть відзеркалені у моїх очах
І закарбовані у пам’яті моїй! на довгі, довгі роки

І я сиджу собі думаю
Коли звернуть до мене очі чарівні
Але я вірю й потопаю
Чому ж в оцих очах,
кожен день себе питаю

Очі це дзеркало душі
У когось вони бліді й сумні
У когось світлі неправдиві
А у когось чисті як карпатське джерело

Але усе це неважливо
Коли я бачу ті карі очі ї сумну
Мені завжди стає погано коли ті очі не присутні
Коли ті очі не зі мною

Я ще не бачив тих очей у сльозах
Але й не хочу бачити
Нехай ті очі ніколи не будуть у сльозах
Хіба коли вони зі мною
І будуть за моєю мужньою спиною
Тоді нехай плачуть
І я по плачу
А по іншому ніяк

Я кохаю очі ті щасливі
Карі й не зрадливі
Частіше звертай до мене очі чарівні
Тебе по це я прошу і благаю .

Я пам’ятаю твої карі очі,
Які я буду пам’ятати довгії ночі.
(Джек Крісбі)

***

Твої очі, як те море
Супокійне, світляне;
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне.

Твої очі, мов криниця
Чиста на перловім дні,
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.
(Іван Франко)

Глянь їй в очі!

Глянь їй в очі! — Пишні вії,
Мов озера, обгорнули,
Де блищать живі надії,
Де страждання потонули.

Глянь їй в очі! — Наче в морі,
В широтах багатоводних,
Огоньки — небесні зорі
Загорілися в безоднях.

Глянь їй в очі! — Таємнича
Згага щастя, згага волі
В їх розлита, і обличчя
Сяє в дивнім ореолі.

То красою в дивні очі
Провелися паралелі
І холодної півночі,
І південної пустелі.
(Григорій Чупринка)

Я люблю твої очі у мрії

Я люблю твої очі у мрії,
Ті, що глянули в душу колись,
В них мої сподівання й надії
Дивним карбом навік запеклись.

Я узяв тих очей таємницю
І зіниці твої золоті,
Наче воду з ясної криниці,
Щоб разхлюпати людям в житті.

І дивились на мене ті очі,
Як веселки, з-під маєва брів,
Тож диханням твоїм опівночі
Я людей у житті обігрів.

І коли ти повернешся знову,
Прочитаєш ти в людських очах.
Свою душу легку і шовкову
По стежках, по лужках, по ночах!
(Андрій Малишко)

Тематичні добірки віршів

Різні кольори поглядів викликають різні асоціації. У поезії це відображено у яскравих метафорах, порівняннях та емоційних контрастах. Кожен відтінок має свою символіку й особливу поетичну ауру.

Вірші про карі очі

Карий колір традиційно асоціюється з теплом і щирістю. У багатьох авторів вірші про карі очі сповнені м’яких інтонацій, де погляд стає тихим вогником, що зігріває навіть у найсуворіші моменти.

Очі. Твої карі очі

Коли перший раз ми зустрілись
Тебе я ще зовсім не знав,
На мене ти так подивилась
Що в серці вогонь запалав.

Очі.Твої карі очі
В душу проникли мою,
Завжди їх бачити хочу
І посмішку щиру твою.

Ти поруч зі мною стояла,
В очах твоїх вогник палав,
Ти з кимось про щось розмовляла,
Я з тебе очей не спускав.

Очі.Твої карі очі
В душу проникли мою,
Завжди їх бачити хочу
І посмішку щиру твою.

Ти в танці богинею була,
Всі рухи чудові твої,
А серце моє вже відчуло-
Ті очі шукають мої.

Очі.Твої карі очі
В душу проникли мою,
Завжди їх бачити хочу
І посмішку щиру твою.

Додому один повернувся,
Тяжким був сьогоднішній шлях.
Та в дзеркало я посміхнувся,
Ті очі світились в очах.

Очі.Твої карі очі
В душу проникли мою,
Завжди їх бачити хочу
І посмішку щиру твою.

Тепер а ні сна ,ні покою,
Про тебе всі думи мої,
Коли знов зустрінусь з тобою
І очі побачу твої.

Очі.Твої карі очі
В душу проникли мою,
Завжди їх бачити хочу
І посмішку щиру твою.

До карих очей (Чорнії брови, карії очі)

Чорнії брови, карії очі,
Темні, як нічка, ясні як день,
Карії очі – чари дівочі!
Де ви навчились зводить людей.

Чорнії брови, карії очі,
Страшно дивитись на вас під час,
Не будеш спати іноді ночі,
Все будеш думать, очі, про вас.

Вас і немає, а ви мов тута,
Світите в душу, як дві зорі,
Чи в вас улита яка отрута,
Чи, може, й самі ви знахорі.

Чорнії брови – стрічки шовкові!
Все б тільки вами я любувавсь!
Карі очиці – очі тернові!
Все б я дивився тільки на вас.

Карії очі. Ви поробили
Наворожили щось ви мені.
Та од пристріту, оченьки милі,
Тільки й поможете ви одні.

Чорні очі кари

Чорні очі карі,
тіні мовчазні…
Що мене чекає
в тій далечині?

Цідиться крізь мене
тиша польова.
Дідичу кремезний,
грішна голова!

М’ята перем’ята,
шабля – сторчака.
Профіль азіята.
Посвист канчука.

Над солончаками –
очі навскоси.
Що мене чекає?
Господи, спаси!
(Перебийніс Петро)

Вірш про зелені очі

Зелений колір очей часто викликає асоціації з загадковістю, непередбачуваністю та природною чарівністю. У поезії вірш про зелені очі передає щось легке, примхливе, іноді навіть чарівне, як весняна зелень після дощу.

Твої зелені очі…

Я так люблю твої зелені очі,
Які у цілім світі лиш одні.
У них сплелися чари дня і ночі
Й привітно так всміхаються мені.

І так у цьому світі повелося,
Немов весна, душа цвіте у мене.
Букет ромашок, квіти у волоссі,
І океан очей твоїх зелених…

Ти щось шепочеш, але я не чую
Ні тебе, ні пташок, ні голосу колосся..
Дивлюсь на тебе, а в думках малюю
Букет ромашок ніжних і квіти у волоссі.

Колише вітер стигле те колосся,
А мрії знову огортають мене.
Букет ромашок, квіти у волоссі,
І океан очей твоїх зелених…

***

Зелені очі з відблиском весни,
Глибокий погляд змушує мовчати,
Щоб доторк дива до душі струни
Ми мали змогу краще розпізнати.

В такі хвилини слів завжди замало,
Але, благаю, краще розкажи,
Чи почуття у серці запалало,
Чи то лиш плід уяви, міражі?

Доволі звичне явище – чекати,
Але допоки грітиме надія,
Вона ж із часом може загасати,
Та дуже прошу тебе: збережи її!

Таке в житті не можна оминути,
Ти лише казці двері відчини,
Та хоч там як, не зможу я забути
Зелені очі з відблиском весни.
(Катерина Кочетова)

Зелені очі

Ой скажи, скажи, тебе благаю,
Сад вишневий, мій відвертий друг,
То чому ж її одну кохаю,
І не бачу жодної навкруг?

І коли дивлюсь в зелені очі,
В серці все палає і болить.
Ой ви ж очі, оченьки дівочі,
Подаруйте щастя хоч на мить!

Ввечері в садочку біля вишні
В час, коли співають солов’ї,
Зустрічі пригадую колишні,
Поцілунки пристрасні її.

Стало солодко мені на серці
В мить, коли вона навік вночі
Відчинила в душу тихо дверці,
Віддала від них свої ключі.

Ой скажи, скажи, тебе благаю,
Сад вишневий, мій відвертий друг,
Очі чи її вночі впізнаю
Серед тисячі очей навкруг?
(Святослав Огренчук)

***

Не заглядай в мої зелені очі,
В них вицвів цвіт далекої краси.
Вони не спали у тривожні ночі
І додавали на траву роси.

І не питай, чому в чорняву косу,
Вплелись доріжки білі, як туман…
І їм тепер до літ не буде зносу,
Такий, мабуть, мені судивсь талан!

Не поспішай засуджувать провини,
Життя й кохання в кожного своє!
Комусь мете у душу хуртовина,
Комусь квітучим літом увійде.

Не забирай надій моїх останніх,
Не погаси вогонь, що ледь горить…
Бо ще у серці жевріє кохання,
Заради нього хочеться ще жить…
(Барчук Р)

Вірш про блакитні очі

Ніжність, прозорість і глибокий спокій – саме такі образи найчастіше пов’язані з блакитними відтінками. Коли автор створює вірш про блакитні очі, він часто говорить про чистоту почуттів і ясність, яка захоплює з перших рядків.

Очі блакитні…

Очі блакитні, як в синього неба.
як в синього неба у сонячні дні.
Очі блакитні, як хвилі прозорі
у синього моря… рідні мені.

Боже мій милий! А скільки в вас ласки.
О, скільки любові тут, щастя, тепла!
У вас, мої очі, світлі надії,
мої сподівання… радість моя!

Зорями сяє ваш погляд привітний,
мелодія світла в вас нових пісень.
Погляд ваш пильний і лагідно-ніжний.
Я з вами стрічаю… кожен свій день.

Очі блакитні, як в синього неба.
як в синього неба у сонячні дні.
Очі блакитні, як хвилі прозорі,
ви маните… з вами… легко мені.
(Надія Башинська)

Твої блакитні очі

Я так обожнюю твої блакитні очі!
В них стільки світла, стільки доброти.
Твоя усмішка заполонила ночі,
І моє серце хоче віднайти.

Твоє волосся, наче райська осінь,
Набрало золотистий цвіт.
Але рівнятися до інших досить,
Немає кращого очей твоїх.

Ті ніжні руки заплітають косу,
Маленькі пальчики, нема таких.
Але рівнятися до інших досить,
Немає кращого очей твоїх…

Твій погляд перекриє темні ночі,
Яскравим променем у серці злих.
Але рівнятися до інших досить,
Немає кращого очей твоїх.
(Ромео Бойко)

Блакитні очі

Ти подивись в мої блакитні очі
У них ти знайдеш спокій чи журбу.
Їх згадувати будеш ти щоночі
Немов тобі наклали ворожбу.

Блакитні очі, мов глибоке море.
У них безмежна сила ожива.
Як світло можуть сяяти прозоре
Або всю біль сховає темна глибина.

Ти подивись, що саме ти побачиш?
На що чекає погляд цей тебе?
Ніколи вирій цей не передбачиш
Він загадку в собі завжди несе.

Безмежні, вільні очі ці дівочі.
В них трішки божевільної снаги
Немов завжди сказати чогось хочуть.
В них міць і сила невгамовної жаги.
(Інна Карауш)

***

Були у мене за дитячих літ
такі блакитні очі,
як згадати,
що часто навіть білий світ
мені здававсь голубуватим.
І в тому світі не було
ні тіні чорної,
ні плями, –
лише довір’я, і тепло,
і щедре сонце над полями.
Але ввійшло в дитячі дні
небачене
і неймовірне доти –
червоний колір крові на війні
і чорний колір людської скорботи.
Ввібрали очі відтинки нові.
Зробились очі темні і похмурі.
Вони були,
як хмари грозові,
коли на світі підіймались бурі.
Вони ставали сивими, як дим,
коли пожежі землю шматували
і чорні кулі хлопцям молодим
холодну смерть поспішно роздавали…
Змети,
Майбутнє,
горе і жалі.
Живі живих не будуть убивати.
І цілим поколінням на землі
здаватиметься світ голубуватим.
(Ліна Костенко)

***

Блакитні очі..
Очі неба..
Хіба це все що мені треба?
Шепіт ніжний
Мрії повінь..
Коли ти ловиш напівслові?
Тримай за серце
й капіляри
Топи мене у своїй лаві.
Лови на думці
Та на русі
Я за тобою лиш помчуся
І тільки погляд
Тільки море
У очах твоїх прозоре
І тільки ніч
І тільки разом
Між думками
Та між часом.
(Катерина Євстратова)

***

Дивлюсь я на море,
Сповнене краси,
І згадую одне –
Блакитні очі, твої.

Дивлюсь я на небо,
Де літають літаки,
Нагадує мені воно –
Блакитні очі, твої.

Дивлюсь на волошки,
Хочу подарувати їх тобі,
Бо нагадують вони –
Блакитні очі, твої.
(Олександра Мічко)

Вірш про сині очі

Синій погляд у поезії часто символізує мрійливість і внутрішній спокій. Вірш про сині очі може бути меланхолійним, але водночас світлим, наче тихе море на світанку.

***

У вас чудові сині очі,
А що за ними? Глибина,
Тривога дня, чи темінь ночі,
Чи ніжність, схована до дна?

Я б так хотів у них пірнути
Хоч на одну коротку мить,
Незрозуміле зрозуміть
І недосяжне досягнути.

Та день схилився знов осінній,
І час повільно так тече.
І дивний блиск ваших очей
Зникає в сонячнім промінні.
(Іван Коваленко)

***

Сині очі, мов у небі зорі,
сяють … світло на душі
Сині очі, краплі в морі,
що властиві лиш тобі
Сині очі, мов волошки,
при дорозі що ростуть
Синій камінь у сережки,
що весь блиск у собі несуть
Сині очі у блакиті,
синьоока глибочінь
світлом ясенним налиті,
сині очі твої в тім
Синьоокий твій кришталик-
сяйво зоряне чудне,
Сині очі в тім блищали,
синьооке диво те …
(Tatiana Khovpey)

Її сині очі

Як можна очі сині не кохати,
в яких волошок манить аромат,
яким так важко слово відказати
й піти, не оглядаючись, назад?

Як можна у барвінкових алеях
зіниць її не бачити себе?
Вона немов русалка чи німфея
лиш поглядом одним його зове.

Як можна в тих безоднях не тонути,
у двох озерах спраглих до життя?
Ті очі не вдавалося забути,
хоч як не було близько забуття.

Як можна очі сині в піднебессі
відлунням не побачити п’янким?
Очима вона плаче і сміється,
а він її не сплутає ні з ким.

У кого які очі

У зелен-барвінку очі блакитні
І жовті вони у ромашки,
А у волошки такі сині-сині,
Фіолетові ще у фіалки.
А бузкового кольору очі в дзвіночків
Та у півників тих, що край поля.
Наче хвиля морська – мої очі,
Такі дарувала вже доля.
(Неоніла Володимирівна Гуменюк)

***

Бачу очі твої сині.
Ніби сонце по долині,
Ходять, блудять все по мені.

Над чолом моїм витають,
Над повіками блукають,
Мов слідів своїх шукають.

Очі ж ви мої кохані!
Чую дотик ваш на скрані,
Як бальзам на хорій рані.
(Богдан Лепкий)

Для дітей та початківців

Образ очей можна знайти і в простих, щирих рядках, які легко запам’ятовуються дітьми. Вірш про очі для дітей зазвичай короткий, ритмічний і наповнений яскравими асоціаціями. Такі твори допомагають малечі відчути красу слова з перших кроків.

***

Очі, очі, оченята!
Як заплющу – буду спати,
Як відкрию – все побачу,
Насварять мене – заплачу.

***

Водичко, водичко,
Умий мені личко,
Щоб сяяли очки,
Червоніли щічки,
Щоб ротик сміявся,
Щоб зубчик кусався.

Впіймай колір

Кульбабка тиха при стежині
Жовтіється сама собі.
А у волошки очі сині,
А в неба очі голубі.
Зелені клени стали колом
Побіля нашого двора,
А ген за тихим жовтим полем
Червоне сонце догора.
(Є.Горева)

Що робить дитячі твори особливими:

Поетичні рядки про погляди відкривають цілий спектр емоцій – від ніжності до глибоких роздумів. Образ чарівного погляду часто зустрічається як чарівні очі вірш, бо він поєднує зовнішню привабливість і внутрішню глибину. Ця тема залишається живою, бо через очі люди передають найсправжніші почуття, і саме це надихає поетів покоління за поколінням.