Того дивного ранку, коли замість бігу на маршрутку чи пакування рюкзака, школярі просто перекочувалися з ліжка до столу і натискали кнопку “Увійти”, світ змінився миттєво. Вітальні перетворилися на класи, кухні – на їдальні, а спальні – на вчительські. Спочатку це здавалося тимчасовою пригодою, але згодом стало новою реальністю, де гумор про дистанційне навчання виявився чи не єдиним рятівним кругом. Адже коли техніка підводить, а нерви на межі, залишається тільки сміятися. Люди навчилися знаходити кумедне там, де раніше бачили лише проблеми, і це стало спільним захисним механізмом суспільства проти невизначеності.
Хроніки цифрового хаосу та технічних збоїв
Перші тижні нагадували спробу запустити космічний корабель за допомогою пульта від телевізора. Зв’язок зникав у найвідповідальніші моменти, а жарти про дистанційне навчання народжувалися прямо в процесі уроків. Хтось забував вимкнути мікрофон і весь клас слухав, як мама кличе їсти борщ, а хтось намагався відповідати урок, поки на задньому плані кіт вчиняв розправу над вазоном.
Саме в цей період інтернет заполонили дистанційне навчання приколи, які ідеально ілюстрували новий побут. Найбільше діставалося, звісно ж, відеозв’язку. Вчитель, який “завис” із відкритим ротом на пів слова, або учень, що вдає поганий інтернет саме тоді, коли його запитують домашнє завдання – це стало класикою жанру.
З’явився навіть унікальний сленг. Ось найпопулярніші фрази, від яких у багатьох сіпається око:
- “Вмикаємо камери, я чекаю.”
- “Вас дуже погано чути.”
- “Скиньте посилання в групу.”
- “Вибачте, мене вибило.”
- “Я забув увімкнути мікрофон.”
- “Презентацію видно чи ні?”
Театр одного актора в піжамі
З часом відбулася адаптація. Школярі та студенти зрозуміли: якщо неможливо змінити ситуацію – варто зробити з неї шоу. Будь-який нудний урок міг перетворитися на імпровізований виступ про дистанційне навчання, де головною декорацією ставала власна кімната. На екранах можна було побачити все: від незібраних ліжок до молодших братів, які танцюють тік-токи за спиною старшокласника.
Мистецтво бути непомітним
Окрема тема для розмов – це хитрість учнів. Типова сценка про дистанційне навчання виглядає так: учень ставить на аватарку своє фото з уважним поглядом, а сам у цей час додивляється десятий сон або проходить рівень у грі. Вчителі, звісно, про це здогадувалися, але довести “злочин” було майже неможливо.
Ще веселіше ставало, коли в кадр потрапляли батьки. Смішні сценки про дистанційне навчання часто базувалися на реальних подіях, коли тато в сімейних трусах спокійно проходив повз камеру з чашкою кави, не підозрюючи, що на нього дивляться тридцять пар очей і вчителька математики. Такі моменти руйнували офіційний бар'єр між школою та домом, роблячи процес більш людяним.
Щоб краще оцінити масштаб змін, варто поглянути на трансформацію звичок:
| Ситуація | Стара добра школа (Офлайн) | Епоха Zoom та Teams (Онлайн) |
|---|---|---|
| Причина запізнення | Проспав, застряг у ліфті, затори | “Посилання не працює”, “Оновлення Windows” |
| Дрес-код | Випрасувана сорочка, чисті штани | Піджак зверху, піжамні штани знизу |
| Харчування | Булочка в їдальні на перерві | Борщ прямо під час уроку (без камери) |
| Кінець уроку | Довгоочікуваний дзвінок на коридор | Кнопка “Залишити конференцію” |
Епоха нових літературних форм
Народна творчість не стояла на місці. Якщо раніше переказували анекдоти про Вовочку, то тепер популярною стала гумореска про дистанційне навчання. Це короткі, влучні історії, які гіперболізують страждання з підключенням, домашніми завданнями у Viber о першій ночі та батьківськими чатами, що ніколи не сплять.
Мікрофони ввімкнені. Сяйво моніторів.
Пролунав уже дзвінок. Починається урок…
Вчилка розпинається. Своєрідне диво…
Учні камери повимикали …й сплять собі щасливо…
У Гугл Клас зайти діти бояться без вагань,
Бо на них чатує там вже мільйон завдань.
Адже кожен викладач ніч не спав, тести складав,
Вибрав посилання. Дехто у кредит заліз,
Щоб поповнить Інтернет і розмістить завдання.
Бо лише їхній предмет є в пріоритеті,
ОБОВ’ЯЗКОВО слід донести ВСЕ Маші, Колі, Петі…
Тут є відео уроки, і вірші, і питання, й тести –
І як цю ношу на плечах БАТЬКАМ дітей донести?!.
Хто придумав взагалі це ДО навчання?
Навіть зрозуміє кожен:
Учні – вчителі – батьки
Розв’язалось на віки це протистояння.
Чому вчитель не збагне,
Що коли в одній руці ковбаса, а в іншій – котлета
Яка може бути мова до її предмета?
І чому учителі ніяк не розуміли,
Що з тарілкою борщу вчитися не має сили…
Споконвічна боротьба, в голові дилема:
Коли фільм по телеку, в ЗУМ зайти проблема…
І ніяк не влучить Ваня в Доті мінометом…
Тут ще вчилка взялася десь зі своїм предметом.
Враз почувся скрип дверей:
Прийшла з роботи мама…
І за 5 хвилин засвоїлась
Вся шкільна програма…
І коли до школи діти радо завітали.
Класного керівника всі дружно запитали:.
«Чому втомлені такі, ви ж відпочивали!»
(Олена Шевцова)
Що може вчитель все знайти?!
Але пройшов всього лиш тиждень,
– І всі з комп’ютером на ти!
У соц. мережах всі з’явились,
Та щоб завдання кинуть нам,
Допомогти, контролювати,
Ще й підписались в Instagram!
Завдання, тести, майстер-класи…
У кожного є свій Classroom!
І зовсім щоб не сумувати,
Ще й конференція у Zoom!
Програми майже всі скачали,
І знаємо як алфавіт!
А по ночах іще складаємо
На сайті дистанційно звіт!
Он-лайн педради і наради…
Щоб був би тільки інтернет!!!
Ще ж, – наукові вебінари,
Щоб краще знати свій предмет!
(Тетяна Помазан)
Дотепна гумореска про дистанційне навчання часто описує спроби старшого покоління опанувати новітні технології. Як бабуся намагалася допомогти онуку “скачати інтернет” або як дідусь сперечався з монітором, думаючи, що вчителька його чує.
Нові герої домашніх класів
Паралельно з появою коротких історій почали формуватися й нові образи. Учні з великою фантазією створювали власні рольові моделі: «майстер перезавантаження роутера», «охоронець священного мікрофона» або «хранитель камери, яку не можна вмикати». Кожен персонаж мав свою поведінку, звички та улюблений спосіб уникнути відповіді. Так народжувалися дрібні сюжети, що легко перетворювалися на гумористичні замальовки та знаходили місце у будь-якій гуморесці про дистанційне навчання.
Не могли дождатись
Думали: «Не треба нам
Більше напрягатись!»
Справжній квест з сльозами.
Гугл, класрум, х`юмен, зум –
Шевеліть мозгами!
І спимо – радієм.
Вчитель розпинається
А нам в вуха не віє.
Камеру все лиже.
Валер`янку намастила,
Думаю – всім смішно!
Малі драми великого онлайну
Не обійшлося і без драматичних ноток, хоч вони й залишалися в межах легкого перебільшення. Учні переживали справжній стрес, коли платформа викидала їх із конференції за хвилину до відповіді. Учителі зітхали, помічаючи, як хтось знову «пропав» у кадрі. Але саме ці невеликі труднощі підсилювали комічний ефект і робили історії живими. Матеріал природно переходив у гумор про дистанційне навчання, бо навіть напружені моменти звучали м’яко, коли їх передавали з іронією та спокійною усмішкою.
– Вчусь не дуже сильно.
Ми тепер будем навчатись
Більше дистанційно.
– Той, хто хоче, той навчиться!
Синку, не журися.
До науки не лінися.
Я колись так вчився.
Син сміється: – Ясне діло.
Це не чув я досі.
Та ж у ті часи не було
Інтернету зовсім!
Не повіриш ти ніколи.
Дистанційно, сину.
Бо дистанцію до школи
Я долав годину.
Проте, не тільки люди були героями цих історій. Домашні улюбленці стали повноправними учасниками освітнього процесу. Коти, що лягали на клавіатуру, відправляючи в загальний чат набір літер “фівджлоа”, або собаки, які гавкали на вчителя фізкультури – це той самий гумор про дистанційне навчання, який згадуватиметься з теплотою.
Зосередженню заважало буквально все. Ось список головних ворогів знань в епоху онлайну:
- сусід із вічним перфоратором;
- кур’єр, що дзвонить у двері;
- раптове оновлення системи;
- кіт, що вимагає уваги;
- спокуса відкрити вкладку YouTube.
Учні та вчителі навчилися працювати в будь-яких умовах, цінувати живий погляд і просте людське спілкування. Звісно, було складно, інколи – нестерпно, але саме сміх дозволив не збожеволіти в чотирьох стінах. Коли через багато років постане питання про 2020-ті, навряд чи згадаються теми контрольних, але точно викличе посмішку спогад про те, як хтось забув вимкнути камеру.
