Лампочки

Виконавець: Masha Danilova

Слова: Masha Danilova

Музика: Masha Danilova

Текст пісні

Одинокі ліхтарі по безлюдному місті, Моє серце пролетить кілометрів триста, Та коли любов горить, вже запізно говорить, Одинокі ліхтарі все на ранок забудуть... Вони будять нас вночі, і ми точимо ножі, Б'ємо посуд... Може, досить?.. Віддавай мені ключі! Вони будять, як кошмари, наче блискавки удари, Забери з собою осінь і іди по тротуару!.. Приспів: Ой, мамочки, перегоріли лампочки, | Всі його слова любові в'януть, як фіалочки!.. | Ой, мамочки, перегоріли лампочки, | I мене вже зовсім не чіпляють його ямочки!.. | (2) Одинокі ти і я... Може досить тримати У рукахдрібні серця, що заточені в крапки?.. Може трохи попече, може скоро заживе... Ти даремно хочеш ще, бо вона - доля нічия... Вони будять нас вночі, і ми точимо ножі, Б'ємо посуд... Може, досить?.. Віддавай мені ключі! Вони будять, як кошмари, наче блискавки удари, Забери з собою осінь і іди по тротуару!.. Приспів. Так міцно тримаєш за руку, Що хочеться вже відпустити. Та ми зовсім різні люди, Небезпечні, отруєні квіти. Тільки залиш мені серце, Бо досі в мені твої стріли. Між нами зникло світло давно... Приспів.

Про що ця пісня

Ця композиція — сучасна українська інді-поп балада, презентована Машею Даніловою на початку 2023 року під назвою «Лампочки» (іноді з приспівом «Ой, мамочки…»), що швидко набула популярності в мережі та стала саундтреком до багатьох особистих відео.

Маша втілює емоційний дисонанс — порожнечу ночі, запал любові, який вимкнувся, і бажання закінчити стосунки. У її вокалі відчувається і ніжність, і внутрішній протест, що створює правдивий портрет героїні, котра відпускає свою історію та світло минулого.

Пісня розгортає образ самотніх ліхтарів у порожньому місті та “перегорілих лампочок” — метафори життя під напругою любові, яке раптово “загорілося” і так само швидко “згоріло”. Емоційна напруга — “точимо ножі, б’ємо посуд” — віддзеркалює драму кінця стосунків і характерну боротьбу в голосі. Приспів — ліричне відтворення розчарування: “його слова любові в’януть, як фіалочки”, “не чіпляють ямочки” — переносить нас у світ, де колишня сама має вирішити: досить. Фінальні рядки відкривають просту істину: “ми різні, отруєні квіти”, але й залишають надію — “залиш мені серце”, адже навіть після ламання світло все ж може повернутись. Композиція — колючий, але щирий монолог про любов, біль і свободу від світла, що більше не гріє.

Рейтинг: 4.4
Переглядів: 90