#СтежкамиУкраїни. 10 мальовничих місць Поділля

Де майже в центрі країни можна себе відчути наче на безкрайньому морі, як розібратися, котрі з подільських фортець і замків найбільш стійкі та збережені, як змусити себе відвести погляд від багатовікових дністровських каньйонів та звідки взялися печери на Тернопільщині.

Про все це та багато іншого ви прочитаєте нижче.

#СтежкамиУкраїни. 10 мальовничих місць у 100 кілометрах від Києва для прогулянок одного дня

“Українська правда. Життя” перераховує 10 цікавих місць, які варто навідати на Поділлі.

Серце Поділля, Кам’янець-Подільський, Хмельницька область

Кам’янець-Подільський особливого представлення не потребує. А стара його частина, без перебільшення, – справжня перлина Поділля.

Для того, хто хоче присвятити кілька днів мандрам подільськими стежками, Кам’янець чудово підійде як центральна точка, з якої зручно виїжджати як в Хмельницьку, так і в Тернопільську, Чернівецькую чи Вінницьку частину Поділля.

При чому, зручно буде, як на власній автівці, так і автобусним транспортом (з певними виключеннями).

Власне, якщо ви просто зупинитесь в місті на вихідні, то теж навряд забудете його гостинність.

Перш за все, звісно, необхідно побродити старою фортецею. Поєднання замку і заворожуючих скель каньйонів річки Смотрич виглядає привабливо в будь-яку пору року та частину доби, тому купу вражень і фотографій неодмінно звідси привезете.

Окрім самого замку і розваг, які в ньому пропонують, в Кам’янці можна покататись на тарзанці по Смотрицькому каньйону та полазити з альпіністським спорядженням по його скелях.

Окремим пунктом під час прогулянки містом є Костел Павла і Петра, в який обов’язково слід зазирнути хоча б для того, аби побачити рідкісне поєднання католицької архітектури та мусульманського мінарету заввишки в 40 метрів, який залишився тут у спадок від турецьких завойовників.

Хотинська фортеця, Хотин, Чернівецька область

Ще одним фортом, в який варто обов’язково зазирнути, є Хотинська фортеця, що у 25 кілометрах від Кам’янець-Подільського.

Впродовж століть завдяки вигідному розташуванню на березі могутнього Дністра вона служила захистом для різноманітних умільців, майстрів та торговців.

Пам’ятає фортеця і численні бої, які пережила через своє ласе для завойовників розташування.

У різні часи тут воювали Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Дмитро Вишневецький і війська польської Речі Посполитої та Османської імперії.

Зараз споруда приваблює багатьох кінорежисерів. Саме тут проводять зйомки багатьох художніх фільмів, зокрема, серед них “Захар Беркут”, “Яса”, “Три мушкетери”, “Стріли Робін Гуда”, “Балада про доблесного лицаря Айвенго”, “Тарас Бульба” та багато інших.

Дністровське море, Бакота

Якщо так станеться, що вам раптом набридне (насправді, навряд:)) гуляти старими фортецями, в 40 кілометрах від Кам’янець-Подільського неподалік від смт Стара Ушиця знаходиться неймовірне місце сили – Бакота.

Колись в цих місцях була столиця княжого Пониззя. Однак 1981 року, у зв’язку з будівництвом Новодністровської ГЕС населення виселили у сусідні міста, а саме село затопили.

Зараз Бакотою, яка є частиною заповідника “Дністровські товтри”, називають місця вздовж Дністра, який тут настільки широкий, що може здаватись, що ви дивитесь на справжнє море, з якого видніються величні пагорби.

Якщо з оглядового майданчика спуститись вниз стежкою, знайдете справжній печерний монастир 11 століття, який тут зберігся.

В сусідніх селах можна домовитись про прогулянку на катері, та й купатись і засмагати тут де-не-де можна.

Добратись до Бакоти як власною автівкою, так і транспортом не так то й просто, оскільки з дороги, що поєднує Кам’янець і Стару Ушицю, доведеться завернути на грунтову.

Місцеві, які часто долають цей шлях, на питання, чи довго йти/їхати, інколи говорять, що “тут недалеченько, може кілометр”. Не ведіться:) Насправді кілометрів 5-7, і якщо буде сонце, то дорога стане пекельною. Хоча кінцевий результат того вартує на всі 100%.

Там, де Дністер зустрічається з Товтрами, Субіч, Хмельницька область

Субіч – ще одне місце сили, в якому відкриваються неймовірної краси пейзажі.

Інколи його ще називають “молодшим братом” Бакоти. Він знаходиться трішки ближче до Кам’янець-Подільського – приблизно в 30 кілометрах від міста.

Саме тут каньйон Дністра зустрічається з Товтрами, а також розташований печерний монастир, тільки не 11-го, а 15 століття. Може тому й говорять про “молодшість”)

Дуже рекомендую піднятися на вершину Говда, вид з якої на Дністер перехоплює дух.

Кришталева печера, Кривче, Тернопільська область

Свою назву справжнє диво природи у невеличкому селі Кривче, отримало завдяки кристалам білого, кремового та рожево-бурштинового кольорів гіпсу, який покриває стіни печери.

Саме село знаходиться в 60 кілометрах від Кам’янця, неподалік містечка Борщів.

Печеру відкрили ще у 18 столітті, однак повноцінно розвідали лише в 60-70х роках минулого століття.

Тільки досліджена довжина складає 23 км. Але туристичний маршрут має протяжність 2,5 км. По часу це займе приблизно 1,5 години.

Головне – завчасно домовитись про екскурсію та мати хоча б вітровку або светр, оскільки всередині цілий рік температура близько +11 °C .

Місто дністровського кола, Заліщики, Тернопільська область

На межі Тернопільської та Чернівецької областей знаходиться місто Заліщики.

Хоч у самому місті теж є на що подивитись, однак найбільше враження на вас точно справить його панорама.

Населений пункт знаходиться на лівому березі Дністра, але в такому місці, де річка робить чудернацький віраж, який робить вид на нього незабутнім.

Їдете не в самі Заліщики, а в сусіднє село під назвою Хрещатик (так, тут теж можна прогулятись Хрещатиком:)), в котрому знаходиться кілька оглядових майданчиків та відкривається просто божевільний вид на Заліщики.

Давній млин, Сатанів, Хмельницька область

Поспішу заспокоїти. Сатана у селищі, де тече легендарний Збруч, не водиться, хоча багато істориків до сих пір сперечаються щодо того, звідки пішла назва.

Селище знаходиться в 70 кілометрах, як від Кам’янець-Подільського, так і від Хмельницького.

Здається, що в ньому переплелись долі народів. Свій вклад в розвиток селища внесли українці, поляки та євреї.

У минулому маленький Сатанів був одним з “найбільш єврейських” населених пунктів України. Про багате єврейське минуле Сатанова нагадує відреставрована синагога-фортеця та древній кіркут з різьбленими надгробними плитами.

У Сатанові також є руїни місцевої фортеці та в’їзна міська брама і один з головних артефактів міста – старий водяний млин 19 століття.

Читати детальніше: Все перемелеться. Як працює один із найстаріших водяних млинів України

Селище також багате на різноманітні санаторії, в які цілий рік навідуються гості, щоб поправити своє здоров’я.

Галицьке Поділля, Чортків, Тернопільська область

Говорячи про Поділля, не можна оминути й ще одне місто з цікавою назвою – Чортків.

На відміну від Сатанова, який знаходиться за 70 кілометрів, назву цього міста дехто таки пов’язує з “чортівщиною”. В цьому контексті згадують злого язичницького Чорнобога або Чортову долину.

Є, звісно ж, й інші версії, тому ці суперечки залишимо історикам. Тим більше, що містечко доволі цікаве саме по собі, і тут живуть дуже привітні люди.

З руїн тутешнього замку відкривається чудова панорама на місто.

У самому Чорткові є кілька дуже красивих церков, але найбільше привертає увагу Костел святого Станіслава, що височіє в самому центрі міста.

Також у Чорткові є дуже затишний парк, в якому можна знайти прикольний підвісний міст, по якому не тутешнім спершу ходити страшнувато, однак коли бачиш як тут проходять весільні фотосесії, то і страх одразу минає)

Палацово-парковий ансамбль, Самчики, Хмельницька область

Коли вже зайшла мова про затишок парків, то найкращий на його приклад на Поділлі знаходиться в селі Самчики, в 60 кілометрах на північ від Хмельницького.

Дуже красивий парк на території площею біля 18 га може похвалитись 200 породами кущів і дерев, деяким з котрих понад двісті років.

Посеред парку знаходиться невеличкий палац, в якому п’ять зал.

В одній з них – Японському кабінеті, досі зберігся автентичний паркет, який виготовили німецькі майстри, та фрески, які наразі залишилися єдиною пам’яткою європейського орієнталізму початку XIX століття в Україні.

Поруч з палацом є Китайський будинок, а сам він розташований поряд з річкою Случ, в якій можна із задоволенням погодувати качок та лебедів.

Замок при воді, Старокостянтинів, Хмельницька область

Завершити цей невеличкий огляд теж хотілося б замком. Зовсім поруч з Самчиками знаходиться місто Старокостянтинів (тому їх часто планують для огляду разом).

Раніше його відносили до Волині, а зараз, як частину Хмельницької області називають Поділлям. Як ви розумієте, суперечки щодо приналежності не припинились і досі. Та й навряд припиняться.

Втім, саме в цьому мальовничому місті на березі річок Случ та Ікопоть, які тут дуже широко розливаються, розташований родовий Замок князів Острозьких.

Його було збудовано разом з містом ще в 16 столітті на мисоподібній ділянці при злитті річок Случі й Ікопоті.

Наразі замок виглядає досить занедбано, але роботи з приведення його до адекватного стану ведуться, і зміни на краще видно з кожним роком.

У Старокостянтинові також є набережна вздовж річки Ікопоть. Її фішка – химерні і водночас яскраві скульптури казкових персонажів авторства Миколи Мазура, створені з металу і деталей машин.

Насамкінець знову поскаржусь, що в одній маленькій публікації вмістити все неможливо.

Якщо вам не вистачило, то залюбки можете записати собі “на олівець” ще замок у Меджибожі, Летичівський костел, придивитись до Лядівського монастиря неподалік Могилів-Подільського, і не забути зазирнути на фонтани у самій Вінниці.

Власне, місць достатньо, аби було бажання їх шукати)

Євген Будерацький, заступник головного редактора УП

Вас також може зацікавити:

Подорож українськими садибами: мандри сповненні таємницями

Куди їхати у подорож за смачним вином? Поради від сомельє

Не варто чекати відпустки. 10 причин, чому подорож на вихідні – вдала ідея

Де вам варто відпочити цього літа? Пройдіть ТЕСТ, щоб дізнатися

Де відпочити в Україні: напрямки та безпечна організація мандрівки під час карантину

Павільйон Вольєр у Павлівському парку

Детальна інформація про пам’ятки. Опис, фотографії та карта з вказівкою найближчих значущих об’єктів.

Одним з перших архітектурних будівель Придворцового району Павлівського парку, створених архітектором Чарлзом Камероном, є Павільйон Вольєр або Птичник, споруджений у 1782 році. Перед своєю поїздкою в Європу Павло Петрович і Марія Федорівна обговорили з Камероном проект Павільйону і його майбутнє призначення. Є відомості, що їх дуже хвилювала доля цієї споруди.

В результаті Ч.Камероном був створений один з красивих павільйонів, виконаному в класичному стилі. Лаконічний декор і суворі пропорції надали Вольєру дивовижну привабливість. Центральний зал Павільйону має форму квадрата, на головному фасаді виділяється портиком, барабан з куполом і напівциркульними вікнами завершують його.

Він завжди був сповнений світла. Ефект посилювався за рахунок розташованих один навпроти одного скляних дверей і восьми дзеркал у ліпних рамах, що розсувають простір залу і дарують йому додаткове освітлення. Архітектор виявляв особливу турботу в питанні зосередження в Павільйоні Вольєр найбільшої кількості світла.

Північна колонада, розташована найближче до Потрійної липової алеї, була обернута дротяною сіткою, яку в дні ілюмінацій декорували вензелями власників Павловська. Рослини, що в’єднуються, з зовнішнього боку суцільно захоплювали сітку. Південна колонада призначалася для прийому гостей. У цьому місці Марія Федорівна організовувала «обідні та вечірні кушання», камерні бали. У 1783 році з Італії прибули куплені там античні старожитності, частина їх була розміщена у Вольєрі.

У 1804-1806 роках архітектор Андрій Никифорович Вороніхін спорудив прибудови до бічних корпусів. Тут було розміщено сорок античних похоронних урн і два античних саркофаги.

Марія Федорівна була пристрасною любителькою квітів. Вона перетворила Павільйон Вольєр на правдиве царство богині Флори. Тут були влаштовані розкішні квітники і дві теплиці, в яких росли екзотичні рослини. Вся ця краса змушувала забути про суворий клімат Санкт-Петербурга. Статуя Флори, виконана з мармуру, була привезена з Італії і встановлена у Вольєрі. Вона освячувала це квіткове царство.

Спочатку Павільйон Вольєр радував витонченим живописом, виконаним в антично-римському дусі. Під керівництвом архітектора Вінченцо Бренна над нею працювали художники І. Рудольф та І. Іванов. Час і північний клімат не пощадили творіння Ч. Камерона.

При Великому князі Костянтині Миколайовичу Павільйон піддався халепам. У 1862 році замість оранжерей були зведені веранди, а між ними був виритий ставок. У центрі ставка з’явилася статуя Афродіти Калліпіги, а з іншого боку – статуя Актеона з убитою ланею.

У 1940 році Павільйон Вольєр зазнав реставрації. У часи Великої Вітчизняної війни Вольєр пошкодили бомбові осколки. Статуї на ставку були вкрадені фашистами.

У 1967-1968 під керівництвом архітектора Софії Володимирівни Попової-Гунич була проведена капітальна реставрація Вольєра. Було відновлено початковий зовнішній вигляд будівлі.

Зараз ставок перед Павільйоном прикрашає скульптура Венери Італійської (італійська копія з оригіналу скульптора Антоніо Канови). Виконана з мармуру.

Щорічно з 2001 року в павлівському Павільйоні Вольєр проводиться Міжнародний квітковий фестиваль «Імператорський букет». Він присвячується пам’яті першої господині Павловська імператриці Марії Федорівни. Вольєр, як і в попередні часи, перетворюється на царство Флори. Тут можна побачити виставки флористів, фотографів, художників.

Павловський парк в Державному музеї-заповіднику «Павловськ»

Павловський парк користується заслуженою славою одного з найкрасивіших не тільки в Росії. Мабуть, це найкращий ландшафтний парк у всій Європі. Знаходиться в південному передмісті Санкт-Петербурга – Павловську, в долині рівнинній Слов’янки, припливу Неви. Входить до складу Державного музею-заповідника «Павловськ» і утворює з однойменною палацом, колишній літньою резиденцією Павла I, єдиний палацово-парковий комплекс. Пам’ятник російського класичного стилю кінця XVIII – початку XIX століть. На його величезній площі, а це близько 600 га, знаходяться колекції не тільки російського, а й античного і західноєвропейського мистецтва.

Павловський парк: історичні свідчення

У грудні 1777 імператриця Катерина II стала бабусею. У сім’ї її первістка, цесаревича Павла і його дружини Марії Федорівни народився син – майбутній імператор Олександр I. З цієї нагоди цариця дарувала їм землі в долині Слов’янки. Так почалася історія Павловська, який тоді отримав назву Павлівське Село.

Облаштування резиденції спадкоємця престолу почалося вже по весні 1778 року. На розчищення лісу зігнали селян із ближніх сіл, солдат гарнізонних полків. Вони прокладали просіки і готували місцевість під будівництво. Наступного року тут виросли дві невеликі садиби для кожного з найясніших подружжя: Паульлюст (в перекладі з німецького «Павлова втіха») і Марієнталь ( «Мар’їна долина»).

Невеликі садки з квітниками стали попередниками майбутнього Павловського парку. Їх розбили близько цих садибних будинків. Від них були прокладені перші доріжки. Принцеса Марія Федорівна стала натхненницею робіт з облаштування саду.

Сам Павло I незабаром охолов до села свого імені, вважаючи за краще резиденцію Гатчина. У 1788 році він зовсім подарував садибу дружині, яка після його смерті переїхала сюди на постійне місце проживання. Продовжувала займатися облаштуванням і парку, і нового просторого палацу, зведеного архітектором Чарльзом Камероном в 1782-1886 роках.

При вдові палацово-парковий ансамбль буквально розцвів. У 1808-1809 роках тут побудований мавзолей пам’яті покійного імператора: меморіал назвали «Дружину-Благодійника» (архітектор Жан-Франсуа Тома де Томон). Нові райони в парку створював вже італійський архітектор П’єтро ді Готпардо Гонзага. Це Велика зірка (з долиною ставків), Червона долина і Біла береза. Так до кінця першої чверті XIX ст. на берегах річки Слов’янка сформувався величний палацово-парковий ансамбль.

Ландшафтні райони Павловського парку

Прідворцовий район. Включає території, прилеглі до Павловському палацу. Тут багато клумб, стрижених чагарників і дерев, вражає чіткий малюнок доріг. Крім самого палацу і пам’ятника Павлу I знаходяться такі об’єкти культурної спадщини: Павільйон трьох грацій, Вольєр, Власний садок, Павільйон Россі, Велика кам’яні сходи, Лабіринт, Повітряний театр та інші.

Парадне поле. Первісне призначення – для влаштовувалися Павлом I військових навчань. Район був створений за проектом Вінченцо Брена. Коли імператора не стало, П’єтро Гонзага облаштував тут мальовничий парк. Деякі культурні об’єкти: Меморіал пам’яті жертв Революції, Острів княгині Лівен, Розовопавільонние ставки.

Червона долина. На тлі відкритих сонячних пейзажів району досить самобутньо виглядають на лісових берегових пагорбах в Слов’янці сріблясті верби і дуби-довгожителі. Планування району велася в 1801-1803 роках, автор проекту – П. Гонзага. Тут знаходяться Елизаветин павільйон, Новосільвійскій міст і Руїни.

Долина річки Слов’янки. Осередок мальовничих горбистих берегів, засаджених віковими дубами, кущовими березами і липами. Греблі за течією річки утворюють безліч каскадів, розливи і перекати. Колонада Аполлона, Храм Дружби, Міст Кентаврів, Великий каскад, Вісконті міст – ось лише деякі з пасажирів тут охоронюваних державою культурних пам’яток.

Велика зірка. При проектуванні району застосований композиційний прийом: доріжки у вигляді променів розходяться від центральної площадки. Причому кожна має власну назву: Червоного сонця, Молодого нареченого, Багатого поля, Зеленої жінки і т. Д., Що охороняються об’єкти: Круглий зал, Вокзальні ставки, Місце музичного вокзалу та ін.

У Павлівському парку є такі райони, як Стара Сільвія, Нова Сільвія, Біла береза ​​- всього (разом з чотирма описаними вище) їх сім.

Павловський парк: цікаві цифри і факти

Відразу після Жовтневої революції парк розділили на ділянки для потреб комунального господарства, залізниці, агрономічного інституту. Ліс вирубували цілими ділянками, а поля віддавали під городи.

В районі Парадне поле знайшли останній спочинок полеглі в боях під Павлівському революціонери, на їх могилі встановлено пам’ятник. Після націоналізації в 1918 році радянською владою палацу і парку їх відкрили для відвідувачів як музей.

З вересня 1941 по січень 1944 року Павловська був окупований фашистами. Палацово-парковий ансамбль сильно постраждав в цей період. Його цінності, які музейні працівники не встигли евакуювати, нещадно грабувалися. Окупанти знищили понад 70 тисяч дерев. При відступі підпалили палац, який палахкотів 24-26 січня 1944 року. Роботи по відновленню стартували навесні того ж року.

У 1989 році Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) місто Павловськ внесла до списку Всесвітньої спадщини. У наступному десятилітті в парку проведена масштабна реставрація. Роботи були продовжені в 2006-2007 і 2011 роках.

Щороку Павловський парк приймає приблизно 1,5 млн туристів. Французький письменник Сен-Мора (XIX століття) сказав, що відповідає він «всім смакам і всім настроям душі». Прогулянками по ньому захоплювався російський поет В. Жуковський: «Що крок, то нова в очах твоїх картина».

Павловський парк в Державному музеї-заповіднику «Павловськ»
Адреса: 196621, Санкт-Петербург, м Павловська, вул. Садова, 20

Схожі публікації:

Великий Павловський палац в Павловську
Великий Павловський палац знаходиться в невеликому містечку Павловськ, в 25 км на південь від центру Петербурга. Домінанта державного художньо-архітектурного палацово-паркового музею-заповідника «Павловськ», його ядро. До палацу, першим власником которо .