Взаємодія підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зі слідчим та прокурором

Прокурор, слідчий і працівник оперативного підрозділу (оперуповноважений) у своїй діяльності прагнуть досягнення єдиної мети – розкриття злочину та викриття особи, яка його вчинила. При цьому кожен з них діє в рамках своєї компетенції, та, відповідно, використовує різні засоби досягнення бажаного результату – слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії й оперативно-розшукові заходи відповідно. Зазвичай у процесі розкриття й розслідування злочину зазначені суб’єкти вимушені діяти спільно, вступати в певні правовідносини, взаємодіяти між собою, виконуючи покладені на них функції щодо боротьби зі злочинністю у складі єдиної правоохоронної системи нашої держави.

При цьому, нажаль, як у чинному кримінальному процесуальному, так і в оперативно-розшуковому законодавстві визначення поняття “взаємодія” не знайшло свого чіткого закріплення, тому в юридичних та спеціальних джерелах іноді це поняття використовується в різних значеннях, що, в свою чергу, може призводити до зниження ефективності взаємодії між різними не підпорядкованими підрозділами або їх посадовими особами та інших небажаних наслідків.

Як правило, в теорії та практиці кримінального процесу та ОРД поняття “взаємодія” вживається тоді, коли мова йде про взаємоузгоджену (за метою, характером, місцем і часом) діяльність прокурора, слідчого та оперативного підрозділу (в особі його керівника й співробітників), засновану на законах і відомчих нормативних актах, що спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства, при керівній і організуючій ролі прокурора (слідчого) та чіткому розмежуванні компетенції.

Така взаємодія здійснюється з метою виконання завдань кримінального судочинства, якими, відповідно до положень ст. 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

В свою чергу завданнями оперативно-розшукової діяльності, як самостійного виду державно-правової діяльності, спрямованими на реалізацію завдань кримінального судочинства України, є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави (ст. 1 Закону України “Про оперативно- розшукову діяльність”).

Таким чином, метою взаємодії прокурора, слідчого і співробітників оперативного підрозділу можна вважати здійснення заходів, спрямованих на максимальне об’єднання сил, засобів, методів, інших наявних ресурсів слідчих і оперативних підрозділів у боротьбі зі злочинністю. При цьому повинно бути досягнуте правильне використання в ході кримінального провадження процесуальних і оперативно-розшукових функцій, одержання таким шляхом найбільш ефективних результатів під час реалізації вищезазначених завдань як ОРД зокрема, так й кримінального судочинства України взагалі.

Взаємодія між прокурором, слідчим і співробітниками оперативного підрозділу має теоретичні та правові підстави.

Теоретичними підставами такої взаємодії виступають положення, що роз’яснюють її сутність, роль, значення тощо. їх усвідомлення, з одного боку, прокурором, слідчим, а з іншого – співробітниками оперативного підрозділу роблять взаємодію більш осмисленою та цілеспрямованою, сприяючи тим самим підвищенню її ефективності й безумовному дотриманню усіма суб’єктами вимог законності та непорушності прав і свобод людини тощо.

Теоретичними підставами взаємодії між прокурором, слідчим і співробітниками оперативного підрозділу є:

• – спільність мети і завдань прокурора, слідчого й співробітників оперативного підрозділу, тобто, лише об’єднуючи свої зусилля, вони зможуть ефективно їх вирішити, а саме: розкрити злочин, своєчасно, повно та ефективно здійснити досудове розслідування, встановити та притягнути до кримінальної відповідальності винну особу тощо;
• – однакова юридична сила процесуальних актів прокурора, слідчого та співробітників оперативного підрозділу – протоколи слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, здійснених співробітниками оперативного підрозділу, мають таке ж доказове значення, як і протоколи, складені прокурором, слідчим;
• – необхідність використання в інтересах кримінального провадження технічних та інших ресурсних можливостей оперативних підрозділів тощо.

Правовими підставами взаємодії між прокурором, слідчим і співробітниками оперативного підрозділу є приписи КПК України, Законів України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про міліцію”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та інших, а також підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі відомчих наказів, інструкцій, вказівок, розпоряджень тощо.

Отже, взаємодія прокурора, слідчого та відповідних оперативних підрозділів у кримінальному провадженні – це заснована на законі й спільності завдань у кримінальному судочинстві погоджена колективна діяльність, яка передбачає ефективне використання правових заходів прокурорів, слідчих і сил, засобів, методів оперативно-розшукової діяльності, обумовлена їх компетенцією і формами діяльності, яка здійснюється на досудових стадіях кримінального процесу і спрямована на розкриття, розслідування та попередження кримінальних правопорушень.

Здійснення взаємодії між прокурором, слідчим і співробітниками оперативного підрозділу повинно, згідно з положеннями ст. 7 КПК України, відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:

• – верховенство права;
• – законність;
• – рівність перед законом і судом;
• – повага до людської гідності;
• – забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;
• – недоторканність житла чи іншого володіння особи;
• – таємниця спілкування;
• – невтручання у приватне життя;
• – недоторканність права власності;
• – презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;
• – свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї;
• – заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;
• – забезпечення права на захист;
• – доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень;
• – змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
• – безпосередність дослідження показань, речей і документів;
• – забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;
• – публічність;
• – диспозитивність;
• – гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;
• – розумність строків;
• – мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Так, під час здійснення взаємодії між прокурором, слідчим і співробітниками оперативного підрозділу, останні, відповідно до ст. 9 КПК України, зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Вони зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Відповідно до положень ч. З ст. 9 КПК України, при здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК України, а у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.

Традиційно взаємодія між прокурором, слідчим й співробітниками оперативного підрозділу розглядається у двох формах, а саме, процесуальній (заснованій на нормах кримінального процесуального законодавства України) та непроцесуальній або, іншими словами, організаційній (заснованій на нормах підзаконних нормативно-правових актів, як правило, відомчого характеру).

Перша форма взаємодії (процесуальна) спрямована на реалізацію кримінально-процесуальних правовідносин, що виникають, розвиваються та припиняються між прокурором, слідчим і співробітниками оперативного підрозділу під час реалізації ними своїх повноважень.

Суб’єктами такої взаємодії виступають:

• – прокурори, а саме Генеральний Прокурор України, перший заступник, заступники Генерального Прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених КПК України. Вони, відповідно до ч. 1 ст. 36 КПК України, здійснюючи свої повноваження, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Інші службові особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора;
• – слідчий, яким є службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Слідчий, відповідно до ч. 1 ст. 40 КПК України, несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій;
• – оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, які, відповідно до ч. 1 ст. 41 КПК України, здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора. При цьому співробітники оперативного підрозділу згідно з положеннями ч. 2 ст. 41 КПК України, під час виконання доручень слідчого, прокурора користуються повноваженнями слідчого. Також співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

Таким чином, ОРД реалізовується як через оперативно-розшукові правовідносини, так і через правовідносини, які виникають між суб’єктами, уповноваженими на здійснення ОРД, і тими суб’єктами, що мають відносно суб’єктів ОРД відповідні владні повноваження. Таким суб’єктами, як було зазначено раніше, перш за все, є прокурор, який на підставі п. 5 ч. 2 ст. 36 КПК України, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам, а також, на підставі п. 4 ч. З ст. 14 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, дає письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів з метою попередження та виявлення злочинів, про розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісно відсутні.

В свою чергу слідчий уповноважений, на підставі п. З ч. 2 ст. 40 КПК України, доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 246 КПК України, проводити негласні слідчі (розшукові) дії мас право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи, а також за рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися й інші особи.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме, то слідчий, прокурор оголошує його розшук, а також на підставі ч. З цієї статті, здійснення розшуку підозрюваного може бути доручено оперативним підрозділам.

Відповідно до ч. З ст. 41 КПК України, доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом. Аналогічні положення закріплені ч. 4 ст. 7 Закону України “Про оперативно- розшукову діяльність”, згідно з якою письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов’язковими до виконання оперативним підрозділом.

При цьому, як вже зазначалося, згідно з ч. 2 ст. 41 КПК України, співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою. Керуючись ч. 2 ст. 7 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, у разі виявлення ознак злочину оперативний підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, зобов’язаний невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України. Відповідно до ч. З ст. 7 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, у разі, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно-розшукових заходів, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, повідомляє відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно-розшукового заходу, після чого направляє зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, до відповідного органу досудового розслідування.

Взагалі, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, подання та розгляд відповідних клопотань, проведення оперативно- розшукових заходів, фіксація та використання їх результатів, проведення цих заходів до постановления ухвали слідчого судді та інші питання їх проведення регулюються згідно з положеннями глави 21 КПК України з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про оперативно- розшукову діяльність”, щодо мети проведення оперативно- розшукових заходів, суб’єкта ініціювання та проведення цих заходів, обґрунтування клопотання про їх проведення та підстав для його задоволення слідчим суддею, використання результатів оперативно-розшукових заходів та інших питань, обумовлених специфікою мети їх проведення.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, прийняття рішень про проведення оперативно-розшукових заходів, які не потребують дозволу слідчого судді або рішення прокурора, здійснюється керівником відповідного оперативного підрозділу або його заступником з повідомленням про прийняте рішення прокурора. При цьому, згідно з абзацом 2 ч. 2 ст. 99 КПК України, матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, за умови відповідності вимогам ст. 99 КПК України, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Друга форма взаємодії між прокурором, слідчим і співробітниками оперативного підрозділу (непроцесуальна або організаційна) має доволі різноманітні види, які, як правило, передбачені та визначаються внутрішньовідомчими нормативно-правовими актами, є частково формами адміністративного управління та не регламентуються кримінальним процесуальним законодавством. Однак, вони спрямовані на погодженість діяльності прокурора, слідчого й співробітників оперативних підрозділів з виявлення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, а також встановлення осіб, які їх вчинили. Основними видами такої взаємодії є: поєднання слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та оперативно-розшукових дій; рекомендації тактики і методики розслідування при взаємодії; спільне планування проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та оперативно-розшукових дій.

При цьому організаційна взаємодія за своєю тривалістю може бути:

• – разовою, тобто коли така взаємодія має місце під час провадження однієї слідчої (розшукової) або негласної слідчої (розшукової) дії, або здійснення будь-якого організаційно-технічного заходу тощо;
• – періодичною, тобто такою, що здійснюється за виникнення відповідної необхідності;
• – постійною, тобто такою, що здійснюється протягом усього часу кримінального провадження.

Однією з найважливіших умов, що забезпечують ефективність здійснення кримінального провадження, є правильне поєднання слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів. Найбільш плідні результати взаємодії прокурора, слідчого та співробітників оперативного підрозділу досягаються у разі, коли:

• – оперативно-розшукові заходи, слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії спрямовані на виявлення і вилучення об’єктів, слідів та інших речових доказів, підданих швидкій зміні чи зникненню, здатних бути знищеними зацікавленими особами, природними умовами тощо;
• – комплекс оперативно-розшукових заходів, слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій зосереджений на встановленні факту або фактів, об’єктивно пов’язаних між собою, відомостей про них, інших взаємопов’язаних обставин, що мають суттєве значення для конкретного кримінального провадження;
• – відбувається своєчасний взаємний обмін оперативною та слідчою інформацією між суб’єктами взаємодії під час кримінального провадження;
• – результати оперативно-розшукових заходів негайно реалізовуються й закріплюються процесуально шляхом проведення відповідних слідчих (розшукових) дій, або безпосередньо здійснюються негласні слідчі (розшукові) дії;
• – здійснюється спільне обговорення результатів оперативно-розшукових заходів, слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій з точки зору висунення й перевірки слідчих версій;
• – погоджені план оперативно-розшукових і план слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, тобто відбувається спільне планування діяльності співробітників адміністративно не підпорядкованих підрозділів під час здійснення кримінального провадження;
• – здійснюється спільне чергування слідчого й співробітників оперативних підрозділів у складі слідчо-оперативної групи, що створюється з метою швидкого реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, які надходять до чергової частини органу внутрішніх справ;
• – здійснюються виїзди зацікавлених суб’єктів взаємодії до іншої місцевості для спільного проведення оперативно- розшукових заходів, слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій.

Правильне поєднання оперативно-розшукових заходів, слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій передбачає, перш за все, мобілізацію всіх можливостей оперативних підрозділів, а також процесуальних можливостей слідчого на виконання першочергових оперативно- розшукових та слідчих (розшукових) дій, на встановлення фактів і обставин, необхідних для здійснення якісного кримінального провадження у найкоротші строки тощо.

Як свідчить слідча й оперативно-розшукова практика, безсумнівно одним з найбільш ефективних видів організаційної форми взаємодії між прокурором, слідчим і співробітниками оперативних підрозділів є їх спільна діяльність у складі слідчо-оперативної групи. За своєю сутністю слідчо- оперативна група є складною формою багатосторонньої взаємодії, оскільки до її складу тимчасово або постійно можуть залучатися не лише співробітники оперативних, а й інших підрозділів.

У практичній діяльності правоохоронних органів зустрічаються наступні види слідчо-оперативних груп, а саме:

• – такі, що створюються для розслідування конкретного кримінального правопорушення (складного; з великою кількістю осіб, які проходять у кримінальному провадженні; такого, що має великий суспільний резонанс тощо);
• – такі, що створюються для роботи у багатоепізодних кримінальних провадженнях;
• – такі, що спеціалізуються на розкритті кримінальних правопорушень одного виду (навмисних вбивств, статевих злочинів, незаконного заволодіння транспортними засобами, злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків тощо);
• – такі, що спеціалізуються за суб’єктом кримінального правопорушення (неповнолітні, наркомани, раніше судимі тощо);
• – такі, що спеціалізуються за місцем кримінального правопорушення (місця позбавлення волі, навчальні заклади закритого типу тощо);
• – такі, що спеціалізуються на розкритті злочинів “по гарячих слідах”;
• – такі, що спеціалізуються на розкритті злочинів минулих років.

Таким чином, однією з умов успішного розкриття й розслідування кримінальних правопорушень є тісна взаємодія між прокурором, слідчим і співробітниками оперативного підрозділу. Від ступеня ефективності такої взаємодії, узгодженості дій зазначених суб’єктів залежить успішне вирішення спільних завдань правоохоронних органів із виявлення, розкриття й розслідування злочинів та кримінальних проступків.

4. Слідчі дії та оперативно-розшукові заходи подальшого етапу розслідування

Початкові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, якщо вони виконані на високому професійному рівні, повинні привести до підтвердження або спростування версії про те, що розслідуване вбивство вчинено на замовлення.

Якщо ця версія знаходить підтвердження, подальші слідчі дії скеровуються, власне, на забезпечення процесу доказування у справі: збирання, дослідження й оцінювання доказів; арешт і притягнення до кримінальної відповідальності замовників, по-собників, виконавців-убивць та інших співучасників злочинної акції; на доказування їх вини тощо.

Першочергове значення для вирішення цього завдання мають оперативно-розшукові заходи і комплекс слідчих дій, таких як обшук, виїмка, огляд документів, призначення судових експертиз, допити і очні ставки.

На цьому етапі розслідування допомога оперативних служб може бути реалізована таким комплексом заходів: виконанням доручень слідчого щодо вивчешґя комерційних структур, де працював потерпілий і де ймовірно варто шукати замовника. Цей комплекс дій, своєю чергою, передбачає:

1. негласне вивчення статутних документів, а також іншої документації, що характеризує діяльність комерційної структури, її ділові та інші зв’язки;
2. проведення у цій структурі негласних розвідувальних заходів для встановлення фактів позастатутної та забороненої законом діяльності, а також причетних до неї осіб;
3. з’ясування питання, чи наявні у комерційній структурі приховані та протизаконні фінансові операції (зокрема з іноземною валютою), конфліктів на ґрунті кредитно-фінансових відносин, неналежної діяльності, розподілу прибутків, “тіньових” доходів;
4. з’ясування (коли такі факти мали місце), хто саме до цього причетний; який стосунок до “тіньових” фактів мав потерпілий, чи погрожував кому-небудь викриттям цих фактів;
5. установлення осіб, які відвідували потерпілого не з мотивів діяльності підприємства, з’ясування фактів проведення переговорів конфіденційного характеру, зокрема в позанормо-вий час;

6) організація розвідувальних заходів у комерційних та
інших структурах – партнерах чи контрагентах структури,
котрою керував чи в якій працював потерпілий (тут з’ясовуються майже ті ж питання, що й зазначені вище);

1. оперативний аналіз змісту телефонних переговорів, про-слуховування яких санкціонувалося судовими органами, що здійснювались по домашньому чи службовому телефону потерпілого, по телефонному зв’язку осіб, із якими потерпілий мав ділові та приватні відносини;
2. оперативна перевірка осіб, телефонні переговори котрих за змістом мають стосунок до вбивства, його обставин або ж оцінюються як законспіровані.

Також недостатньою є взаємодія слідчого з органами податкової міліції та митної служби. Саме тому різнобічна економічна інформація, що містить цінні відомості про різноманітні відносини та зв’язки потерпілих, а отже, дозволяє виявити справжні мотиви замовних убивств та їх замовників, часто залишається невстановленою.

Як відбувається реалізація оперативно-розшукової інформації? Працівники оперативних апаратів, що взаємодіють зі слідчим або долучені до складу слідчо-оперативної групи, повинні систематично інформувати слідчого (керівника СОГ) про одержання ними тих чи інших даних, що становлять інтерес для слідства.

Інформацію, що надходить, необхідно ретельно аналізувати, щодо її реалізації мають прийматися відповідні рішення.

Під час підготування і реалізації наявної інформації можуть виконуватись і такі заходи.

• Організується спостереження за запідозреними як замовники, посередники чи виконавці особами. Найбільша увага приділяється роботі по лінії “замовник”. З урахуванням того, що за умов учинення вбивства на замовлення зустріч замовника чи з посередником, чи з виконавцем колись повинна відбутись обов’язково, спостереження має привести до встановлення всіх учасників цього злочину.
• Оскільки за наймане вбивство звичайно виплачується винагорода, з отриманням інформації про час і місце зустрічі для її пе-редання, готується операція щодо затримання на місці злочину замовника і посередника, або ж усіх співучасників злочину.
• Коли надходить інформація про те, що замовник самостійно або через посередника готує кілерові втечу з регіону, де було вчинено вбивство, тоді розробляються й реалізуються оперативні заходи із затримання цих осіб у момент організації такої втечі.

• Організація й виконання операцій щодо вилучення зброї або знарядь убивства; грошей, отриманих як винагорода за злочин; різних документів, листів, записок, які доказують причини, привід учинення вбивства, або такі, що розкривають зміст окремих обставин підготування і приховування вчинення злочину; інших речових доказів.

Реалізація оперативної інформації передбачає та планується з урахуванням того, що злочинці (особливо із загалу професійних убивць) можуть бути людьми достатньо досвідченими й такими, що обізнані зі змістом оперативно-розшукових заходів, а тому готові протидіяти правоохоронним органам (зокрема збройно).

Тому під час підготування і проведення названої роботи необхідно дотримувати конспірацію.

Завершуються операції щодо реалізації оперативно-розшуко-вої інформації затриманням замовника, посередників і кілерів із подальшим виконанням обшуків, допитів та інших слідчих дій, що допускає поєднання їх проведення разом із виконанням оперативних заходів (оперативне спостереження, прослуховування телефонних переговорів тощо).

Обшук і виїмка. Як уже зазначалось, обшуки виконуються одночасно в усіх осіб, що брали участь у підготуванні та вчиненні найманого вбивства, приховуванні його слідів (групові обшуки).

Коли проведення групових обшуків є неможливим або ускладненим певними об’єктивними чи суб’єктивними факторами, тоді обшуки за місцем проживання та роботи замовника у будь-якому разі проводяться першочергово і невідкладно.

У ході таких обшуків у замовника, окрім уречевлених об’єктів, характер яких залежить від особливостей розслідуваної події злочину, вилучаються також усілякі офіційні документи: угоди, зобов’язання, проекти ділових паперів, записники, комп’ютерні диски тощо.

Зміст цих матеріалів може свідчити про наявність, причини й характер конфліктної ситуації, яка виникла між замовником і потерпілим, а також про протиправні дії замовника, що згодом і стало причиною організації вбивства на замовлення.

Окрім цього, під час обшуку у ймовірного замовника вбивства треба звертати увагу на значні суми грошей, валюти, нові коштовні речі, які, можливо, повинні були слугувати нагородою кілерові за вбивство.

Інколи важливою знахідкою є записи (наприклад, у записнику), що свідчать про відносини, взаєморозрахунки не тільки з потерпілим, а й із посередником чи безпосередньо з виконавцем убивства на замовлення. Ще більш цінними доказами слугують листи чи телеграми виконавця злочину з повідомленнями про реалізацію замовлення.

Припущення про нерсдання грошей замовником виконавцеві може побічно підтверджувати факт зняття із банківського рахунка значної суми грошей. Тому під час обшуку потрібно звертати увагу і па кредитні чи банківські документи.

Під час обшуку у ймовірного вбивці або посередника можуть бути виявлені значні суми грошей, нові коштовні речі, аналогічні тим, що є у замовника. З’являється підстава для версії, що ці предмети раніше були у власності замовника. Згодом це припущення можна перевірити результатами товарознавчої та криміналістичної експертизи щодо єдиної групової належності, а можливо, і спільного виробничого походження порівнюваних об’єктів. Ця версія згодом може обумовити всю подальшу тактику з’ясування їх походження й долі під час допитів обвинувачених.

У процесі виїмки за місцем роботи ділових контрагентів замовника також вилучаються зазначені вище документи. їх вивчення може допомогти встановленню зв’язків замовника, виявленню таких фактів із його життя й діяльності, оприлюднення яких становило для нього небезпеку, загрожувало притягненням до кримінальної відповідальності, а також до інших негативних наслідків.

Огляд документів є специфічною та необхідною слідчою дією, що забезпечує доказування причин організації вбивства на замовлення (тут мається на увазі огляд тих документів, що були вилучені під час обшуків і виїмок у причетних до вбивства осіб, а також частково тих, що не були оглянуті під час виконаного на початковому етапі розслідування огляду місця події).

У процесі цієї дії проводять опис і ретельне вивчення вилучених документів і комп’ютерних дисків.

Таке дослідження доцільно виконувати, як уже зазначалось, із залученням відповідних спеціалістів, які допоможуть пояснити слідчому природу виявлених і вилучених документів, призначення і ступінь протиправності вчинених та оформлених оборудок, наявні та можливі наслідки цих протиправних дій, що були вчинені особою, яка організувала вбивство.

Призначення судових експертиз. Для кваліфікованого дослідження документів, що містять відомості про протиправні, злочинні діяння обвинуваченого в організації та вчиненні вбивства на замовлення, повинні бути призначені відповідні судові експертизи (судово-бухгалтерська, економічна, різновиди документалістичних).

Доцільно також провести бухгалтерську ревізію діяльності підприємства, яким керував або на якому працював замовник, потерпілий.

Можливе призначення й інших судових експертиз, завданням яких є виконати кваліфіковані дослідження різноманітних речових об’єктів, що мають стосунок до вчиненого найманого вбивства. Зазвчиай це експертизи, що провадяться у будь-яких справах про вбивства: судово-медична й різноманітні види криміналістичних експертиз.

Судово-медичного встановлюються причина і давність настання смерті.

Судово-біологічною можна встановити збіг групи крові загиблої особи зі слідами крові, виявленими на місці обшуку у ймовірного виконавця, однаковість чи різність волосин із місця події та волосся обвинуваченого, індивідуальну належність крові у слідах, що виникли, наприклад, під час самопоранення злочинця або від самозахисних дій потерпілого.

Криміналістичною експертизою зазвичай вирішуються питання: про збіг конструкції та хімічного складу кулі з трупа і з патрона, виявленого в обвинуваченого; про виконання пострілу з конкретного екземпляра зброї, по знайденій на місці злочину кулі чи гільзі; про факт залишення сліду пальця або взуття на місці події підозрюваним; про тотожність почерку, зокрема того, яким виконано записку виконавцем на адресу замовника про виконання замовлення на вбивство.

Допит замовника. Ця слідча дія становить певну складність. Замовник із відомих причин менш ніж будь-хто інший схильний до давання правдивих показань.

Частіше за все він категорично заперечує свою причетність до вбивства і називає на підтвердження зовні доволі переконливе алібі.

У таких випадках основна увага слідчого повинна бути зосереджена на питаннях щодо комерційної та іншої діяльності допитуваного, і насамперед на виявленні під час розслідування фактів порушення чинного законодавства, які були допущені обвинуваченим із корисливих мотивів.

Увага зосереджується на персональних як для допитуваного наслідках наявних у його діях порушень закону – як можливих, так і тих, пю вже настали, на порушенні кримінальної справи, конфліктах із діловими партнерами, падінні престижу фірми тощо.

Далі, у процесі допиту замовника з’ясовуються питання щодо особи потерпілого, взаємовідносин із ним, давності й характеру знайомства, ділових зв’язків, укладених контрактів, конкуренції, можливих боргових чи інших невиконаних обов’язків, до яких мав прямий стосунок потерпілий.

Важливим є питання про те, кому була вигідною смерть потерпілого.