Аварія на Чорнобильській АЕС: відповіді на поширені запитання (FAQ)

26 квітня 1986 року о 1:23 на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталося два вибухи, внаслідок яких зруйнувався та розплавився реактор. Ця аварія, як і інші аварії на інших АЕС, які траплялися у світі, стала комбінацією прорахунків розробників АЕС та помилок персоналу.

Під час вибуху атомний реактор зруйнувався, частина будівлі 4-го енергоблоку обвалилася, а з ядерним паливом у довкілля потрапила велика кількість радіоактивних речовин: стронцію, цезію, урану, плутонію, америцію , радіоактивного йоду та інших. Радіоактивна хмара пилу накрила не лише Україну, Білорусь та Росію, але й більшість країн Європи . 27 квітня почалася евакуація населення з 30-кілометрової зони довкола реактора, яка тривала до 6 травня. З забруднених територій еваку ювали понад 90 тисяч осіб.

Зона відчуження — це закрита для відвідування територія, яка після аварії на ЧАЕС постраждала найбільше внаслідок забруднення довгоживучими радіонуклідами (радіоактивними частинками) площею близько 2,6 тис . квадратних кілометрів — це утричі більше, ніж площа Києва.

Зона не має чіткого радіусу довкола реактора, але носить умовну назву 30- кілометрової і поділяється на дві підзони: промислову, яка є найбільш забрудненою та найближче прилягає до АЕС ; та зону біосферного заповідника за нею. Заповідник є умовним буфером та використовується переважно для наукових спостережень та досліджень.

Через погодні умови та напрямок вітру після аварії радіоактивне забруднення розподілилося по Зоні нерівномірно (плямами). Тож у Зоні є ділянки з незначним випромінюванням, на яких відносно безпечно перебувати. Проте, незахищене перебування у більшій частині Зони все ще несе ризики отримання небезпечної дози опромінення.

Тому відвідування Зони відчуження дозволено лише для персоналу (див. п. 5), у складі службових та офіційних делегацій. Також повнолітні громадяни і громадянки України можуть відвідати Зону відчуження з туристичною екскурсією, маршрут якої побудований таким чином, щоб мінімізувати опромінення для відвідувачів і відвідувачок.

4. Чи хтось з людей живе в зоні? Це легально? Хто такі сталкери?

У 1986 році всіх жителів навколишніх населених пунктів вивезли за межі Зони. Хоча дехто все ж повернувся, незважаючи на те, що це заборонено Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» .

У квітні 2019 року в Зоні мешкали 130 таких « самоселів » , більшість з яких у місті Чорнобиль, за 18 кілометрів від ЧАЕС. Інші нелегальні відвідувачі Чорнобильської зони — це « сталкери », люди, які самовільно протизаконно проникають на територію Зони відчуження більшою мірою з метою екстремального туризму. За даними правоохоронних органів, щорічно фіксується близько 300 проникнень на територію Чорнобильської зони відчуження .

5. Хтось працює в зоні зараз?

У Зоні відчуження на різних об’єктах працює близько 10 тисяч людей — це персонал Державного агентства з управління Зоною відчуження , Чорнобильської атомної електростанції, об’єкта «Укриття», численних об’єктів поводження з радіоактивними відходами, наукових та дослідних інституцій та працівники Державного спеціалізованого підприємства «Екоцентр» — установи, що здійснює моніторинг радіоактивного фону у Зоні відчуження.

Для того, щоб Зона знову стала придатною для життя людей , необхідно, щоб більшість радіонуклідів, які випали внаслідок вибуху на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС, розпалися та утворили простіші (не радіоактивні) елементи. Оскільки період напіврозпаду (час , за який інтенсивність випромінювання скорочується вдвічі) у деяких радіонуклідів (америцій, плутоній, уран) складає до 24 тисяч років, то небезпека для життя людини на території Зони залишатиметься потягом сторіччя, якщо не здійснити складну та коштовну процедуру деактивації — збору забрудненого ґрунту, матеріалів, рослин тощо.

У 1986 році для обмеження поширення радіації над зруйнованим реактором за декілька місяців було споруджено об’єкт «Укриття» , також відомий як «Саркофаг». Його планувал и використовувати 20–40 років, тому у 2012 році над вже збудованим саркофагом почалося спорудження « Нового безпечного конфайменту» (див. п. 8).

«Новий безпечний конфайнмент», або «Арка» — це новий об’єкт , збудований над зруйнованим енергоблоком і саркофагом, який має прослужити 100 років після введення в експлуатацію. За цей час планується розібрати та перезахоронити старий саркофаг і залишки 4-го реактора. Очікується, що до часу , коли « Арку » потрібно буде демонтувати, в новому укритті не буде необхідності.

Після аварії перші два енергоблоки залишилися у нормальному працездатному стані і були зупинені 27 квітня 1986 року. Третій енергоблок, технічно пов’язаний з четвертим, зупинили через півтори години після аварії. Після проведення ряду заходів з дезактивації приміщень і споруд для зменшення рівня опромінення, будівництва захисних екранів, а також усунення технічних недоліків конструкції реакторів (які стали однією з причин вибуху на 4-му енергоблоці, див. п. 1) ЧАЕС була знову введена в експлуатацію. 1-й та 2-й енергоблоки були повторно запущені вже восени 1986 року і пропрацювали до 1996 і до 1999 р оків відповідно. У грудні 1987 року повернувся до роботи 3-й енергоблок. Він пропрацював до грудня 2000 р оку . Після припинення роботи енергоблоків почалась робота з остаточного виведення ЧАЕС з експлуатації, яка триватиме орієнтовно до 2064 р оку .

Більше 95% радіоактивних відходів в Україні утворилися під час аварії на ЧАЕС та в процесі її ліквідації. Ці відходи знаходяться під Саркофагом та у більше ніж 600 тимчасових сховищах. Серед найбільших пунктів захоронення радіоактивних відходів сховища: «Буряківка», «Підлісний», «ІІІ черга ЧАЕС».

У зоні також розбудовується комплекс « Вектор » для довгострокового зберігання радіоактивних відходів, як із Зони, так і ззовні. Зокрема там мають бути побудовані потужності для зберігання високоактивних радіоактивних відходів, що повертатимуться з Російської Федерації після переробки відпрацьованого палива українських АЕС.

На чорнобильському майданчику працює сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-1). У ньому зберігається паливо з трьох енергоблоків ЧАЕС. Оскільки це сховище вже старе, на його заміну було споруджено СВЯП-2. Термін використання нового сховища — 100 років.

Крім цього, там споруджується центральне сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), у якому планують зберігати відпрацьоване паливо з Хмельницької, Рівненської та Южно -У країнської АЕС протягом 100 років.

З відсутністю людей на великий території в Зоні почала відновлюватися природа. Там можна зустріти коней Пржевальського, яких було завезено ще у 19 90-х для відновлення популяції, лосів, лисиць, вовків, рисей, чорних лелек та багато інших видів, у тому числі занесених до Червоної книги України. Відновлюються також рослинні насадження, а ліси за відсутності профілактичних рубок повертаються до первинного стану.

Однак враження, що радіоактивне забруднення не має негативного впливу на флору та фауну — оманливе. Вчені зазначають , що під впливом радіації комахи та рослини зазнають мутацій. Згубний вплив опромінення легко можна спостерігати на популяціях комах, оскільки в Зоні легко знайти ділянки для порівняння , які відрізняються одна від одної лише потужністю опромінення.

1. Пожежі 2020 року у Зоні відчуження: Як близько до станції,«Укриття»та місця зберігання відходів дійшов вогонь? Чи відбувся знову викид радіації?

Пожежі різного масштабу виникають у Зоні відчуження щорічно у весняно-літній період, у тому числі через підпали. У 2020 році через посушливу зиму відбулася найбільша за масштабами пожежа, яка тривала майже місяць і знищила за попередніми оцінками 11,5 тис . га лісу (близько 5% заповідної території). Пожежа завдала шкоди фауні й флорі. Вогнем знищено частину відселених сіл, санаторій «Смарагдовий», піонерський табір « Казковий » , територію військового міста Чорнобиль-2 та частину міста Чорнобиль. Ці об’єкти складали частину туристичного маршруту. ЧАЕС не постраждала. Як повідомляли журналісти , полум’я підійшло до пункту захоронення радіоактивних відходів «Підлісний» приблизно на 2 км, проте пожежу загасили.

За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій , радіаційний фон у Києві та в області протягом пожежі був у нормі, а підвищення рівня фіксували лише в осередку вогню. Небезпека чорнобильських пожеж полягає у тому, що радіонукліди, які залишалися у ґрунті та накопичувалися у рослинах, вивільняються і потрапляють у довкілля. Гаряче повітря піднімає часточки пилу та утвореного попелу, після чого вони розносяться вітром. Кількість радіонуклідів у диму недостатня , щоб суттєво вплинути на забруднення великих територій. Проте, таке забруднення повітря є небезпечним для пожежників та інших людей які опинилися в диму неподалік від пожежі. Людина може вдихнути радіоактивну часточку, яка, потрапивши в легені, опромінюватиме організм людини довгий час, викликаючи захворювання внутрішніх органів.

На початку 2017 року тодішній Міністр екології Остап Семерак заявив про наміри спорудити сонячну станцію загальною потужністю понад 1 ГВт (приблизно така ж потужність одного енергоблока АЕС) у Зоні відчуження. А вже у жовтні 2018 року відкри ли сонячну електростанцію потужністю 1 МВт. Сонячна станція розташов ана неподалік від зруйнованого 4-го енергоблока Чорнобильської АЕС. У листопаді 2019 року Українська асоціація відновлюваної енергетики повідомила про проведення тендеру на спорудження наступних 7 МВт у Зоні відчуження та про плани збільшити потужність станції до 100 МВт.

Проєкт Solar Chernobyl створений задля повторного використання територій, непридатних для використання у звичайному режимі. Будь-яка економічна діяльність збільшує кількість людей та транспортних засобів у Зоні та підвищує ризики несанкціонованого вивезення радіоактивних матеріалів. Крім цього, спорудження такого об’єкта в Зоні потребує особливої уваги до безпеки працівників , які можуть опинитися на радіоактивно забруднених ділянках і отримати підвищені дози опромінення.

Олександра Заїка, е кспертка з енергетичної політики, ГО « Центр екологічних ініціатив Екодія »;

Оксана Алієва, координаторка програми « Зміна клімату і енергетична політика » , Фонд ім. Г. Бьолля, Бюро Київ — Україна .

Навіщо російські війська захопили Чорнобильську АЕС

Радник президента України з питань безпеки Михайло Подоляк уже назвав це “абсолютно безглуздим нападом”, який, однак, несе одну з найсерйозніших на сьогодні загроз всій Європі.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року стала найбільшою техногенною катастрофою в історії людства, і президент України Зеленський попередив, що у міру нарощування російського вторгнення катастрофа може повторитися.

Українські офіційні джерела повідомляють про підвищення рівня радіації у районі АЕС, проте Росія стверджує, що рівень залишається в межах норми.

“Уникнення ядерної провокації”

Зона відчуження в радіусі 32 кілометри від АЕС, встановлена 36 років тому після вибуху одного з реакторів, досі є практично безлюдною – рівень радіації там зберігається підвищеним.

Три інші реактори працювали до 2000 року, після чого їх заглушили, і АЕС фактично вивели з експлуатації.

За повідомленнями, російські війська увійшли до зони відчуження ще у четвер. Білий дім повідомив, що, згідно з отриманими даними, російські солдати взяли в заручники працівників АЕС, що продовжували виконувати там необхідні роботи.

Офіційний представник міноборони Росії Ігор Конашенков заявив на брифінгу в п’ятницю, що російські військові взяли під контроль Чорнобильську АЕС, і для її охорони, щоб уникнути ядерної провокації, залучили сили ВДВ.

Він також повідомив, що з військовослужбовцями окремого батальйону охорони АЕС України досягнуто домовленості щодо спільного забезпечення безпеки енергоблоків та саркофагу Чорнобильської АЕС.

“Найкоротший шлях до Києва”

Але навіщо Росії захоплювати АЕС, яка не працює і до того ж оточена кілометрами зараженої території?

Відповідь, найімовірніше, криється в її географічному положенні.

“Це найкоротший шлях з пункту А до пункту Б”, – стверджує експерт Фонду Карнегі Джеймс Ектон.

З ним погоджується колишній начальник Об’єднаних штабів США Джек Кін, за словами якого, Чорнобиль “не має жодного військового значення”, але стоїть на найкоротшому шляхом з Білорусі до Києва.

Кін називає цей шлях одним з чотирьох напрямків, за якими веде наступ російська армія, відзначаючи при цьому, що це наймасовіше вторгнення в Європі з часів Другої світової війни.

Справді, Чорнобиль розташований лише за 130 кілометрів на північ від Києва і може бути зручним напрямком для наступу на українську столицю.

За словами працівниці Проєкту національної безпеки Трумена (організація з національної безпеки, що базується у Вашингтоні) Саманти Тернер, контроль над цією територією не дає переваг для успіху у військовій операції, але дає російським військам важливий коридор, що веде до Дніпра.

“Для них це важлива складова відкриття різних коридорів для просування військ та контролю над ключовими територіями”, – пояснює Тернер.

При цьому, як наголошує експерт з питань безпеки, хоч у зоні відчуження ніхто не проживає, і сама АЕС не функціонує, будь-які активні воєнні дії там можуть призвести до нових радіологічних заражень.

За словами професорки Клер Коркгілл, призупинення робіт з деконтамінації АЕС може створити у майбутньому серйозні проблеми

За повідомленнями Ради, з моменту вторгнення російських військ до цієї зони на багатьох постах радіологічного спостереження фіксували перевищення рівня гамма-випромінювання, причому радіоактивний пил міг піднятися в повітря від руху важкої техніки.

Однак міноборони Росії стверджує, що фоновий рівень радіації у зоні відчуження залишається в нормі. “Персонал АЕС продовжує обслуговувати об’єкти АЕС у штатному режимі й відстежувати радіоактивну ситуацію”, – сказав Конашенков.

Які ризики?

Як зазначає експертка з радіоактивних відходів, професорка Шеффілдського університету Клер Коркгілл, Росія – одна з найдосвідченіших країн щодо управління атомними об’єктами.

Клер останні 6 років працювала у міжнародній групі, що займається деконтамінацією Чорнобиля, і тричі була на самій АЕС.

Найбільш помітним результатом цієї співпраці став бетонний саркофаг вагою 32 тисяч тонн над аварійним реактором, вартістю півтора мільярда доларів, кошти на будівництво якого надали більш ніж 30 країн.

Однак зараз професорка Коркгілл побоюється, що вторгнення російських військ в Україну загальмує цю програму.

“30 років минуло з моменту аварії, а ми все ще не закінчили розчищення, – розповіла вона в інтерв’ю ВВС. – На завершення цієї програми цілком може знадобитися ще 50 років. Однак, якщо на цьому об’єкті не вестимуть належні роботи, і демонтаж не буде продовжено, це може стати дуже серйозною проблемою”.

Багато хто називає аварію 1986 року на Чорнобильській АЕС провісником розвалу Радянського Союзу, що стався за 5 років після цього.

Як вважає член Товариства Генрі Джексона (незалежне британське громадське об’єднання при Кембриджському університеті) Тарас Кузьо, захоплення Чорнобиля російськими військами у цьому випадку можна розглядати як символічну перемогу президента Путіна, який неодноразово відкрито жалкував про розпад СРСР.

“Путін мислить як людина, що не може змиритися з фактом розпаду Радянського Союзу 30 років тому, а цей розпад почався після Чорнобиля”, – каже експерт.

Він вважає, що навіть якщо Путін і використовує загрозу ядерного удару лише для того, щоб налякати Захід, поводиться він при цьому як справжній соціопат, і тому за його діями необхідно уважно стежити.

“Те, що він творить в Україні, – нечувано, то чому ми маємо думати, що він не витворить ще що-небудь?” – запитує професор Кузьо.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Також на цю тему