2.2. ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРШИХ КИЇВСЬКИХ КНЯЗІВ (ОЛЕГА, ІГОРА, ОЛЬГИ, СВЯТОСЛАВА)

Унаслідок боярського антихристиянського перевороту на київському престолі у 882 р. опинився регент малолітнього Ігоря Рюриковича Олег. Він формально об’єднав Північну та Південну Русь, хоча фактичне об’єднання відбувалося наступними десятиліттями за правління не тільки Олега, а й Ігоря, Ольги, Святослава та їх наступників.

Олег (882-912 рр.) фактично був повновладним князем. За часів його правління відбулося збирання руських земель (древлян, сіверян, радимичів, ільменських словен, в’ятичів тощо) та консолідація їх навколо Києва. У 907 та 911 роках він здійснив походи на Константинополь, наслідком яких стало укладення вигідних для русичів договорів (передбачали виплату значної контрибуції, пільги для руських купців, визначили правила розв’язання конфліктів між Руссю та Візантією). У 912 р. князь Олег здійснив кілька походів проти хозар та Арабського халіфату на Закаспій, під час останнього з них він загинув.

На чолі Давньоруської держави став Ігор (912-945 рр.). Підкорені народи повстали, й Ігореві довелося знов підкоряти древлян і уличів (останні лише формально признали перемогу Ігоря й мігрували у Подунав’я). У 941 та 944 роках здійснив походи на Візантію, перший з яких завершився поразкою Ігоря, другий — підписанням досить невигідної для Русі мирної угоди (руські купці позбавлялися права безмитної торгівлі у Константинополі, а руські воїни мусили обороняти кримські володіння Візантії від кочовиків). У 944 р. Ігор розгромив Кавказьку Албанію, заволодівши містами Дербент, Ширван, Бердаа. Широкомасштабні воєнні походи поглинали багато ресурсів, це підштовхнуло князя збільшувати данину. Одне з повторних збирань данини призвело у 945 р. (за даними Нестора, а у 944 р. — на думку сучасних вчених) до повстання древлян і вбивства Ігоря.

Унаслідок того, що син Ігоря Святослав був неповнолітній, державою стала правити його мати, псковитянка Ольга (945- 964 рр.). Вона жорстоко придушила спробу древлян відійти від Києва, низка древлянських князів були вбиті, столиця — Іскоростень — спалена. Разом з тим, намагаючись убезпечити державу від аналогічних виступів, Ольга впорядкувала податкову систему — визначила розміри данини, строки її збирання, місця збору — погости (вони ставали осередками князівської влади на місцях). Ольга проводила активну зовнішньополітичну діяльність. У 946 та 957 роках вона здійснила дві дипломатичні поїздки до Константинополю з метою зміцнення торгових і політичних відносин, підписала союзницькі угоди. Під час однієї з поїздок Ольга прийняла християнство. Разом з тим, вона встановлює дипломатичні контакти із германським імператором Оттоном І.

У 964 р., після смерті Ольги, повнота влади зосередилася в руках Святослава (964-972 рр.). Він підкорив в’ятичів, що в той час селилися уздовж Оки й Волги, та низку фінських племен, розгромив Волзьку Булгарію, остаточно розбив Хозарський каганат (965 р.), підкорив ясів (осетин) і касогів (адигейців), розширив кордони Русі до Кавказьких гір. Унаслідок цього на територіях низу Дону, Західного Кавказу, Таманського півострова та Південного Криму утворилося Тмутараканське князівство. Але ці перемоги відчинили шлях кочовикам зі Сходу. Не укріпивши східні кордони, Святослав звернув увагу на війну з Болгарією та з Візантією. У 968 р. він захопив 80 міст на Дунаї, але військове зіткнення з Візантією в 971 р. призвело до поразки давньоруської дружини при м. Доростолі. При поверненні до Києва в 972 р. Святослав був убитий на Дніпровських порогах печенігами.

Нові терміни і поняття

Печеніги — об’єднання кочових тюркських племен, що жили у заволзьких та південноруських степах й у ІХ-Х ст.ст. здійснювали набіги на Русь.

Київська Русь після Ярослава Мудрого

Перед смертю Ярослав Мудрий скликав своїх синів і роздав їм уділи. Старшому, Ізяславу, Ярослав Володимирович залишив Новоград, Київ і великокняжий престол. Решта дітей отримали: Святослав – Чернігів, Всеволод – Ростов, Білоозеро і Суздаль, В’ячеслав – Смоленськ, а Ігор – Володимир-Волинський. Дітям Ярослав велів не сваритися, а Ізяславу особливо покарав: «Допомагай скривдженому, якщо брати між собою не порозуміються».

І почалася нова епоха в житті держави …

Перші роки князювання Ярославичів

Спочатку братам Ярославича вдавалося дотримуватися наказ батька. Двоє з них незабаром померли, і уділи були перерозподілені, але мирно, без суперечок. Залишилися правити руським землями Ізяслав, Всеволод і Святослав. З їх спільних діянь можна відзначити вдалі військові походи, коли був приєднаний до руської держави ряд нових територій, на яких проживали сусідні племена. Друга важлива справа, зроблена братами, – переробка та доповнення «Руської правди». Новий звід законів, який побачив світ у період, коли великокнязівський стіл займав Ізяслав, отримав назву «Правда Ярославичів». У документі містилася заборона на кровну помсту, яку тепер повністю замінили штрафи. Багато уваги в новій «Правді» була приділена захисту майна русичів, а також забезпечення особистої безпеки жителів руського князівства.

У 1061 р замість упокорення Ярославом печенігів прийшов на Русь новий ворог, не менше витончений в битвах, хоробрий і невтомний – половці. Вони зробили спустошливий набіг на Переяславль. В цей же час трапилася і перша усобица, яку викликав онук Ярослава від сина Володимира, який помер ще за життя Ярослава. Він самовільно захопив Тмутараканське князівство, вигнавши Гліба, який правив там.

Однак у справу втрутилися греки – їм сусідство настільки войовничого князя здалося небезпечним. Як свідчать літописи, греки отруїли Ростислава – на цьому перший військовий конфлікт родичів – Рюриковичів вичерпався.

Київський заколот і кінець правління Ізяслава

Половці, натхненні легкою перемогою 1061 р знову вчинили масштабне напад на Русь 1068 р Полоцький князь Всеслав, захопивши Новгород, потім рушив військо на Ярославичів, які у відповідь на розграбування Новгорода перебили всіх чоловіків в місті Мінську – одному з найбільших міст Полоцького князівства. Сталося великий бій, в результаті якого Всеслав виявився в полоні в Києві.

Минуло всього кілька місяців, і ось військо Ярославичів вже розбите вщент половцями. Князі діяли, не наважуючись що-небудь зробити. Кияни вимагали видати їм зброю, щоб можна було захищатися. Зрештою обурений народ підняв повстання, захопив княжий палац, звільнив Всеслава і поставив його князем.

Через 7 місяців правління Києвом, після кровопролитного бою, Всеслав утік до Полоцька, кинувши киян. Київ здався. Заколот був жорстоко придушений Ярославичами.

Між синами Ярослава Мудрого теж почалися конфлікти. Святослав об’єднався з Всеволодом, обмовити старшого брата. Вони разом виступили проти Ізяслава. Той спробував привернути на свою сторону поляків і німців, але зазнав невдачі. В цей час заявили про себе виросли племінники Ярославичів, забажав захопити великокняжий престол. Ізяслав загинув у битві з ними. Главою держави став тепер його брат Всеволод.

Правління Всеволода Ярославича

Всеволод прийняв князівство 1078 р Він перерозподілив уділи, і, звичайно, це викликало невдоволення у тих, хто вважав себе обділеним. В результаті один з синів Святослава, об’єднавшись з половцями, спробував виступити проти Всеволода. Але половці перейшли на бік великого князя.

Син Всеволода Володимир Мономах тим часом бився з бунтівними в’ятичами, з племенами тюрків, полонив полоцьких вождів. Однак єдиної політичної лінії в державі не існувало, кожен з князів і князьків стояв сам за себе, міжусобиці тривали. Ситуацію посилив голод, що почався в 1092 р Того року стояло дуже посушливе літо, і врожай загинув.

Засуха, голод і прийшли слідом за ним епідемії дуже послабили Русь. Палахкотіли лісові пожежі. Всеволод практично припинив брати участь в справах правління, впав в апатію і незабаром помер.

Русь після Ярославичів

Сини Ярослава Мудрого намагалися слідувати заповітам батька і жити без сварок, задовольнившись тими долями, які їм дісталися. Досить довгий час їм вдавалося спільно правити Київською Руссю. Добру пам’ять в народі залишив їх спільна праця – «Правда Ярославичів».

Однак родове право успадкування, прийняте на Русі, не могло не призвести до того, що час від часу серед князів з’являлися владні правителі, які прагнули до захоплення центральної влади і думали, що це буде абсолютно законно. Занадто багато ставало претендентів на великокняжий престол. Перші міжусобиці почали послаблювати державу, роблячи його уразливим для нападів ззовні. В таких умовах важко було вирішувати внутрішні проблеми князівства. Варто було впорядкувати систему розподілу влади і привести до якогось єдиного знаменника. Але до цього було ще дуже далеко.