Перший млинець — нанівець: що являє собою перший чоловік Тоні Матвієнко, який зробив її вагітною у 17 років

Тоня Матвієнко, відома своєю талановитістю та прекрасним голосом, розкриває перед світом не тільки свої музичні таланти, але й деталі свого особистого життя.

Всім відомо, що зараз вона у другому шлюбі з відомим співаком Арсеном Мірзояном, але мало хто знає про її перший шлюб.

Перший шлюб Тоні Матвієнко: загадковий чоловік та любовна історія

Перший чоловік Тоні Матвієнко залишається таємницею для загалу. Ніхто не бачив його обличчя, не чув його ім’я, бо він обирає залишатися не публічною людиною. Того ж, за словами Антоніни, прагне й теперішня сім’я чоловіка. Однак у цьому шлюбі з Тонею народилася донька Уляна, яка стала світлом її життя та невіддільною частиною родини.

На момент, коли Тоня дізналася про свою першу вагітність, вона була ще неповнолітньою 17 річною дівчиною, а хлопцю тоді було 23 роки. Як пригадувала мати Тоні — легендарна співачка Ніна Матвієнко, то було перше кохання юною доньки, яке батьки не наважилися зруйнувати.

Але, як часто буває, з роками Тоня прагнула до розвитку, творчого самовираження, а чоловікові це не було потрібно, він залишався на колишньому рівні й хотів бачити дружину лише на кухні та у дитячій.

“З першим чоловіком я прожила 10 років. Розлучилися банально — я його розлюбила, а мені дуже важливо любити”,- говорила співачка в одному з інтерв’ю.

А ще вона з гіркотою додає, що ті роки “не пішли їй на користь”.

Це розлучення й досі ятрить серце Антоніни. Так у бесіді зі Славою Дьоміним вона розповідала, що ніколи не хоче назвати навіть його ім’я та прізвище, тому що розлучення не було мирним.

“Він живий. Його сім’я і він не хочуть, щоб я про це казала. Йому це завдає незручностей”, – ділиться жінка.

Втім вона з жалем сказала, що хотіла б, щоб все було якось інакше і вона могла б підтримувати нормальні стосунки з батьком її старшої доньки.

Таємничий чоловік став частиною історії Тоні, вплинувши на її життя та створивши невидимий, але важливий слід в серці виконавиці.

Сьогодні Тоня Матвієнко насолоджується своїм другим шлюбом і разом з Арсеном Мірзояном будує щасливе та наповнене подіями сімейне життя. Про перше кохання вона може розповідати тільки дуже рідко, залишаючи у серці спогади про своє минуле.

Тетяна ПЕСИК: «Не зустріла чоловіка, який би мене не розчарував. »

Розмова про життя і творчість з головною героїнею гумористичної програми «Країна У» Тетяна Песик — актриса-самоучка.

Вперше вийшла на сцену під час навчання у Тернопільському університеті. І от зірка “КВН” “засвітилася” у гумористичному шоу “Країна У”. Разом із Тарасом Стадницьким, тобто Володькою, грають закохану парочку. Танька вічно всім незадоволена, бо Володька — хлопець зі села, а вона “гарадская” дама. Танька його виховує. Наводить лад у його сільській хаті, а у ресторані просить її “не позорити”. “За шо я тебе люблю?” – кокетливо питає. “За то, шо я в тебе просунутий”, – відповідає упевнений у собі Володька.

– Тетяно, розкажіть, де ви навчались, яка у вас спеціальність?

– Навчалась у Тернопільському націо­нальному економічному університеті. У мене дві спеціальності: “міжнародний маркетинг” і “управління персоналом та економікою”. Уже в університеті точно знала, що хочу грати в “КВН”. Доводилося шукати собі подібних. (усміхається. – Авт.). До того, як почала грати у команді “VIP-Тернопіль”, виступала ще у двох командах: “Шосте чуття” і “Факультет”. Не думала, що у цій грі можна досягти високого результату. Хотілося, звичайно, але у це важко було повірити. Здавалося, таке захоплення “КВНом” так і залишиться у стінах університету. Але я дуже рада, що завдяки настирливості, постійній праці, виснажливим репетиціям та терпінню наша команда пробилася на вищий рівень. Чи шкодую, що не стала економістом? Ні. Люблю сцену і дуже вдячна Богу, що поєднав мене з нею.

– Читала інтерв’ю з вашим редактором і засновником “Ліги сміху” (це аналог російському “КВНу”) паном Чівуріним. Він казав, якби не сумнозвісні події між Росією та Україною, то не почав би розвиватися український “КВН”. А ви як думаєте?

– “Ліга сміху” має багато спільного з “КВНом”, оскільки і там, і там команди жартують. Але їх по-різному оцінює журі. “Ліга сміху” більше схожа на шоу. Ведучий спілкується з командами, їх підтримує. Це всім подобається. А головне, ведучий влучно жартує! Певною мірою, події, між Україною та Росією пришвидшили розвиток українських команд. Нам давним-давно потрібно було робити своє шоу! І Андрій Петрович Чівурін рано чи пізно це би зробив. Українські команди почали стрімко розвиватися. Щороку буде з’являтися багато нових талантів.

– Зараз ви знімаєтесь у гумористичному шоу “Країна У” (на каналі “ТЕТ”). Ваші жарти потрапляють під цензуру?

– Редактори, які редагують написаний матеріал, затверджують остаточний варіант скетчів. Жарти мають бути доречними, смішними і не вульгарними.

– Ви гарно виглядаєте. “Сидите” на дієтах? Скільки вам років?

– Мені 27 років. Коли люди бачать мене у житті, то думають, що я ще у школі вчусь. Кажуть: “Ти така маленька. А по телевізору виглядаєш такою високою. ”. Уся річ у підборах! На дієтах не сиджу. Не можу. Люблю солодке. Хоча у зал треба походити, підкачатись трішки (усміхається. – Авт.).

– Перед виходом на сцену кажете “Ні пуху ні пера” чи, може, “Слава Україні. ”? Чи є мандраж перед виступами?

– Перед виходом на сцену кричимо разом з командою: “Як справи, пані та панове?”. І всі: “Зашибісь. ”. Це нас бадьорить. Ще пісні співаємо. Гімн нашої команди – пісня Іво Бобула «А липи цвітуть. ». Щодо мандражу, певно, він у кожного присутній. Переживаєш, як відреагують люди, чи їм сподобаються жарти, чи будуть сміятися.

– Було таке, що вам казали: “Ні, ти не підходиш для цієї сцени”?

– Я одна дівчина у команді. Відповідно, граю усі жіночі ролі. Наприклад, у “Селотінках” була в образі Белли, а Тарас (Стадницький. – Авт.) — в образі Едварда (у цьому скетчі обіграли відомий американський фільм “Сутінки”). Тільки наші події відбуваються на селі. Я б хотіла спробувати себе і у чоловічих ролях. Зіграти, скажімо, таксиста, гопника, бомжа. Оскільки я не професійна актриса, а самоучка, планую розвиватися у цьому напрямі. Не хочу стати заручником однієї ролі.

– А ось з Володькою у вас справж­ній “сімейний тандем”. Ви так природно граєте. Як вам це вдається?

– Люблю цю роль. Найвідоміша фраза “Володька, не позор мене”, вона настільки життєва. Не раз на усіляких святкуваннях можна побачити, як жінка б’є свого чоловіка по руці і каже: “Не позор мене – люди дивляться”. Тому ми вирішили нічого не приховувати і показати життя. Чужий хлоп, як п’яний, такий веселий і забавний, а коли свій, – то дурень дурнем. Ще люблю фразу: “Володька, шо ти мелеш?”. Це я постійно говорю, бо вважаю, що він мудрого нічого не може сказати (усміхається. – Авт.).

– Робота у кадрі забирає багато сил. Часто трапляються курйози?

– Творчі муки, можливо, вони і муки, але щоб чогось досягти, потрібно працювати. На знімальних майданчиках буває весело настільки, що не годні розпочати зйомки. Хтось якийсь анекдот чи жарт смішний розкаже, а я сміюсь мало не плачу. У той час режисер кричить “Мотор!”, і треба якось заспокоїтись, серйозно налаштуватися на роботу. Є один скетч, присвячений відпочинку. Я мала зайти у кадр і лягти на розкладачку. Я це так зробила, що всі “випали” на знімальному майданчику. Коли лягала, розкладачка склалась разом зі мною.

– У ваших жартах постійно присутня тема села: «Літо на селі – це файно!». Вмієте картопельку садити, жуків збирати?

– (Усміхається. – Авт.). Коли була малою, мені рідні не раз казали: “Ти дуже помічна і працьовита дитина”. У дитинстві доїла корову, знала, що треба обій­ти всю господарку: город посадити, сполоти, посапати і навіть викопати. Тож тема села мені дуже близька. Зараз живу у Тернополі, багато часу проводжу у Києві. Люблю рідне місто, воно спокійне. Після гучного Києва приємно повернутися додому, зустрітися з друзями, погуляти Тернополем.

– Знаю, що ви незаміжня. Багато маєте залицяльників?

– Наразі не зустріла чоловіка, який би мене не розчарував. З’явилась така тенденція, що жінки повинні виявляти ініціативу у стосунках. Хотілося б бачити біля себе сильного, доброго, чесного. Чоловік має бути вірним, щоб на нього можна було у всьому покластися.

– Маєте жіночі слабкості? Любите ходити по крамницях?

– Напевно, як і кожна жінка, не можу встояти перед різними “брязкальцями — цяцьками”. Люблю носити джинси. Сукні носила у садочку, а буквально п’ять років тому знову їх полюбила. У дитинстві мене багато хто називав хлопчуром, бо завжди дружила з хлопцями, грала у футбол. На воротах стояла не гірше, ніж пацани.

– Впізнають. Автограф даю усім, хто просить. Бувають смішні ситуації, коли люди впізнають, перепитують, чи то я, або ще смішніше: “Ви дуже подібні на ту дівчину з телевізора. Так само говорите”.

– На вашій сторінці у соцмережах є дитяче фото, де ви у вишиванці.

– Я дуже активною була у дитинстві, брала участь у всіх заходах. Мені це подобалось. Не забуду, як у садочку було якесь свято, і мама не могла прийти. Вона попросила тата, щоб він мене одягнув. Мама потім довго відходила від шоку, коли побачила, як банти були криво пов’язані, колготки не натягнуті.

– Про мрії не говорять уголос, але відкрию вам секрет. Хочу побувати у кожному куточку світу, навіть там, де не ступала нога людини. Ну і, звичайно, як кожен актор, мрію знятися у Голлівуді. У фільмі, який буде номінуватися на “Оскар”, а там вже, як Бог дасть.