Зміст:
“Дивлюсь я на небо”: Перший український хіт
Року 2017 в Україні запропонували заснувати День української пісні. Мистецькі середовища подали ідею прив’язати свято до конкретної дати – 12 серпня. Того дня 1962-го космонавт Павло Попович заспівав у космосі “Дивлюсь я на небо – та й думку гадаю”.
Ця пісня завжди подобалася слухачеві. Баладу любили ще наприкінці ХIX століття, коли діяв Емський указ. Тиражували в діаспорі перед Першою світовою. Композицією заслуховувалися радянські вожді. Її популяризували в роки німецької окупації. Імена авторів пісні довгий час були невідомими. Вважали, що її написав Шевченко.
Володимир Семків
Наталка Писанка
Неправда з “Правди”
У лютому 1876 року львівський часопис “Правда” опублікував три вірші в рубриці “З недрукованих ще поезій Тараса Шевченка”.
Тарас Шевченко, світлина 1860 року
Серед них був твір, що починався із рядків: “Дивлюсь я на небо – та й думку гадаю: / Чому я не сокіл, чому не літаю? / Чому мені, Боже, ти крила не дав? / Я б землю покинув и в небо злітав”.
Через одинадцять років український літератор Олександр Кониський, автор першої ґрунтовної біографії Шевченка, спростував авторство відомого поета. Він припустив, що редакція надрукувала вірш із Тарасового нотатника. А справжній автор був іншим.
“Доводилося мені чувати, що в таку помилку завів власноручний Тарасів альбом. У тому альбомі власною рукою поета були написани вірші: “Дивлюсь на небо” і “Гарно твоя кобза грає”, – писав Кониський у статті для журналу “Зоря”. Він наголошував, що “Тарас любив переписовати в свой альбом вірші, які єму подобалися”. Правдивого автора Кониський знайшов, зазирнувши в “Южный русскій зборникъ”, що видав Амвросій Метлинський у Харкові 1848 року, де поміж “думами та співами” Михайла Петренка був надрукований той самий вірш.
Поет-стряпчий
Михайло Петренко був успішним державним службовцем. З офіційних записів відомо, що в липні 1844 року він вступив на службу канцелярським чиновником до Харківської палати кримінального суду. Згодом працював у чині губернського секретаря, столоначальником, секретарем суду. У липні 1849 року його перевели до Лебедина на позицію повітового стряпчого, тобто прокурора. Там він виконував обов’язки тринадцять років, до своєї смерти.
Поезію “Дивлюсь я на небо” Петренко написав іще до початку чиновницької кар’єри. Magnum opus вийшов друком 1841 року в поетичній збірці “Сніпъ” з титулом “Недоля”. Вірш починався з епіграфа – рядків російського поета Михайла Лермонтова: “В минуту жизни трудную / Теснится в сердце грусть”.
Року 1848 “Южный русскій зборникъ” опублікував вірш разом з іншими 22 поезіями Петренка. Строфи зазнали незначних редакційних змін, також зник епіграф.
Цікава версія “Недолі” вийшла у брошурі “Holos na holos dlia Halyčyny” у Чернівцях 1861 року. Укладачі надрукували поезію латиницею: “Dyvliu sia na nebo taj dumku hadaju, / Čomu ja ne sokil, čomu ne litaju? / Čomu mini Bože ty kryla ne dav, / Jab zemliu pokynuv i v nebo zlitav!”. Авторства не вказали.
Прогалини, підміна, забуття – біографія Михайла Петренка дотепер має багато білих плям. Дослідники не встановили конкретної дати його народження, лише рік – 1817-й. Батьківщиною Петренка вважають Слов’янськ: там працював його батько. Хоча жодних достеменних відомостей про місце появи Михайла на світ немає. До того ж не збереглося жодного зображення автора.
Найактивнішим дослідником біографії поета є його праправнук Олександр Петренко. Він започаткував проєкт “Ідентифікація Петренків”, видає книжки, адмініструє сайт. Безугавно спростовує припущення, котрі виникають довкола Петренка-старшого, злиться через фальсифікацію генеалогії. «Вони сконструювали “родину”, у якої немає коріння і немає потомків. Зробили собі “іграшку” і гралися нею понад 20 років», – скаржився якось в інтерв’ю.
Олександр Петренко, праправнук поета Михайла Петренка
Чому Петренка скопіював Шевченко?
Дослідникам не вдалося знайти нотаток Тараса Шевченка з рядками “Дивлюсь я на небо”. Сам Кониський, який першим згадав про цей рукопис, також не був категоричним: йому лише “доводилось чувати”.
Завідувач сектору класичної української літератури Інституту літератури НАН України Микола Бондар припускає: Тарас Шевченко, очевидно, читав Михайла Петренка. Він особисто мав би гортати і “Сніпъ” 1841-го, і “Зборникъ” 1848 року.
“Є в цьому друкарському казусі (Ідеться про плутанину з авторством у львівській “Правді”. – Ред.) і глибший смисл. Вміщення твору за підписом автора, якому цей твір не належить, – безперечно, груба едиційна помилка. Але в даному випадку за цією помилкою стоїть і мимовільна оцінка (оцінка висока!) тексту твору”, – писав пан Бондар.
Мовознавець Юрій Шевельов вважав Петренка “малим поетом”. Але водночас визнавав, що за певними критеріями йому вдалося перевершити Шевченка.
“У створенні “чистої” дикції української поезії, не обтяженої реаліями побуту й подробицями щоденності, Петренко посів своє, окреме місце в історії літератури. В цьому велике принципове значення цього, зрештою малого, поета. Лексика і епітети його можуть нам видаватися малооригінальними. Для свого часу вони були революційні”, – зазначав Шевельов.
Уявний портрет Михайла Петренка
На нотному стані
Михайло Петренко так і не почув самої мелодії до рядків “Дивлюсь я на небо”. Музика з’явилася уже після його смерти, орієнтовно у 1870-х роках. Її створила композиторка Людмила Александрова.
Незабутня мелодія народилася за роялем у помешканні слобожанського лікаря Володимира Александрова, Людмилиного батька. Їхній будинок був осередком української культури в Харкові. Там збирався театральний гурток. Приходили Борис Грінченко та Марко Кропивницький.
Володимир Александров мав талант до музики. Він написав, наприклад, оперету “Не ходи, Грицю, на вечорниці”. Батьків талант перейняла його старша дочка Людмила, яка склала музику на вірш Петренка. Року 1887 Володимир Александров уклав “Народний пісенник з найкращих українських пісень” і додав ноти. Пісня “Дивлюсь я на небо” ввійшла до збірки під номером 77.
Згодом авторство Людмили Александрової теж губилося. Пісню почали вважати народною.
Ще одне забуте прізвище
У другій половині XIX століття в Києві на місці сучасного входу в метро “Хрещатик” діяла книгарня “Леон Ідзиковський” – власність однойменної київської видавничої фірми. Там працювала найбільша й найпопулярніша в Києві приватна бібліотека. Вишуканий читальний зал зі скляною стелею міг одночасно вмістити майже 500 осіб. А фонди налічували понад 173 тисяч видань різними мовами.
Родина Ідзиковських надавала великої уваги музиці. У видавництві виходили твори багатьох польських і українських композиторів. Там публікували ноти і Владислава Заремби, композитора, піаніста, педагога. Серед них була композиція “Дивлюсь я на небо”.
У дужках із назвою пісні нечітко зазначено: “Аранжировалъ Г. В. …скій”. Автора слів не вказували, писали просто “малоросійська думка”. Далі ноти друкували в аранжуванні тільки Заремби.
До середини XX століття ані автора віршів Михайла Петренка, ані композиторки Людмили Александрової майже ніколи не згадували.
Один із найвідоміших виконавців “Дивлюсь я на небо” Дмитро Гнатюк був переконаний, що музику до пісні написав саме Заремба.
У космосі й на Карачуні
Перша грамофонна платівка із записом “Дивлюсь я на небо” з’явилася у 1903–1904 роках. Дослідникам відомо про десять записів пісні, здійснених до 1917-го.
Українські емігранти на початку XX століття долучилися до поширення балади по всьому світу. Зокрема, композиція ввійшла до “Четвертого альбому двадцяти п’яти найкращих українських пісень”, виданого 1918 року в Нью-Йорку.
Думка про небо належала до улюблених пісень радянських вождів. У 1949 році співак Дмитро Гнатюк виконав її на урочистостях з оказії 70-ліття Йосипа Сталіна. “Я вийшов… Як ішов, не пам’ятаю: немовби під наркозом був. Полегшало, вже коли заспівав. І ви знаєте, все затихло. Напевне, добре співав”, – пригадував Гнатюк.
Текст “Дивлюсь я на небо” активно друкували в українськомовній пресі в роки гітлерівської окупації. Зокрема, 1943-го його опублікували в “Донецькій газеті”. Рядки пісні цитували і в “Українському голосі”, що видавали в тодішньому Проскурові (нині – Хмельницький).
Не сокіл, а астероїд!
“Дивлюсь я на небо” вважають універсальною піснею: вона підходить для різних голосів. Серед виконавців думки – Іван Козловський, Борис Гмиря, Анатолій Солов’яненко.
Найвідоміше виконання пісні пов’язане з радянським космонавтом українського походження Павлом Поповичем. 12 серпня 1962 року Попович вирушив у триденний політ у космос на борту корабля “Восток-4”. Під час одного з сеансів зв’язку із Землею льотчик з Узина затягнув “Дивлюсь я на небо”.
Року 2017 в Україні відзначали 200-ліття від дня народження Михайла Петренка і 55-ту річницю виконання пісні в космосі. У жовтні того ж року на горі Карачун поблизу Слов’янська відкрили пам’ятник українській пісні, викарбувавши на ньому два перші рядки думки. Праправнук Олександр Петренко та редактор газети “Культура і життя” Євген Букет видали “книгу одного вірша” – збірку перекладів “Дивлюсь я на небо” різними мовами. Тоді ж виникла ідея 12 серпня відзначати День української пісні. Однак задумка не втілилася в життя.
Мрія Петренка про небо частково втілилася вже у ХХІ столітті. Проти ночі 25 серпня 2009 року вчені Андрушівської обсерваторії відкрили астероїд. Згодом його назвали Mykhailopetrenko.
Історія пісні «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…»
Цікава історія створення пісні «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…».
Дивлюсь я на небо — та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю? Чому мені, Боже, ти крила не дав? Я б землю покинув і в небо злітав
Кожному українцеві, без сумніву, відома мелодія та слова цієї унікальної пісенної перлини. Однак багато хто сприймає її слова як творіння Тараса Шевченка, а музику зазвичай вважають народною.
Історія пісні «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…»
Насправді ж автором тексту є сучасник Кобзаря поет-романтик Михайло Петренко (1817-1862). Уперше вірш, який починається словами: «Дивлюся на небо та й думку гадаю…» був надрукований у поетичній збірці «Сніпъ» 1841 року, де він мав назву «Недоля».
Чому ж тоді авторство приписували Шевченку? Справа в тім, що в 1876 році у львівській «Правді» в рубриці «З недрукованих ще поезій Тараса Шевченка» було надруковано згаданий текст. Його знайшли в альбомі Т.Шевченка, куди той інколи власноруч записував вірші, що припали йому до вподоби. Звідси й літературна помилка, яку згодом, на сторінках львівського журналу «Зоря» 1887-го року, виправив Олександр Кониський.
Не лише Кобзареві, багатьом українцям ця поезія була до душі, оскільки виявилася не просто талановитою, а настільки досконалою, що, на відміну від інших «народних версій» авторських пісень, і сьогодні дуже мало відрізняється від тих, які були написані ще за життя поета Михайла Петренка.
Щодо автора музики, то його встановили також не одразу. Певний час вважали, що музику написав композитор, хормейстер і вчитель музики Владислав Заремба. Однак згодом вияснилося, що він лише вдало обробив для голосу та фортепіано музику Людмили Олександрової (підтвердження надано в літературно-науковому місячнику «Червоний шлях»).
Неспростовним залишається той факт, що пісня «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» (автор тексту М.Петренко, музика Л.Олександрової, обробка В.Заремби) не лише давно підкорила українські серця, а й вийшла далеко за межі України. Безумовно, її варто вважати цілком «народною» піснею.
Чуєш слова цієї пісні, і серце завмирає від захвату! Хто ж не мріє бути вільним птахом? Хто не марить злетіти до самого сонця, відчути себе вільним од усіх земних турбот , стати невагомим і щасливим? Саме тому хвилюють людей слова поета, якому Бог дав висловити вголос заповітну людську мрію.
Відомі виконавці пісні
«Дивлюсь я на небо…» входить і нині до репертуару багатьох відомих виконавців. Серед них Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Іван Козловський, Анатолій Солов’яненко, Юрій Гуляєв, Муслім Магомаєв, Олександр Пономарьов, Володимир Гришко, Ризький театр пісні «Етюд».
Цікаві факти
- Автор славетної пісні М.Петренко народився у місті Слов’янську на Донеччині.
- Восени 2017 року вийшла у світ книжка «“Дивлюся на небо та й думку гадаю” в перекладах мовами світу», яка увібрала в себе 24 переклади — усі відомі на час видання.
- Перу М.Петренка належать слова відомої пісні «Взяв би я бандуру…».
- 17 листопада 2017 року УкрПошта тиражем у 400 тисяч випустила конверт, присвячений поету-романтику М.Петренку.
- Влітку того ж року Національний банк України ввів у обіг пам’ятну монету (тираж 35 тисяч).
- У 2014 році на честь Михайла Петренка було названо астероїд.
- Для популяризації імені поета було названо вулиці в таких українських містах як Харків, Краматорськ, Слов’янськ, Лебедин. Одну з нових вулиць у Голосіївському районі м. Києва названо в честь Михайла Петренка.
- У червні 2012 року у м.Слов’янськ, де річка Бакай впадає у Казенний Торець і де колись була садиба Петренків, встановлено пам’ятний знак на честь 150-ї річниці з дня смерті пісняра. Це — гранітний камінь з написом, прикрашений зверху соколом-мрійником, що рветься у недосяжні небеса;
- «Дивлюсь я на небо…» стала першою піснею, що пролунала в космосі. 12 серпня 1962-го року її виконав з борту корабля «Восток-4»перший космонавт українського походження Павло Попович. Ця пісня була улюбленою для видатного конструктора Сергія Корольова.
Текст пісні «Дивлюсь я на небо…»
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю.
Чому я не сокiл, чому не лiтаю?
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув i в небо злiтав!
Далеко за хмари, подальше од свiту.
Шукать собi долi, на горе – привiту.
I ласки у зiрок, у сонця просить.
У свiтi їх яснiм все горе втопить.
Бо долi ще змалку здаюсь я нелюбий.
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний.
Чужий я у долi, чужий у людей!
Хiба ж хто кохає нерiдних дiтей?
Чужий я у долi, чужий у людей!
Хiба ж хто кохає нерiдних дiтей?