Життя як становлення і розвиток людини

Мабуть кожен з нас задавався питаннями: “А навіщо я взагалі живу на цьому світі, навіщо небесна канцелярія направила мене сюди, де моя мета?”. Кожен знаходить для себе певні відповіді, підганяє під них свою поведінку та діяльність. Ці відповіді змінюються в залежності від етапів, котрі людина проходить у своєму розвитку. Від “рожевих окулярів” дитинства, коли ми вважаємо, що всі люди браття та все будується лише на засадах добра справедливості та краси, ми переходимо до розуміння певних негативів цього життя, певних прикрощів та нерозуміння в сім’ї.

Перше кохання наштовхує нас на роздуми про сенс, призначення та біль, що приносить це почуття. Ми прораховуємо всі свої помилки. Роблячи висновки, набиваючи гулі, передивляючись свою поведінку, переоцінюючи відношення інших до нас ми живимо. Саме це, на мою думку,- і є життя. Життя заради руху вперед, життя заради процесу досягання короткострокових цілей, що в кінченому результаті закінчуються щастям. Жити треба так, щоб ти міг в любу мить підняти голову до неба, заплющити очі та озирнувшись назад сказати: “Я проживаю цікаве життя, і не повірите, але я вже чогось досяг в цьому житті.”

Життя людини — це насамперед її становлення.

Як уже зазначалося, дитина не народжується особистістю, а саме стає нею. Процес формування людини від зародку до народження та від народження до зрілості називається її становленням. У процесі свого становлення людина стисло, прискорено проходить ті головні етапи фізичного й духовного розвитку, які вже пройшло людство.

Мета і межа людського становлення — досягнення зрілості, тобто такого стану, коли людина вже повністю сформувалася фізично й коли вона достатньо підготовлена для участі у суспільному та сімейному житті. Проте настання біологічної та соціальної зрілості, як правило, не збігаються.

Раніше, у зв’язку з відносною простотою суспільного життя й дією причин, що несприятливо впливали на людський організм (важка фізична праця, недоїдання, хвороби тощо), людина ставала соціальне підготовленою раніше, ніж досягала фізичної зрілості. Нині, навпаки, має місце прискорення фізичного розвитку дітей, людина біологічно дозріває значно швидше. Водночас ускладнення суспільного життя зумовлює те, що соціальне зрілою людина стає пізніше. Тому розрив між досягненням людиною своєї біологічної та соціальної зрілості дедалі більше зростає.

Після досягнення зрілості розвиток людини не припиняється. Проте якщо становлення — це період, коли людина розвивається в усіх відношеннях — і фізичному, і розумовому, і моральному, то розвиток у зрілому віці є цілеспрямованішим: кожна людина прагне певної досконалості переважно в якійсь одній галузі, пов’язаній, як правило, з її професією.

Необхідним моментом розвитку сучасної людини є підвищення нею освітнього рівня на різних етапах її життя. За сучасних темпів розвитку науки знання, здобуті людиною у школі або вузі, швидко «старіють». Тому людині доводиться постійно переучуватися або доучуватися. Якщо людина нехтує цим, то, ставши дорослою, вона немовби застигає у своєму розвитку, стає нездатною рухатися далі, швидко відстає від життя. Можливо, таким людям жити спокійніше. Проте самозаспокоєність, задоволення досягнутим, а тим більше самозадоволення у зрілому віці, не кажучи вже про молоді літа, — це ознака не проблеми, а хвороби, назва якої — омертвіння душі.

Звичайно, бувають хвилини, коли здається, що прагнути ще чогось — просто безглуздо. Проте не слід забувати, що життя людини — це також процес реалізації, здійснення її задумів і мрій. Про кожну людину судять у кінцевому підсумку за тим, що й скільки вона встигла зробити у своєму житті, як вона змогла реалізувати себе.

Раніше люди вірили у своє призначення. Вони вважали, що ще до народження кожній людині якимись незалежними від неї самої силами або істотами визначений той чи той життєвий шлях, який вона й повинна пройти. Зараз вважається, що кожній людині дані від природи певні задатки, й вона має їх розвинути, реалізувати на користь іншим людям і самій собі. В юності кожний про щось мріє, й реалізувати свій юнацький ідеал — це також самореалізація. Ми постійно користуємося в житті тим, що було створене для нас іншими людьми, тому й наш обов’язок — внести у цей світ щось нове, щось своє.

Щоправда, реалізувати своє життя й самого себе можна по-різному. Одним удається зробити дуже багато, ощаслививши при цьому тисячі людей. Інші ж присвячують усе своє життя кільком людям або навіть одній людині. Є люди, що все життя творять щось нове. А є й такі, які це нове зберігають, доносять його до інших людей. Кожний з них реалізує себе по-своєму, але праця кожного з них однаковою мірою необхідна й корисна людям.

Самореалізація людини не може здійснюватися заради самої себе, вона обов’язково повинна мати якусь мету, тому важливим є не тільки те, що і як у своєму житті реалізовувати, а й заради чого.

Якщо мета самореалізації насамперед в інших або для інших — то це одне, й зовсім інше, коли ця мета замикається тільки на самому собі, на досягненні власного добробуту або задоволенні пихи та честолюбства. У першому випадку завжди знайдеш і друзів, і союзників, у другому ж — спроби самовираження зіткнуться з прагненнями інших людей. Згадаймо хоча б образи пушкінських Моцарта і Сальєрі. Обидва виражали себе у музиці. Але для Моцарта саме мистецтво, якому він служив, було найголовнішим, а для Сальєрі музика була лише засобом самоствердження. У результаті — трагічний фінал: головну перешкоду в досягненні своєї мети Сальєрі вбачає у самому існуванні більш талановитого, ніж він, Моцарта й отруює його.

Одначе злочин проти іншої людини не може бути не тільки метою, але навіть і засобом самореалізації, позаяк немає нічого вищого й ціннішого, ніж людське життя. Вчиняючи злочин проти іншого, людина вчиняє злочин і проти себе, бо для людини не може бути дорожчим ніщо інше, ніж така сама, як вона, істота — людина.

Лише у праці, у творчості людина по-справжньому може реалізувати саму себе. Й, мабуть, слід погодитися з думкою про те, що тільки той, хто жив для інших, а не для самого себе, може сказати, що прожив своє життя немарне.

Висновок. З усього вище сказаного хочу зробити висновок, що кожна людина вибирає для себе пріоритети, цілі, та шляхи їх досягнення. Але до усього вище сказаного добавляю, що крім усіх характеристик, найважливішою є оптимізм. Хтось з великих людей сказав: “Щастя приходить до щасливих, а нещастя та біда до песимістів”. Помітьмо, що людина яка постійно скиглить. Навіть на біологічному рівні не може зосередитися, бо не лише думки та ідеї направлені не в те русло, а й кров втрачає багато необхідних складових. Отже, для того щоб чогось добитися в цьому житті будьмо оптимістами, вірмо у світле в світле майбутнє та підтримуймо своїх близьких та рідних.

§ 2. Розселення людини

1. Перші людиноподібні істоти. Процес формування людини сучасного типу має назву антропогенез.

Перші людиноподібні істоти з’явилися близько 4 млн років тому в саванах Південно-Східної Африки. Цей тип людиноподібних істот називають австралопітеками (у перекладі із грецької — південна мавпа). Щоб прогодувати себе, вони полювали на невеликих тварин, а також збирали коріння, молоді пагони і плоди рослин. Австралопітеки ще не вміли виготовляти знаряддя праці, а використовували дрючки й камені, які знаходили.

Першою істотою, що навчилася виготовляти знаряддя праці з каменю, була людина вміла (латиною — Homo habilis). Вона з’явилася 2,5 млн років тому. Свої знаряддя праці ці люди виготовляли з гальки та використовували для того, щоб різати м’ясо і трощити кістки. Людина вміла жила не лише в Південно-Східній Африці, а ще заселила Аравійський півострів і Близький Схід.

• 1) Назвіть ключову особливість кожного із зображених видів гомінідів.
• 2) Чому, на вашу думку, зріст і вага людиноподібних істот у процесі еволюції переважно збільшувалися?

Еволюція людини.

Реконструкція зовнішнього вигляду дитинчати австралопітека (1) та особи жіночої статі, яка отримала ім’я Люсі (2).

Приблизно 1,8 млн років тому з’явився пітекантроп (латиною — Homo erectus). Він умів користуватися вогнем, виготовляти списи для полювання на великих тварин (оленів, коней, слонів) та кам’яні рубила, які використовував як сокири або ножі.

Пітекантропи розселилися по всій Африці, жили на Близькому Сході до Кавказу, на півдні Європи, у Китаї та Індонезії. На землях сучасної України пітекантропи з’явилися 1 млн років тому. Їхні рештки знайдено поблизу села Королеве в Закарпатті. Тому пітекантропи є найдавнішими людиноподібними істотами, що жили на території України.

2. Неандертальці та кроманьйонці. У час, коли в Африці з’явився пітекантроп, на території Європи розпочався тривалий період похолодання, який закінчився лише 10 тис. років тому. В умовах льодовикової Європи 200 тис. років тому сформувався окремий тип людиноподібних істот — неандерталець. Свою назву він отримав від долини Неандерталь у Німеччині, де вперше було знайдено його рештки. В Україні рештки неандертальців археологи знайшли в печері Киїк-Коба у Криму.

Неандертальці були добре пристосовані до життя в холодному кліматі. Вони були кремезними, низького зросту, мали великі голови — більші, ніж сучасні люди. Для обличчя неандертальців були характерні суцільні надбрівні дуги, низький похилий лоб, а їхні потилиці мали виступ, відсутній у сучасної людини. Тому зовні неандертальці дуже відрізнялися від людей сучасного типу. Вони вміли виготовляти різноманітні знаряддя праці з каменю, шити одяг зі шкур тварин, а також влаштовували поховання померлих. Приблизно 28 тис. років тому неандертальці вимерли. Остаточно причини цього не з’ясовані.

Отже, неандертальці населяли Європу та Близький Схід у період 200—28 тис. років тому. Одночасно із цим, приблизно 120 тис. років тому, на території Африки формувалася людина сучасного біологічного типу — Homo sapiens (людина розумна). Приблизно 40 тис. років тому вона почала заселяти Європу. У цей час людина розумна зовні вже майже нічим не відрізнялася від сучасних людей.

Homo sapiens поділялися на кілька типів. У Європі вони зустрілися з неандертальцями, із якими частково змішалися. Це, а також необхідність пристосовуватися до різних природних умов стало причиною виникнення різноманіття людських рас.

Розгляньте малюнок. Назвіть основні відмінності в будові черепа неандертальця та кроманьйонця.

Череп неандертальця (1) та кроманьйонця (2).

Вважається, що саме в пітекантропа з’явилися потові залози. Це значно розширило можливості підтримувати температуру тіла, а також призвело до зникнення густого волосяного покриву на тілі. Пітекантропи змогли освоїти нові території з різноманітним кліматом.

Розселення Homo sapiens. Сучасні люди — Homo sapiens, або кроманьйонці, з’явилися в Південно-Східній Африці 120 тис. років тому. Кроманьйонці не були нащадками неандертальців, а еволюціонували з пітекантропів.

Розгляньте картосхему розселення Homo sapiens. Коли людина з’явилася в Європі? Які території були заселені найпізніше?

Реконструкція зовнішнього вигляду найдавнішого в Європі представника Homo sapiens. Його рештки, яким близько 40 тис. років, було знайдено в печері Пештера-ку-Оасе в Румунських Карпатах. Вчені з’ясували, що один із його недалеких предків, імовірно прапрадід, був неандертальцем.

• Процес формування саме людини має назву антропогенез, а еволюція — це процес послідовних змін, який може стосуватися різних сфер життя. Еволюція пояснює, як саме сформувалася людина сучасного біологічного типу.
• Homo sapiens з’явилися в Південно-Східній Африці 120 тис. років тому. На територію Європи вони потрапили близько 40 тис. років тому, а Америки — 12 тис. років тому.
• Різні види людиноподібних істот могли жити одночасно та навіть змішуватися.

Запитання та завдання

• 1. Який тип людиноподібних істот почав виготовляти знаряддя праці? А який навчився використовувати вогонь?
• 2. Назвіть стоянку неандертальців на території України.
• 3. Заповніть таблицю, указавши час появи та територію розселення людиноподібних істот.

територія розселення