§ 19—20. Центральна та Східна Європа

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: як виникли й розвивалися держави західних і південних слов’ян (Чехія, Польща, Болгарія); які наслідки мала діяльність слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія; хто такий Ян Гус; що таке гуситські війни; із якою метою Литва й Польща уклали між собою унію.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Коли відбувалося Велике розселення слов’ян? 2. Які державні утворення називали «варварськими королівствами»? 3. Чим уславилися Кирило і Мефодій? 4. За що виступав гуситський рух?

1. Перші держави західних слов’ян. Діяльність слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. Слов’яни, як і германці, відіграли велику роль у загибелі Римської імперії та формуванні нової середньовічної європейської цивілізації. На початку нашої ери слов’яни, як вважає більшість вчених, жили між річками Вісла та Дніпро. Протягом V—VII ст. відбувалося Велике розселення слов’ян, у результаті якого слов’янські племена опанували значні території Східної Європи.

Пам’ятник князю Святополку в Братиславі (Словаччина). Скульптор Я. Куліх

На думку деяких вчених, найдавнішою державою, утвореною західними слов’янами, є князівство Само, яке виникло на землях сучасної Чехії та Моравії. Воно постало в 623 р., коли князь Само (за найпоширенішою версією, колишній франкський купець) об’єднав слов’ян для боротьби проти Аварського каганату. Держава князя Само проіснувала 35 років і розпалася в 658 р. після його смерті. Однак вона відіграла важливу роль у житті західних слов’ян, започаткувавши створення ними державності й захистивши їх від спроб поневолення сусідами.

Наступним етапом державотворення стало виникнення в першій половині IX ст. на території між Середнім Дунаєм і верхів’ями річок Лаба та Одер держави Велика Моравія. Основну частину її населення становили племена моравів.

Сучасні слов’янські народи

Засновником Великої Моравії вважають князя Моймира (818—846 рр.). Він та його наступники — князі Ростислав (846—870 рр.) і Святополк (870—894 рр.) — вели боротьбу проти німецьких князів, які намагалися захопити їхні землі. На Велику Моравію зі Східнофранкського королівства намагалося поширити свій вплив німецьке духовенство. Тоді князь Ростислав вирішив шукати підтримку у Візантії. Він звернувся до неї з проханням відправити духовних наставників для проповідування християнства. У 863 р. до Моравії прибули брати Мефодій і Константин (більш відомий під своїм чернечим іменем Кирило).

Кирило та Мефодій. Ікона XVIII—XIX ст.

Проповідування християнства братами мало великий успіх. Поширення християнства з Візантії занепокоїло німецьке духовенство, яке розпочало переслідування його послідовників.

Деякі учні братів знайшли притулок у Болгарії та продовжили поширення слов’янської писемності. Із Болгарії слов’янська абетка потрапила і до Русі-України.

Створення Кирилом і Мефодієм слов’янської писемності, переклад Біблії та їхня діяльність як просвітителів мали величезне значення для розвитку культури багатьох слов’янських народів. Саме за це в слов’янських країнах православна церква визнала їх святими.

Після смерті князя Святополка розпочалися усобиці між його синами, що призвело до ослаблення Великої Моравії. Наприкінці IX ст. її розгромили угри (мадяри).

Карта «Утворення східноєвропейських держав»

2. Чеське королівство. Чеська держава виникла в IX — на початку X ст. Князі чехів, які жили на річці Влтава, об’єднали в союз сусідні слов’янські племена.

На чехів постійно чинили тиск німецькі єпископи. Близько 973 р. в Празі було засновано підпорядковане Риму єпископство, і відтоді залишки східного християнства, поширені там братами Кирилом і Мефодієм, зникли.

Засновником першої правлячої князівської та королівської династії в Чехії був легендарний Пржемисл. За переказами, він був простим хліборобом.

Найвідомішим серед перших Пржемисловичів став князь Вацлав (924—935 рр.). Він був палким прихильником християнства і сприяв його поширенню серед язичників — чехів. Це викликало незадоволення давньої родової знаті. Проти Вацлава було організовано змову, на чолі якої став молодший брат князя Болеслав (929—967 рр.). Вацлав був по-зрадницьки вбитий братом. Його смерть спричинила обурення багатьох чехів, і Болеславу довелося розпочати своє правління з привселюдного визнання своєї провини.

Князь Вацлав. Фрагмент скульптури із собору Святого Віта у Празі (Чехія)

Усе XI ст. для Чеської держави минуло в боротьбі проти сусідніх держав. Чехія то перемагала, то зазнавала поразок. За князя Бржетислава І вона стала васалом Німецької імперії, яка відтоді часто втручалася в боротьбу між чеськими князями й знаттю. Проте німецькі імператори також інколи потребували допомоги чеських князів. У 1085 р. імператор Генріх IV за допомогу в боротьбі проти Папи Римського надав чеському князеві Братиславу II королівський титул. Чехія отримала статус королівства, але була залежною від Німецької імперії. Проте чеські королі діяли цілком самостійно. Після загибелі останнього із Пржемисловичів чеський трон перейшов до німецьких князів із династії Люксембургів.

3. Ян Гус і гуситські війни. У XIV ст. склалися найсприятливіші умови для розвитку чеських земель. Чехія завдяки копальням стала основним джерелом срібла в Європі. Крім того, до неї перемістився політичний центр Священної Римської імперії. Імператор Карл IV Люксембург (1346—1378 рр.), який одночасно був і королем Чехії, усю свою політику спрямував на розвиток власних родових володінь. Як наслідок, у Чехії швидко зростали міста, розвивалися торгівля й промисли. Карл IV перебудував Прагу, заснував Празький університет (1346 р.). Однак у всіх своїх починаннях він спирався на німецьких переселенців.

Карл IV Люксембург. Середньовічний малюнок

За швидким розвитком краю приховувалася безліч проблем. Так, наростав конфлікт між чехами й німцями, які мали різні права; зростало невдоволення католицькою церквою, яка стрімко втрачала авторитет. Усе це стало підґрунтям до появи в Чехії потужного національно-релігійного руху, який дістав назву гуситські війни, а його прибічників назвали гуситами. Свою назву рух отримав від імені чеського проповідника, професора Празького університету Яна Гуса (1371—1415).

Гуситські війни — національно-визвольний і релігійний рух у Чехії в першій половині XV ст.

Гусити — послідовники вчення Яна Гуса, учасники суспільного руху в Чехії за реформу католицької церкви та покращення життя населення.

У своїх проповідях Ян Гус піддав критиці обряд причащання, який у католицькій церкві був неоднаковим для священників і мирян. Священники причащалися хлібом і вином, як плоттю і кров’ю Христа, а прості люди — лише хлібом. Ян Гус доводив, що спочатку всі християни причащалися однаково. Така позиція неодмінно мала привести Яна Гуса до зіткнення з вищим духовенством, що незабаром і сталося. Яна Гуса відлучили від церкви. Його викликали на церковний собор у місті Констанц. Яна Гуса вмовляли зректися своїх поглядів і підкоритися, проте він залишився непохитним. Тоді його оголосили єретиком і 6 липня 1415 р. стратили. Останніми словами Яна Гуса були: «Я вірю у всемогутнього Господа Бога, я не можу покаятися в тих помилках, яких ніколи не робив».

Ян Гус. Невідомий художник. XIV ст.

Страта Яна Гуса стала приводом до вибуху невдоволення. Хоч у кожного стану населення була своя мета боротьби, але їх об’єднувало прагнення домогтися реформування церкви й позбутися засилля німців, що панували в країні.

Повстання почалося в Празі в 1419 р. Поступово повстанці заволоділи всією Чехією — серцем Священної Римської імперії. Після смерті короля Вацлава гусити оголосили про позбавлення його наступника імператора Сигізмунда чеського престолу.

Учасники руху змінили державний устрій країни. Управління було зосереджено в руках сейму — зборів представників усіх станів. Гусити створили сильну армію на чолі з досвідченими полководцями. Вони виробили нову тактику ведення бою: важкі бойові вози ставили колом, сковували їх ланцюгами і в такій фортеці витримували атаки кінних рицарів. Після того як противника було знесилено, гусити переходили в наступ. Крім того, вони почали застосовувати на полі бою легкі гармати, які встановлювали на вози.

Празька дефенестрація (викидання з вікон) — убивство гуситами членів міської ради Праги, що започаткувало гуситські війни. 30 липня 1419 р. Художник А. Лібшер

Найбільшою реформою гуситів стала конфіскація церковних володінь, скасування десятини, реформування церкви та її обряду.

Рух гуситів викликав занепокоєння як Папи Римського, так й імператора. Розпочалася війна, яка набула характеру релігійної боротьби католицької церкви проти гуситського реформаційного руху й боротьби німців проти слов’ян.

Для придушення гуситського руху Папа Римський та імператор Священної Римської імперії п’ять разів оголошували хрестові походи. Однак військо хрестоносців постійно зазнавало поразок.

Гусити не тільки оборонялися, а й самі здійснювали походи за межі Чехії. Проте головною для гуситів була не зовнішня небезпека, а внутрішня. У гуситському русі брали участь різні верстви суспільства: від феодалів до селян, від багатих до найбідніших. Коли, здавалося б, основна мета гуситів була досягнута, серед учасників руху виникли суперечності. Гусити розділилися на чашників (послідовники Яна Гуса, які причащали простих віруючих із чаші) і таборитів (назва походить від гори Табор у Південній Чехії, де розташувався центр руху). Таборитів очолив Ян Жижка, а після його смерті — Прокіп Великий та Прокопій Малий.

Бойовий віз гуситів. Сучасна реконструкція

• Які переваги надавав такий віз у боротьбі з рицарською кіннотою?

Чашники вимагали скасування привілеїв церкви та церковного землеволодіння, спрощення церковного обряду, запровадження богослужіння чеською мовою і причащання двома видами; у політичному плані вони виступали за незалежну чеську монархію.

Таборити були схильні до проведення соціальних реформ. Вожді таборитів, посилаючись на заповіді Христа, вимагали відмовитися від особистого майна й передати його до спільної скарбниці, наполягали на скасуванні податків. Вони заперечували культ святих, поклоніння святим мощам і стверджували, що будь-хто може вести богослужіння (навіть жінка, що було неприпустимо в ті часи). Деякі з таборитів наполягали не на реформі, а на скасуванні церкви. Чашників підтримували дворяни, вище духовенство; таборитів — частина дворян, селяни та інші бідні верстви населення.

Ян Жижка зі зброєю гуситів — бойовим ціпом

Ян Жижка — полководець і національний герой Чехії. Походив із родини дрібних шляхтичів. Усе життя був найманцем у війську різних країн. Брав участь у Грюнвальдській битві (1410 р.), битві під Азенкуром (1415 р.). Став лідером таборитів. Розробив тактику гуситів, використовуючи бойові вози, застосовував артилерію в польових битвах. У бою Ян Жижка втратив зір, але продовжував успішно командувати військом. Помер від чуми в 1430 р.

Суперечки між таборитами й чашниками призвели до відкритого зіткнення. У битві біля Ліпан 1434 р. таборитів було розгромлено. Зрештою чашники уклали угоду з католицькою церквою, згідно з якою дозволялися обидва види причащання, а богослужіння здійснювалося чеською мовою. Згодом цю поступку було скасовано. Проте в Чехії, хоча й ненадовго, виникла національна церква, яка мала свої етнічні особливості. Для католицької церкви цей рух був попередником майбутньої боротьби за оновлення та реформу церкви (Реформації).

4. Угорщина. Близько 896 р. племена угрів переселилися з причорноморських степів на Середній Дунай, де підкорили місцеве слов’янське населення. Сім племен угрів очолив вождь Арпад. Цю подію угорці назвали «віднайденням батьківщини», а Арпад започаткував першу князівську (згодом королівську) династію Угорщини.

Арпад на чолі угрів переходить Карпати. Сучасний малюнок

У 955 р., зазнавши поразки від імператора Оттона І, угорці припинили напади на землі Німецької імперії та перейшли до осілого способу життя. Із цього часу серед угорців поширювалося християнство за західним зразком. Князь Іштван І із династії Арпадів за підтримки німецьких рицарів почав хрестити угорців «вогнем і мечем», водночас знищуючи давню племінну знать, що не корилася його владі. На знак ушанування його успіхів у поширенні християнства Папа Римський надіслав Іштвану І королівську корону, і на Різдво 1000 (1001) р. він був коронований. За заслуги у хрещенні угорців церква згодом проголосила короля Іштвана святим, і він став головним святим Угорщини.

Корона Святого Іштвана, що стала символом Угорщини

Для зміцнення своєї влади Іштван І поділив територію країни на округи — комітати, на чолі яких стояли ішпани (жупани). Вони збирали для короля податки, здійснювали владу на місцях. Ішпани селилися, як правило, у замках і мали у своєму розпорядженні загін кінних воїнів. Такий адміністративний поділ країни з перервами проіснував аж до XX ст.

У середині XI — на початку XIII ст. країну охопила міжусобна війна. Найбільш впливова феодальна знать — барони й магнати — мала величезні земельні володіння та безмежну владу в суспільстві. Свавілля знаті почало загрожувати володінням середніх і дрібних землевласників, що, як правило, перебували на королівській службі. Згодом вони стали основою для формування нової верстви суспільства — дворянства (шляхти). Саме ця соціальна група очолила рух проти свавілля феодальної знаті й домоглася від короля видання в 1222 р. «Золотої булли». Цей документ обмежував права короля, магнатів та іноземців, а натомість гарантував права майбутніх дворян (шляхти). Остання стаття булли давала право магнатам чинити опір королю, якщо той не виконував обіцянок.

Попри усобиці угорські королі проводили активну зовнішню політику. Так, вони підкорили собі Славонію та Хорватію, поширили свою владу на Далмацію, неодноразово зазіхали на Галицько-Волинську державу.

У 1241—1242 рр. Угорщина зазнала спустошливої монгольської навали. 11 квітня 1241 р. біля села Мохі угорці були вщент розгромлені монголами. Здавалося, що Угорщина припинила існування. Проте в 1242 р. монголи несподівано залишили територію країни, і король Бела IV взявся за зміцнення її обороноздатності. Швидко зростали міста, які мали статус «вільних королівських міст». Найбільшим містом була Буда.

Особливістю угорських міст було те, що більшість їхнього населення становили німецькі переселенці. У XIV—XV ст. Угорщина переживала період найбільшого піднесення та розквіту.

У 1301 р. династія Арпадів припинила своє існування. За підтримки Папи Римського королем було обрано Карла І Роберта (1310—1342 рр.). Він залізною рукою навів лад у королівстві, приборкавши магнатів. Король здійснив низку заходів, що сприяли економічному розвитку країни, упорядкував фінансову систему.

Карл І Роберт. Середньовічна мініатюра

Важливим дипломатичним кроком стало укладення в 1335 р. у Вишеграді військового й торговельного союзу із Чехією та Польщею. Цей союз став вагомим чинником розвитку Угорщини на найближчі 200 років.

Протилежністю Карла був його син Лайош І Великий (1342—1382 рр.), який здійснював безперервні воєнні авантюри. Хоча йому вдалося поширити свою владу на Сербію, Боснію і частину Болгарії, це не мало для Угорщини позитивних наслідків. Магнати, згадавши про свої права, після смерті Лайоша І домоглися обрання королем Сигізмунда (Жигмонда) І Люксембурга (1387—1437 рр.), який пообіцяв їм нові привілеї. У внутрішній політиці Сигізмунд продовжив політику Карла І Роберта, що сприяло розквіту країни.

У зовнішній політиці Сигізмунду довелося зіткнутися з новою загрозою — турками-османами, що розпочали завоювання Балканського півострова. Спроба наступальними діями покінчити з турецькою загрозою зазнала повної поразки в битві під Нікополем у 1396 р. Тоді Сигізмунд зосередив увагу на західному напрямку, де домігся свого обрання німецьким і чеським королем, а згодом й імператором Священної Римської імперії. Крім того, він домовився з австрійськими Габсбургами про принципи взаємонаслідування престолу, що згодом стало вирішальним у долі Угорського королівства.

Після смерті Сигізмунда Угорщина зазнала нової навали турків. Ініціативу в боротьбі з ними проявив талановитий полководець Янош Гуньяді. Завдяки його перемозі під Белградом у 1456 р. вдалося на 70 років зупинити просування турків у Європу, що забезпечило останнє піднесення Угорщини за правління Матяша І Корвіна (1458—1490 рр.).

Янош Гуньяді

Матяш навів лад у державі, упорядкувавши управління, фінанси, суди, військо (створив постійне наймане військо — «Чорну армію»). На державну службу він брав людей за професійними ознаками, а не за знатністю. Король законодавчо впорядкував відносини між селянами і феодалами. Успішні заходи Матяша у внутрішній політиці забезпечили йому можливість проводити активну зовнішню політику. Проте всі ці здобутки були втрачені після його смерті, а Угорщину незабаром захопили турки.

«Чорна армія» Матяша І Корвіна застосовувала вогнепальну зброю. Сучасний малюнок

5. Польське королівство. Західнослов’янська держава Польща утворилася із союзів племен, які розселялися в басейні річки Вісли: полян, слензан, куявів, мазурів та інших. Центром формування державності стало племінне об’єднання полян, розташоване в районі міста Гнєзно. Від цього племінного об’єднання й походить назва держави Польща.

Першим відомим польським князем був Мешко І (960—992 рр.) із династії П’ястів. У 966 р. князь Мешко І прийняв християнство від німецьких єпископів за західним обрядом.

Значно збільшив територію Польщі син Мешка І Болеслав І Хоробрий (992—1025 рр.). У 1018 р. він захопив Чехію та Моравію. У 1000 р. в місті Гнєзно було створено архієпископство. Цим актом польська церква проголосила свою незалежність від німецького архієпископа. У 1025 р. Болеслав І прийняв титул короля.

Болеслав І Хоробрий. Художник Я. Б. Якобі. 1828 р.

У 1139 р. польський король Болеслав III Кривоустий розділив свої володіння між синами на чотири князівства. У XII—XIII ст. Польща, як і інші держави Центральної та Східної Європи, поринула в період роздробленості. Країна ледь не втратила незалежність під ударами Тевтонського ордену й монголів.

Проте феодальна роздробленість не зупинила господарський розвиток польських земель. У XIII ст. завдяки німецьким і єврейським переселенцям бурхливо розвивалися нові міста. Зміцнення міст, яким надавалося право самоврядування, сприяло розвитку торгівлі й ремесел. Основні торговельні шляхи пролягали через Краків—Торунь—Хелм—Гданськ і Львів—Краків—Вроцлав.

Із містом Гнєзно у Великій Польщі пов’язаний переказ про те, як легендарний князь Лех, вождь племені полян, одного разу побачив на великому дубі гніздо білого орла. «Будемо гніздитися тут!» — вигукнув Лех і наказав заснувати на цьому місці свою столицю, яку назвав Гнєзно («Гніздо»). Зображення білого орла на червоному тлі стало гербом Польщі, а червоний і білий кольори — кольорами державного прапора.

Господарський розвиток сприяв формуванню основних станів польського суспільства. Панівний стан складали магнати — великі землевласники, які домоглися закріплення за собою спадкового землеволодіння, а також шляхта — служива знать. Привілейованим станом суспільства було духовенство, яке володіло значними маєтками та мало низку привілеїв.

У період феодальної роздробленості відбулися значні зміни і в житті селянства. Залежна частина селян переводилася на фіксований податок (чинш), натуральний або грошовий, що давало їм більшу господарську самостійність.

Господарське піднесення польських земель, постійна зовнішня загроза, етнічна й церковна єдність стали основою для об’єднання польських земель і зміцнення королівської влади.

Період роздробленості в історії Польщі завершився за правління Владислава Локетека (1306—1333 рр.). Після відновлення єдиної Польської держави в 1320 р. Владислава Локетека проголосили королем.

Казимир III. Художник Я. Матейко

Його політику продовжив син Казимир III Великий (1333—1370 рр.). Для зміцнення внутрішнього становища Казимир III запровадив реформи. Він переділив Польщу на адміністративні одиниці (воєводства, каштелянства), на чолі яких поставив своїх прибічників. Далі король створив загальнопольські органи: королівську канцелярію, центральну скарбницю, суд, військо. Було проведено грошову реформу: введено повноцінну монету — краківський гріш, що сприяло пожвавленню торгівлі.

Казимир III уклав два збірники законів — Віслицький і Петрковський (1346—1347 рр.). Реформи зміцнили королівську владу, але це не мало достатньої підтримки в суспільстві. Спертися на міста в боротьбі проти магнатів польські королі не могли через їхній німецько-єврейський характер. Шляхта, яка ворогувала з магнатами, після здобуття привілеїв у 1374 і 1454 рр. сама стала на шлях обмеження королівської влади.

Для українського народу правління Казимира III ознаменувалося приєднанням у 1349—1352 рр. Галичини, а в 1366 р. — частини Волині. Також король до свого титулу додав «Король Русі».

Герб Польщі

6. Велике князівство Литовське. Перша згадка про Литву датується 1009 р. На той час там проживали окремі язичницькі литовські племена. Опинившись під загрозою знищення хрестоносцями, литовці в середині XIII ст. об’єдналися під владою князя Міндовга.

У першій половині XIV ст. за князів Вітеня (1293—1316 рр.) і Гедиміна (1316—1341 рр.) Велике князівство Литовське захопило білоруські й частину українських земель. Гедимін став засновником литовської династії. На час його правління припали перші відомості про місто Вільно (Вільнюс), яке згодом стало столицею Великого князівства Литовського.

За часів Гедиміна та Ольгерда (1345—1377 рр.) князівство швидко розширювалося за рахунок земель Русі. Завдяки значним територіальним здобуткам Литва перетворилася на велику державу. На всіх приєднаних землях литовські князі залишали існуючий соціально-політичний лад, говорячи: «Ми старого не рушимо і нового не вводимо». Ключовою подією в переході більшості українських земель під владу Литви стала перемога над монголами в битві на Синіх Водах (1362 р.).

Уявний портрет Ольгерда. Гравюра. 1578 р.

Розширення меж Великого князівства Литовського призвело до конфлікту з Московською державою. Литовсько-московська війна 1368—1372 рр. стала початком тривалої боротьби держав за панування у Східній Європі.

Після смерті Ольгерда постало питання про цілісність Великого князівства Литовського. Наприкінці життя власне литовські й білоруські володіння Ольгерд заповів найстаршому сину від другої дружини Ягайлу, який одночасно ставав великим князем. Однак це рішення не влаштовувало молодших синів. Проти Ягайла також виступили полоцький, подільський, волинський і чернігівський князі, які були синами Ольгерда від першої дружини.

У 1381 р. князь Кейстут, брат Ольгерда, захопив Вільно й усунув Ягайла від влади. Останній утік до Тевтонського ордену і за його підтримки вже наступного року відновив свою владу, полонивши Кейстута та його сина Вітовта. Вітовту пощастило втекти до пруссів.

Тим часом помер угорський король Лайош І Великий, який одночасно був і польським королем. У 1383 р. польські магнати проголосили королевою Польщі його 12-річну доньку Ядвігу, яка була заручена з австрійським герцогом Вільгельмом. Проте польські магнати, не бажаючи бачити на своєму престолі Вільгельма, запропонували її руку великому князеві Ягайлу. Їхньою метою було приєднати литовські землі та поширити на них владу католицької церкви, а також за підтримки Великого князівства Литовського завершити боротьбу проти Тевтонського ордену. У свою чергу, Ягайло прагнув за допомогою Польщі приборкати своїх противників.

У 1385 р. було укладено Кревську унію, згідно з якою Ягайло зобов’язувався прийняти католицтво, охрестити все литовське населення та приєднати до Польщі землі Великого князівства Литовського. У лютому 1386 р. Ягайло прибув до Кракова, хрестився, прийнявши ім’я Владислав, одружився з королевою Ядвігою і став коронованим польським королем.

Унія — об’єднання, союз.

Проте об’єднання двох держав не відбулося, оскільки проти цього виступила частина литовсько-руської знаті на чолі з князем Вітовтом. Він усе життя присвятив боротьбі за зміцнення незалежності й розширення меж Великого князівства Литовського.

Оригінальний текст Кревської унії

Безпосереднім наслідком Кревської унії стало те, що об’єднані сили Польщі та Литви спромоглися зламати силу свого основного противника — Тевтонського ордену в Грюнвальдській битві 1410 р.

7. Духовно-рицарські ордени в Балтії. Землі Балтії, як і Палестина та Піренейський півострів, стали об’єктом експансії духовно-рицарських орденів. Проте тут рицарі-ченці намагалися поширити християнство на території, де сповідували язичництво. Щоправда, християнізація часто перетворювалася на винищення місцевих слов’янських і балтських племен та заселення цих земель німецькими селянами та міщанами. Наймогутнішим орденом, що діяв у Балтії, як ви вже знаєте, був Тевтонський.

Тевтонське братство церкви Святої Марії Єрусалимської було затверджене буллою Папи Римського Климента III 6 лютого 1191 р. Через п’ять років в Акрі (нині територія Ізраїлю) воно було перетворене на духовно-рицарський орден під зверхністю Папи та імператора Священної Римської імперії для захисту німецьких рицарів, лікування хворих і боротьби з противниками католицької церкви. Проте на Близькому Сході орден не прижився.

Герман фон Зальц. Середньовічна мініатюра

Завдяки зусиллям великого магістра Германа фон Зальца Тевтонський орден отримав у володіння міста Ешенбах і Нюрнберг у Баварії, а після хрестового походу проти пруссів у 30-х рр. XIII ст. — землі на правобережжі Вісли, де була заснована Тевтонська держава. Від 1309 р. столицею ордену стало місто Марієнбург. Орден дуже швидко набув такого впливу, що міг самостійно визначати свою внутрішню та зовнішню політику, яка іноді суперечила позиції католицької церкви. Орден вів боротьбу з католицькою Польщею, відвоювавши в неї приморські володіння. Під час захоплення Гданська в 1308 р. тевтонці знищили все слов’янське населення міста (10 тис. осіб). Також орден активно воював із руськими князівствами та згодом із Великим князівством Литовським. Проте поразка в Грюнвальдській битві підірвала сили ордену. Він став васалом Польщі.

Після втрати своєї державності Тевтонський орден зберігся в деяких містах Священної Римської імперії та Австрії і надавав найманців для війн у Європі. У 1809 р. орден було ліквідовано. Свою діяльність він відновив у 1923 р. як суто релігійна організація під зверхністю римо-католицької церкви. Сьогодні орден функціонує в Німеччині, Австрії, Чехії, Італії, Словаччині та Словенії й налічує близько 1000 членів.

У той час як тевтонці переважно воювали в Пруссії, ризький єпископ створив Орден мечоносців. Завдяки рицарям єпископ поширив свою владу на територію сучасної Латвії та Естонії. Проте в 1236 р. мечоносці зазнали поразки, яка призвела до ліквідації ордену в 1237 р. На його основі був утворений Лівонський орден, який був підрозділом Тевтонського ордену.

Печатка Ордену мечоносців

Поступово лівонці стали могутньою організацією, яка змогла викупити в данського короля Вальдемара IV Естляндське герцогство й міста Ревель (Таллінн) і Нарву. Більше того, Лівонський орден не брав участь у Грюнвальдській битві, тому пережив самих тевтонців. Проте в 1558 р. московський цар Іван Грозний розбив лівонське військо й захопив більшу частину його земель. Орден було ліквідовано.

Діяльність Тевтонського та Лівонського орденів змінила життя племен Балтії та багато в чому заклала підвалини для існування та кордонів сучасних Латвії та Естонії.

Собор Святого Матяша в Будапешті, у якому відбулася коронація Матяша І Корвіна. Готичний стиль. Сучасний вигляд

Верхній замок у Вільнюсі. Віртуальна реконструкція. До наших днів збереглися вежа Гедиміна (крайня праворуч) і фундамент

Запам’ятайте дати

• IX — початок X ст. — утворення Чеської держави

• Кінець IX ст. — вторгнення в Європу угрів

• 924—935 рр. — правління в Чехії князя Вацлава

• 1000 (1001) р. — коронування Іштвана І

• 1333—1370 рр. — правління польського короля Казимира III Великого

• 1410 р. — Грюнвальдська битва

• 1419—1434 рр. — гуситські війни

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• У результаті Великого розселення слов’ян (V—VII ст.) слов’янські племена опанували простори Європи. Першою слов’янською державою вважається князівство Само (623 р.).

• У XIV—XV ст. у країнах Центральної та Східної Європи відбувалися національно-визвольні рухи під релігійними гаслами, а також боротьба церков (католицької та православної).

• Ключовими подіями в цей період стали: закріплення роздробленості німецьких земель («Золота булла»), гуситські війни, зупинення німецької експансії на Схід, початок об’єднання Польщі та Литви в єдину державу, злет і занепад Угорщини.

• Діяльність духовно-рицарських орденів призвела до онімечення окремих територій Східної Європи.

Запитання та завдання

1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Історія з географією».

Правила гри. Формуються дві команди. Перша команда називає подію, інша — відповідає, у якій державі вона відбулася. У наступний хід друга команда називає подію, перша — відповідає. Серія запитань і відповідей складається з 12. Перемагає команда, яка дала більше правильних відповідей.

2. Які слов’янські держави виникли в результаті Великого розселення слов’ян? 3. Коли і як виникла Великоморавська держава? Що призвело до її загибелі? 4. Укажіть причини і привід гуситських війн. Які реформи здійснили гусити, захопивши владу? З’ясуйте головні наслідки їхнього руху. 5. У якому році угорці здобули нову батьківщину? Що зумовило перетворення Угорщини на королівство? 6. Які чинники спонукали до об’єднання Польщі та зміцнення королівської влади? Що стримувало зміцнення королівської влади в Польщі? 7. Як було створене Велике князівство Литовське? Чому Литва стала однією з наймогутніших держав Східної Європи? У чому полягали мета та наслідки укладення Кревської унії? 8. Як відбувалася християнізація держав Центральної та Східної Європи? Чому Литва останньою прийняла християнство?

9. Складіть таблицю «Утворення нових держав у Центральній та Східній Європі в IX—XI ст.». 10. Охарактеризуйте діяльність братів Кирила і Мефодія. 11. Дайте оцінку діяльності польського короля Казимира III.

12. Робота в парах. За додатковими джерелами підготуйте презентацію «Тевтонський і Лівонський ордени». 13. Робота в малих групах. Дайте оцінку поглядам таборитів. Чи можливо на таких принципах побудувати суспільство? 14. Чому угорці, на відміну від своїх попередників — кочовиків, які оселялися в Паннонії, змогли створити державу, що стала частиною європейських народів? 15. Колективне обговорення. Якою є роль рицарських орденів в історії країн Балтії?

Тема 1–2. Центрально-Східна Європа: Чеське, Угорське, Польське королівства, Велике князівство Литовське

Складовою частиною Великого переселення народів було Велике розселення слов’ян, що тривало у VI-VII ст. За цей період племена слов’ян розселилися з відносно невеликої території між Дніпром та Віслою по всій території Центрально-Східної Європи.

На нових землях слов’яни засновували власні держави — спочатку князівства, потім, коли ці держави міцніли, а їхні правителі отримували королівські корони з рук Папи Римського або імператора Священної Римської імперії, вони почали називатися королівствами.

Слов’яни були язичниками. «Заволодіти» їхніми душами прагнули і Константинополь, і Рим. Це суперництво багато в чому вплинуло на подальшу долю слов’янських королівств.

Найдавнішою із слов’янських держав вважається чеська держава Само, заснована 623 р. князем Само. За літописами, Само був франкським купцем, який спочатку торгував зі слов’янами, а потім зумів стати їхнім вождем. Під його керівництвом було відбито напад аварів. Держава Само проіснувала 35 років і розпалася після смерті свого правителя.

У IX ст. на місці держави Само виникла держава Велика Моравія. Її намагалася підпорядкувати собі Держава східних франків та її духівництво. Це змусило правителя Великої Моравії звернутися за підтримкою до Візантії. У відповідь у 863 р. сюди надіслали братів-ченців Кирила та Мефодія, які успішно проповідували християнство серед місцевого населення. Тисячі чехів прийняли хрещення. Для того, щоб зробити нову релігію зрозумілою для більшості людей, проповідники створили слов’янський алфавіт, за допомогою якого записали переклад Біблії та книг для богослужінь на слов’янську мову. За це Кирила та Мефодія православні церкви різних слов’янських країн, зокрема України, визнали святими.

У ранньому Середньовіччі на території сучасної Чехії жили племена чехів та моравів. Коли Велика Моравія припинила своє існування, цими землями стали правити чеські князі. Чеське князівство перебувало під великим впливом свого могутнього сусіда — Священної Римської імперії. Близько 973 р. у Празі заснували, підпорядковане Риму, єпископство, і відтоді християнство тут поширювалося за західним зразком. Крім того, у 1085 р. імператор Священної Римської імперії в обмін на військову допомогу надав чеському князю Братиславу II Пржемисловичу королівський титул. Після смерті останнього з Пржемисловичів чеська корона перейшла до династії Люксембургів, представники якої одночасно були імператорами Священної Римської імперії.

Собор Святого Віта у Празі, будівництво якого розпочалося ще у XIII ст. Він є усипальницею чеських королів (сучасний вигляд)

Пам’ятник Карлу IV Люксембургу в Празі (сучасний вигляд)

Чеське королівство багатіло за рахунок найбільших у Європі срібних копалень, а також контролю над міжнародними торговельними шляхами. Свого розквіту королівство досягло за правління Карла IV Люксембурга (1346-1378). Він був покровителем ремесел та торгівлі. У 1346 р. заснував Празький (Карлів) університет — перший на слов’янських землях. Проте у своїй політиці імператор Карл спирався на німецьких переселенців. Це призвело до конфліктів між ними та місцевим слов’янським населенням. До цього додалися релігійні проблеми: чехи були незадоволені Церквою. Найбільше за інших своє невдоволення та прагнення до оновлення Церкви висловив професор Карлового університету Ян Гус. Серед іншого він критикував те, як у Католицькій церкві відбувалося таїнство причастя (євхаристія). Священники причащалися хлібом і вином, як тілом і кров’ю Христа, а миряни — лише хлібом. Гус доводив, що спочатку всі християни причащалися однаково, тому так має бути і в чеській церкві. За такі погляди, а також за непокору папі та єпископам, інші порушення церковного вчення, церковний суд визнав Гуса єретиком, і 6 липня 1415 р. його було спалено.

Основою війська гуситів були так звані бойові вози. Вони виконували роль пересувних укріплень. Також гусити активно використовували вогнепальну зброю, що саме нещодавно з’явилася у Європі. Це дозволяло гуситському війську, яке в основному було пішим, перемагати імперських лицарів (сучасний вигляд)

Страта Яна Гуса викликала велике обурення серед чехів. Так те, що мало їх вгамувати, навпаки, стало приводом до того, що в 1419 р. розпочалося масштабне народне повстання. Основною метою виступів було реформувати Церкву та позбутися засилля німців у країні. Оскільки повстанці були послідовниками вчення Яна Гуса, то їх називали гуситами. У Чехії розгорнулася справжня війна. Для придушення гуситського руху папа та імператор оголошували кілька хрестових походів. Так розпочалися гуситські війни. Війська хрестоносців раз за разом були розбиті гуситами на чолі з однооким лицарем Яном Жижкою, а після його смерті — Прокопом Великим.

Течії гуситського руху

Скасування церковного землеволодіння; Спрощення церковних обрядів; Запровадження богослужінь чеською мовою;

Заперечення культу святих;

Богослужіння може проводити будь-хто

Створення незалежного чеського королівства

Сумнів у потребі існування Церкви як такої

Скасування приватної власності та податків

Шляхта, духовенство, міщани

Суперечки між чашниками та таборитами закінчилися тим, що дві сторони зіткнулися 1434 р. у битві біля Ліпан. Таборити зазнали поразки, а чашники уклали угоду з Католицькою церквою. Віднині у Чехії дозволялися причащання хлібом і вином для мирян та богослужіння чеською мовою.

• Коли та за яких умов виникла держава Само? Висловіть власні припущення, чому вона швидко занепала.
• Якими були джерела багатства Чеського королівства?

2. Угорське королівство

По обидві сторони середньої течії Дунаю розкинулася величезна рівнина — Паннонія. Тут мешкали різні племена і народи. У IX ст. до Паннонії переселилися сім племен угорців-кочовиків. Цю подію угорці називають «віднайденням батьківщини». Сюди зі сходу через Карпати їх привів вождь Арпад, який і заснував першу монархічну династію.

Угорці виявилися неспокійними сусідами: вони здійснювали набіги на інші землі, доки у 955 р. зазнали нищівної поразки у битві на р. Лех. З того часу серед цього народу почало поширюватися християнство західного обряду. Особливо активно, незважаючи на спротив, насаджував нову релігію Іштван І. За це Папа Римський вшанував його королівським титулом — на Різдво 1000 р. Іштвана І коронували. Від цієї події веде свій відлік історія Угорського королівства.

Корона Святого Іштвана — національний символ Угорщини. Була виготовлена у Візантії і, за легендою, саме нею коронувався Іштван І. Точно не відомо, чому хрест на ній похилений. Оскільки корону кілька разів викрадали і таємно перевозили, не виключено, що він погнувся при транспортуванні

Золота печатка, якою скріплювалась Золота булла, 1222 р.

Матяш Корвін утримував велику армію найманців — «Чорне військо», яке завдавало поразок головним ворогам Угорського королівства: османам та Священній Римській імперії. На поданому малюнку — бойовий прапор одного з підрозділів «Чорного війська». Воїн, зображений в обладунку, в правій руці тримає булаву, а в лівій — так званий «патріарший» хрест — один із національних символів Угорщини

Для того, аби зміцнити свою владу, Іштван І провів адміністративну реформу: територію країни поділили на комітати, на чолі яких поставлено представників короля — жупанів. Їхнім завданням було збирати податки та впроваджувати у життя рішення короля. Жупани жили у замках або маєтках та мали у розпорядженні загін вершників.

Тривалий час в Угорщині не було сильної королівської влади — країною фактично керувало кілька великих землевласників — магнатів. Їхня влада нічим не обмежувалась. Зрештою, середня та дрібна шляхта, яка теж від цього страждала, у 1222 р. домоглася від короля Андраша II видачі Золотої булли. Цей документ обмежував права короля, магнатів та іноземців, а натомість гарантував права шляхти, включно з «правом на спротив»: законною можливістю збройно виступити проти короля, чиє правління було негідним.

У 1241-1242 рр. Угорщина зазнала спустошливої навали кочовиків-монголів, які прийшли зі сходу тим же шляхом, що кількасот років тому самі угорці. У 1242 р. завойовники несподівано залишили територію країни.

У XIV-XV ст. Угорщина переживала період найбільшого піднесення і розквіту. У 1301 р. припинилася династія Арпадів. За підтримки Папи Римського королем обрали Карла Роберта (1310-1342) з Анжуйської династії. Він здійснив низку заходів, що сприяли економічному розвитку країни, впорядкував фінансову систему.

Наприкінці XIV ст. Угорське королівство зіткнулося з новою загрозою — турками-османами, які прийшли в Європу з Малої Азії. Організувати успішну оборону зумів полководець родом із Трансильванії Янош Хуньяді. Завдяки його перемозі під Белградом у 1456 р. вдалося на 70 років зупинити просування турків у Європу, що забезпечило останнє за доби Середньовіччя піднесення Угорщини за правління короля Матяша І Корвіна (1458-1490).

• Що гарантувала Золота булла 1222 р.? Який король її видав?
• З якою новою загрозою зіткнулося Угорське королівство наприкінці XIV ст.?

Шляхта — у більшості країн Центрально-Східної Європи так називали спадкових землевласників, які мали право носити зброю. За своїм суспільним положенням шляхта більш-менш відповідала західноєвропейському лицарству, тобто була привілейованим прошарком суспільства. Шляхтичі не працювали на землі, не займалися ремеслом і не сплачували жодних податків, крім «податку кров’ю» — зобов’язання збройно служити королю.

Магнати — великі землевласники шляхетського походження. Земельні володіння однієї магнатської сім’ї могли дорівнювати площі цілого комітату. Магнати мали власні армії із дрібної та середньої шляхти.

3. Польське королівство

Центром польського князівства, а згодом — королівства, стало племінне об’єднання полян, що мешкали навколо міста Гнєзно. Першим відомим польським князем був Мешко І (960-992) з династії П’ястів. У 966 р. він разом зі своєю тритисячною дружиною прийняв християнство від німецьких єпископів за західним обрядом і став другом німецького імператора Оттона І. Мешко І підкорив своїй владі племена, які жили уздовж Вісли, — і так утворилася Польська держава.

Збільшив територію Польщі син Мешка І — Болеслав І Хоробрий (992-1025), об’єднавши всі польські землі, захопив Чехію і Моравію, здійснив успішний похід на Київ. Пам’яткою про цей похід стала щербина на лезі меча, яким він ударив по одній із київських брам. Так виникла легенда про королівський меч-щербець.

У 1000 р. в місті Гнєзно заснували архієпископство. Це поклало початок існуванню польської церкви, незалежної від архієпископа Священної Римської імперії.

У 1025 р. Болеслав І прийняв титул короля — так виникло Польське королівство.

Поділ держави між синами Болеслава І поклав початок тривалому періоду феодальної роздробленості. Країна настільки ослабла, що навіть не могла дати відсіч нападам своїх сусідів — племенам пруссів, що жили на узбережжі Балтійського моря. Для боротьби проти останніх мазовецький князь (Мазовія — частина Польського королівства) у 1226 р. запросив Тевтонський лицарський орден. Підкоривши пруссів, орден швидко перетворився із союзника Польщі на загарбника. У 1241 р. південні землі королівства спустошила монгольська навала.

Польський воїн-вершник, Х-ХІ ст. (сучасна реконструкція)

Бендзинський замок, збудований за правління Казимира III Великого (сучасний вигляд)

Відродження країни пов’язане з королем Казимиром III Великим (1333-1370). Він зміг знову об’єднати більшість польських земель ціною втрати Сілезії та Помор’я. Натомість, скориставшись занепадом Галицько-Волинської держави, приєднав до своїх володінь Галичину. Цим він поклав край існуванню Королівства Руського, а до свого титулу додав «король Русі». Для зміцнення своєї держави Казимир III провів низку внутрішніх реформ.

Реформи Казимира III Великого

Адміністративна

Запроваджено поділ на воєводства на чолі з королівськими чиновниками шляхетного походження — воєводами

Управлінська

Створено органи управління державою: королівську канцелярію, центральну скарбницю, суд

Введено єдину монету — краківський гріш, що сприяло розвиткові торгівлі

Законодавча

Видано два збірники законів для різних регіонів королівства

У 1364 р. у Кракові засновано Яґеллонський університет

Суспільне становище шляхти було закріплене королівськими привілеями. Це схилило шляхту стати на бік короля у його протистоянні з магнатами

• Як утворилася перша Польська держава?
• Який польський король здійснив успішний військовий похід на Київ?

4. Велике князівство Литовське

На північний схід від Польщі на узбережжі Балтійського моря у навколишніх болотах та лісах мешкали литовські язичницькі племена. У XIII ст. Міндовґ (помер 1263 р.) створив єдину державу, до складу якої ввійшли як литовські, так і слов’янські племена. Утворення Литовського князівства прискорила агресія хрестоносців у Балтії. За правління наступників Міндовґа князівство ще більше розширило свої межі. Успішним правителем, засновником князівської династії Ґедиміновичів став князь Ґедимін (1275-1341). Завдяки значним територіальним здобуткам Литва перетворилася на велику державу, до того ж значну частину земель було приєднано без застосування зброї. На усіх землях литовські князі залишали, по суті, недоторканним соціально-політичний лад білоруських та українських земель, говорячи: «Ми нового не вводимо і старого не рушимо».

Син і наступник Ґедиміна — князь Ольґерд (1345-1377), доручивши братові Кейстуту захищати Литву від нападів німецьких лицарів, розширював свої володіння за рахунок руських князівств. Унаслідок перемоги над татарами на Синіх Водах 1362 р. Ольґерд встановив контроль над українським Поділлям, а перед тим його війська заволоділи Київщиною, Сіверщиною і частиною Переяславщини.

«Галицькі хоругви у Грюнвальдській битві 15 липня 1410 року». Худ. Артур Орльонов

Розширення володінь Ґедиміновичів призвело до зіткнення з аналогічними прагненнями московських князів, які, вважаючи себе нащадками Рюрика, претендували на всю спадщину Русі. Перше військове зіткнення між ними відбулося у 1368 р. Проте на той час Велике князівство Московське не могло становити суттєвої загрози для Литви.

Ольґерд заповідав литовський престол своєму синові Яґайлу, але це не відвернуло міжусобної війни за владу, що розгорілася у Великому князівстві Литовському після його смерті. У 1382 р. помер угорський король Лайош Великий, який одночасно був і польським королем. Тому польські магнати проголосили королевою Польщі його 12-річну доньку Ядвіґу. Але за законами жінка не могла правити самостійно, тому вони запропонували її руку литовському князю Яґайлу. У такий спосіб магнати прагнули розширити свої маєтки і на литовські території, а також, використовуючи ресурси Великого князівства Литовського, завершити боротьбу проти Тевтонського ордену. Яґайло ж сподівався за допомогою Польщі приборкати ворогів всередині князівства.

Так, у 1385 р. було укладено Кревську унію (союз, об’єднання), згідно з якою Яґайло зобов’язувався прийняти католицтво та охрестити все литовське населення і приєднати до Польщі землі Великого князівства Литовського, що і було зроблено, і Яґайло став коронованим польським монархом.

Безпосереднім наслідком Кревської унії стало те, що об’єднані сили Польщі та Литви змогли побороти основну спільну загрозу — Тевтонський орден. У 1410 р. об’єднане польсько-литовське військо вступило до володінь ордену. 15 липня 1410 р. біля села Грюнвальд 100-тисячна польсько-литовська армія під командуванням Яґайла і Вітовта перемогла у битві із 80-тисячними силами тевтонців. У польсько-литовському війську були загони чехів, українців, білорусів, татар та європейських найманців. Ця поразка поклала початок занепаду Тевтонського ордену, який через деякий час став васалом Польщі.

У XV-XVI ст. у Польському королівстві формується сейм — орган станового представництва. Свій початок він бере з народного віче окремих земель та дорадчої королівської ради. Уважається, що перший сейм відбувся у 1180 р. Регулярні вальні (об’єднані) сейми стали проводитися з початку XV ст., і пов’язано це було зі зростанням привілеїв шляхти, яка прагнула до участі у законодавчій діяльності. У першій половині XV ст. сейм збирався щороку в Пйотрокові. Він складався з членів королівської ради у повному складі, земських урядників, шляхти, яка не посідала урядів, а також представників міст і духовенства. З 1468 р. на сейм стали прибувати посли, яких делегували земські шляхетські сеймики. Визначальним чинником у формуванні Сейму Королівства Польського було прагнення різних станів обмежити королівську владу.

Закріпимо знання та вміння

Перевірте себе

1. Укажіть, коли виникли Чеське, Угорське, Польське королівства. 2. Хто такий Арпад? Чим він уславився? 3. Кого називали гуситами? За що вони виступали? Коли відбувалися гуситські війни? 4. Яка європейська держава історично мала значний вплив на світську та церковну політику Польського, Чеського, Угорського королівств? 5. У якій державі проповідували Святі Кирило та Мефодій? Що вони зробили для поширення християнства на слов’янських землях? 6. За яких умов було укладено Кревську унію? На що розраховувала кожна зі сторін при її підписанні?

Опрацюйте разом

1. Як відбувався процес християнізації у Чеському, Угорському, Польському королівствах? 2. Обговоріть у групах, політична історія якого зі слов’янських королівств була найбільше пов’язана зі Священною Римською імперією. Свою думку обґрунтуйте. 3. Якими були причини гуситських війн? Чому страта Яна Гуса не приборкала рух за оновлення Церкви у Чехії? 4. Як магнати впливали на внутрішню політику Угорщини? 5. Чому мазовецький князь запросив до своїх земель тевтонців? Які це мало наслідки? Якими були наслідки битви під Грюнвальдом? 6. Завершіть таблицю в робочому зошиті:

Роки правління

Основні здобутки

Чехія

Чехія – країна, якій пощастило, напевно, більше за всіх у Східній Європі при виході з-під протекторату СРСР. “Оксамитове розлучення” зі Словаччиною, швидкі та ефективні реформи, що відбулись слідом, стабільна валюта і динамічна економіка зробили її другою за рівнем життя після Словенії серед усіх посткомуністичних держав.

Якщо додати сюди прекрасно розвинений туризм, сучасну інфраструктуру і безліч пам’яток, що збереглися з давніх часів, то стає зрозуміло, чому ця країна з кожним роком привертає все більше мандрівників і гастарбайтерів.

Загальна інформація

Відносно не велика країна з десятимільйонним населенням затишно розташувалася серед Судетів – гірської системи, що проходить також через території її найближчих сусідів – Німеччини та Польщі. З півдня Чехію та Австрію розділяє Вишебродський перевал, і тільки на кордоні зі Словаччиною гір немає: є тільки 250 км шосе і доріг.

Тут, як і в Словаччині, немає виходу до моря, зате є кілька повноводних річок – Лаба, Влтава, Морава та Одра. Усі вони впадають у моря – Чорне, Балтійське та Північне.

У Чехії чотири великих історичних регіони – Богемія, Моравія, Сілезія і Тешинська Сілезія, а також 13 країв. Столиця – Прага – посідає окреме місце в системі управління країною Вона вважається особливою адміністративною і територіальною одиницею.

Не можна сказати, що як окрема держава Чехія з’явилася тільки 1993 року, коли дві країни, що входили до Чехословаччини, оголосили про незалежність. Чеська держава вперше виникла в X столітті під час об’єднання кількох західнослов’янських племен під проводом чехів – найсильнішого і найчисленнішого племені.

Пізніше, в XI-XIV століттях, країна опинилася в підпорядкуванні у німецьких імператорів, що сприяло насадженню німецької мови і традицій. З понімеченням довгі роки боролися гусити – члени реформаторського руху. У підсумку влада тимчасово перейшла до крайових гетьманів, яких пізніше змінили ставленики католицької церкви – угорські та польські королі.

Паралельно в Чехії назріло інше протистояння – конфлікт католиків і протестантів. Воно в підсумку вилилося в тридцятирічну війну, що закінчилася перемогою католиків, повним занепадом і зубожінням країни.

У XVII столітті на чеський престол знову зійшли Габсбурги, які 1804 року оголосили про створення нової імперії – Австрійської. Вони продовжили перерване національним рухом знімечення Чехії. Відносний спокій у країні зберігався до середини XIX століття, коли Європу охопили революції.

До 1918 року Чехія була частиною Австро-Угорщини, не маючи при цьому автономії. Після Першої світової війни на імперію чекав розпад. Він призвів до утворення кількох нових держав, серед яких була Чехословаччина – об’єднання Чехії, Словаччини та Підкарпатської Русі.

У такому вигляді держава існувала до 1938 року. Анексія Німеччиною земель, на яких давно жила німецькомовна меншина, призвела до розпаду Чехословаччини. Чехія зазнала окупації 1939 року як Протекторат Богемії і Моравії.

У 1945 році після звільнення радянськими військами Чехословаччина увійшла до радянського блоку. Такий стан справ зберігався до 1993 року, коли на хвилі перерозподілу сфер впливу в Європі відбулося “оксамитове розлучення” – м’який поділ Чехії та Словаччини. Через шість років, 1999 року, країна стала членом НАТО, а 2004-го увійшла до Євросоюзу.

Як дістатися?

Автобус, машина, таксі Bla-Bla-Car, поїзд і літак – п’ять способів дістатися до Чехії.

Автобус

Цей спосіб займає близько доби, якщо добиратися до Чехії з Києва транзитом через Польщу, Угорщину або Словаччину. Вважається, що маршрут з української столиці через Польщу найкоротший і найлегший завдяки хорошій якості міжнародних і внутрішніх автобанів.

Шлях через Угорщину та Словаччину набагато виснажливіший і довший приблизно на 4-5 годин: їхати доведеться гірськими дорогами.

Поїзд

Хороший варіант для тих, хто нікуди не поспішає: шлях із Києва до Праги займе 32 години. Маршрут проходить через Чоп, потім прямує до Словаччини та Чехії. За час прямування поїзд 7710 Київ-Прага робить близько півсотні зупинок, причому дві з них – у Чопі та Кошице – тривають понад дві години.

Таксі Bla-Bla-Car

Чехія в останні п’ять-сім років дуже популярна серед українців як країна, де можна добре заробити, тому охочих узяти участь у груповій поїздці знайдеться достатньо. Потрібно просто зареєструватися на сайті сервісу, вибрати вже запропонований маршрут або створити власний запит.

Де зупинитися?

Під час вибору місця, де оселитися в Чехії, важливо враховувати особисті обставини: мету поїздки, її тривалість, кількість осіб. Зазвичай ті, хто їдуть до Чехії на лікування чи відпочинок, проблеми з житлом не мають: їм бронюють номери в готелях і санаторіях.

Людям, які їдуть сюди для тривалого проживання, варто подбати про орендовані апартаменти. Пошукати варіанти можна на чеських сайтах – наприклад, на город.cz. Ціни тут цілком помірні й приблизно відповідають українським.

Для туристів, які приїжджають до Чехії всього на кілька днів, існує безліч пропозицій у готелях і хостелах. Ось кілька варіантів недорогих готелів із нормальними умовами:

• Hostel Rosemary – хостел з елементарними зручностями в Празі, район Нове Мєсто. Поруч Вацлавська площа, мережеві магазини, багато ресторанів і барів. У хостелі є як загальні кімнати, так і окремі номери. Номери чисті, зі зручними ліжками. У вартість номера входять сніданок і Wi-Fi.
• Ubytování u Betty – тризірковий готель в Остраві. Красива старовинна будівля розташована за 15 хвилин ходьби від Сілезької Острави і за п’ять хвилин їзди від зоопарку. Номери звичайні, з ванними.
• Gallery Hotel SIS – готель у Празі. Клас – три зірки. Бюджетний готель у красивій старовинній будівлі зі звичайним сервісом. Безплатний сніданок і Wi-Fi.
• Rekreační středisko VŠCHT Jáchymov – затишний готель у Карлових Варах. Красива архітектура в старовинному стилі, тінистий парк навколо, зручні та чисті номери, гарна чеська та європейська кухня.
• Hostel Emma – двозірковий хостел з окремими номерами і спільною кухнею. Прага, район Нове Мєсто. Недалеко від хостела Карлів міст і Празькі куранти. Є трансфер до аеропорту. Ціни на проживання постійно змінюються: це пов’язано із сезонними запитами.

Що подивитися?

Пам’ятки Чехії – те, що дозволяє з повним правом назвати цю країну перлиною Європи. Одних тільки замків тут існує понад 2000! А ще є фантастично красива природа – національні парки, скельні міста, озера, водоспади – справжній рай для поціновувачів активного відпочинку.

Прага

Звісно, мандрівку найдивовижнішими місцями Чехії потрібно почати з Праги. У півторамільйонне місто щороку приїжджає приблизно стільки ж туристів – і кожен із них іде обов’язково подивитися історичний центр міста з його Вацлавською площею, Карловим мостом, Музеєм шоколаду та іншими пам’ятними місцями.

Празький град – ще одна мекка для туристів з усього світу. Він століттями слугує резиденцією для чеських правителів: спочатку це були королі, а зараз – президент країни.

Собор Св. Віта – зразок готичного стилю в архітектурі, одна з найкрасивіших будівель у всій Європі. Будувати собор почали в XIV столітті, а закінчили – у першій третині XX-го. Зараз це резиденція архієпископа Празького.

Староміська ратуша – напевно, найвідоміше місце в Празі. Її астрономічний годинник щогодини показує унікальну виставу з фігурок, що уособлюють усі головні людські вади, і дванадцяти апостолів.

Виїхавши всього 30 км від чеської столиці, можна потрапити до Конепруських печер. Це унікальний комплекс, де в будь-яку пору року зберігається одна й та сама температура – +10 градусів і стовідсоткова вологість повітря. Печери тут багаторівневі, а сталактити і сталагміти всередині них створюють химерні картини.

Тим, хто небайдужий до архітектури, буде цікавий Танцюючий будинок – будівля, відновлена з розбомбленого під час Другої світової війни будинку. Його силует нагадує собою фігури танцюючої пари. Зараз це відомий у Чехії бізнес-центр, де відкрито готель і ресторан із розкішними оглядовими майданчиками.

Замок Ледніце

За 50 км від Брно, прямо на кордоні з Австрією, розташувався цей замок, побудований на початку XIII століття. Він входить до Ледницько-Валтицького комплексу, занесеного ЮНЕСКО до Списку культурної спадщини. Колись замок належав князівському роду Ліхтенштейнів, а зараз вважається однією з головних визначних пам’яток Чехії.

Термальні джерела Карлових Вар

Чехія – країна, де можна не тільки насолодитися унікальними видовищами, а й отримати хороше лікування багатьох захворювань органів ШКТ, кісток, нервової системи та інших.

Усім, хто має проблеми з травленням і обміном речовин, варто приїхати на лікування до Карлових Вар, щоб пройти питний курс у тутешніх джерелах. На курорті їх дванадцять.

Гірськолижні курорти

Якось так історично склалося, що покататися на лижах любителі швидкісного спуску традиційно їздять до Швейцарії та Австрії. І дарма: чеські гірськолижні курорти нічим не гірші, а відпочинок виходить набагато дешевшим.

Шпіндлеров Млин, Крконоше, Гаррахов, Ліберець – чудові місця для всіх, хто любить сніг, гори і лижі. Крім сучасних трас, тут є хороша інфраструктура – готелі, магазини, ресторани, пункти прокату з цілком божеськими цінами і все інше, що робить відпочинок якісним.

Пльзень

Ще одна цікава точка на карті Чехії – столиця пивоваріння і місце, де ще чотириста років тому існувало ціле підземне місто. Пльзеньське підземелля було для городян усім – і величезним льохом, і осередком майстерень, і притулком у лихі часи.

Особливо приємною буде поїздка в Пльзень знавцям пива. У місцевій пивоварні щодня проходять дегустації всіляких сортів пінного напою, та й у меню барів, ресторанів і кафе йому відведено значне місце. Пиво завжди подають чудово свіжим.

Що з’їсти?

Кухня Чехії – це завжди смачно і ситно, а деякі з її страв відомі далеко за межами цієї центральноєвропейської країни. Хто не чув, наприклад, про кнедлики, шпикачки або запечену рульку?

Чехи їдять багато м’яса. Зазвичай це свинина, яловичина, гусятина і курка. Біфштекс і гуляш – найпопулярніші м’ясні страви, але особливим делікатесом у кожній чеській сім’ї вважається запечена гуска з гарніром із капусти – причому обов’язково червоної.

Практично будь-яке м’ясо обов’язково готують або подають із соусами. За частиною всіляких підливок чеська кухня може успішно змагатися з французькою: існують десятки видів соусів на всі випадки життя. Основою для них служать сметана, м’ясний або рибний бульйон, овочеві пюре, вершки.

Риба у чехів – рідкісний гість на столі, але й тут є свої переваги. Це має бути річкова риба – найчастіше короп. Його обсмажують і тушкують у соусі, готують з нього відбивні, варять супи. Короп поряд із запеченим гусаком обов’язкова страва на сімейній вечері напередодні Різдва.

На перше в Чехії зазвичай їдять супи, рясно приправлені зеленню і кмином, який взагалі додають майже в кожну страву. Готують їх дуже просто: жодних складних, багатоступеневих маніпуляцій не буває. Іноді можуть подати до обіду просто кухоль гарячого курячого чи яловичого бульйону.

Особлива страва у чехів – гороховий суп у хлібі. У невеликому круглому батоні зрізають кришечку, повністю виймають м’якушку, а в утворену “тарілку” наливають порцію густого, ароматного супу. Їсти його належить у прикуску зі скоринкою, яку поступово відщипують від “тарілки”. Таку ж страву готують і в сусідній Словаччині, що зовсім не дивно: дві країни занадто довго прожили як єдина держава.

Кнедлики – це більше ніж національна страва. Це – основа, ідеальний гарнір і перекус. Готують їх із простого тіста, яке зазвичай у нас використовують для приготування вареників. Шматочки тіста варять строго на парі під кришкою, ретельно стежачи, щоб вони не розварилися або не залишилися сирими. За всієї удаваної простоти кнедликів їхнє приготування – ціле мистецтво: стежити за кондицією тіста не так-то просто.

Подають кнедлики з “омачками” – таким ось апетитним словом називають ті самі соуси, без яких у чехів і їжа не їжа. Гарячий, пухкий кнедлик замочують у масляну, цибулеву, сметанну або фруктову “омачку” і смакують кожен шматочок.

Чехи – великі ласуни: у кожному домі є обов’язково свій власний, фірмовий рецепт штруделя з яблуками, трдільника – кручених різдвяних булочок, паланчиків – тонких млинців з начинкою і багато чого іншого. І знову на столі – соуси, тільки солодкі: вишневі, медові, ванільні. Без них – ніяк.

А ще чехи люблять випити – та й дивно було б бачити інше ставлення до випивки в країні, де варять неймовірно смачне пиво. Тут існують і свої пивні традиції: до келиха пива обов’язково подають національні закуски.

Найвідоміші з них – смажений сир, гермелін – сорт м’якого сиру з пліснявою, оломоуцькі сирки – страва вельми специфічна через сильний кисломолочний запах, але чеськими любителями пива вельми шанована.

П’ють тут і міцні напої. Наприклад, сливовицю – сорт бренді, який отримують перегонкою ферментованого сливового соку. Чудовими сувенірами з Чехії стануть бехеровка і фернет – легендарні трав’яні лікери, настояні на зборах, в яких може бути до сорока п’яти видів трав.

Чехія – країна, де потрібно обов’язково побувати кожному, хто збирається пізнати історію і традиції старої Європи . Тут гостей приймають як старих друзів, годують по-домашньому ситно і смачно, готові показати все, що століттями дбайливо зберігалося на пам’ять нащадкам. Vítejte v české republice – ласкаво просимо до Чехії!