Глина
Глина повинна бути пластичною, здатною набувати будь-якої форми і зберегти її після випалювання. Я застосовую два види глини: материкову і кар´єрну. При змішуванні в пропорції 1:2 вони активно потребують однорідну масу, яка має властивості міцного череп’янка і вогнетривкість. Матерікову глину досягають у колодязях діаметром 1-1, 5 метра. Штольню обплітають лозняком, щоб уникнути обсипання підстави.
Кар´єрну глину можна знайти в яругах, по схилах берегів річок.
Це так звана осадова глина. Вона не така чиста, з усіма домішками, які надають їй різного забарвлення, меншу вогнетривку.
Головне, зверніть увагу на пластичність глини, тобто її здатність змінювати форму без розривів і тріщин. Вона буває масною (або пластичною) і пісною (або малопластичною).
- Масна — погано розмочується, повно висихає, утворює в’язку липку масу.
- Пісна глина, навпаки, легко розмочується, швидко висихає, утворює не дуже в’язку піщанисту масу.
Виходячи з власного досвіду, скажу: що викопана глина малопридатна для роботи.
Вона й недостатньо пластична, і часто має різні домішки (дрібні камінці), які спричиняють руйнування виробів, які розширюються під час випалювання, тоді як сама глина стискається. Про те, як вибрати з глини непотріб, розповімо нижче.
Польовий шпат, кварц, вапно (вони підуть на виготовлення поливи) також не можуть бути відразу використані: їх потрібно очистити від домішок, подрібнити, просіяти і промити. Це трудомістка, одноманітна робота, проте вона необхідна, щоб потім було менше шлюбу.
Сама глиниста маса повинна бути однорідною різною, її під час випалювання частини неоднаково реагуватимуть на температуру. А від цього не рідко рідко викривлення, тріщини і розриви.
Ось чому первісна сировина потребує доведення.
Глину треба замочити на ніч у спеціальних ямі або ванні. Це глиняне місиво аж додна проштрикується паліцею, щоб утворені відкриті наповнилися водою. А вранці почати готувати глину до роботи.
Вибираємо з ванни замочену глину на дощаний поміст.
Якщо допомоги немає, то його можна замінити простеленою на долівці рядниною.
Складаємо її в конусоподібну велику купу. Потім дерев´яною довбнею поступово розбиваємо конус.
Коли глина розповзється ішар її на відстані приблизно 5 — 10 сантиметрів, операцію потрібно повторити, тобто скласти знову таку ж купу, як була раніш. Розбиваємо її на шар, який вже повинен бути трошки товщим, ніж попередній (тобто 10 — 15 сантиметрів).
Таке биття глини продовжується доти, аж поки вся глина зіб´ється і перед вами стане знову той самий височенький конус.
Щоб глина не налипала на довбню, її треба зішкрібати циклом.
Але найефективніше довбню частіше змочувати. А щоб глина не приставала до допомоги, дід мій притрушував його попелом, якого доброго було в горні.
У глині, яку ми тільки-но збили, не виключено, що трапляються тріски, листя, корінці, черв´яки, камінці вапняку. Щоб маса була придатною для роботи, потрібно якомога ретельніше відокремити від неї цей непотріб.
Нім треба перестругати всю купу глини на дрібні стружечки, вибираючи при цій домішці.
Виганяння бульбашок повітря способом качання
Потім перестругану і відібрану глину скочуємо у великий куль і зволожуємо його. Потрібну для роботи кількість відбираємо, щоб приступити до вигнання з глиняної маси бульбашок повітря, а решту глини вкриваємо мокрими рядами або ганчір´ям, відносимо в прохолодний куток майстерні чи кладемо у ванну.
Виганяється повітря, яке потім буде заважати працювати на гончарному крузі, двома способами — качанням і вибиванням. Малі глиняні шматки (такі ж, як у господині, що готує тісто для вареників), викачуються на крузі.
При цьому з глиняної маси виходить повітря і вона стає суцільною.
Поясню спосіб вибивання. Якщо глини потрібно трохи більше, ніж для виготовлення одного невеликого виробу, то її зручно перебити на стіл. Для участі цього шматка глиняного тіста і з висоти витягнутої над головою руки з силою дають його на верстак. Потім його формують в буханець і розрізають струною або латунним дротом на два шматки.
Після цього верхнього шматка кладуть на стіл зрізаним боком догори, а підрізаний нижній, не перевертаючи, з силою дають на колишній верхній. Знову роблять зріз під прямим кутом до столу, один із шматків також дають зрізом догори, а на цьому другий — теж зрізаним боком догори. Отак-от повторюється операція приблизно двадцять разів.
Цей розділ хочу закінчити розповіддю про те, як готується глина вищого ґатунку, саме та глина, що йде на високоякісні гончарні вироби.
Мій зробив принесену глину розкладав на землі грядками і в такому вигляді залишив на рік або й кілька років (чим довше, тим краще). Природний спосіб обробки гончарів називається літуванням. Для виробів вищої якості пролітовану глину забезпечують ще борошну, гнійність і перемінанню.
Щоб відборошнувати глину, її розбовтують у великому кадубі з водою, дають відстоятися, аби осілі грубі, важкі домішки. Вершки з глиною, переганяють в іншу діжку і знову дають відстоятися. Потім у третю і четверту.
В останньому резервуарі частки глини найлегші, дрібні й чисті, їм дають осісти, воду випускають, і на денці залишається найтонша, найчистіша глина вищого ґатунку, її кладуть у погріб, де вона протягом кількох тижнів гноїться: покривається темними плямами, видає неприємний запах.
Після гноїння глина стає пластичною й однорідною, придатною для найтонших робіт. Якщо верхні шари висихають швидше, то перед використанням глини перемінюють на спеціальні лави. Існує достатньо різноманітна технологія підготовки глини.
Поки ми вчимося, глину можна закласти на літування. А для перших робіт виготовлена придатна однорідна маса, яку можна одержати, замочивши і змішавши матерії та кар´єрні глини, розібравши кілька разів ручною глиною´ялкою.
Існує давній спосіб вибивання з глиняних кульок бульбашок повітря.
Глину, перем’яту на ручній глиномілці, скочують у кулі і струною розрізають на потрібні грудки для роботи. Окрему грудку беруть у ліву руку. Долонею правої руки плескають її, вибиваючи повітря. А лівою безперервно покручують кульку, утримуючи її у висячому положенні.
Робота цяююча, і тому грудку треба відрізати таку, щоб її було легко збільшити. Але величина її залежить й від того, для якого гончарного виробу вона призначається. Для навчання і поки руки не зміцніли, я раджу приготувати кульки (грудки) вагою близько 500 — 600 грамів.
Матеріал з книги В. Рисцова «При гончарному крузі»
Глина
Глина повинна бути пластичною, здатною набувати будь-якої форми і зберігати її після випалювання. Я застосовую два види глини: материкову і кар´єрну. При змішуванні у пропорції 1:2 вони утворюють потрібну однорідну масу, яка має властивості міцного череп´янка і вогнетривкість. Материкову глину добувають у колодязях діаметром 1-1, 5 метри. Штольню обплітають лозняком, щоб уникнути обсипання ґрунту.
Кар´єрну глину можна знайти в яругах, по схилах берегів річок.
Це так звана осадова глина. Вона не така чиста, з усілякими домішками, які надають їй різного забарвлення, менш вогнетривка.
Головне, зверніть увагу на пластичність глини, тобто її здатність змінювати форму без розривів і тріщин. Вона буває масною (або пластичною) і пісною (або малопластичною).
- Масна — погано розмочується, повільно висихає, утворює в´язку липку масу.
- Пісна глина, навпаки, легко розмочується, швидко висихає, утворює не дуже в´язку піщанисту масу.
Виходячи з власного досвіду, скажу: щойно викопана глина малопридатна для роботи.
Вона й недостатньо пластична, і часто має різні домішки (дрібні камінці), які спричиняють руйнування виробів, бо розширюються під час випалювання, тоді як сама глина стискається. Про те, як вибирати з глини непотріб, розповім нижче.
Польовий шпат, кварц, вапно (вони підуть на виготовлення поливи) також не можуть бути одразу використані: їх треба очистити від домішок, подрібнити, просіяти і промити. Це трудомістка, одноманітна робота, проте вона необхідна, щоб потім було менше браку.
Сама глиниста маса теж повинна бути однорідною, інакше під час випалювання частини її неоднаково реагуватимуть на температуру. А від цього нерідко утворюються викривлення, тріщини і розриви.
Ось чому первісна сировина потребує доведення.
Глину треба замочити на ніч у спеціальній ямі або ванні. Це глиняне місиво аж до дна проштрикується палицею, щоб утворені отвори наповнилися водою. А вранці починаємо готувати глину до роботи.
Вибираємо з ванни замочену глину на дощаний поміст.
Якщо помоста немає, то його можна замінити простеленою на долівці рядниною.
Складаємо її в конусоподібну велику купу. Потім дерев´яною довбнею поступово розбиваємо конус.
Коли глина розповзеться ішар її становитиме приблизно 5 — 10 сантиметрів, операцію треба повторити, тобто скласти знову таку ж купу, як була раніш. Розбиваємо її на шар, який вже повинен бути трошки товщим, ніж попередній (тобто 10 — 15 сантиметрів).
Таке биття глини триває доти, аж поки вся глина зіб´ється і перед вами постане знову той самий височенький конус.
Щоб глина не налипала на довбню, її треба зішкрібати циклею.
Але найефективніше довбню частіше змочувати. А щоб глина не приставала до помосту, дід мій притрушував його попелом, якого доволі було в горні.
У глини, яку ми тільки-но збили, не виключено, що траплятимуться тріски, листя, корінці, черв´яки, камінці вапняку. Щоб маса була придатною до роботи, треба якомога ретельніше відокремити від неї цей непотріб.
Ним треба перестругати всю купу глини на дрібні стружечки, вибираючи при цьому домішки.
Виганяння бульбашок повітря способом качання
Потім перестругану і відібрану глину скочуємо у великий куль і зволожуємо його. Потрібну для роботи кількість відбираємо, щоб приступити до вигнання з глиняної маси бульбашок повітря, а решту глини вкриваємо мокрими ряднами або ганчір´ям, відносимо в прохолодний куток майстерні чи кладемо у ванну.
Виганяється повітря, яке буде потім заважати працювати на гончарному крузі, двома способами — качанням і вибиванням. Малі глиняні шматки (такі же, як у господині, що готує тісто для вареників), викачуються на крузі.
При цьому з глиняної маси виходить повітря і вона стає суцільною.
Поясню спосіб вибивання. Якщо глини треба трохи більше, ніж для виготовлення одного невеликого виробу, то її зручно перебити на столі. Для цього беруть шмат глиняного тіста і з висоти витягнутої над головою руки з силою кидають його на верстак. Затим його формують в буханець і розрізують струною або латунним дротом на два шматки.
Після цього верхній шмат кладуть на стіл зрізаним боком догори, а підрізаний нижній, не перевертаючи, з силою кидають на колишній верхній. Знову роблять зріз під прямим кутом до столу, один із шматків також кидають зрізом догори, а на нього другий — теж зрізаним боком догори. Отак-от повторюється операція приблизно двадцять разів.
Цей розділ хочу закінчити розповіддю про те, як готується глина вищого ґатунку, саме та глина, що йде на високоякісні гончарні вироби.
Мій дід принесену глину розкладав на землі грядками і в такому вигляді залишав на рік або й кілька років (чим довше, тим краще). Цей природний спосіб обробки у гончарів називається літуванням. Для виробів вищої якості пролітовану глину піддають ще борошну-ванню, гноїнню і переминанню.
Щоб відборошнувати глину, її розбовтують у великому кадубі з водою, дають відстоятися, аби осіли грубі, важкі домішки. Вершки з глиною, переганяють в іншу діжку і знову дають відстоятися. Потім у третю і четверту.
В останньому резервуарі частки глини найлегші, дрібні й чисті, їм дають осісти, воду випускають, і на денці залишається найтонша, найчистіша глина вищого ґатунку, її кладуть у погріб, де вона протягом кількох тижнів гноїться: вкривається темними плямами, видає неприємний запах.
Після гноїння глина стає пластичною й однорідною, придатною для найтонших робіт. Оскільки верхні шари висихають швидше, то перед використанням глину переминають на спеціальній лаві. Існує досить різноманітна технологія підготовки глини.
Поки ми вчимося, глину можна закласти на літування. А для перших робіт цілком придатна однорідна маса, яку можна одержати, замочивши і змішавши материкові і кар´єрні глини, розім´явши кілька разів ручною глином´ялкою.
Існує давній спосіб вибивання з глиняних кульок бульбашок повітря.
Глину, перем´яту на ручній глином´ялці, скочують у кулі і струною розрізують на потрібні грудки для роботи.
Окрему грудку беруть у ліву руку. Долонею правої руки плескають її, вибиваючи повітря. А лівою безперервно покручують кульку, утримуючи її у висячому положенні.
Робота ця стомлююча, і тому грудку треба відрізати таку, щоб її було легко піднімати.
Але величина її залежить й від того, для якого гончарного виробу вона призначається. Для навчання і поки руки не зміцніли, я раджу приготувати кульки (грудки) вагою близько 500 — 600 грамів.
Матеріал з книги В. Рисцова «При гончарному крузі»