Перші постріли на сході України: 7 років тому почалася війна – фото і відео 10

Сьогодні рівно 7 років, як почалася війна на сході України. Ситуація на Донбасі не покращується, а навпаки. Щодня кількість загиблих українських військовослужбовців збільшується.

14 квітня 2014 року запровадили рішення Ради національної безпеки та оборони України про проведення антитерористичної операції. Це стало відповіддю на масове проникнення в східні області країни озброєних російських терористичних угруповань і захоплення ними органів місцевої влади. Протидія збройній агресії Росії у форматі АТО тривала до лютого 2018-го, коли її замінили на військову операцію.

Розхитування ситуації в різних регіонах України починалося з акцій протесту проти “державного перевороту в Києві”, захоплювали приміщення органів державної влади, а інколи – будівлі СБУ та МВС. Згодом проголошували “народні республіки”. Так було в Луганській, Донецькій, Харківських областях.

У Харкові 8 квітня оголосили антитерористичну операцію, під час якої із залученням винницьких спецпризначенців із підрозділу МВС “Ягуар” звільнили будівлю Харківської обласної державної адміністрації.

“Спецназ же приїжджав у Донецьк разом із Гелетеєм і Яремою. Ми їх годували, поїли, чекали від них штурму Донецької ОДА. Я сподівався в перший день, що вони візьмуть – не взяли, 2-й день – не взяли, 3-й день, 10 днів, і згодом сказали: “Ні, ми не штурмовики, це не наша спеціалізація, “Альфи” немає”, – і поїхали ні з чим”, – згадує тодішній голова Донецької ОДА Сергій Тарута.

На перших етапах АТО минала вкрай пасивно. Утратили контроль над значною частиною Луганської області, де 27 квітня проголосили чергову “народну республіку”, відбулися фейкові референдуми щодо “незалежності” “ЛНР” і “ДНР”. Лише 26 травня була проведена перша масштабна операція сил АТО: за участю авіації та десанту відбувся бій за Донецький аеропорт, унаслідок якого знищили від 40 до 100 терористів, водночас лише один український солдат зазнав легкого поранення. 4 червня звільнили Красний Лиман, 13 червня – Маріуполь, 5 липня – Слов’янськ і Краматорськ, наступного дня – Артемівськ. А основні сили сепаратистів, які здебільшого посилювалися громадянами та армійським озброєнням із Росії, перемістилися на південь Донбасу.

Після прямого втручання російських регулярних військ наприкінці серпня в районі Іловайська операція АТО закінчилася фіаско та втратою фактичного контролю над певними районами Донецької та Луганської областей. Це було закріплено Мінськими домовленостями від 5 й 19 вересня. Їх підписантами виступили: від ОБСЄ – Гайді Тальявіні, від України – другий президент Леонід Кучма, від РФ – російський посол в Україні Михайло Зурабов, також підписи поставили формальні ватажки “ДНР” і “ЛНР”.

Згідно з домовленостями, українські силовики мали припинити активні дії в регіоні та мала бути встановлена лінія розмежування – переважно у фактичних місцях розташування військових підрозділів станом на 19 вересня. 30 жовтня 2014 року Кабінет міністрів видав розпорядження “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція”.

Припинення активної фази АТО дало можливість Росії укріпити військові підрозділи сепаратистів, які на початку 2015-го за підтримки російських військових почали наступ на українські позиції. Найбільш запеклі бої були в Дебальцевському виступі. Українські силовики, які були змушені залишити Дебальцеве, уникли оточення й не дали сепаратистським і російським підрозділам далі просунутися вглиб української території.

11 лютого 2015 року президент Петро Порошенко заявив про готовність запровадити воєнний стан. 12 лютого в Мінську домовилися про нове перемир’я, що й закріпили в “Комплексі заходів із виконання Мінських угод”. Ці домовленості остаточно припинили активну фазу АТО й надалі протистояння перейшло у формат переважно позиційних боєзіткнень.

18 лютого 2018-го Верховна Рада ухвалила закон “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях”. Згідно з ним замість антитерористичної операції, котра офіційно припиниться 30 квітня, оголосили про початок операції Об’єднаних сил. Керівництво нею перейде до оперативного штабу ЗСУ, очільником якого 18 березня 2018 року призначили Сергія Наєва.

Сьогодні війна не закінчилася. Росія почала стягувати до кордонів України військову техніку та облаштовувати табори. Упродовж останнього тижня Росія перекинула на окуповані частини ОРДЛО 2 тис. т пального та 250 російських кадрових військових. Вона й далі використовує не контрольовані Україною ділянки кордону для переміщення на тимчасово окуповану територію в Донецькій і Луганській областях особового складу, зброї, боєприпасів, пально-мастильних матеріалів і майна військового призначення.

Перекидання та стягування Росією військ до українських кордонів триватиме до кінця квітня. РФ встигла перекинути до кордонів України та в анексований Крим 16 батальйонно-тактичних груп з мотострілецьких, танкових і повітряно-десантних підрозділів.

Російська агресія проти України: у 2014-му Кремль вважав, що політичними методами досягне більше, ніж війною

Про історію російського агресії проти України та деякі її маловідомі аспекти «Історична Свобода» говорила з експертом із питань безпеки, радником міністра оборони в 2014-му, а нині співробітником британського Королівського інституту оборонних досліджень, співавтором доповіді про перше півріччя великої війни (лютий-липень 2022 року), Олександром Данилюком.

– Перш за все, треба визначитися з тим, що російська агресія проти України почалася не в 2022-му, а значно раніше. В цілому, період президентства Януковича варто розцінювати, як фазу успішної гібридної окупації України.

Значна кількість високопосадовців того періоду не просто знайшли прихисток в Москві, а й активно співпрацюють з російськими спецслужбами зараз.

І справа генерала Кулініча, арештованого високопосадовця СБУ, вказує на те, що координацію мереж російського впливу в найвищих ешелонах української влади і спецслужб здійснюють особи, які були високопосадовцями в уряді Януковича. ​

– Все-таки це не була агресія – Росія набувала агентів впливу.

– Це була агресія, в якій військова компонента, відповідно до засад начальника генштабу Збройних сил Російської Федерації Герасимова, використовувалася лише як важіль тиску. До моменту, коли росіяни втратили контроль над Україною.

А на початку 2014 року вони були за півкроку від повного контролю території й уряду України. Безпосереднім куратором генерала Якименка, який тоді очолював СБУ, а до того служив у ФСБ, був відомий генерал Бесєда – очільник 5-ї служби ФСБ, зовнішньої розвідки. Тобто Україна на той момент опинилася під російським контролем.

Треба визнати, Янукович був значно слабшим державним лідером у порівнянні, наприклад, зі своїми білоруським чи казахським колегами. Тому національно-визвольне повстання, яким була Революція гідності, перейшло в національно-визвольну війну, яка триває досі.

І те, що росіяни і в 2014 році, і в 2022-му зазнають важких поразок у протистоянні з українським народом і з українською державою – це факт. Тому саме в такому розрізі, на мою думку, треба це розглядати.

А російські операції по тому, щоб повернути Україну під свій контроль, не зупинялися навіть у період Єльцина. Ми пам’ятаємо 1993-1994 роки.

– Даруйте, але в 1993 році в Росії були свої великі проблеми з розстрілом парламенту.

– Були проблеми. Але тим не менше у них залишався час, щоб займатися нами і дестабілізувати колишні радянські республіки, прикладом чого були Придністров’я й Абхазія.

Завдання по знищенню України як суверенної держави Росія поставила перед собою, щонайменше, з перших років перебування Путіна при владі. Бо все-таки оцінити дії російських спецслужб у період Єльцина як такі, що направлені на знищення України, не можна. На послаблення суверенітету – так. На збереження військових баз у Криму, на роззброєння України і не тільки ядерне, а навіть конвенційне – були направлені. Але говорити про те, що вони прямо ставили завдання знищити Україну, не можна.

Великий договір між Україною і РФ 1997 року: передумови війни закладалися тоді?

Натомість у 2004 році була спроба розколоти Україну. Тоді була спроба проголосити так звану «Південно-східну українську автономну республіку». Не вдалося цього зробити в основному через жорстку позицію президента Кучми, який на це не погодився. Крім того, був досягнутий певний компроміс між США і Заходом та Росією з іншого боку, який фактично призвів до такого собі двовладдя в Україні: менше ніж через рік після Помаранчевої революції була сформована неформальна парламентська коаліція, а потім Янукович став прем’єр-міністром. Тобто це був такий тимчасовий компроміс.

П’яте засідання українсько-російської міждержавної комісії, Ялта, 12 липня 2012 року. Віктор Янукович і Володимир Путін

Проте, коли Революція гідності перемогла в Києві, Янукович не виконав завдання Москви – не став Асадом, не очолив цей проросійський наступ на Київ із Харкова.

Спочатку ідея «русской весны» полягала в тому, що їхня агентура на місцях здатна розпочати антиукраїнське повстання щонайменше в східноукраїнських регіонах. Але цього теж не відбулося.

І саме тому псевдореферендум у Криму від сценарію «народної республіки» перейшов до анексії.

– Янукович сильно поламав плани Кремля тим, що втік?

– Від нього хотіли, щоб він десь у Харкові чи в Донецьку окопався і став центром гуртування для проросійських сил.

– Я з вами повністю погоджуюся.

– Отже, своєю втечею він допоміг Україні?

– Безумовно, він допоміг Україні. Але це не знімає з нього відповідальності як з президента України. Тому що, щонайменше, в його діях була злочинна бездіяльність і, як наслідок, державна зрада. Все-таки під тиском чи не під тиском, підробний лист чи не підробний, але його звернення про введення російських військ в Україну було. Він цього не заперечував.

Але, навіть якщо подивитися на останні 9 років, то Янукович, проживаючи в Росії, не став активним учасником антиукраїнського центру. Хоча, звичайно, його використовують – це факт.

Одна з рис Януковича, яка і стала причиною, чому росіяни на нього зробили ставку, це боягузтво. Насправді, вона зіграла проти його російських кураторів. Ми прекрасно пам’ятаємо, як черговий «ПІСУАР» планувався в Харкові. Тільки завдяки тому, що ціла низка факторів відбулася інакше, ніж планували росіяни, вони були вимушені по ходу перегравати, підганяючи свої плани під реалії. Основною причиною їхньої початкової невдачі було те, що вони прорахувалися з рівнем проросійських настроїв в Україні.

– В серпні 2014 року російські війська увійшли на територію України. Путін тоді казав, що це «відпускники», але за всіма іншими даними це були регулярні підрозділи армії РФ. Потім був звіт українських військових, що зайшло вісім російських батальйонно-тактичних груп – по чотири в Луганську і Донецьку області. Тоді вони завдали поразки українським військам, але не рушили далі.

Іловайськ. Хроніка оточення (дивіться тут)

Як ви думаєте, чому Путін влітку 2014-го зупинився? Відтоді й досі такий сумновідомий персонаж, як Ігор Гіркін-Стрєлков каже: а я ще тоді казав, що треба було йти далі, що тоді було би набагато легше, ніж у 2022 році! Чому тоді не дослухалися подібних порад? Очевидно, не лише Гіркін тоді казав, що треба йти далі.

– Насправді, особливих військових здобутків тоді російське вторгнення не дало. Звичайно, елемент раптовості, вихід цих російських підрозділів у тили українських військ створили певну дезорганізацію і дозволили досягти оперативних успіхів.

Іловайська трагедія, попри її масштаби, на той момент величезні, і психологічний удар по Україні, тим не менше суттєво ситуацію на фронті не змінила. Тобто це вторгнення дозволило росіянам стабілізувати лінію фронту і зупинити український наступ. Але говорити, що в російського угруповання на той момент був великий наступальний потенціал, який можна було розвинути і отримати великі здобутки, то це неправда. Росіяни тоді також несли важкі втрати.

Українські військові несуть пораненого під час бою проти російсько-гібридних сил поблизу міста Іловайська, 10 серпня 2014 року

– Невже їм не було легше тоді прорубати сухопутний коридор до Криму? Українська армія тоді була значно слабшою.

– Безумовно, наша армія була слабша на той момент. Але водночас не сказав би, що їм тоді було простіше. Росіяни також за роки на Донбасі набули певного досвіду. Ми його здобували обопільно. Тому що до цього Російська Федерація фактично з часів Другої світової війни не мала досвіду війни з великою конвенційною армією.

– А Чечня? А Грузія?

– Це були дрібні локальні конфлікти, де противники були суттєво слабшими, чого не можна сказати про Україну навіть формату 2014 року. Безумовно, тоді Україна була суттєво слабшою, ніж сьогодні. Але все ж була достатньо потужною військовою міццю.

Тому «Мінськ» народився не як відповідь Заходу на вторгнення. Це від початку була російська комбінація, яка дозволила їм стабілізувати лінію фронту на Донбасі, заморозити конфлікт і перевести протистояння з Україною і за Україну у площину, яка для них, як для все-таки диктатури спецслужб, а не військової диктатури, – більш комфортна. Тобто перевели конфлікт у площину закулісної боротьби, політичної війни.

Оцінювати російську операцію в серпні 2014 року, не можна забувати те, що на той момент в Україні відбувалися парламентські вибори. Тож однією з задач, яку перед собою росіяни ставили, був вплив на ці вибори. Крім того, вони дуже розраховували на те, що Іловайська трагедія та інші втрати, яких ми зазнали на Донбасі, стануть каталізатором серйозних процесів у Києві та призведуть якщо не до зміни режиму, то до серйозних політичних проблем.​

І «Мінськ-2» росіяни просували шляхом проведення великої військової наступальної операції на Дебальцеве. До 2022 року, мабуть, це була найбільша їхня операція на Донбасі. І не можна сказати, що вона була для них легкою. Тому вони від таких наступальних дій надовго відмовилися. Бо їхні втрати там були надзвичайно великі.

СБУ повідомила про підозру заступникові міністра оборони Росії через Дебальцеве й Іловайськ

– Тобто в 2014 році в Москві вважали, що політичними методами можуть досягнути більше, ніж військовими?

– Безумовно. Взагалі, якщо дивитися на спроби розвалу-розподілу України, які здійснювалися росіянами в 2004, в 2014 і в 2022 роках, то бачимо, як щоразу військова компонента нарощувалася: від практично повної відсутності в 2004 році, обмеженого застосування в 2014-му, до повномасштабного вторгнення.

Але і в 2022 році, якщо дивитися на підготовку вторгнення в Україну, військова компонента була допоміжною, хоча і великою. І це в нашій доповіді дуже чітко описано.

Розрахунок був на те, що такі зрадники, як генерал Кулініч, відкриють двері, і в російських військових не буде необхідності вести боротьбу з регулярною армією. Україна мала бути обезголовлена у перші ж дні вторгнення – на це був розрахунок.

– У вашій доповіді зазначається, що Путін вирішив воювати, брати Україну під контроль збройним шляхом, у березні 2021 року. А що тоді такого сталося, що він таке рішення ухвалив? У грудні 2019-го він зустрічається з новообраним президентом Зеленським у Парижі. Потім важкий ковідний рік. А що ж такого сталося на початку 2021-го?

– Це був серйозний прорахунок і серйозне недооцінювання – як воєнно-політичного керівництва України, так і керівництва США.

Чомусь у Москві вирішили, що демократи на чолі з Байденом в цілому є більш комфортними спаринг-партнерами в цьому геополітичному протистоянні. Скажімо, у зв’язку з тим, що їм притаманна схильність до компромісів.

А до українського керівництва Москва не мала жодної поваги і розраховувала на те, що наші очільники не здатні ухвалювати рішення, необхідні в критичний момент. По-перше, тому, що недооцінювали їхні особисті якості; по-друге, можемо подивитися на кількість високопосадової агентури. І це тільки ті, про кого ми дізналися.

Ми не повинні думати, що розкрили їх всіх. Тобто був розрахунок на те, що ось найкращий момент, момент найбільшої слабкості України.

Але стояння на кордонах тривало довго і супроводжувалося дипломатичним тиском. Від початку 2021 року і до вторгнення дипломатичні зусилля росіян були спрямовані на США, щоб примусити Україну до імплементації «Мінська». Тобто фактично піти на зраду національних інтересів і паралельно відмовитися від конституційної норми щодо вступу до НАТО.

Президент на ці поступки не пішов, а відтак у росіян не з’явилося можливостей для внутрішньої дестабілізації України. Бо, якби президент на ці поступки пішов, то в Україні був би черговий Майдан, а в росіян – можливості по тому, щоб обурення українців такій зраді інтерпретувати як «фашистський заколот». Відтак російське вторгнення проходило б під виглядом гуманітарної операції по захисту українців. Але сталося зовсім не так.

– Ви кажете, що вони спочатку намагалися дестабілізувати ситуацію і зробити вторгнення значною мірою поліцейською операцією.

– Дестабілізації не відбувається, а вони операцію все одно як у значній мірі поліцейську роблять.

– Це елемент військової демонстрації: мовляв, ми такі страшні, що всі розбіжаться. Розраховували, що Зеленський, Байден і європейські лідери блефують, тому достатньо перейти кордон – і всі благатимуть домовитися.

Велися конкретна робота по військовому керівництву України. Значна кількість українських генералів, діючих і відставних, отримували пропозиції від російських колег організувати військовий заколот. Масова розсилка смс йшла навіть до рівня полковників. Але цього теж не сталося.

Тому, в підсумку, росіяни опинилися в ситуації, в якій не зовсім розуміли, що відбувається. І так було десь до середини квітня. Тоді вони вирішили перейти до війни на виснаження, зосередитися на Донбасі й утриманні тих територій, які вони захопили в лютому-березні на півдні України.

– А чому не спрацювала «п’ята колона»? І взагалі, була ця «п’ята колона» чи це радше фікція?

– Була, звичайно. Вона була ешелонована і досі залишається.

Через декілька тижнів вийде чергова наша доповідь, присвячена саме ролі російських спецслужб під час цього вторгнення.

На нашу думку, одна з причин, чому це не спрацювало, полягала в тому, що один із улюблених прийомів вербування, які радянські й російські спецслужби застосовували – вербування на чужий прапор – спрацював проти росіян.

– Даруйте, що таке «вербування на чужий прапор»?

– Це коли люди, які відповідають за мережі, вербують агентів, не розкриваючи свою приналежність та кінцевої мети. І воно все працювало, державні інтереси здавалися до моменту, поки ця війна не стала вітчизняною. Коли стало зрозуміло, що ти в цій війні не просто корупціонер і крадій державних секретів, а конкретно працюєш на ворога, який бомбить твої міста – це суттєво підірвало агентурні можливості Росії.

Думаю, значна частина цих агентурних можливостей поновлена вже не буде.

Це як у 1968 році, після вторгнення в Чехословаччину, КДБ і ГРУ втратили значну кількість своїх агентів впливу, бо вони сказали, що для нас неморально більше з вами працювати.

– Прорив російських військ з Криму – здавалося б, там перешийки, які можна тримати під контролем. Але чомусь саме там росіяни мали найбільший успіх. Як так сталося?

– Це питання треба глибоко досліджувати. На жаль, зараз у мене немає відповіді.

Україна – на межі втрати Авдіївки, за яку бореться 10 років

Україна – на межі втрати Авдіївки, стратегічного міста біля Донецька, за яке йдуть бої з 2014 року. У військовому командуванні повідомили, що українські сили відходять з позиції “Зеніт” на південно-східній околиці міста.

“Рішення відійти було ухвалено задля збереження особового складу та покращення оперативної обстановки”, – повідомив командувач оперативно-стратегічного угруповання військ “Таврія” Олександр Тарнавський.

За його словами, заблокованих українських підрозділів в Авдіївці немає.

Авдіївка – це 29 квадратних кілометрів, витягнута з південного сходу на північний схід смуга руїн шириною два-три кілометри і довжиною в десятки. Ще під час війни на Донбасі ця ділянка опинилася на лінії фронту.

Що каже українська влада

Президент Володимир Зеленський, перебуваючи у Берліні, повідомив журналістам, що військові продовжують виконувати завдання в Авдіївці, яку Росія намагається повністю зруйнувати.

“Я в деталях розумію, що там зараз відбувається, я в постійному контакті з нашим військовим командуванням. Наші військові – найголовніше, що в нас є”, – сказав президент. При цьому ніяких подробиць того, які рішення приймаються по Авдіївці він не повідомив, лише дав зрозуміти, що життя військових – це для української влади найважливіше.

“Треба дивитись, щоб були менші втрати, саме такі сигнали отримало від мене наше військове керівництво”, – додав президент.

Згодом після цієї заяви президента військове командування України офіційно повідомило про відведення військ на околиці міста. “Тактично зайняття цих позицій не надає ворогу стратегічної переваги та не змінює ситуацію в межах Авдіївської оборонної операції”, – пояснив генерал Тарнавський.

За його словами, наразі триває перегрупування військ, поповнення припасів та облаштування підрозділів на нових позиціях. Українські підрозділи намагаються підсилити.

Ситуація в Авдіївці

Після повномасштабного вторгнення Росії українці довго і успішно відбивали спроби росіян просунутися на цьому напрямку. Але на початку жовтня російська армія почала штурм авдіївського виступу і його флангів. У ЗСУ кажуть, що за чотири місяці постійних атак росіяни втратили тут багато тисяч солдатів і сотні одиниць бронетехніки.

Зруйнований коксохімічний завод – колись символ української економіки на сході країни – “ймовірно, стане останньою українською фортецею в Авдіївці”, пишуть журналісти Washington Post, які побували там.

“Українські війська кажуть, це лише питання часу, коли їм доведеться здати місто, і в четвер військові заявили, що сили вже відступили з деяких позицій, бо росіяни почали швидко просуватися”, – пише WP.

Деякі українські військові порівнюють коксохімічний комбінат з “Азовсталлю”, величезним металургійним комбінатом у Маріуполі, де українці зайняли останню оборону перед здачею міста у 2022 році. Сотні українців тоді потрапили в полон на “Азовсталі”.

“Штурмувати коксохім буде дуже важко і, ймовірно, не матиме сенсу”, каже оператор дрона підрозділу”Альфа” в Авдіївці, якого WP ідентифікує за позивним “Вітамін”.

“Вони спробують його обійти, оточити, і все. Наші сили будуть змушені відійти”, – пояснює військовий.

Чому Авдіївка така важлива

Авдіївка для Росії стратегічно важливіша, ніж Бахмут. Витіснення українців з цих місць “може підняти настрій” росіянам напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення, пише WP.

“Все зводиться до матеріально-технічного забезпечення”, – каже Сергій, командир піхотного взводу 53-ї бригади ЗСУ, яка воює в цьому районі. “Дороги, розв’язки, все: на вулицях Авдіївки зав’язано багато логістики”.

У травні Росія захопила Бахмут. Україна заявляла, що продовження оборони Бахмута коштувало Росії десятків тисяч втрат. Але битва також виснажила сили ЗСУ.

Авдіївка майже з усіх боків вже оточена росіянами. На карті видно, що певні позиції у місті перебувають у зовсім загрозливій ситуації

Зараз, коли повний відступ з Авдіївки здається ймовірним, Україна кинула в бій нові сили з десантно-штурмових бригад, щоб відбити російські атаки і продовжити оборону.

Авдіївка потенційно є першим критичним випробуванням для нового головнокомандувача Олександра Сирського, який має вирішити, чи і коли визнавати поразку та відступати.

Багато військ звинувачують Сирського, який раніше очолював сухопутні війська України, у тому, що він занадто довго чекав, щоб зробити те саме минулого року в Бахмуті, коли воно було в облозі, пише видання.

“Захоплення Авдіївки ознаменувало б найважливішу перемогу Москви на полі бою після провалу українського контрнаступу минулого року — і було б найяскравішим свідченням того, що російські війська відновлюють ініціативу, оскільки Києву не вистачає солдатів, зброї, боєприпасів, морального духу та грошей”

Дрони замість снарядів

Українським військовим критично не вистачає снарядів в Авдіївці.

Надана Чехією артилерія може вистрілювати до 36 снарядів одночасно, а торік регулярно випускала 80 снарядів на день по російських позиціях навколо Авдіївки, писав у четвер кореспондент ВВС Ендрю Гардінг, який теж побував на передовій.

Але сьогодні це не так. “Наразі у нас є два снаряди, але зарядів (фугасних) до них немає… тому ми не можемо їх вистрілити. На цей момент у нас закінчилися снаряди”, – пояснив ВВС український офіцер Олексій з 110-ї механізованої бригади, Він припускає, що дефіцит є багато де, що мало драматичний вплив на бойові дії в Авдіївці.

Кореспонденти WP спостерігали, що альтернативою снарядам для українців стали безпілотники FPV – вони точніші, і їх швидше та легше виготовити.

“Але росіяни також мають FPV – і їх більше”, – пише видання. Тепер кожен солдат, навіть один, може стати ціллю.

Раніше українці берегли свої дрони для більших цілей – танків, бронетранспортерів, артилерійських систем – а тепер є зелене світло для атаки навіть на невелику групу ворожої піхоти.

Автор фото, Костянтин і Влада Ліберови/Getty Images

Коксохомічний завод вважають останньою фортецею ЗСУ в Авдіївці

Суть у тому, щоб використовувати зброю для припинення регулярних нападів невеликих груп, зберігаючи артилерію для інших цілей. Це і є частиною “активної оборони”, якою зараз займаються українські військові в Авдіївці.

“Тримати Авдіївку немає сенсу, але ми її все одно тримаємо, – сказав військовий на позивний “Вітамін” у коментарі WP. – Тому що ми вбиваємо тут набагато більше ворога, ніж вони вбивають наші сили. Ми знищуємо їхні запаси”.

Чи готується Україна відступати?

Через нестачу боєприпасів у ЗСУ російські війська дійсно можуть захопити Авдіївку, вже заявив координатор зі стратегічних комунікацій Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі.

“На жаль, ми отримуємо від українців повідомлення, що ситуація там критична. Оскільки росіяни продовжують щоденно тиснути на українські позиції, є загроза, що Авдіївка перейде під російський контроль”, – сказав американський чиновник.

Офіційних заяв про вихід української армії з більшої частини Авдіївки поки що немає.

Але сума повідомлень військових блогерів і висловлювань військових дозволяє припустити, що після того, як росіяни цього тижня, ймовірно, перерізали дорогу постачання, підрозділи ЗСУ поступово виходять з частини зруйнованого міста, а деякі з них опинилися в потенційному оточенні.

Автор фото, Костянтин і Влада Ліберови/Getty Images

Від міста залишилися одні руїни

Про можливий вихід ЗСУ з Авдіївки пишуть і російські, і українські військові коментатори.

“В Авдіївці життя і здоровий глузд перемогли”, – написав в четвер ввечері український військовий журналіст Богдан Мірошников.

“Далі будуть нові важкі рішення та новини. Наш гарнізон залишається на 9-му кварталі та Авдіївському коксохімічному заводі. В інших частинах – десь відійшли, десь ведемо бої. Але тенденція, думаю, зрозуміла”, – продовжив Мірошников.

9-й квартал – це частина Авдіївки, через яку пролягає шлях відходу з міста на захід, через поля, що залишається відкритим. Велика частина заводу, де перебувають українські військові, прилягає до міста з півночі.

Український військово-аналітичний проєкт DeepState в четвер ввечері повідомив, що росіяни підняли свій прапор над укріпленим районом “Зеніт” на півдні міста.

“Останні дні позиції там були в повному оточенні. Сьогодні основні сили відійшли з позицій, але вийти вдалося не всім, тож не все так радісно, як намагаються подати інші”, – пишуть автори DeepState.

Про те, що деякі українські підрозділи в Авдіївці майже опинилися в оточенні, сказав в ефірі “Радіо Свобода” і пресофіцер Третьої окремої штурмової бригади ЗСУ, яку недавно кинули на підмогу авдіївському гарнізону.

“Українські сили зараз перебувають в складному форматі оборони. Деякі підрозділи працюють у нас на 360 градусів. Тобто… ворог може на деяких частинах вражати майже повністю на 360 градусів. Це не говорить про те, що ми повністю оточені на цих ділянках, але це значить, що вражати він може”, – так сказав Олександр Бородін.

“Треба розуміти, що тут проти нас дві армії. Співвідношення приблизно один до семи… Якщо порівнювати з Бахмутом, де ми теж були в обороні у часи “Вагнера”, то там була суміш між “зеками” та “спецурою”, а тут лінійні бригади механізовані та спеціалісти з ГРУ (Головного управління Генерального штабу Збройних сил РФ – Ред.). Тобто, це, напевно, найсерйозніший кулак Російської Федерації в Україні”, – каже Бородін.

Автор фото, Костянтин і Влада Ліберови/Getty Images

Насамкінець, із заявою про Авдіївку в ніч на п’ятницю виступив командир діючого на цьому фронті українського угрупування “Таврія”, бригадний генерал Олександр Тарнавський.

Він запевняє, що в місті йдуть бої, що гарнізон тримається, що йому відправили прикріплення і боєприпаси – і в той же час в заяві генерала є наступні слова:

“Підготовлені нові позиції і продовжують готуватися потужні укріплення з врахуванням можливих сценаріїв … Ми цінуємо кожен клаптик української землі, але найвища цінність та пріоритет для нас — збереження життя українського солдата”.