§ 12. Музичні інструменти симфонічного оркестру

Інструментальну музику можуть виконувати і великі музичні колективи — оркестри. Існують різні види оркестрів — симфонічні, камерні, народні, естрадно-симфонічні, військові, джазові, духові, шумові. Зазвичай, в оркестрі можуть грати 50-75 музикантів. У кожного музиканта в оркестрі є своє місце. Оркестром керує диригент, який стоїть перед оркестром на подіумі за пультом, на якому розташована партитура. Він ретельно продумує виконавський план твору для того, щоб передати задум композитора. Своєю диригентською паличкою він вказує виконавцям, коли і яким інструментам треба вступати, в якому темпі й характері виконувати музичний твір. Мова жестів, яку використовують диригенти, зрозуміла всім музикантам світу.

Фрагмент партитури

Дізнаємося про важливе

Партитура — нотний запис партій (голосів) усіх голосів музичних інструментів складного музичного твору.

Розміщення музичних інструментів симфонічного оркестру на сцені

Симфонічний оркестр — це великий колектив музикантів, що виконують симфонічні музичні твори. Він складається з трьох основних груп музичних інструментів: струнних, духових, ударних. До струнних інструментів належать смичкові: скрипка, альт, віолончель і контрабас, а також щипкові: арфа і гітара. Духові інструменти розподіляються на дві підгрупи: дерев’яні й мідні. Раніше дерев’яні духові інструменти виготовляли виключно з дерева, тому вони й отримали таку назву, сьогодні їх виготовляють з різних матеріалів, наприклад з металу і срібла. До цієї групи належать: флейта, гобой, кларнет, фагот. Назва мідних духових інструментів походить від матеріалу, з якого їх раніше виготовляли — мідь. Мідні духові інструменти мають пронизливо дзвінки, «металеві» голоси: труба, тромбон, валторна, туба. Ударну групу інструментів складають литаври, тарілки, барабани, там-тами, бубон, трикутник, ксилофон, дзвіночки. Окрім цих ударних інструментів до складу симфонічного оркестру можуть входити кастаньєти, маракаси й інші перкусійні інструменти. У деяких випадках симфонічний оркестр розширюють клавішними інструментами — фортепіано (рояль або піаніно), орган, челеста.

Музичний твір Бенджаміна Бріттена «Путівник по оркестру для молоді» можна назвати своєрідною «музичною екскурсією-знайомством» з інструментами симфонічного оркестру. Твір розпочинається музичною темою, яку виконує спочатку весь оркестр, а потім почергово окремі групи інструментів. Далі виконуються варіації, виконати соло по черзі доручається всім інструментам оркестру — дерев’яним духовим, струнним, мідним духовим й ударним.

Слухаємо і відчуваємо музику, переглядаємо відео

Бенджамін Бріттен. «Путівник по оркестру для молоді» (фрагменти на вибір учителя/учительки).

https://cutt.ly/ZIAMfE9

Міркуємо, шукаємо відповіді, висловлюємо власну думку

Пригадайте, що таке музичні варіації. Назвіть, які групи інструментів виконували на початку музичну тему і в якій послідовності? Які музичні інструменти були вам знайомі? Як на них грають? Охарактеризуйте тембри інструментів, що виконують тему.

Дізнаємося про важливе

Варіації — музичний твір, де основна тема зазнає різноманітних змін.

Міркуємо, шукаємо відповіді, висловлюємо власну думку

Пригадайте назви зображених інструментів. Об’єднайте їх у групу. Знайдіть «зайві».

У вільний час, за допомогою планшету або телефону, перевірте свої знання з теми, пограйте у гру «Музичні інструменти симфонічного оркестру».

https://cutt.ly/pIAMjYx

Співаємо, музикуємо, захоплюємося

Утворіть шумовий оркестр, розподіліть інструменти, оберіть диригента/диригентку. Перегляньте партитуру українського народного танця «Козачок» і з’ясуйте, у якому темпі і з якою динамікою будете виконувати твір. Розучіть свої партії, партію фортепіано виконує вчитель/вчителька. Виконайте музичний твір.

https://cutt.ly/pIAMjYx

Працюємо в групі, досліджуємо, спостерігаємо, обговорюємо, працюємо над проєктами

Оберіть завдання на вибір:

1. У вільний час пошукайте в інтернеті інформацію про термін «оркестр» і звідки він походить. Що означав термін «орхестра» в Давній Греції? Підготуйте коротке повідомлення.

2. Знайдіть інформацію про найвідоміших диригентів і диригенток світу. Поясніть, як ви розумієте вислів «Диригентська паличка — продовження руки людини».

3. Створіть лепбук «Інструменти симфонічного оркестру».

4. Перегляньте виступи відомих симфонічних оркестрів світу.

5. Підготуйте презентацію «Симфонічна музика в живописі».

Ірина Акімова. Музика

Що означає симфонічний оркестр

Слово «оркестр» набагато старіше від того поняття, якого воно набуло останніми століттями. У стародавній Греції дієслово «орхеомай» означало «танцюю», а орхестрою греки називали круглий майданчик театру, на якому ритмічно рухаючись, співав свої партії хор, що був обов’язковим учасником кожної вистави. Через десятки століть у Європі оркестром стали називати приміщення в театрі, де розміщувалися музиканти, а пізніше – саме об’єднання музичних інструментів та виконавців. Склад оркестру на той час повністю залежав від місця і характеру музикування. До складу світського оркестру поруч зі струнними обов’язково входили два чембало, флейти, гобої, труби, литаври і тромбони. В церковному оркестрі обов’язково мав звучати орган.

Загалом розвиток оркестру тісно пов’язаний з розвитком і удосконаленням музичних інструментів та жанрів музики. На початку XVII ст. виникають різні жанри гомофонної музики, такі як опера, ораторія і концерт. Оркестр, що виконував роль супроводу в опері, був активним учасником ораторії й концерту, надавав великі можливості для створення нових музичних творів.

У другій половині XVIII ст. сформувався склад малого симфонічного оркестру, який називають класичним. До нього входять: смичковий квінтет (скрипки I – 10, скрипки II – 8, альти – 6, віолончелі – 5 – 6, контрабаси – 3 – 4) і група духових інструментів (флейти – 2, гобої – 2, кларнети – 2, фаготи – 2, валторни – 2, труби – 2). Група ударних інструментів представлена литаврами. Й. Гайдн і В. А. Моцарт писали свої твори саме для цього складу оркестру. Й. Гайдн відобразив у своїх симфоніях красу і велич своєї епохи, учені зазначають, що його симфонії – «досконале дзеркало культури кінця XVIII ст.» [10, c. 9].

Вольфганг Амадей Моцарт (1756 – 1791) поряд із Й. Гадном і Л. Бетховеном є представником віденської класичної школи, основоположником класичного стилю в музиці, пов’язаного із розробкою симфонізму як найвищого типу музичного мислення, завершеної системи класичних інструментальних жанрів (симфонія, соната, квартет), класичних норм музичної мови, її функціональної організації. У творчості В. А. Моцарта універсальне значення отримала ідея динамічної гармонії як принципу бачення світу, способу художнього перетворення дійсності. Відображення гармонійної цілісності буття, ясність, світлоносність і краса поєднуються в музиці В. А. Моцарта з глибоким драматизмом.

У центрі художнього світу митця знаходиться людська особистість, яку він розкриває як лірик і водночас як драматург, намагаючись художньо відтворити об’єктивну сутність людського характеру. Стилю В. А. Моцарта притаманні інтонаційна виразність, пластична гнучкість, мелодійність, багатство, взаємопроникнення вокального та інструментального начал. За своє коротке життя В. А. Моцарт створив понад 600 творів різних жанрів. Провідними жанрами інструментальної музики композитора є симфонії, камерні ансамблі, концерти. Симфонії митця довіденського часу близькі до побутової, розважальної музики тієї епохи. У зрілий період симфонія набуває у В. А. Моцарта значення концепційного жанру, складається як твір з індивідуалізованою драматургією. Симфонії В. А. Моцарта є важливим етапом в історії світового симфонізму.

Моцарт-симфоніст підготував шлях Людвігу ван Бетховену (1777 – 1827). Головним ідейним мотивом його творчості була тема героїчної боротьби за свободу, втілена з особливою силою в 3-й, 5-й, 7-й і 9-й симфоніях, опері «Фіделіо», в увертюрі «Егмонт» та інших творах. Саме Л. Бетховен, створивши 9 симфонію у 1823 р., започаткував великий склад симфонічного оркестру – з малою флейтою і контрфаготом у групі дерев’яних духових, з тромбонами в групі мідних духових, з розширеною групою ударних (трикутник, тарілки, великий барабан).

Для цього складу низку симфонічних творів створили Ф. Шуберт, Ф. Мендельсон, Р. Шуман, Й. Брамс, А. Брукнер, П. Чайковський, М. Римський-Корсаков, О. Бородін та інші композитори.

Отже, можна зробити висновок, що симфонічний оркестр – це великий організований колектив музикантів, які грають на струнних, духових і ударних інструментах. Але й симфонічний оркестр має свої різновиди. Залежно від того, де постійно виступає симфонічний оркестр – у концертному залі чи в театрі, в кіно, чи в студії радіомовлення, – змінюється розміщення музикантів один відносно одного, а часом і їхня кількість, бо акустичні умови залу, театру, студії – неоднакові. За цим принципом здавна розрізняють, наприклад, концертний і оперний симфонічний оркестр. Музиканти концертного оркестру розміщуються на естраді, і, сидячи в концертному залі, ми завжди бачимо і оркестр, і диригента.

Оперний оркестр виконує музику опер і балетів. Його місце в театрі. Тут оркестр є лише одним із учасників оперної чи балетної вистави. Тому, щоб не заважати глядачам бачити артистів на підмостках, оркестр «ховають» у спеціальному заглибленні між партером і сценою, яке називається «оркестровою ямою».

Найбільш відомими симфонічними оркестрами є оркестр Віденської філармонії (з 1842), Бостонський симфонічний оркестр (з 1881), оркестр Берлінської філармонії (з 1882), амстердамський «Консертгебау» (з 1888), Філадельфійський (з 1900), оркестр Лондонської філармонії (з 1932), Петербурзький академічний (з 1882).

Серед вітчизняних симфонічних колективів високою майстерністю відзначається Національний симфонічний оркестр України (художній керівник – народний артист України Володимир Сіренко), що є одним із провідних музично-виконавських колективів України. Репертуар оркестру відзначається жанрово-стильовим різноманіттям. Колектив виконує твори В. А. Моцарта, А. Дворжака, П. Чайковського, С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, Г. Малера, В. Сильвестрова, Б. Лятошинського, Є. Станковича. Національний симфонічний оркестр України проводить інтенсивну гастрольну діяльність в Україні та поза її межами (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Нідерланди, Бельгія, Польща). Колектив є постійним учасником провідних європейських міжнародних фестивалів. Однією з характерних ознак колективу є непохитне дотримання високих ідеалів класичного мистецтва.

Варто відзначити, що історія симфонічного оркестру – це також історія диригентського мистецтва. Витоки цього мистецтва сягають сивої давнини і пов’язані з «хейрономією» – старовинною знаковою системою рухів рук і пальців, що показувала напрям і характер звучання музики. Керівники оркестрів використовували різні прийоми диригування: намагалися керувати увагою музикантів і показувати характер музики за допомогою звернутих у трубку нот, палицею, скрипковим смичком, і нарешті, вільною рукою чи руками, тому що на той час функції диригента виконував клавесиніст, чи органіст, чи скрипаль-концертмейстер. І лише наприкінці XVIII ст. в руках диригента з’являється диригентська паличка. Ця подія мала величезне значення, адже диригент, звільнившись від інструмента, всю увагу звернув на музикантів оркестру, на злагодженість їх спільного звучання. Він почав керувати розвитком музики, але тут варто зауважити, що при цьому диригент стояв, повернутий обличчям до публіки і спиною до оркестру! І лише в середині XIX ст. Гектор Берліоз і Ріхард Вагнер, вперше в історії диригування «нечемно» повернулися до публіки спиною. Музиканти вперше змогли побачити обличчя диригента, його погляд, міміку.

Г. Берліоз і Р. Вагнер (поруч із Л. Бетховеном, Ф. Лістом і Ф. Мендельсоном) були засновниками сучасного диригування. Вони популяризували творчість композиторів-класиків і власну нову романтичну музику.

Австрійський композитор, скрипаль і диригент Йоган Штраус (син) (1825 – 1899) керував оркестром, одночасно граючи на скрипці, чи диригував двома руками, повернувшись обличчям до оркестру. Він гастролював зі своїм оркестром у багатьох країнах світу, упродовж десяти років керував літніми концертними сезонами в Павловську, де набув слави блискучого диригента й скрипаля-віртуоза.

Так поступово складався сучасний тип диригента-виконавця. Кожне ім’я – це яскрава сторінка в історії диригентського мистецтва. У кінці XIX – на початку XX ст. прославилися такі видатні зарубіжні диригенти, як Г. Малер (Австрія), А. Нікіш (Угорщина), пізніше – Б. Вальтер, В. Фуртвенглер, О. Клемперер, К. Зандерлінг (Німеччина), А. Тосканіні (Італія), І. Маркевич (Франція), Т. Бічем і Г. Шолті (Великобританія), Г. фон Караян (Австрія), Л. Стоковський, Ю. Орманді, Л. Бернстайн, Д. Левайн (США), К. Аббадо і Р. Муті (Італія), С. Озава (Японія) та багато інших.

В Україні до XVIII ст. мистецтво диригування було пов’язане, переважно, з хоровою музикою. Першими оркестровими диригентами були талановиті музиканти, вихідці з кріпаків С. Дегтярьов, І. Хандошкін і В. Пашкевич. Творчість видатних російських диригентів кінця XIX ст. – М. Балакірєва, Антона і Миколи Рубінштейнів мала величезний вплив на розвиток цього мистецтва в Росії.

Серед відомих диригентів XX ст. слід назвати імена С. Рахманінова, С. Кусевицького, М. Голованова, С. Самосуда, А. Гаука, К. Кондрашина, Є. Мравінського, Г. Рождественського, Є. Свєтланова, В. Гергієва, Н. Рахліна, М. Колессу, С. Турчака, В. Сіренка та ін.

Контрольні запитання

1. Чому симфонічний оркестр займає вагоме місце у світовій музичній культурі?
2. Творчість яких вітчизняних та зарубіжних симфонічних оркестрів Вам відома?
3. Назвіть композиторів, які створювали музику для симфонічного оркестру.
4. Кого із відомих диригентів Ви знаєте?
5. Які симфонічні твори Вам доводилося слухати?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Ансерме Э. Беседы о музыке / Ансерме Э. / [пер. с фр.]. – Л. : Музыка, Ленингр. отд-ние, 1976.
2. Барсова И. Книга об оркестре / Барсова И. – [2-е изд]. – М. : Музыка, 1978.
3. Баттерворт Н. В. А. Моцарт / Баттерворт Н. / [пер. с нем.; вступ. ст. И. Бэлзы]. – М. : Музыка, 1991.
4. Безбородова Л. Дирижирование / Безбородова Л. – М. : Просвещение, 1990.
5. Благодатов Г. История симфонического оркестра / Благодатов Г. – Л., 1969.
6. Грум-Гржимайло Т. Об искусстве дирижера / Грум-Гржимайло Т. – М. : Знание, 1973.
7. Зильберквит М. Музыкально-исполнительское искусство / Зильберквит М. – М. : Знание, 1982.
8. Карс А. История оркестровки / Карс А. / [под. ред. М. В. Иванова-Борецкого, Н. С. Корндфора]. – М. : Музыка, 1990.
9. Крейн Ю. Стиль и колорит в оркестре / Крейн Ю. – М. : Музыка, 1967.
10. Кремлев Ю. Йозеф Гайдн / Кремлев Ю. – М. : Музыка, 1972.
11. Рогаль-Левицкий Д. Беседы об оркестре / Рогаль-Левицкий Д. – М., 1961.
12. Рождественский Г. Мысли о музыке / Рождественский Г. – М. : Советский композитор, 1975.
13. Рожок В. Музика і сучасність : монографічні дослідження, науково-популярні, критичні та публіцистичні твори / Рожок В.– К. : Пошуково-видавниче агентство «Книга памяті України», 2003.
14. Сабинина М. Голоса инструментов. О симфоническом оркестре / Сабинина М. – М. : Знание, 1961.
15. Чулаки М. Инструменты симфонического оркестра / Чулаки М. – М., 1983.

7.3: Симфонічні оркестри

Оркестр — це великий інструментальний ансамбль, який містить секції струнних (скрипка, альт, віолончель та контрабас), духових, духових та ударних інструментів. Інші інструменти, такі як фортепіано та celesta, іноді можуть бути згруповані в п’яту секцію, наприклад, секцію клавіатури або можуть стояти окремо, як і концертна арфа та електричні та електронні інструменти. Оркестр зростав аккрецією протягом вісімнадцятого та дев’ятнадцятого століть, але дуже мало змінився у складі протягом ХХ століття. Менший за розміром оркестр на цей часовий період (близько п’ятдесяти музикантів або менше) називається камерним оркестром. Повнорозмірний оркестр (близько ста музикантів) іноді можна назвати симфонічним оркестром або філармонічним оркестром; ці модифікатори не обов’язково вказують на якусь сувору різницю ні в інструментальній конституції, ні в ролі оркестру, але можуть бути корисні для розрізнення різних ансамблів на основі в тому ж місті (наприклад, Лондонський симфонічний оркестр та Лондонський філармонічний оркестр). Симфонічний оркестр, як правило, має понад вісімдесят музикантів у своєму реєстрі, в деяких випадках понад сто, але фактична кількість музикантів, зайнятих у певному виконанні, може змінюватися залежно від виконуваної роботи та розміру місця проведення. Провідний камерний оркестр може працювати цілих п’ятдесят музикантів; деякі з них набагато менше, ніж це. Термін концертний оркестр іноді може бути використаний (наприклад, BBC Concert Orchestra; RTÉ Concert Orchestra) – не робиться різниці за розміром оркестру за допомогою цього терміна, хоча їх використання, як правило, розрізняють як для живого концерту. Як такі вони зазвичай є камерними оркестрами. Існує кілька типів аматорських оркестрів, включаючи шкільні оркестри, молодіжні оркестри та громадські оркестри. Оркестри зазвичай очолює диригент, який керує виступом за допомогою видимих жестів. Диригент об’єднує оркестр, задає темп і формує звучання ансамблю.

Контрольно-вимірювальні прилади

Типовий симфонічний оркестр складається з чотирьох груп пов’язаних музичних інструментів, які називаються дерев’яними духовими, духовими, ударними та струнними (скрипка, альт, віолончель та контрабас). Інші інструменти, такі як фортепіано та celesta, іноді можуть бути згруповані в п’яту секцію, наприклад, секцію клавіатури або можуть стояти окремо, як і концертна арфа та електричні та електронні інструменти. Оркестр, в залежності від розміру, містить практично всі стандартні інструменти в кожній групі. В історії оркестру його інструментарій з часом розширювався, часто погоджувався, що був стандартизований класичним періодом і впливом Людвіга ван Бетховена на класичну модель. У ХХ столітті нові репертуарні (музичні твори) вимагають розширили інструментарію оркестру, що призвело до гнучкого використання класичної моделі інструментів в різних комбінаціях.

Організація

Серед груп приладів і всередині кожної групи приладів існує загальноприйнята ієрархія. Кожна інструментальна група (або секція) має директора, який, як правило, відповідає за керівництво групою та гру оркестрових соло. Скрипки поділяються на дві групи: перша скрипка і друга скрипка, причому другі скрипки грають з нижчими регістрами, ніж перші скрипки. Головну першу скрипку називають концертмейстером (або «лідером» у Великобританії) і вважається не тільки лідером струнної секції, але і другою командою всього оркестру, позаду тільки диригента. Концертмейстер веде передконцертну настройку та обробляє музичні аспекти управління оркестром, такі як визначення поклонів для скрипок або для всієї секції струн. Концертмейстер зазвичай сидить зліва від диригента, найближче до глядачів. У деяких американських і британських оркестрах концертмейстер виходить на сцену після того, як решта оркестру сідає, приймає уклін і отримує оплески перед тим, як диригент (і солісти, якщо такі є) з’явиться на сцені. Головний тромбон вважається лідером низької латунної секції, тоді як головна труба, як правило, вважається лідером всієї латунної секції. Хоча гобой часто забезпечує налаштування ноти для оркестру (через триста років конвенції), жоден принципал не є лідером секції woodwind, хоча в ансамблі woodwind, часто флейта є лідером. Натомість кожен директор дає іншим рівним у випадку музичних розбіжностей думок. Ріг, хоча технічно духовий інструмент, часто виступає в ролі як дерев’яного духового, так і латунного. Більшість секцій також мають помічника директора (або співдиректора або асоційованого директора), або, у випадку перших скрипок, асистент концертмейстера, який часто грає роль tutti (всі разом) на додаток до заміни директора в його або її відсутність. Розділ струнний програвач грає в унісон з рештою секції, за винятком випадків розділених (divisi) частин, де верхня і нижня частини в музиці часто призначаються «зовні» (ближче до аудиторії) і «всередині» сидячих гравців. Там, де сольна партія викликається в секції струн, лідер секції незмінно грає цю роль. Керівник секції (або головний) струнної секції також відповідає за визначення луків, часто виходячи з поклонів, встановлених концертмейстером. У деяких випадках директор секції струн може використовувати дещо інший поклон, ніж концертмейстер, щоб задовольнити вимоги гри на своєму інструменті (наприклад, секція контрабаса). Принципи секції струн також ведуть входи для своєї секції, як правило, піднімаючи лук перед входом, щоб забезпечити секцію грає разом. Tutti вітер і латунні гравці, як правило, грають унікальну, але не сольну роль. Секція перкусіоністів грають партії, присвоєні їм головним перкусіоністом.

Диригент

Диригування – це мистецтво керувати музичним спектаклем, таким як концерт, шляхом видимих жестів руками, руками, обличчям та головою. Першочерговими обов’язками диригента є уніфікація виконавців, встановлення темпу, виконання чітких приготувань і ударів (метр), критично слухати і формувати звучання ансамблю.

Слухай і дивись: Диригування

У наступному відео Леонард Бернштейн, один з найвідоміших сучасних диригентів, показаний диригування Лондонського симфонічного оркестру, коли вони грають Увертюру Кандід. Зверніть увагу на його мову тіла та міміку, коли він керує оркестром.

Елемент YouTube був виключений з цієї версії тексту. Ви можете переглянути його онлайн тут: http://pb.libretexts.org/map/?p=138

Диригент зазвичай стоїть на піднятому подіумі, і він або вона може або не може використовувати дерев’яну палицю. Більшість диригентів не грають на інструменті під час диригування, але в деяких випадках диригент може вести ансамбль під час гри на клавіатурному інструменті або скрипці, особливо з бароковою музикою. Комунікація, як правило, невербальна під час виступу (це, як правило, відбувається в художній музиці, але в джазових біг-бендах або великих поп-ансамблів можуть бути випадкові розмовні інструкції). Однак на репетиціях часті перерви дозволяють диригенту дати словесні вказівки щодо того, як повинна відтворюватися або співатися музика.

Останні тенденції в США

У Сполучених Штатах наприкінці ХХ століття спостерігалася криза фінансування та підтримки оркестрів. Розмір і вартість симфонічного оркестру, в порівнянні з розмірами бази прихильників, стали питанням, який вразив ядро закладу. Мало хто оркестри могли заповнити аудиторії, і перевірена часом система сезонної підписки ставала все більш анахронічною, оскільки все більше слухачів купували квитки на спеціальній основі для окремих заходів. Оркестрові ендаументи та – більш централізовано до щоденної роботи американських оркестрів – оркестрові донори бачили, як інвестиційні портфелі скорочуються або дають нижчі врожаї, зменшуючи здатність донорів робити внесок; крім того, спостерігалася тенденція до того, щоб донори знаходили інші соціальні причини більш переконливими. Крім того, хоча державне фінансування є менш центральним для американських, ніж європейські оркестри, скорочення такого фінансування все ще є значним для американських ансамблів. Нарешті, різке падіння доходів від запису, пов’язане в чималому ступені зі змінами в самій індустрії звукозапису, почалося період змін, які ще не дійшли свого висновку. Американські оркестри, які увійшли в главу 11 банкрутства включають Філадельфійський оркестр (у квітні 2011), і Луїсвілл оркестр, в грудні 2010; оркестри, які перейшли в главу 7 банкрутства і припинили свою діяльність включають Північно-Західний камерний оркестр в 2006 році, Оркестр Гонолулу в Березень 2011 року, Симфонічний оркестр Нью-Мексико в квітні 2011 року та Симфонія Сіракуз у червні 2011 року. Фестиваль оркестрів в Орландо, штат Флорида припинив свою діяльність наприкінці березня 2011 року.

• Оркестр. Надано: Вікіпедія. Знаходиться за адресою: https://en.wikipedia.org/wiki/Orchestra. Ліцензія: CC BY-SA: Із Зазначенням Авторства
• 4.IX оркестр Синфоніка Національний делла Рай. Автор: Міто СетТембремузика. Знаходиться за адресою: https://www.flickr.com/photos/mitosettembremusica/2839965900/. Ліцензія: CC BY: Зазначення авторства

• Кандид Увертюра: Диригування Леонарда Бернштейна. Автор: нікбігд. Знаходиться за адресою: https://youtu.be/422-yb8TXj8. Ліцензія: Всі права захищені. Умови ліцензії: Стандартна ліцензія YouTube