Кумулятивний метод

Використовуючи кумулятивний метод, річну суму амортизації визначають як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця терміну корисного використання об’єкта основних засобів, на суму кількості років його корисного використання:

Кумулятивний метод належить до групи прискорених методів амортизації. Отже, всі принципові особливості цієї групи подібні та полягають у тому, що значна частка амортизаційних відрахувань накопичується протягом перших років експлуатації. Тому кумулятивний метод застосовують у тих самих випадках, що й інші два методи прискореної групи.

Приклад. Початкові умови прикладу 2. Враховуючи те, що в прикладі термін корисного використання становить чотири роки, кількість років застосування об’єкта така: 10 (4 + 3 + 2 + 1). Оскільки річна сума амортизації щороку буде різною, наведемо її розрахунок у таблиці.

Розрахунок амортизаційних відрахувань при застосуванні кумулятивного методу

Виробничий метод

Місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів:

Виробничий метод застосовують за умови, якщо можна визначити виробничу віддачу об’єкта основних засобів. Класичний приклад застосування цього методу при розрахунку амортизаційних відрахувань транспортних засобів. Вони мають спідометр, тому фактичний обсяг “виробництва” в цьому разі обчислюють виходячи з показників спідометра (в кілометрах) або показників спідометра та кількості перевезеного вантажу (в тонно-кілометрах).

Приклад. Підприємство придбало автомобіль для розвезення придбаних товарів покупцям. Оскільки в цьому разі є можливість достовірно визначити виробничу віддачу цього автомобіля, для нарахування амортизації вирішено застосувати виробничий метод. Первісна вартість автомобіля – 160 000 грн. Ліквідаційна вартість – 30 000 грн. Розрахунковий пробіг – 200 000 км. Протягом перших трьох місяців фактичний пробіг – відповідно 700 км, 1300 км, 580 км і т. д. За цими даними виробнича ставка амортизації – 0,65 грн/км [(160 000 – 30 000) : 200 000]. Розрахунок нарахування амортизації за перших три місяці наведено в таблиці.

Податковий метод для бухгалтерського обліку

Останнім абзацом п. 26 ПБО 7 встановлено, що в бухгалтерському обліку підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. Наведемо норми амортизації в табл. 8.1.

Крім того, передбачено, що підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, які не перевищують вищенаведені норми. Тобто ці норми можуть бути нижчими, але не вищими. Також для суб’єктів космічної діяльності до 01.01.2009 р. установлено щорічну 20-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3. А для технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств при виконанні зареєстрованих у встановленому Законом № 991-ХІУ порядку проектів технологічних парків – щорічну 20-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів груп 3 і 4. Норми амортизації для свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ встановлюються у відсотках до їх первісної вартості в таких розмірах (у розрахунку на рік): 1-й рік експлуатації – 10%; 2-й – 18; 3-й – 14; 4-й – 12; 5-й – 9; 6-й – 7; 7-й – 7; 8-й – 7; 9-й – 7; 10-й – 6; 11-й – 3%.

Розрахунок амортизаційних відрахувань при застосуванні виробничого методу

Щодо методів нарахування амортизації, то повною мірою застосувати в бухгалтерському обліку метод, передбачений податковим законодавством, неможливо, оскільки:

по-перше, в бухгалтерському обліку амортизації підлягають усі об’єкти основних засобів: виробничі, невиробничі та безоплатно отримані, а в податковому – лише виробничі;

Таблиця 8.1. Норми амортизації основних засобів при застосуванні податкового методу в бухгалтерському обліку

Об’єкти основних засобів

норми амортизації

Умови застосування

Будівлі, споруди, їхніх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування) (група 1 основних фондів)

Для об’єктів основних засобів, придбаних до 01.01.2004 р. та після цієї дати, якщо вони були в експлуатації

Для об’єктів основних засобів, придбаних після 01.01.2004 р., за умови, що раніше вони не були в експлуатації (нові основні засоби)

Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електро-ме-ханічні прилади й інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них (група 2 основних фондів)

Для об’єктів основних засобів, придбаних до 01.01.2004 р. та після цієї дати, якщо вони були в експлуатації

Для об’єктів основних засобів, придбаних після 01.01.2004 р., за умови, що раніше вони не були в експлуатації (нові основні засоби)

Електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) (група 4 основних фондів)

Для об’єктів основних засобів, придбаних після 01.01.2003 р.

Будь-які інші основні засоби, не включені до вищенаведених (група 3 основних фондів)

Для об’єктів основних засобів, придбаних до 01.01.2004 р. та після цієї дати, якщо вони були в експлуатації

Для об’єктів основних засобів, придбаних після 01.01.2004 р., за умови, що раніше вони не були в експлуатації (нові основні засоби)

по-друге, в бухгалтерському обліку амортизація нараховується щомісяця за кожним об’єктом окремо, а в податковому – щоквартально за групами, а не за окремими об’єктами (не враховуючи об’єктів групи 1);

по-третє, в бухгалтерському обліку амортизація починає нараховуватися з місяця, що настає за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання, і припиняється в місяці, наступному за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію, а в податковому – наступного кварталу тощо;

по-четверте, в бухгалтерському обліку базою нарахування амортизації є первинна вартість кожного окремого об’єкта основних засобів з урахуванням поліпшень, які привели до зростання економічних вигод від використання об’єкта, а в податковому – балансова (залишкова) вартість груп 2, 3, 4 на початок звітного кварталу чи окремого об’єкта групи 1. При цьому до податкової вартості групи (окремого об’єкта групи 1) включаються також суми ремонтів.

Тому метод податкового обліку слід використовувати з урахуванням положень ПБО 7. Це означає, що амортизацію за податковим методом у бухгалтерському обліку нараховують не за групами, а за кожним об’єктом окремо, причому як за виробничим, так і за невиробничим і безоплатно отриманим.

Амортизацію нараховують щомісячно, а не щоквартально починаючи з місяця введення його в експлуатацію та по місяць, наступний за місяцем вибуття тощо. До балансової вартості об’єкта не включають суми ремонтів. У цьому разі формула нарахування амортизації (квартальної) за податковим методом у бухгалтерському обліку така:

Фактично податковий метод є різновидом методу зменшуваного залишку. Його доцільно застосовувати для нарахування амортизації об’єктів, які мають значний термін корисного використання і на технічне обслуговування та ремонт яких з кожним роком експлуатації постійно збільшуються витрати. Зокрема, податковий метод застосовують для нарахування амортизації будівель та споруд. Зауважимо, що суми амортизації, нараховані за цим методом у податковому обліку й отримані в бухгалтерському обліку, відрізнятимуться з вищенаведених причин. Помилковою є думка, що, обравши податковий метод, не доведеться окремо нараховувати амортизацію для цілей податкового та бухгалтерського обліку. Тому, обираючи податковий метод, керуватися таким аргументом не варто.

Приклад. Підприємство придбало будівлю, яка вже багато років була в експлуатації. Хоча ресурс будівлі дозволяє її використовувати, проте вона потребує постійних витрат на періодичний ремонт та підтримання її в належному стані. На думку підприємства, такі витрати з кожним роком зростатимуть. Тому для нарахування амортизації вирішено застосувати податковий метод. Первісна вартість придбаної будівлі – 500 000 грн. Ліквідаційна вартість – 30 000 грн. Будівля не є новою, тому застосовується квартальна норма амортизації – 1,25%. Розрахунок нарахування амортизації за три квартали наведено в таблиці.

Розрахунок амортизаційних відрахувань при застосуванні податкового методу за умовами прикладу 6

Деякі аспекти податкового методу для податкового обліку. В

податковому обліку амортизація нараховується відповідно до ст. 8 Закону № 334/94-ВР. Зауважимо, що в податковому обліку амортизуються витрати на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів, а не основні засоби. Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених п. 8.6 ст. 8 Закону № 334/94-ВР, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

де Б(а) – балансова вартість групи (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу; Б(а – 1) – балансова вартість групи (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому; П(а – 1) – сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, які підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому; В(а – 1) – сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому; А(а – 1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, то індексація не проводиться.

Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норми, визначені Законом.

Показники ефективності використання основних фондів

Основні показники ефективності використання основних фондів можна об’єднати в чотири групи: 1) показники екстенсивного використання основних фондів, які відображають рівень їх використання за часом; 2) показники інтенсивного використання основних фондів, які відображають рівень їх використання за потужністю (продуктивністю); 3) показники інтегрального використання основних фондів, які враховують сукупний вплив всіх факторів – як екстенсивних, так і інтенсивних; 4) узагальнюючі показники використання основних фондів, що характеризують різні аспекти використання (стан) основних фондів у цілому на підприємстві.

Перша група показників включає коефіцієнти екстенсивного використання устаткування, змінності роботи устаткування і завантаження устаткування. Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (К_екст) визначається як відношення фактичної кількості годин роботи устаткування (t_ф) до кількості годин роботи по нормі (t_н):

До третьої групи показників належить коефіцієнт інтегрального використання устаткування (К_інтегр). Він розраховується, як добуток коефіцієнтів екстенсивного й інтенсивного використання устаткування та комплексно характеризує експлуатацію його за часом і продуктивністю (потужністю):

Фондомісткість (Ф_м) – величина, зворотна фондовіддачі; показує частку вартості основних фондів, які припадають на 1 грн продукції, яка випускається:

Фондоозброєність праці (Фоз) розраховується як відношення середньорічної вартості основних фондів (ОФ_сер) до числа робітників на підприємстві, що працювали в найбільшу зміну (Ч):

Рентабельність основних виробничих фондів (Р) характеризує величину прибутку, що припадає на 1 грн основних фондів, і визначається як відношення прибутку (П) до середньорічної вартості основних фондів (ОФ_сер):

Залежність між показниками фондовіддачі і фондоозброєності праці визначається залежністю між зростанням обсягу виробництва і зростанням вартості основних фондів. Якщо обсяг виробництва випереджає зростання вартості основних фондів, то фондовіддача зростає, а фондоозброєність не зростає, або зростає в меншій мірі. І як наслідок цього, зростання продуктивності праці випереджає зростання фондоозброєності праці, та навпаки. Крім перерахованих є й інші показники використання основних фондів, зокрема показники технічного стану, віку, структури фондів тощо.

Аналіз Парето (Pareto Analysis)

Аналіз Парето – це метод, який використовується для прийняття бізнес-рішень, але також має застосування в декількох різних сферах – від економіки добробуту до контролю якості. Він значною мірою базується на “правилі 80-20“. Як метод прийняття рішень, аналіз Парето статистично відокремлює обмежену кількість вхідних факторів – бажаних або небажаних – які мають найбільший вплив на результат.

Аналіз Парето ґрунтується на ідеї, що 80% вигоди від проекту можна досягти, виконавши 20% роботи, або, навпаки, 80% проблем можна простежити до 20% причин. Аналіз Парето є потужним інструментом якості та прийняття рішень. У найзагальнішому розумінні – це техніка отримання необхідних фактів, потрібних для визначення пріоритетів.

Історія аналізу Парето

У 1906 році італійський економіст Вільфредо Парето виявив, що 80% землі в Італії належить лише 20% населення країни. Він продовжив свої дослідження і визначив, що такий непропорційний розподіл багатства був однаковим по всій Європі. Правило 80-20 формально визначалося наступним чином: На 20% населення країни припадає приблизно 80% багатства або загального доходу країни.

Джозеф Юран, румунсько-американський теоретик бізнесу, відкрив для себе дослідження Парето в 1937 році, приблизно через 40 років після його публікації. Юран перейменував правило 80-20 на “Принцип нерівномірного розподілу Парето”.

Юран поширив принцип Парето на світ бізнесу, щоб зрозуміти, чи можна застосувати це правило до проблем, з якими стикається бізнес. Він помітив, що у відділах контролю якості більшість виробничих дефектів є наслідком невеликого відсотка причин усіх дефектів. Таким чином, 80% проблем спричинені 20% дефектів; наслідки роботи Юрана полягають у тому, що якщо зосередитися на виправленні цих 20%, то можна досягти значного впливу з мінімальними зусиллями.

Сучасні застосування аналізу Парето використовуються для визначення того, які питання викликають найбільше проблем у різних відділах, організаціях або галузях бізнесу.

Як правило, аналіз Парето використовується керівниками підприємств, підхід яких, як правило, передбачає проведення статистичного аналізу, такого як причинно-наслідковий аналіз, для складання переліку потенційних проблем та наслідків цих проблем.

На основі інформації, отриманої в результаті причинно-наслідкового аналізу, можна застосувати правило 80-20. Нижче наведені деякі сценарії, що стосуються бізнесу, де може бути застосований аналіз Парето:

• Обмін інформацією про дефекти/помилки з високопріоритетними зацікавленими сторонами
• Визначення пріоритетності дефектів або завдань відповідно до їх серйозності, тобто відповідно до їх впливу на систему або бізнес
• Аналіз даних або помилок/дефектів

Етапи аналізу Парето

Застосовуючи правило 80-20, проблеми можуть бути відсортовані на основі того, чи впливають вони на прибуток, скарги клієнтів, технічні проблеми, дефекти продукції або затримки і відставання від пропущених термінів. Кожній з цих проблем присвоюється рейтинг на основі суми доходу або продажів, а також втраченого часу або кількості отриманих скарг. Ось основна розбивка кроків аналізу Парето:

1. Ідентифікація проблеми або проблем
2. Перелічіть або визначте причину проблеми або проблем, зазначивши, що причин може бути декілька
3. Оцініть проблеми, присвоївши кожній з них номер, який визначає пріоритетність проблеми на основі рівня негативного впливу на компанію
4. Організувати проблеми в групи, наприклад, обслуговування клієнтів або системні проблеми
5. Розробити та впровадити план дій, зосередившись в першу чергу на проблемах з високим рейтингом, щоб вирішити проблеми.

Не всі проблеми матимуть високу оцінку, і деякі менші проблеми можуть бути не варті того, щоб їх вирішувати на початковому етапі. Виділяючи ресурси на проблеми з високим рівнем впливу або більш високими балами, компанії можуть вирішувати проблеми більш ефективно, зосереджуючись на тих проблемах, які мають найбільший вплив на прибуток, продажі або клієнтів.

Як створити діаграму Парето

Загальною частиною аналізу Парето є графічне зображення виникнення кожної змінної, що відслідковується. Таке зображення називається діаграмою Парето, і воно організовує та відображає інформацію, щоб показати відносну важливість різних проблем або причин проблем. Вона схожа на вертикальну гістограму, оскільки розташовує елементи в порядку (від найвищого до найнижчого) відносно певного вимірюваного ефекту, що представляє інтерес: частота, вартість або час. Нижче наведено процес побудови діаграми Парето.

• Складіть список проблем, які необхідно порівняти.
• Розробити стандартну міру для порівняння елементів. Наприклад, як часто це відбувається: частота (наприклад, використання, ускладнення, помилки); скільки часу це займає (час); скільки ресурсів це використовує (вартість).
• Оберіть часовий проміжок для збору даних.
• Для кожного пункту підрахуйте, як часто він траплявся (або вартість, або загальний час). Потім додайте ці суми, щоб визначити загальний підсумок по всіх пунктах.
• Знайдіть відсоток кожного елемента в загальному підсумку, взявши суму елемента, розділивши її на загальний підсумок і помноживши на 100.
• Перелічіть елементи, що порівнюються, у порядку зменшення міри порівняння: наприклад, від найбільш частого до найменш частого.
• Кумулятивний відсоток для позиції – це сума відсотків цієї позиції від загальної кількості та відсотків усіх інших позицій, які стоять перед нею в порядку за рангом.
• Перелічіть позиції на горизонтальній осі графіка від найвищої до найнижчої. Ліву вертикальну вісь позначте цифрами (частота, час або вартість).
• Праву вертикальну вісь позначте кумулятивними відсотками (кумулятивний підсумок повинен дорівнювати 100%).
• Намалюйте стовпчики для кожної позиції.
• Побудуйте лінійний графік кумулятивних відсотків. Перша точка на лінійному графіку повинна збігатися з вершиною першого стовпчика.

Останній крок – аналіз. Тепер Ви можете проаналізувати діаграму Парето, визначивши ті пункти, які, як видається, викликають найбільші труднощі. У наведеному нижче прикладі Інститут удосконалення охорони здоров’я визначив три життєво важливі типи помилок, виявлених під час хірургічної підготовки.

Переваги та недоліки аналізу Парето

У найзагальнішому сенсі перевага аналізу Парето полягає в тому, що він допомагає виявити та визначити першопричини дефектів або проблем. Завдяки цьому підприємства можуть усунути або вирішити дефекти або помилки з найвищим пріоритетом в першу чергу.

Діаграми Парето можуть конкретно допомогти визначити кумулятивний вплив проблеми. Кумулятивний вплив є результатом наслідків, спричинених проблемою, що виникає протягом тривалого періоду часу. Діаграми Парето особливо корисні для підприємств або організацій, оскільки вони можуть використовувати їх для планування заходів або дій, які необхідно вжити для усунення проблем. З цієї причини діаграми Парето можуть загострити навички вирішення проблем і прийняття рішень: проблеми, пов’язані з дефектом або помилкою, можуть бути дистильовані в зв’язні факти.

Основним недоліком аналізу Парето є те, що він не забезпечує вирішення проблем; він корисний лише для визначення або виявлення першопричин проблеми (проблем). Крім того, аналіз Парето фокусується лише на минулих даних. Хоча інформація про минулі помилки або проблеми є корисною, це не є гарантією того, що вона буде актуальною в майбутніх сценаріях.

Останнім недоліком діаграм Парето є те, що вони можуть відображати лише якісні дані, які можна спостерігати; вони не можуть бути використані для представлення кількісних даних. Наприклад, діаграми Парето не можуть бути використані для розрахунку середнього значення, стандартного відхилення або середнього значення даних, їх мінливості або зміни вимірюваної ознаки з часом.

Переваги аналізу Парето

• Допомагає виявити і визначити першопричини дефектів або проблем
• Організації можуть спочатку усунути або вирішити дефекти або помилки з найвищим пріоритетом
• Визначити кумулятивний вплив проблеми, де кумулятивний вплив визначається як ефект, який виникає через проблему, що відбувається протягом тривалого періоду часу
• Організації можуть використовувати діаграми Парето для планування заходів або дій, які необхідно вжити для вирішення проблем
• Діаграми Парето можуть вдосконалити навички вирішення проблем та прийняття рішень

Недоліки аналізу Парето

• Не забезпечує вирішення проблем; корисний лише для визначення або виявлення першопричин проблеми (проблем)
• Зосереджується лише на минулих даних
• Діаграми Парето можуть відображати лише якісні дані, які можна спостерігати; вони не можуть бути використані для представлення кількісних даних

Для чого використовується аналіз Парето?

Аналіз Парето використовується для виявлення проблем або сильних сторін організації. Оскільки переважна кількість впливу часто пов’язана з відносно невеликою часткою компанії, аналіз Парето спрямований на виявлення більш суттєвих питань, які варто вирішити, або більш успішних аспектів бізнесу.

Аналіз Парето дозволяє організації більш ефективно використовувати свої ресурси. Швидко визначивши основну проблему або скориставшись основним успіхом у бізнесі, компанія може витрачати менше часу та ресурсів, зосереджуючись на менш значущих аспектах діяльності компанії.

Чим діаграма Парето відрізняється від стандартної вертикальної гістограми?

Вертикальна гістограма – це тип діаграми, який візуально відображає дані за допомогою вертикальних смуг, що йдуть знизу вгору. На вертикальній гістограмі довжини відрізків пропорційні величинам, які вони представляють. Вертикальні гістограми зазвичай використовуються, коли одна вісь не може мати числову шкалу.

Діаграма Парето – це тип діаграми, яка містить як стовпчики, так і лінійну діаграму, де окремі значення представлені в порядку спадання стовпчиками, а кумулятивний підсумок представлений лінією. Діаграма Парето відрізняється від вертикальної гістограми тим, що стовпчики розташовуються в порядку зменшення їх висоти, причому найвищий стовпчик знаходиться зліва.

Що таке ефективність за Парето?

Ефективність за Парето – це стан економіки, коли ресурси не можуть бути перерозподілені таким чином, щоб надати більше переваг одній особі, не погіршуючи при цьому становище хоча б однієї особи. Ефективність за Парето означає, що ресурси розподіляються найбільш економічно ефективним чином. Однак цей стан не гарантує рівності чи справедливості.

Приклад аналізу Парето?

Уявіть собі гіпотетичний приклад, коли компанія аналізує, чому її продукція відвантажується із запізненням. Вона придумує 20 різних причин, які можуть викликати затримку.

Аналіз Парето стверджує, що з цих 20 різних причин приблизно чотири з них будуть основною причиною приблизно 80% затримок поставок. Компанія проводить аналіз, щоб відстежити, скільки випадків кожної причини відбувається.

Аналіз Парето не є точним; компанія може виявити, що п’ять причин викликають 75% затримок. Проте, в принципі, факт залишається фактом, що лише декілька причин є основними факторами, що впливають на більшість результатів. Компанія повинна зосередити свої ресурси на цих п’яти причинах, щоб зробити найбільш впливові позитивні зміни в своїх процесах надання послуг.

Висновки

Аналіз Парето не надає рішень проблем, а лише допомагає підприємствам виявити та звузити коло найбільш значущих причин більшості їх проблем. Після того, як причини були визначені, компанія повинна розробити стратегію для вирішення цих проблем.

Аналіз Парето, як правило, показує, що непропорційне поліпшення може бути досягнуто шляхом ранжування різних причин проблеми і концентрації на тих рішеннях або елементах, які мають найбільший вплив. Основна передумова полягає в тому, що не всі вхідні дані мають однаковий або навіть пропорційний вплив на певний результат. Цей тип прийняття рішень може бути використаний у багатьох сферах діяльності, від державної політики до індивідуальних бізнес-рішень.

Що допрацювати в статті:
– причинно-наслідковий аналіз (додати посилання)
– звьязок з деревами реальності в ТОС
– принцип 80-20 (додати посилання)

1 to 1 meetings

За основу статті були взяті 2 документа з Mochary Method. Посилання на джерела будуть в кінці статті. Якщо ви не знайомі з цим фреймворком – дуже раджу звернути на нього увагу. 1-1 Шаблон и инструкции (1-1 Template and Instructions) – Mochary Method Інструкції перед зустріччю: Підзвітність (Accountability): Декларувати майбутні дії

Моделі зрілості (Maturity models)

Моделі зрілості (Maturity models) – це основа для вимірювання зрілості організації або бізнес-функції в організації, при цьому зрілість визначається як вимірювання здатності організації до постійного вдосконалення в певній дисципліні (як визначено в O-ISM3). Чим вища зрілість, тим вищі шанси, що інциденти або помилки призведуть до поліпшення якості або використання ресурсів

Модель зрілості спроможностей (Capability Maturity Model – CMM)

Модель зрілості спроможностей (Capability Maturity Model – CMM) – модель зрілості можливостей (модель повноти потенціалу) створення ПЗ: еволюційна модель розвитку здатності компанії розробляти програмне забезпечення. Історія Моделі зрілості спроможностей (Capability Maturity Model – CMM) У листопаді 1986 року американський інститут Software Engineering Institute (SEI) спільно з Mitre Corporation розпочали розробку