Спеціальні права запозичення: що це, як з’явилися та яку функцію виконують

Спеціальні права запозичення (СПЗ) були створені як міжнародний резервний актив для підтримання фіксованого курсоутворення. Сьогодні ж цей актив, який не можна ані побачити чи потримати вживу, виконує вже зовсім інші ролі. То що ж ховається за назвою Special Drawing Rights? (SDR) «Український капітал» розповість про історію СПЗ, як воно працює та чому МВФ не використовує долар для кредитування. Також розглянемо основні плюси та мінуси такої форми співпраці з організацією та доцільності використання такого платіжного засобу.

Історія зародження активу

Ідея створення цього активу тісно пов’язана зі створенням МВФ. Пропозиція створення Фонду як організації з’явився ще в 1944 році після Бреттон-Вудської угоди. Остання мала на меті позбутися від золотого стандарту — грошової системи, де основною одиницею розрахунків було золото. Угода мала позбавити цей метал тієї надмірної влади над світовою економікою та урегулювати валютні відносини між незалежними державами. МВФ зі свого боку мав взяти участь у стабільності валютних відносин країн за умов фіксованих обмінних курсів. Річ у тому, що ціна золота була зафіксована — 35 доларів за тройську унцію, а курси валют інших країн були зафіксовані до долара. Центральні банки країн за допомогою викупу чи продажу валюти мали утримувати цей курс на рівні ±1% від встановленого. Якщо регулятори не справлялися, їм допомагав МВФ. У цьому устрої згодом були виявлені безліч проблем. Хоч він і був краще за «правління» золотого стандарту, але потребував змін. Ямайська конференція у 1976 році змінила його: золотий стандарт, фіксована ціна металу та паритети були скасовані, валютний курс став вільним та був визначений список резервних валют. МВФ вже не потрібно було допомагати країнам утримувати стабільний курс. Організація почала контролювати валютну політику країн-членів організації та стала емітентом нової резервної валюти — SDR або спеціального права запозичення.

Що таке SDR

SDR — це додаткові валютний резервний актив, що випускається та підтримується з боку МВФ. Вона діє як доповнення до існуючих грошових резервів країн-членів організації, а його вартість розраховується на основі зваженого кошика основних резервних валют. Спеціальне право запозичення не є ані валютою як такою, ані борговим зобов’язанням — це штучний валютний інструмент. Країни-учасники організації не можуть їх зберігати десь крім як в МВФ чи широко використовувати для обміну між собою. Хоч останнє не є повністю точним: є організації та деякі країни, які використовують СПЗ для взаєморозрахунків. Спеціальні права запозичення мають тільки безготівкову форму, банкноти SDR не випускалися. Вони існують лише як записи на банківських рахунках та були покликані вирішити протиріччя між міжнародним характером використання та національною природою валют — дилему Тріффіна.

Скільки коштує 1 спеціальне право запозичення

• критерій експорту — емітент валюти входить до п’ятірки найбільших світових експортерів;
• критерій вільного використання — валюта широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та широко торгується на основних біржових ринках.

Значення СПЗ щодо кожної з цих валют коливається. На сьогодні вартість 1 спеціального права запозичення оцінюється в близько 1,43 долара — сума доларового еквівалента з таблиці ниже.

Чому б просто не використовувати долар для кредитування

Після ратифікації Бреттон-Вудської угоди долар та золото стали універсальними методами підтримки рівня курсу валюти в країні. Однак, як відомо, пропозиції долара та золота не завжди будуть достатніми для підтримки зростання світової торгівлі та пов’язаних з цим фінансових операцій.

До реалізації Ямайської конференції економіст Роберт Триффін критикував умови Бреттон-Вудської угоди у своєму відомому парадоксі. Річ у тому, що з останньою долар став центральною валютою для міжнародних розрахунків та національних валютних резервів.

Однак, за таких умов у США мають постійний дефіцит платіжного балансу — кількість власної валюти у країні постійно зменшується. Через ці обставини довіра до долара знижується, як і його цінність як резервного активу. Нижча цінність означає менше використання як резервної валюти.

Для протилежного ефекту необхідно створити профіцит платіжного балансу. Проте, це фактично неможливо за умови використання долару як основної резервної валюти. Тож, використання певного штучного активу замість реальних валют, але заснованому на них, стало б вирішенням цього парадоксу.

Як працює SDR

При вступі в МВФ кожна країна робила свій валютний внесок, а Фонд своєю чергою випускав СПЗ та розподіляв їх між країнами пропорційно їх внескам. Після закінчення цих операцій у країни на рахунках виявляються ці самі СПЗ — фактично відбувався обмін частини внесених грошей на СПЗ.

Під час асигнування SDR розподіляється між країнами-членами МВФ у залежності від їх квоти — сума фінансових ресурсів, яку вона внесла до фонду, визначає виділення їй SDR. Так, наприклад, до кінця 2021 року очікується нова емісія СПЗ в близько 455 млрд СПЗ. Україна зі своєю квотою в 0,42% може очікувати на відповідну частину суми — це десь близько 2,73 млрд доларів.

Сьогодні спеціальні права запозичення в основному використовуються як розрахункова валюта МВФ та міжнародна резервна валюта. Наприклад, якщо Фонд видає кредит якійсь країні, то номінує він його в SDR. Коли SDR виділяється країні, центральний банк-отримувач отримує їх та може купувати чи продавати їх на вільному ринку.

Регулятор може купувати необхідну валюту в залежності від потреб економіки. Також МВФ може за потреби призначити членів, які купуватимуть СПЗ в інших учасників.

Процентна ставка є середньозваженою за короткостроковими кредитами на ринку для кожної з валют, що входять у кошик. Повертати позику також необхідно в SDR — в цьому і полягає розрахункова функція спеціальних прав запозичень.

Таким чином, хоч епоха плаваючих валютних курсів після Ямайської конференції й послабила потребу країн в СПЗ, але ця штучна валюта продовжує функціонувати й сьогодні. Повністю втративши свою першу ціль, вона отримала нову — в разі потреби вона легко може обмінюватися на інші резервні активи та забезпечувати запобігання кризових явищ у світовій фінансовій системі.

Для пергляду та публікації увійдіть / зарееструйтесь

Підтримання експлуатаційної придатності СПЗ. Чому потрібна «третя сторона»

Вимоги щодо систем протипожежного захисту викладено в ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту» (далі — ДБН В.2.5-56:2014).

До систем протипожежного захисту належать:

• системи пожежної сигналізації;
• автоматичні системи пожежогасіння;
• автономні системи пожежогасіння;
• системи флегматизації;
• системи протидимного захисту;
• системи керування евакуюванням (в частині системи оповіщення про пожежу і покажчиків напрямку евакуювання);
• системи централізованого пожежного спостерігання;
• системи диспетчеризації самих систем протипожежного захисту та інженерних систем, що функціонально пов’язані.

ДБН В.2.5-56:2014 є основою для визначення того, які саме системи протипожежного захисту мають бути на об’єкті. Обрання специфіки таких систем, наприклад, виду та типу вогнегасної речовини, гасіння якою має здійснюватися, віднесене переважно до компетенції архітектора, проєктувальника систем протипожежного захисту (далі — СПЗ), замовника/майбутнього власника об’єкта та інших зацікавлених осіб.

Порядок технічного обслуговування СПЗ: ДБН В.2.5-56:2014 чи ДСТУ 9047:2020?

СПЗ на підприємстві змонтували: що далі? Далі настають «сірі будні», адже СПЗ, як і будь-яке інше «залізо», потребують технічного обслуговування, яке в Україні з ряду причин перейменували в «підтримання експлуатаційної придатності». Зрозуміло, що без його належного виконання стан системи погіршуватиметься і зрештою вона стане нездатною

виконувати свої прямі функції.

Раніше порядок технічного обслуговування (підтримання експлуатаційної придатності) було регламентовано ДБН В.2.5-56:2014, але одного дня у певних посадових осіб «відкрилися очі» та вони згадали, що будівельні норми — то будівельні норми, вони мають встановлювати, кажучи спрощено, принципи та порядок будівництва, а не експлуатації об’єктів.

І хоча вилучення відповідних положень з ДБН В.2.5-56:2014 призвело до довготривалого існування суттєвої прогалини у цій галузі, переконати посадових осіб Мінрегіону в необхідності «заплющити очі» бодай на певний час на існуючу невідповідність не вдалося. Тобто все, що стосувалося технічного обслуговування систем протипожежного захисту, на стадії прийняття зміни № 1 до цього документа, вилучили.

Звичайно ж, з такою ситуацією потрібно було щось «вирішувати». Так, європейські норми щодо систем протипожежного захисту, їхніх компонентів і вогнегасних речовин в Україні прийнято, але ж регіональні норми не можуть врахувати всю національну специфіку, і подекуди це навіть написано «прямим текстом» у самих стандартах. Так, наприклад, ДСТУ EN 15004-1:2014 «Стаціонарні системи пожежогасіння. Системи газового пожежогасіння. Частина 1. Проектування, монтування та технічне обслуговування» передбачають необхідність поводження з балонами високого тиску, для зберігання цих же вогнегасних речовин, з дотриманням національних нормативних документів. Але є багато моментів, що передбачають наявність додаткового тлумачення. Також багато нормативних документів прийнято мовою оригіналу (англійською), що призводить до виникнення мовних бар’єрів та неоднаковості тлумачення одних і тих же пунктів різними особами.

Тож колектив однодумців, серед яких були переважно представники компаній-членів Українського союзу пожежної та техногенної безпеки, спільними зусиллями розробили національний стандарт, що мав вирішити проблемне питання.

Був прийнятий стандарт ДСТУ 9047:2020 «Системи протипожежного захисту. Настанова з підтримання експлуатаційної придатності».

Письмова консультація — замовте послугу від експертів журналу «Охорона праці і пожежна безпека»
Для довідок: (063) 590-97-54

Сфера застосування ДСТУ 9047:2020 ширша, ніж можна подумати, прочитавши його назву, зокрема:

• документом унормовано загальні вимоги до виконання робіт, пов’язаних з введенням в експлуатацію, оцінкою відповідності, експлуатуванням, технічним обслуговуванням і виведенням з експлуатації систем протипожежного захисту та функціонально пов’язаних з СПЗ інженерних систем та технологічного обладнання (далі— ІСтаТО) (до ІСтаТО ж віднесено блискавкозахист, пожежні ліфти, пожежні кран-комплекти, а також протипожежні двері, ворота, клапани, завіси (екрани) тощо);
• на додаток до технічних вимог викладено вимоги щодо безпеки та охорони довкілля під час виконання відповідних робіт;
• приділено увагу оцінюванню відповідності СПЗ на різних етапах їхнього життєвого циклу.

Неабиякий інтерес, звичайно ж, викликає розд. 4, який встановлює загальні технічні вимоги.

Зверну вашу увагу на назви підпунктів розділу 4:

• 4.1 Загальні положення;
• 4.2 Підготовка до експлуатування;
• 4.3 Експлуатування СПЗ/ІСтаТО;
• 4.4 Виведення з експлуатації.

Розділ 5 «Вимоги до підтримання експлуатаційної придатності СПЗ залежно від виду» розбито на такі підпункти, що стосуються всіх видів систем та обладнання.

Підтримання експлуатаційної придатності СПЗ/ІСтаТО. Чому потрібна «третя сторона»

Підтримання експлуатаційної придатності систем протипожежного захисту та функціонально пов’язаних з СПЗ інженерних систем та технологічного обладнання (далі — СПЗ/ІСтаТО) передбачає:

1) перевірку робочих характеристик СПЗ/ІСтаТО та окремих їх компонентів на відповідність запроєктованому режиму роботи;

2) налагодження робочих характеристик СПЗ/ІСтаТО та їх компонентів за результатами;

3) відновлення/заміну компонентів СПЗ/ІСтаТО, що не відповідають установленим вимогам.

Якщо детальніше, то підтримання експлуатаційної придатності має охоплювати виконання численних операцій з будь-якою системою, починаючи з щотижневого огляду її компонентів (наприклад, зрошувачів автоматичної спринклерної системи пожежогасіння) і закінчуючи (залежно від виду СПЗ та використовуваного обладнання) тестуванням програмно керованих компонентів систем.

Існують операції, які може виконувати власними силами персонал самого об’єкта протипожежного захисту (наприклад, огляд спринклерів або пожежних сповіщувачів на відсутність видимих пошкоджень або фарбування, перевірка приймально-контрольних приладів на відсутність індикацій про несправність), але в більшості випадків без послуг спеціалізованої компанії не обійтися.

Причини тому, бувають, як цілком об’єктивні (відсутність відповідних фахівців, інструменту, питання пов’язані з ліцензуванням господарської діяльності), так і суб’єктивні, які зазвичай пов’язані з небажанням власника системи нести цілковиту відповідальність за її справність і працездатність.

Загальноприйнятою практикою є укладення договорів на технічне обслуговування (підтримання експлуатаційної придатності) систем протипожежного захисту зі спеціалізованими компаніями. Часто йдеться про продовження «відносин» з компанією, яка проводила монтування та/або пусконалагоджувальні роботи, але не рідкість і випадок, коли власник системи шукає підрядника подешевше. І якщо усілякі «дива» можливі навіть у першому випадку, то в другому годі й казати, адже реалії сьогодення такі, що займаються цією діяльністю чи не всі кому не ліньки.

Якщо ідеться про оцінювання відповідності самих систем протипожежного захисту на тому чи іншому етапі їхнього життєвого циклу, то тут не обійтися без послуг компанії, яка має відповідні документи й акредитована на здійснення таких операцій (так званої «третьої сторони»). Саме СПЗ може врятувати ситуацію і навіть саме життя. Але як це правильно зробити?

Можна уявити собі (і спостерігати на практиці) ситуацію, коли власник системи запрошує до співпраці «третю» сторону на стадії прийняття системи протипожежного захисту в експлуатацію. Добре, якщо все добре, але якщо буде виявлено численні недоліки, то що робити? Звичайно, можна примусити проєктувальника і монтувальника СПЗ усувати всі недоліки за власні кошти, і це буде правильно і цілком справедливо, але ж якщо вони будуть занадто суттєвими? Хай там як, а введення об’єкта в експлуатацію без змонтованих і працездатних систем протипожежного захисту не допускається, тож можливі затримки і вони можуть бути значними. Навіщо вам усе це? І якщо підтримання експлуатаційної придатності обов’язкове, то чи не варто упевнитися у його правильності? Якщо систему пропонують, скажімо, остаточно «забракувати» і змонтувати замість неї нову, то чи не варто спитати незалежного фахівця: чи дійсно все так «погано»?

Висновок напрошується сам собою.

Дії для підтримання експлуатаційної придатності СПЗ/ІСтаТО

1. Треба укласти договір з «третьою стороною» якомога раніше, щоб спеціалізована компанія розгледіла недоліки в СПЗ вже на стадії її проєктування.
2. Надалі «третя сторона» надаватиме відповідні послуги під час пусконалагоджувальних робіт, а потім у процесі експлуатування самих систем.

Тож ви, як власник, спатимете спокійно, перебуваючи у впевненості щодо справності СПЗ і, відповідно, захищеності вашого майна.

Ігор Добичін, інспектор з пожежної безпеки, ТОВ «ЦІА «Шілд»

Центр інспектування та аудиту «Шілд» готовий відповісти на всі ваші запитання щодо підтримання експлуатаційної придатності СПЗ/ІСтаТО, які ви, будь ласка, адресуйте редакції журналу «Охорона праці і пожежна безпека» 0 (800) 219-977.

Доступний 24/7 у смартфоні, на планшеті чи комп’ютері

• зразки документів
• моніторинг законодавства
• роз’яснення
• відповіді на запитання
• досвід провідних компаній

Новий рівень СПЗ і новий рівень локалізації товару у 2024 році

З 01.01.2024 має відбутись коригування порогових значень (СПЗ). Винятки, за яких вимоги підтвердження ступеня локалізації не застосовуються, визначені пунктом 3 Постанови № 861:

«Порядок не застосовується до закупівель товарів, вартість яких дорівнює або перевищує суми, зазначені в Угоді про державні закупівлі, укладеній 15 квітня 1994 р. в м. Марракеші, із змінами, внесеними Протоколом про внесення змін до Угоди про державні закупівлі, вчиненим 30 березня 2012 р. в м. Женеві, а також положеннях про державні закупівлі інших міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема угодах про вільну торгівлю, в гривневому еквіваленті на дату закупівлі і країною походження яких є країни, з якими Україна уклала такі угоди, та країни, які є учасниками Угоди про державні закупівлі, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України “Про приєднання України до Угоди про державні закупівлі”, що підтверджується сертифікатом про походження товару».

Отже, вимога стосовно підтвердження ступеня локалізації не застосовується до товару, країною походження якого є країни, з якими Україна уклала такі угоди, та країни, які є учасниками Угоди про державні закупівлі, до якої Україна приєдналася. При цьому кожна з таких угод має свої порогові межі, які відраховуються в СПЗ.

Спеціальні права запозичення (СПЗ) (англ. special drawing rights, SDR, SDRs) — резервний та платіжний засіб, що емітується Міжнародним валютним фондом (МВФ). Існує лише в безготівковій формі у вигляді записів на банківських рахунках.

І як зазначалось у листі Мінекономіки від 30.08.2022 № 3323-04/62315-06: «Розрахунок порогових значень базується на середньому денному курсі національної валюти в СПЗ за попередній дворічний період (наприклад, на 2022–2023 рр. розрахунок проводиться з урахуванням курсу з листопада 2019 року по жовтень 2021 року). На 2022–2023 рр. для України цей курс складатиме 1 СПЗ = 37,8442 грн. Наступне коригування порогових значень буде здійснено через два роки й набуде чинності з 01.01.2024». Тож, очікуємо на нові рівні СПЗ.

Для розрахунку курсу євро (коли відсутній курс СПЗ в Угоді) замовник може прийняти рішення брати курс, що встановлено Національним банком України.

Локалізація у 2024 році

Необхідний ступінь локалізації у відповідному році, а також перелік товарів, до яких застосовується вимога підтвердження локалізації, визначений пунктом 6-1 розділу ХХ Закону України «Про публічні закупівлі» № 922-VIII від 25.12.2015 (далі — Закон).

Ступінь локалізації виробництва — це показник місцевої складової у питомій вазі вартості сировини, матеріалів, вузлів, агрегатів, деталей, складових частин і комплектуючих виробів, робіт, послуг та інших складових вітчизняного виробництва у собівартості товару, що є предметом закупівлі (відповідно до пункту 29-1 частини 1 статті 29 Закону).

Мінімальний допустимий відсоток щорічно зростає. Якщо для 2023 року він становив 15 %, то з 01.01.2024 мінімальний ступінь локалізації повинен становити не менше 20 %. На це обов’язково варто звертати увагу.

Щоб перевірити свої знання щодо локалізації, користуйтесь функціоналом порталу «Радник у сфері публічних закупівель»:

Автоматичне підтвердження локалізації в ЕСЗ

«…Електронна система закупівель Prozorro функціонує відповідно до вимог Закону та розроблена на підставі Технічного завдання, що було затверджено Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Ступінь локалізації виробництва товарів має щорічно підтверджуватися виробником з урахуванням відсоткових меж, установлених для кожного року.

При цьому, подання заявки разом з калькуляцією собівартості товару, здійснюється виробником товару в електронному форматі, шляхом заповнення електронних форм з окремими полями на веб-порталі Уповноваженого органу з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису керівника виробника товару або уповноваженої ним особи.

Автоматичні повідомлення про необхідність продовження підтвердження ступеня локалізації учасникам не надходять».

За нагоди можете завантажити готові приклади з останніми змінами:

Ще більше нюансів щодо локалізації ви завжди знайдете в електронній книзі «Локалізація в закупівлях»: