Предмет астрономії. Її розвиток і значення в житті суспільства. Короткий огляд об’єктів дослідження в астрономії
Астрономія — фундаментальна наука, яка вивчає об’єкти Всесвіту та Всесвіт в цілому. Астрономія (грец. αστρον — зоря і νομος — закон) — наука, що вивчає будову, рух, походження та розвиток небесних тіл, їх систем й усього Всесвіту. Вона виникла кілька тисячоліть тому, коли в людства з’явилася потреба у вимірюванні часу, визначенні суходільних та морських шляхів, у передбаченні сезонних явищ (дощів, посух, снігопадів). Відтоді знання про космос набули постійного розвитку й спонукали людину на пошук, оскільки кожне нове відкриття породжувало й нові питання.
Важливими завданнями астрономії стали пояснення і прогнозування астрономічних явищ, таких як сонячні й місячні затемнення, поява комет, проходження повз Землю астероїдів та великих метеорних тіл.
Щоб краще пізнати еволюцію Землі, астрономія займається вивченням фізичних процесів, що відбуваються в надрах та атмосферах відомих нам планет. Дослідження небесних тіл дозволяє відповісти на питання щодо стійкості Сонячної системи, вірогідності небезпеки зіткнення нашої планети з космічними тілами.
Актуальними у наш час лишаються проблеми відкриття нових об’єктів Сонячної системи, дослідження процесів, які відбуваються на Сонці, тому що від їх пізнання залежить існування усього живого на Землі. Вивчення еволюції далеких зір та порівняння їх із Сонцем допомагають ученим визначити етапи його розвитку.
Серед найближчих перспектив у галузі астрономії пріоритетними об’єктами для досліджень обрані Місяць, Сонце та Марс. Зокрема програма НАСА планує невдовзі здійснити першу в світі експедицію з астронавтами на Червону планету. Інша міжнародна космічна програма пов’язана з освоєнням супутника Землі й зведенням на ньому станції для астрономічних спостережень. Це відкриє перед ученими нові можливості дослідження космічного простору.
Галузі астрономії. Зв’язок астрономії з іншими науками. Астрономічні методи мають надзвичайно велике значення не тільки в космонавтиці, а й для навігації у мореплавстві та авіації. При складанні географічних і топографічних карт, календарів для народного господарства, вирахуванні настання морських припливів і відпливів, визначенні сили тяжіння в різних точках земної поверхні з метою виявлення покладів корисних копалин також використовують астрономічні дані. Тобто значення астрономії в житті сучасного суспільства неможливо переоцінити.
Астрономія споріднена з іншими природничими науками — фізикою, хімією, математикою, біологією, філософією, тому що на Землі й у космосі діють одні й ті самі закони природи.
Сучасна астрономія — надзвичайно розгалужена наука, розвиток якої безпосередньо пов’язаний з науково-технічним прогресом людства. Астрономія поділяється на окремі підрозділи (або напрями), у яких використовуються властиві лише їм методи та засоби досліджень.
Астрометрія — розділ астрономії, що вивчає положення і рух небесних тіл та їх систем.
Небесна механіка — розділ астрономії, що вивчає закони руху небесних тіл.
Астрофізика — розділ астрономії, що вивчає фізичні явища й хімічні процеси, які відбуваються в небесних тілах, їх системах та в космічному просторі.
Космологія — розділ астрономії, що вивчає походження, будову та еволюцію Всесвіту як єдиного цілого.
Історія розвитку астрономії. Псевдонауковість астрології та її завбачень. Розвиток астрономічної науки пройшов довгий шлях від вірувань у небесні надзвичайні сили до запуску в космос людей і автоматичних станцій для дослідження не тільки навколоземного простору, а й інших планет Сонячної системи.
Ніхто не знає, коли людина вперше помітила, що за висотою зір над горизонтом можна визначати нічний час та зміну пір року. Але час, коли зоряні скупчення люди стали називати сузір’ями, дали їм імена і почали стежити за їх рухом, перетворив споглядання «небесних вогнищ предків» на найважливішу практичну науку, що здатна передбачити, коли краще за все сіяти та збирати врожай, чекати сезону дощів й розливу річок, як безпомилково знайти потрібний шлях у невідомій місцевості.
Мабуть, саме тоді й виникли перші астрономічні обсерваторії. Прикладом може слугувати загадкове спорудження з гігантських кам’яних плит й грубо обтесаних брил — Стоунхендж. Положення його каміння можна пов’язати з різноманітними астрономічними явищами, що дає привід вважати це диво прадавньої архітектури першою величезною астрономічною обсерваторією.
Стоунхендж. Вік споруди налічує 5-6 тис. років
Багато тисячоліть мудреці різних країн намагалися зрозуміти й описати будову космічного простору (до речі, давньогрецьке слово «космос» означає «порядок усіх речей, що оточують нас»). Давні мислителі, зокрема Аристарх Самоський (310-230 рр. до н.е.), вважали, що в центрі Всесвіту розташоване Сонце.
Проте з часом ці геніальні здогадки були забуті — й на довгі століття в астрономії провідною стала так звана геоцентрична система світу, що визначала центром Всесвіту Землю. Найбільшого розвитку ця теорія набула в монографії «Альмагест» («Велика побудова») александрійського астронома, географа й математика Клавдія Птолемея (бл. 100-170).
Ілюстрація з книги Аль-Біруні, де показані різні фази Місяця
У І тис. н.е. найвизначніші астрономічні відкриття зробили арабські астрономи. У Багдаді, Каїрі, містах Сірії та Середньої Азії були зведені обсерваторії, складені перші таблиці руху Місяця і планет, винайдені астрономічні прилади для визначення висоти небесних світил над лінією горизонту (квадранти) й спостережень (секстанти).
Омар Хайям (1048-1131) висунув надзвичайно сміливе припущення про імовірність населеності далеких світів й нескінченність нашого Всесвіту. Аль-Біруні (973-1048) у працях з астрономії описав гіпотезу про рух Землі навколо Сонця. Він стверджував про однакову вогняну природу Сонця й зір, на відміну від темних тіл — планет; зазначав, що зорі мають набагато більші розміри в порівнянні із Землею. Також Аль-Біруні описав різні фази Місяця.
Мірзо Улугбек (1394-1449) у Самарканді запровадив до використання сорокаметровий секстант, за допомогою якого міг обчислювати рух Сонця з небаченою до того часу точністю.
Теорія геоцентричної будови Всесвіту проіснувала до XVI ст., коли відбувся перший революційний переворот у світогляді. Польський астроном Миколай Коперник (1473-1543) у праці «Про обертання небесних тіл» представив власну геліоцентричну систему світу. За його теорією, центральне місце належить Сонцю, а Земля та інші планети обертаються навколо нього по колових (не еліптичних) орбітах. Це відкриття дало ключ до пізнання Всесвіту, але ще довго вчення Птолемея не поступалося місцем новій теорії.
Остаточно затвердив вчення Коперника, отримавши безперечні докази його правдивості, італійський фізик, механік і астроном Галілео Галілей (1564-1642). Ним була виявлена зміна фаз Венери, що свідчило про її обертання саме навколо Сонця, а не Землі. Також Галілей за допомогою найпростішого телескопа побачив на Місяці гори й кратери, відкрив чотири супутники Юпітера.
Сучасник Галілея Йоганн Кеплер (1571-1630) уславлений тим, що, здійснюючи спостереження за рухом Марса, визначив три закони руху планет. Це стало значним проривом у розвитку уявлень про будову Сонячної системи.
Англійський вчений ХVIII ст. Ісаак Ньютон відкрив основні закони механіки та закон всесвітнього тяжіння. Він довів універсальність сили тяжіння (гравітації), що керує рухом зір і галактик.
Найвидатніший учений ХХ ст. Альберт Айнштайн (1879-1955) став основоположником загальної теорії відносності, завдяки якій інтенсивного розвитку набув розділ сучасної астрономії, що вивчає походження, будову й еволюцію Всесвіту як єдиного цілого, — космологія.
Астрологія (грец. αστρον — зірка, λογος — вчення) — паранаукова система знань, спираючись на яку, нібито можливо за розташуванням небесних тіл передбачати майбутнє.
Астрономію іноді споріднюють з астрологією, оскільки вони мають схожі назви. Насправді між цими поняттями існує суттєва відмінність. Астрономія спирається на наукові методи дослідження: спостереження, вимірювання величин, спектральний аналіз, перевірку достовірності відомостей у лабораторіях. Для прогнозування будь-яких космічних явищ або їхнього аналізу застосовують закони фізики та механіки, проводять математичні обчислювання.
Якщо для астролога небесні тіла наділені особливими характеристиками, зумовленими їхньою сутністю, то астроном розглядає небесні тіла як фізичні об’єкти з реальними, доведеними шляхом докладного дослідження властивостями.
Відмінності між астрономією та астрологією
Паранаукова система знань
Досліджує безпосередньо космічні об’єкти й будову Всесвіту
Вивчає залежність характеру і життєвого шляху людини від впливу небесних тіл
Будь-яке положення підкріплене науковими доказами та дослідженнями
Відсутні наукові докази тверджень
Значення астрономії для формування світогляду та культури людини. Об’єкти дослідження та просторово-часові масштаби в астрономії. У будь-які часи астрономія здійснювала великий вплив на практичну діяльність людини, але головне її значення полягає у формуванні наукового світогляду.
Найголовнішим стимулом для розвитку астрономії стало бажання людей осягнути сутність речей, усвідомити справжнє положення Землі у Всесвіті, пізнати таємничі закони космосу. Протягом усього свого існування ця наука задовольняла потреби людства в поясненні походження й розвитку навколишнього світу, пошуку істини. Відіграючи величезну світоглядну роль, астрономія завжди посідала чільне місце в духовному житті особистості й суспільства.
В астрономії кожен об’єкт існує у власних просторі й часі, що створюють його специфіку. У загальному розумінні простір — це форма сталості, збереження об’єкта та його змісту, а час — форма розвитку об’єкта, внутрішня міра буття та самознищення. Простір і час доповнюють одне одного, і чим складніший об’єкт, тим складнішими є ці форми.
Пізнання особливостей простору і часу є історичним процесом, що відбувається на основі практичної діяльності людей, їхнього досвіду.
Для допитливих
Астрономічні дослідження в Україні мають давні традиції. За часів Княжої доби осередками таких досліджень були монастирі. Саме в давніх літописах можна знайти свідоцтва про спостереження космічних явищ. Так, у Лаврентіївському літописі 1064 р. вперше було зафіксовано сонячне затемнення. Старовинні тексти також розповідають про подібні природні явища, що сталися 1091 р., 1115 р. Цікаво, що такі відомості виявилися цінними не лише в галузі астрономії, а й історії, оскільки дозволяють з великою точністю встановлювати дату визначної події, з якою літописці неодмінно пов’язували настання затемнення.
Дізнайтеся більше про історію розвитку астрономії.
Контрольні запитання
- 1. Що вивчає астрономія? Що зумовило її формування як науки?
- 2. З яких розділів складається астрономія? Стисло схарактеризуйте кожний із них.
- 3. Розкажіть про основні періоди розвитку астрономії. Опишіть головні відмінності між астрономією та астрологією.
- 4. Як дослідження астрономічних явищ вплинуло на розвиток людства в давнину? Яке значення має астрономія в житті сучасного суспільства?
§ 1. Що вивчає астрономія?
• дізнаємось про місце нашої планети у Всесвіті, та визначимо нашу космічну адресу.
1. Предмет астрономи
Назва астрономія походить з грецької мови (astron — зоря, nomos — закон), тобто це наука, яка вивчає закони зір. Зараз відомо, що у Всесвіті крім зір (рис. 1.1) існує ще багато інших космічних тіл та їхніх комплексів — планет, астероїдів, комет, галактик, туманностей. Тому астрономи вивчають усі об’єкти, які розташовані за межами Землі, та їхню взаємодію між собою. Слово космос у перекладі з грецької означає порядок, на відміну від хаосу, де панує безлад. Тобто ще в Давній Греції вчені розуміли, що у Всесвіті діють якісь закони, тому на небі існує певний порядок. У наш час під словом космос ми уявляємо собі Всесвіт.
У сучасній астрономії використовуються різноманітні методи дослідження Всесвіту. Астрономи не тільки збирають інформацію про далекі світи, вивчаючи випромінювання, яке надходить із космосу до поверхні Землі, але й проводять експерименти у навколишньому та далекому космічному просторі.
Всесвіт у широкому розумінні цього слова — все суще, що розташоване на Землі та за її межами
Рис. 1.1. Зоря — масивне гаряче космічне тіло, яке випромінює світло і має всередині джерело енергії. (Фотографія Сонця)
2. Коротка історія астрономії
З давніх-давен небо вражало уяву людей своєю загадковістю, але багато століть воно залишалось для них недосяжним, а тому священним. Фантазія людей населила небо могутніми істотами — богами, які керують світом і навіть вирішують долю кожної людини. Вночі примарне сяйво зір зачаровувало людей, тому вигадка прадавніх астрономів об’єднала окремі зорі у фігури людей і тварин — так з’явились назви сузір’їв. Потім були помічені світила, що рухаються серед зір,— їх назвали планетами (з грец.— блукаюча; рис. 1.2).
Перші спроби пояснити таємничі небесні явища були зроблені в Давньому Єгипті понад 4000 років тому та у Давній Греції ще до початку нашої ери. Єгипетські жерці склали перші карти зоряного неба (рис. 1.3), дали назви планетам.
Великий давньогрецький філософ і математик Піфагор у VI ст. до н. е. висунув ідею, що Земля має форму кулі й «висить» у просторі, ні на що не спираючись. Астроном Гіппарх у II ст. до н. е. визначив відстань від Землі до Місяця та відкрив явище прецесії осі обертання Землі.
Давньогрецький філософ Клавдій Птолемей (рис. 1.4) у II ст. н. е. створив геоцентричну систему світу, у якій Земля розміщується у центрі. Землю у просторі оточують 8 сфер, на яких розташовані Місяць, Сонце та 5 відомих у ті часи планет: Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн (рис. 1.6). На 8-й сфері розміщуються зорі, які з’єднані між собою і обертаються навколо Землі як єдине ціле.
Рис. 1.2. Планета — холодне в порівнянні із зорею космічне тіло, що обертається навколо зорі й світиться її відбитими променями
Рис. 1.3. Частина давньої карти зоряного неба. Принцесу Андромеду принесли в жертву чудовиську Киту. Врятував красуню Персей, який відрубав голову медузі Горгоні, від погляду якої все кам’яніло
Рис. 1.4. Птолемей (90—160)
Рис. 1.5. М. Коперник (1473—1543)
У XVI ст. польський астроном Миколай Коперник (рис. 1.5) запропонував геліоцентричну систему світу, у якій у центрі розташоване Сонце, а планета Земля та інші планети обертаються навколо нього по колових орбітах (рис. 1.7).
Геніальність відкриття Коперником геліоцентричної системи світу полягала в тому, що він, зруйнувавши межу між небом і Землею, висунув гіпотезу, що у Всесвіті діють одні й ті самі закони, справедливі як на Землі, так і в космосі.
У 1609 р. італійський фізик Галілео Галілей (рис. 1.8) уперше використав телескоп для спостереження за небесними світилами, відкрив супутники Юпітера та побачив зорі в Молочному Шляху.
XVIII ст. в історії астрономії пов’язане з іменем англійського вченого Ісаака Ньютона (рис. 1.9), який відкрив основні закони механіки та закон всесвітнього тяжіння. Заслуга Ньютона полягає в тому, що він довів універсальність сили тяжіння, або гравітації, тобто та сама сила, яка діє на яблуко під час його падіння на Землю, притягує також Місяць, що обертається навколо Землі. Сила тяжіння керує рухом зір і галактик, а також впливає на еволюцію цілого Всесвіту.
Рис. 1.6. Геоцентрична система світу: у центрі Земля, а всі інші небесні тіла обертаються навколо неї. (Стародавня гравюра)
Рис. 1.7. Геліоцентрична система світу: у центрі розташоване Сонце. Земля разом із планетами обертається навколо нього. (Гравюра XVII ст.)
Рис. 1.8. Г. Галілей (1564—1642)
Рис. 1.9. І. Ньютон (1643—1727)
У XIX ст. почався новий етап у вивченні космосу, коли у 1814 р. німецький фізик Йозеф Фраунгофер відкрив лінії поглинання у спектрі Сонця — фраунгоферові лінії (рис. 1.10), потім лінії поглинання були виявлені у спектрах інших зір. За допомогою спектрів астрономи визначають хімічний склад, температуру і навіть швидкість руху космічних тіл.
Створення у XX ст. видатним німецьким фізиком Альбертом Айнштайном (у російськомовній літературі — Эйнштейн) загальної теорії відносності допомогло астрономам збагнути дивне червоне зміщення ліній поглинання у спектрах далеких галактик, що було відкрите американським астрономом Едвіном Габблом у 1929 р. Габбл довів, що галактики розлітаються, і пізніше вчені створили теорію еволюції Всесвіту від його зародження до сьогодення. Це дало поштовх до створення нової науки — космології.
4 жовтня 1957 р. почалась ера космонавтики. Цього дня у Радянському Союзі було запущено в космос перший у світі штучний супутник Землі (рис. 1.11), у створенні якого брали участь також українські вчені, інженери та робітники. Сьогодні в космосі літають сотні автоматичних станцій, які досліджують не тільки навколоземний простір, але й вивчають інші планети Сонячної системи.
Рис. 1.10. Спектр Сонця. Темні лінії поглинання утворюються в атмосферах Землі й Сонця
Рис. 1.11. Перший у світі штучний супутник Землі (СРСР)
3. Наша космічна адреса
Ми живемо на Землі — одній із планет, що належать до Сонячної системи. Ці планети рухаються по своїх орбітах навколо Сонця. Більшість планет (крім Венери і Меркурія) мають супутники, які обертаються навколо своєї планети. До Сонячної системи крім Сонця і планет із супутниками входять також сотні тисяч астероїдів, або малих планет, мільйони кометних ядер та метеорна речовина. Щодо Сонця планети розташовуються у такій послідовності: найближча — Меркурій, за ним — Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун (рис. 1.12).
Рис. 1.12. Відносні розміри Сонця і планет Сонячної системи. Середній радіус Землі — 6370 км
За Нептуном навколо Сонця обертаються ще тисячі малих планет, які майже не освітлюються промінням Сонця.
Відстані в космічному просторі такі великі, що вимірювати їх у звичайних для нас метрах чи кілометрах незручно, тому астрономи вибрали одиницями вимірювання астрономічну одиницю та світловий рік.
За межами Сонячної системи, на відстані більше ніж 100 000 а. о., починається зона тяжіння інших зір. Неозброєним оком на небі можна побачити близько 6000 зір, які утворюють на небі 88 сузір’їв. Насправді зір набагато більше, але від далеких світил надходить так мало світла, що їх можна спостерігати тільки в телескоп. Великі скупчення зір, що утримуються силою тяжіння, називають галактиками.
Астрономічна одиниця (а. о.) — середня відстань від Землі до Сонця.
Світловий рік (св. рік) — відстань, яку долає світло за 1 рік, рухаючись зі швидкістю 300000 км/с.
У Всесвіті перебувають мільярди галактик, серед яких є і наша Галактика (пишеться з великої літери), яку називають Молочний, або Чумацький Шлях. На нічному небі ми бачимо її як сріблясту смугу (рис. 1.13). Наша Галактика (з грец.— Молочний Шлях) — це величезна система, у якій обертаються навколо центра 400 млрд зір. Гарячі зорі розміщені у вигляді диска зі спіральними рукавами.
З інших галактик, які можна побачити неозброєним оком, виділяється Туманність Андромеди. Ця зоряна система за розмірами та формою подібна до нашої Галактики, і світло від неї долітає до Землі за 2,3 млн років, тобто відстань до неї — 2,3 млн св. років. Галактики розташовані в скупченнях і формують комірчасту структуру Всесвіту.
Найбільш віддалені космічні об’єкти, які ще можна побачити у сучасні телескопи,— квазари (див. §15). Вони розташовані від нас на відстані 10 млрд св. років.
Інші галактики — зоряні системи, які складаються з мільярдів зір, що обертаються навколо спільного центра
Рис. 1.13. Галактика Молочний Шлях. Діаметр основної частини диска — 100000 св. років, відстань від Сонця до центра Галактики — 25000 св. років
Якщо в майбутньому земляни захочуть обмінюватися інформацією з іншими світами, то нашу космічну адресу можна записати так: Україна, планета Земля, Сонячна система, Галактика, Всесвіт (рис. 1.14).
Для допитливих
У Всесвіті зареєстровано близько 10 млрд галактик. Якщо у кожній галактиці налічується у середньому 10 11 зір, то загальна кількість зір у Всесвіті сягає фантастичної цифри — 10 21 . Це астрономічне число з 21 нулем уявити собі важко, тому можна порадити таке порівняння. Якщо розділити всі зорі у Всесвіті на кількість людей на Землі, то кожний із нас був би володарем однієї галактики, тобто приблизно 200 млрд зір.
4. Основні розділи астрономії
Сучасна астрономія — надзвичайно розгалужена наука, розвиток якої безпосередньо пов’язаний з науково-технічним прогресом людства. Астрономія поділяється на окремі підрозділи (або напрями), у яких використовуються властиві лише їм методи та засоби дослідження.
Космологія — розділ астрономії, у якому вивчають будову та еволюцію Всесвіту як єдиного цілого. Можливо, що в майбутньому космологія об’єднає всі природничі науки — фізику, математику, хімію, біологію, філософію, для того щоб дати відповідь на основні проблеми нашого буття (див. §15, 16, 17):
— Як виник цей світ, у якому ми живемо, і чому він є таким, яким ми його зараз спостерігаємо?
— Як виникло життя на Землі, і чи існує життя у Всесвіті?
— Що чекає наш Всесвіт у майбутньому?
Астрометрія — розділ астрономії, що вивчає положення і рух небесних тіл та їхніх систем
Небесна механіка — розділ астрономії, що вивчає закони руху небесних тіл
Астрофізика — розділ астрономії, що вивчає природу космічних тіл: їхню будову, хімічний склад, фізичні властивості
Космологія вивчає будову та еволюцію Всесвіту як єдиного цілого
Для допитливих
Іноді астрономію споріднюють з астрологією, бо вони мають схожі назви. Насправді між астрономією та астрологією існує суттєва відмінність: астрономія — це наука, яка вивчає походження та еволюцію космічних тіл, а астрологія не має нічого спільного з наукою, оскільки вважає, що за допомогою зір начебто можна передбачити майбутнє. Астрологи малюють різноманітні схеми розташування зір та планет і складають гороскопи (з грец.— заглянути в майбутнє), за допомогою яких пропонують передбачити долю кожної людини.
Рис. 1.14. Наша космічна адреса
Астрономія — це наука, яка вивчає різноманітні космічні тіла та їхні системи, а також процеси, що відбуваються при взаємодії цих тіл між собою. Протягом останнього тисячоліття уявлення людей про Всесвіт суттєво змінились — від геоцентричної системи світу Птолемея з кришталевими сферами навколо Землі, до сучасної величної картини безмежного космосу. Астрономія тісно пов’язана з іншими природничими науками — фізикою, хімією, математикою, біологією, філософією, бо на Землі й у космосі діють одні й ті самі закони природи. У нашому Всесвіті нічого вічного не існує — утворюються і вибухають зорі та планети, народжуються та гинуть цивілізації. Вічним залишається тільки одне питання: «Чому існує Всесвіт, і чому в цьому дивному світі живемо ми?».
1. Яке тіло розташоване в центрі геоцентричної системи світу?
А. Сонце. Б. Юпітер. В. Сатурн. Г. Земля. Д. Венера.
2. Яку планету відкрив Коперник?
А. Марс. Б. Сатурн. В. Уран. Г. Землю. Д. Юпітер.
3. Що вимірюється світловими роками?
А. Час. Б. Відстань до планет. В. Період обертання. Г. Відстань до зір. Д. Відстань до Землі.
4. Як перекладається з грецької мови слово планета?:
А. Волохата зоря. Б. Хвостата зоря. В. Блукаюча. Г. Туманність. Д. Холодне тіло.
5. Яку структуру має наша Галактика?
А. Еліптичну. Б. Спіральну. В. Неправильну. Г. Кулясту. Д. Циліндричну.
6. Яка різниця між геоцентричною та геліоцентричною системами світу?
7. У якій послідовності відносно Сонця розташовані планети Сонячної системи?
8. Чи можуть існувати тіла за межами орбіти Нептуна?
9. Що вимірюється астрономічними одиницями?
10. Обчисліть точне значення величини (до третього знака) 1 св. року в кілометрах.
11. Обчисліть, за який час світло долітає від Сонця до Землі; до Нептуна; до межі Сонячної системи. Швидкість світла вважати рівною 300000 км/с.
Диспути на запропоновані теми
12. Що таке астрологія? На вашу думку, чи можна вважати астрологію наукою?
Завдання для спостережень
13. Самостійно відшукайте на небі яскраві зорі, які позначені на карті зоряного неба. Зарисуйте яскраві зорі на небосхилі, які розташовані у вас над головою. Порівняйте ваші рисунки з картою зоряного неба. До яких сузір’їв належать ці яскраві зорі?
14. Знайдіть серед яскравих зір таку, яка не позначена на зоряній карті. Це може бути якась планета або, можливо, ви відкрили нову зорю?!
Ключові поняття і терміни:
Астрономічна одиниця, астрофізика, Галактика, геліоцентрична система світу, геоцентрична система світу, зоря, небесна механіка, планета, світловий рік.