Скільки додатковий час у футзалі

«Футзал. Техніка та правила гри»

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ФУТЗАЛУ В УКРАЇНІ

Наприкінці 1980-х рр. в Україні створено клуби з футзалу в Дніпропетровську (нині Дніпро), Запоріжжі, Кременчуці (Полтавська обл.), Києві, Жовтих Водах (Дніпровська обл.) та ін. Розвитком футзалу у державі опікувався Союз клубів України (засн. 1990) під керівництвом О. Хандриги, що організовував різноманітні турніри серед клубів.

10 березня 1993 р. стало видатною датою в житті українських шанувальників футзалу. Саме в цей день в Дніпрі пройшла установча конференція зі створення Асоціації футзалу України, де її першим президентом було обрано завідувача кафедри футболу Національного університету фізичного виховання і спорту України, професора – Г. А. Лісенчука. А вже наступний рік (1994), став роком створення збірної команди України і виходом її на міжнародну арену. А лише рік по тому, восени 1995 р. в Туріні (Італія) наша національна збірна стала срібним призером відбірних ігор і потрапила до фінальної частини чемпіонатів Світу і Європи.

З 1996 р. збірна України почала брати участь в Чемпіонатах світу. У січні 1996 року вона стала п’ятою в фінальній частині чемпіонату Європи, а в грудні 1996 р. блискуче провела 8 матчів фінального турніру Чемпіонату світу і повернулась на батьківщину з бронзовими медалями, за що 10 гравцям команди було присвоєно звання «Майстер спорту міжнародного класу», а головний тренер Г. А. Лісенчук отримав звання «Заслужений тренер України». Крім цього Олександр Москалюк був нагороджений «бронзовою бутсою» як третій бомбардир чемпіонату, пропустивши вперед лише двох бразильців. Не менш блискуче виступила в ці роки і молодіжна збірна України, яка влітку 1996 р. виграла в фінському місті Юваскуля бронзові нагороди чемпіонату світу.

У березні 1997 р. відбулась друга звітно-виборча Конференція АМФУ, на якій затверджено зміни та доповнення до Статуту Асоціації. Одноголосно 53-ма голосами Президентом Асоціації знову обрано Г. Лисенчука, віце-президентом – В. Кир’яна.

У 1998 р. молодіжна збірна України привезла з далекої Португалії золоті нагороди чемпіонів світу.

Після вдалих виступів наших збірних на міжнародній арені футзал стає все більш популярним видом спорту. В цю гру починають грати від малого до великого, від школярів до керівників міністерств, банкірів і підприємців. У країні стали проводитись першості серед команд першої і другої ліги, серед юнаків і ветеранів. Футзал включено в програму І Всеукраїнських літніх спортивних ігор, а студентські команди стали змагатися на Кубок Президента України. Виконуючи вимоги «Цільової комплексної програми розвитку футболу в Україні на 1997-2000 роки», продовжується робота по створенню регіональних Асоціацій футзалу, яких на сьогодні налічується близько двадцяти.

У 2000 р. національна збірна України стала срібним призером відбіркових ігор Чемпіонату світу серед національних збірних команд в Словенії, перемогла у відбіркових іграх Чемпіонату Європи в Андоррі і стала срібним призером міжнародного турніру «Кубок пам’яті Наталії Лисенчук».

У 2001 р. українська збірна виборола срібні медалі на другому чемпіонаті Європи, який проходив в Російській Федерації (Москва), поступившись у фіналі чемпіону світу збірній Іспанії (головний тренер – заслужений тренер України Г. Лисенчук).

Студентська збірна України у 2002 р. виборола бронзові медалі на чемпіонаті світу серед збірних студентських команд в Угорщині.

У 2004 р. УЄФА опубліковано офіційний рейтинг європейських національних збірних із футзалу . Збірна України посіла третє місце. Очолила рейтинг збірна Італії, на другому місці – команда Іспанії. Всього в рейтингу налічувалось 34 країни Європи.

У світовому рейтингу збірна України посіла четверте місце серед найсильніших команд світу.

Федерація футболу України на засіданні виконавчого комітету у 2006 р. підтримала ініціативу АМФУ про включення до Єдиного календаря спортивно-масових заходів проведення Всеукраїнського дня футзалу.

У 2006 р. чемпіоном України, володарем Кубка і Суперкубка з футзалу стала команда з м. Донецька МФК «Шахтар». Ця команда встановила найвище досягнення для українських клубів на міжнародній арені – завоювавши право брати участь у півфіналі Кубка УЄФА

Газета «Український футбол» 20 березня 2007 р. опублікувала пропозиції президентів ФК «Тайм» Романа Кедика, МФК ТВД Мирона Кіндія і СК «Енергія» Олександра Стефанківа з реорганізації проведення чемпіонату України шляхом створення суперліги. Суперліга не була створена через відсутність єдиного підходу до організаційних питань із боку президентів футзальних клубів України.

Після вдалого для нашої команди результату (4:3) у матчівідповіді проти національної команди Угорщини у 2008 р. в Харкові національна збірна України з футзалу отримала путівку на чемпіонат світу в Бразилії і була третьою у міжнародному турнірі Гран-прі (Форталеза), поступившись збірним командам Бразилії та Аргентини.

В оприлюдненому УЄФА рейтингу національних збірних команд із футзалу Україна посіла четверте місце після Італії, Іспанії та Росії.

5 січня 2010 р. Федерація футболу України в особі віцепрезидента А. Д. Біденка та Асоціація футзалу України в особі її президента Г. А. Лисенчука склали й підписали Договір про передачу прав АМФУ на період з 5 січня 2010 р. до 5 січня 2014 р. на проведення чемпіонату першості та Кубок України з футзалу серед чоловічих, жіночих, юнацьких, ветеранських команд, формування збірних команд України для участі у змаганнях під егідою ФІФА та УЄФА, а також представлення інтересів футзалу України на міжнародній арені.

Загальноприйнятих правил гри у футзал довгий час не існувало. В різних країнах, де захоплювались цією грою, було декілька модифікацій малого футболу: для відкритих майданчиків, спортивних залів і в хокейних «коробках». Звідси виникали труднощі щодо створення єдиних правил гри у футзал. Спеціальний підкомітет Ф1ФА, якому перед першим чемпіонатом світу було доручено розробити єдині правила, насамперед намагався будувати їх на основі правил великого футболу. Голова спеціального підкомітету ФІФА П. Порта розповідає, що суть правил полягає в тому, що вони максимально наближені до правил великого футболу, а отже, спрямовані на те, щоб зробити футзал наближеною модифікацією свого «старшого брата».

Офіційні правила гри. У складі кожної команди грають одночасно чотири польових гравці та один воротар. Максимальна кількість запасних – шість гравців. Гра проводиться на полі довжиною 38–42 м і шириною 25–15 м. Використовуються гандбольні ворота шириною 3 м і висотою 2 м по внутрішньому вимірюванню. Перед воротами позначається штрафна площа дугами радіусом 6 м. Верхню частину цих дуг з’єднують триметровою прямою, паралельною лінії воріт. На середині цієї прямої позначають відмітку для пробиття 6-метрового удару. Майданчик поділяють навпіл середньою лінією, у центрі якої роблять коло діаметром 3 м. На полі, де перебувають запасні гравці, на боковій лінії поля позначають «зону заміни» – шестиметровий відрізок – по 3 м в обидва боки від середньої лінії.

Заміну польових гравців роблять в ході гри, а заміну воротаря – в момент її зупинки. На кожному чемпіонаті чи просто турнірі вносилися зміни до правил гри. Так, бортики були високі, низькі, пробувалися м’ячі з різним відскоком, запроваджувалась безконтактна гра й вироблені протягом чотирьох років правила, за якими проводився чемпіонат в Іспанії, були визнані оптимальними. Єдине, що не так давно додалося – це пробивання 12-метрового штрафного удару після п’яти і кожного наступного фолів, і м’яч ставав із низьким відскоком, падаючи з двометрової висоти, він буквально з третього відскоку вже лежить на підлозі.

При виконанні стандартних положень дотримуються 5-метрової відстані. З-за бокової лінії м’яч відводиться ударом ноги. Тривалість гри 40 хв. (2 тайми по 20 хв. чистого часу, кожний з 10-хвилинною перервою між ними).

Гру обслуговують два судді – головний суддя і судця на лінії. Правил «поза грою» не існує.

Змагання з футзалу можуть проводитися як у спортивному залі, так і на відкритому майданчику.

Усі інші правила футзалу збігаються з правилами великого футболу.

ОСНОВИ ТЕХНІКИ ФУТЗАЛУ

Гра висуває до своїх прихильників досить високі вимоги. Невеликі розміри ігрового поля змушують усіх гравців активно діяти на будь-якій його ділянці. Нападаючі під час гри часто виконують роль захисників, а гравцям оборони, яким доводиться пробиватися крізь захисні ряди суперників, потрібно вміти діяти як нападаючим. Загалом кожен гравець футзалу рівною мірою має володіти і прийомами відбору м’яча, і хльостким ударом по воротах, і різноманітними фінтами. Саме тому головню у футзалі є техніка, тобто вміння легко й невимушено володіти м’ячем в умовах боротьби із суперниками.

Технічний гравець навіть один здатний обіграти декількох гравців, створити гострий момент біля воріт, за необхідності притримати м’яч, затрудняючи атакуюче поривання суперників. Тому тренерам із футзалу треба серйозну увагу приділяти саме технічній підготовці гравців. Обмеженість ігрового поля вимагає від футзалістів уміння розпоряджатися м’ячем. Гравцю ж, від якого м’яч відскакує, немов від стінки, і який не вміє точно передати м’яч партнеру і бити по воротах, важко знайти місце в команді.

Розучування кожного технічного прийому краще починати з «сильної» ноги, тобто з тієї, якою зручніше робити удар по м’ячу. Навчившись, цих прийомів «сильною» ногою, можна переходити до вивчення їх іншою ногою. В ускладнених ситуаціях слід закріплювати технічні прийоми, тобто з пасивним, а потім з активним опором партнера, в рухливих іграх із м’ячем, у навчальній грі. Розучувати і закріплювати техніку прийомів слід не від випадку до випадку, а систематично. Основні технічні прийоми аналогічні тим, що використовуються у великому футболі.

Удари по м’ячу ногами. Удари по м’ячу ногами – основа техніки гри. Вони поділяються на: удари внутрішньою й зовнішньою стороною ступні; серединою, внутрішньою і зовнішньою частинами підйому; носком і п’яткою. Зазвичай починають навчання прийомів із засвоєння удару внутрішньою стороною ступні. Він використовується у футзалі для передачі м’яча на короткі та середні відстані та удару по воротах із близької відстані. Його виконують як із місця, так і з розбігу.

Щоб виконати удар, необхідно поставити злегка зігнуту в коліні опорну ногу за 10-15 см від м’яча і дещо збоку. Носок опорної ноги має бути спрямованим у бік удару. Ступню зігнутої в коліні ноги, що виконує удар, розвернути назовні. Удар по м’ячу треба намагатися зробити серединою ступні, нахиливши тулуб дещо вперед. Звичайно, всі зазначені рухи мають бути злиті в єдиний рух. Після закінчення удару нога, що робила удар, продовжує рух за м’ячем. Це забезпечує триваліший і точніший політ м’яча. Рух ноги після удару називається проведенням і поширюється на всі види ударів. Вправи для засвоєння техніки прийому:

1. Біля стіни. Стоячи в 5-6 кроках від стіни, зробити 20-25 ударів по нерухомому м’ячу з місця. Потім ту саму кількість ударів з одного або кількох кроків розбігу.

2. Забий гол. Можна спорудити перед стіною з прапорців, камінців тощо ворота шириною на один крок. З відстані 8-ми кроків робити удари по м’ячу низом, намагаючись влучити в ціль. Потім слід підрахувати, скільки разів з 10 ударів м’яч опинилися у воротах. Потім виконати ще двічі по 10 ударів. А після цього можна визначити, яка з трьох серій виявилася найвдалішою. За мірою засвоєння техніки удару внутрішньою стороною ступні можна ускладнити вправу, тобто: встановити м’яч на 3-4 кроки вбік від воріт і наносити удари під кутом до них.

3. Точна передача. Стати з іншим гравцем один проти одного на відстані 7-9 кроків. Почергово посилати м’яч один одному так, щоб він повільно підкочувався до ніг партнера. Цю вправу можуть виконувати й 3-4 гравці так: один з гравців (№ 1) стає за 6-7 кроків від колони і м’яко спрямовує м’яч гравцеві, який стоїть першим. Той, не зупиняючи м’яч, передає його назад, а сам іде в кінець колони. Гравець № 1 так само передає м’яч наступному гравцеві і т.д. Після 10-15 передач гравець № І міняється ролями з тим, хто стояв у колоні першим і т.д.

4. М’яч у колі. Необхідно накреслити на майданчику коло діаметром 20 кроків. Один з учасників стає в його середину. Інші розташовуються по лінії на однаковій відстані один від одного. Гравець, який стоїть у колі, почергово передає м’яч кожному з учасників, які повертають його назад. Після 15-20 передач його змінює наступний гравець.

5. Хто найвправніший. Треба вбити в землю кілок або поставити прапорець і позмагатися: хто більше разів влучить у нього з відстані 8-9 кроків. Кожен учасник пробиває по 10 разів правою і лівою ногами (м’яч нерухомий).

6. У русі. Пересуваючись по колу, слід виконувати передачі м’яча в один чи два дотики на вихід партнеру, який біжить трохи попереду. При виконанні удару плече неначе висувається вперед, а носок опорної ноги спрямовується у бік гравця, що чекає на передачу. При засвоєнні удару внутрішньою стороною ступні початківці, як правило, недостатньо розвертають ступню і погано відводять назад ногу, що його виконує. Не завжди вони здійснюють проведення м’яча ногою, а тулуб у момент удару сильно відхиляють назад. Помітивши ці помилки в себе або партнера, слід попрацювати над їх усуненням. Краща вправа для цього – багаторазове виконання ударів по нерухомому м’ячу біля стіни з відстані 3-5 кроків.

Удар серединою підйому виконується у футзалі досить часто, особливо під час передач м’яча та ударах по воротах. Удар слід робити з прямого розбігу: дещо зігнуту в коліні опорну ногу поставити біля м’яча, носок її спрямувати у бік. Ногу, що б’є, відвести назад і сильно зігнути в коліні, маховим рухом стегна ногу винести вперед і бити точно всередину м’яча (носок ноги, що б’є, підтягувати донизу, гомілковостопний суглоб напружувати, тулуб нахиляти дещо вперед, однойменну руку відводити назад, іншу виносити уперед-угору). За бажання ударом серединою підйому послати м’яч невисоко, слід опорну ногу поставити на одній лінії з м’ячем, а для удару верхом дещо не доходити до м’яча. Вправи для засвоєння прийому:

1. Імітація удару. Виконати кілька разів ударний рух без м’яча.

2. Повільний удар. З трьох кроків виконати удар по нерухомому м’ячу в стіну. Рухи виконувати повільно, намагаючись відчути зіткнення ступні із серединою м’яча. Виконати 10-15 разів.

3. Влучно в ціль. Вибрати ціль (стовп, ворота зі стійок або квадрат на стіні розміром 1×1 м) і здійснити 15-20 ударів по нерухомому м’ячу з відстані 10 кроків із невеликого розбігу.

4. Крізь «ворота». Двома каменями (прапорцями) позначити ворота шириною 1-1,5 м. З обох боків від них позначити лінії ударів на відстані 8-12 кроків. Станьте з м’ячем перед однією з цих ліній, за іншою стає ваш партнер. Посилайте м’яч один одному так, аби він пролітав крізь ворота. Удари можна робити з невеликого розгону.

5. По м’ячу, що котиться. Один із партнерів накочує м’яч збоку, інший – б’є по ньому з розбігу в ціль (ворота, мішень на стіні). Після 8 ударів кожною ногою партнери міняються ролями.

6. Назустріч. Станьте з партнером за 12 кроків один від одного. Партнер накочує м’яч, який йому направляють точним ударом. Він ловить м’яч, і вправа триває. Після 10-15 ударів поміняйтесь ролями. Помилки, яких найчастіше припускаються гравці під час виконання удару серединою підйому: через боязнь травмуватися багато гравців відтягують носок ноги, що б’є максимально вниз, тому удар відбувається верхньою частиною носка і м’яч летить надто крутою траєкторією. Це характерна помилка для тих, у кого довга ступня. Щоб виправляти цю помилку, слід зробити кілька ударів, піднімаючись у момент стикання м’яча підйомом на носку опорної ноги. Крім того, початківці часто встановлюють опорну ногу далеко від м’яча, через що нога, яка б’є, ледь дотягується до м’яча. Аби позбутися цієї помилки, доцільно зробити позначку для встановлення опорної ноги і виконати кілька ударів у стіну з невеликого розбігу. Часто в гравців спостерігається сильне відхилення тулуба назад в момент стикання підйому з м’ячем. Це груба помилка. Щоб її виправити, слід зігнути ногу, що б’є, в коліні і нахилити тулуб уперед. Стежачи за положенням тулуба, виконати кілька передач партнеру.

Удар носком ефективний під час «обстрілу» воріт суперника, адже він робиться з невеликого замаху, а отже, опорну ногу слід ставити приблизно на рівні м’яча, її носок немовби вказує напрямок його польоту . Нога, що б’є, зігнута в колінному суглобі, опорна нога різко випрямляється. Носок ноги, що б’є, точно стикається з серединою м’яча, а ступня створює прямий кут із гомілкою. В момент удару тулуб дещо відхиляти назад, опорну ногу злегка згинати в колінному суглобі. Техніка цього удару зазвичай аналогічна техніці удару підйомом (відмінність ударів полягає лише в тому, що під час удару носок ступні ноги, яка б’є, повністю відтягується вниз, як при ударі серединою підйому). У зв’язку з цим для розучування удару носком можна успішно використати вправи, що й при засвоєнні удару серединою підйому.

Удар внутрішньою частиною підйому часто застосовується у грі. Виконується він так: опорну ногу ставити дещо позаду і збоку від м’яча, на неї переносять масу тіла, тулуб відхиляють у сторону від м’яча. Ногу, що б’є, згинають у коліні. Потім її ступню дещо розвертають назовні, гомілковостопний суглоб закріплюють, а носок відтягують. Б’ють у нижню частину м’яча. Так виконують удар з місця. Для виконання цього прийому з розбігу необхідно стати за 3-4 кроки від м’яча, дещо збоку. Вправи для засвоєння техніки прийому.

1. У ціль. Зробити на стіні квадрат 1×1 м. За 8-9 кроків від цілі необхідно позначити лінію удару. З цієї позначки зробити 15-20 ударів по нерухомому м’ячу, намагаючись влучити в ціль. Той самий прийом виконати з розбігу.

2. Через шнур. Поміж двома деревами чи стовпами слід натягнути шнур на висоті 1,5 м. Ставши з партнером з обох боків від шнура, спрямовуйте ударом ноги м’яч один одному так, щоб він пролітав над шнуром. Хто припустився менше помилок з 20 спроб, той переміг.

3. Квадрат. Слід натягнути шнур між двома деревами чи стопками на висоті 1 м. З одного боку від шнура на відстані 7 кроків на землі накреслити квадрат 2×2 м, з іншого – позначити (за 8 кроків від шнура) лінію удару. Виконати три серії по 10 ударів у ціль, перебиваючи м’яч через шнур. Підрахувати кількість точних влучень у квадрат у кожній серії. Точним влученням вважається те, коли м’яч, пролетівши над шнуром, опустився у квадраті.

4. Через стійку. Необхідно стати з партнером за 20-24 кроків один від одного й ударом по нерухомому м’ячу почергово спрямовувати його один одному так, щоб він пролітав над стійкою, що стоїть між гравцями. Виконати по 20-24 удари.

5. Удар із ходу. На стіні креслять мішень діаметром 1,5 м. Виконують удари по м’ячу, що котиться збоку або спереду. Слід намагатися влучити в ціль. Можна мінятися з партнером ролями. Які типові помилки виникають у цьому прийомі: 1) опорна нога поставлена дуже близько до м’яча; 2) розбіг виконується по прямій лінії, збігаючись із напрямком удару. Для виправлення першої помилки доцільно виконати кілька ударів у стіну після повільного розбігу (не розтягуючи кроки), для другої – накреслити на землі дугу і, біжучи по ній, зробити 10-15 ударів по нерухомому м’ячу в стіну або на партнера.

Удар зовнішньою частиною підйому застосовується як при «обстрілі» воріт, кутовому, штрафному ударах, так і для виконання прихованої передачі партнеру. Особливість цього удару полягає в тому, що м’яч закручується і летить дещо відхиляючись у бік. Щоб правильно виконати удар зовнішньою частиною підйому, необхідно розбігтися в напрямку майбутнього польоту м’яча. Дещо зігнуту опорну ногу поставити на рівні м’яча так, аби не заважати нозі, яка б’є. Носок останньої відтягнути вниз, гомілковостопний суглоб закріпити і ногу розвернути всередину. Тулуб нахилити вперед, масу тіла перенести на опорну ногу. В момент удару нога зустрічається з м’ячем зовнішнім швом кеда (бутса). Висота польоту м’яча під час цього удару залежить від відстані між опорною ногою і м’ячем, а також від ступеня повороту ступні ноги, яка б’є, всередину. Слід пам’ятати: чим ближче опорна нога до м’яча і чим більше вона повернута всередину, тим нижчим буде політ м’яча після удару.

Головне під час розучування удару – вміти аналізувати техніку його виконання, фіксуючи свої помилки. А вони, як правило, бувають такими: 1) опорна нога встановлюється перед м’ячем так, що заважає нозі, яка б’є; 2) носок ноги, що б’є, недостатньо відтягується вниз; 3) носок недостатньо розвертається всередину ступні ноги, яка б’є. Отже, щоб правильно ставити опорну ногу, 10-12 разів зімітуйте удар по м’ячу з розбігу, ставлячи опорну ногу на позначку. А щоб носок ноги, яка б’є, правильно відтягувати вниз під час удару і розвертати ступню всередину, слід зробити позначку крейдою на відповідній частині підйому і виконати 15-20 ударів в стіну або партнеру, контролюючи точність рухів.

Для розучування удару зовнішньою частиною можна використати вправи, що аналогічні для удару серединою підйому.

Удар п’яткою застосовується переважно за необхідності зробити несподівану передачу партнеру, який знаходиться позаду. Для удару п’яткою опорну ногу ставлять на рівні і дещо збоку від м’яча. Нога, що б’є, після замаху спочатку проходить над м’ячем або збоку від нього, а потім зворотним рухом наносить удар п’яткою всередину м’яча. Граючи в футзал, можна успішно спрямовувати м’яч у бік від себе, що майже завжди є несподіванкою для суперника. Для цього опорну ногу ставлять перед м’ячем так, щоб п’ятка знаходилася приблизно навпроти середини м’яча. Коліно опорної ноги згинають, після чого ногу, що б’є, виносять уперед і дещо вбік. Її носок розвертають так, щоб п’ятка опинилася проти середини м’яча. Потім виконують удар. Вправи для засвоєння прийому:

1. Удвох. Станьте з партнером за 5-6 кроків один від одного. Поверніться до нього спиною і зробіть удар п’яткою з місця, спрямовуючи йому м’яч. Партнер зупиняє м’яч і, повернувшись на 180°, так само б’є по ньому, передаючи його назад. Виконайте по 10- 15 ударів.

2. Із розбігу. Через кожні 3-4 кроки на прямій лінії положіть 5-6 м’ячів. Біжучи, почергово виконуйте удари п’яткою по м’ячах, що лежать. Спочатку робіть удари, біжучи повільно, а потім швидкість збільшуйте.

3. По м’ячу, що котиться. Двоє гравців стають один за одним. Перший несильно спрямовує м’яч уперед низом. Той, що стоїть позаду, робить ривок і, наздогнавши м’яч, п’яткою передає його партнеру. Після 4-5 ривків слід помінятися ролями. Найпоширеніша помилка та, що нога, яка б’є, в момент удару опиняється не на одній лінії з опорною, а спереду. У цьому випадку удар, зазвичай, робиться по верхній частині м’яча. Для виправлення цієї помилки доцільно імітувати удари п’яткою по нерухомому м’ячу з кількох кроків розбігу, ставлячи опорну ногу на позначку.

Різаними ударами називають ті, після яких м’яч летить по дузі, обертаючись навколо своєї осі. Щоб отримати уявлення про ці удари, слід положити м’яч на землю і нанести по ньому удар, намагаючись влучити не в його середину, а по дотиковій. Це й є різаний удар. Його досить часто застосовують у футзалі.

Різані удари найчастіше виконують внутрішньою або зовнішньою частинами підйому. Внутрішньою частиною підйому удар роблять по тій частині, яка далі від опорної ноги. В момент удару нога немовби прокочується по м’ячу, надаючи йому обертального руху навколо власної осі. Чим сильніше обертається м’яч, тим крутіша дуга його польоту.

Під час виконання різаного удару зовнішньою частиною підйому нога стикається з тією частиною м’яча, що ближче до опорної ноги. Слід звертати увагу на таку деталь: спочатку м’яча торкається частина підйому, що знаходиться ближче до пальців. Потім нога, що б’є, продовжує рух у бік опорної ноги, а м’яч, прокотившись по зовнішній частині підйому, немов відривається від ноги.

Для засвоєння різаних ударів доцільно використовувати вправи, аналогічні тим, що виконували, розучуючи удари серединою і внутрішньою частинами підйому.

Яких же помилок допускаються гравці під час виконання цього прийому? Виконати цей прийом заважає неточне зіткнення ноги, що б’є, з м’ячем (удар наноситься або по середині, або дуже близько до краю м’яча). Усунути цю помилку допоможе багаторазове виконання ударів по нерухомому м’ячу в стіну. Доцільно зробити на м’ячі позначку крейдою для кращого орієнтування. Тренуючись, не слід намагатися сильно бити по м’ячу. Спочатку необхідно приділяти більше уваги точності зіткнення підйому ноги з відповідною частиною м’яча.

Удар із пів льоту наносять по м’ячу в момент відскоку його від землі. Цей удар, зазвичай, буває дуже сильним. Ним користуються і під час передач, і під час «обстрілу» воріт. Цей прийом здійснюють всіма частинами ступні, але найчастіше – серединою і зовнішньою частинами підйому. Під час приземлення м’яча опорну ногу встановлюють поряд із ним і згинають у коліні. Ногу, що б’є, відводять назад, а потім швидко спрямовують до м’яча. В момент удару носок її сильно відтягують униз, тулуб відхиляють назад. Вправи для засвоєння прийому:

1. У стінку. Станьте за 3-4 кроки від стіни, і підкиньте м’яч перед собою. У момент відскоку його від землі зробіть несильний удар серединою підйому. Виконайте вправу 10 разів, а також по 10 ударів зовнішньою і внутрішньою частинами підйому.

2. У коло. Накресліть на стіні коло діаметром 1 м. Станьте за 8- 10 кроків від цілі і, підкинувши м’яч перед собою, ударами з пі вльоту намагайтесь улучити в неї. Виконайте по 10-15 ударів кожною ногою. Найтиповіші помилки під час ударів з пів льоту: слабо відтягується носок ноги, що б’є, опорна нога встановлюється далеко від м’яча. Для виправлення цієї помилки підкидайте м’яч перед собою і з півсили виконуйте удари в стіну. Один із найскладніших прийомів – удар з льоту. Його виконують будьяким способом. Слід звертати увагу на правильність удару по м’ячу. Необхідно намагатися ударити по м’ячу, що летить збоку, щоб спрямувати його у ворота суперника. Отже, слід повернутися обличчям до м’яча і в момент його наближення, нахиляючи тулуб убік опорної ноги, намагатись влучити серединою підйому в середину м’яча. Якщо це удається, то м’яч влучить у ціль. Якщо ні, він пролетить вище воріт. Те саме відбудеться під час удару з льоту внутрішньою стороною і зовнішньою частиною підйому.

Вправи для засвоєння цього прийому:

1. Підкинь м’яч. Станьте за 10-15 крокв від стіни. Підкиньте м’яч перед собою і в той момент, коли він опуститься приблизно до рівня колін, нанесіть удар з льоту. Виправляйте помилки спочатку в ударах внутрішнім боком ступні, а потім серединою і зовнішньою частинами підйому.

2. Накинь м’яч партнеру. Станьте лівим боком за 8-ім кроків від стіни. Завдання: нахиливши тулуб у бік опорної ноги, послати м’яч, накинутий партнером збоку. М’яч повинен опускатися збоку від вас і дещо попереду, з льоту в стіну. Після 10-15 ударів поміняйтеся з партнером ролями.

3. Один одному. Станьте з партнером за 15 кроків один від одного. Почергово ударами по нерухомому м’ячу спрямовуйте його один одному так, щоб м’яч опускався перед партнером. Той, хто приймає м’яч, має робити удар з льоту, спрямовуючи його партнеру. Необхідно виконати по 10-15 ударів.

4. Забий гол. В цьому прийомі вправляються три гравці. Один з них – воротар, другий – займає місце за 15 кроків від воріт, третій, ставши на лінії воріт за 15-20 кроків від стійки, виконує передачу м’яча другому. Той з льоту спрямовує м’яч у ворота. Після 10 ударів партнери міняються ролями.

Найчастіше футзалісти припускаються таких помилок: нога, що б’є, рухається не паралельно землі; опорна нога встановлюється біля м’яча, в результаті виходить неточний або слабкий удар. Для усування помилок слід виконати 8 ударів по м’ячу в стіну після підкидання або відскоку від землі. Необхідно стежити за нахилом верхньої частини тулуба в сторону опорної ноги і за встановленням опорної ноги. Після цього вправляйтесь разом із партнером в ударах з льоту, поперемінно посилаючи м’яч один одному.

Зупинки м’яча. Способи зупинки м’яча у футзалі є різноманітними. Їх виконують, зазвичай, уступаючи рухом тієї чи іншої частини тіла й розслабленням певних м’язових груп.

Зупинка може бути повною, після якої м’яч залишається лежати біля ніг нерухомо, і неповною, коли рух м’яча гаситься не повністю, а лише сповільнюється його швидкість і змінюється напрямок руху. У грі найчастіше використовують неповні зупинки. Адже футзал відрізняється підвищеними швидкісними діями та їх інтенсивністю, через що футзаліст не має часу спокійно розпоряджатися м’ячем. Отримуючи м’яч, гравець має швидко зорієнтуватися, куди його спрямувати. Способи зупинки м’яча доцільно розучувати одночасно з оволодінням технікою ударів.

Зупинку м’яча, що котиться внутрішньою частиною ступні у грі використовують досить часто. Адже після зупинки м’яча, нога без затримки готова спрямувати його далі. Як же виконується цей прийом? Злегка зігнуту в коліні опорну ногу виставляють уперед носком у напрямі м’яча, що наближається. Маса тіла переноситься на опорну ногу. Ногу, що зупиняє м’яч, згинають у коліні, ступню розвертають назовні, створюючи з гомілкою прямий кут. Ногу дещо спрямовують назустріч м’ячу, а в момент їх стикання, ногу м’яко відводять назад, зупиняючи м’яч. Зупинка м’яча, що котиться підошвою виконується тоді, коли м’яч рухається назустріч гравцю. Ногу, що зупиняє м’яч, злегка зігнуту в коліні, виносять йому назустріч. Піднятий угору носок й опущена вниз п’ятка немов створюють над м’ячем «навісний дах». Ступня опорної ноги паралельна напрямку руху м’яча. При стиканні м’яча з підошвою нога, за рахунок згинання в коліні, відводиться дещо назад, м’яко притискаючи м’яч до землі, а тулуб гравець подає вперед.

Під час гри у футзал доводиться «приборкувати» м’яч, який котиться не лише по землі. М’яч, що опускається, часто доводиться зупиняти підошвою, або внутрішньою частиною ступні. Техніка цих рухів така – під час зупинки м’яча внутрішньою частиною ступні опорну ногу встановлюють приблизно за 40 см попереду очікуваного місця приземлення м’яча. Ногу, що зупиняє м’яч, відводять назад, пропускаючи його, а в момент опускання м’яча на землю м’яко накривають внутрішньою частиною ступні. Під час зупинки м’яча, що опускається, підошвою опорну ногу встановлюють дещо позаду місця імовірного його приземлення. Ногу, що зупиняє, зігнуту в коліні, виносять трохи вперед. Після торкання м’яча поверхні поля його накривають підошвою за рахунок незначного випрямлення ноги, що в цю мить розслаблена.

М’яч, що летить, зупиняють внутрішньою частиною ступні або серединою підйому.

Зупинка м’яча, що летить, внутрішньою частиною ступні нагадує зупинку м’яча, який котиться, цим же прийомом, тобто опорну ногу злегка згинають у коліні, виносять її уперед-угору так, щоб м’яч стикнувся з внутрішнім боком ступні. І в ту ж мить м’яко відводять ступню назад, гасячи політ м’яча. Так зупиняють м’яч, що летить не вище рівня стегна. Більш «високий» м’яч зупиняють цим прийомом у стрибку. Якщо м’яч опускається перед футзалістом, його можна зупинити серединою підйому. При цьому опорну ногу згинають у коліні, а іншу, теж дещо зігнуту, виносять уперед-угору. Ступню відтягують униз.

М’яч, що опускається, зустрічають з серединою підйому (або носком), і ногу, що зупиняє, швидким, але м’яким рухом опускають вниз, гасячи політ м’яча.

Які ж помилки допускаються в цьому прийомі? Виконуючи зупинку м’яча, що котиться, підошвою, футзалісти часто піднімають ногу, що зупиняє, дуже високо, і м’яч прокочується під ступнею. Для точного виконання руху, слід після зупинки одразу зробити крок уперед ногою, що зупиняє. Маса тіла буде перенесена на опорну ногу, і м’яч не просковзне під ступнею.

Часто під час зупинки м’яч, торкнувшись ноги, сильно відскакує, що дає змогу суперникові оволодіти ним. Це трапляється тому, що нога сильно напружена, а м’яч, наштовхнувшись на жорстку поверхню ступні, відскакує від неї. Для ліквідації цієї помилки треба добре тренуватися слабо накачаним м’язам. Вправи для засвоєння правильного прийому:

1. Удар і зупини. Із 5 кроків направте м’яч низом у стіну, а після відскоку зупиніть. Зробіть 15 зупинок кожною ногою.

2. Зупини і передай. Станьте з товаришем за шість кроків один від одного. Передайте м’яч і зупиняйте його внутрішньою частиною ступні або підошвою. Поступово збільшуйте відстань до 8 кроків.

3. Передача в центр. Накресліть на майданчику коло діаметром 12-15 кроків. Станьте по колу, одного гравця поставте у центрі. Він почергово передає м’яч гравцям, що розташовані по колу. Отримавши м’яч від центрового, гравець повертає його назад. Перед виконанням передачі кожен зупиняє м’яч внутрішньою частиною ступні або підошвою.

4. У русі. Станьте з партнером за 7-8 кроків один від одного. Пересуваючись уперед, передавайте м’яч один одному низом, зупиняючи його ногою, як у попередній вправі. Поступово збільшуйте швидкість пересування.

5. Підкинь м’яч свічкою. Підкиньте м’яч над собою вертикально вгору і зупиніть його з льоту внутрішньою стороною ступні, потім серединою підйому. Виконайте вправу 15-20 разів кожною ногою.

Футзал – швидка гра. У фузалістів часто немає часу на обробку м’яча. Адже суперник намагається знайти будь-яку можливість для його відбирання. Тому доводиться зупиняти м’яч і стегном, і грудьми, і головою. Техніка цих прийомів аналогічна описаним вище: відповідна частина тіла, зближаючись із м’ячем, за мить до стикання з ним подається дещо назад.

Удари по м’ячу головою – це дуже ефективний технічний прийом, що дає змогу вигравати в суперника боротьбу на «другому поверсі», вражати його ворота. Проте відчутну перевагу можуть отримати лише ті футзалісти, які добре володіють технікою ударів. Засвоюючи удари, слід намагатися не лише підставляти голову під м’яч, а й нанести нею удар у потрібному напрямку.

Удари головою виконують з місця, в стрибку і кидку. Під час удару головою з місця ноги ставлять на ширину плечей і дещо згинають у колінах. Одну ногу виносять уперед. Тулуб перед ударом слід відхилити назад, а м’язи спини – напружити. Потім масу тіла швидко перенести на ногу, що стоїть попереду, і різким рухом голови вдарити лобом у середину м’яча. В момент удару очі стежать за його польотом.

Щоб нанести удар головою у стрибку, насамперед потрібно добре відштовхнутися ногами і правильно скоординувати свої рухи у найвищій точці стрибка. Стрибок роблять поштовхом як однієї, так і двох ніг. Перед ударом тулуб і голову треба відхилити назад, а в найвищій точці коротким рухом тулуба і «кивком» голови різко вдарити по м’ячу. Очі стежать за польотом м’яча.

Найскладніший удар головою – під час кидка. У футзалі його застосовують у разі неможливості зробити інший прийом. Він несподіваний для суперника. Виконують удар так: відштовхнувшись ногою впередугору, гравець змахує руками, спрямовує їх у сторони і летить у горизонтальному положенні головою вперед, стежачи за м’ячем. Пробивши по м’ячу, що летить на рівні грудей або нижче, він м’яко приземлюється на руки, а потім – на груди. При ударі боковою частиною голови необхідно відставити дальню від м’яча ногу в сторону, зігнути її в коліні й перенести на неї масу тіла. В момент удару тулуб нахиляють у бік м’яча і роблять різкий рух головою так, щоб з м’ячем стикнулася бокова частина голови. Вправи для засвоєння прийому:

1. Підвішений м’яч. Підвісьте м’яч до перекладини воріт (сучка дерева, баскетбольного кільця) так, щоб він був вище голови на 10-15 см. Виконуйте удари лобом у стрибку по підвішеному м’ячу. Зробіть 10 ударів поспіль, потім повторіть вправу.

2. Жонглер. Підкиньте м’яч над собою, відхиліть тулуб і голову назад, прогніться в попереку, м’язи спини і шиї напружте. Різким рухом тулуба і голови вперед-угору нанесіть удар по середині м’яча. Ноги, до того зігнуті в колінах, випряміть одночасно з ударом головою.

3. Біля стіни. Підкиньте м’яч над собою на 1-2 м і направте його з місця ударом голови в стіну. Зробіть 15-20 ударів.

4. Передачі м’яча. Станьте з товаришем за 4 кроки один від одного. Намагайтесь ударами головою направляти м’яч один одному так, щоб якомога довше протримати його в повітрі. Вправу слід виконувати багато разів, поступово збільшуючи відстань між вами.

5. Крізь кільце. До перекладини воріт, баскетбольного кільця або гілки підвісьте гімнастичний обруч так, щоб його нижній край був на рівні голови. Станьте з партнером по обидві сторони обруча на відстані 2-2,5 м до нього. Підкиньте м’яч руками над головою і, ударивши лобом, направте його партнеру крізь обруч. Партнер ловить м’яч руками і виконує аналогічну вправу.

Найтиповіші помилки під час виконання цього прийому такі: удар по м’ячу не лобом, а маківкою; удар лише за рахунок кивка головою, а не руху тулубом. Нерідко під час удару футзалісти надто низько опускають голову і не дивляться на м’яч, що призводить до промаху. Щоб позбавитися цих недоліків, слід виконувати вищевказані вправи 1-3. На початку навчання необхідно використовувати слабо накачаний м’яч. Ведення м’яча. Ведення м’яча широко використовується у футзалі для виходу гравців на вільну позицію або коли всі партнери «закриті» і немає кому зробити точну передачу. Футзаліст має добре володіти цим прийомом.

Ведення виконують несильними ударами-поштовхами ногою по м’ячу внутрішніми частинами ступні, носками, зовнішніми частинами підйому. Щоб контролювати м’яч, йому надають зворотного обертання. В цьому випадку удари-поштовхи роблять у нижню частину м’яча. Насамперед слід намагатися під час руху з м’ячем бачити м’яч і обстановку на полі. Якщо на шляху зустрічаються суперники, то необхідно сильно посилати м’яч уперед, що дасть змогу збільшити швидкість руху. Якщо суперник знаходиться в безпосередній близькості, то м’яч не слід далеко відпускати. Якщо суперник атакує з правого боку, можна перевести м’яч на ліву ногу, і навпаки. Вправи для засвоєння прийому:

1. Прямою. Ведіть м’яч по прямій у повільному темпі так, щоб під час кожного кроку торкалися його ногою. Чергуйте ударипоштовхи правою і лівою ногами.

2. Колом. Зробіть на підлозі коло діаметром 8-9 кроків. Намагайтесь вести м’яч по його лінії, штовхаючи то правою, то лівою ногами. Спочатку вправляйтесь у повільному темпі.

3. Коридором. Зробіть на полі коридор довжиною 20-25 кроків і шириною на один крок. Ведіть м’яч коридором, правою і лівою ногами. Поступово зменшуйте ширину коридору до 50 см.

4. Змінюючи напрям і швидкість. Ведіть м’яч полем, довільно змінюючи напрям руху і швидкість. Можна розставити на полі орієнтири (камені, прапорці, стійки), які треба обвести.

Основні помилки при виконанні цього прийому: м’яч далеко відскакує від ноги або погляд гравця постійно прикутий до нього. В чому причина цих помилок? У першому випадку-сильно закріплений гомілковостопний суглоб. У результаті удари-поштовхи по м’ячу надто жорсткі. Для виправлення цієї помилки треба потренуватися у веденні слабо накачаного м’яча. У другому випадку – сильно нахилена вниз голова. Звільнитися від цієї помилки дозволить багаторазове виконання такої вправи: поставте перед собою орієнтир і ведіть м’яч уперед, тримаючи в полі зору і його і м’яч.

Обманні рухи (фінти). У грі часто доводиться виконувати обманні рухи, які ще називають фінтами. Ці прийоми покращують гру, роблять її видовищною. Вони потрібні для звільнення від опіки суперника або обігравання його.

Фінти виконуються як ногами, так і тулубом. Вони немов складаються з розрахунку на те, щоб увести суперника в оману, та істинного, який починається одразу після реагування суперника на обманний рух. Удаваний рух доцільно виконувати в повільному темпі, щоб суперник його добре бачив, а справжній – швидко.

Для засвоєння фінтів спочатку виконайте такі вправи без м’яча:

1. Після повільного бігу зробіть ривок управо(вліво) або вперед.

2. Після швидкого бігу різко зупиніться і знову виконайте ривок, але в іншому напрямі.

3. Побігайте між деревами, весь час змінюючи напрям руху.

4. Зробіть ривок, а потім несподівано виконайте випад у бік і знову зробіть ривок.

5. Поставте на майданчику одну за одною 6-7 стійок. Відстань між ними 2-3 кроки. Бігайте між ними зигзагоподібно.

6. Зробивши прискорення, зупиніться і виконайте обманний рух тулубом.

Після засвоєння цих вправ приступайте до оволодіння фінтами. Для цього використайте обвідку стійок, гру один на один тощо. Намагайтесь також застосовувати обманні рухи під час гри у мініфутбол (футзал). Безумовно, незабаром ви відчуєте впевненість у своїх силах і навіть зможете винайти свої “коронні” фінти. Це зробить вашу гру більш результативною і привабливою для глядачів.

Відбирання м’яча. Володіти прийомами відбирання м’яча необхідно всім, хто захоплюється футзалом. Адже у цій грі кожному гравцеві доводиться діяти і в захисті, і в нападі. Найчастіше у грі застосовуються такі способи, як відбирання м’яча перехопленням та у шпагаті. У такій послідовності доцільно вивчати техніку відбирання. Слід враховувати, що відбирання м’яча поштовхом – це ефективний прийом у великому футболі, а у футзалі він заборонений. У великому футболі цей прийом, як правило, використовується проти суперника, який веде м’яч поруч, і поштовх відбувається в момент, коли маса тіла суперника перенесена на дальню від захисника ногу.

При застосуванні футзалі такого прийому призначається штрафний або 6-метровий удари. У цьому також полягає відмінність футзалу від футболу.

Відбирання м’яча перехватом у футзалі використовують дуже часто. Коли суперник, рухаючись із м’ячем назустріч, відносно далеко відпускає м’яч, потрібно, вибравши момент, різким рухом оволодіти м’ячем або спробувати відбити його, виставивши на його шляху ногу.

Під час гри можна застосувати різні способи відбирання м’яча. Основний прийом виконують так: зблизившись із суперником, що володіє м’ячем, слід намагатися зайняти вигідну позицію на його шляху і щоб нога, яка б’є, повторювала майже ті самі рухи, що й під час удару внутрішньою частиною ступні: спочатку її відводять назад і сильно напружують м’язи, після чого виносять уперед, зустрічаючи м’яч. У цей момент суперник наштовхнувшись на вас, за інерцією продовжує рух уперед, залишаючи м’яч у ваших ногах.

Відбирання м’яча у шпагаті – дуже складний технічний прийом. Шпагат застосовується в тих випадках, коли вже немає можливості відібрати м’яч у суперника будь-яким іншим способом. Цей прийом можна виконати, знаходячись збоку паралельно суперника, який володіє м’ячем. Водночас слід пам’ятати, що під час виконання шпагату, поверхні поля послідовно торкаються зовнішня частина випрямленої ноги, стегно і, нарешті, тулуб. Падіння слід пом’якшувати рукою, спираючись нею об землю з боку ноги, яка б’є. Опорну ногу, що залишилася позаду, згинають у коліні. Цьому технічному прийому варто приділяти серйозну увагу, оскільки неправильне застосування шпагату інколи призводить до порушення правил гри. Більше того, неправильне виконання може призвести до травми як самого гравця, так і суперника. Вправи для засвоєння прийому:

1. Стоячи на місці. Той, хто відбирає м’яч, стоїть на місці. На нього один за одним із певним інтервалом ведуть м’яч три партнери. Коли до нього наближається черговий гравець, він виставляє ногу назустріч м’ячу.

2. Як у грі. Вправляються одночасно двоє гравців. Один із них відбираючий, інший – ведучий. Партнери стають за 15 кроків один від одного. При наближенні гравця, який веде м’яч, партнер наближається до нього і відбирає м’яч. Потім партнери міняються ролями. Кожен відбирає по 8-10 разів.

3. Вибери момент. Разом з партнером виконайте таку вправу. Спочатку розподіліть ролі: один нападаючий (але без м’яча), інший – захисник. Крокуйте майданчиком плечем до плеча. Вибравши момент, коли партнер переступить на дальню від нього ногу, захисник штовхає його в плече. Міняйтесь ролями.

4. Під час бігу. Вправа аналогічна попередній. Різниця в тому, що партнери повільно біжать майданчиком.

5. З м’ячем. У цій вправі вводиться м’яч, а зміст такий самий, як і в попередній вправі. Гравець, який володіє м’ячем, заважає його відбиранню, виставляючи плече назустріч плечу суперника.

6. З набивним м’ячем. Розкладіть кілька набивних м’ячів через 3-4 кроки один від одного. Біжучи, виконуйте підкат, вибиваючи набивні м’ячі.

1. Братусь В. И. Страницы истории футзала в Украине. Киев, 2011. 484 с.

2. Губа В. П. Теория и методика мини-футбола (футзала) : учебник. Киев : Спорт, 2016. 200 с.

3. Кособуцький Ю. Ф., Григорович О. С., Пасевич А. М. Мініфутбол. Тактичні дії в нападі Рівне : НУВГП, 2018. 33 с.

4. Костенко М. П., Краснов В. П., Отрошко О. В. ФУТЗАЛ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ : навч.-метод. посібник для науково-педагогічних працівників кафедр фізичного виховання та студентів неспеціалізованих вищих закладів освіти. Київ : НУБіП України, 2019. 87 с.

5. Лисенчук Г. А., Рымко А. В., Лисенчук С. Г. Упражнения для технико-тактической подготовки в мини-футболе: метод. рекомендации. Киев : [Б.п.], 1998. 90 с.

6. Левчук В. Є. Міні-футбол : вправи, ігри, стандарти : метод. посібник. Львів : Укр. технології, 2006. 116 с.

Зміни у футболі: затверджено правило п’яти замін, від VAR можна тимчасово відмовитися

Затверджено п’ять замін по ходу поєдинку. Команди отримають три відрізки по ходу гри для проведення замін. Також міняти гравців можна буде під час перерви. Це дозволить надати гравцям більше часу на відпочинок, який їм знадобитися у зв’язку з необхідністю проводити багато матчів у стислі терміни.

До пандемії в основний час матчу було дозволено проводити по три заміни, а також ще одну – в додатковий час.

Також IFAB дозволив турнірам, які використовують систему відеоповторів VAR, відмовитися від неї на період доигравання нинішнього сезону.

Обидві зміни мають добровільний характер – кожен чемпіонат буде в праві їх не застосовувати.

Більшість турнірів у світі були зупинені через пандемію коронавірусу.