§ 28. Умови ґрунтоутворення. Основні типи ґрунтів

Умови ґрунтоутворення. Утворення ґрунтів — складний процес, який триває сотні або й тисячі років. Ґрунти України сформувалися в результаті взаємодії різних ґрунтотвірних чинників — материнських порід, природних вод, клімату, рельєфу, рослинного покриву, життєдіяльності тварин і мікроорганізмів, господарського впливу людини (мал. 80).

Ґрунтотвірна (материнська) порода — середовище, у якому відбувається діяльність живих організмів, а також вихідний матеріал, з якого формується ґрунт. Якість ґрунту залежить насамперед від хімічного складу гірської породи. Чим більше хімічних елементів у породі, тим кращим буде ґрунт, і навпаки. Велике значення мають механічний склад і будова породи. Від них залежать фізичні властивості ґрунту, його щільність, водний, повітряний і тепловий режими, глибина залягання ґрунтових вод. Усе це впливає на характер ґрунтоутворювальних процесів, мінералізацію й гуміфікацію рослинних решток, швидкість накопичення й переміщення речовин у ґрунті.

Мал. 80. Ґрунтотвірні чинники

Найцінніші ґрунтотвірні породи — карбонатні леей, лесовані суглинки, менш цінні — безкарбонатні суглинки. Бідними материнськими породами є кварцові піски. Ґрунти, які утворюються з порід, що містять багато солей, характеризуються великим умістом легкорозчинних солей.

Материнські породи (підґрунтя) визначають мінеральний склад, а також фізичні й хімічні властивості ґрунту. В Україні такими породами є четвертинні відклади — переважно лесові й піщані. Від них до ґрунту потрапляють дрібні тверді частки — глина й пісок, а в гірських районах до них долучаються гравій і щебінь.

Активно впливає на формування різних типів ґрунтів клімат, зокрема співвідношення тепла й вологи на певній території. За надмірного зволоження формуються заболочені ґрунти, у яких можуть утворюватися торфовий шар і глей — сизі плями зі сполук заліза. Натомість недостатнє зволоження ґрунту спричинює формування солончаків: до поверхні на місце вологи, що швидко випаровується, піднімається вода з глибин разом із розчиненими солями. Також клімат впливає на ґрунтоутворення через рослинність. У теплому й достатньо зволоженому кліматі формується пишна трав’яна рослинність, після відмирання якої утворюється багато перегною (гумусу). І навпаки, за надмірної сухості клімату формується розріджений рослинний покрив, через що утворюється мало перегною, тому й ґрунти будуть менш родючими або й бідними.

Тварини, що живуть у ґрунті (дощові черви, кроти), розпушують його й подрібнюють рештки рослин, які мікроорганізми (різні бактерії) перетворюють на перегній. Вони розщеплюють органічні рештки на мінеральні речовини та хімічні елементи. Тільки в такому вигляді їх знову можуть засвоювати рослини. Крім того, перегній і кальцій склеюють тверді мінеральні частки в грудки різного розміру, між якими в ґрунт проникають вода й повітря.

Господарська діяльність людини може підвищити родючість ґрунту завдяки науково обґрунтованому його обробленню або ж знизити її через нераціональне господарювання. Важливе значення для поліпшення якості ґрунтів має внесення органічних і мінеральних добрив (мал. 81, с. 136).

Процес ґрунтоутворення дуже повільний. В Україні, яка розташована в середніх широтах помірного поясу, для утворення родючого шару ґрунту завтовшки 0,5-2 см знадобиться приблизно 100 років.

Найважливішою складовою ґрунту є гумус, тобто перегній, який утворюється з органічних решток, що постійно потрапляють у ґрунт, де розкладаються й синтезуються. Гумус у ґрунті робить його пухкішим, поліпшує повітро- й водопроникні властивості.

Мал. 81. Карта родючості ґрунтів України

Основною ознакою ґрунту є його родючість, що істотно відрізняє ґрунт від гірської породи, з якої він утворився. Родючістю ґрунту називають його здатність забезпечувати рослини всім необхідним для їх росту й розвитку — водою, повітрям, поживними речовинами.

Структура ґрунту. Ґрунтові горизонти. Структура ґрунту — здатність ґрунту розпадатися на окремі частини певного розміру й форми. Ґрунт буває структурним і безструктурним. Структурний ґрунт розділений на частини різної форми й величини. У безструктурному ґрунті його складові (механічні елементи) не з’єднані між собою, вони існують відокремлено або залягають суцільною зцементованою масою.

Шари ґрунтів з однаковими ознаками називають ґрунтовими горизонтами. Сукупність ґрунтових горизонтів, об’єднаних процесом ґрунтоутворення, становить ґрунтовий профіль. Будова ґрунтового профілю визначається ознаками окремих ґрунтових горизонтів, які закономірно переходять один в інший. Серед них: лісова підстилка чи степова повстина, гумусовий горизонт, горизонт вимивання, перехідний горизонт, материнська порода.

Основні типи ґрунтів, закономірності їх поширення. В Україні поширені такі основні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, дернові; буроземи; сірі, ясно-сірі й темно-сірі лісові; чорноземи й каштанові; коричневі; лучні й болотні; солонці, солончаки й солоді (мал. 82).

Мал. 82. Основні типи ґрунтів України: А — перегнійно-акумулятивний горизонт; Б — горизонт вимивання ґрунтових розчинів; В — ґрунтотвірна (материнська) порода

Під час проведення ґрунтового картографування в Україні виявлено майже 650 видів ґрунтів. Різні типи ґрунтів займають різну площу.

Дерново-підзолисті та дернові ґрунти поширені переважно в північній (поліській) частині України. Ґрунтотвірні породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними й супіщаними льодовиковими та водно-льодовиковими відкладами. Ґрунти формуються в умовах надмірного зволоження. Під заболоченими лісами чи на луках утворюються оглеєні ґрунти. На зволожених територіях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах, формуються дерново-борові ґрунти. Потужність їх гумусового горизонту становить 18-24 см. Ці ґрунти характеризуються низьким умістом гумусу (1,5-2 %), несприятливими фізичними властивостями й невисокою родючістю. Вони потребують угноєння й унесення мінеральних добрив. На Поліссі в місцях виходу на поверхню відкладів крейди сформувалися досить родючі дерново-карбонатні ґрунти.

У лісостеповій зоні, а також у південних районах Полісся поширені сірі й ясно-сірі лісові ґрунти — перехідні від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів. Вони сформувалися на лесовому підґрунті під широколистими лісами. У розріджених лісах утворилися темно-сірі опідзолені ґрунти. Уміст гумусу в них невеликий — 1,8-4,3 %, потужність гумусового горизонту — 26-47 см. Основні ґрунтотвірні породи — пористі леси й лесоподібні суглинки, які здатні накопичувати вологу. Регулювання водного режиму цих ґрунтів є важливою умовою підвищення їх родючості.

Найпоширеніші в Україні чорноземи й каштанові ґрунти. Найродючішими є чорноземи. Вони займають найбільшу площу, мають велику потужність, зернисту структуру. Чорноземи багаті на гумус (4-6 %), гумусовий горизонт має потужність 60-80 см. Вони помірно зволожені, мають темно-сіре забарвлення. Основними ґрунтотвірними породами є леей й лесоподібні суглинки.

Формування різних підтипів чорноземів підпорядковане широтній зональності. У зоні лісостепу формуються чорноземи опідзолені й типові, у північному степу — чорноземи звичайні, у центральній степовій частині й на південному заході — чорноземи південні. Звичайні, типові й опідзолені чорноземи України належать до найродючіших ґрунтів світу.

У сухому південному степу поширені темно-каштанові ґрунти, а в сухих умовах причорноморських і присиваських степів — каштанові. Вони мають менш потужний гумусовий горизонт (до 55 см), уміст гумусу в них становить 1,3-2,9 %.

На півдні в районах із субтропічним кліматом переважають коричневі й червоно-коричневі ґрунти (Південний берег Криму). Уміст гумусу в них становить 3 % і вище. Ці ґрунти формуються в умовах недостатнього (у теплий період) зволоження.

Лучні й болотні ґрунти не повного мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природно-кліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. У степових районах лучні й болотні ґрунти засолені. Лучні ґрунти формуються в умовах значного зволоження, болотні — перезволоження.

Усі лучні й болотні ґрунти потребують осушувально-зрошувальної водної меліорації. Однак великомасштабна осушувальна меліорація, яка інтенсивно проводилася на Поліссі, не завжди давала позитивні результати. Спостерігалося пересушення земель, а в період інтенсивних опадів вода затоплювала великі площі. Дотримання виважених і науково обґрунтованих підходів щодо водної меліорації має дуже важливе екологічне значення.

У південних посушливих районах поширені солончаки, солонці й солоді. Їх площа за останні роки поступово збільшується, що призводить до зменшення площі продуктивних ґрунтів. Особливо інтенсивно цей процес відбувається поблизу великих дніпровських водойм у південній і центральній частинах України, а також на поливних землях.

Солончаки утворюються внаслідок випаровування мінералізованих ґрунтових вод, що залягають близько від поверхні. Вони поширені в південній частині України. Загалом солончаки займають порівняно невеликі території. Значну площу охоплюють в Україні солонці, які засолені менше за солончаки. У пониззі, на добре зволожених землях Причорномор’я й Приазов’я, поширені солоді, що сформувалися внаслідок вилуговування засолених ґрунтів.

Бурі лісові (буроземи) і буро-підзолисті ґрунти поширені в межах лісової смуги висотних поясів Карпат, а також у Передкарпатті та Закарпатті, на північних схилах Кримських гір. Ці ґрунти формуються в умовах достатнього зволоження, тривалого теплого періоду, переважно за участю мікроорганізмів, під листяними або хвойними лісами. На вузькій смузі Південного берега Криму переважають червоно-бурі та коричневі ґрунти.

Дослідження В. Докучаєва. Василь Докучаєв (1846-1903) — відомий природознавець, основоположник наукового генетичного ґрунтознавства та зональної агрономії. У 1888-1894 рр. на запрошення Полтавського губернського земства очолював експедицію, що вивчала ґрунти, рослинність і геологічні умови Полтавщини. За його ініціативи було складено ґрунтові карти губернії, створено в м. Полтаві природничо-історичний музей. В. Докучаєв видав монографію «Наш степ раніше й тепер», розробив методику визначення, чи були раніше ліси на південних українських теренах. Нагороджений золотою медаллю й орденом «За заслуги в землеробстві» на Всесвітній виставці в Парижі 1889 р. Учений сформулював так званий закон зональності, що показує «найтісніший зв’язок клімату, ґрунтів, тваринних і рослинних організмів» і «співвідношення між зонами природи взагалі й усім життям, усією діяльністю людини».

Дискусійний клуб

Що, на вашу думку, означає вислів: «Ґрунт сам себе удобрює»?

Карта ґрунтів. На карті ґрунтів (мал. 83) відображено поширення типів і різновидів ґрунтів на певній території. Для складання карт проводять експедиційні дослідження — зйомку (знімання) ґрунтового покриву. Залежно від мети й призначення ґрунтознавчі дослідження проводяться в межах окремих сільськогосподарських чи лісових господарств, природних або адміністративних районів, областей, країв, природних зон, держав.

Мал. 83. Карта ґрунтів України

• Ґрунт — особливе природне тіло, верхній пухкий родючий шар. До складу ґрунту входять різні мінеральні (вода, повітря, мінеральні солі, пісок і глина) та органічні (перегній) речовини.
• Ґрунтотвірними чинниками є материнські породи, вода, клімат, рельєф, рослинність, життєдіяльність тварин і мікроорганізмів, господарський вплив людини.
• На рівнинній частині України сформувалися такі основні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземи (опідзолені, типові, звичайні, південні), каштанові, лучні, болотні, солонці, солончаки, солоді.
• На рівнинній частині України поширення ґрунтів підпорядковане закону широтної зональності, а в горах — вертикальної поясності.

Основні терміни й поняття

Ґрунтовий профіль — сукупність певних ґрунтових горизонтів, що відображає їх закономірні зміни від поверхні до материнської породи.

Ґрунтові горизонти — послідовні шари, які змінюються з глибиною.

Ґрунтотвірна (материнська) порода — середовище, у якому відбувається діяльність живих організмів, а також вихідний матеріал, з якого формується ґрунт.

Гумус — органічна складова ґрунту, яка містить велику кількість поживних речовин.

Запитання та завдання

• 1. Поясніть, під впливом яких чинників формується ґрунт. Назвіть основні типи ґрунтів України.
• 2. Охарактеризуйте дерново-підзолисті ґрунти та чорноземи. Чим вони відрізняються?
• 3. Які існують закономірності поширення ґрунтів на рівнинній частині України та в горах? Поясніть основні причини такого поширення.
• 4. Яких заходів необхідно вжити для збереження родючості ґрунтів?

Дослідження

Проаналізуйте, як діяльність людини впливає на родючість ґрунтів.

• Найбільш родючими ґрунтами не тільки в Україні, а й у світі є чорноземи. Гумусний шар у них може сягати 120 см! Про їх родючість у народі казали: «Земля така добра, що посадиш оглоблю, то виросте тарантас».
• Відомий англійський біолог Чарльз Дарвін написав про дощових черв’яків: «певно, жодна інша тварина у світі не відіграє такої важливої ролі в природі. Армія цих підземних копачів на 1 га ґрунту становить 130 тис. особин. За рік вони перевертають понад 30 т землі».

Готуємося до наступного уроку

Підготуйте повідомлення про рослини, занесені до Червоної книги України.

§ 30. Основні типи грунтів України. Ґрунтові ресурси

• Закономірності поширення та класифікація ґрунтів в Україні. У зв’язку з неоднаковим проявом чинників ґрунтоутворення різних частин нашої держави її ґрунтовий покрив вельми різноманітний. В Україні чітко простежуються дві закономірності у поширенні ґрунтів: на рівнинних територіях – широтна зональність, у гірських областях – вертикальна (висотна) поясність.

Завдання: Використовуючи карту ґрунтів України, простежте напрямок їхньої зміни у рівнинній частині. Назвіть основні типи ґрунтів, що сформувалися на рівнинах і в горах.

Кожній кліматичній області та природній зоні властиві свої зональні типи ґрунтів. Ґрунти поділяють на типи залежно від будови ґрунтового профілю, тобто наявності або відсутності тих чи тих горизонтів, їхньої потужності. Типи ґрунтів одержали назву за своїм забарвленням (наприклад, сірі лісові, чорноземи, каштанові) і поділяються на підтипи з огляду на ступінь вираженості у їхній будові певних горизонтів. За механічним складом, тобто переважанням у ґрунті піску або глини, виокремлюють різновиди ґрунтів: піщані, супіщані, суглинисті, глинисті.

Завдання: Поміркуйте, як наявність піску або глини у ґрунті впливає на його родючість. Які ґрунти за механічним складом є найродючішими і чому? Чи можна штучно регулювати механічний склад ґрунту?

Залежно від прояву чинників ґрунтоутворення ґрунти бувають структурні та безструктурні. Структура впливає на родючість ґрунту. Структура ґрунтів – їхня здатність розпадатися на окремі грудочки різної форми і розмірів.

Найкращою є зерниста структура, коли грудочки мають діаметр 1-10 мм. Саме такі частки забезпечують високий ступінь проникнення у ґрунт води і повітря. У цих ґрунтах достатньо гумусу та глинистих часток для формування грудочок. Безструктурні ґрунти не утворюють грудочок через малий вміст гумусу. Такі ґрунти не утримують у собі воду, зазнають вітрової ерозії та, як наслідок, є малородючими.

Ґрунтовий покрив України доволі різноманітний. На її рівнинній частині з півночі на південь виділяють чотири основні ґрунтові зони: дерново-підзолистих, сірих лісових, чорноземних і каштанових ґрунтів.

• Дерново-підзолисті ґрунти. На Поліссі та у Прикарпатті під мішаними лісами в умовах надмірного зволоження сформувалися дерново-підзолисті ґрунти (мал. 114). Для їхнього ґрунтового профілю характерний поверхневий шар лісової підстилки (А₀) завтовшки 2-5 см, складений опалим листям, хвоєю, сухими плодами і гілками дерев. Під ним міститься особливий шар дернини (А_Д) з напіврозкладених органічних решток. Гумусовий шар (А₁) тонкий (8-10 см), темно-сірого кольору. За ним утворився потужний (до 20 см) шар вимивання (А₂). Через промивний режим він має світло-сіре забарвлення та недовгі язики, що переходять у наступний горизонт В – перехідний. У нього бурий колір і потужність до 80 см. Материнською породою (С) для цих ґрунтів на Поліссі є зандрові піски та морена, що лишилися після танення давніх льодовиків.

Дерново-підзолисті ґрунти характеризуються невисокою родючістю. Вони часто безструктурні, за механічним складом переважно піщані та супіщані.

Мал. 114. Ґрунтовий профіль дерново-підзолистих ґрунтів

Мал. 115. Ґрунтовий профіль сірих лісових ґрунтів

У них малий вміст гумусу: лише 1,5-2,5 %. Через надмірне зволоження дерново-підзолисті ґрунти мають кислу реакцію, що сприятливо не для всіх культурних рослин. Для поліпшення якості дерново-підзолистих ґрунтів застосовують заходи меліорації.

Меліорація (з латин. – поліпшення) – усі види робіт з охорони та підвищення родючості ґрунтів. Для нейтралізації кислої реакції ґрунтів проводять їх вапнування. Для боротьби з перезволоженням застосовують осушення, прокладаючи меліоративно-осушувальні канали. За умови внесення достатньої кількості мінеральних добрив ці ґрунти стають придатними для використання у рослинництві. На них добре ростуть картопля, жито, хміль, горох.

• Сірі лісові ґрунти. Під ділянками широколистяних лісів лісостепу в умовах теплого та помірно вологого клімату утворилися сірі лісові ґрунти (мал. 115). У межах України вирізняють підтипи, які змінюються з півночі на південь: ясно-сірі, сірі й темно-сірі. Для будови їхнього профілю притаманна лісова підстилка (А₀) товщиною 1-2 см. Під нею – достатньо потужний гумусовий горизонт (A₁) темно-сірого кольору з великою кількістю коренів трави, що досягає 20 см. Під ним сформувався невеликий шар вимивання (А₂), який значно тоншає з півночі на південь. Перехідний горизонт (В) доходить до глибини 120 см і має буре забарвлення. Сірі лісові ґрунти лежать на лесових породах, збагачених кальцієм, в умовах промивного режиму.

Сірі лісові ґрунти доволі родючі. Вони структурні, за механічним складом супіщані та суглинисті. Вміст гумусу зростає від 2,5 % у ясно-сірих до 5 % у темно-сірих ґрунтах. Сірі лісові ґрунти потребують певних заходів меліорації. Оскільки вони слабокислі, іноді необхідне вапнування. Кількість поживних речовин у ґрунтах зростає з просуванням на південь від ясно-сірих до темно-сірих. Розташовані на схилах височин сірі лісові ґрунти зазнають водної ерозії, тому варто вживати заходів боротьби з нею: закріплення схилів рослинністю, повздовжнє розорювання схилів, їх терасування тощо.

• Чорноземні ґрунти та їхні основні підтипи. У середній і південній частинах України в межах лісостепової та степової зон поширені найкращі ґрунти світу – чорноземи. Вони сформувалися на лесовидних породах в умовах достатнього й недостатнього зволоження. Чорноземи мають зернисту структуру і добрі водоповітряні властивості.

В Україні з півночі на південь розрізняють такі підтипи чорноземів: опідзолені та вилузувані, типові (мал. 116), звичайні (мал. 117) й південні (див. мал. 118).

Мал. 116. Ґрунтовий профіль чорноземів типових

Мал. 117. Ґрунтовий профіль чорноземів звичайних

Вміст гумусу в них великий. Він, відповідно, збільшується від 5 % до 8 %, а потім знову зменшується до 5 %. Ґрунти багаті на поживні речовини. У будові ґрунтового профілю під шаром лісової підстилки або степової повстини (А ) лежить дуже потужний гумусовий горизонт (А ), товщина якого зростає на південь від 50 см до 80 см, а потім дещо тоншає. Забарвлення горизонту інтенсивно чорне. Найпотужнішим шаром гумусу, що сягає 1,5 м, вирізняються чорноземи типові, які сформувалися на лівобережжі лісостепу. Саме ці ґрунти вивчав В. Докучаев. Перехідний горизонт (В) має темно-буре забарвлення. Материнська порода (С) – лес. Горизонти В і С помітні неозброєним оком за вмістом сполук кальцію. За реакцією чорноземні ґрунти – нейтральні. Лише опідзолені та вплутувані чорноземи є слабокислими. Вони структурні, за механічним складом суглинисті й супіщані. Із заходів меліорації чорноземи на пагорбах потребують боротьби з водною ерозією. Чорноземи південні зрошують.

Мал. 118. Ґрунтовий профіль чорноземів південних

• Каштанові ґрунти. На півдні Причорноморської низовини і в Степовому Криму поширені каштанові ґрунти (мал. 119). Вони розвинулися в умовах недостатньої кількості опадів і високої температури на засолених материнських породах, що містять гіпс. Для них характерний достатньо потужний гумусовий горизонт сіро-каштанового кольору товщиною 15-25 см. Перехідний горизонт (В) бурого кольору сягає глибини 60 см. Материнська порода (С) – лесовидні суглинки. Майже 50 % загальної площі займають солонці. У межах України з півночі на південь змінюються два підтипи каштанових ґрунтів: темно-каштанові й каштанові. Вміст гумусу в них зменшується від 4 до 2 %. Ґрунти безструктурні. За механічним складом – супіщані та піщані.

Каштанові ґрунти часто зазнають вітрової ерозії. За хімічною реакцією вони слаболужні. За умов меліорації дають високі врожаї культурних рослин: кавунів, винограду, соняшнику. Основними заходами меліорації є зрошення у поєднанні з гіпсуванням (для нейтралізації лугів) і внесенням мінеральних добрив.

• Коричневі та червоно-бурі ґрунти. На Південному березі Криму в умовах субтропічного клімату незначною смугою сформувалися родючі коричневі (мал. 120) та червоно-бурі ґрунти. Вони мають під лісовою підстилкою потужний (30-40 см) гумусовий горизонт коричневого кольору. Перехідний горизонт (В) яскраво-коричневого кольору заглиблюється до 90 см. Ґрунти утворилися на вапняках. Вміст гумусу достатньо великий – 3,5-4 %. Ґрунти структурні. За хімічною реакцією нейтральні. Вирізняються високою родючістю.

Мал. 119. Ґрунтовий профіль каштанових ґрунтів

Мал. 120. Ґрунтовий профіль коричневих ґрунтів

• Азональні типи ґрунтів. У межах України, крім зональних типів ґрунтів, сформувалися азональні, тобто поширені у різних природних зонах у зв’язку зі специфічними природними умовами. Так, у заплавах річок значні площі займають лучні й дернові ґрунти. У зоні мішаних лісів в умовах надмірного зволоження і високого рівня ґрунтових вод утворилися болотні ґрунти.

На півдні серед каштанових ґрунтів можна зустріти солончаки, солонці та солоді, які не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти.

• Ґрунти гірських областей. У горах спостерігається вертикальна (висотна) поясність ґрунтів. Гірські ґрунти щебенюваті, з низьким вмістом перегною, тому малородючі. В Українських Карпатах з висотою ґрунти змінюються від дерново-підзолистих до бурих лісових і гірсько-лучних. У Кримських горах поширені бурі лісові, а на яйлах – лучні ґрунти.

• Що таке ґрунтові ресурси та земельний фонд. Ґрунти одне з найбільших багатств України. Саме ґрунти на 98 % забезпечують людство продуктами харчування. Решту дають водойми.

Ґрунтові ресурси – це всі ґрунти, які використовуються або можуть бути використані у господарській діяльності. Ґрунтові ресурси вичерпні, але відновні за умови раціонального їх використання. У зв’язку з дуже повільними темпами ґрунтоутворення руйнування ґрунтів є украй небезпечним явищем.

Земельний фонд держави – це всі її території, що вкриті ґрунтами, незалежно від їхнього ступеня родючості та характеру використання. В Україні він становить 603,6 тис. км 2 . Лише 0,1 тис. км 2 – це території, позбавлені ґрунтів: яри, незакріплені піски, кар’єри тощо.

• Структура земельного фонду України. Структура земельного фонду дуже сприятлива для господарської діяльності. Залежно від призначення в Україні виділяють такі землі: сільськогосподарські угіддя, лісовий фонд, водний фонд, антропогенна забудова, заповідний фонд, інші землі (мал. 121).

Мал. 121. Структура земельного фонду України

На сільськогосподарських угіддях, які становлять 70,5 % земельного фонду країни, розвивають різні галузі рослинництва і тваринництва. Орні землі займають 56,9 % земельного фонду, що є одним із найвищих показників у світі. На пасовища й сіножаті, які використовують для заготівлі кормів і випасання худоби, припадає відповідно 7,7 % та 4 % земельного фонду. Під садівництво і виноградарство відведено незначні площі (1,9 % земельного фонду).

Лісовий фонд України має невеликі площі – 16,6 % території. Він охоплює природні лісові масиви Полісся, Лісостепу, Українських Карпат і Кримських гір, а також штучні лісонасадження в межах степової зони (захисні лісосмуги).

Землі водного фонду (3,9 % площі) зайняті річками, озерами, болотами, штучними водоймами, водогосподарчими спорудами. За рахунок будівництва водосховищ і каналів істотно збільшився водний фонд України, що призвело до вилучення з господарського використання значних площ земель.

Площі антропогенної забудови безперервно зростають. До них належать землі під містами, промисловими об’єктами, наземними шляхами сполучення тощо.

На землях природоохоронного призначення (заповідний фонд – 3 %) розміщено біосферні та природні заповідники, природні національні парки, заказники, дендрологічні парки, ботанічні сади, пам’ятки природи тощо. На цих землях заборонено діяльність, яка призводить до порушення їхніх природних комплексів.

Також виділяють землі рекреаційного призначення, що використовують для відпочинку і туризму.

• Проблеми використання ґрунтів в Україні. Ґрунти найважливіше природне багатство України. Більш як 65 % ґрунтового покриву України припадає на чорноземи. Для підвищення родючості ґрунтів широко застосовують різні види меліоративних робіт: зрошення, осушення, хімізацію, боротьбу з негативними природними процесами та явищами (вітровою і водною ерозією, забрудненням, засоленням ґрунтів та ін.). Водночас непродумане господарське використання ґрунтів призводить до негативних наслідків: погіршується їхня структура, зменшується родючість. Усі землі України потребують дбайливого використання й охорони. У результаті антропогенної діяльності загострюється проблема скорочення орних земель.

Через неправильні методи господарювання на значних площах прискорюється ерозія ґрунтів. Так, на 1/3 загальної площі сільськогосподарських угідь спостерігається водна ерозія, понад 1/2 земель зазнають впливу вітрової ерозії. У зоні аварії на Чорнобильській АЕС унаслідок радіоактивного забруднення майже 2 тис. км 2 земель вилучено з господарського використання. У районах розробки корисних копалин відкритим способом ґрунтовий покрив знищується. Території, позбавлені ґрунтів, називають «місячними ландшафтами». Вони потребують рекультивації.

Рекультивація (з латин. – повертаю) – комплекс заходів із повного або часткового відновлення ґрунтів.

Відновлення ґрунтів – складний і тривалий процес, який передбачає комплекс послідовних заходів. Перед початком видобутку корисних копалин кар’єрним способом ґрунти слід зняти й перевезти в інше місце для тимчасового зберігання. Після закриття кар’єру необхідно розпочати рекультивацію з виположування та закріплення схилів, або їх терасування. Це варто робити, щоб запобігти водній ерозії. Після цього можна завезти ґрунти й обов’язково посадити рослини для відновлення процесів ґрунтоутворення.

Від надмірного зрошення відбувається вторинне засолення і заболочування чималих площ. Під дією гербіцидів у ґрунті різко зменшується кількість мікроорганізмів. Небезпечним є і надлишкове застосування мінеральних добрив. Усе це потребує невідкладних заходів, спрямованих на збереження й охорону ґрунтів України.

Перевір себе

• 1. За картою ґрунтів поясніть закономірності їхнього поширення на території України.
• 2. Назвіть основні зональні типи ґрунтів в Україні. Порівняйте будову їхнього ґрунтового профілю та властивості.
• 3. Що таке земельний фонд країни? Проаналізуйте структуру земельного фонду України.
• 4. Які проблеми виникають у зв’язку з нераціональним використанням земельних ресурсів у нашій державі? Як, на вашу думку, їх можна подолати?
• 5. Підготуйте інформацію про ґрунти вашої місцевості та основні напрями і проблеми їх використання.
• 6. Як ви вважаєте, чи є в Україні потреба розширювати або скорочувати площі орних земель? Якщо так, то за рахунок якої частини земельного фонду?
• 7. Поміркуйте, які заходи меліорації необхідні для різних типів ґрунтів України.
• 8. Під час Другої світової війни німці вивозили ешелонами українські чорноземи у Західну Європу. Чому властивості цих ґрунтів змінювалися в нових природних умовах?

Проект для краєзнавця

• У народній приказці мовиться: «Не земля родить, а руки». Чи стосуються ці слова ґрунтів? Дослідіть ґрунтовий покрив вашої місцевості. Які типи і підтипи ґрунту поширені у вашому районі? Яких заходів вживають для поліпшення їхньої родючості?

Практична робота № 8

Порівняльний аналіз різних типів ґрунтів України

Мета: пригадати поняття про ґрунт та основні чинники ґрунтоутворення; з’ясувати залежність формування ґрунтових горизонтів і властивостей ґрунтів від інших природних компонентів.

Види і типи ґрунтів: таблиця з описом характеристик

Грунту, класифікація і опис видів та типів ґрунтів, догляд та поради щодо окультурення. Зональність ґрунтів. Перелік рослин для оптимального зростання на кожному виді грунту.

Вносьте добрива, використовуєте пестициди, поливаєте і розпушуйте, з ранку до глибокої ночі на грядках, а врожай не радує? Витрачаєте гроші на районовані сучасні сорти та гібриди, а в результаті на ділянці жалюгідні хворі рослини? Може, вся справа в ґрунті?

Садівництво та городництво націлене на отримання хороших урожаїв. Підходящі сорти рослин, своєчасне застосування добрив і пестицидів, полив – все це впливає на кінцевий результат.

Але правильна агротехніка дає бажаний результат тільки при обліку особливостей ґрунту на даній ділянці. Давайте розберемося з типами і видами ґрунтів, їх плюсами і мінусами.

Види грунту

Види грунту класифікуються за змістом в ній:

• мінералів (основна частина);
• органіки і, в першу чергу, гумусу, що визначає її родючість;
• мікроорганізми та інші живі істоти, які беруть участь у переробці залишків рослинності.

Важливим якістю ґрунту є здатність пропускати повітря і вологу, а також властивість утримувати надійшла воду.

Для рослини надзвичайно важливо така властивість ґрунту, як теплопровідність (його ще називають теплоємністю). Воно виражається в періоді часу, протягом якого ґрунт здатний нагрітися до певної температури і, відповідно, віддати тепло.

Мінеральна частина будь грунту – це осадові гірські породи, що утворилися в результаті вивітрювання скельних утворень. Водні потоки протягом мільйонів років розділяють ці продукти на два види:

Ще одним минералообразующим видом є вапняк.

У підсумку для рівнинної частини Росії можна виділити 7 основних видів грунтів:

• глинистий;
• суглинистий (суглинок);
• піщана;
• супіщаний (супісок);
• вапняна;
• торф’яна;
• чорноземна.