Урок 211. Читаю про кольори у природі
Післябуквений період

Мета: розширити знання учнів про кольори у природі; розвивати спостережливість, допитливість, творчу уяву, мислення, зв’язне мовлення; збагачувати словниковий запас; прищеплювати любов до природи.

Обладнання: ілюстрації краєвидів природи, розмальовки, малюнок веселки, олівці, фарби.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Освітні галузі: мовно-літературна, соціальна, природнича, мистецька.

І. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1. Організація класу

— Ось і настав ще один день. Ласкаві промінчики сонечка зігрівають усе навколо. Вони дарують своє тепло діткам, птахам, деревам.

Уявіть, що до вас торкається промінчик сонця і вам від цього тепло на душі, хочеться творити добро, дізнаватися нове.

2. Вправа «Трибуна думок»

Діти стають за уявну трибуну і висловлюють припущення про те, що вони робитимуть на уроці.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Мотивація навчальної діяльності

1) Творче завдання. Вправа «Відкритий мікрофон».

— Діти, зараз я вам розповім цікаву історію. Якщо будете пильними та уважними, допоможете мені її розповісти.

— Жив на світі майстер-художник. Як ви вважаєте, яким мистецтвом він займався? (Образотворчим, художник малював картини.)

— Так. А допомагали йому зробити ці картини гарними, барвистими та яскравими його улюблені акварельні фарби. А ось і вони! (Учитель/учителька відкриває коробку з фарбами і показує їх дітям.)

— Скільки фарб було у художника? (Багато. Вони мають дуже багато відтінків.)

— А скільки кольорів має веселка? Пригадаймо.

— І ось одного разу художник відкрив свої фарби і взяв на пензель трохи тієї, що знаходиться між зеленою та синьою. Яку фарбу взяв художник? (Блакитну.)

— Як ви вважаєте, що він захотів нею намалювати? (Небо, озеро, джерело, дощ, квітку.)

— А далі художник вимив свій пензлик і взяв фарбу праворуч від жовтої. Що це за фарба? (Зелена.)

— Хто здогадався, навіщо ця фарба знадобилася художникові? (Щоб намалювати нею травичку, жабку, дерева, коника-стрибунця, крокодила.)

— Потім художник узяв фарбу, яка ліворуч від жовтої. Яка це фарба? (Помаранчева.)

— Хто здогадався, навіщо знадобилася ця фарба художникові? (Щоб намалювати моркву, апельсин, мандарин, персик, абрикос.)

2) Гра «Домалюй фігуру». Робота в парах за картками.

Для проведення гри необхідні альбомний аркуш, олівці.

— Діти, наш художник Олівець-малювець розпочав свої чудові малюнки, але щоразу не встигав їх закінчити. Допоможіть йому!

— Яким кольором ви розфарбовували малюнок? Чому саме цей колір було обрано?

— Хто використовував більше ніж один колір? Які кольори використовували?

2. Повідомлення теми та мети уроку

3. Вивчення нового матеріалу

— Отже, ви, напевно, здогадалися, про що будуть розповідати нові твори?

Робота над текстом за Миколою Стояном «Розмова кольорів» (с. 95).

Учні передбачають зміст твору за заголовком.

Спочатку текст читає вчитель. Після цього запитує:

— Чи справдилися ваші передбачення? Чому ви так уважаєте?

Продовження читання тексту дітьми.

· Використання стратегії «Методика взаємних запитань». Робота в парах.

— А зараз об’єднайтеся в пари.

— Проведемо вправу зі «Щоденних 5» — читання з другом. Читайте по черзі текст і ставте одне одному запитання.

Учитель проходить між парами і контролює виконання вправи. Важливо, щоб учні ставили не лише буквальні запитання (Що? Де? Коли?), але й запитання, які стосуються ідей, що не лежать на поверхні (Чому? Що буде далі? Що дає підстави так уважати? Як це впливає на наше життя?)

(Колові рухи руками над головою.)

(Піднімають руки вгору до вух.)

Це стирчить у нього хвостик

(Повертають тулуб праворуч — ліворуч.)

Це очиці весело горять — п’ять.

Ще довкола посаджу дерева

(«Садять дерево, притоптують ямку».)

І хай сонце сяє з піднебесся — десять.

· Використання стратегії «РАФТ». Робота в парах.

Учні складають невеличкі висловлювання від імені художника.

Роль — художник. Аудиторія — фарби. Формат — оголошення. Тема — пейзаж.

Сьогодні я виходжу на природу, щоб намалювати весняний пейзаж. Запрошую ті фарби, що вважають, що вони мені необхідні. Радий буду зустрічі!

Ваш художник — вірний пензлик

4. Закріплення вивченого матеріалу

1) Гра «Чарівна картина».

— У мене в руках — рамочка для картини. Але вона не проста, а трішки чарівна. Варто кожному з вас проявити зовсім трохи фантазії, як ми зможемо побачити на ній чудові картини — справжні витвори мистецтва! Ось я бачу на цій картині гірський пейзаж. Гори високі, верхівки їх укриті снігом. На схилах гір ростуть зелені ялини, сосни, смереки, буки. На полонинах — гірських лугах — пасуться отари кучерявих овечок. Вони здалеку здаються нам крихітними білими плямочками. Яка красива природа!

— А зараз я передаю свою картину Оленочці.

— Оленко, подивись: здається, у тебе уже ліс. Що бачиш ти на картині?

(Під час гри діти за підказаною темою складають невеликі описи і передають рамочку далі.)

. Це — густий, старий ліс. Тут високі, кремезні дерева: сосни, дуби, ялини. На одному дереві сидить білочка. А під ялиночкою сидить зайчик.

. Це — море. Воно синє, безкрає. Море спокійне, у ньому немає хвиль. Над морем літають чайки, а по морю пливуть кораблі та човни. За морем сідає червоне сонце.

. Це — царівна. Вона в дуже красивому бальному плятті. У неї кришталеві черевички. На голові у царівни золота корона. Царівна добра. Вона усміхається

Гра триває, поки рамочка не обійде все коло.

2) Гра «Буду — не буду».

— Діти, послухайте речення. Їх потрібно завершити словами «буду» або «не буду».

· Смітити у своєму місті (селі) я. (не буду).

· Малювати синім олівцем сонечко я. (не буду).

· Дбати про чистоту, добробут і благоустрій рідного міста (села) я. (буду).

· Відвідувати міські театри, парки, цирк я. (буду).

· Малювати олівцями квіти я.. (буду).

· Малювати фарбами звіряток я. (буду).

· Дражнити та сміятися з однокласників я. (не буду).

· Вітатися чемно з учителем / учителькою та однокласниками я. (буду).

· Заглядати у шпаківні до маленьких пташок я. (не буду).

· Ходити до школи, щоб здобути знання я. (буду).

· Переходити вулицю на червоне світло я. (не буду).

· Радіти досягненням і успіхам однокласників я. (буду).

· Приносити з парку їжака я. (не буду).

· Допомагати однокласнику/однокласниці у підготовці до свята я. (буду).

ІІІ. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА. РЕФЛЕКСІЯ

(У кожної дитини — 2 стікери зеленого та червоного кольорів.)

Діти підходять до зображення дерева. Спочатку згадують завдання, що їм сподобалося, і чіпляють зелений стікер на гілку дерева. Потім згадують завдання, що їм не сподобалося, яке було важко виконати, і чіпляють червоний стікер на корінчики дерева.

“Нова українська школа” матеріали для вчителів, студентів, учнів та батьків.

Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм “повідомлення-видалення” для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.

Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.

Урок 209. Читаю про кольори у природі
Післябуквений період

Мета: розширити знання учнів про кольори у природі; розвивати спостережливість, допитливість, творчу уяву, мислення, зв’язне мовлення; збагачувати словниковий запас; прищеплювати любов до природи.

Обладнання: ілюстрації краєвидів природи, лінійка кольорів, веселка.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Освітні галузі: мовно-літературна, соціальна, природнича, мистецька.

І. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1. Організація класу

— Діти, подаруймо гарний настрій сусідові ліворуч, сусідові праворуч.

А я бажаю вам наснаги та плідної праці.

2. Вправа «Трибуна думок»

Діти стають за уявну трибуну і висловлюють припущення про те, що вони робитимуть на уроці.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Мотивація навчальної діяльності

1) Слухання й обговорення оповідання.

Небо було блакитного кольору. Просто блакитне — і все. Одного разу воно подивилося вниз і побачило Море. Море було синє. Просто синє — від краю до краю. Небо подивилося в Море, як у дзеркало, і не побачило свого віддзеркалення.

— Отакої! — здивувалось Небо. — Ти віддзеркалюєш птахів, прибережні скелі та дерева на березі, а де ж я?

— Любе Небо, — відгукнулося Море, — твій колір такий чистий і ніжний, що він просто розчиняється в моїй синяві. От якби ти чимось прикрасило своє блакитне вбрання, я б із задоволенням віддзеркалювало тебе.

Небо розправило свою блакить і звернулося за допомогою до Вітру. Він був Небу давнім вірним другом і найкращим кравцем на світі. Вітер одразу примчав.

Оглянув він Небо уважно, замислився на хвилинку і сказав:

— Я думаю, любе Небо, тобі личитиме щось романтичне: мереживо, рюші, яскрава брошка.

Вітер швидко виткав мереживо з тонких хмар, скріпив їх ледь помітними нитками туману і прикріпив посередині золоту брошку сонця. Було дуже ошатно.

Небо глянуло на себе в дзеркало Моря і замилувалося.

— Чи не могли б ви, шановний майстре, придумати мені ще одне вбрання? Щось не таке легковажне. Строге, для офіційних випадків.

— Із задоволенням! — відповів Вітер. У хід пішли важкі сірі хмари, срібні нитки дощу і стрімкий розчерк блискавки.

Небу надзвичайно сподобалося. А Вітер уже вигадував для нього нове вбрання із сірої імли, хуртовини та снігу. Він так захопився цією нелегкою роботою, що дотепер шиє для Неба все нове й нове дивовижне вбрання — одне краще за інше. Небо із задоволенням милується своїм віддзеркаленням, а його шати змінюються щодня.

— Як ви гадаєте, яке ще вбрання може вигадати для Неба Вітер?

— Що спільного у всіх убрань Неба? (Відтінки блакитного кольору.)

2) Робота над лічилкою.

Простяглись барвисті стрічки.

Ось червона, перша стрічка, —

П’ять — блакитна, барвінкова,

Сьома — вкрили ліс та балки

— Що має сім кольорів? (Веселка.)

3) Вправа «Квест-цікавинка».

А чому утворюється веселка?

Після дощу, поки маленькі краплі води ще втримуються потоками повітря, промені сонця проходять крізь них, переломлюються, відбиваються й повертаються до нас. Коли сонячні промені проходять крізь краплі, то світло розкладається на кольори спектра від червоного до фіолетового.

Чим більші краплі води, тим яскравіший і насиченіший колір веселки. Двоє людей, які стоять поруч, не можуть побачити абсолютно однакову веселку, тому що розмір і щільність крапель у різних місцях не однакові. Поступово кількість і розмір крапельок зменшується; вони або випаровуються або падають на землю, — тоді веселка втрачає свою яскравість, а потому і зовсім зникає.

Звісно, веселку можна побачити не лише після або під час дощу: вона утворюється біля водоспадів, фонтанів, на тлі кожної, зокрема й штучно створеної завіси води.

Веселку можна побачити й уночі, але тоді вона буде менш яскрава, тому що місячне світло менш інтенсивне, ніж сонячне, а за слабкої освітленості знижується чутливість наших очей.

Людство пов’язує веселку з безліччю повір’їв і легенд. У давньогрецькій міфології, наприклад, веселка — це дорога, якою ходила посланниця між світом богів і світом людей Іріда. У давніх слов’ян уважалося, що веселка п’є з озер, рік і морів воду, що потім проливається на землю дощем. Вона також фігурує в багатьох народних прикметах пов’язаних із прогнозом погоди. Наприклад, веселка висока і крута передвіщає гарну погоду, а низька й полога — погану.

4) Гра «Лінійка».

Завдання. До кольорової лінійки провести лінії від ілюстрацій плодів.

— Який колір має найбільше плодів?

— Який плід може мати декілька кольорів? (Виноград, груша, яблуко.)

— Який колір залишився без плодів? (Блакитний.)

2. Повідомлення теми та мети уроку

— Чи здогадалися ви, про що ми сьогодні говоритимемо?

3. Вивчення нового матеріалу

1) Слухання вірша Аркадія Музичука «Якого кольору промінці» (с. 94).

2) Гра «Трибуна думок». Робота в парах.

— Об’єднайтеся в пари і подумайте, якого кольору можуть бути промінці.

3) Робота за малюнком.

— Розгляньте уважно малюнок.

— Скільки зображено олівців?

В руках дзвоники задзвонили.

(Присідають, імітують тримання букета в руках.)

(Нахилили тулуб ліворуч — праворуч (із «букетом»).)

(Показують пальцями і стежать поглядом, як бджола летить і сідає на ніс.)

4) Робота над віршем «Олівці» Єлизавети Гуменко.

· «Щоденні 5». Читання для друга.

— Скільки кольорів згадується у вірші? (Сім.)

— Назвіть їх. (Червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.)

— Яким кольором зображено травичку?

— Яким кольором зображено лисичку?

— А якими кольорами зображено квіти?

· Гра «Трибуна думок». Робота в парах.

— Який малюнок ви намалювали би? Що і яким кольором?

5) Країна творчості. Бесіда «Звідки беруться різні кольори?». Малюємо долоньками.

— Як утворюється зелений колір?

— Переконаймося! Змішайте жовтий колір із синім. (Учні змішують на палітрі та роблять висновок, що зелений колір утворюється змішуванням жовтого та синього кольорів.)

— Як утворюється оранжевий? Змішайте жовтий та червоний. (Учні змішують на палітрі та роблять висновок, що оранжевий колір утворюється змішуванням жовтого та червоного кольорів.)

— Як утворюється фіолетовий? Змішайте червоний та синій. (Учні змішують на палітрі та роблять висновок, що фіолетовий колір утворюється змішуванням червоного та синього кольорів.)

— Розмалюйте долоньку улюбленим кольором.

— Об’єднайтеся у групи. Створіть кольорову картину із долоньок.

4. Закріплення вивченого матеріалу

1) Гра в слова.

— Діти, зараз ми будемо грати в слова. Об’єднайтеся у чотири групи «Вітер», «Сонце», «Небо», «Веселка». Із букв слова блакитний складіть слова.

БЛАКИТНИЙ — кит, лак, бинт, бак, тин, лин, ти.

2) Гра «Подумай і скажи».

Узявши за початок літеру іншого кольору й «перестрибуючи» через одну, прочитайте слова.

Відповідь. Синій, червоний, білий.

3) Гра «Дешифрувальник».

Природа кольору

Може здаватись, що питання «що таке колір?» трохи дивне, адже всі добре знають, що таке колір. Але насправді, що далеко не кожен може пояснити що це, як колір виникає, яка його фізична природа.

Хтось скаже, що дизайнерам не потрібні такі подробиці, вони ж взагалі гуманітарії, нащо їм взагалі розуміти фізику процесу? Але для того, щоб дизайнер краще міг розібратися у відмінностях колірних моделей, зрозуміти, звідки з’являються відтінки, врахувати особливості сприйняття кольору на моніторі і при друку, таке розуміння стане у нагоді. Тому ми створили ряд статей, присвячених темі кольору.

Феномен синьої або білої сукні

26 лютого 2015 року в соціальній мережі Facebook з’явилась світлина із мережевою сукнею дизайнера Roman Originals. Згодом популярність цією світлини призвела до того, що продажі сукні суттєво зросли. Але, певно, з першого погляду не дуже й зрозуміло, що в тій сукні такого особливого.

На перший погляд — нічого особливого у сукні й її фото не було. Але майже одразу після публікації світлина викликала чимало суперечок. Головною їх темою була дискусія сприводу, здавалося б, простого питання — а якого, власне, кольору ця сукня?

Значна частина людей вважала, що чітко бачить перед собою блакитну сукню з чорними смужками, в той час як інші дописувачі бачили не менш чітко білу сукню з золотими смужками.

Згодом з’ясувалось, що насправді сукня була чорно-синьою. Втім для тих, хто бачив на світлині сукню біло-золотою вона такою і залишалась. Чому так сталось? Нейробіологи Бевіл Конуей та Джейн Нейтц пояснили, через яскраве світло на фоні деякі люди сприймають блакитний колір як неосвічену сторону, і мозок ігнорує блакитні відтінки. Тому деяким спостерігачам і здається, що вони бачать білу сукню. Так само з чорними смужками: через низьку якість фотографії окремі участки чорних смужок мають золотий відтінок, а людина підсвідомо ігнорує чорний колір і бачить смужки золотими.

Але якою б не була природа цього конкретного феномену, він є вкрай яскравою демонстрацією простої ідеї: колір ми сприймаємо суб’єктивно. Він є елементом нашого особистого сприйняття оточуючого світу, а його природа тісно пов’язана з іншим феноменом — світлом.

Зв’язок кольору і світла

Чому ми взагалі щось бачимо?

Світло — від сонця або від лампи — падає на предмет, відбивається і потрапляє в око. Якщо не буде світла, то нічого і не буде видно. Це відомо кожному, хто хоч раз опинявся в темному приміщені.

Отже, світло потрапляє на предмет і відбивається від нього — так ми знаємо, що предмет існує. Але за рахунок чого ми бачимо сосни саме зеленими, а не, скажімо, фіолетовими чи червоними? Справа тут в тому, що не все світло, що потрапляє на предмет, відбивається від нього.

Частина світла відбивається, а частина — поглинається об’єктом. Власне, так колір і народжується. А щоб краще зрозуміти, як виходить, що в результаті ми бачимо саме той чи інший колір, давайте розберемось із ще одним феноменом, що має назву дисперсія світла.

Дисперсія світла

У 1665-1666 році юний Ісаак Ньютон, тільки-но закінчивши кембріджський Трініті-коледж, бився над проблемою удосконалення телескопа. Головним недоліком тодішніх телескопів було райдужне забарвлення країв зображень. Намагаючись зрозуміти природу цього явища, Ньютон використав скляну призму.

Він закрив вікна щільними віконницями, в яких він зробив невеликий отвір. Пучок променів, що проходив через цей отвір, він направив на протилежну стіну, поставивши на його шляху призму. Світло, пройшовши через призму, потрапляло на екран на стіні у вигляді різнобарвна смуги, подібної до веселки. Ньютон пізніше назвав її спектром.

Він провів кілька серій подібних дослідів, які навели його на думку, що всі кольори є у світлі спочатку, і саме призма розкладає їх на спектр.

Це відбувається за рахунок того, що світло, яке щойно проходило через повітря, потрапляючи на грань скляної призми, заломлюється. Таке заломлення світла відбувається при потраплянні його на кордон будь-яких двох середовищ («повітря-скло», «повітря-вода», тощо). Це добре видно, якщо подивитися на ложечку в склянці з водою. Вона теж виглядає начебто переламаною.

Так само переломлюються промені світла в призмі. А кут, під яким вони переломлюються, залежить від довжини хвилі. А ще — саме від довжини хвилі залежить колір. Виходить, що промені з різною довжиною хвилі заломлюються під різними кутами. І розкладаються на спектр.

Так, до речі, і з’являється веселка.

Після дощу в повітрі висять мільйони маленьких крапель, кожна з яких є своєрідною маленькою призмою, що переломлює промені сонця і розкладає їх на спектр. Це явище і називається дисперсією світла.

Колір і властивості предмета

Тепер це стає зрозуміло, чому ми бачимо предмети, на які потрапляє світло, кольоровими.

З самого початку біле світло містить у собі всі кольори. Коли світло потрапляє на п редмет, він поглинає собою частину спектру. При цьому частина відбивається від поверхні, частина заломлюється усередині, відбивається від внутрішніх граней і поверхонь об’єкту, і теж потрапляє на сітківку ока.

Якщо властивості предмета такі, що він відображає в основному випромінювання з більш короткими довжинами хвиль, ми бачимо його синьо-фіолетовим. Якщо з довшими — червоним.

Темно-червоне оксамитове плаття поглинає більше випромінювання, ніж рожева дитяча панамка.

І справа тут не лише в кольорі, а ще й у властивостях тканини, з яких вони зшиті. У оксамиту поверхня ворсиста, навіть якщо світлу і вдається відбитися від ворсинки, воно потрапляє на іншу ворсинку, потім ще на одну, і зрештою все одно поглинається. Саме тому складки червоної сукні виглядають чорними — з цих частин світла відбивається найменше.

Ось чому нічне небо, колодязь чи вікна покинутого будинку здаються нам чорними: світло поглинається їх порожнечею, йому немає від чого там відбиватися.

А от фужер із зеленого скла і відображає, і поглинає, і переломлює світло.

Відбите та випромінене світло та колір

Досі ми говорили про спектр в контексті відбитого світла.

Але дехто з вас, читаючи цю статтю ввечері з монітору вашого пристрою, може зауважити — на мій пристрій не потрапляє жодне світло, а я все ж бачу ілюстрації кольоровими. Як це виходить?

Справа в тому, що наряду з відбитим світлом, ми досить часто стикаємось із світлом випроміненим — це, наприклад, світло від палаючого сірника, з ліхтарика або з екранів моніторів. Як і сонячне світло, таке світло містить у собі спектр, але менший.

Відтак, воно одразу направляє нам в око той чи інший колір. В цьому випадку він залежить лише від довжини хвилі випромінювання.

Відтворити «біле» світло людям виявилось непросто. Адже щоб відтворити білиий колір необхідно знову зібрати весь широкий спектр до купи. Так само непросто виявилось навпаки — створювати світло вузького спектру, яке для нас би сприймалось як якийсь певний колір. Власне, цьому ми навчились зовсім нещодавно.

Наприклад, люмінесцентні лампи, відомі також як «лампи денного світла» — це найбільш поширений вид ламп з широким спектром випромінювання. Вони вже давно використовуються в більшості установ, і з ними напевно знайомі всі. Як зрозуміло з назви, вони створюють світло, що дуже близьке за спектром до сонячного, тобто є фактично білим (хоча, якщо придивитися, ці лампи теж бувають жовтуватими і блакитними).

Діодні лампи і особливо лазери, навпаки, випромінюють світло в дуже вузькому діапазоні.

Кольорові лампи робили і раніше: виготовляли колбу для лампи розжарювання з кольорового скла або просто фарбували прозоре скло фарбою. Проте лазер сам собою свторює монохроматичне (одноколірне) світло.

Найцікавіше відбувається під час взаємодії кольорового (не білого) світла з різними кольоровими поверхнями. Від його відображення, заломлення, поглинання можуть виходити виникати своєрідні і непередбачувані ефекти.

От наприклад, спробуйте собі уявити якого кольору буде синя футболка з білими рукавами в світлі червоних лазерних прожекторів? А в світлі лампи з червоною колбою?

Сприйняття кольору

Саме час нам згадати про історію з платтям. Отже певна частина людей на моніторах бачили плаття біло-золотим, решта — синьо-чорним. Ми зауважили тоді, що сприйняття кольору є суб’єктивним.

І це чимало пов’язано з тим, як працює наш зір.

Око людини зсередини вкрите тонкою оболонкою, званої сітківкою, яка перетворює потрапляє на неї світло в інформацію, яку може сприйняти мозок.

У сітківці є два особливих типи фоторецепторів — клітин, що здатні сприймати світло: так звані палички та колбочки.

Вони так називаються через свою форми. Палички відповідають за сутінковий зір (тобто, в умовах слабкої освітленості). Але наразі нас більше цікавлять колбочки, вони як раз відповідають за сприйняття кольору.

Колбочки бувають трьох видів:

• одні чутливі до фіолетово-синьою;
• другі – до зелено-жовтої;
• треті – до жовто-червоній частині спектра.

Буває, що якісь з колб у людини не виконують своїх функцій, і тоді він не розрізняє деякі кольори. Це називається дальтонізм.

Поширена думка, що дальтоніки не бачать червоний колір, але насправді це не зовсім так. Це найпоширеніший вид колірної сліпоти, але далеко не єдиний. Деякі дальтоніки бачать все в відтінках червоного і зеленого, інші – в синьо-жовтому кольорі, а вкрай рідко зустрічається і повна колірна сліпота.

Кажуть, що Марк Цукерберг, засновник соціальної мережі Фейсбук, обрав свого часу синій колір в якості основного для свого проекту, тому що є дальтоніком, і розрізняє червоний і зелений набагато гірше.

Відомо також, що багато тварин розрізняють набагато менше кольорів, ніж людина. Вважалося, що, наприклад, кішки і собаки бачать світ лише у відтінках сірого. Згодом з’ясувалось, що в їх сітківці є деяка кількість колб, а значить, якісь кольору вони все ж бачать. І хоч вони їх бачать менше, ніж людина, проте завдяки великій кількості паличок, вони відмінно бачать в темноті.

Загалом, про те, що і як бачать тварини, говорити складно, тому що крім фізіологічного боку сприйняття кольору є ще й психологічний. Відомо, що деякі північні народи розрізняють десятки відтінків снігу, тому що це для них дійсно необхідно.

А маленькі діти розрізняють лише основні кольори (червоний, жовтий, зелений, синій), причому експерименти показують, що справа не в назві, немовлята справді не розрізняють тонких відтінків.

Кольоровий слух

А ще існує таке дивовижне явище як кольоровий слух. Відомий композитор Олександр Скрябін (не плутати з Кузьмою Скрябіним) сприймав різні тональності в різних кольорах: до-мажор — червоним, соль-мажор — помаранчево-рожевим, ре-мажор — жовтим, ля-мажор — зеленим, мі-мажор і сі-мажор — схожого синьо-білястого кольору, фа-дієз-мажор — яскраво-синім, до-дієз-мажор — фіолетовим, ля-бемоль-мажор — пурпурово-фіолетовим, мі-бемоль-мажор і сі-бемоль-мажор — сталевими з металевим блиском, фа-мажор — темно-червоним.

Цікаво, що Скрябін довгий час вважав, що всі люди асоціюють звуки з кольорами так само, як і він, і дуже здивувався, коли дізнався що це не відповідає дійсності. Але він не єдиний композитор, який володів подібним даром. Римський-Корсаков, Вагнер, Берліоз, Ліст теж «бачили» звуки, але кожен по-своєму і не так, як Скрябін.

Робота дизайнера з кольором

Звісно, можна і не замислюватись над природою кольору, і просто сприймати феномен розмаїття кольорів навколо нас як даність.

Втім, розуміння того, що таке спектр і чому одне світло називається відбитим, а інше випроміненим все ж допомагає нам більш свідомо ставитись до роботи із кольором. Адже к олір — один із головних інструментів дизайнера. І чим ліпше дизайнер з ним знайомий, чим глибже розуміє його особливості, тим вправніше з ним може працювати.

Автор: Тетяна Лєнєнко. Адаптація українською: Анатолій Попель.