Чайка

Действие происходит в усадьбе Петра Николаевича Сорина. Его сестра, Ирина Николаевна Аркадина, — актриса, гостит в его имении вместе со своим сыном, Константином Гавриловичем Треплевым, и с Борисом Алексеевичем Тригориным, беллетристом, довольно знаменитым, хотя ему нет ещё сорока. О нем отзываются как о человеке умном, простом, несколько меланхоличном и очень порядочном. Что же касается его литературной деятельности, то, по словам Треплева, это «мило, талантливо но после Толстого или Золя не захочешь читать Тригорина».

Сам Константин Треплев также пытается писать. Считая современный театр предрассудком, он ищет новые формы театрального действа. Собравшиеся в имении готовятся смотреть пьесу, поставленную автором среди естественных декораций. Играть в ней единственную роль должна Нина Михайловна Заречная, молодая девушка, дочь богатых помещиков, в которую Константин влюблён. Родители Нины категорически против ее увлечения театром, и поэтому она должна приехать в усадьбу тайно.

Константин уверен, что его мать против постановки пьесы и, ещё не видев, горячо ненавидит ее, так как беллетристу, которого она любит, может понравиться Нина Заречная. Ему также кажется, что мать его не любит, потому что своим возрастом — а ему двадцать пять лет — он напоминает ей о собственных годах. К тому же Константину не даёт покоя тот факт, что его мать — известная актриса. Ему думается, что поскольку он, как и его отец, ныне покойный, киевский мещанин, то его терпят в обществе знаменитых артистов и писателей только из-за матери. Он страдает также из-за того, что его мать открыто живёт с Тригориным и ее имя постоянно появляется на страницах газет, что она скупа, суеверна и ревнива к чужому успеху.

Обо всем этом в ожидании Заречной он и рассказывает своему дяде. Сам Сорин очень любит театр и литераторов и признается Треплеву в том, что сам когда-то хотел стать литератором, да не получилось. Вместо этого он двадцать восемь лет прослужил в судебном ведомстве.

Среди ожидающих спектакль также Илья Афанасьевич Шамраев, поручик в отставке, управляющий у Сорина; его жена — Полина Андреевна и его дочь Маша; Евгений Сергеевич Дорн, доктор; Семен Семенович Медведенко, учитель. Медведенко безответно влюблён в Машу, но Маша не отвечает ему взаимностью не только потому, что они разные люди и друг друга не понимают. Маша любит Константина Треплева.

Наконец приезжает Заречная. Она сумела вырваться из дома только на полчаса, и потому все спешно начинают собираться в саду. На эстраде декораций нет никаких: только занавес, первая кулиса и вторая кулиса. Зато открывается великолепный вид на озеро. Над горизонтом стоит полная луна и отражается в воде. Нина Заречная, вся в белом, сидя на большом камне, читает текст в духе декадентской литературы, что тут же отмечает Аркадина. Во время всей читки зрители постоянно переговариваются, несмотря на замечания Треплева. Вскоре ему это надоедает, и он, вспылив, прекращает представление и уходит. Маша спешит за ним, чтобы отыскать его и успокоить. Тем временем Аркадина представляет Нине Тригорина, и после недолгого разговора Нина уезжает домой.

Пьеса не понравилась никому, кроме Маши и Дорна. Ему хочется наговорить Треплеву побольше приятного, что он и делает. Маша же признается Дорну, что любит Треплева, и просит совета, но Дорн ничего не может ей посоветовать.

Проходит несколько дней. Действие переносится на площадку для крокета. Отец и мачеха Нины Заречной уехали в Тверь на три дня, и это дало ей возможность приехать в имение Сорина, Аркадина и Полина Андреевна собираются в город, однако Шамраев отказывается предоставить им лошадей, мотивируя это тем, что все лошади в поле на уборке ржи. Происходит маленькая ссора, Аркадина чуть было не уезжает в Москву. По дороге в дом Полина Андреевна почти признается Дорну в любви. Их встреча с Ниной у самого дома даёт ей ясно понять, что Дорн любит не ее, а Заречную.

Нина ходит по саду и удивляется тому, что жизнь знаменитых актёров и писателей точно такая же, как жизнь обыкновенных людей, со своими бытовыми ссорами, перепалками, слезами и радостями, со своими хлопотами. Треплев приносит ей убитую чайку и сравнивает эту птицу с собой. Нина же говорит ему, что почти перестала понимать его, так как он стал выражать свои мысли и чувства символами. Константин пытается объясниться, но, увидев показавшегося Тригорина, быстро уходит.

Нина и Тригорин остаются вдвоём. Тригорин постоянно записывает что-то в записную книжку. Нина восхищается тем миром, в котором живут, по ее представлению, Тригорин и Аркадина, восхищается восторженно и считает, что их жизнь наполнена счастьем и чудесами. Тригорин же, напротив, рисует свою жизнь как мучительное существование. Увидев убитую Треплевым чайку, Тригорин записывает в книжечку новый сюжет для небольшого рассказа о молодой девушке, похожей на чайку. «Случайно пришёл человек, увидел и от нечего делать погубил ее».

Проходит неделя. В столовой дома Сорина Маша признается Тригорину, что любит Треплева и, чтобы вырвать эту любовь из своего сердца, выходит замуж за Медведенко, хотя и не любит его. Тригорин собирается уезжать в Москву вместе с Аркадиной. Ирина Николаевна уезжает из-за сына, который стрелялся, а теперь собирается вызвать Тригорина на дуэль. Нина Заречная собирается тоже уезжать, так как мечтает стать актрисой. Она приходит попрощаться (в первую очередь с Тригориным). Нина дарит ему медальон, где обозначены строки из его книги. Открыв книгу на нужном месте, тот читает: «Если тебе когда-нибудь понадобится моя жизнь, то приди и возьми ее». Тригорин хочет последовать за Ниной, так как ему кажется, что это то самое чувство, которое он искал всю жизнь. Узнав об этом, Ирина Аркадина на коленях умоляет не покидать ее. Однако, согласившись на словах, Тригорин договаривается с Ниной о тайном свидании по дороге в Москву.

Проходит два года. Сорину уже шестьдесят два года, он очень болен, но также полон жаждой жить. Медведенко и Маша женаты, у них есть ребёнок, но счастья в их браке нет. Маше отвратительны и муж, и ребёнок, а сам Медведенко очень от этого страдает.

Треплев рассказывает Дорну, который интересуется Ниной Заречной, ее судьбу. Она убежала из дома и сошлась с Тригориным. У них родился ребёнок, но вскоре умер. Тригорин уже разлюбил ее и опять вернулся к Аркадиной. На сцене у Нины все складывалось, кажется, ещё хуже. Играла она много, но очень «грубо, безвкусно, с завываниями». Она писала Треплеву письма, но никогда не жаловалась. В письмах подписывалась Чайкой. Ее родители знать ее не хотят и не пускают к дому даже близко. Сейчас она в городе. И обещала прийти. Треплев уверен, что не придёт.

Однако он ошибается. Нина появляется совершенно неожиданно. Константин в который раз признается ей в любви и верности. Он готов все ей простить и всю жизнь посвятить ей. Нина не принимает его жертвы. Она до сих пор любит Тригорина, в чем и признается Треплеву. Она уезжает в провинцию играть в театре и приглашает Треплева взглянуть на ее игру, когда она станет великой актрисой.

Треплев после ее ухода рвёт все свои рукописи и бросает их под стол, затем уходит в соседнюю комнату. В покинутой им комнате собираются Аркадина, Тригорин, Дорн и другие. Собираются играть и петь. Раздаётся выстрел. Дорн, сказав, что это, очевидно, лопнула его пробирка, уходит на шум. Вернувшись, он отводит Тригорина в сторону и просит его увести куда-нибудь Ирину Николаевну, потому что ее сын, Константин Гаврилович, застрелился.

Пересказала Ю. В. Полежаева. Источник: Все шедевры мировой литературы в кратком изложении. Сюжеты и характеры. Русская литература XIX века / Ред. и сост. В. И. Новиков. — М. : Олимп : ACT, 1996. — 832 с.

Что скажете о пересказе?

Что было непонятно? Нашли ошибку в тексте? Есть идеи, как лучше пересказать эту книгу? Пожалуйста, пишите. Сделаем пересказы более понятными, грамотными и интересными.

Головні персонажі п’єси Чехова “Чайка”

“Чайка” була написана в Мелихове. У цій п’єсі Чехов уперше так відверто висловив свою життєву й эстетическую позицію, показавши в ній людей мистецтва. Це п’єса про бентежних молодих художників і про самовдоволен-сите старше покоління, що охороняє завойовані позиції. Це п’єса про любов (“Мало дії, п’ять пудів любові”,- жартував Чехов), про нерозділене почуття, про взаємне нерозуміння людей, жорстокої невпорядкованості особистих доль. Нарешті, це п’єса й про болісні пошуки щирого сенсу життя, загальної ідеї, мети існування,

Прем’єра “Чайки” відбулася 17 грудня 1896 р. в Олександрійському театрі. Уже із самого початку дії стало ясно, що п’єса сприймається публикою зовсім не так, як припускали автор і постановники

На інший день після прем’єри всі ранкові петербурзькі газети повідомляли про провал спектаклю; рецензенти відзначали грандіозність і скандальність провалу

У літературі про Чехова поширене твердження, що причини провалу “Чайки” насамперед полягали в невдалій постановці Олександрійського театру: “Провал був неминучий, тому

що вся стійка система художніх засобів цього театру, що відповідає стійким же, трафаретним формам драматургії, органічно була далека художній тенденції й матеріалу нової п’єси”.

Постановка “Чайки” Московським художнім театром (1898) відкрила публіці мистецтво Чехов-драматурга. Спектакль пройшов з більшим успіхом. чайка, Що Летить, зробилася емблемою Мхата.

П’єса розвивається як поліфонічний, багатоголосий добуток, у якому звучать різні мотиви, перехрещуються різні теми, сюжети, долі, характери. Всі герої співіснують рівноправно: немає доль головний і побічних, те один, те інший герой виходить на перший план, щоб потім піти в тінь. Очевидно, тому неможливо, так навряд чи й потрібно виділяти головного героя “Чайки”. Питання цей не безперечний. Були часи, коли героїнею, безсумнівно, була Ніна Зарічна, пізніше героєм став Треплев. У якімсь спектаклі вперед висувається образ Маші, у якімсь іншому всіх собою затьмарюють Аркадина й Тригорин.

Акторка Аркадина переживає роман з письменником Тригориним, холостяком у солідних роках. Вони приблизно однаково розуміють речі й однаково професійні кожний у своїй сфері мистецтва. Інша пара закоханих – син Аркадиной Костянтин Треплев, що сподівається стати письменником, і дочка багатого поміщика Ніна Зарічна, що мріє про кар’єр акторки. Потім ідуть як би ложно побудовані пари закоханих, дружина керуючим маєтком Шамраєва, закохана в доктора, старого холостяка, Дорна, дочка Шамраєвих Маша, сумирно закохана в Треплева. яка від розпачу виходить заміж за нелюбиму людину. Навіть колишній статський радник Сорин, хворий старий, зізнається, що він симпатизував Ніні Зарічної

Раптово виниклий зв’язок Тригорина й Зарічної багато чого перемінила в житті героїв п’єси. Зрада коханої людини, вірного друга, уразила Аркадину й принесла нестерпний біль ще одній людині – Треплеву, що щиро любив Ніну. Він продовжував неї любити й коли вона пішла до Тригорину, і коли народила від нього дитини, і коли була кинута їм і бідувала. Але Зарічна зуміла затвердити себе в житті й після дворічної перерви знову з’явилася в рідних місцях. Треп-лев радісно зустрів її, думаючи, що до нього вертається щастя. Але Ніна була як і раніше закохана в Тригорина, благоговіла перед ним, однак не шукала з ним зустрічі й незабаром раптово виїхала. Не винеся випробувань, Треплев застрелився

Любов, що охопила майже всіх героїв, становить головну дію “Чайки”. Але сильніше любові виявляється відданість мистецтву. В Аркадиной обоє цих якості – жіночність і талант – зливаються воєдино. Тригорин, цікавий саме як письменник. У всім іншому він безвладна істота й повна посередність. По звичці він волочиться за Аркадиной, але кидає її, коли випадає випадок зійтися з молоденької Зарічної. Можна пояснити собі така мінливість почуттів тим, що Тригорин – письменник і нове захоплення – свого роду нова сторінка життя, що має шанс стать новою сторінкою книги. Почасти так воно і є. Ми спостерігаємо, як він заносить у записну книжку думка, що мигнула в нього, про “сюжет для невеликого оповідання”, що повторює в точності життя Ніни Зарічної: на березі озера живе молода дівчина, вона щаслива й вільна, але випадково прийшла людина, побачив і від нема чого робити погубив її. Символична сцена, у якій Тригорин показував Зарічної на чайку, убиту Треплевим. Треплев убив птаха – Тригорин убиває душу Ніни

Треплев значно моложе Тригорина, він належить до іншого покоління й у своїх поглядах на мистецтво виступає як антипод і Тригорина. і своєї матері. Він сам уважає, що програє Тригорину у всьому: як особистість він не відбувся, улюблена від нього йдуть, його пошуки нових форм були висміяні як декадентські. “Я не вірую й не знаю, у чому моє покликання”,- говорить Треплев Ніні, що, на його думку, знайшла свою дорогу. Ці слова безпосередньо передують його самогубству

Таким чином, правда залишається за середньою акторкою Аркади-ной, що живе спогадами про свої успіхи. Незмінним успіхом користується й Григорії. Він самовдоволений і в останній свій приїзд у маєток Сорина навіть приніс журнал з оповіданням Треплева. Але. як Треплев помітив, все це в нього показне: “Свою повість прочитав, а моєї навіть не розрізав”. Тригорин поблажливо сповіщає Треплева при всіх: “Вам шлють уклін ваші шанувальники… У Петербурзі й у Москві взагалі зацікавлені вами. І мене запитують усе про вас”. Тригорин хотів би не випускати зі своїх рук питання про популярність Треплева, хотів би сам відміряти її міру: “Запитують: який він, скільки років, брюнет або блондин. Думають всі чомусь, що ви вже літні”. Так і бачаться тут дами з оточення Тригорина, це їхні розпити він постарався ще більше знебарвити. Тригорин буквально водружає надгробну плиту над людиною, який до того ж ограбував і в особистому житті

Тригорин думає, що й невдале письменство Треплева – зайве підтвердження того, що Треплев іншої долі недостоин: “И ніхто не знає вашого теперішнього прізвища, тому що ви друкуєтеся під псевдонімом. Ви таємничі, як Залізна Маска”. Іншої “таємничості” він у Треплеве й не припускає. Якщо вслухатися внимательней у характеристики героїв, у визначення, які вони дають один одному, то можна зрозуміти, що Чехов віддає деяку перевагу життєвої позиції Треплева. Життя Треплева богаче й цікавіше того млявого, рутинного життя, що ведуть інші герої, навіть самі одухотворені – Аркадина й Тригорин.

Зовсім очевидно, що всі симпатії Чехова на стороні молодого, що шукає покоління, тих, хто тільки входить у життя. Хоча й тут він бачить різні, що не зливаються шляхи. Молода дівчина, що виросла в старій дворянській садибі на березі озера, Ніна Зарічна, і недоучений студент у порваному піджаці Костянтин Треплев – обоє прагнуть потрапити в дивовижний мир мистецтва. Вони починають разом: дівчина грає в п’єсі, що написав закоханий у неї талановитий юнак. П’єса дивна, відвернена, у ній говориться про споконвічний конфлікт духу й матерії. “Потрібні нові форми! – проголошує Треплев.- Нові форми потрібні, а якщо їх ні, те краще нічого не потрібно!”

У вечірньому саду наспіх збита сцена. Може бути, тут народжується новий твір мистецтва… Але п’єса залишається недограної. Мати Треплева, знаменита акторка Аркадина, демонстративно не бажає слухати “декадентське марення”. Подання зірване. Так оголюється несумісність двох мирів, двох поглядів на життя й позицій вискусстве.

“Ви, рутинери, захопили першість у мистецтві й уважаєте законним і сьогоденням лише те, що робите ви самі, а інше ви гнітите й душите! – повстає Треплев проти матері й процвітаючого письменника Тригорина.- Не визнаю я вас! Не визнаю ні тебе, ні його!”

У цьому конфлікті проступає кризова ситуація в російському мистецтві й у житті кінця XІX століття, коли “старе мистецтво розладналося, а нове ще не налагодило”. Старий класичний реалізм, у якому наслідування природі перетворилося в самоціль (“люди їдять, п’ють, люблять, ходять, носять свої піджаки”), виродився лише в спритне технічне ремесло. Мистецтво нового, прийдешнього століття народжується в борошнах, і шляхи його ще не ясні. “Треба зображувати життя не такою, як вона є, і не такою, як повинна бути, а такою, як вона представляється в мріях” – ця програма Треплева звучить поки як мрячна й претензійна декларація. Він зі своїм талантом відштовхнувся від старого берега, але ще не пристав до нового. І життя без певного світогляду перетворюється для молодого шукача в ланцюг безперервних мучень

Втрата “загальної ідеї – Бога живої людини” роз’єднує людей перехідної епохи. Контакти порушуються, кожний існує сам по собі, поодинці, не здатний до розуміння іншого. Тому так особливо безнадійно тут почуття любові: усі люблять, але всі неулюблені й усі нещасні

Вся п’єса перейнята томлінням духу, тривогами взаємного нерозуміння, нерозділеного почуття, загальною незадоволеністю. Навіть самий, здавалося б, благополучна людина – відомий письменник Тригорин – і той таємно страждає від невдоволення своєю долею, своєю професією, і в сутності й він нещасливий і самотній

1. Головний конфлікт п’єси Чехова “Чайка” “Чайка” – добуток для самого автора найбільш автобіографічне, особисте. У п’єсі, написаної в маленькому мелиховском флігелі, Чехов, мабуть, уперше так відверто висловив свою життєву й эстетическую позицію. Це п’єса й про людей мистецтва, про борошна творчості, про неспокійних, бентежних молодих художників і про самовдоволен-сите старше покоління, що охороняє завойовані позиції. Це п’єса й про любов […].
2. Проблема життєвої мети і призначення людини у п’єсі Чехова “Чайка” Антон Павлович Чехов у світовому літературному процесі займає однаково визначне місце і як прозаїк, і як драматург. Але як драматург він визначився раніше. У вісімнадцятирічному віці Чехов розпочав роботу над своєю першою п’єсою, яка не вийшла в світ за життя автора. Але велика робота Чехова-драматурга розпочалася значно пізніше, через вісімнадцять років, з “Чайки”, яку було […].
3. Краткое изложение Чайка Антон Чехов А. П. Чехов Чайка Действие происходит в усадьбе Петра Николаевича Сорина. Его сестра, Ирина Николаевна Аркадина, – актриса, гостит в его имении вместе со своим сыном, Константином Гавриловичем Треплевым, и с Борисом Алексеевичем Тригориным, беллетристом, довольно знаменитым, хотя ему нет еще сорока. О нем отзываются как о человеке умном, простом, несколько меланхоличном и очень порядочном. […].
4. Тригорин центральный персонаж комедии А. П. Чехова “Чайка” Линия Тригорина в комедии как бы нарочито снижена, прозаизирована. Его личность лишена всякого ореола “знаменитого писателя, любимца публики”. Т. ходит в “рваных ботинках и брюках в клетку”; любит удить рыбу и “радуется, что поймал двух голавлей”; старается не привлекать к себе внимания; не разучился “конфузиться” от похвал; “вялый, рыхлый, всегда покорный”, он лишен “характера”; волнуется […].
5. Проблема життєвої мети і призначення людини у п’єсі А. П. Чехова “Чайка” Антон Павлович Чехов у світовому літературному процесі займає однаково визначне місце і як прозаїк, і як драматург. Але як драматург він визначився раніше. У вісімнадцятирічному віці Чехов розпочав роботу над своєю першою п’єсою, яка не вийшла в світ за життя автора. Але велика робота Чехова-драматурга розпочалася значно пізніше, через вісімнадцять років, з “Чайки”, яку було […].
6. Треплев герой комедии А. П. Чехова “Чайка” В образе Треплева Чехов раскрывает мироощущение человека “рубежного” времени, ведущей идеей которого становится идея “духовного избранничества”. Эта идея волнует воображение Треплева определяет его характер чувствований, “окраску переживаний” (А. Белый). Слова Треплева о “жрецах святого искусства”, “немногих избранных” можно счесть “оговоркой по Фрейду”, выдающей жгучее желание Т. стать одним из них: “У меня в мозгу точно […].
7. Новаторство Чехова-драматурга (за п’єсою “Чайка”) 17 жовтня 1896 року на сцені імператорського Олександрійського театру в Петербурзі відбулася прем’єра вистави “Чайка” за п’єсою А. Чехова. У головних ролях були зайняті провідні актори, а Ніну грала сама В. Коміссаржевська. А. П. Чехов, на той час уже відомий і визнаний прозаїк, був незадоволений тим, що він бачив на репетиціях, і не дуже очікував […].
8. “Чайка” А. П. Чехова – новий етап творчості Чайка – твір для самого автора найбільш автобіографічний, особисте. У п’єсі, написаній у маленькому меліховського флігелі, Чехов, мабуть, вперше так відверто висловив свою життєву і естетичну позицію. Це п’єса і про людей мистецтва, про муки творчості, про неспокійних, бентежних молодих художників і про самовдоволено-ситому старше покоління, охороняючому завойовані позиції. Це п’єса і про любов (багато […].
9. Героиня комедии Чехова “Чайка” Аркадина “Обворожительная пошлячка”, “обаятельная каботинка”, “самодовольная и самоуверенная провинциальная знаменитость” – такова А. в оценке театральной критики. Основа характера А. – “воля к самоутверждению и славе” (слова Н. Е. Эфроса о Л. Б. Яворской, в которой современники видели жизненный прототип А.). Сын А. Треплев с тоской и ревностью говорит о том, что она “скупа”; не […].
10. Світ мистецтва у п’єсі А. Чехова “Чайка” П’єса “Чайка” чи не вперше підняла завісу над таємничим світом театру, літе­ратури. Чехов відверто говорить про проблеми сучасного театру і літератури, по­казуючи його вплив на формування характерів героїв, їхню долю. Такою показана актриса Аркадіна. Вона вже відома, услалена, здається благо­получною. Але чомусь не дуже віриться у її ідеальний образ. Її син, Трепльов, го­ворить про неї: […].
11. Символіка у п’єсі А. Чехова “Чайка” В основі символу лежить алегорія, але символ – це не однозначна алегорія. І саме таким є головний символ п’єси – образ чайки. Цей образ пов’язаний і з долею Трепльова, який передрікає, що вб’є себе, як оцю чайку, і з долею Ніни, і з Тригоріним, який побачив у чайці сюжет для оповідання про долю дівчини. Зрештою […].
12. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі А. Чехова “Чайка” А. Чехов відомий у всьому світі як оригінальний творець короткого оповідання. Крім того, він є і визначним новатором у галузі драматургії. У свої п’єси Чехов переніс живе життя, без ефектів, без красивих поз і незвичайних ситуацій. Він вважав, що в театрі має бути все так само просто і водночас складно, як буває в житті. І […].
13. Конфлікт буденного життя і мистецтва в п’єсі А. П. Чехова “Чайка” П’єса А. Чехова “Чайка” виділяється з-поміж інших драматичних творів незвичністю побудови. Сюжет як такий у ній відсутній, проте й наше трагікомічне життя, як правило, не має чіткого й логічного розвитку подій. Кожен наш крок, кожна дія і думка, здається, не мають глибинного сенсу, але доля визначена. Удалий початок зумовлює успіх, але успіх не завжди супроводжує […].
14. Новаторство Чехова-драмагурга (за п’єсою «Чайка») У п’єсі «Чайка» порушено багато життєвих проблем. Разом з тим за побутовими подробицями криється надзвичайний ліризм. «Чайка» побудована не на гостро сюжетній драматичній дії, а на глибокому психологічному аналізі характерів. Чехов відкрив трагедію буденності, показав її в сценічних образах. Він зображує не події, а людей, чия поведінка, життєва позиція стає чинником певних подій. Чехов виносить […].
15. Проблема життевої мети та творчою успіху в п’єсі Чехова «Чайка» «Чайка» – п’єса про мистецтво, про боротьбу з консервативністю, про відповідальність таланту перед вимогами життя. Проблема життєвої мети та творчого успіху в п’єсі найяскравіше розкривається через образ головної героїні – Ніни Зарєчної. Ми нічого не знаємо, як розгорталася сумна історія життя цієї жінки, її стосунків з Тригоріним, народження, а потім смерті дитини. Але в тому, […].
16. Твір на тему: Новаторство Антона Чехова-драматурга Відомий російський письменник і драматург Антон Павлович Чехов звертався у своїх творах до різних хвилюючих тем тогочасного життя. Та класика є класика, вона хвилює почуття людини і змушує розмірковувати над важливими питаннями життя і сьогодні, і майже століття назад. Так, багато життєвих проблем порушує п’єса “Чайка”, яка з першого разу не була зрозумілою глядачеві, тому […].
17. Персонажі Р. Бредбері Любов до людини, ненависть до всього йому ворожому – до того, що заважає людині бути гідним цього гордого звання, – така рушійна сила творчості Р. Бредбері. Ця нероздільна “любов-ненависть” допомогла йому створити, може бути, найсильніший з нескінченної кількості написаних у нашому столітті романів-попереджень – “451 ° за Фаренгейтом”, книгу, що принесла автору всесвітню популярність. З […].
18. Персонажі грецької міфології Посейдон. Це божество після народження одразу ж проковтнув його батько – бог часу Кронос. Підказка друга Його братами й сестрами були верховні небожителі давньогрецького пантеону: Зевс, Гестія, Деметра, Гера, Аїд. Дружиною цього бога є Амфітрита, донька віщого старця Нерея, їхній син – Тритон, що громовим звуком своєї мушлі викликає бурі на морі. Цього бога завжди […].
19. Історичні персонажі у романі Л. Костенко “Маруся Чурай” Ліна Костенко добивається виразності в зображенні історичних осіб у романі “Маруся Чурай” двома шляхами. Вона використовує оцінку їх характерів та дій, яку дає їм народ у піснях та думах, і показує людей у конкретну мить життя, одночасно розповідаючи читачеві про їх подальшу долю. Історична й біографічна точність не заважає робити узагальнення, висновки, що мають філософську […].
20. Гротескові персонажі у повісті-казці Е. Т. А. Гофмана “Крихітна Цахес…” Німецький письменник-романтик Ернест Теодор Амадей Гофман назвав свою казку про Крихітку Цахеса “невибагливим жартом, легко начерканим задля ско – роминущого розважання”. Та читачі усього світу “розважаються”, із цікавістю чи­таючи. її уже два століття! Коли починаєш читати казки Гофмана, навіть і не здогадуєшся, що зіткнешся з іронічним зображенням героїв. Іронія звучить в ав­торській мові Гофмана, який […].
21. Другорядні персонажі в комедії Горе від розуму Грибоєдова А. С Комедія О. С. Грибоєдова “Горе від розуму” – це свого роду “енциклопедія російського життя” першої половини XІX століття. Значно розширивши рамки оповідання за рахунок безлічі другорядних і внесценических персонажів, Грибоєдов обрисовує в ній чудові людські типи сучасної йому Москви. Як зауважує О. Міллер, майже всі другорядні особи комедії зводяться до трьох типів: “Фамусови, кандидати у […].
22. “Сторожі” розколу душі (другорядні персонажі новели М. Хвильового “Я (Романтика)”) У новелі “Я (Романтика)” М. Хвильовий створює картину життя людей у революційні часи, змальовує викривлення їхніх душ та ідеалів. У центрі новели людина, чия душа трагічно розколюється навпіл: людське (любов до матері, людяність, співчуття) гинуть під впливом жорстокості, під впливом “ідеї”, яка стає важливішою за все. Важливо, що героя оточують другорядні персонажі, які лише поглиблюють […].
23. Історичні персонажі у романі Ліни Костенко “Маруся Чурай” Твір. Роман у віршах “Маруся Чурай” Ліни Костенко належить до творів української художньо-історичної романістики. У ньому – ціла галерея історичних постатей. Найвідомішою з них є гетьман Богдан Хмельницький. І хоч це не головний герой роману, його характер поетеса розкрила правдиво і повно. Ліна Костенко більше уваги приділила його внутрішньому світові, описавши гетьмана як людину розумну, […].
24. Чайка на крижині Костенко Ліна В цьому році зима не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав. Пошукала, поплакала… Що ж робити? – Бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав. Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць. Сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів. Все збиралась на силі, та не встигла огледіться, Як проснулись дерева і на […].
25. Головні образи роману “Тигролови” І. Роман “Тигролови”, головні ідеї та їх втілення. (У своєму романі “Тигроло­ви” Іван Багряний прагнув не тільки зобразити систему сучасної йому влади, яка винищувача українську інтелігенцію, закидаючи кожному другому зви­нувачення у “буржуазному націоналізмі”, але й показати, що навіть жорсто­ка тотапітарна система, якою б сильною не була вона, не здатна зломити дух по-справжньому сильної і впевненої […].
26. Головні риси давньогрецької культури Антична культура називається так завдяки гуманістам епохи Відродження (саме вони надали терміни-назви і для своєї епохи, і для Середньовіччя). Слово “антична” походить від лат. “antіquus” (“давній”). Для діячів епохи Відродження саме греко-римська культура, яку визначали цим терміном, була найдавнішою, а коли було відкрито більш давні цивілізації, термін залишився як спеціальний, що відокремлював греко-римську стародавню культуру […].
27. Головні образи трагедії В. Шекспіра “Гамлет” “Гамлет” – один з найвагоміших творів світової літератури за всі часи її існування. Система образів, майстерно вибудувана автором, дозволяє якнайкраще розкрити філософські проблеми, закладені в основу твору. Важливо зрозуміти, що кожен з образів, змальованих у творі, далеко не однозначний. І справді – обговорюючи в класі трагедію “Гамлет”, у нас виникали гарячі дискусії з приводу майже […].
28. Романтичний герой і головні ідеї романтизму Романтизм – це художній напрямок, що виникає на початку XІX у Європі й триває до 40-х років XІX століття. Романтизм спостерігається в літературі, образотворчому мистецтві, архітектурі, поводженні, одязі, психології людей ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ РОМАНТИЗМУ Безпосередньою причиною, що викликала поява романтизму, була Велика французька буржуазна революція. Як це стало можливо? До революції мир був упорядкований, у ньому […].
29. Головні мотиви й провідні символи блоківської поезії Коли поет по-справжньому талановитий, його поезія всеохватна й дуже важко вичленити головні теми його творчості. Так і з поезією О. Блока. Як символіст у ранній творчості він розглядає три теми: Життя, Смерть, Бог. У тому чи іншому вигляді ці теми інтерпретуються у різні періоди творчості й постають то в туманних образах-символах циклу “Стихи о Прекраснной […].
30. Головні мотиви творчості Ліни Костенко Ліна Костенко… У цьому імені – наша совість, наш дух, наша історія. До історії народу, його культури, його трагедій і прозрінь торкнулося перо поетеси. Вона пробуджує пам’ять, яку вбивали десятиліттями, історію, яка закладена в генах. Витоки творчості поетеси – з енциклопедії життя народу, з фольклору – духовної сили і краси, з того грунту, на якому […].
31. Головні образи п’єси “Наталка Полтавка” У п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревський змальовує життя українського селянства повно і багатогранно. Проте зауважимо, що для-цього він обрав сюжет, у якому діє зовсім небагато персонажів. Але майстерне поєднання цікавого сюжету, актуальних проблем морально-етичного та психологічного характеру і прекрасних яскравих постатей головних дійових осіб роблять драму довершеним зразком української драматургії, однією з “перших ластівок” поступу […].
32. Головні риси характеру Скруджа У творі Чарльза Діккенса “Різдвяна пісня у прозі” ми познайомилися з головним персонажем Скруджем. Це непривабливий тип людини. “Скрудж був справжній жмикрут: він умів міцно схопити людину, як кліщами, придушити, скрутити, згребти”. Він був жадібний, твердий і гострий, як камінь, потайний і схожий на слимака. Погляд у Скруджа був такий холодний, що від нього можна […].
33. Головні образи повісті “Дорогою ціною”: люди, типи і символи Прочитавши літературний твір, буває, надовго замислюєшся над долею головних персонажів, над їхніми вчинками, думками, вдачею. Навіть іноді доводиться нагадувати собі, що це все ж таки вигадка – це не живі люди, а художньо створені образи. Проте іноді створені письменницькою уявою герої здаються настільки реальними, життєвими, живими, що доводиться себе буквально переконувати, що Вони все ж […].
34. Головні теми та мотиви лірика М. Лєрмонтова І. Своєрідність творчого шляху М. Лєрмонтова (рух від романтизму до реалізму, повернення поета у творах останніх років до тем ранньої лірики, сталий інтерес до! проблем особистості). ІІ. Розмаїття тем і мотивів у ліриці поета. 1. Негативне ставлення до існуючої дійсності (“Жалобы турка”, “Прощай, немытая Россия”). 2. Бездуховність суспільства, маскарадність вищого світу (“Как часто пестрою толпою […].
35. Головні риси української літератури XX століття На зламі віків відбулися певні зміни особистості й її внутрішнього світу. За Юрієм Липою, дух XІX століття передає літера “П”: позитивізм (самовпевненість, раціоналізм, пізнаванність світу), посада, прагматизм (вага людських зусиль). На думку Миколи Хвильового, символ XX століття – літера “М”: мисль, м’ятеж, Марія. Для цього часу характерне торжество інтуїції, підсвідомого начала в творчості. Митці XX […].
36. Головні образи повісті Марна Вовчка “Інститутка”: порівняльний аналіз Повість “Інститутка” Марка Вовчка, як і більшість її творів, присвячена темі життя кріпаків. Важливо, що у цьому творі письменниця майстерно змальовує не тільки життя та психологію кріпаків, але й психологію поміщиків. Усі персонажі умовно поділяються на дві групи – кріпосників та кріпаків. До першої групи належать панночка, стара пані та лікар, чоловік панночки, а до […].
37. Головні мотиви поезії А. Малишка довоєнних літ Глибоким патріотизмом позначені Пейзажні поезії Малишка цього періоду: “Гроза пройшла”, “Від степів і спілої пшениці”, “Нахилились медоцвіти”, “Вечори над полем, вечори імлисті…”. У цих творах нас чарує теплота, з якою змальовує поет красу рідної природи. Серед різноманітних творів Малишка довоєнного часу на особливу увагу заслуговують вірші про трудівників – простих людей села (“Материнська”, “Дядько мій, […].
38. Відображення в поезіях Б. Олійника народних уявлень про головні життєві цінності Відображення в поезіях Б. Олійника народних уявлень про головні життєві цінності Коли вже народився ти поетом, – За все відповідай у цім житті. Б. Олійник Поезія Б. Олійника – це віддзеркалення історії українського народу, його моралі, національних традицій. Як і Великий Кобзар, Б. Олійник закликає стояти на сторожі щастя людини і людства словом і життям […].
39. Образи-символи і персонажі п’єси «Синій птах» П’єса «Синій птах» (1908) належить до другого періоду творчості Метерлінка. Це філософська п’єса-казка, що в узагальнюючій формі містить нову (відмінну від! періоду творчості) систему поглядів драматурга на природу і суспільство. Події п’єси відбуваються напередодні Різдва. Це час, коли стає можливим будь-яке чудо. Перед нами дві дії, що йдуть паралельно: кімната дітей дроворуба і свято в […].
40. Головні образи у романі у віршах “Маруся Чурай” І. Роман “Маруся Чурай” – історія та людські долі. (Роман “Маруся Чурай” ( незвичайним твором і за формою, і за змістом. За формою – в українськії! та й світовій літературі не так вже й багато романів у віршах. А за змістом бо історичні події, якими б важливими вони не були сприймаються читачем лише як тло, […].