Скільки супутників у Землі: справжня відповідь
Вважається, що у нашої планети є лише один природний супутник – це Місяць. Він світить нас згори та одноосібно керує земними приливами та відливами.
Однак, така ситуація трималася не завжди. Під час польоту через космос – у великих небесних тіл завжди є шанс “притягнути” гравітацією менше тіло, яке почне обертатися навколо. Не такий великий шанс, як отримати виграш за VIP Casino 77 фріспінів – але все ж непоганий. Земля також час від часу користувалася цим шансом, тож Місяць не завжди залишався одиноким.
Давним-давно, коли у Землі було два супутники…
Майже всі планети Сонячної системи мають власні супутники. У Землі зараз лише один супутник – Місяць. Марс має 2 – Фобос та Деймос. Нептун – 14, Уран – 27, Сатурн – 82, Юпітер – 79. На додачу, деякі планети мають кільця, які також складаються з невеликих часточок твердої речовини.
Супутники виникають двома шляхами:
- Інколи, це залишки матерії самої планети. Вони могли вирватися на орбіту внаслідок катаклізму. Або ж якимось чином не доєднатися до основної маси планети під час формування кулі.
- Також супутниками часто стають менші за розміром тіла, які гравітація планети притягує з космічного простору.
Земна гравітація також час від часу підхоплює астероїди, які стають тимчасовими супутниками планети. Останній раз подібне відбулося у 2017, коли на орбіту планети притягнуло астероїд 2020 CD3. Понад три роки він кружляв на орбіті. Хоча й не був так гарно помітний, як Місяць – адже діаметр цього астероїда склав всього 3,5 метра.
У 2006-му подібним чином поступив астероїд 2006 RH120. Його розмір був майже вдвічі більшим – 6 метрів у діаметрі.
Як з’явився Місяць
Історія появи Місяця цікава сама по собі. Вважається, що на початку існування Землі – наша планета взагалі не мала жодного супутника. Вся матерія на її орбіті та поруч пішла на формування самої планети.
Однак, близько 4,4 мільярда років тому трапилася страшна катастрофа. Наша планета зіткнулася з іншою, яку називають Тейя. Вчені припускають, що ця планета мала бути розміром десь із Марс та пройти по дотичній, щоб не зруйнувати Землю. Наслідків виявилося одразу декілька.
По-перше, частина земної кори “виплеснулася” на орбіту через зіткнення та гравітаційний вплив Тейї. Спершу ці шматки породи літали на орбіті у якості кілець Землі – прямо як у Сатурна. Але з часом, під впливом гравітації, вони сформували Місяць.
По-друге, швидкість обертання Землі також змінилася внаслідок удару.
По-третє, на нашій планеті залишився “подарунок” від Тейї. Зараз вчені знаходять під земною поверхнею ділянки кори, які мають інші геологічні властивості, ніж земні породи. Ці масивні аномалії вважаються залишками Тейї, які занурилися під поверхню Землі. Одна така аномалія знаходиться під Африканським континентом. Інша – під Тихим океаном. Дослідження показують, що речовина з Тейї у складі Землі не перевищує близько 2% від маси планети.
Супутники на орбіті – скільки і чиї?
Перший штучний супутник Землі запустили в СРСР 1957 року. Відтоді в космос запущено понад 6000 супутників. Супутники відіграють дедалі важливішу роль для життя на Землі: їх використовують для зв’язку, навігації, безпеки, розваг, але найголовніше те, що вони дозволяють нам по-новому поглянути на нашу планету. Тут ви зможете дізнатися, хто володіє супутниками, де вони і для чого використовуються.
Хто має найбільше супутників?
423 із загальної кількості діючих 957 супутників на орбіті належать США. Далі за кількістю супутників іде Росія. Китай також посідає провідне місце на Земній орбіті. Принаймні 115 країн є власниками частки супутників. На цій схемі вказано країни, де базуються власники або оператори супутників.
44 країни світу є співвласниками супутників і співпрацюють у їхньому запуску та управлінні (здебільшого, це групи з двох-трьох країн). Тут вони вказані як спільні проекти. США, Тайвань, Японія і Франція – найактивніші учасники проектів космічної співпраці.
Переповнений космос – історія запусків
В 1957 році СРСР перший у світі запустив у космос штучний супутник Землі. Відтоді на орбіту було запущено понад 6000 супутників. Ця схема показує динаміку запусків супутників від 1957 року, які здійснювали СРСР (і згодом Росія), КНР та інші країни. У рік, коли запуски досягли верхівки для країни, поставлено символ супутника.
Для СРСР це були 1970-1980 рр., що стали періодом розквіту радянської військово-космічної програми, коли переважали супутники розвідки, навігації і зв’язку.
Для США пік запусків настав у 1998 році: саме тоді почалося створення трьох комерційних мереж супутникового зв’язку – Globalstar, Iridium и ORBCOM. Багато з тих супутників були запущені за допомогою американських ракет-носіїв, подекуди по кілька супутників на одній ракеті.
Загалом пік запусків супутників можна пояснити змінами в їхньому призначенні. В 1970-ті виникла гостра потреба в супутниках зв’язку. В 1990-ті – в навігаційних супутниках, а в попереднє десятиліття – в цивільних і науково-дослідних супутниках.
Якщо ця тенденція триватиме, то космічні держави, можливо, будуватимуть більші і витриваліші супутники, а міжнародні цивільні інститутути, такі як університети, зможуть взятися за виготовлення малих дешевших супутників.
Засмічений космос – недіючі супутники
Верхня частина цієї схеми показує загальну кількість супутників, запущених між 1957 і 2010 роками. Сіра зона – це супутники, які вже не діють, оранжева – це супутники, які досі експлуатуються.
Найстаріший з діючих супутників на орбіті – Amsat-Oscar 7, запущений з бази військово-повітряних сил США Ванденберг у Каліфорнії 15 листопада 1974 року. Він перебуває на низькій навколоземній орбіті і використовується, головно, радіоаматорами.
Сіра зона – це 5428 супутників. Багато з недіючих апаратів перетворилися на частину орбітального сміття. Згідно з підрахунками НАСА, на довколаземній орбіті перебувають біля 19 тисяч предметів завбільшки понад 10 см.
Національні пріоритети
На цій схемі супутники виокремлено в чотири групи за головними власниками/операторами – це США, Росія, КНР і інші країни (супутники спільної власності і співпраці не враховані). З неї випливає, що призначення супутників залежить від економічного та політичного клімату в різних частинах світу.
Призначення (комерційне, урядове, військове чи цивільне) засвідчує головного користувача супутника, але важливо зауважити, що багато супутників мають багатоцільове використання. Наприклад, супутник може одночасно мати комерційне і військове застосування.
Комерційні супутники є власністю окремих компаній і синдикатів, які фінансуються інвесторами, а також приватних груп. Супутники використовуються для зв’язку і мовлення. Військові супутники часто використовують для розвідки, навігації і радіозв’язку. Урядові призначені для метеоролічних і наукових спостережень. Цивільні користувачі – це академічні установи чи групи науковців-аматорів.
Майже дві третини діючих супутників використовуються для комунікацій. Супутники навігаційні, розвідувальні, метеорологічні, астрофізичні і геодослідницькі складають від 5 до 7% загальної кількості супутників.
Довкола світу за 80 хвилин
Ця схема показує, скільки часу супутникам забирає здійснити повний оберт довкола Землі. Супутники на низькій навколоземній орбіті (ННО) – на висоті від 80 до 1700 км – кружляють довкола планети зі швидкістю в 30 разів вищою, ніж авіалайнер. Такий супутник облітає планету за 88 хвилин.
Супутники ННО складають майже половину від загальної кількості діючих. Їх використовують для розвідки, наукових спостережень і фотозйомок поверхні Землі.
Джерела
У цих схемах використано дані Спілки стурбованих науковців (Union of Concerned Scientists – UCS). Спілка є провідною неурядовою науковою організацією. Вона створена на базі студентів і викладачів Массачусетського технологічного інституту в 1969 році.
База даних UCS про супутники оновлюється щоквартально:
В цьому проекті використано також інформацію з таких організацій:
НАСА (Національне управління США з аеронавтики і дослідження космічного простору – NASA)