Вступ

Європейський Союз на початку XXI ст. є зразком безпрецедентної міждержавної інтеграції, яка нині визначає як ситуацію у самій Європі, так і її місце у світі. Від часу заснування у 50-х рр. минулого століття перших інституцій, що лягли в основу ЄС, до сьогодні це об’єднання стало одним із найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ядром системи європейських цінностей і стандартів. Єдиний економічний простір з прозорими кордонами, відкритими для вільного руху товарів, капіталів, послуг і людей, економічні засади, які забезпечують гідний рівень життя громадян, ефективні механізми розв’язання найважливіших проблем у сферах політики, соціального захисту, охорони навколишнього середовища тощо — все це сприяє зміцненню впливу ЄС на міжнародній арені та прагненню інших європейських держав приєднатися до нього.

У 2004 та 2007 рр. завершилась найбільша за всю історію Європейського Союзу фаза його розширення, яка, однак, стала не лише свідченням успішності та ефективності європейської інтеграційної моделі, а й серйозним випробуванням для ЄС, яке дало початок багатьом його проблемам, що особливо стосується процесів інституційного реформування Союзу.

Останнє розширення залишиться у історії як момент прийняття до Європейського Союзу дванадцяти нових членів. Цей факт означав остаточне приєднання цих країн до соціально-економічної структури, яка функціонує уже більше як півстоліття — Європейського Союзу. Ця подія дозволила новим членам використовувати потенціал цього угруповання, а одночасно його збільшити.

З перспективи останніх років виразно видно, що користі, які виникають із членства не можна зводити тільки до величини фінансової допомоги, свободи пересування осіб, товарів, послуг і капіталів, чи здобуття європейського громадянства. Членство у Європейському Союзі це перш за все нові імпульси до розвитку, це мотивація для прийняття нових викликів, подолання бар’єрів і модернізації цих країн.

Осягнення позитивних і негативних ефектів цих дій вимагає ґрунтовного знання про структуру і функціонування Європейського Союзу. Підручник, згідно із із значенням слова “основи”- містить стислий опис відомостей з якогось напряму знань. При написанні цього видання, треба було обмежити величезний обсяг інформації про соціально-економічний феномен, який становить ЄС. При виборі тем автори керувались їх значенням для Європейського Союзу, так і для України. Описуючи ці проблеми, до уваги бралися особливості та актуальність їх опису. Перш за все йшлося про висвітлення найґрунтовніших речей, які залишаються незмінними, або таких, що змінюються рідко, або повільно. Перша частина описує структуру, функції та механізми функціонування Європейського Союзу. Друга частина містить текст Лісабонського договору.

Європейський союз: структура, функції, механізми

Теоретичні підходи і походження європейської інтеграції

Теорії європейської інтеграції

Процеси європейської інтеграції є предметом численних теоретичних та емпіричних досліджень, автори яких шукають відповіді на запитання, як і чому держави за власним бажанням щораз тісніше співпрацюють й об’єднуються з іншими державами, втрачаючи при цьому певні атрибути суверенності, натомість отримуючи нові можливості співпраці та вирішення конфліктів, вивчають механізми творення наднаціональних інституцій і принципи поділу та обміну досвідом між рівнями влади. Сукупність численних теоретичних інтерпретацій інтеграції формує функціональну, неофункціональну теорію та теорію міжурядової співпраці, а їх найвідомішими концепціями розвитку інтеграції є конфедераційна, федеральна та конституційна.

Конфедераційна концепція, прихильником якої був президент Франції Шарль де Голль, окреслює “Європу батьківщин” — співтовариство в формі конфедерації, що базується на співпраці незалежних держав, які значною мірою зберігають власну автономію та національну суверенність. За таких умов співпраця мала б вільний та міжнародний характер, роль наднаціональних інституцій була б значно обмежена, а їхні рішення не мали б великого значення. Основними інструментами інтеграції, згідно з цією моделлю, є обмін поглядами, міжурядові переговори та координація дій.

Прихильники федеральної концепції, серед яких були Вінстон Черчілль, Альтьєро Спінеллі, Конрад Аденауер та Поль-Анрі Спаак, відстоюють необхідність поступового переходу до міцніших політичних та юридичних зав’язків, аж до утворення в Європі високоінтегрованої в політичному сенсі союзної держави. Для цього окремі держави повинні відмовитися від власної суверенності і передати свої повноваження спільним, наднаціональним органам. Модель передбачає утворення відповідального перед парламентом спільного уряду, що має великі повноваження. У федерації важливим є гарантування демократичного характеру ухвалення рішень.

На федеральному підґрунті сформувалася конституційна концепція, представники якої найважливішими для процесу інтеграції вважають методи регулювання конституційного характеру. їх формують наднаціональні органи, які також розмежовують повноваження між національними і наднаціональними рівнями.

Функціональна теорія інтеграції з’явилася в 40-х роках XX століття, а її найвідомішим представником є економіст і політолог Давід Мітрани, який свою концепцію виклав у книзі ” (1966).

Функціоналісти трактують інтеграцію як процес досягнення консенсусу та побудови спільноти безпеки, що базується на дотриманні певних спільних цінностей та вірі у можливість мирного вирішення проблем (формування так званого відчуття “ми” — we feeling). Міжнародна інтеграція передбачає поступову руйнацію структур незалежної національної держави і розширення міжнародної діяльності за принципом переливання (spill-over). Оскільки потенціал співпраці є найвищим в сфері економіки, то саме з неї, на думку прихильників функціональної теорії, треба розпочинати європейську інтеграцію.

Неофункціональна теорія, серед прихильників якої американський учений Ернст Хаас та його учень і послідовник Леон Ліндберг — набула особливого поширення в 50-х роках. Неофункціоналізм розширив вживання запозиченого у функціоналізму поняття “переливання інтеграції” на політичну сферу — ефективність інтеграції в одному секторі спричиняє лобізм та активізацію політичних прагнень до подальшої інтеграції. Згідно з цією теорією, для держав-членів, що вже обрали інтеграцію, цей процес з часом виходить за початково передбачувані межі, що, в кінцевому підсумку, може сприяти створенню європейської федеральної держави. Неофункціоналісти наголошують на необхідності узгодження групових інтересів і вирішення конфліктів за допомогою ідеї “спільного добра” системи як цілості. Важливим досягненням неофункціоналістів є підкреслення ролі груп натиску, суспільної та політичної еліти та національних акторів у погодженні процедури збереження суспільного порядку та методів вирішення спорів. Також вони вважають, що особливе значення для інтеграції мають інституційні структури та передання повноважень національних урядів щодо ухвалення рішень наднаціональним інституціям.

Прихильники теорії міжурядової співпраці, на чолі з професором Гарвардського університету Ендрю Моравчиком, слідом за функціоналістами стверджують, що європейська система вимагає постійних компромісів і переговорів між державами, а також посередництва наднаціональних інституцій у розв’язанні суперечок. Оскільки Європейська співпраця передбачає постійну конфронтацію власних інтересів і переваг з інтересами інших держав, важливим завданням інтеграції є створення інституційних меж, які дають можливість провадити міжурядові переговори та координувати дії.

Європейський Союз

Європейський Союз (European Union, Євросоюз, ЄС) – економічний та політичний союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз підписаним у лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.

ЄС тісно співпрацює з новими регіональними лідерами по всьому світу. Європейським Союзом також було підписано двосторонні Угоди про Асоціацію з сусідніми державами. За кордоном 141 Представництво ЄС виконує функції близькі до посольств.

Передісторія зародження ідеї ЄС

Ольгерд-Іполит Бочковський – українського вчений, теоретик-візіонер, розробив ідею нової «супердержави» під назвою Європейський Союз.

Свої думки він найповніше представив в книжці «Національна справа. (Статті про національне питання у зв’язку із сучасною війною)». До друку працю підготовано наприкінці 1918 р., однак у зв’язку зі складною повоєнною ситуацією на світ вона з’явилася 1920 р. у Відні. Український політолог вже тоді закликав реформувати міжнародне право, виробити нові його норми, в результаті чого мав шанс виникнути якщо не всесвітній, то принаймні європейський союз народів.

Історія створення ЄС

1945- 1959: Мирна Європа – початок співробітництва

Метою створення Європейського Союзу було припинення частих і кривавих війн, які траплялися між сусідніми країнами, та найгіршою з яких стала Друга світова війна.

9 травня 1950 року Європейське співтовариство вугілля і сталі починає поєднувати європейські країни в економічному та політичному сенсі для того, щоб закріпити мирне становище.

1960-1969: «Свінгуючі шістдесяті» – період економічного розвитку

1960-ті стають періодом розквіту «молодіжної культури», коли такі групи як The Beatles привертали величезні юрби підлітків-шанувальників, де б вони не з’являлися, і, таким чином, сприяли культурній революції та збільшували розрив між поколіннями. То був сприятливий період для економіки, позитивним фактором розвитку якої стало також і те, що країни ЄС скасували мита, які раніше збиралися під час торгівлі між цими державами. Крім того, ці країни домовилися про спільний контроль над виробництвом харчових продуктів, таким чином, у всіх тепер було достатньо їжі, а незабаром також з’явилася надлишкова сільськогосподарська продукція. Травень 1968 року відзначився студентськими бунтами в Парижі, а численні зміни у суспільстві та способі життя стали пов’язувати з так званим «поколінням 68-го».

1970-1979: Збільшення Співтовариства – перше розширення

1 січня 1973 року до Європейського Союзу приєдналися Данія, Ірландія і Великобританія, що збільшило кількість держав-членів ЄС до дев’яти. Результатом короткої, але жорстокої арабо-ізраїльської війни у жовтні 1973 року стали енергетична криза і економічні проблеми в Європі. Часи правління диктатур правого крила в Європі завершилися після скинення режиму Салазара в Португалії в 1974 році та смерті іспанського генерала Франко в 1975 році. Регіональна політика ЄС починає спрямовувати великі кошти на створення робочих місць та інфраструктури у відповідних галузях. Посилюється вплив Європейського Парламенту у справах ЄС, і в 1979 році всі громадяни вперше можуть безпосередньо обирати членів цього парламенту.

1980-1989: Зміна образу Європи – падіння Берлінської стіни

Після страйків на судноверфях у Гданську влітку 1980 року польська профспілка «Солідарність» та її лідер Лех Валеса стали відомими на всю Європу і весь світ. У 1987 році було підписано Єдиний європейський акт. Цей договір забезпечив основу для грандіозної шестирічної програми, спрямованої на усунення проблем із вільною торгівлею скрізь кордони ЄС, і, таким чином, створив «Спільний ринок». 9 листопада 1989 року внаслідок крупного політичного перевороту було знесено Берлінську стіну, і кордон між Східною та Західною Німеччинами було відкрито вперше за 28 років, що призвело до возз’єднання Німеччини, коли у жовтні 1990 року Східна і Західна Німеччини знову об’єдналися.

1990-1999: Європа без кордонів

Після падіння комунізму в центральній та східній Європі мешканці цих країн Європи стали близькими сусідами. У 1993 році завершується створення «Спільного ринку» з прийняттям «чотирьох свобод» щодо переміщення товарів, послуг, людей та грошей.

Європейський Союз (Євросоюз, ЄС) створено згідно з Договором, Маастрихтським Трактатом, підписаним у лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 року. Поняття «Європейський Союз» з’явилось ще під час Паризької конференції 1972 року, столицею обрано Брюссель.

2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року), яким внесено зміни та доповнення до Маастрихтського договору про ЄС – чітко прописано умови вступу до Європейського союзу.

Особливу роль відіграли Шенгенської угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу (укладено 1985 року). «Шенгенські» угоди були названі на честь маленького села в Люксембурзі. На сьогоднішній день до цієї угоди приєднались такі держави Європейського Союзу – Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польша, Португалія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія та Швеція. Поки не приєднались до Шенгенської угоди Велика Британія та Ірландія. На етапі очікування вступу до Шенгенської зони Болгарія, Кіпр, Румунія, Хорватія.

З 1 січня 1999 року запроваджено єдину валюту – євро (лише в Єврозоні). В цей день євро представлено світовим фінансовим ринкам в якості розрахункової валюти в одинадцяти з п’ятнадцяти на тот час країнах Євросоюзу.

2000- теперішній час: Період подальшого розширення

Країни ЄС почали тісніше співпрацювати заради боротьби зі злочинністю. Нарешті політичне розділення між східною та західною Європою починає згладжуватися. Багато людей думають, що Європі вже час мати власну конституцію, але аж ніяк не легко визначити, якою має бути ця конституція, тому дебати щодо майбутнього Європи тривають.

26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів.

1 січня 2002 року до готівкового обігу було введено єдину грошова одиниця ЄС – євро в 12 країнах єврозони, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС – найвищого етапу інтеграції. На 1 березня 2015 р. євро перебуває в обігу на території 19 держав з 28 країн-членів ЄС (Австрії, Бельгії, Греції, Естонії, Ірландії, Іспанії, Італії, Латвії, Литві, Люксембурзі, Мальті, Нідерландах, Німеччині, Португалії, Словаччині, Словенії, Фінляндії, Франції, Чехії).

Велика Британія та Данія вирішили поки що відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених Маастрихтським договором.

Карликові держави Європи, Андора, Ватікан, Монако і Сан-Маріно, використовують євро та підтримують відношення з Євросоюзом через різні договори про кооперацію.

Всі банкноти євро мають спільний дизайн для кожного номіналу на обидвох сторонах. Випускаються банкноти вартістю в 500, 200, 100, 50, 20, 10 і 5 євро.

17-18 червня 2004 року на Самміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу. 29 жовтня 2004 року Угоду про Конституцію Європейського Союзу було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі. Конституція ЄС складається з чотирьох розділів, у яких відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура та процедура прийняття рішень, права і обов’язки всіх європейських органів управління, а також напрямки діяльності організації. Проте, 29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів голосує проти Конституційного договору. Негативні рішення референдумів спричинили паузу для розмірковувань про майбутнє Євросоюзу.

У 2012 році Європейський Союз отримав Нобелівську премію миру «За внесок впродовж більше шести десятиліть у просування миру і примирення, демократії та прав людини у Європі».

Географія розширення ЄС

Список країн-членів ЄС (хронологія вступу)

Дата вступу до ЄС

Кількість членів (всього)

31 січня 2020 року – вихід Великобританії із складу ЄС

Країни – офіційні кандидати вступу до ЄС

Косово, Боснія і Герцеговина офіційно визнані потенційні кандидати вступу до ЄС.

В ЄС діють три угоди, що передбачають різний рівень інтеграції всередині Євросоюзу:

Країнам-членам ЕС не обов’язково бути в Шенгенській зоні та входити в зону євро. Велика Британія та Ірландія подписали Шенгенську угоду на умовах обмеженого членства, а Велика Британія не вступили в зону євро.
Данія і Швеція в ході референдумів вирішили зберегти національні валюти. Норвегія, Ісландія, Швейцарія і Ліхтенштейн не є членами ЄС, проте входять в Шенгенську зону.

Спеціальні території держав-членів ЄС

Особливі відносини з ЄС мають 24 заморські володіння та території через їх членство з такими країнами-членами Євросоюзу: 12 з Сполученим Королівством, 5 з Францією, 6 з Нідерландами та 1 з Данією.

А також дев’ять віддалених регіонів держав-членів ЄС (Канарські о-ви,Французька Гвіана, Гваделупа, Мартініка, Реюньон та Майотта, Сен-Мартен, Азорські о-ви та о. Мадейра).

Всі вони перераховані в Додатку II, згідно зі статтею 198 Договору про функціонування Європейського Союзу їм було запропоновано сформувати Угоду про асоціацію ЄС. Ці території не є суб’єктом зовнішнього тарифу європейської спільноти. Вони також не є частиною Євросоюзу, але ЄС застосовує своє законодавство до них настільки, щоб виконати необхідні домовленості для підписання Угоди про асоціацію

Мапа заморських територій та віддалених регіонів ЄС

ЄС. Основні інститути влади:

Європейська комісія – виконавчий орган Європейського Союзу, що складається з 28 членів (рахуючи президента), які призначаються на п’ять років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов’язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат.

Спільно з Радою Європейського Союзу і Європейською Комісією парламент виконує законодавчі функції в ЄС і вважається одним з найбільш потужних законодавчих органів у світі

Європейський Парламент – зібрання з 754 депутатів, що безпосередньо обираються громадянами країн-членів ЄС строком на п’ять років. Голова Європарламенту обирається на два з половиною роки. Депутати Європарламенту вивчають законопроекти і затверджують бюджет.

Вони приймають спільні рішення з Радою Міністрів з конкретних питань і контролюють роботу Рад ЄС і Європейськоїї Комісії. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) і Брюсселі (Бельгія).

Рада Європейського Союзу
(Рада міністрів)

Рада міністрів в ЄС – основний орган ухвалення рішень, який збирається на рівні міністрів національних урядів, її склад міняється залежно від обговорюваних питань: Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки і так далі. В рамках Ради представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти ЄС і приймають або відкидають їх шляхом голосування.

Європейський центральний банк – головний елемент Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), який як юридична особа виконує основні функції щодо грошової та цінової політики, дає поради відповідним органам для господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм ЄС.

Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав , що передбачає передусім неможливість примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів.
Штаб-квартира Центробанку знаходиться у Франфурті-на Майні.

Суд Європейського Союзу – судовий орган ЄС вищої інстанції, регулюючий розбіжності між:

• державами-членами ЄС;
• державами-членами ЄС і самим Європейським Союзом;
• інститутами ЄС;
• ЄС і фізичними або юридичними особами

Емблема Суду Європейського Союзу

Європейський суд аудиторів (Рахункова палата) – орган Європейського Союзу, створений з метою проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС і його інститутів.

Омбудсмен Європейського Союзу (Європейський Омбудсмен) – посадова особа, уповноважена приймати та розглядати скарги європейських приватних і юридичних осіб на адміністративні порушення інститутів і установ ЄС.

Це прапор Європи. Він є символом не тільки Європейського Союзу, але й символом єдності країн Європи та її індивідуальною ознакою в широкому сенсі. Коло золотих зірок символізує солідарність і гармонію між народами Європи.

Кількість зірок жодним чином не пов’язана з кількістю держав-членів ЄС. На прапорі зображено дванадцять зірок, тому що цифра «дванадцять» традиційно вважається символом досконалості, повноти і єдності. З цієї причини прапор залишається незмінним незалежно від розширень ЄС.

Гімн ЄС

«Ода до радості» у широкому значенні – це гімн не лише Європейського Союзу, але й усієї Європи. Музика гімну взята з Дев’ятої симфонії, яку Людвіг ван Бетховен написав у 1823 році.

У фінальній частині своєї симфонії Бетховен поклав на музику «Оду до радості», написану в 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. Цей вірш виражав ідеалістичні погляди Шиллера на братерські стосунки між усіма представниками людської раси – погляди, які поділяв і Бетховен.

У 1972 році Рада Європи (той самий орган, який розробив дизайн європейського прапора) схвалила тему «Оди до радості» Бетховена у якості свого гімну. Відомому диригенту Герберту фон Караяну було доручено написати три інструментальні аранжування – із соло для фортепіано, для духових інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.

У 1985 році гімн було схвалено президентами та главами урядів країн ЄС як офіційний гімн Європейського Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі національні гімни країн-членів ЄС, скоріше, він є ствердженням спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей.

День Європи

Де́нь Євро́пи – свято, що відзначається 9 травня в країнах ЄС (в Україні святкують щорічно у третю суботу травня з 2003 р.).
9 травня 1950 р. Роберт Шуман вніс пропозицію створити об’єднану Європу для налагодження мирних взаємовідносин на континенті.
З цієї пропозиції, що отримала назву «декларація Шумана», бере початок процес об’єднання, який завершився утворенням Європейського Союзу.

Сьогодні 9 травня стало ще одним європейським символом (Днем Європи), який разом із прапором, гімном, девізом і єдиною валютою ( євро) виражає політичну сутність Європейського Союзу. На день Європи проводяться заходи і свята, що зміцнюють єдність Європи та її громадян і зближують народи держав-членів ЄС.

Девіз означає те, що завдяки ЄС мешканці європейських країн поєднуються у співпраці заради миру і добробуту, а численні культури, традиції та мови держав Європи є безцінним активом цього континенту.

Україна – ЄС

З моменту набуття Україною незалежності у 1991 році Європейський Союз та Україна динамічно розвивають відносини один з одним.

Амбіції ЄС та України щодо посилення відносин один з одним створили можливість вийти за межі співпраці й сягнути поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва.

Таким чином, у березні 2007 року почалися перемовини щодо нової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС . Вони завершились у грудні 2011. Нова Угода передбачає політичну асоціацію та економічну інтеграцію України з ЄС.

21 березня 2014 року, глави держав та урядів Європейського Союзу і Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк підписали політичну частина угоди про Асоціацію між ЄС і Україною, а 27 червня ц.р. було підписано економічну частину угоди.

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

З 1 листопада 2014 р. вступило в силу тимчасове застосування Угоди про Асоціацію.

Угода про асоціацію за своїм обсягом і тематичним охопленням є найбільшим міжнародно-правовим документом за всю історію України та найбільшим міжнародним договором з третьою країною, коли-небудь укладеним Європейським Союзом.

Вона визначає якісно новий формат відносин між Україною та ЄС на принципах «політичної асоціації та економічної інтеграції» і слугує стратегічним орієнтиром системних соціально-економічних реформ в Україні.

Стаття 4 Угоди про асоціацію – у котрій йдеться про встановлення Поглибленої та Всеосяжної Зони Вільної Торгівлі (ПВЗВТ) – має вступити у силу 31 грудня 2015 року. Для підтримки українських експортерів, ЄС продовжить час дії автономних торгівельних преференцій до того ж самого дня.

Повністю Угода про асоціацію між Україною та ЄС набере чинності після її ратифікації усіма Сторонами через місяць, що настає після дати здачі на зберігання до Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження. (Станом на 1 березня 2015 р. Угода ратифікована Україною та Європейським парламентом 16 вересня 2014 р., а також з наступними країнами-членами ЄС: Румунією – 2 липня 2014 р., Литвою – 8 липня 2014 р., Латвєюя – 14 липня 2014 р., Болгарією – 24 липня 2014 р., Мальтою – 21 серпня 2014 р., Німеччиною – 19 грудня 2014 р., Словаччиною – 24 вересня 2014 р., Естонією – 4 листопада 2014 р., Угорщиною та Швецією – 26 листопада 2014 р., Польщею – 28 листопада 2014 р., Чехією – 10 грудня 2014 р., Хорватією – 12 грудня 2014 р., Данією – 18 грудня 2014 р.,Іспанією – 19 лютого 2015 р., Ірландією – 28 січня 2015 р.).

Вступ до ЄС відбувається в кілька етапів:

• підписання Угоди про асоціацію;
• включення в офіційну програму розширення ЄС;
• подача заявки на вступ;
• отримання статусу кандидата в члени ЄС;
• вступ до ЄС.

Україна знаходиться на першому з цих етапів. Процес вступу займає кілька років.

Додатково для більш детального ознайомлення читати:

• Що пропонує Угода?
• Міфи про Угоду про асоціацію – аналіз фактів
• Угода про aсоціацію не проблема, а її вирішення – cтаття Посла Європейського Союзу в Україні Яна Томбінського
• Путівник щодо поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ/DCFTA) між Україною та ЄС

(подано у зворотній хронології)

Касіч, Ганна.Європейський апгрейд [Текст] = http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/4563/art/1415215407.html: що Київ отримає від вступу в дію Угоди про Асоціацію з ЄС / Касіч, Ганна // Хрещатик. – 2014. – 6 лист. (№163). – С. 5. З 1 листопада Україна – це Європа. Офіційно. У нашій країні вступила в дію Угода про Асоціацію з ЄС. Таким чином, реалізована вимога Майдану. Фактично активна фаза євроінтеграції розпочалася у Києві, тож столиця, зокрема бізнес-сектор, найперше та найсильніше відчує, як воно – бути у Європі.

Пасова, Тетяна. Угода про асоціацію: плюси і мінуси [Текст] / Пасова, Тетяна // Голос України. – 2014. – 24 вер. (№182). – С. 8. “ГУ” пропонує ще раз зважити переваги та недоліки Угоди пор асоціацію

Шевченко, Анна. Ми визначили свій цивілізаційний вибір [Текст] = http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=353209 / Шевченко, Анна // Голос України. – 2014. – 17 вер. (№177). – С. 1, 2. Верховна Рада та Європейський парламент синхронно ратифікували угоду про асоціацію. Цей день, поза сумнівом, увійшов в історію не лише України, а й усієї Європи та навіть світу. Свою дорогу до європейського співтовариства та європейських цінностей уже пройшов не один народ, у тому числі й пострадянські держави. Однак український шлях до Європи виявився найскладнішим, найпатріотичнішим і, на жаль, скроплений кров’ю. За ратифікацію угоди про асоціацію між Україною та ЄС проголосували 355 народних депутатів, проти – 0. Європейський парламент (535 голосів «за»). Українські парламентарії заспівали Гімн України, а європарламентарії стоячи аплодували цьому. Голова Верховної Ради Олександр Турчинов підписав закон про ратифікацію угоди, який одразу скріпив своїм підписом Президент України Петро Порошенко

Двері Євросоюзу залишаються відчиненими [Текст] = http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=307648 / Інф. “ГУ” // Голос України. – 2013. – 30 лист. (№227). – С. 1, 3. Угода про асоціацію з Європейським Союзом під час учорашнього саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі не була підписана. Водночас Президент України Віктор Янукович заявив на пленарному засіданні, що розраховує на підписання цього документа в найближчій перспективі. Він нагадав, що Україна спільно з ЄС уже понад шість років іде непростим курсом переговорів і пошуку компромісів. На цьому шляху залишилося зробити лише кілька вирішальних кроків. «Ідеться про необхідність підготовки передумов, які забезпечать максимальні результати від імплементації угоди», – сказав Віктор Янукович. Глава держави висловив переконання, що Україна та ЄС гідно пройдуть цей завершальний етап. «Його головним завданням має бути здійснення програми спільних заходів, спрямованих на адаптацію економіки України до нових реалій», – ствердив Президент

Європейська інтеграція зробить Україну кращою [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/yevropejska-integraciya-zrobit-ukrayinu-krashoyu/ // Урядовий кур`єр. – 2013. – 31 жовт. №200. – С. 3–11. – Спеціальний випуск “УК”. Угода про асоціацію, яку планується підписати під час саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі наприкінці листопада, виведе державні інституції та вітчизняну економіку на якісно новий рівень, бо передбачає безпрецедентні перетворення та модернізацію

Мацегора, Катерина. Повагу викликають лише послідовні рішення [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/eksperti-prodovzhuyut-analizuvati-ugodu-pro-asocia/: експерти продовжують аналізувати Угоду про асоціацію з ЄС / Мацегора, Катерина // Урядовий кур`єр. – 2013. – 4 груд. (№224). – С. 5. В ході засідання Громадської ради при Міністерстві фінансів пролунали різні думки щодо Угоди про асоціацію з ЄС. Далеко не всі виступи були однозначними. Одначе саме для цього проводяться подібні засідання. Їх головна мета – заслухати різноманітні думки фахівців, аби в остаточному підсумку означити спільну й кінцеву позицію.

Налякати і зупинитися чи зрозуміти і рухатися далі [Текст]: експерти продовжують обговорювати можливості та ризики європейської перспективи України / Підготувала Оксана Головко // Урядовий кур`єр. – 2013. – 30 лист. (№222). – С. 5. Думки учасниківкруглого столу “Європейська перспектива України: можливості та ризики

Проект Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і його державами-членами відповідає Конституції України [Текст] / За матеріалами офіційного веб-сайту Міністрества юстиції // Урядовий кур`єр. – 2013. – 9 серп. (№143. – С. 6.Коментар окремих норм проекту Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом

Процишин, Вадим. Що далі треба зробити, аби асоціація стала реальністю [Текст] : відповідь на це запитання Президент дав під час виступу на Вільнюському саміті “Східного партнерства” / Процишин, Вадим // Урядовий кур`єр. – 2013. – 30 лист. (№222). – С. 1, 2. Віктор Янукович повідомив, що Україна та ЄС домовилися найближчим часом провести на двосторонньому рівні переговори стосовно підписання Угоди про асоціацію

Через ефективний діалог з Євросоюзом має визначитися і зреалізуватися наша перспектива [Текст] / Інтерв’ю провів Ігор Іценко // Голос України. – 2013. – 24 трав. (№95). – С. 6. Найактуальніше на сьогодні питання – підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Про шляхи досягнення зазначеної мети розмірковують й відомі українські політики. Думки з цього приводу Президента України (2005-2010 роки) Віктора Ющенка

Грабська А. Результати саміту оцінюють позитивно [Текст] = http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=243614 / А. Грабська // Голос України. – 2011. – 20 груд. (№240). – С. 1, 5. В Києві відбувся довгоочікуваний XV саміт «Україна–ЄС». Головною інтригою політичного дійства було парафування угоди про асоціацію з Європейським Союзом

Купчишин О. ЄС без України – незавершена конструкція [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/214626 / О. Купчишин // День. – 2011. – 30 серп.(№152). Часто лунають заклики призупинити процес розширення, сконцентрувавшись на розв’язанні проблем всередині ЄС. Проте неможливо заперечувати дедалі більшу взаємозалежність між Євросоюзом та його сусідами на всіх рівнях, що вимагає пошуку взаємовигідних шляхів розв’язання як нагальних проблемних питань, так і вироблення довготермінової стратегічної позиції для реалізації власних інтересів. Одним із таких сусідів є Україна, яка 24 серпня 2011 року відзначила 20-річчя проголошення незалежності. Ювілейна дата є своєрідною віхою в аналізі успіхів та невдач держави в реалізації поставлених завдань

Муравйов В. Захист прав людини в Європейському Союзі [Текст] / В. Муравйов, О. Святун // Право України. – 2011. – № 6. – С. 85-100. У статті проаналізовані особливості системи захисту прав людини в Європейському Союзі та її співвідношення з системою захисту прав людини Ради Європи

Силіна, Тетяна. Валерій П’ятницький: «Дуже хочеться, щоб ця угода відбулася» [Текст] = http://dt.ua/POLITICS/valeriy_pyatnitskiy_duzhe_hochetsya,_schob_tsya_ugoda_vidbulasya-90518.html / Силіна, Тетяна // Дзеркало тижня. – 2011. – 29 жовт.– 4 лист. (№39). – С. 1, 4. Дискусія навколо Угоди про асоціацію з Європейським Союзом набула в Україні доволі дивної форми. Про що вона? Навіщо? Які з українських побажань вдалося зафіксувати? У чому свої інтереси відстояли європейці? Які очікуються наслідки для всіх нас? Ця найбільш об’ємна і найскладніша в історії України угода є справді історичною, має визначити шлях розвитку країни на багато років наперед. Від неї, за великим рахунком, залежить доля не лише більшості галузей української економіки, а й, в остаточному підсумку, кожного з нас. Інтерв’ю з уповноваженим уряду України з питань європейської інтеграції Валерієм П’ятницьким.

П’ять причин для оптимізму [Текст] = http://www.day.kiev.ua/218189: Володимир Щелкунов: Незважаючи на не дуже втішні рейтинги, європейський бізнес продовжує інвестувати в Україну / Спілкувалася Алла Дубровик // День. – 2011. – 1 лист. №197. – С. 5. Європейський Союз дав Україні час, аби ми привели свою судову систему у відповідність до норм і практики європейського права. Про це йдеться в ухваленій резолюції Європарламенту. І хоча це один із найжорсткіших висновків за всю історію наших відносин з ЄС, все ж таки депутати Європейського парламенту повели себе досить толерантно до нині чинної української влади, використовували вивірені слова, намагалися уникати всього, що може ускладнити процес подальшої співпраці та інтеграції «ЄС – Україна», констатують аналітики

Безвізовий режим: є план – будемо діяти [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=16285: учора у Брюсселі підписано документ, виконання якого відкриє безвізову Європу для громадян України // Урядовий кур’єр. – 2010.– 23 лист.(№219). – С. 1,2.

В’ятрович В. Європа заговорила [Електронний ресурс] / В. В’ятрович // День. – 2010. – 4 бер. №38. Європейський Союз – об’єднання держав з різним минулим. Держав, які часто воювали між собою. Держав, список взаємних претензій між якими надзвичайно великий. До об’єднання кожен приходив зі своїми болями та героями, які часто діаметрально протилежно сприймалися іншими. Політичне майбутнє союзу значною мірою залежало від узгодження історичного минулого. В Україні ж досі немає єдиного спільного бачення історії. Тут досі тривають запальні дискусії – про деякі її періоди та окремих діячів. Якщо справді щирим є висловлене у резолюції прагнення інтеграції України до Європи, то її представники повинні зрозуміти – європейському народу, яким є українці, недоречно рекомендувати ті чи інші погляди на власне минуле. Неможливо сприймати сучасну Україну, не сприймаючи її трагічного і героїчного минулого. Боротьба українців за незалежність є одним із наріжних каменів нашої національної самоідентифікації

Лазаренко Я. Екологічне право України на шляху до Європейського Союзу: питання адаптації [Текст] / Я. Лазаренко // Право України. – 2010. – №12. – С. 138-143. Стаття присвячена питанню адаптації національного екологічного законодавства до права Європейського Союзу, окреслюються проблеми та перспективи розвитку

Гвать І. Прозріння Ольгерда Бочковського [Електронний ресурс]: український політолог – візіонер утворення об’єднаної Європи / І. Гать // День. – 2009. – 18 груд.(№201). 1 грудня 2009 року набула чинності Лісабонська угода, згідно з якою запровадилися найбільші зміни в діяльності Європейського Союзу від часу його виникнення. Починається нова історія ЄС. Нові структурні зміни в керівництві Євросоюзу, його нові повноваження та майбутній розвиток цієї спільноти держав, членом якої прагне стати й Україна, не є предметом цієї статті. Розповідь про українського вченого, теоретика-візіонера, котрий розробляв ідею нової «супердержави» під назвою Європейський Союз. Це Ольгерд-Іполит Бочковський. Свої думки він найповніше представив 90 років тому в книжці «Національна справа

Єлісєєв К. Україна і ЄС: партнерство – асоціація – членство [Текст] / К. Єлісєєв // Дзеркало тижня. – 2009. – 30 квіт.–15 трав. №16. – С. 1,4. Європейська інтеграція України наблизилася до принципово важливої межі. І йдеться не лише про Угоду про асоціацію, що з’явилася на обрії. І навіть не про Східне партнерство, яке вперше визначить для України дуже вагому нішу, поки що на межі пострадянського простору та Європейського Союзу. Йдеться про зміну духу, стилю та диспозиції європейської інтеграції як такої. Не більше і не менше

Фіалко А. Україна – ЄС: у пошуках втраченого часу [Текст] / А. Фіалко // Дзеркало тижня. – 2009. – 4-10 квіт .№12. – С. 5. Результати конференції України і ЄС із питань модернізації нашої газотранспортної системи, яка відбулася 23 березня в Брюсселі, і перспектива ухвалення “Стратегії східного партнерства” на саміті Євросоюзу 7 травня, а також негативна реакція Росії на обидві ці події знову пожвавила інтерес до “вічної” теми перспектив відносин України з Єс. Чи справді намітилися якісь кардинальні зрушення – чи це всього лише черговий сплеск, після якого все звично затихне? Щоб краще зрозуміти, що насправді відбувається, слід насамперед очистити нашу свідомість і практику від звичниз стереотипів та засвоїти нарешті уроки історії. адже той, хто нехтує історією, приречений її повторювати.

Бобицький Н. Україна – ЄС [Текст]: на шляху до нової угоди / Н. Бобицький // Дзеркало тижня. – 2006.– 14-20 січн. №1. – С. 5. Закінчення у 2008 році терміну дії Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною і ЄС та її зміна на нову угоду стали одним з ключових пунктів порядку денного відносин України ЄС

Богуславська А. Українських науковців підтримає ЄС [Текст] / А. Богуславська // Україна молода. – 2006.– 22 лют. №34. – С. 9. Україна та ЄС співпрацюють у сфері науки в рамках “Шостої рамкової прграми”

Коберник К. Скажите “ЕС” [Текст]: объединенная Европа приоткрыла свои двери для вхождения Украины в ЕС. Но украинские политики делают все, чтобы её захлопнуть / К. Коберник // Корреспондент. – 2008. – 20 сен. №36. – С. 30-32.

Копійка В. Рушійні сили інтеграції [Текст] / В. Копійка // Урядовий кур’єр. – 2005.– 21 квіт. (№74). – С. 5. Україна зробила важливий крок уперед, остаточно визначивши європейську інтеграцію як стратегічну мету на шляху свого демократичного розвитку

Майстришин В. Європейська інтеграція:шанс для України [Текст]: понад десять років тому Україна однією з перших сувіренних держав Східної Європи підписала з Європейським Союзом Угоду про партнерство та співробітництво / В. Майстришин // Урядовий кур’єр. – 2005.–- 25 січ. (№13). – С.8.

Березовська І. Стратегічна мета – повноправне членство [Текст]: правове регулювання відносин України з ЄС у світлі перспективи створення асоціації / І. Березовська // Політика і час. – 2002.– (№5). – С.66-71.

Баймуратов М. Стратегiя iнтеграцiї України до Європейського Союзу[Текст]: : полiтико-правовий аналiз / М. Баймуратов, С. Максименко // Право України. – 2001. – №10. – С. 101-104.

Денисюк В. Далекий обрiй європейський [Текст] / В. Денисюк // Полiтика i час. – 2001.– №9. –- С.19–29. – Україна – Європейський союз.

Марциновський А. Зближення з ЄС. Дубль другий? [Текст]: сьогодняшнiй самiт може стати символiчним початком нової євроiнтеграцiйної полiтики нашої держави / А. Марциновський // Голос України. – 2000. – 15 вер. (№167). – С. 7. Вiдносини мiж Україною та Європейським Союзом.

Гудима Б. Дорогою до спiльного дому [Текст]: стосунки мiж Україною та Європейським Союзом у свiтлi набуття чинностi Угоди про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та ЄС / Б. Гудима // Полiтика i час. – 1998.– №5. – C.3-6.

Представництво ЄС в Україні. Контактна інформація:

Запозичено з сайту Представництва ЄС в Україні

Інтернет-ресурси:

http://www.day.kiev.ua – сайт газети «День»
http://www.ukurier.gov.ua – сайт газети «Урядовий кур’єр»
http://www.dt.ua – сайт тижневика «Дзеркало тижня»
http://www.umoloda.kiev.ua – сайт газети «Україна молода»
http://kreschatic.kiev.ua – сайт газети «Хрещатик»
http://www.golos.com.ua – сайт газети «Голос України»
http://www.eveningkiev.com/ – сайт газети Вечірній Київ
http://www.silskivisti.kiev.ua – сайт газети „Сільські вісті”
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F Європейська інтеграція
http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/eu_ukraine/political_relations/legal_framework/index_uk.htm Правова база ЄС
http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/press_corner/all_news/news/2015/2015_01_30_uk.htm Висновки Ради міністрів ЄС із закордонних справ по Україні
http://www.europarl.europa.eu/ Європейський Парламент

УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ

http://www.kmu.gov.ua/kmu/docs/EA/00_Ukraine-EU_Association_Agreement_(body).pdf Текст Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами.

Підписання даного документа підкреслило сильну підтримку України з боку ЄС у складні часи.

Бібліографи-укладачі:
Мілашенко Т.І.
Фоміна Н.І.

Основні інституції ЄС та їх роль у формуванні єдиної фінансової політики

Інституції Європейського Союзу утворювалися й удосконалювалися з перспективою дедалі тіснішого об’єднання країн Європи та проведення ними єдиної інтеграційної політики.

Інституційна структура Європейського Союзу побудована за схемою, яка суттєво відрізняється від схем державного управління. Розглянемо детальніше роль та функціональне призначення основних інституцій ЄС (рис. 19.4), які мають безпосередню причетність до формування єдиної фінансової політики Союзу.

Рис. 19.4. Структура інституційної системи ЄС

Європейська Рада — керівний політичний орган, що заснований 1974 р., який включає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської Комісії разом з одним зі своїх заступників. На відміну від інших інституцій, Європейська Рада діє без будь-яких правил внутрішнього розпорядку (цей формальний недолік є характеристикою вищого органу, скликаного державою-членом, що головує в ЄС, його засідання зазвичай проводяться в цій країні, порядок денний готує ця ж країна).

Рішення Європейської Ради не мають обов’язкового характеру, але дають потужні політичні імпульси та накреслюють магістральні напрями подальшого розвитку ЄС. Маастрихтська угода 1992 р. наголошує на провідній ролі Європейської Ради як органу, який має забезпечити Союз необхідним імпульсом для його розвитку і визначити загальнополітичні керівні принципи цього. Згідно зі ст. 13 Договору про ЄС Європейська Рада визначає принципи й загальні напрями спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема й питання захисту, які держави-члени мають виконувати на основі втілення рішень Ради в життя. Європейська Рада має право обмежувати коло питань у сфері зовнішньої й безпекової політики, а також залучається до узгодження економічної політики держав-членів.

Порядок денний кожного засідання Європейської Ради відображає діапазон найважливіших щоденних проблем, з якими зіткнувся ЄС. Можна стверджувати, що Європейська Рада переймається внутрішніми й зовнішніми аспектами економічного та політичного характеру європейської інтеграції. Разом з тим, Європейська Рада відіграє роль “вдосконалювача” економічної й соціальної інтеграції. Наприклад, висновки держави-члена, що головувала, з нагоди прийняття Амстердамської угоди зачепили такі загальноекономічні проблеми:

• 1) розширення Співтовариства відповідно до історичного рішення, прийнятого в 2000 р. з огляду на політику Союзу, враховуючи сільськогосподарську та структурну політику, а також майбутній фінансовий потенціал через розширення;
• 2) прийняття резолюції стосовно Економічного та валютного союзу, зокрема й зобов’язання держав-членів, Комісії та Ради щодо імплементації пакту про стабільність і зростання, засвідчуючи цим самим спільний намір зберігати питання зайнятості найголовнішими в порядку денному політики Союзу; рішення Ради про забезпечення бюджетної дисципліни держав-членів, рішення Європейської Ради, що підтверджують принципи нового механізму оцінювання, які становлять юридичну структуру для євро.

Європейська Рада тісно співпрацює з Європейським Парламентом. Зокрема, після кожного засідання Європейська Рада надає Європейському Парламенту звіт своїх слухань і щорічний письмовий звіт про досягнутий Союзом прогрес. У такий спосіб із залученням Європейського Парламенту до систематичного огляду справ Союзу створено додатковий демократичний елемент дебатів стосовно майбутнього європейської інтеграції.

Рада ЄС (Європейська Рада міністрів) — переважно політичний орган ухвалення рішень у ЄС, що затверджує або коригує пропозиції Європейської Комісії, якій доручено виконання рішень Ради міністрів. Рада ЄС характеризується двома основними ознаками: 1) її засідання відбуваються не на постійній основі; 2) склад Ради та її назва змінюються залежно від порядку денного її роботи, із залученням різних представників урядів держав-членів (на рівні міністрів) до участі в засіданнях. Наприклад, залежно від порядку денного збираються міністри закордонних справ (Рада із загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (ЕКОФШ), сільського господарства тощо, формуючи загалом дев’ять конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і впливу політичних чинників у розв’язанні певного питання. Незважаючи на змінність складу Ради міністрів, вона залишається єдиною інституцією.

Керівництво в Раді здійснює країна-президент, яка змінюється кожні півроку. Рішення Ради готують близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, котрий здійснює політичну підготовку рішень. Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів з держав-членів. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість для процедурних питань; кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену “вагу” голосу) для питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення для питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем спільної зовнішньої та безпекової політики, питань правосуддя та внутрішніх справ.

Прийняті законодавчі акти ЄС мають форму постанов і директив. Постанови є обов’язковими для виконання і стають частинами національних законодавств. Директиви також обов’язкові, але залишають за державами право вибору методів виконання.

Європейська Комісія (Комісія ЄС) — виконавчий орган ЄС, який має досить обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Вважається “двигуном європейської інтеграції”, оскільки має майже виняткове право на законодавчу ініціативу. Саме до її компетенції належить переважна більшість ініціатив у сфері фінансів. Крім того, Комісія забезпечує нагляд за виконанням прийнятих рішень. Відповідно до своїх повноважень Комісія повинна:

• — розробляти й пропонувати законодавчі акти;
• — керувати запровадженням політики ЄС;
• — розпоряджатися бюджетом;
• — підтримувати зовнішні відносини;
• — забезпечувати нагляд та контроль за дотриманням законів ЄС;
• — вказувати шляхи та перспективи розвитку.

Отже, завдання Комісії ЄС стисло можна сформулювати так: ініціатива (підготовка законодавчих ініціатив, які після прийняття стають постановами та директивами, необхідних для досягнення певних цілей, виконання (забезпечує виконання положень договорів про ЄС) і контроль (гарантує виконання затверджених законопроектів). Відповідно до договору про ЄС Комісія несе відповідальність щодо управління фондами Співтовариства, що становлять частину його бюджету.

Комісія складається з двадцяти незалежних членів разом з президентом і п’ятьма віце-президентами. Як член колективного органу кожен член комісії керує одним або кількома напрямами діяльності (аналогічно міністру уряду) і відповідає за роботу певного адміністративного департаменту — генерального директорату, що працює з відповідною галуззю. Комісію призначають на п’ятирічний строк за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії у її діяльності допомагає власний адміністративний апарат.

Європейський Парламент — одна з п’яти інституцій Європейського Союзу; пройшла шлях від спостерігача за органами найвищої влади до повноцінного парламенту демократичної держави. Сучасні повноваження Європейського Парламенту передбачають участь у законодавчому процесі, бюджетні процедури, участь у виборах Комісії і в процесі вироблення й ухвалення рішень, зокрема й надання згоди на асоціацію чи приєднання нових держав.

Починаючи з 1979 р., Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням. Місця в ньому (626 до останнього розширення і 732 після) розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Маастрихтська та Амстердамська угоди значно розширили права Європарламен-ту, який виконує такі основні функції:

• — разом із Радою бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);
• — контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;
• — поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

Наразі Європарламент складається з 17 постійних комітетів, які спеціалізуються в конкретній сфері політики ЄС: Комітет з питань закордонних справ, прав людини, спільної політики безпеки та оборони; Комітет з питань бюджету; Комітет з бюджетного контролю; Комітет з питань прав і свобод громадян, юстиції та внутрішніх справ; Комітет з питань економіки та грошово-кредитних справ; Комітет з питань права та внутрішнього ринку; Комітет з питань промисловості, зовнішньої торгівлі, досліджень та енергетики; Комітет з питань зайнятості та соціальної сфери; Комітет з питань екології, охорони здоров’я та споживчої політики; Комітет з питань сільського господарства та розвитку села; Комітет з питань рибальства; Комітет з питань регіональної політики, транспорту і туризму; Комітет з питань культури, молоді, освіти, засобів масової інформації та спорту; Комітет з питань розвитку та співробітництва; Комітет з питань конституційної сфери; Комітет з питань прав жінок і рівних можливостей; Комітет з питань звернень.

У назвах комітетів загалом відображаються їхні специфічні інтереси і в цілому визначаються обов’язки відповідно до положень угод і міжінституційних відносин. Наприклад, Комітет з питань бюджету забезпечує: здійснення Євро-парламентом бюджетних повноважень; обговорення проекту бюджету з витрат; співробітництво з Комітетом бюджетного контролю; бюджетне виконання, управління та контроль. На Комітет з бюджетного контролю покладено: зобов’язання щодо контролю за фінансовими, бюджетними й адміністративними заходами здійснення стосовно спільного бюджету ЄС; фінансові інструкції; закриття, презентація та перевірка рахунків і балансових звітів Співтовариств; контроль виконання поточних бюджетів; підготовка законодавчих пропозицій щодо регулювання бюджетної процедури, перевірка випадків шахрайства і порушень; розгляд повідомлень і пропозицій Суду аудиторів і виконання цих обов’язків у співробітництві з Комітетом з бюджетних питань. Комітет з питань економіки та грошово-кредитних справ здійснює контроль щодо функціонування внутрішнього ринку; забезпечує вирішення питань монетарної політики, платіжного балансу (регулювання руху капіталу), реформи світової грошово-кредитної системи.

Отже, Комісія, Рада та Парламент утворюють “інституційний трикутник”, що відіграє ключову роль у прийнятті фінансових рішень у ЄС. Процес прийняття рішень у ЄС на перший погляд здається занадто ускладненим, проте закладений у ньому механізм перевірок і противаг є суттєвим для демократичного процесу, котрий має грунтуватися на відкритій дискусії, консультаціях і консенсусі.

Розроблення законопроектів починає Європейська Комісія з власної ініціативи або на прохання Європарламенту чи Європейської Ради міністрів, яка не може прийняти рішення без офіційної пропозиції з боку Комісії ЄС. Пропозиції надходять до Ради міністрів, а далі передаються до відповідних комітетів Європарламенту. У комітетах Європарламенту до проектів вносяться поправки і вони проходять попереднє обговорення перед тим, як про них буде повідомлено на черговому засіданні Парламенту. Водночас проекти передаються до економічного та соціального комітету, або комітету регіонів. Позиції парламенту та названих вище комітетів повідомляються Комісії ЄС, яка на їх основі вносить поправки до законопроекту. Далі проект рішення знову потрапляє до Європейської Ради міністрів і Європарламенту для другого читання, але попередньо розглядається на рівні комітетів, голосується на щомісячній пленарній сесії парламенту і повертається до Ради міністрів, яка і приймає остаточне рішення. У ході цього процесу Комісія ЄС може внести зміни або поправки до своєї пропозиції. Після прийняття рішення саме Європейська Комісія організовує контроль за виконанням.

“Інституційний трикутник” доповнюється ще двома важливими інституціями — Судом Європейського Союзу та Палатою аудиторів.

Суд Європейського Союзу — орган, створений у 1952 р. Договором про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі, який забезпечує дотримання права в ЄС. Оскільки Суд ЄС має надзвичайно великий обсяг обов’язків, Єдиний європейський акт (1987 р.) передбачив створення Суду першої інстанції — додаткового судового органу, покликаного “розвантажити” і максимально допомогти Суду ЄС виконувати його основну функцію. Отже, Суд ЄС та Суд першої інстанції втілюють судову гілку влади Євросоюзу.

Суд розглядає суперечки між державами-членами, між Союзом і країнами ЄС, між інститутами, фізичними особами або спільними органами і Союзом; готує експертні висновки і відповідає за попередні рішення (за клопотанням національного суду); висловлює свою думку щодо міжнародних угод. Хоча суд не наділений примусовими повноваженнями, в переважній більшості випадків сторони виконують рішення суду, спираючись на концепцію дотримання спільних інтересів.

Рахункова палата (Палата аудиторів) — колегіальний орган, заснований 1975 р., який забезпечує зовнішній контроль спільних європейських фінансів і консультативний розгляд бюджетних проектів ЄС.

У сфері бюджетного планування значну роль відіграють дорадчі органи ЄС — Європейський економічний і соціальний комітет (виражає позиції громадянського суспільства з соціальних та економічних питань) та Комітет регіонів (виражає позицію регіональних та місцевих органів влади).

Європейський економічний і соціальний комітет — інституція, що представляє інтереси держав — членів ЄС в економічній і соціальній сферах і здійснює дорадчі функції. Функція Комітету полягає у наданні Комісії та Раді своїх висновків щодо запланованих до ухвалення правових актів у випадках, передбачених договором, тобто тоді, коли консультації з ним є необхідною передумовою законності ухваленого правового акта, але не мають обов’язкової юридичної сили. Крім того, Комісія і Рада можуть ухвалювати рішення про додаткові консультації з Економічним і соціальним комітетом, що виходять за межі потреб, зазначених у Договорі. Європейський Парламент також може консультуватись із комітетом. Економічний і соціальний комітет має повноваження надавати висновки з власної ініціативи, які проте не можуть набувати правової чинності. На вимогу Європарламенту, Комісії і Президії Ради Комітет здійснює постійний контроль за внутрішнім ринком з метою виявлення порушень. Двічі на рік він організовує форум Спільного ринку країн-членів для аналізу поточного стану.

Членів комітету пропонують національні уряди і формально призначає Рада міністрів. Склад комітету має забезпечити належне представництво всіх держав — членів різних груп, які діють в економічній і соціальній сферах суспільного життя. На практиці для забезпечення широкого спектра представлених інтересів члени комітету поділяються на три групи, що є приблизно однаковими за чисельністю:

• 1) підприємці, з яких лише менша половина є представниками промисловості; інші — переважно від державних підприємств, комерційних організацій, банків, страхових компаній тощо;
• 2) наймані працівники; переважна більшість у цій групі є членами національних профспілок;
• 3) різноманітні організації, що здійснюють представництво за інтересами (спілки споживачів, торгові палати, об’єднання сільськогосподарських виробників тощо).

Групи працюють дещо подібно до політичних груп у Євро парламенті: проводять регулярні зустрічі (приблизно 90 засідань щорічно), на яких розглядаються питання спільних інтересів, обговорюється щоденна робота Комітету, погоджуються позиції під час голосування стосовно пропозицій і проблем, що мають розглядатися на пленарних засіданнях.

Основна робота Комітету зводиться до надання фахових висновків з питань економічного і соціального розвитку ЄС у розрізі таких напрямів:

• — сільське господарство та його розвиток у розрізі регіонів;
• — економічний та грошово-кредитний розвиток;
• — зайнятість, соціальна політика і громадянство;
• — зовнішні відносини;
• — формування єдиного ринку, виробництво та споживання;
• — розвиток транспорту, енергетики, інфраструктури й інформаційного суспільства.

Пленарні засідання проводяться в Брюсселі впродовж двох днів приблизно дев’ять або десять разів на рік.

Комітет регіонів — консультативний орган, створений у 1993 р, у рамках Маастрихтського договору, який забезпечує представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень ЄС. Завдяки створенню Комітету регіонів регіональні та місцеві органи отримали можливість брати участь у діяльності ЄС, щоб просувати спільні інтереси та за необхідності представляти і лобіювати їх врахування на рівні Союзу.

Комітет регіонів, який є за своєю суттю дорадчою інституцією, здійснює систематизацію та концентроване представництво регіональних і місцевих інтересів у законотворчому процесі ЄС. Комітет регіонів функціонує як допоміжна інституція, з якою мають консультуватись Рада, Комісія та Європейський Парламент насамперед з питань, які безпосередньо зачіпають інтереси регіонів. Без консультацій з комітетом не вирішуються питання освіти, культури, охорони здоров’я, фондів регіонального розвитку, проектування транс’європейських мереж. Консультативні повноваження Комітету регіонів було поширено на подальші напрями політики Співтовариства, зокрема питання, пов’язані із забезпеченням зайнятості, а також на соціальну й екологічну політику після укладення Амстердамського договору.

Роботу комітету забезпечують вісім постійних комісій і чотири підкомісії.

Комісія 1: Регіональний розвиток, економічний розвиток, місцеві та регіональні фінанси (підкомісія 1: Місцеві та регіональні фінанси).

Комісія 2: Просторове планування, сільське господарство, полювання, рибальство, лісництво, морське навколишнє середовище та гірські райони (підкомісія 2: Туризм і сільські райони).

Комісія 3: Транспорт і системи комунікацій (підкомісія 3: Телезв’язок).

Комісія 4: Міська політика.

Комісія 5: Планування та використання землі, довкілля й енергетики. Комісія 6: Навчання й виховання.

Комісія 7: Громадянство Європи, дослідження, культура, молодь і споживачі (підкомісія 7: Молодь і спорт).

Комісія 8: Економічна і соціальна єдність, соціальна політика й охорона здоров’я.

Висновки Комітету обговорюються на засіданнях зазначених восьми фахових комісій, після чого виносяться на пленарне засідання для їх остаточного ухвалення.

Важливу роль у реалізації фінансової та монетарної політики ЄС відіграють фінансові інституції—Європейський інвестиційний банк і Європейський центральний банк.

Європейський інвестиційний банк створено у 1958 р. відповідно до Договору про Європейське економічне співтовариство. Відповідно до ст. 267 Договору основне завдання Банку полягає у сприянні за допомогою своїх власних ресурсів і доступу на ринок капіталу збалансованому та стійкому розвитку спільного ринку. Це означає, що Банк переважно має діяти як джерело інвестиційних ресурсів для проектів, які сприяють досягненню певних цілей ЄС. Банк працює на некомерційній основі, уповноважений давати позики та гарантії для полегшення фінансування трьох типів проектів у всіх секторах економіки:

• 1) проектів для розвитку найменш розвинутих регіонів ЄС;
• 2) проектів для модернізації або конверсії підприємств, розвитку підприємницької діяльності в нових галузях, які є пріоритетними з огляду на прогресивне функціонування спільного ринку;
• 3) проектів, що мають спільний інтерес для декількох країн-членів (підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв’язку, охорони навколишнього середовища, енергетики).

Фінансові ресурси Банку складаються з оплаченої частини статутного капіталу, накопичених резервів, а також запозичених коштів. Проекти, в які Банк вкладає гроші, мають відповідати певним критеріям, а саме:

• — сприяти виконанню завдань ЄС, зокрема підвищувати конкурентоспроможність європейської промисловості та малих підприємств, стимулювати розвиток інформаційних технологій;
• — здійснюватись переважно на користь найвідсталіших регіонів;
• — залучати інші джерела фінансування.

Приблизно 90 % від банківських позик Європейського інвестиційного банку призначаються для реалізації проектів у межах держав-членів, а решта — для проектів поза їх межами. За межами Європейського Союзу Банк здійснює фінансові операції як за рахунок власних коштів, так і (за умови одержання відповідних повноважень) за рахунок бюджетних коштів ЄС або окремих країн — учасниць Союзу. Крім країн — членів ЄС, Банк надає кредити країнам, які підписали з Європейським Союзом угоди: учасникам Ломейської конвенції; країнам, що підписали угоди про співробітництво, а також перебувають в асоціації з ЄС (наприклад, країнам — членам Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ)). Із країн, які не входять до складу ЄС, найбільш численною є група з країн, що розвиваються (зокрема Африки, Карибського басейну і Тихого океану, які свого часу в місті Ломе (Тоголезька Республіка) підписали відповідні конвенції, що передбачають досить широку кооперацію між цими країнами і ЄС, у тому числі надання учасникам Ломейської конвенції фінансової допомоги і кредитів).

Банк надає кредити як державним, так і приватним позичальникам у промисловості, сільському господарстві, екологічній та енергетичній інфраструктурі, сфері послуг, комунікацій. Кредити надаються для особливих типів проектів, що мають особливе значення для ЄС.

Банк може здійснювати фінансування інвестиційних програм спільно зі структурними фондами, що функціонують під керівництвом Європейської Комісії (Європейським фондом розвитку, Європейським соціальним фондом, Європейським фондом сільськогосподарської орієнтації і гарантій). Європейський інвестиційний банк фінансує не більше 50 % вкладених у проект коштів (строк надання кредитів: 7—12 років для проектів у сфері промисловості; 20 і більше років для проектів з розвитку інфраструктури).

У рамках Європейського інвестиційного банку з 1994 р. діє Європейський інвестиційний фонд, який надає довгострокові гарантії для фінансування транс’європейських транспортних та комунікаційних і енергетичних сіток, а також для розвитку малих і середніх підприємств.

Європейський центральний банк (офіційна дата створення — 1 червня 1998 р.) розпочав роботу на початку липня 1998 р. у Франкфурті-на-Майні у результаті прийняття рішення главами держав та урядів ЄС про перехід до третього етапу Економічного та валютного союзу. Його було створено на базі Європейського валютного інституту, який функціонував з 1994 р. і підготував запровадження спільної валюти на другому етапі розвитку Економічного валютного союзу.

Органами Європейського центрального банку, які ухвалюють рішення, є Рада директорів банку, Рада Європейського центрального банку та Розширена рада банку. Європейський центральний банк разом із національними центральними банками країн — членів ЄС входить до складу Європейської системи центральних банків. Керівні органи Європейського центрального банку, що ухвалюють рішення, здійснюють керівництво Європейською системою центральних банків. Зокрема, Рада директорів банку відповідає за провадження грошової політики відповідно до директив і рішень. Рада Європейського центрального банку є найвищим органом Європейської системи банків, уповноваженим ухвалювати рішення. До складу Ради банку входять члени Ради директорів банку, голови національних центральних банків тих країн-членів, які увійшли до зони євро, а також, без права голосу, Голова Ради ЄС з питань економіки й фінансів та член Комісії. Рада Європейського центрального банку видає важливі директиви та постанови, ухвалює рішення і вживає необхідних заходів задля виконання завдань, покладених договором на Європейську систему центральних банків.

Вирішальним кроком у діяльності Європейського центрального банку стала жорстка фіксація обмінних курсів євровалют щодо євро 31 грудня 1998 р. Завдяки цьому з 1 січня 1999 р. 11 із тоді ще 15 країн — членів ЄС ввели нову грошову одиницю — євро. Отже, з 1 січня 1999 р. Європейський центральний банк взяв на себе відповідальність за стабільність нової валюти (євро), а також за політику відсоткових ставок і грошової маси у зоні євро. Крім того, Європейський центральний банк має право:

• — на висловлення своєї думки стосовно всіх пропозицій про ухвалення правових актів ЄС та щодо всіх проектів законів національних офіційних органів влади, які стосуються його сфери повноважень;
• — звернення із запитами про надання статистичних даних, необхідних для його роботи, представництво у сфері міжнародного співробітництва, участь у діяльності міжнародних валютних установ.

Таким чином, Європейський центральний банк займає чільне місце у Європейській системі центральних банків, а його основним завданням є розроблення основних напрямів грошово-кредитної політики Європейського економічного і валютного союзу.

Отже, ЄС поступово трансформується з міжнародної організації, з економічного та політичного союзу західноєвропейських країн в об’єднання держав з єдиною валютою, громадянством, кордонами, єдиною зовнішньою і внутрішньою політикою.

Спільний ринок, внутрішній ринок, конвергенція, критерії конвергенції, єв-робюджет, податкова уніфікація, податкова гармонізація, валютна інтеграція, механізм валютної інтеграції, валютний союз, Європейська система центральних банків, Рада ЄС (Європейська Рада міністрів), Європейська Комісія, Економічний і соціальний комітет ЄС, Комітет регіонів ЄС, Європейський інвестиційний банк.

Контрольні запитання і завдання

• 1. Які етапи економічної інтеграції у своєму розвитку пройшов ЄС? Чому ЄС є найбільш розвинутим інтеграційним угрупованням у світі?
• 2. Проаналізуйте та порівняйте (на ваш вибір) два етапи економічної інтеграції в Європі. У чому полягають особливості фінансової політики на кожному із них?
• 3. У чому полягають особливості економічної інтеграції та фінансової політики на етапі формування спільного ринку та єдиного внутрішнього ринку ЄС?
• 4. Які переваги та недоліки економічної інтеграції в ЄС? б. У чому полягає історична роль підписання Маастрихтської угоди? Назвіть її найважливіші положення.
• 6. Що варто розуміти під поняттям “валютно-фінансова конвергенція”? Які критерії валютно-фінансової конвергенції визначає Маастрихтський договір?
• 7. Охарактеризуйте особливості організації фінансів ЄС.
• 8. Які особливості бюджету ЄС? На яких принципах він базується і які завдання покликаний вирішувати?
• 9. На яких принципах і за рахунок яких джерел формуються доходи бюджету ЄС? Охарактеризуйте власні ресурси бюджету ЄС.
• 10. Охарактеризуйте видатки бюджету ЄС. На які цілі використовуються кошти бюджету ЄС?
• 11. Які проблеми бюджетної політики ЄС стали передумовою формування бюджетної стратегії? Які цілі і завдання бюджетної стратегії ЄС на 2007— 2013 рр.?
• 12. Охарактеризуйте особливості бюджетного процесу в ЄС. Назвіть функції та повноваження інститутів ЄС у рамках бюджетного процесу.
• 13. Що передбачає уніфікація і гармонізація податкових систем країн ЄС? Назвіть основні цілі та принципи податкової гармонізації в ЄС.
• 14. Розкрийте особливості та напрями гармонізації непрямих податків уЄС.
• 15. У чому полягають особливості, завдання та проблеми уніфікації оподаткування компаній (гармонізація прямих податків) у ЄС?
• 16. Розкрийте суть валютної інтеграції та назвіть основні стадії організації валютних відносин у рамках такої інтеграції. Що таке механізм валютної інтеграції?
• 17. Охарактеризуйте основні етапи гармонізації валютної політики ЄС. Розкрийте взаємозв’язок валютної і бюджетної політики в рамках ЄС.
• 18. Охарактеризуйте інституційну структуру ЄС. Розкрийте роль та функціональне призначення керівних органів, що утворюють “інституційний трикутник” і відіграють ключову роль у прийнятті фінансових рішень у ЄС.
• 19. У чому полягають особливості функціонування та призначення Економічного і соціального комітету та Комітету регіонів ЄС. Розкрийте їх роль у прийнятті фінансових рішень та формуванні єдиної фінансової політики ЄС.
• 20. Розкрийте роль та функціональне призначення фінансових інституцій ЄС — Європейського інвестиційного банку та Європейського центрального банку.

• 1. Грицяк І А. Право та інституті Європейського Союзу: Навч. посіб. — К.: К.І.С.,2004. — 260 с.
• 2. Карлін М.І. Фінанси зарубіжних країн: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2004. — 384 с.
• 3. Киреев АЛ. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — Ч. 1: Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. — М., 1999. — 416 с.
• 4. Кириленко О., Лучка А. Зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування в Болгарії та Польщі: досвід реформ та висновки для України // Світ фінансів. — 2007. — № 3.
• 5. Козюк В. Фіскальна політика країн Центрально-Східної Європи: проблеми функціональної та номінальної конвергенції // Світ фінансів. — 2007. — № 2.
• 6. Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн: Навч. посіб. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. — 240 с.
• 7. Мочерний СЯ., Ларіна Я.С., Устенко ОА., Юрій СІ. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. / За ред. СВ. Мочерного. — Т. 1. — Л.: Світ 2005 –616 с.
• 8. Мрочковська Б. Використання коштів бюджетів місцевого самоврядування Польщі: сутнісно-теоретичні та класифікаційні аспекти // Світ фінансів. — 2005.—№3—4.
• 9. Мусис Н. Усе про спільні політики Європейського Союзу: Пер. з англ. — К.:К.І.С.,2005. — 466 с.