Тюркский и Тюргешский каганаты (552—756 гг.)

Эпоха великого переселения народов (II—V вв.) в значительной мере изменила этническую и политическую карту Казахстана, Средней Азии и Восточной Европы.

Тюркский и Тюргешский каганаты (552—756 гг.)

Эпоха великого переселения народов (II—V вв.) в значительной мере изменила этническую и политическую карту Казахстана, Средней Азии и Восточной Европы. В V в. многочисленные группировки союза тюркоязычных племен теле (тирек) рассели­лись в степной полосе от Северной Монголии до Восточной Европы, на юге их кочевья достигали верховьев Амударьи.

В VI в. земли Казахстана подпали под власть могущественной державы – Тюркского каганата, правители которого вышли из династийного рода ашина, племени тюрк. Формирование собствен­но-тюркского этноса в период, предшествующий образованию каганата, проходило поэтапно с IIIпо сер. VI в. в районах Ганьсу, Восточного Туркестана и Алтая.

Первое упоминание этнонима «тюрк» встречается в китайских летописях и относится к 542 г. Китайцы считали тюрков потомка­ми сюнну (хунну). В 546 г., благодаря присоединению на Алтае разгромленного большого войска племени теле в количестве 50 тыс. кибиток, тюрки заметно усилились. Весной 552 г. предводи­тель тюрков Бумын выступил против своих сюзеренов аваров (жуань-жуаней) и нанес им сокрушительное поражение. На разва­линах этого государства они создали Тюркский каганат. Родона­чальником этого этно-социального объединения явился Бумын-каган (ум. в 553 г.) В годы правления его преемника Мукан-кагана (553—572) Тюркский каганат достиг политического господства в Центральной Азии. Были покорены кидани в Маньчжурии, кыргызы на Енисее, их данником стало северокитайское государство.

Стремясь овладеть богатствами оседлых племен, тюрки двину­лись в Среднюю Азию. Здесь они встретились с эфталитами, владения которых простирались от Каспийского моря до Северной Индии и Восточного Туркестана. В 561—563 гг. тюрки заключили с Ираном антиэфталитский союз. В 564 г. шах Ирана Хосров Ануширван (531—579 гг.) отнял у эфталитов важную стратегичес­кую область Тохаристан. Основные силы эфталитов были разбитытюрками в 587 г. под Бухарой. Границей, сфер политического влияния Ирана и Западнотюркского каганата была Амударья.

После завоевания Средней Азии тюрки стали хозяевами торго­вого Шелкового пути в страны Средиземноморья.

Тюрки и находившиеся под их властью согдийцы были заинте­ресованы в прямых торговых связях с Византией. Иран этому препятствовал. В 568 г. согдийский купец Маннах возглавил посольство тюркского кагана в Константинополь, где было заклю­чено торговое соглашение и военный договор против Ирана. Персы всячески препятствовали установлению союза империи и каганата. Иран обязался выплачивать тюркам дань в размере 40 тыс. золотых ежегодно и не препятствовать торговле. Тюркские войска были отведены за Амударью. Такой исход отразился на византийско-тюркском союзе. В 571 г. Истеми овладел Северным Кавказом и вышел к Боспору (Керченскому проливу). Его сын Турксанф захватил Керчь и вторгся в Крым (576 г.), но вскоре покинул полуостров. Междоусобная война и социальные противо­речия ослабили каганат. Окрепший Иран в 588 г. нанес под Гератом поражение тюркам. Византия к 590 г. вновь овладела Боспором.

Период усобиц (582—593 гг.) в Тюркском каганате завершился в 603 г. выделением Западнотюркского каганата, занявшим террито­рию от оазисов Восточного Туркестана до Амударьи, Поволжья и вплоть до северокавказских степей.

Западнотюркский каганат (603—704 гг.). Этнополитическим ядром каганата стали «десять племен» (он ок будун), занимавшие древние усунские земли от гор Каратау до Джунгарии. К востоку от реки Чу выделились пять племен дулу, а к западу от нее — пять племен нушиби. Столицей стал город Суяб (около города Токмак в Киргизии), а летней резиденцией Минг-Булаг (близ города Туркестана). Вершины своего могущества каганат достиг во время правления Джегуй-кагана (610—618 гг.) и его младшего брата Ток-джабгу-кагана (618—630 гг.). Новые походы в Тохаристан и Афга­нистан раздвинули границы государства до северо-западной Ин­дии.

Каганат представлял единую систему преимущественно кочево­го и полукочевого способа ведения кочевого хозяйства и оседло-земледельческого типа хозяйствования. Город и степь были взаи-монуждающимися и взаимодополняющимися частями совокупно­го социально-политического организма в составе каганата. Населе­ние и тюркское и согдийское занималось торговлей, ремеслами, землепашеством и скотоводством.

Первым лицом в каганате был каган — верховный владыка, правитель, военачальник, возможно, и собственник всех земель.

Высшие титулы в каганате — ябгу, шад и эльтебер — принадле­жали к каганскому роду. Судебные функции выполняли буюруки, тарханы. Основное население каганата состояло из свободных мелких общинников-скотоводов (карабудун). Племена в социаль­ном плане делились на аристократические и вассальные. Подчине­ние всегда сопровождалось установлением даннических отношений. Одной из целей набегов тюрков на соседние племена и народы был захват рабов.

На завоеванных землях в основном сохранилось их социальное, экономическое и государственное устройство, но наместники кага­на тудуны, контролировали сбор податей и посылку дани в каганскую ставку. В Западнотюркском каганате шел процесс образования классов и сравнительно быстрого формирования раннефеодальных общественных отношений.

Военно-политические ресурсы центральной власти Западно-тюркского каганата оказались недостаточны для удержания наро­дов и племен в повиновении. В каганате происходили непрерыв­ные междоусобицы, частые смены правителей, сопровождавшиеся неизбежным усилением центробежных сил. Шестнадцатилетняя межплеменная война и династийная междоусобица (640—657) привели к вторжению в Семиречье войск Танской империи. Танские губернаторы пытались управлять западнотюркскими пле­менами, опираясь на своих ставленников из каганского рода. Однако не прекращавшаяся борьба тюрков против танской экспан­сии и их ставленников привела к возвышению тюргешей и установлению в 704 г. политической гегемонии в Семиречье.

Тюргешский каганат (704—756 гг.). Ко времени начала арабских завоеваний Казахстан и большая часть Средней Азии находились под властью Западнотюркского каганата. Первостепен­ное место в борьбе против арабов занимали пришедшие к власти в Жетысу тюргеши, родоначальником династии которых был Уч-элик-каган (699—706). Он изгнал из Жетысу (Семиречья) Бори-шада и установил свою власть на землях от Ташкента до Турфана и Бешбалыка. Главную ставку он учредил в городе Суябе на реке Чу. Вторая ставка находилась в городе Кунгуте на р. Или. Уч-элик разделил страну на 20 тутукств (уделов), по семь тысяч воинов в каждом.

В 705 г. арабы от тактики набегов перешли к захвату областей к востоку от Амударьи — Мавераннахра. Наместник Хорасана Ку­тейба ибн Муслим, захватив Балх, в 706 г. двинулся на Пайкенд (близ Бухары). Тюргеши пришли на помощь согдийцам. Объеди­ненные силы тюрок и согдийцев нанесли серьезное поражение арабским войскам. Лишь обманным путем Кутейбе ибн Муслиму удалось столкнуть союзников между собой и вырваться из окруже­ния. В 709 г. Кутейба снова отправился в Мавераннахр и достиг окрестностей Бухары. Тюрко-согдийская коалиция нанесла ощути­мые удары арабскому войску. Снова, используя тактику обмана, Кутейба вынудил согдийского царя Тархуна отказаться от помощи тюрок, в результате чего арабские войска сумели занять Бухару.

В Тюргешском каганате преемником Уч-элика стал его сын Сакал-каган (706—711 гг.) Внутри государства тюргешей не было единства. Внешнеполитическое положение государства было слож­ным. Совместно с согдийцами на западе они вели упорную борьбу с арабами, на юге представляли большую опасность войска династии Тан, с востока угрожали центрально-азиатские тюрки. Восточно-тюрский каган Капаган в битве при Болучу (в Джунгарии) в 711 г. разбил тюргешей. Восточнотюркские войска, двигаясь на запад,переправились через Сырдарью. В это время против арабского наместника восстали самаркандцы и каган центральноазиатских тюрков. Но подоспевший Кутейба спас арабский гарнизон от полного разгрома. В 712—713 гг. против арабов выступили объеди­ненные силы тюрков, согдийцев, шашцев и ферганцев. В ответ Кутейба собрал большое войско и направил отряд в Фергану и Шаш. Большая часть поселений Шаша была сожжена. Понимая, какую угрозу арабскому владычеству в Мавераннахре представляет союз тюргешей со среднеазиатскими народами, он совершает в 714 г. поход на Исфиджаб.

Тюргешский каганат в течение нескольких лет находился в политической дестабилизации, но с восшествием на престол Сулук-кагана (715—738 гг.), окреп. Военно-административная власть перешла к племенам «черных» тюргешей, чья орда (ставка) была перенесена в Талас (Тараз).

Искусному дипломату и блистательному полководцу Сулуку пришлось вести борьбу на два фронта: на западе серьезную угрозу представляли арабы, на востоке Танский двор поддерживал пре­тендентов из династии западнотюркских каганов, обосновавшихся в Восточном Туркестане. Дипломатическими (брачными связями) и военными мерами Сулук предотвратил опасность с востока, что позволило тюргешам активизировать свои действия на западе. В 723 г. тюргеши совместно с карлуками Ферганы и жителями Шаша нанесли крупное поражение арабам. Каган тюргешей Сулук дей­ствовал против арабов смело и решительно, за что получил у арабов прозвище Абу Музахим (Бодливый). Лишь в конце 732 г. арабский наместник разбил тюргешей и вошел в Бухару. В 737 г. Сулук предпринял поход против арабов и дошел до Тохаристана, но вслед за тем потерпел поражение. По возвращении в Суяб он был убит одним из своих полководцев, Бага-Тарханом.

Гибель Сулука положила начало длительной борьбе за власть между «желтыми» и «черными» тюргешами.

В 746 г. в Жетысу с Алтая и Тарбагатая переселились карлуки. В междоусобной борьбе, а также в жестокой длительной схватке с арабами тюргешские каганы потеряли свое былое могущество, вследствие чего- не могли оказать достойного сопротивления карлукам. Создавшейся обстановкой воспользовалась, проводив­шая активную политику в этом регионе Китайская империя. Ее наместники в Восточном Туркестане в 748 г. двинули свои войска на г. Суяб, захватили и разрушили его, был казнен владетель Шаша. Его сын обратился за помощью к арабам. В 751 г. у города Атлаха около Тараза, развернулось грандиозное сражение между аббасидским военачальником Зиядом ибн Салихом и китайским полководцем Гао Сяньчжи. Битва продолжалась пять дней. В решительный момент в тылу китайцев восстали карлуки и пере­шли на сторону арабов. Китайское войско было наголову разбито. Битва у Атлаха имела большое историческое значение в судьбах народов Жетысу и Мавераннахра. Танские войска оставили не только пределы Жетысу, но и Восточный Туркестан под давлением уйгуров и тибетцев. Арабы тоже не смогли удержаться в Таласской долине и отступили в Шаш. Но междоусобицы окончательно подорвали Тюргешское государство и оно пало в 756 г. под натиском тюркоязычных племен карлуков.

Тюргешский каганат продолжил государственно-администра­тивные, военные и социально-культурные традиции Западнотюрк-ского каганата и в сущности составлял последний период в его истории. На руинах Западнотюркского каганата кочевые и полуко­чевые тюркские племена образовали четыре могущественных госу­дарства. Помимо Хазарского каганата в Нижнем Поволжье и на Северном Кавказе, на территории Казахстана возникли три этно­социальных объединения: в среднем и нижнем течении Сырдарьи и Приаральских степях разместилась Огузская держава, в регионе Северного, Восточного и Центрального Казахстана с центром на среднем Иртыше возник Кимекский каганат, а наследниками исконных земель Западнотюркского каганата — Жетысу (Семи­речья) стали карлуки.

§ 6. Київська держава (Русь-Україна) за Ярослава Мудрого. «Руська правда»

Згадайте, які наслідки для Русі-України мало прийняття християнства.

Як ви розумієте значення понять «місто Володимира», «шлюбна дипломатія»?

Чи пам’ятаєте ви, що після розгрому Святославом Хозарського каганату на території Приазов’я, Кубані й сходу Криму утворилося Тмутороканське князівство?

1. Утвердження князя Ярослава при владі.

По смерті князя Володимира чотири роки тривала боротьба між його синами за київський престол. Адже батько помер, не склавши заповіту і не визначивши свого наступника. У тій міжусобній боротьбі полягло троє його синів. Вирішальна сутичка між основними претендентами на київський престол відбулася в 1019 році на річці Альті: Святополк покликав на допомогу печенігів, а Ярослава підтримали руські воїни та варяги. То була жорстока січа, але переможцем з неї вийшов Ярослав, який і став великим князем Київським. Зазнавши поразки, Святополк подався «між ляхи і чехи», де від отриманих поранень помер.

Парадний в’їзд до Києва — Золоті ворота. Реконструкція. Сучасний вигляд. Ссвітлина

1. Попрацюйте в парах. Користуючись інтернет-ресурсами, випишіть 3 цікаві факти про Золоті ворота.

Непросто складалися відносини між Ярославом та ще одним братом — Мстиславом, який протягом 13 років княжив у Тмуторокані. Їхнє протистояння вирішилось укладанням мирової угоди в 1026 році. Ярослав закріпився на правому березі Дніпра — у Києві, а Мстислав на лівому березі — у Чернігові. Відтоді запанувала між ними злагода:

«Почали жити мирно, у братній любові, затихли усобиці і неспокої. І була велика тиша на руській землі. ». Лише після смерті Мстислава в 1036 році князь Ярослав об’єднав володіння та «став єдиновладним володарем Руської землі». Щоб забезпечити єдність держави та тримати в покорі підвладні території, він призначав намісниками в головних містах своїх синів.

Зважаючи на те, що населення Києва невпинно зростало, князь розпорядився добудувати нові частини міста. Щоб стольний град не став легкою здобиччю для ворогів, довкола нього було зведено мури й укріплення протяжністю 3,5 км і висотою до 16 м. Вхід до міста був можливим лише через укріплені ворота: Золоті, Лядські, Жидівські. Мури, укріплення й ворота складали єдину оборонну систему Києва. Нову частину Києва, оточену новими мурами, стали називати «містом Ярослава» на противагу побудованому Володимиром Великим «місту Володимира».

• 1. Коли й де відбулася вирішальна битва між Ярославом та Святополком?
• 2. У якому році князь Ярослав став одноосібним правителем на Русі?
• 3. Що називали «містом Ярослава»?

Князь Ярослав

Ім’я: Ярослав Володимирович; Мудрий. Християнське ім’я — Георгій (Юрій).

Роки життя: 978 або перша половина 980-х-1054.

Роки правління: 1019-1054. Попередник: Святополк. Династія: Рюриковичів.

Внутрішня політика: продовжив розбудову Києва. «Місто Ярослава» всемеро перевершило «місто Володимира» за площею.

Його окрасою були християнські храми: Софійський собор, Георгіївський, Ірининський та Києво-Печерський монастирі. Дбав про розвиток культури, відкривши першу бібліотеку та створюючи школи. Започаткував літописання. Сприяв створенню Київської митрополії та тому, щоб її очолив не грек, а русич. Першим митрополитом-русичем став Іларіон. По річці Рось побудував укріплення для захисту від печенігів. Створив першу писемну збірку законів Русі-України — «Правду Ярослава». До 1036 року княжив на Правобережжі з центром у Києві. Після смерті брата Мстислава у 1036 році став одноосібним правителем. Намісниками в головних містах князівства призначив синів. Помираючи, розділив землі між ними, аби уникнути міжусобиць.

Зовнішня політика: остаточно приєднав Червенські міста. Розгромив печенігів у 1036 році. Після невдалого походу на Візантію в 1043 р. пообіцяв більше не воювати з цією державою. Продовжив «шлюбну дипломатію», започатковану князем Володимиром. За родичання з представниками правлячих династій Європи його називали «тестем Європи».

Вшанування пам’яті: канонізований (віднесений до лику святих) Православною церквою України. На честь князя названо державний орден, яким нагороджують громадян за видатні заслуги перед Україною. Ім’я Ярослава Мудрого присвоєно Національній юридичній академії.

Сучасник про князя: «Отець бо його [. ] землю [. ] хрещенням просвітив, а сей великий князь [. ] засіяв книжними словами серця віруючих людей [. ]».

• 1. Уважно розгляньте уявний портет-реконструкцію князя Ярослава. Порівняйте його із портретом князя Володимира. Знайдіть спільні і відмінні риси.
• 2. Пофантазуйте. Про що, на вашу думку, задумався чи замріявся князь Ярослав?

2. Мудрість — дар князя Ярослава Володимировича.

Великою мірою дбав князь про церкву, адже вважав її запорукою свого успішного правління. Відтак, у середині ХІ століття в Києві налічувалося до 400 культових споруд. Ярослав охрестився під церковним іменем Георгій (Юрій), тож на честь свого покровителя побудував Георгіївський монастир у Києві. Дружина Інгігерда теж прийняла хрещення. А оскільки хрестилася під іменем Ірина, то в Києві було зведено Ірининський монастир. Так на Русі з’явилися перші монастирі. У 1051 році монахом Антонієм було засновано печерний чоловічий монастир. Нині — це Києво-Печерська лавра, яка й досі залишається християнською святинею та архітектурною окрасою країни. За князювання Ярослава Мудрого було засновано Київську митрополію — церковно-адміністративний округ на чолі з митрополитом. Вона залежала від Константинопольського патріарха, а перші митрополити за походженням були греками. За наполяганням князя 1051 року вперше Київським митрополитом став не грек (візантієць), а русич Іларіон.

Ярослав любив Київ та мріяв надати йому тієї величі і краси, яку мав візантійський Константинополь.

Тому й не дивно, що головний храм (собор) Києва він назвав на честь премудрості Божої — Софії, подібно до Софійського собору в Царгороді (Константинополі). Собор Святої Софії став культурним осередком у Києві: тут було відкрито першу бібліотеку, тут монахи переписували книги, тут же діяла школа, де хлопчики зі знатних родин навчалися грамоті.

Софійський собор у Києві. 1 пол. ХІ ст. Сучасний вигляд

Картина Олексія Ківшенка «Читання народу «Правди Ярослава» в присутності князя». 1880 рік

1. Розгляньте ілюстрацію. Опишіть, що/кого ви бачите на передньому та задньому плані. Який настрій панує серед присутніх? Чому?

Князь Ярослав посприяв укладанню першої писемної збірки законів Русі-України. Її було названо іменем законодавця — «Правда Ярослава» («правда» тут означає «закон»). Вона стала першою частиною «Руської Правди», адже нащадки Ярослава Мудрого згодом вноситимуть до неї доповнення. «Правда Ярослава» містила 18 статей і передбачала заміну фізичних покарань та смертної кари на штрафи. Розмір штрафу залежав від соціального стану постраждалого. Щоправда, звичай кровної помсти не було скасовано. Закони охороняли від протиправних посягань на життя, здоров’я, честь, гідність, власність усіх мешканців Київської держави.

• 1. Які події відбулись у церковному житті Київської держави в 1051 році?
• 2. Чому Софійський собор в ХІ столітті вважають культурним осередком у Києві?
• 3. Як називалася перша писемна збірка законів Русі-України?

3. Зовнішньополітичні орієнтири Ярослава Мудрого.

Недарма в народі кажуть: «Де двоє б’ються, третій з того користає». Коли між синами Володимира Великого точилася боротьба за владу, поляки захопили групу міст на лівобережжі Західного Бугу, зокрема Белз, Червен, Перемишль. Протягом 1030-1031 років Ярославу Володимировичу вдалось остаточно повернути Червенські міста до Русі-України. Тоді ж на річці Сян князь заклав прикордонну фортецю, яку назвав своїм іменем — Ярослав. Розширював свої володіння князь і на північному заході: здолав опір ятвягів та естів, а на землях племені чудь заснував фортецю Юр’їв (нині — Тарту в Естонії).

Тривалий час взаємини Русі-України з Візантією були приязними. Греки нерідко зверталися за допомогою до русичів, коли треба було боронити свої землі від ворогів. Неодноразово руські й грецькі воїни воювали пліч-о-пліч супроти спільного ворога — печенігів. Русичі допомогли втримати під владою Візантії острів Сицилія, на який претендували араби. Проте в 1043 р. руське військо розпочало похід проти Візантії. Зазнавши поразки, Ярослав Мудрий пообіцяв ніколи не здійснювати походи у південному напрямку. Союзні відносини між країнами було скріплено династичним шлюбом. Загалом князь Ярослав, як і його батько, родичався з монархічними родинами Європи. За налагодження мирних стосунків із державами дипломатичним шляхом, насамперед через династичні шлюби, Ярослава Мудрого називали «тестем Європи».

Понад сто років не давали печеніги спокою русичам. Покласти край цьому зумів князь Ярослав Мудрий. Спочатку він наслідував батька, зводячи фортеці на річці Рось. Проте печеніги здолали ті укріплення й продовжували час від часу здійснювати набіги на руські землі. Коли ж під загрозою опинився Київ, князь Ярослав і його вірні дружинники вийшли на захист міста та завдали кочівникам остаточного удару. Сталася та подія 1036 року від Різдва Христового. Отже, Русь-Україна за правління Ярослава Мудрого була сильною європейською державою. Такий статус було досягнуто не стільки завдяки військовим перемогам, скільки завдяки вдалій «шлюбній дипломатії», розвитку освіти, літописання, розквіту будівництва.

• 1. Коли Червенські міста остаточно увійшли до Русі-України?
• 2. Якими були взаємини між руським та візантійським правителями?
• 3. У якому році князь Ярослав розгромив печенігів?

Детальніше про. «шлюбну дипломатію» Ярослава Мудрого Запорукою успішної зовнішньої політики

Ярослав Мудрий вважав династичні шлюби. Сам Ярослав побрався з Інгігердою, дочкою шведського короля Олафа ІІІ. Його сестра Марія-Добронега вийшла заміж за польського князя Казимира І Відновителя.

Географія шлюбних союзів дітей Ярослава Мудрого є також доволі строкатою. Ізяслав одружився із Гертрудою Польською, сестрою польського князя Казимира І, а Всеволод — із принцесою Марією (за іншими даними, Анною чи Анастасією), донькою візантійського імператора Костянтина ІХ. Дружиною Святослава стала німецька принцеса Ода Штаденська. Три князівни Ярославни впливали на політичні справи Західної Європи: Анна одружилася з французьким королем Генріхом І, Анастасія вийшла заміж за угорського короля Андрія І, Єлизавета виїхала до Норвегії, де пов’язала своє життя із конунгом Гарольдом. Після загибелі чоловіка одружилася вдруге й стала дружиною короля Данії Свейна ІІ Естрідсона.

Пам’ятник Анні Ярославні в Санлісі (Франція). «Анна Київська, королева Франції» (відкрито у 2005 році). Світлина

• 1. Визначте з тексту рубрики, з якими європейськими країнами князь Ярослав Мудрий мав тісні родинні зв’язки.
• 2. На основі прочитаного поясніть, чому князя Ярослава називали «тестем Європи».

Відлуння минулого.

Із «Повісті минулих літ» про розгром печенігів Ярославом Мудрим

«А було ж печенігів без числа. Ярослав тоді виступив із города, приготував до бою дружину. [. ] А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на тім місці, де ото є нині Свята Софія. І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав, і побігли печеніги в різні боки, і не знали вони, куди втікати, і ті, втікаючи, тонули в ріці Ситомлі, а інші — в інших ріках. І так погинули вони, а решта їх десь розбіглась і до сьогодні».

• 1. Про яку подію йдеться в історичному джерелі? Коли вона відбулася?
• 2. Вважають, що на честь цієї події наступного року Ярослав Мудрий побудував Софійський собор у Києві. Здійсніть обчислення за допомогою шкали часу та з’ясуйте, скільки років Софійському собору.

1. Запишіть у зошит дати та події, пов’язані з ними, трьома кольорами:

– 1019-1054 рр. — княжіння Ярослава Мудрого;

– 1030-1031 рр. — Ярослав Мудрий остаточно повернув Червенські міста до Русі-України;

– 1036 р. — після смерті брата Мстислава князь Ярослав став правити державою одноосібно;

– 1036 р. — розгром печенігів князем Ярославом Мудрим;

– 1051 р. — Київську митрополію очолив русич Іларіон;

– 1051 р. — засновано Києво-Печерську лавру.

2. Які поняття зашифровані в ребусі? Складіть з ними речення.

3. У 1036 році князь Ярослав Мудрий повністю розгромив племена печенігів. Пригадайте, коли вперше з’явилися на руській землі ці кочові племена. Здійсніть обчислення за допомогою шкали часу та з’ясуйте, скільки років печеніги здійснювали напади на русичів.

4. Об’єднайтеся у групи і підготуйте театралізовану сценку «Інтерв’ю з князем Ярославом Мудрим». Використайте в сценці такі слова: міжусобна боротьба, «місто Ярослава», Червенські міста, «тесть Європи», Софійський собор, Іларіон.

5. Перевірте себе, зайшовши за посиланням.