Утворення СРСР

Згідно Конституції 1919 р. Україна вважалася формально незалежною державою. Проте суверенітет країни зводився до мінімуму. В Україні здійснювався суворий контроль московського центру, що забезпечувався трьома силами, – РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У, Червоною армією і карателями ЧК.

У грудні 1920 р. між РРФСР і УРСР був підписаний Союзний робітничо-селянський договір, згідно якому республіки вступали до військово-економічного союзу. Створювалися об’єднані комісаріати військових і військово-морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, транспорту, пошти і телеграфів, що перебували в прямому підпорядкуванні РНК РРФСР. Подібні договори були за-ключені Радянською Росією і з іншими радянськими республіками. Це було вирішальним кроком до створення єдиної централізованої держави більшовиків.

30 грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР прийняв Декларацію про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і затвердив Союзний договір. У договорі вказувалося, що “незалежні радянські республіки добровільно і на рівноправних умовах вступають до державного союзу і деякі свої повноваження передають органам центральної влади”. Під контроль союзного уряду потрапляли: зовнішня торгівля, армія і флот, зовнішня політика, фінанси, транспорт і зв’язок. У сфері республіканських органів влади залишалися внутрішні справи, освіта, юстиція, землеробство і соціальне забезпечення. З метою гарантії “добровільності” союзу, кожна республіка мала право виходу з нього, що було зафіксоване в Конституції 1924 р. Оскільки вихід республіки з союзу міг бути здійснений тільки за згодою комуністичної партії, подібна ситуація практично виключалася. Суверенні права республік перетворювалися на фікцію, а СРСР – у фактично унітарну, централізовану державу “диктатури пролетаріату”, підмінену диктатурою більшовицького центру. Столицею нової держави стала Москва.

Проти подібного договору спробував виступити глава РНК України X. Раковський, який швидко зрозумів, що чим більші повноваження отримає український уряд, тим більше особистої влади він матиме. Незабаром цей “захисник українського суверенітету” поплатився за свою позицію. На початку 1923 р. X. Раковський був знятий з поста голови уряду УРСР і згодом розстріляний. Новим главою РНК України був призначений “непохитний” більшовик Чубарь.

Україна стала другою (після Росії) за чисельністю населення і економічним потенціалом союзною республікою. її територія дорівнювала 450 тис. кв. км., населення досягало 28 млн чоловік, з яких

22 млн були українцями, а 6 млн доводилося на росіян, євреїв, поляків і представників інших народів. Столицею Радянської України було проголошено місто Харків.

“Українізація”

У квітні 1923 р. XII з’їзд РКП(б) вніс зміни до національної політики більшовиків. Було вирішено зміцнити вплив партії серед корінного населення союзних республік. Нова національна політика передбачала широке залучення місцевих кадрів до республіканських партійного і державного апаратів. В Україні ця політика отримала назву “українізація”. Існує версія, що цілком має право на життя, що ця політика була широкомасштабною провокацією, спрямованою на виявлення і подальше знищення національно свідомих елементів серед населення радянських республік.

У 1922 р. в Україні з 55 тис. комуністів 54 % складали росіяни,

23 % – українці і 14 % – євреї. У державному апараті республіки кількість українців не перевищувала 35 %. Більшовики вважали за необхідне надати партії та уряду більш національний характер. Крім того, широке залучення українців на керівні посади повинне було продемонструвати західним українцям, що Радянська Україна цілком може задовольнити їх національні інтереси. Українізація проводилася за декількома головними напрямами: залучення українців до партії і надання їм важливих посад у партійному і державному апараті; широке розповсюдження української мови; заохочення розвитку української культури і науки.

У результаті виконаної роботи частина українців у КП(б)У зросла до 60 %. Деякі з українських комуністів отримали високі партійні та державні посади. Особливо вражаючих результатів українізація досягла в області освіти. До 1929 р. в Україні діяло 80 % шкіл, 60 % технікумів, 30 % інститутів з українською мовою навчання. У республіці виходило 426 газет, із них українською мовою – 373. До України повернувся з еміграції видатний історик і громадський діяч М. Грушевський, який очолив історико-філософське відділення АН УРСР.

Незабаром підійшов час перших п’ятирічок, індустріалізації та колективізації, а разом із ними і час нової хвилі масового терору. На початку 1930-х рр. політика українізації була поступово згорнута.

Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921—1928 рр.)

• Автокефальна церква — форма українського православ’я, незалежна від іноземних релігійних центрів.

• Автономізація — форма входження національних утворень (республік) до складу РСФРР, запропонована Й. Сталіним як спосіб створення СРСР. Перетворення незалежних національних радянських республік на автономії у складі Радянської Росії.

• Господарська розруха — руйнування господарського життя в результаті тривалих бойових дій, революцій або невдалих економічних експериментів.

• Госпрозрахунок — метод планового господарювання, заснований на порівнянні в грошовій формі витрат і результатів господарської діяльності.

• Договірна федерація — система відносин між радянськими республіками. 28 грудня 1920 р. між РСФРР і УСРР було укладено союзний робітничо-селянський договір, за яким дві республіки вступали у воєнний та господарський союз. Договір лише підтвердив ті міжреспубліканські відносини, які склалися в умовах «воєнного комунізму». Характерно, що об’єднані наркомати входили до складу РНК РСФРР і мали уповноважених при РНК УСРР на правах народних комісарів. За УСРР залишилося право на окремі військові формування. Це означало, що керівництво найважливішими сферами життя УСРР здійснювалося з Москви. Подібні угоди були укладені РСФРР і з іншими радянськими республіками. Тим самим відбулось об’єднання радянських республік під зверхністю Москви в «договірну федерацію».

• Концесія — договір, угода про передачу в експлуатацію на певних умовах державних земельних ділянок, покладів корисних копалин, підприємств іноземним чи національним монополіям.

• Націонал-комунізм — течія в українському русі, яка намагалася поєднати ідеї комунізму (соціалізму) із національним визволенням і розвитком українського народу.

• Нова економічна політика (неп) — економічний курс уряду більшовиків, прийнятий на X з’їзді партії в березні 1921 р. Передбачала забезпечення виходу з економічної та політичної кризи влади шляхом повернення до підконтрольної й регульованої державою приватної власності в промисловості, заміну продрозкладки продовольчим податком, проголошення свободи торгівлі та ін.

• «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ — назви та абревіатури творчих об’єднань 1920-х рр.

• Продподаток — натуральний фіксований податок селянства на користь радянської держави, запроваджений як складова непу. Мав стати стимулом для відновлення сільського господарства після тривалої громадянської війни й придушення селянських антирадянських виступів.

• Синдикат — у період непу — об’єднання трестів певної галузі промисловості для планових закупок сировини, збуту виробів та ін.

• Союз РСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік) — форма об’єднання радянських республік, що постали на теренах колишньої Російської імперії. Утворений 30 грудня 1922 р. Хоча за формою він мав стати союзом незалежних держав, по суті була створена унітарна держава, яка в новій формі відродила Російську імперію.

• Трест — у період непу — об’єднання кількох підприємств однієї галузі; централізоване управління, апарат такого об’єднання.

• Українізація (складова коренізації) — політика більшовицького керівництва в 1920-х рр., спрямована на збільшення представництва українців в органах влади, культури, освіти, державних установ; розширення сфери застосування української мови в суспільстві; пробудження інтересу до національної української культури. Основна мета українізації — утвердження радянської влади в Україні, створення для неї національного підґрунтя.

• Хлібозаготівельна криза — небажання селянства здавати державі сільгосппродукцію за низькими закупівельними цінами. За роки непу відбулося три кризи: 1925, 1927, 1928 рр.

Основні події

Запровадження нової економічної політики (непу)