Порушення серцевого ритму

2) надшлуночкова тахікардія (НШТ) — будь-який ритм з частотою >100/хв, що виникає в пучку Гіса або вище цієї структури:

а) АВ-вузлова реципрокна тахікардія (АВВРТ);

б) АВ-реципрокна тахікардія (АВРТ);

в) передсердна тахікардія (ПТ);

3) тріпотіння передсердь (ТП);

4) фібриляція передсердь (ФП).

2. Шлуночкові аритмії виникають нижче розгалуження пучка Гіса:

1) шлуночкові екстрасистоли (ШЕ) — можуть бути передчасні або замісні; мономорфні або поліморфні; одиночні або множинні; періодично можуть утворювати алоритмію, виникати після кожного нормального, або після 2-х нормальних синусових збуджень і формувати, відповідно, бігемінію чи тригемінію;

2) множинні шлуночкові екстрасистоли можуть виступати у формі: пар, нестійкої шлуночкової тахікардії (нсШТ; ≥3 ШЕ підряд); стійкої шлуночкової тахікардії (сШТ);

3) тріпотіння шлуночків (ТШ);

4) фібриляція шлуночків (ФШ).

Основна класифікація шлуночкових ритмів →табл. 2.6-1; класифікація щодо прогнозу →табл. 2.6-2.

прискорений ідіовентрикулярний ритм

Доброякісна

Потенційно злоякісна

ЛШ — лівий шлуночок, нсШТ — нестійка шлуночкова тахікардія, ШЕ — шлуночкова екстрасистолія, РСС — раптова серцева смерть, сШТ — стійка шлуночкова тахікардія, ФШ — фібриляція шлуночків

На основі електрокардіографічних критеріїв розрізняють:

1) двонаправлену ШТ (поперемінна зміна вісі комплексів QRS від комплексу до комплексу);

2) плеоморфну ШТ — мономорфні тахікардії різної морфології QRS у того ж самого хворого;

3) пірует-тахікардію (ШТ типу torsade de pointes) →розд. 2.6.11;

4) тріпотіння шлуночків — регулярна, швидка (≈300/хв), мономорфна аритмія, ізоелектрична лінія між комплексами QRS відсутня (→рис. 2.1-1 );

Рисунок 1. Шлуночкові порушення ритму. А — мономорфна шлуночкова тахікардія, Б — тріпотіння шлуночків, В — поліморфна шлуночкова тахікардія, Г — фібриляція шлуночків

5) фібриляція шлуночків — швидкий, зазвичай >300/хв, дуже нерегулярний ритм зі змінним циклом, морфологією та амплітудою QRS (→рис. 2.1-1, розд. 2.6.14);

6) «електричний шторм» — дуже часті (≥3-х протягом 24 год) епізоди ШТ, що вимагають терапевтичних втручань; найчастіше стосується хворих з імплантованим кардіовертером-дефібрилятором (ІКД і численними адекватними розрядами ІКД.

ШЕ також спостерігається у здорових осіб, але тоді їх кількість не перевищує 50–200/24 год і вони рідко є множинними.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ

1. Надшлуночкова тахікардія (НШТ)

Симптоми залежать від частоти ритму шлуночків, основної хвороби серця, часу тривання аритмії та індивідуальної переносимості хворим аритмії. Скарги: серцебиття, втомлюваність, запаморочення, відчуття дискомфорту в грудній клітці, задишка, пресинкопе або синкопе, поліурія. Характер аритмії найчастіше приступоподібний (раптова поява і раптове зникнення), рідше — безперервний (є тривалою, поперемінно із синусовим ритмом, займає >50 % доби). Якщо НШТ була пов’язана з гострою хворобою або іншою минущою причиною, тоді приступи не повторюються; але, зазвичай, НШТ рецидивує з різною частотою. Довготривала НШТ зі швидкою відповіддю шлуночків може призвести до тахіаритмічної кардіоміопатії.

2. Шлуночкові аритмії

Шлуночкові аритмії по типу екстрасистолії, зазвичай, безсимптомні. Скарги: відчуття «зміщення серця до горла або шлунку», поколювання в передсерцевій ділянці або серцебиття. Загалом, погано переноситься бігемінія, особливо у випадках, коли синусовий ритм досить повільний, а ШЕ мають ранній початок і супроводжуються дефіцитом пульсу. Поява ШТ або фібриляції шлуночків призводить до втрати свідомості або зупинки серцевої діяльностія.

Встановлення різновиду аритмії проводиться на підставі електрокардіографічної картини. У кожного пацієнта з аритмією встановіть:

1) вид аритмії і її вірогідний механізм — на підставі електрокардіографічного, або електрофізіологічного дослідження;

2) причину аритмії (основну хворобу);

3) супутні симптоми аритмії;

4) прогноз, в першу чергу ризик раптової серцевої смерті.

Зверніть увагу на симптоми основного захворювання серця, випадки раптової серцевої смерті в родині і ЛЗ, які приймає пацієнт.

Допоміжні дослідження

1. Елетрокардіографія:

1) ЕКГ в стані спокою — базове дослідження при аритмії постійного характеру;

2) 24-годинне холтерівське моніторування ЕКГ — допомагає у випадках, коли напади аритмії виникають часто; при шлуночкових аритміях дозволяє встановити добову кількість екстрасистол, їх вид (аритмія проста чи множинна, нсШТ, сШТ), проведіть 12-канальний моніторинг з метою оцінки зміни інтервалу QT або сегмента ST;

3) реєстратор подій, ЕКГ-телеметрія — з метою діагностики рідко виникаючих порушень ритму; реєстратор імплантують, якщо аритмія маніфестується нестабільністю генмодинаміки;

4) електрокардіографічний тест із фізичним навантаженням — з метою діагностики ішемічної хвороби серця і визначення, чи аритмія стає більш вираженою під час фізичного навантаження;

5) альтернація зубця Т — з метою оцінки загрози раптової серцевої смерті при шлуночковій аритмії. Необхідно пам’ятати, що аритмії з ідентичною ЕКГ-картиною, в залежності від основного захворювання, можуть становити серйозну загрозу життю, або ж мати цілком доброякісний характер.

2. Електрофізіологічне дослідження (ЕФД): інвазивне (зазвичай, поєднане з лікувальною процедурою) або черезстравохідна стимуляція передсердя; служить для більш точної оцінки аритмії.

3. Ехокардіографія: з метою виключення органічної хвороби серця, як причини аритмії, а також ускладнень її перебігу.

Диференційний діагноз

1. Екстрасистолії шлуночкової з надшлуночковою →табл. 2.6-3. Шлуночкову аритмію необхідно диференціювати з надшлуночковими аритміями, а у хворих з імплантованим стимулятором або кардіовертером-дефібрилятором (ІКД) — із ритмами, індукованими цими пристроями.

2. Тахікардії з вузькими комплексами QRS: майже завжди НШТ; диференціювання механізму тахікардії →рис. 2.6-1 і рис. 2.6-2.

3. Тахікардії з широкими комплексами QRS (НШТ з блокадою ніжки пучка Гіса або з аберацією проведення; НШТ з проведенням по додатковому шляху, ШТ) →рис. 2.6-3. У разі сумніву, чи спостерігається НШТ чи ШТ → лікування має бути як при ШТ; ЛЗ, який застовується при НШТ в/в (особливо верапаміл), може у випадку ШТ спричинити гемодинамічну нестабільність; ШТ є частішою причиною тахікардії з широкими комплексами QRS.

Рисунок 1. Диференційна діагностика надшлуночкової тахікардії, на основі співвідношення між зубцями Р і комплексами QRS

Рисунок 2. Диференційна діагностика тахікардії з вузькими комплексами QRS (на основі рекомендацій ACC, AHA i ESC, модифіковано)

Рисунок 3. Диференційна діагностика тахікардії з широкими комплексами QRS (на основі рекомендацій ACC, AHA i ESC, модифіковано)

У лікуванні порушень ритму, окрім лікування основного захворювання і/або ліквідації чинників, що викликають аритмію, застосовують:

1) маніпуляції, що підсилюють тонус блукаючого нерва — проба Вальсави (ефективнішою є її модифікація — під кінець проби хворого переводять у положення лежачи з піднятими нижніми кінцівками), провокація блювання, занурення обличчя в холодну воду, масаж каротидного синуса;

3) електротерапію — електричну кардіоверсію →розд. 24.18, дефібриляцію →розд. 24.17, імплантацію ІКД;

4) черезшкірну (трансвенозну) і хірургічну абляцію.

Антиаритмічні ЛЗ

1. Класифікація Воган-Вільямса (Vaughan-Williams): клас Іа — хінідин, прокаїнамід, дизопірамід; клас Іb — лідокаїн, мексилетин; клас Ic — флекаїнід, пропафенон; клас ІІ — β-блокатори; клас ІІІ — аміодарон, дронедарон, соталол (бретиліум, ібутилід, дофетилід, азимілід і тедісаміл не доступні в Україні]); клас IV — верапаміл, дилтіазем.

2. Препарати і дозування, протипоказання →табл. 2.6-4.

3. Антиаритмічні ЛЗ можуть проявляти проаритмогенні ефекти, виражені у формі: надшлуночкових або шлуночкових порушень ритму (напр.: пірует-тахікардії — ЛЗ Іа і ІІІ класів) як і порушеннями автоматизму і провідності (дисфункція синусового вузла, АВ-блокади — майже усі ЛЗ). Найбільший ризик виникнення явищ проаритмії існує в осіб похилого віку з органічною хворобою серця, особливо з запущеною коронарною хворобою, при співіснуванні електролітних розладів (найчастіше, гіпокаліємії).

Інвазивні методи

1. Черезшкірна абляція: полягає у пошкодженні ділянки серцевого м’яза, відповідальної за розвиток або збереження аритмії, за допомогою введеного в серце катетера.

Приготування до процедури: відміна антиаритмічного ЛЗ за 5 періодів напіввиведення даного ЛЗ (у випадку аміодарону ≥4–6 тиж.); у випадку процедури ізоляції легеневих вен показано 3-тижневу антикоагулянтну терапію із застосуванням АВК (МНВ 2,0–3,0) або НОАК.

Протипоказання: вагітність (з огляду на необхідність виконання флюороскопії), відсутня можливість забезпечення судинного доступу, тромб у серці.

Ускладнення (рідко): пошкодження клапана, тромбо-емболічні ускладнення (в т. ч. інсульт, тромбоемболія легеневої артерії), перфорація стінки серця з тампонадою, АВ-блокада, спазм або оклюзія коронарної артерії.

2. Імплантований кардіовертер-дефібрилятор (ІКД): автоматичний, програмований пристрій, обладнаний наступними функціями: діагностика тахіаритмії і брадиаритмії; високоенергетична дефібриляція (до 30–40 Дж, в більшості випадків достатньо 10–20 Дж) для переривання ФШ чи дуже швидкої ШТ; антиаритмічна стимуляція для переривання ШТ (комфортна для хворого, висока ефективність); стимуляція при брадикардії; холтерівська пам’ять з можливістю відтворення ЕКГ під час інциденту аритмії; інші, напр., бівентрикулярна ресинхронізуюча стимуляція.

Протипоказання: ШТ або ФШ, що спричинені однозначно оборотною або транзиторною причиною (напр., перші 24 год гострого інфаркту, гострий міокардит); безперервна ШТ; ФШ внаслідок преекзитації; очікувана виживаність в задовільному стані

Ускладнення: аналогічно, як і у випадку імплантації кардіостимулятора (→розд. 2.7) + типові для ІКД: неадекватні розряди з приводу синусової тахікардії, ФП, надшлуночкової тахікардії, детекції пристроєм зубця Т; «електричні бурі» (≥3-х розрядів протягом доби з приводу стійко рецидивуючої тахіаритмії).

Окрім ІКД з внутрішньосерцевим електродом (електродами), в даний час також застосовують ІКД з підшкірними електродами (П-ІКД) і зовнішні кардіовертери-дефібрилятори, які пацієнти носять як жилети.

Загальні рекомендації

1. Невідкладне лікування хворого з ритмічною надшлуночковою тахікардією →рис. 2.6-4.

Нестабільна надшлуночкова тахікардія→ проведіть електричну кардіоверсію.

Рисунок 4. Невідкладне лікування при гемодинамічно стабільної ритмічної НШТ (на основі рекомендацій ACC, AHA, HRS 2015 та EHRA 2016, модифіковано)

Поліморфна ШТ з нормальним інтервалом QT → проведіть корекцію електролітних розладів і застосуйте протиішемічне лікування (важливим є β-блокатор в/в), у разі необхідності додатково призначте аміодарон або лідокаїн, зважте необхідність коронарографії в ургентному режимі і, в разі потреби, проведення реваскуляризації. Поліморфна ШТ з подовженим інтервалом QT → крім корекції рівня калію (цільовий: 4,5–5,0 ммоль/л) застосовують магній, електрокардіостимуляцію, ізопреналін, фенітоїн або лідокаїн. «Електричний шторм» у хворого з ІКД → пошук причини (гостра ішемія міокарда, інфаркт міокарда, електролітні розлади, небажані ефекти ЛЗ або погане програмування ІКД), у подальшому оптимізація програми ІКД, застосування β-блокатора в/в і/або аміодарону в/в, седація, у разі потреби загальний наркоз; зважте виконання абляції. Гемодинамічно нестабільна шлуночкова тахікардія → проведіть електричну кардіоверсію (цьому методу також надають перевагу при стабільній тахікардії з широкими комплексами QRS). Гемодинамічно стабільна шлуночкова тахікардія, також у хворих з серцевою недостатністю або підозрою на ішемію міокарда → можна зважити в/в введення аміодарону. Лідокаїн є лише помірно ефективним у хворих з мономорфною ШТ. Шлуночкова тахікардія, яка добре переноситься, в особи без органічної хвороби серця → можна розглянути доцільність в/в введення флекаініду, β­‑блокатора, верапамілу чи аміодарону.

2. Якщо напад артимії досі не був задокументований, а ЕКГ між нападами не дозволяє встановити походження аритмії → хворого можна одразу направити на ЕФД з можливим проведенням абляції.

3. Необхідно навчити пацієнта виконувати вагусні проби.

4. Хворі з нормальною функцією лівого шлуночка, з вузькими комплексами QRS під час нападу і без ознак преекзитації на ЕКГ між пароксизмами, можуть залишатися без антиаритмічного лікування.

5. Якщо аритмії не задокументовано, емпірично можна застосувати β-блокатор; емпіричної терапії не розпочинають з антиаритмічних ЛЗ І чи ІІІ класу.

6. У випадку шлуночкових аритмій основою для подальшої тактики є діагностування основного захворювання, ступеня пошкодження серця, виду і симптомів аритмії, а також загрози раптової серцевої смерті.

7. Тривале лікування шлуночкових аритмій →рис. 2.6-5, рис. 2.6-6 i рис. 2.6-7.

Рисунок 5. Тактика у хворого з ШЕ (на основі спільних рекомендацій EHRA, HRS та APHRS, модифіковано)

Рисунок 6. Тактика у хворого з мономорфною шлуночковою тахікардією (на основі спільних рекомендацій EHRA, HRS та APHRS, модифіковано)

Рисунок 7. Тактика у хворого з поліморфною ШТ/ФШ (на основі спільних рекомендацій EHRA, HRS та APHRS, модифіковано)

Тахікардія

Тахікардія – підвищена частота серцевих скорочень – 90 за 1 хвилину і більше.

Терміном «тахікардія» в кардіології визначають стан пришвидшеного, прискореного серцебиття. У здорової людини частота серцевого ритму не перевищує 60-90 скорочень на хвилину. Збільшення цього показника свідчить про підвищену частоту серцевого ритму. Однак про ознаки тахікардії як стану, що вимагає лікування, кажуть при прискоренні ритму серця понад 100 скорочень на хвилину.

Причини тахікардії

Позасерцеві причини тахікардії

До позасерцевих причин тахікардії відносяться:

• Детренованість пацієнта (низький рівень фізичної підготовки)
• гарячкові стани
• патологія щитовидної залози (гіпертеріоз)
• анемія(зниження рівня гемоглобіну в крові)
• гіпоксія (зниження рівня кисню в крові)
• зниження рівня цукру в крові
• артеріальна гіпотонія
• шок
• піхромоцитома
• хронічні бронхолегеневі захворювання, що супроводжуються розвитком дихальної недостатності
• значна втрата ваги
• зниження рівня калію в крові
• інтоксикація серцевими глікозидами
• гіперкінетичний синдром і тривожні стани (підвищення активності симпатичної нервової системи – наприклад, при вегетосудинній дистонії і у жінок в клімактеричний період)
• надмірне вживання алкоголю, кави, енергетичних напоїв
• прийом симпатоміметиків (інгаляційні препарати бета-адреноміметики при бронхіальній астмі)
• застосування похідних атропіну (наприклад, іпратропію броміду при хронічній обструктивній хворобі легень)
• прийом деяких психотропних, гормональних і гіпотензивних препаратів
• робота токсичних речовин
• захворювання інших органів: патології шлунково-кишкового тракту, травми черепа

Серцеві причини тахікардії

До серцевих причин виникнення тахікардії відносяться:

• ішемічна хвороба, включаючи гострий інфаркт міокарда і кардіосклероз, який розвинувся в результаті інфаркту
• кардіоміопатії
• пороки розвитку серця різної етіології
• гіпертонія
• пролапс мітрального клапана
• спадкова схильність: вроджені відхилення від норми розвитку провідної системи і наявність патологічного додаткового шляху проведення (ДПП)

Види тахікардії

Залежно від клінічної картини застосовується розподіл на пароксизмальну і непароксізмальну тахікардії (від грецького «paroxysmos» – роздратування, гострий напад хвороби).

Пароксизмальна тахікардія

Проявляє себе спалахами прискореного серцебиття, які несподівано починаються і несподівано обриваються. Серцевий ритм на всьому протязі нападу може варіювати від 120 до 220 в хвилину.

Непароксизмальна тахікардія

Непароксизмальна надшлуночкова тахікардія виражається постійно прискореним або час від часу прискореним серцевим ритмом; він чергується з нормальним як мінімум 50% часу.

Форми тахікардії

Щоб детально розібратися в проблемі, слід трохи освіжити знання зі шкільного курсу анатомії. Серце – це орган, що складається з чотирьох порожнин: двох передсердь, розділених міжпередсердною перегородкою і двох шлуночків, розділених міжшлуночковою перегородкою. Регулярність стиснень серця забезпечується безперебійним функціонуванням його провідної системи, що складається з вузлів і провідних шляхів. Це складна саморегулююча система.

Ділянка, що відповідає за ритм – синусовий вузол в правому передсерді. Він автоматично, від 60 до 80 разів на хвилину, генерує імпульси, що передаються потім по провідних шляхах в атріовентрикулярний вузол. Звідти збудження розливається по волокнам передсердно-шлуночкового пучка і далі по ніжках пучка Гіса, і в подальшому по волокнам Пуркін’є. Функціонування цієї системи забезпечує регулярні скорочення серцевого м’язу.

Тахікардія – прискорене биття серця понад 100 ударів в хвилину – підрозділяється на форми в залежності від етапу, на якому відбувається порушення утворення або поширення імпульсу. Зазвичай говорять про наступні форми: синусова, надшлуночкова (вона в кардіології підрозділяється на кілька підвидів (синоатріальна реципрокна тахікардія, передсердна, АВ-вузлова реципрокна і WPW-синдром)) і шлуночково тахікардія. Це основні узагальнені поняття.

Синусова тахікардія

Це ритм скорочень серця з регулярністю від 100 за хвилину. Тут синусовий вузол функціонує без патологій, але з аномальною частотою. Синусова тахікардія – це типова здорова фізіологічна відповідь на фізичні і емоційні навантаження, який характерний для людей обох статей і будь-якої вікової групи.

Однак тахікардія буває симптомом деяких патологічних станів – наприклад, лихоманки. Так, зростання температури тіла на один градус тягне зростання частоти серцевих скорочень приблизно на 10 в хвилину. Синусова тахікардія супроводжує і гіпертеріоз, коли в крові зростає рівень гормонів щитовидної залози. Синусова тахікардія супроводжує і анемію – стан, що характеризується зниженням рівня гемоглобіну (то, що називають «недокрів’ям»). Зниження рівня гемоглобіну в крові стає причиною кисневого голодування тканин, і у відповідь на це рефлекторно збільшується частота скорочень серця. ЧСС зростає на тлі зниження артеріального тиску (артеріальної гіпотонії), в шокових станах; при дихальній недостатності – гострої і хронічної; хронічної серцевої недостатності.

Також тахікардія буває при зниженні рівня цукру в крові, слабкою тренованістю, в результаті тривалого недоїдання (кахексії), при інфаркті міокарда, емболії легеневої артерії, феохромоцитомі, деяких тривожних станах. Вона проявляється і при гіперкінетичному синдромі, тобто при підвищенні активності симпатичної нервової системи. Крім патологічних станів в організмі, синусову тахікардію може викликати зловживання алкоголем, кавою, прийом енергетичних напоїв, а також прийом деяких ліків – наприклад, препаратів, що застосовуються для лікування бронхіальної астми (адреноміметиків, таких як сальбутамол; похідних атропіну (іпратропію бромід); симпатоміметичних і холинолітичних лікарських засобів; ряду психотропних, гормональних і гіпотензивних препаратів; токсичні речовини.

Максимальна частота серцевих скорочень, яка спостерігається протягом 24 годин у конкретного пацієнта, безпосередньо залежить від фізичних навантажень, які мали місце протягом доби, і віку. Існує формула розрахунку нормальної величини максимальної частоти серцевих скорочень, що застосовується при навантажувальних пробах: це 220 мінус вік пацієнта (рр). Епізоди стійкої синусової тахікардії можуть також бути наслідком перенесених серцевих операцій, навіть спрямованих на викорінення порушень ритму.

Стійкою безпричинною синусовою тахікардією ( «хронічною неадекватною синусовою тахікардією») частіше страждають жінки. Це синусова тахікардія за відсутності навантаження або занадто різкий приріст частоти серцевих скорочень без видимих причин. Найчастіше клінічні прояви синусової тахікардії відсутні, але часом збільшення частоти серцевих скорочень може спровокувати приступ стенокардії при хворобах серця, посилити симптоми серцевої недостатності – наприклад, задишку в спокої, аж до набряку легенів. Діагноз синусова тахікардія ставлять по електрокардіограмі (ЕКГ) на підставі зареєстрованого прискореного серцевого ритму без видозміни форми зубців і комплексів ЕКГ. Показовим є також добове моніторування електрокардіограми ( «холтерівське моніторування»), що виявляє систематичні наростання і спад частоти серцевого ритму, а отже, їх непароксизмальний характер.

Надшлуночкова тахікардія

З’являється внаслідок порушення виникнення / передачі імпульсу в міокарді передсердь і АВ-вузлі. Розрізняють декілька варіацій надшлуночкової тахікардії. Найчастіше зустрічаються наведені нижче різновиди: АВ-вузлова реципрокна тахікардія, передсердна і тахікардія при синдромі передзбудження (WPW-синдром). У складі кожного виду існують підвиди, які розрізняються характером розвитку і ектопічними вогнищами, але діагностувати їх можна тільки при спеціальному обстеженні у аритмолога.

Пароксизмальна атеросклеротична тахікардія.

Близько 10-15 відсотків всіх надшлуночкових тахікардій – це передсердні тахікардії. Епізоди прискорення серцевих скорочень до 150-220 несподівано стартують і несподівано обриваються. Джерело патологічної імпульсації розташовані в передсерді. До загальних факторів появи цього стану відносять органічні захворювання серця (гіпертонія, ішемія, гострий інфаркт міокарда, кардіоміопатії, вади серця, міокардит), бронхолегеневі хвороби, легеневе серце, пролапс мітрального клапана, дефект міжшлуночкової перегородки. До дебюту передсердної тахікардії призводять також неправильне функціонування обмінних процесів в організмі, зниження рівня калію, інтоксикація серцевими глікозидами. Появі передсердної тахікардії сприяє алкогольна і наркотична інтоксикація, надмірне захоплення курінням. Вона може стати результатом підвищення тонусу симпатичної нервової системи (при вегето-судинній дистонії), супроводжувати хвороби інших органів – патології шлунково-кишкового тракту, травми черепа. Якщо органічних захворювань серця немає, самопочуття хворого задовільне, але можливі відчуття прискореного, посиленого биття в груди, слабкість, задишка, а також різні болі в області грудини. При ішемії серця висока ЧСС може стати причиною нападу стенокардії, можливо також зниження артеріального тиску (артеріальна гіпотонія), посилення ознак серцевої недостатності: зокрема, епізоди запаморочення до непритомності. Діагноз ставлять за даними електрокардіограми та добового моніторування ЕКГ по Холтеру.

Атріовентрикулярна вузлова реципрокна тахікардія (АВУРТ).

Найчастіша пароксизмальна надшлуночкова тахікардія – близько 60% звернень. Утворюється через вроджену аномалію провідної системи. Постійно рецидивний характер такої тахікардії – рідкість, нею частіше страждають жінки. Ця форма аритмії частіше дебютує без ознак серцевих захворювань у віці до сорока років, приблизно в 75% випадків – у здорових осіб, але іноді відзначається у людей, які страждають пролапсом мітрального клапана та іншими серцевими хворобами. В ході нападу АВ-вузлової тахікардії пацієнти відчувають серцебиття, що характеризується різким несподіваним початком і закінченням, йому можуть супроводжувати слабкість, задишка незалежно від навантаження і болю в грудях різного характеру, запаморочення, непритомність. У пацієнтів із захворюваннями серця пароксизми АВ-вузлової тахікардії посилюють перебіг захворювання: викликають артеріальну гіпотонію, тобто падіння артеріального тиску, стенокардію, обтяжують симптоми серцевої недостатності. Діагноз ставиться по електрокардіограмі, яка знімається на всьому протязі епізоду.

Синдром WPW. Особлива форма надшлуночкової тахікардії, що виявляється при синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта.

Утворюючий фактор – поширення збудження по додаткових провідних пучках між передсердями і шлуночками. Анатомічною причиною служить аномальний м’язовий пучок, зчіплюючий передсердя і шлуночки (пучок Кента). Цей синдром є другою після АВУРТ ​​частою причиною надшлуночкової тахікардії: приблизно 25% всіх випадків. WPW зазвичай проявляється в молодості, частіше страждають особи чоловічої статі, ніж жіночої. Доведено спадкова схильність: додаткові шляхи проведення виявляються у 3,4% близьких родичів. Найчастіше іншої патології серця не знаходиться, але синдром WPW реєструється і у хворих з пролапсом мітрального клапана, кардіоміопатіями і пороками розвитку серця. До нападу самопочуття пацієнта задовільне. Клінічна картина розвитку нападу схожа з АВУРТ.

Шлуночкова тахікардія

Шлуночкова тахікардія – це нападоподібне зростання регулярності шлуночкових скорочень до 120-250 за хвилину, обумовлене роботою ектопічного вогнища в розгалуженнях пучка Гіса або міокарді шлуночків. Виділяють нестійку і стійку (пароксизмальну) шлуночкову тахікардію. Тривалість нестійкої шлуночкової тахікардії менше 30 секунд, після чого вона проходить самостійно. Стійка пароксизмальна шлуночкова тахікардія триває понад 30 секунд.

Зустрічається при важких захворюваннях серця. 80% всіх випадків розвиваються на тлі гострого інфаркту міокарда та хронічної ішемії. Крім того, до розвитку цієї форми тахікардії призводять: гострий міокардит, кардіоміопатії, вади серця, гіпертонічне серце, хронічне легеневе серце, яке характерно для довгоіснуючих захворювань легенів і бронхів, амілоїдоз, тиреотоксикоз, інтоксикація серцевими глікозидами, пролапс мітрального клапана.

Шлуночкова тахікардія може розвинутися в результаті серцевих операцій і при вроджених патологіях, таких як WPW-синдром, аритмогенна дисплазія правого шлуночка, синдром Бругада. Однак іноді вона дає про себе знати і в тих випадках, коли органічних уражень серця немає. Безперервно рецидивна шлуночкова тахікардія (непароксизмальна) рідкісна, характерна для осіб юного віку, симптоми органічного ураження серця відсутні. Клінічні прояви стійких епізодів шлуночкової тахікардії варіюють: від відчуття биття в груди до набряку легенів, шоку, зупинки кровообігу. Якщо частота шлуночкових скорочень невелика, епізоди тахікардії можуть бути малосимптомними і навіть невідчутними. Діагноз шлуночкової тахікардії ставиться за даними електрокардіограми, добового моніторування ЕКГ по Холтеру. При нестійких шлуночкових тахікардіях негайне втручання найчастіше не потрібно, але прогноз пацієнтів з органічними ураженнями серця стає несприятливим. Стійка шлуночкова тахікардія відноситься до загрозливих життю формам аритмії, потрібно невідкладне купування і продумана профілактика епізодів.

З появою симптомів пацієнту необхідно якомога швидше звернутися до лікаря, який повинен встановити наявність аритмії, визначити, чи є вона фізіологічною або носить органічний характер, тобто патологічна, що її викликає, і вирішити питання про антиаритмічну терапію.

Захворювання та патологічні стани, що супроводжуються появою тахікардії

Найчастіше тахікардія відображає наявність в організмі захворювань і нерідко виявляється одним з перших проявів хворобливого стану пацієнта. Вона супроводить гіпертонії, ішемії, феохромоцитомі, деяким хронічним захворюванням бронхолегеневої системи, може бути супутницею вегетосудинної дистонії, жовчнокам’яної хвороби, патологій шлунково-кишкового тракту, черепно-мозкових травм.

Деякі особливості тахікардії у дорослих

Тахікардія у жінок

Перераховані вище механізми розвитку тахікардій схожі у чоловіків і жінок. Але, якщо говорити про особливості жіночого організму, то варто відзначити, що такі періоди як клімакс, вагітність, а також передменструальний синдром вносять свої особливості. У ці періоди у жінок може реєструватися синусова тахікардія, іноді досить виражена, що вимагає корекції основної причини і призначення додаткових препаратів. Це відбувається в результаті підвищення тонусу симпатичної нервової системи, а також під прямим впливом гормонального фону. При навантаженні ЧСС різко зростає. Крім того, якщо у пацієнтки відзначаються рясні менструації, це часто призводить до розвитку хронічної анемії, яка може супроводжуватися синусовою тахікардією. У період менопаузи тахікардія супроводжується приливами жару, головними болями і запамороченнями, а також тривожними і панічними атаками. У жінок також може розвинутися стійка безпричинна синусова тахікардія ( «хронічна неадекватна синусова тахікардія»).

Тахікардія при вагітності

Вагітність – це фізіологічний стрес, який може бути фактором порушень ритму, навіть якщо жінка здорова. За рахунок гормональних змін система кровообігу і функції серця майбутньої мами піддаються метаморфозам – оборотним, але дуже значущим. У першій половині вагітності поступово зростає навантаження на серцево-судинну систему, внаслідок чого наростає частота серцевих скорочень – приблизно на 10-20 в хвилину. Коли настає гестаційний період (на терміні 6 місяців), частота серцевих скорочень може доходити до 130-155 в хвилину. Обмін речовин в організмі посилюється, щоб створити сприятливі умови для росту і розвитку плода, зростає обсяг циркулюючої крові. Маса тіла жінки неухильно зростає, що також погіршує ситуацію. Матка стає все більше і більше, що призводить до підвищення внутрішньочеревного тиску, положення серця в грудній клітці також зазнає змін, що позначається на його функціонуванні.

Якщо вагітна жінка відзначає у себе тахікардію, необхідно терміново провести діагностику, яка допоможе виявити захворювання серцево-судинної системи або бронхолегеневих захворювань, можливо, що передували вагітності; провести обстеження для виявлення можливої дисфункції щитовидної залози, анемії і електролітних порушень. Вагітність може стати фактором розвитку пароксизмальної надшлуночкової тахікардії. Якщо ж епізоди зустрічалися до настання вагітності , вони можуть стати частіше. Терапія антиаритмічними препаратами призначається вагітним тільки за суворими показаннями і тільки лікарем. Вона не проводиться при синусовій тахікардії у вагітних, зумовленої фізіологічними змінами гестаційного періоду.

Якщо самопочуття пацієнтки з тахікардією задовільне або пацієнтка раніше успішно застосовувала самостійно так звані вагусні проби, необхідність термінової спеціальної допомоги немає. Але в разі, якщо пароксизм тахікардії у майбутньої матері супроводжується задишкою, зниженням артеріального тиску або непритомним станом, необхідно терміново звернутися до лікаря. Стратегія корекції серцевого ритму у вагітних визначається основним правилом: протиаритмічні препарати не призначають, якщо аритмія не загрожує життю пацієнтки. Якщо ж призначення протиаритмічних засобів необхідно, то враховується можливий вплив лікарського препарату на розвиток вагітності, перебіг пологів і стан дитини.

Тахікардія у чоловіків

Механізми розвитку тахікардії осіб чоловічої і жіночої статі розрізняються мало. Проте, у віці від 45 років для чоловіків настає період серйозної гормональної перебудови, який триває від 5 до 10 років і може супроводжуватися періодами синусової тахікардії. Гормональна перебудова може спровокувати і розвиток паталогічних тахікардій. Крім того, багато препаратів з групи альфа-адреноблокаторів, які застосовуються, наприклад, для лікування аденоми передміхурової залози, часто викликають тахікардію, що вимагає додаткової медикаментозної корекції.

Тахікардія у дитини

Синусова тахікардія у новонародженого може бути варіантом норми. Вона проявляється за рахунок підвищення автоматизму синусового вузла і проходить через 1-2 тижні без лікарських втручань. Слід зазначити, що частота серцевих скорочень на хвилину у дітей відрізняється від дорослих. Так, у 1-2 денного немовляти ЧСС коливається від 123 до 159; у 3-6-денного – від 129 до 166; у 1-3х-тижневого малюка – від 107 до 182; від року до двох – 89-151; в 3-4 роки – 73 -137; в 5-7 років – 65-133; в 8-11 років – від 62 до 130; в 12-15 років від 60 до 119.

У підлітковому періоді частота серцевих скорочень наближається до нормального для дорослої людини: від 60 до 80 ударів в хвилину. Таким чином, перші кілька тижнів ЧСС у дитини може доходити до 140 ударів в хвилину, потім вона знижується з кожним роком. Синусова тахікардія у дитини характеризується зростанням ЧСС на 10-60% від нормальної для її віку.

Тахікардія часто відзначається в дошкільному віці і у школярів, і не є небезпечною, найчастіше припиняється без медичної допомоги. Провокувати її можуть фізичне і психоемоційне напруження, період статевого дозрівання, акселерація, у дівчаток – перша менструація. Крім того, тахікардія супроводжує інфекційні та вірусні захворювання, коли зростає температура тіла, при захворюваннях ендокринної системи і при залізодефіцитній анемії. У таких випадках необхідно лікувати основне захворювання.

При фізичних навантаженнях максимальний приріст частоти серцевих скорочень відповідає формулі: 220 мінус вік дитини в роках. Крім того, при припиненні навантаження частота ритму нормалізується за 3-4 хвилини. Дуже важливо дитині, у якої відзначаються періоди тахікардії, нормалізувати режим праці і відпочинку, обстежити її на предмет можливих захворювань, що викликають цей стан.

Перша допомога на дому повинна виглядати наступним чином: переконатися, що грудна клітина не обмежена, звільнити від одягу верхню частину торса. Відкрити вікно, забезпечивши приплив свіжого повітря, підвести до вікна дитини, попросити її глибоко вдихнути і затримати дихання якомога довше. Якщо ці прості методи не привели до поліпшення самопочуття і стан дитини викликає побоювання (можливо, непритомний стан або скарги на брак повітря, прискорене дихання, болі в грудях), необхідно терміново викликати невідкладну медичну допомогу.

Для дітей характерні ще два види тахікардії: надшлуночкова і шлуночкова. Епізоди надшлуночкової тахікардії, як правило, не є небезпечними і проходять самостійно. Надалі необхідно обстежити дитину, щоб визначити причину її виникнення і визначити подальшу тактику. Пароксизми шлуночкової тахікардії можуть бути небезпечні для життя і вимагають якомога швидшого вирішення питання про проведення оперативного лікування.

Діагностика тахікардії. Основні симптоми тахікардії

Загальна клінічна картина

Сукупність проявів і симптомів залежить від форми тахікардії. Так, при синусовій тахікардії клінічних проявів може не бути, або вони будуть обмежуватися відчуттям биття в груди і посилюванням симптомів основного захворювання: появою нападів стенокардії при ішемії, посиленням задишки при серцевій недостатності.

У пацієнтів з надшлуночковою тахікардією скарги можуть також бути відсутнім, якщо немає органічних захворювань серця. Але найчастіше пацієнти при нападі надшлуночкової тахікардії відчувають прискорене, посилене серцебиття, слабкість, задишку і різного характеру болю в грудній клітці. Рідше зустрічаються запаморочення аж до втрати свідомості. У пацієнтів з ішемією може розвернутися епізод стенокардії. Іноді на тлі надшлуночкової тахікардії у пацієнтів може спостерігатися прискорене сечовипускання. Частота серцевого ритму у хвилину при надшлуночковій тахікардії досягає 150-220 і більше.

Шлуночкова тахікардія зазвичай зустрічається при важких захворюваннях серцевого м’яза, включаючи інфаркт міокарда, і стан після перенесеного інфаркту, при вадах серця, кардіоміопатії. Клінічні прояви стійких пароксизмів шлуночкової тахікардії можуть варіювати від відчуття серцебиття до набряку легенів, аритмічного шоку або зупинки кровообігу. ЧСС в хвилину найчастіше становить від 120 до 200. Пароксизми тахікардії найчастіше супроводжуються падінням артеріального тиску, але при синусових тахікардіях, які супроводжуються тривожними станами і панічними атаками, воно може підвищуватися.

Пацієнтам з тахікардіями необхідно проводити загальноклінічні обстеження: дослідження крові, перевірка гормонів щитовидної залози. Також застосовуються такі інструментальні методи дослідження як ехокардіографія (УЗД серца). Значущим методом діагностики визнана черезстравохідна електростимуляція серця (ЧПСС) – неінвазивний метод дослідження, який уточнює механізм тахікардії і застосовується для блокування пароксизмальних надшлуночкових тахікардій. У хірургічних центрах для детального уточнення характеру тахікардії та аритмії проводять інвазивне внутрішньосерцеве електрофізіологічне дослідження (ЕФД). Воно відноситься до числа найбільш інформативних методів вивчення електрофізіологічних властивостей різних відділів серцевого м’яза і провідної системи. На підставі цього дослідження визначають необхідність хірургічного лікування тахікардій.

Показники частоти серцевих скорочень (ЧСС)

Цей показник може варіювати. Так, для синусової тахікардії характерно збільшення ЧСС понад 100; для пароксизмальної передсердної тахікардії при швидкому початку нападу і його раптовому припиненні – більш 150-220 в хвилину; при АВ-вузлових тахікардіях 140-220 в хвилину і при пароксизмальних шлуночкових тахікардіях 120-250 в хвилину. Але в будь-якому випадку потрібно спочатку оцінити самопочуття пацієнта, чи турбують його серцебиття, задишка, запаморочення, відчуття переднепритомного стану, а також регулярність ритму серця. Для оцінки форми тахікардії потрібно ґрунтуватися не тільки на показнику ЧСС, але і провести електрографічне дослідження, щоб оцінити форму тахікардії і зробити правильні висновки.

Артеріальний тиск

Для багатьох форм тахікардії, особливо пароксизмальної, характерно зниження артеріального тиску аж до колапсу і аритмогенного шоку. Але іноді такі стани як лихоманка, гіпертеріоз, феохромоцитома, захворювання легенів, різні тривожні стани, вживання кави, енергетичних напоїв можуть сприяти підвищенню артеріального тиску аж до значних цифр. Підвищення артеріального тиску в поєднанні з тахікардією може відзначатися при застосуванні препаратів для лікування бронхіальної астми, похідних атропіну. Необхідно звертати увагу на побічні ефекти цих препаратів, що викладені в анотаціях. При виникненні першого в житті нападу тахікардії навіть при гарній його переносимості необхідно якомога раніше звернутися до лікаря для зняття кардіограми.

Суб’єктивні відчуття пацієнта

Суб’єктивні відчуття пацієнтів – це серцебиття, почуття перебоїв в роботі серця, завмирання, раптова слабкість, запаморочення, задишка, непритомність. Можливі загострення симптомів захворювань серцево-судинної системи, таких як виникнення болю при стенокардії; розвиток епілептиформних нападів.

ЕКГ ознаки тахікардії

Одним з визначальних методів діагностики тахікардії та її форми є зняття електрокардіограми в дванадцяти відведеннях. За допомогою кардіограми лікар оцінює частоту ритму, його регулярність, може припустити джерело збудження і функцію провідності.

Додаткові інструментальні методи обстеження пацієнта з тахікардією

Іноді порушення ритму носить тимчасовий характер і не завжди може бути виявлено на простій ЕКГ. У цих випадках найбільше значення має такий метод дослідження як амбулаторне холтерівське моніторування ЕКГ, коли апарат, що реєструє електрокардіограму, записує її в безперервному режимі добу або дві. Метод тривалого (24-48 годин) амбулаторного холтерівського моніторування ЕКГ входить в алгоритм обов’язкового обстеження хворих, які страждають порушеннями ритму серця або з підозрою на їх наявність. До переваг холтерівського моніторування перед стандартною електрокардіограмою відноситься велика ймовірність виявлення епізодів тахікардії, можливість оцінити форму тахікардії, а також простежити, за яких умов вона з’являється. У деяких випадках застосовуються ЕКГ-проби з фізичним навантаженням або вагусні проби, але тільки тоді, коли у людини немає органічних патологій серця.

Лікування тахікардії

Основні принципи лікування в залежності від форми тахікардії

Лікування тахікардії залежить від її форми і визначається тільки після ретельного обстеження, консультації у лікаря і точно поставленого діагнозу. Синусова тахікардія зазвичай не потребує специфічного лікування. Необхідно лікувати основне захворювання, а також виключити або обмежити дію токсичних речовин, лікарських засобів, в побічнх властивостях яких є здатність викликати тахікардію, і інших чинників, що викликають активацію симпатоадреналової системи. Пацієнтам з синусовою тахікардією, що супроводжується почуттям збудження, тривоги, панічними атаками може допомогти прийом седативних засобів – як засоби рослинного походження, так і лікарські препарати.

З рослинних засобів допустимі настоянки глоду, собачої кропиви, валеріани і півонії. У деяких випадках виправданий прийом таких препаратів як сибазон (реланіум), клоназепам і феназепам. У ситуаціях, коли синусова тахікардія погано переноситься хворими і сприяє розвитку хронічної серцевої недостатності, тягне за собою напад стенокардії, показано застосування лікарських засобів, таких як бета-адреноблокатори, верапаміл, Кораксан. Ці препарати можуть бути застосовані тільки за суворими показаннями і після консультації з лікарем-кардіологом, так як всі вони мають серйозні побічні ефекти. Так, бета-адреноблокатори категорично протипоказані пацієнтам з бронхолегеневими захворюваннями, верапаміл можна застосовувати при WPW- синдромі і т.д.

У пароксизмальних надшлуночкових тахікардіях ефективними бувають так звані вагусні проби. При синусовій тахікардії із застосуванням вагусних проб відбувається лише уражень ритму. До вагусних проб, виконуваних пацієнтом самостійно, належать такі дії:

• глибоке дихання
• проба Вальсальви: напруженні з затримкою дихання на 20-30 секунд
• «Рефлекс пірнаючої собаки»: різке опускання особи в холодну воду на 10-30 секунд
• присадка навпочіпки
• надування повітряної кульки
• імітація блювотного рефлексу

В цілому, найбільш ефективною виявляється проба Вальсальви. Однак застосування навіть цих проб повинно бути погоджено з лікарем-кардіологом, оскільки в окремих випадках можуть існувати протипоказання. Наприклад, ці дії протипоказані хворим з порушенням провідності серця, так як вони можуть викликати виражену брадикардію після купування нападу. Вагусні проби можуть проводитися пацієнтом з надшлуночковою тахікардією, якщо на тлі нападу його самопочуття залишається задовільним, відсутні задишка, гіпотонія, запаморочення або непритомний стан і якщо раніше ці проби застосовувалися за рекомендацією лікаря і позитивно позначалися на стані.

При загрозливих життю станах на тлі тахікардії буває необхідна невідкладна електроімпульсна терапія. Виконується вона силами бригад «швидкої допомоги» або в умовах стаціонару. Невідкладна електроімпульсна терапія (електрична кардіоверсія) – це спосіб відновлення синусового ритму через нанесення на область серця імпульсного електричного розряду.

Для лікування пароксизмальної тахікардії і для профілактики нападів застосовуються також хірургічні методи лікування. Вони засновані на ушкоджуючих маніпуляціях з ділянками м’яза або провідної системи серця, де перебуває ектопічне вогнище.

Катетерна радіочастотна абляція (Мірча) – сучасний, високоефективний і малоінвазивний метод лікування певних видів аритмій. Мірча проводиться за допомогою тонкого гнучкого катетера-провідника, впроваджуваного в порожнину серця, по якому подається високочастотний струм, що викликає розпад ділянки міокарда або провідної системи. Цей метод не потребує застосування загальної анестезії, число ускладнень після нього мінімальний, що робить його безпечним і зручним для пацієнта. Його ефективність оцінюється високо і є гідною альтернативою хірургічним методам лікування аритмій.

Лікування захворювань і патологічних станів, що супроводжуються синдромом тахікардії

Дуже важливо визначити і почати лікувати патологічний стан, який викликає цей синдром. Так, наприклад, при гарячкових станах, які, як правило, з’являються при наявності в організмі інфекції або вірусного захворювання, необхідне призначення антибактеріальних, противірусних препаратів, корекція запальних захворювань в організмі. При анемії призначають препарати заліза для підвищення рівня гемоглобіну. При захворюваннях щитовидної залози (гіпертеріоза) – тиреостатичні препарати. У період клімаксу у жінок, в разі якщо тахікардія не йде при нормалізації відпочинку, при прийомі седативних препаратів, необхідно обговорити з лікарем-гінекологом можливість призначення гормонозамінної терапії.

Приступ тахікардії. Алгоритм дії пацієнта і родичів. Лікування тахікардії в домашніх умовах

При виникненні пароксизму надшлуночкової тахікардії пацієнт повинен припинити фізичне навантаження. Грудну клітку необхідно звільнити, одяг розстебнути, забезпечити доступ свіжого повітря (посадити людину до відчиненого вікна). Попросити її зробити глибокий вдих і затримати дихання. Можна запропонувати швидко випити склянку холодної мінеральної води. Якщо пацієнт раніше обстежувався і діагноз надшлуночкової тахікардії вже встановлено, а лікарем було рекомендовано вагусні проби, їх слід застосувати. Самостійне призначення вагусних проб неприпустимо, так як при уявній простоті вони бувають небезпечні. Як правило, якщо пацієнт вже був обстежений, він має чіткі інструкції на рахунок того, які препарати йому необхідно застосувати (так звана «таблетка в кишені»).

Необхідно чітко дотримуватися рекомендованої дози і не перевищувати її, навіть якщо напад не купується. Якщо пароксизм затягується, якщо страждає самопочуття пацієнта, з’являється задишка, запаморочення, переднепритомний і непритомний стан, необхідно паралельно із запропонованими заходами викликати «швидку допомогу». На відміну від надшлуночкових тахікардій, шлуночкова тахікардія – це важкий, загрозливий життю стан, і чим швидше буде надана кваліфікована лікарська допомога, тим краще. У таких випадках, як правило, проводять екстрену електроімпульсну терапію – так звану дефібриляцію.

Ліки для профілактики рецидивів пароксизмальної тахікардії

Говорячи про профілактику пароксизмів тахікардії, слід зазначити велике значення здорового способу життя. Під цим мається на увазі відмова від алкоголю, куріння, вживання енергетичних напоїв, міцної кави та чаю у великих кількостях. Якщо пароксизми рідкісні, добре переносяться і гемодинаміка не страждає, прийом антиритмічних препаратів з профілактичною метою не потрібно. Для інших ситуацій існує цілий арсенал лікарських засобів: бета-адреноблокатори, різні групи антиаритмічних препаратів (їх 4 класу: мембраностабілізуючі, блокатори бета-адренорецептерів, блокатори калієвих каналів і блокатори повільних кальцієвих каналів) і седативні засоби: феназепам, клоназепам, сибазон (реланіум) .

Можлива побічна дія протиаритмічних препаратів

Нерідкі випадки, коли у частини хворих, які приймають антиаритмічні засоби, доводиться скасовувати через побічні ефекти. Всі антиаритмічні лікарські засоби в тій чи іншій мірі надають аритмогенну дію, тобто мають здатність викликати порушення ритму серця, в тому числі і небезпечні для життя, якщо доза препарату обрана невірно. При призначенні цих ліків необхідно враховувати функцію печінки і нирок, а також можливість їх взаємодії з іншими лікарськими засобами.

Практично всі протиаритмічні засоби мають позасерцеві побічні ефекти: вони можуть впливати на систему органів дихання, на периферичні судини, практично на всі органи і системи організму. Потрібно пам’ятати, що провідна система серця – це складний, саморегулюючий механізм. Велика помилка з боку пацієнта – вибирати лікарські засоби, не радячись з лікарем-кардіологом. Безконтрольне застосування антиаритмічних засобів може стати причиною брадикардії, виникнення синдрому слабкості синусового вузла, АВ-блокади; посилити аритмію аж до аритмогенного шоку, а при тривалому застосуванні викликати прогресування хронічної серцевої недостатності

Можливість застосування засобів народної медицини при тахікардії

Досить часто пацієнти задають питання про можливість застосування засобів народної медицини для лікування тахікардії. Варто відзначити, що якщо тахікардія стійка і не пов’язана з психоемоційними навантаженнями, то очікувати разючого ефекту від засобів народної медицини не слід. Але, тим не менше, при синусових тахікардіях можуть в окремих випадках застосовуватися такі засоби рослинного походження як відвар або настоянка глоду, півонії, собачої кропиви, шипшини, валеріана. Ці засоби сприятливо впливають на симпатоадреналову систему і тим самим можуть сприяти зменшенню ймовірності розвитку тахікардії, а іноді і припинення нападу.

Сприятливо впливають також різні трав’яні збори та чаї, до складу яких входять ромашка, липа, меліса і м’ята. Існують також і препарати, які зроблені на основі трав: новопасит, персен, валемідін, але їх ефективне застосування можливе лише при тахікардіях, які носять тільки функціональний, а не органічний характер.

Можливі ускладнення тахікардії в залежності від форми. Методи профілактики

До ускладнень різних форм тахікардії можуть ставитися наступні: посилення симптомів серцевої недостатності, гіпотонія аж до колапсу, розвиток аритмогенного шоку, набряку легенів, посилення симптомів енцефалопатії, посилення синдрому стенокардії при ішемічній хворобі серця. Для профілактики грізних ускладнень тахікардії вирішальне значення мають своєчасне звернення до лікаря для обстеження, вірна оцінка клінічного стану та форми тахікардії і правильний вибір тактики лікування.

У деяких ситуаціях призначення антиаритмічних препаратів не потрібно, якщо пароксизми тахікардії не носять загрозливого життю характеру. Якщо лікар не вважає за необхідне призначення лікарських засобів з профілактичною метою, то однозначно не варто самостійно здобувати ці ліки і застосовувати їх. Вчасно поставлений діагноз і своєчасне лікування мають велике профілактичне значення і сприяють збереженню здоров’я пацієнта. Слід регулярно, не менше одного разу на рік проходити обстеження, а при наявності дискомфорту в області серця (відчуття серцебиття, болі в грудях) звернутися за консультацією до лікаря-кардіолога.

Головний видавець і засновник сайту healthapple.info з 31 травня 2017 року. Редактор статей на сайті.