Грузинська кухня: 25 страв, які обов’язково варто спробувати

У Грузії дійсно можна отримати гастрономічне задоволення. Національні страви закохують в себе з першого знайомства. Неймовірна випічка, смачні закуски і безліч м’ясних делікатесів – грузинська кухня більш ніж різноманітна. Скуштуйте, смакуйте і насолоджуйтесь!

Грузинська кухня: фото і назви випічки

Хліб для грузин є обов’язковим доповненням до основних позицій меню. Найбільш впізнаваним видом випічки вважається пурі. Його особлива форма (корж із загостреними кінцями) – результат спеціальної технології приготування. Хліб випікають в гарячій глиняній печі у вертикальному положенні при температурі 300 градусів. Він дуже ароматний і приємний на смак.

Сирний корж – одна з найбільш впізнаваних страв грузинської кухні. Хачапурі відрізняється за формою і складом в залежності від регіону. Так, в Аджарії – аджарське, в Імеретії – імеретинське, у Мегрелії – мегрельське. Варто спробувати всі! До речі, в 2019 році цій національній страві було надано статус нематеріальної пам’ятки культурної спадщини Грузії.

Назукі – пряний сорт хліба і справжня національна страва грузинської кухні. Його випікають у спеціальних печах, далеко не у всіх регіонах країни. Якщо Ви знаходитесь недалеко від містечка Сурамі, то обов’язково купіть цей хліб у місцевих пекарів.

Ще один вид хліба на основі кукурудзяного борошна. Мчаді з рум’яною скоринкою виглядають дуже апетитно. Але не поспішайте замовляти їх багато, інакше основне блюдо Ви не спробуєте. Мчаді дуже ситні.

Грузинська кухня: популярні закуски

Коли потрібний корисний перекус, замовляйте асортимент пхалі. Ця грузинська закуска має хороший склад: в якості основного компонента використовуються овочі (капуста, шпинат, баклажани і т.д.), а за смак відповідає зелень, волоські горіхи і часник.

Грузинська кухня має у своєму арсеналі різноманітні закуски. Бадріджані – одна з найбільш їстівних і красивих грузинських закусок. Це рулети смажених баклажанів з горіхово-часниковою начинкою і великою кількістю свіжої зелені. Кожен рулет прикрашений зернами граната, які додають страві як смакову, так і естетичну особливість.

Легка закуска з приємними нотками кислинки. Джонджолі готується шляхом ферментації білих квітів дерева клокичка, на смак, як каперси. Ця гостра страва грузинської кухні – справжня вітамінна бомба з дуже низькою калорійністю (23 ккал).

Сулугуні – найбільш впізнаваний сир країни. Сулугуні готують по всьому світу, але грузинську версію не можна порівняти ні з чим. Злегка солоний смак та еластична структура, що обов’язково сподобається гурманам.

Каімагі – закуска з вершковим смаком. Це щось середнє між вершками і сметаною, але має свій неповторний насичений смак. Каімагі готується з сільських свіжих молочних продуктів, дуже корисне як дорослим, так і дітям.

Грузинська національна кухня: перші страви

Грузинська кухня – це завжди магія смаку, особливо у випадку з бульйонами і супами. Чого вартий тільки харчо, приготовлений з яловичини і рису з великою кількістю зелені. Він настільки ароматний, густий і дуже ситний! Головною смаковою нотою є спеціально висушене на сонці сливове пюре з ткемалі. Замовити харчо можна практично в будь-якому кафе. Список хороших закладів можна знайти в огляді “Де поїсти в Батумі”.

Жирний бульйон, приготування якого займає не менше 8 годин. Він чимось схожий на рідкий холодець. У класичному рецепті хашу немає овочів. Варять його з яловичих ніжок з додаванням часнику. Варто відзначити корисні властивості цього бульйону: зміцнює кістки, покращує стан суглобів і навіть допомагає подолати наслідки бурхливого застілля.

Ще один бульйон, але його готують на основі індички або курки. Додатковими компонентами в рецептурі страви є яйця, кукурудзяне борошно, асорті зі спецій і трав. Щоб яйце розчинилося, а не згорнулося в бульйоні, в чихіртму додають трохи гранатового або лимонного соку.

Грузинська кухня: основні страви

Великий пельмень цікавої форми, який їдять руками, тримаючи за кінчик. Хінкалі – гордість грузинської кухні. Тісто може містити найрізноманітніші начинки: м’ясо, сир, зелень та інші. Батьківщиною хінкалі є село Пасанаурі, спробувати його можна в будь-якому куточку Грузії.

Склад і консистенція лобіо може відрізнятися в залежності від закладу. У класичному рецепті цієї страви обов’язково присутні боби, зелень і цибуля. Його подають у невеликих глиняних горщиках, рекомендується доповнювати кукурудзяним коржом мчаді.

Тушкована страва з молодої баранини з додаванням сметани, білого вина, кінзи та естрагону. Найсмачніші чакапулі можна скуштувати ближче до кінця літа, коли з’являється алича і тархун. Його можна подавати не тільки як основну страву, але і як суп.

Страва схожа на тушковану картоплю з м’ясом, однак з більш яскравим смаком, що обумовлено великою кількістю приправ. З грузинської “оджахурі” перекладається як “сімейне”. І дійсно, це відмінний варіант для ситного обіду або вечері для всієї родини.

Шашлик – національна страва у всіх країнах Закавказзя. Грузини називають його “мцваді” і готують на вугіллі з сухої виноградної лози. Кожен регіон має свій особливий рецепт. Так, у Тбілісі Вам запропонують свинячий шашлик, маринований в сухому вині з додаванням солі, цибулі та чорного перцю. Мцваді з телятини, запечений в тандирі, люблять в Західній Грузії. Ще один неймовірний смак – баранячий шашлик. Доповніть ці м’ясні страви кахетинськими білими винами та насолоджуйтеся багатим і незабутнім смаком.

Грузинські соуси

У складі цього кисло-солодкого соусу з помітною гостротою обов’язково є соус зі слив ткемалі, кінза, м’ята, зелень і часник. Ткемалі відмінно поєднується з хлібом, картоплею і м’ясними стравами.

Для приготування класичного грузинського кетчупу використовуються добірні помідори та зелень. Але в складі сацебелі також можуть бути присутніми і авторські нотки у вигляді кропу, кінзи та часнику. Спробуйте з грузинським шашликом!

Класична грузинська аджика сподобається поціновувачам гострих страв. Для приготування пекучого соусу місцеві виробники підбирають зрілі стручки червоного перцю, часник і пряні трави.

Грузинські десерти

Чурчхелу називають грузинським снікерсом. До речі, це запатентований бренд (поряд з чачою і сулугуні), візитна гастрономічна картка країни. Солодкий, корисний і злегка в’язкий десерт – національний грузинський делікатес. У ньому містяться спеціально приготований виноградний сік (бадагі), волоські горіхи або фундук.

Один з найкрасивіших грузинських десертів. Його варять на основі виноградного соку з додаванням кукурудзяного борошна, горіхів і родзинок. Розлиті в форми охолоджені пеламуші прикрашають горіхами або фруктами. Спробуйте, Вам обов’язково сподобається.

Чи знаєте Ви, що козинак – грузинський солодкий гозинак? Основними компонентами десерту є мед і волоські горіхи. До речі, без цієї солодощі складно уявити грузинську новорічну ніч. У кожній сім’ї близькі люди пригощають один одного гозинаками, бажаючи солодкого життя.

Напої, якими славиться Грузія

Грузинська кухня без вина – це те, що неможливо собі уявити. Вино є національною гордістю Грузії. Солодке і сухе, міцне і легке, червоне і біле – куштувати цей напій можна нескінченно, кожен раз відкриваючи для себе нові смаки. У Грузії росте понад 500 сортів винограду, що дозволяє створювати особливі відтінки вина.

Традиційна виноградна горілка виготовляється з виноградних вичавок, що залишилися від виробництва вина. Міцний (до 50 градусів) алкогольний напій не слід змішувати з іншими. До речі, градус саморобної чачі може досягати цифри 60. І це ще не все, чим Вас порадує грузинська кухня і гостинна Грузія. У кожному закладі є свої фішки та секретні рецепти. Грузини дуже цінують своїх гостей, тому стежать за якістю продукції. Для тих, хто сумує за традиційною кухнею, є безліч місць з європейським і східним меню.

13 років тому війська Росії вторглися в Грузію: як все відбувалося

Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

Рівно 13 років тому, 8 серпня 2008-го, війська Російської Федерації вторглися на територію Грузії нібито задля захисту сепаратистів з Абхазії й Південної Осетії. Військові дії тривали кілька днів, проте призвели до значних втрат.

За цей час Росія просунулася вглиб країни, розбивши значну частину грузинських військ, а опісля пішла на “перемир’я”, змігши уникнути міжнародної ізоляції. Про те, як все відбувалося, – читайте далі в матеріалі OBOZREVATEL.

Уночі 8 серпня 2008-го підрозділи Збройних сил Грузії потрапили під щільний артилерійський обстріл, а опісля вони увійшли на територію Південної Осетії. Метою було відновлення конституційного ладу. І після завершення боїв грузинська армія зайняла більшу частину столиці самопроголошеної республіки – Цхінвалі.

Росія у відповідь на це ввела в Грузію свої війська й за лічені години бойові дії розгорнулися далеко за межі.

Підрозділи ЗС РФ захопили кілька грузинських міст, зі свого боку авіація завдавала сильних ударів по передових загонах грузинської армії, а також тилових, які перебували біля столиці Тбілісі.

За три дні такого протистояння сили Російської Федерації значно розширили географію війни, зокрема, захопили ще декілька населених пунктів й фактично відкрили собі шлях на столицю. У місті почалася паніка.

Паралельно військові дії розгорнулися також на морі, де атаку вели російські бойові кораблі, що базувалися в Севастополі. На чолі з флагманом Чорноморського флоту РФ ракетним крейсером “Москва” вони захопили найбільший порт країни – Поті. Було знищено всі кораблі в ньому, що мали військове маркування, серед них і прикордонні.

10 серпня, виходячи з прямого вторгнення РФ, у Тбілісі заявили про відведення військ із Цхінвалі та про одностороннє припинення вогню.

А 12 серпня тодішній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі підписав план перемир’я, який запропонував Європейський Союз, зокрема президент Франції Ніколя Саркозі. Головними його пунктами було остаточне припинення вогню та повернення сторонами конфлікту військ на свої бази.

Попри зусилля Саркозі згладити конфлікт, війська Росії продовжили активно просуватися вглиб Грузії – було захоплено міста Горі, Сенакі, Поті, перерізано стратегічну дорогу, яка сполучала західну і східну частину країни.

Згідно з мирним договором, виведення російських військ із грузинської території мало закінчитися до 1 жовтня 2008 року, проте де-факто якась частина ЗС Росії продовжила перебувати на території самопроголошених республік.

26 серпня Москва визнала незалежність Південної Осетії й Абхазії, тоді відповідний указ підписав глава РФ Дмитро Медведєв. Але російські війська залишалися в Грузії.

Чому розгорілася війна

За часів СРСР Абхазія та Південна Осетія входили до складу Грузії на правах автономних областей, а після розпаду Радянського Союзу спробували відокремитися від нової грузинської держави.

Під час воєн за незалежність у 1991-93 роках Росія підтримувала сепаратистів, але в підсумку обидва конфлікти були заморожені: на території Абхазії та Південної Осетії, які Грузія продовжувала розглядати як складові частини своєї держави, розмістили міжнародні миротворчі сили. Це були військові з Південної Осетії, Абхазії, РФ і Грузії.

Конфлікт між Грузією та Південною Осетією вийшов на нову фазу в 2004-му, коли до влади прийшов Міхеїл Саакашвілі. Він запропонував план врегулювання ситуації на умовах входження невизнаної республіки до складу Грузії, який “влада” Південної Осетії відкинула.

Так, перші бойові зіткнення трапилися в Південній Осетії вже у серпні того року, а в 2006-2007 роках спроби Грузії підпорядкувати Абхазію й Південну Осетію призвели до нових криз. У 2008-му представники влади невизнаних республік звернулися до Росії з офіційним проханням про визнання їхньої незалежності, посилаючись на визнання більшістю західних країн незалежності Косова.

Водночас із приходом Саакашвілі до влади відбувалося й погіршення російсько-грузинських відносин. Прикметно, що в 2006-му РФ вдавалася до методів, які активно використовує у конфлікті з Україною, починаючи з 2014 року. Зокрема, в російських ЗМІ згадувався план Грузії нібито щодо захоплення “республік”, хоча до сьогодні його існування не підтверджено.

На початку 2007 року Генеральний штаб Збройних сил Росії підготував план “на випадок грузинської агресії”. У квітні наступного року країна направила додаткові війська до Абхазії, а також спровокувала дипломатичну кризу з Грузією. Це послідувало за оголошенням РФ встановлення прямих відносин із урядами невизнаних республік і паралельним роздаванням жителям Південної Осетії та Абхазії російських паспортів. Так, на початку 2008-го росЗМІ звітували, що 90% населення “республік” отримали громадянство Росії.

До чого все призвело

Події 2008 року суттєво позначилися на житті Абхазії та Південної Осетії. За даними правозахисників, моніторингових місій ОБСЄ та інших організацій, десятки тисяч людей, які опинилися в зоні конфлікту, були змушені залишити свої домівки.

Обидві невизнані республіки залишаються депресивними регіонами. Їхні економіки майже повністю орієнтовані на РФ, оскільки всі зв’язки з Грузією після війни було розірвано. Бюджети теж багато в чому залежні від російських дотацій: у Південній Осетії він фінансується з федерального бюджету Росії на 88,7%, тоді як Абхазії – на 67,4%.

Майже відразу після завершення конфлікту, 26 серпня 2008 року, Росія офіційно визнала Абхазію та Південну Осетію незалежними державами. Опісля це ж зробили ще кілька країн-членів ООН: Нікарагуа, Венесуела, Науру та Сирія. Вануату й Тувалу спершу визнали незалежність республік, проте згодом це рішення відкликали.

У грудні 2008 року в Європейському Союзі створили незалежну комісію з розслідування обставин, які призвели до конфлікту. Наступного року у вересні вона опублікувала підсумкову доповідь, в якій відповідальність за початок військових дій покладалася на Грузію. Водночас наголошувалося, що попередні місяці РФ “здійснювала велику кількість провокацій”.

У січні 2016-го Міжнародний кримінальний суд у Гаазі почав розслідування справи про військові злочини під час агресії Росії на території Грузії 2008 року.

Запит на розслідування під юрисдикцією МКС було направлено ще у жовтні 2015-го. У документі зазначається, що підтримувані РФ сепаратисти з Південної Осетії атакували позиції Збройних сил Грузії до 9 жовтня. А також, що це трапилося після того, як російські війська залишили буферні зони на окупованих районах невизнаної республіки та основній території Грузії.

Також йшлося, що в цей період часу в Південній Осетії етнічні грузини піддавалися вигнанню зі своїх домівок, нападам, грабункам і вбивствам. Згідно зі статистикою, в ті дні кількість загиблих етнічних грузинів коливалася від 51 до 113, а вимушених біженців – від 13,4 до 18,5 тис. осіб.

Як повідомляв OBOZREVATEL, у січні 2021 року Європейський суд з прав людини визнав Росію винною в порушеннях прав людини після окупації Абхазії та Південної Осетії. Водночас у рішенні зазначалося, що РФ не несе відповідальності за ці регіони під час російсько-грузинської війни 2008 року.