Питання 1. Що таке світогляд? Як співвідносяться філософія і світогляд? – Основи теорії пізнання

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце у ньому.

Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.

Структуру світогляду визначають:

– досвід (індивідуальний, сімейний, груповий, національний, клановий, суспільний, загальнолюдський), на основі якого формується світовідчуття – основа світогляду; – знання (досвідні, емпіричні та теоретичні), на основі яких формується світорозуміння; – мета, яка усвідомлюється через універсальні норми діяльності, такі як: нужда – потреба – інтерес – мета – засоби – результати – наслідки, на основі яких формується світоспоглядання; – цінності (щастя, любов, істина, добро, краса, свобода тощо), на основі яких формуються переконання, ідеали людини та складається її світосприйняття; – принципи (монізм, плюралізм, скептицизм, прагматизм), на основі яких складаються основні способи світобачення.

Слід підкреслити, що у визначенні поняття “світогляд” немає чіткості. Воно не є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд – це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд – це система принципів діяльності людини”; ” світогляд – це погляд людини на світ як ціле”; світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу” [1].

Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття “світогляд” – багатогранне, відображає складні процеси духовно-практичного життя людини. З усіх вище наведених визначень найбільш узагальненим є таке: світогляд – це форма суспільної свідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу.

Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно – практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обгрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність. Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони:

1) є своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного освоєння світу; 2) мають однаковий предмет осмислення – відношення “людина – світ”; 3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т. п.; 4) мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною).

Разом з тим, філософія і світогляд – це не тотожні поняття. Нетотожність цих понять полягає у наступному [2]:

1. Поняття “світогляд” більш широке за обсягом ніж поняття “філософія”. Світогляд включає в себе різноманітні погляди людини на світ – філософські, релігійні, суспільно-політичні, економічні, етичні, естетичні і т. ін. 2. Для характеристики світогляду використовуються поняття “загальна картина світу”, “світовідчуття”, “світосприйняття”, “світоуявлення”, “світорозуміння” тощо. Для філософії найважливішими в цьому контексті є “світорозуміння”. 3. Філософія і світогляд різні за своєю структурою. Перша включає в себе онтологію, логіку, теорію пізнання (гносеологію), діалектику, антропологію і т. п. В структуру останнього включаються: (досвід, знання, віра, ціннісні орієнтації, переконання тощо). 4. Філософія представляє собою форму суспільної свідомості, світогляд і науку. Світогляд як система поглядів на світ, як спосіб його духовно-практичного освоєння не є наукою. Світогляд може грунтуватися на не наукових засадах. 5. Філософія відображає і обгрунтовує своє осмислення світу своїми методами, принципами, законами, своїм логіко-понятійним апаратом, маючи таку функцію, як логіко-гносеологічна. Світогляд не має такої функції.

Похожие статьи

• Філософія як теоретична форма світогляду – Основи філософії Філософія – теоретичне ядро світогляду, його теоретична форма, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення.
• Філософія, її предмет, функції і місце в сучасній культурі ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ І МІСЦЕ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ Питання про предмет філософії викликає великі труднощі не тільки у тих, хто починає.
• Міфоепічні засади та релігійні основи філософії Вступ Становлення філософського знання. Міфоепічні засади філософії. Релігійні основи філософії. Парадигмальність філософського знання: давньокитайська і.
• Філософія і національна культура – Філософія і національна культура Світогляд є система узагальнених відчувань, інтуїтивних представлень і теоретичних поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому, на багатобічне.
• Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції Світогляд – необхідна складова людської свідомості, пізнання. Це не просто один елемент у ряді.
• 8. ПІЗНАННЯ. НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ – Сучасна філософія як наука Проблема пізнання у філософії Структура знання. Чуттєвий і раціональний рівні пізнання Проблема творчості Вчення про істину. Практика як критерій істини.
• Поняття об’єкта пізнання, Філософське розуміння суб’єкта пізнання – Основи філософії За Декартом об’єкт це протяжна субстанція(природа) Об’єкт пізнання – предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку.
• Філософія у сфері культури Філософія у сфері культури Вивчення філософії є важливою частиною загальноосвітньої гуманітарної підготовки вітчизняних фахівців вищої кваліфікації. Так.
• 6. СВІДОМІСТЬ – Сучасна філософія як наука Проблема свідомості у філософії Відображення як загальна властивість матерії Соціальна природа свідомості Структура свідомості і її основні рівні Мета.
• Філософія та її роль у суспільстві – Етапи розвитку філософії Поняття філософії походить від грецьких слів: Філео і Софія, що означає в перекладі: любов до мудрості. У період Київської Русі філософія асоціювалась з.
• Структура свідомості, Характеристика форм суспільної свідомості – Основи філософії 3 компоненти свідомості: 1. знання – інформація про предмети світ знання забезпечення практичної орієнтації його доцільне перетворення визначення засобів.
• Концепція пізнання у філософії марксизму. Проблема істини і її критерію – Філософія пізнання і науки Проблеми гносеології займають важливе місце у філософії марксизму. Діалектико-матеріалістична філософія розглядає пізнання як процес і результат.
• Основні структурні елементи світогляду – Філософські погляди неофрейдистів, Фоми Аквінського та Ф. Єнгельса. Основні етапи руської філософії Щоб зрозуміти значення філософії та її функцій, потрібно розглянути структуру відношення людини до світу в цілому. Можна виділити такі форми освоєння.
• Неопозитивізм і проблеми наукового знання – Філософія пізнання і науки Нові проблеми, що виникли в розвитку науки в 20-30-і роки ХХст., призвели до виникнення нової історичної форми позитивізму – неопозитивізму. Суть цих.
• Сучасна релігійна філософія і наука. Релігійно-містичне тлумачення даних сучасної науки – Філософія пізнання і науки Відношення до розуму, до науки, до знань – одна з вічних проблем теології і релігійної філософії. Багато західних історіографів всю історію Європи.
• Своєрідність методології суспільствознавчого пізнання – Головні питання філософії Навіть просте відтворення предметів людської життєдіяльності, а тим більше створення того, чого ще не існує у наявній формі, вимагає певних усвідомлених.
• Гносеологія: сутність процесу пізнання, можливості і межі пізнавальної діяльності Гносеологія: сутність процесу пізнання, можливості і межі пізнавальної діяльності Пізнання є необхідною стороною відносин людини і світу. “Чи можна.
• Сутність філософського підходу до права – Філософія права, її предмет і завдання Філософія — це теоретичний світогляд. Узагалі світогляд є “. системою знань людини про світ і саму себе, про відношення людини до світу, про її роль і.
• ВСТУП, Сучасна дискусія про предмет філософії права – Філософія права, її предмет і завдання Право філософія суспільство Філософія права — самостійна галузь теоретичного знання. її предмет не вичерпується жодною філософською чи юридичною.
• Вольтер – Філософія Нового часу та епохи Просвітництва Франсуа Марі Аруе (псевдонім – Вольтер) (1694-1778) багато сил доклав до розв’язання проблеми активності суб’єкта пізнання, діяльності. Маючи помітні.
• Христіан Вольф – Філософія Нового часу та епохи Просвітництва Послідовник Лейбніца видатний німецький філософ Христіан Вольф (1679-1754), який доопрацьовує лейбніцівську філософію до рівня раціоналістичної.
• Німецька класична філософія Німецька класична філософія Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за.
• Вступ – Європейська класична філософія З Х VІІ ст. – розпочинається новий розвиток філософії мислення. Період з Х VІІ до середини ХІХ ст. називають періодом класичної філософії: від Бекона і.
• Філософія серця П. Юркевича та його ставлення до матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського – Українська філософія Відомим філософом другої половини XIX ст. був П. Юркевич /1827-1874 рр./, професор Київської духовної академії. В 1860 р. він опублікував статтю “З науки.
• Філософія об’єктивізму Айн Ренд: базові цінності людської індивідуальності ФІЛОСОФІЯ ОБ’ЄКТИВІЗМУ АЙНРЕНД: БАЗОВІ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ Коробко М. І. Як відомо, без розмислів на тему цінностей не може існувати жодна.
• Ідеальність свідомості – Основи філософії Ідеальність – найважливіша властивість свідомості. Протягом багатьох століть проблема ідеального залишається однією з найбільш актуальних і складних у.
• Проблема буття у філософії неотомізму та персоналізму, Проблема доказу буття Бога у сучасній релігійній філософії – Релігійна філософія В основі онтології неотомізму знаходиться гілеморфізм – висхідне до Арістотеля вчення про два початки буття – матерію та форму. “Матерія” – пасивний.
• Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства Філософія – надзвичайне складне, багато в чому таємниче духовне явище, що не.
• Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів: – Філософія стародавнього сходу – емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього; -.
• Філософія Демокріта. Космологія. Теорія пізнання – Антична філософія історії Демокріт з Абдер – давньогрецький філософ – атоміст і вчений – енциклопедист, народився близько 460 р. до н. е., рік смерті невідомий, за деяким даними.
• Основні терміни – Свідомість у філософії Свідомість – Специфічний прояв духовної життєдіяльності людини, пов’язаний із пізнанням, яке робить відомим (свідомим), знаним зміст реальності, що.
• Основні форми наукового пізнання – Головні питання філософії У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєвого та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми(поняття.
• Співвідношення філософії права, загальної теорії права і соціології права – Філософія права, її предмет і завдання У рамках правознавства філософія права найбільш тісно пов’язана з теорією права і соціологією права. Разом ці три дисципліни становлять комплекс.
• РОЗВИТОК МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНІНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ – Філософія марксизму та ленінізму Звертаючись до робіт До. Маркса, радянська філософія в першу чергу виділила три філософські ідеї, які мали виключно важливе значення для розробки.
• Г. С. Сковорода – Філософія Нового часу та епохи Просвітництва У центрі уваги філософствування Григорія Савовича Сковороди (1722-1794) – релігійна і моральна проблематика. Він створив практичну філософію, не дбаючії.
• Релігія і філософія в епоху Відродження – Взаємовідношення філософії і релігії Філософія релігія міфологічний відродження Новий характер взаємовідносин релігії та філософії отримують в епоху Відродження. Не заглиблюючись в аналіз.
• Філософія перебудови Філософія перебудови Будь-які суттєві зміни в суспільному житті не відбуваються без їх філософського обгрунтування. Філософія Відродження провістила.
• Визначення предмета правової філософії. Співвідношення філософії права з іншими філософськими та юридичними дисциплінами – Філософія права, її предмет і завдання Отож, існує велике коло проблем філософії, що мають значення для розуміння сенсу права в широкому контексті суспільного життя, цілей, задля яких створено.
• “Філософія серця” Григорія Сковороди – Українська філософія Григорій Савич Сковорода /1722-1794 рр./ – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській Академії. Його.
• Значення філософії Сковороди – Філософія Г. С. Сковороди Дослідники Сковороди звичайно шукали джерела його філософії у закордонних філософських системах, шукали за впливами заходу і дивувались, що у нього якось.

Питання 1. Що таке світогляд? Як співвідносяться філософія і світогляд? – Основи теорії пізнання

Філософія як особлива форма світогляду

Термін «філософія» перекладається з грецької мови як «любов до мудрості». Що ж означає це любомудріє в змістовному плані? Довгий час в радянській науці практично загальноприйнятим було визначення філософії як науки про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Проте в даний час це визначення не можна визнати задовільним, тому що воно не дозволяє відрізняти філософію від науки. Доводи прихильників такої позиції зводяться зазвичай до двох аргументів. Перший з них полягає в тому, що філософія є абстрактною наукою, а окремі науки – конкретні. І другий аргумент: філософія – загальна наука, яка вивчає весь світ, а науки вивчають його окремі фрагменти. Сумнівність цих аргументів, що захищають специфіку філософії, її право на існування, неважко показати. Якщо говорити про її абстрактності як про відмітні ознаки, то математика і теоретична фізика можуть з успіхом оскаржити пальму першості у філософії. Другий аргумент теж дуже вразливий, якщо врахувати, що потрібно виявити специфіку філософії по відношенню не до окремих наук (хімії, біології, фізики і т. Д.), Коли цей другий аргумент був би доречний, а по відношенню до Науці. Наука з великої літери по фронту свого дослідження охоплює весь світ і людину в ньому як частина цього світу. Що ж у такому випадку залишається на частку філософії? Дублювати Науку, паразитувати на Науці, подібно бліх, що сидить на спині у бика і примовляв: «Ми теж орали»?
Різниця філософії і науки потрібно шукати в іншій площині. На думку Н. А. Бердяєва, філософія – це самобутня сфера духовного життя, самостійна галузь культури, а не науки [1]. На відміну від останньої, філософія є теоретичною формою світогляду. Що ж таке світогляд і в чому специфіка його теоретичної форми? Світогляд являє собою систему поглядів на світ, і на місце і роль людини в цьому світі. Специфіка світогляду пов’язана не з тим, що це погляд на світ (погляд на світ дає і наука), хоча він, безумовно, входить у світогляд. Специфіка світогляду виражається в тому, що це не просто знання про світ (і людину), а оцінка людиною свого місця, положення в світі, своєї ролі, призначення. Світогляду немає, якщо немає цього ціннісного ставлення людини до світу: що означає для мене світ і що я значу в цьому світі? Чи буде він для мене чимось затишним, безпечним, гармонійним, раціонально влаштованим і пізнаваним або, навпаки, незатишним, небезпечним, дисгармонійним, хаотичним і непізнаваним? Відповідно і людина може оцінювати себе по-різному: незначна комашка, іграшка в руках сліпих сил, Робінзон, що загубився в безмежних просторах всесвіту, або підкорювач і перетворювач природи, вінець творіння і т. П.
Програми діяльності та поведінки людини в світі залежать не тільки від того, що людина знає про цей світ і про себе, але багато в чому від того, як він ставиться до світу і собі, як оцінює світ і себе в цьому світі. Людям первісної епохи, де світоглядом була міфологія, не могла прийти в голову думка про програму підкорення, завоювання природи. Для них світ представлявся чимось таємничим, могутнім, грізним, небезпечним. А себе вони відчували в цьому світі слабкими і безпорадними істотами, які повинні не підкорювати його, бо відповідь дія грізної стихії змете їх з лиця землі як порошинку, а адаптуватися, пристосовуватися до нього. Це, в свою чергу, формувало програму активно-пристосувальних дій, покликаних зміцнити їх почуття захищеності, заручитися підтримкою духів предків, задобрити злі сили і т. П. Цим викликана вся інтенсивна ритуально-магічна практика первісних людей.
Об’єктивно сформовані відносини між людьми, «співвідношення сил» людини і світу визначають світогляд як форму ціннісного усвідомлення людиною свого дійсного стану в світі, яке в різні епохи було різним. Але світогляд, будучи обумовленим реально сформованими відносинами між людьми, способом життя, робить активний зворотний вплив на спосіб життя людей, їх діяльність і поведінку (рис. 1).

Таким чином, світогляд виступає як система уявлень людини про світ і його відносин до цього світу, як найважливіша ціннісно-регулятивна система, що формує ціннісні установки й орієнтації, які втілюються в програми діяльності та поведінки. Світогляд як би легітимізує, санкціонує, виправдовує той чи інший спосіб життя, стратегію діяльності, що було і залишається абсолютно необхідним як окремій людині, так і людству в будь-яку епоху.
Наука ж, хоча і вносить вклад у формування світогляду (знання про світ), сама світоглядом не є, бо не дає оцінку світу (поганий він чи хороший). Наука за її змістом ціннісно нейтральна. Це означає, що у змісті наукових теорій, законів не повинно бути присутнім людське «хочу – не хочу», «подобається – не подобається». Завдання науки полягає в тому, щоб, вивчаючи світ як сукупність явищ, об’єктів, процесів (і людини як складний об’єкт), розкрити об’єктивні закони його будови, функціонування та розвитку, т. Е. Побудувати об’єктивну картину світу. Але, будучи ціннісно-нейтральною за змістом, наука не може бути ціннісно-нейтральною щодо її застосування, бо результати наукових відкриттів можна використовувати і на благо людства, і на зло (атомні електростанції й атомні бомби). Філософія ж як форма світогляду за визначенням не може бути ціннісно-нейтральною за змістом.
Відзначивши відмінності науки і філософії, специфіку останньої на тлі науки, «нерозчинність» філософії в науці, вкажемо на риси, загальні для філософії і науки. Їх ріднить те, що і філософія, і наука є розвиваються системами знань, концептуальними утвореннями, які оперують поняттями за певними правилами і задовольняють певним вимогам обгрунтованості, доказовості, виводимості і т. П. Але філософське знання на відміну від наукового органічно «сплавлено» з ціннісним ставленням людини до світу. Особливість філософії полягає в тому, що вона, критично осмислюючи і узагальнюючи знання, здобуті в різних областях людської діяльності (а не тільки в науці), створює свою власну мову. Іншими словами, досвід, результати пізнання, накопичені в різних сферах (буденне пізнання, наукове, релігійне, художнє і т. П.), Стають лише матеріалом для філософії, переробляючи який, вона формує щось нове, цінне і незамінне в людському пізнанні, т . е. новий вид знань, специфічна мова. (Про методологічні функції філософії ми докладніше розповімо в розділах 2 і 3.)
Розглянемо специфіку філософії на тлі інших форм світогляду, серед яких необхідно виділити мистецтво і релігію. Художнє світогляд на відміну від філософського виражається не в теоретичній (понятійної), а в ідейно-емоційній формі. У художньому образі органічно поєднані думки, почуття, переживання художника, його особиста авторське бачення сокровенних ниток, що зв’язують людину зі світом. Це бачення, «переплавлене», пропущене через призму внутрішнього світу художника, приймає в художньому творі форму особистого, емоційно забарвленого ставлення до світу, усунення якого означало б руйнування художнього твору, перетворення його у фотографію, звіт, схему і т. П.
Відмінність філософії від релігії обумовлено тим, що філософія «живе» в царстві думки. Верховним «правителем» в цьому царстві є розум, який постійно у всьому сумнівається, до всього підходить критично, вимагає від усіх виправдання перед собою, все виносить на свій суд. Розум – інстанція неспокійна, яка шукає, постійно прагне вийти за свої межі. Тому одне з основних властивостей філософського свідомості – постійне запитування людини до світу і самому собі, постійна проблематизація, т. Е. Перетворення очевидних речей в неочевидні, критичний сумнів і вимога обґрунтування, докази. Інакше кажучи, сумнів у філософії грає позитивно конструктивну роль.
Релігійний світогляд грунтується на вірі. Це не означає, що в релігійній свідомості розум не грає ніякої ролі. Ні, просто він позбавлений повноважень верховного правителя і судді. Віра – це внутрішня установка людини на прийняття того, що перебуває за межами почуттів і розуму, це довіра до предмета віри, яке не вимагає доказів. На відміну від філософської свідомості, де сумнів – одна з необхідних його характеристик, в релігійній свідомості сумнів розглядається як хворобливий стан людського духу, яке підлягає лікуванню за допомогою посту, молитви, таїнства.
Філософія і релігія в чому вирішують спільні проблеми (у чому сенс і мету життя, що є людина, які його можливості, підстави і межі його діяльності, що є світ, що є людина в її ставленні до світу і т. П.). Але вирішують ці проблеми по-різному, виходячи з різних передумов і підстав.
Філософія, як уже зазначалося, шукає відповіді на ці питання на шляху розуму. Вона є раціонально-критичної формою світогляду. Це є запитування людини про граничні підставах свого буття у світі. Філософія прагне виявити граничні онтологічні умови; можливості існування світу і людини, світу, в онтологічної структурі якого завжди є місце індивідуальним вільному акту людини [2]. Філософствування є вихід за межі готівкового емпіричного існування, граничне розширення горизонтів людського буття в світі. Пошук граничних підстав, сутностей, причин, умов буття в його пов’язаності з людиною – відмітна особливість філософії. Ця спрямованість філософської думки до глибин буття здається повсякденно-буденному свідомості чимось дивним, незрозумілим, в кращому випадку даремним, в гіршому – шкідливим. Але це помилкова думка. Якщо людина замислюється про своє призначення у світі, ставить глибинні смисложиттєві питання, то йому не обійтися без філософії. Вона, критично аналізуючи наявне буття людини у світі, будує раціонально обґрунтовані варіанти можливих людських світів, здійснюючи ціннісну експертизу готівкового, можливого, бажаного і належного людського буття в світі. Іншими словами, філософія розробляє раціонально обґрунтовані стратегії буття у світі як окремої людини, так і людства, з урахуванням конкретно-історичної специфіки тієї чи іншої епохи. Таке завдання крім філософії не ставить жодна форма суспільної свідомості. А це означає, що філософія є необхідною і незамінною формою суспільної свідомості.