Аудиторська діяльність: поняття, цілі, завдання

Аудит являє собою функціональну науку про методи і прийоми незалежного фінансового контролю. Він взаємопов’язаний з такими функціональними науками, як бухгалтерський облік (фінансовий і управлінський), аналіз господарської діяльності за даними обліку та звітності, оперативне управління (регулювання, координація та моніторинг планів), фінансовий контроль, включаючи різні його форми. У систему фінансового контролю аудит входить як незалежний фінансовий контроль поряд з іншими складовими: загальнодержавним фінансовим контролем, бюджетно-фінансовою, відомчим фінансовим контролем, громадським контролем.

Аудит як наука являє собою систему знань про методи і прийоми незалежного фінансового контролю. Аудит як практика – вид управлінської діяльності, що зводиться до незалежного фінансового контролю ведення бухгалтерського обліку та оцінці бухгалтерської (фінансової) звітності. Отже, саме принцип незалежності визначає основну сутність аудиту, цим він відрізняється від інших видів контролю та є самостійною науковою (і навчальної) дисципліною і практикою.

Предметом аудиту є одна з основних функцій управління, один з видів суспільно необхідної діяльності щодо забезпечення користувачів достовірною інформацією бухгалтерської (фінансової) звітності аудируемого особи для прийняття рішень користувачами цієї звітності, тобто забезпечується зворотний зв’язок між економічними суб’єктами та користувачами.

Об’єктом аудиту є бухгалтерська (фінансова) звітність організацій та відображення в ній підсумкову виробничо-господарської діяльності організацій. Така звітність є найбільш важливим об’єктом аудиту, але не може обмежувати аудит при вивченні господарської діяльності аудіруемих осіб.

Фінансовий аудиторський контроль здійснюють суб’єкти контролю (аудиторські організації та індивідуальні аудитори), громадський статус, права, обов’язки і відповідальність яких суворо регламентовані законодавчими актами.

Метод аудиту як загальний підхід до дослідження базується, як і в інших науках, на діалектиці. Її основні риси – єдність аналізу і синтезу, вивчення показників у їх взаємозв’язку, в розвитку і т.д., які визначають методологію і методику аудиту. Методологія аудиту як науки приймає форму приписів і норм, в яких фіксуються зміст і послідовність як певних видів діяльності, так і описів фактично виконаної діяльності. Методика аудиту – сукупність спеціальних прийомів, тобто конкретних процедур, розрахунків, математичних моделей, зіставлень, застосовуваних для обгрунтування думки про ступінь достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності. Для підтвердження достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності необхідно отримати достатні докази в цілях формулювання обґрунтованих висновків, в яких міститься думка аудитора.

Аудиторські докази одержують у результаті виконання процедур по суті і проведення тестів засобів внутрішнього контролю.

На відміну від комплексної перевірки, тобто аудиту, дослідження та вивчення окремих елементів, складових частин фінансової звітності або розділів бухгалтерського обліку можна визначити як методику проведення аудиторської перевірки. Слід також відрізняти власне аудит саме бухгалтерської звітності від таких видів “аудиту”, як екологічний, управлінський (виробничий), технічний, аудит персоналу, кадровий аудит, аудит ефективності, аудит інтелектуальної власності і т.д.

До теоретичним положенням аудиту відносять також постулати і принципи аудиту. Поряд з поняттям “аудит” розрізняють і термін “аудиторська діяльність”. Відповідно до Федеральним законом від 30.12.2008 № 307-ΦЗ і світовим досвідом аудиторська діяльність включає три компоненти: аудит, супутні аудиту послуги, інші аудиторські послуги.

Аудит – незалежна перевірка бухгалтерської (фінансової) звітності організацій і ведення бухгалтерського обліку.

Метою аудиту є висловлення думки про достовірність фінансової звітності аудіруемих осіб. Під достовірністю розуміється ступінь точності даних фінансової звітності, яка дозволяє користувачеві цієї звітності на підставі її даних робити правильні висновки про результати господарської діяльності, фінансовому та майновому положенні аудіруемих осіб і приймати базуються на цих висновках обгрунтовані рішення.

Сутність аудиту полягає не тільки в підтвердження чи не підтвердження достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності, але й в оцінці ефективності господарської діяльності аудіруемих осіб, їх здатності продовжувати подальшу діяльність, принаймні, протягом наступного за звітним року.

Супутні аудиту послуги – це відмінні від аудиту послуги, перелік яких встановлюється федеральними стандартами аудиторської діяльності. До таких відносяться оглядові перевірки, узгоджені процедури, компіляція фінансової звітності (федеральні стандарти № 24, 30, 31, 33).

Приблизний перелік інших аудиторських послуг містить ч. 7 ст. 1 Федерального закону від 30.12.2008 № 307-ΦЗ:

• 1) постановка, відновлення і ведення бухгалтерського обліку, складання бухгалтерської (фінансової) звітності, бухгалтерське консультування;
• 2) податкове консультування, постановка, відновлення і ведення податкового обліку, складання податкових розрахунків і декларацій;
• 3) аналіз фінансово-господарської діяльності організацій і індивідуальних підприємців, економічне та фінансове консультування;
• 4) управлінське консультування, у тому числі пов’язане з реорганізацією організацій або їх приватизацією;
• 5) юридична допомога в областях, пов’язаних з аудиторською діяльністю, включаючи консультації з правових питань, представлення інтересів довірителя в цивільному та адміністративному судочинстві, в податкових і митних правовідносинах, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;
• 6) автоматизація бухгалтерського обліку і впровадження інформаційних технологій;
• 7) оціночна діяльність;
• 8) розробка й аналіз інвестиційних проектів, складання бізнес-планів;
• 9) проведення науково-дослідних і експериментальних робіт в областях, пов’язаних з аудиторською діяльністю, і поширення їхніх результатів, у тому числі на паперових та електронних носіях;
• 10) навчання в областях, пов’язаних з аудиторською діяльністю.

Стандарти аудиторської діяльності являють собою єдині вимоги до порядку здійснення аудиторської діяльності, оформлення та оцінки якості аудиту та супутніх йому послуг, до порядку підготовки аудиторів та оцінки їх кваліфікації.

У процесі створення системи російського аудиту були розроблені концептуальні засади його розвитку, що увійшли в концепцію розвитку бухгалтерського обліку та звітності в Російській Федерації на середньострокову перспективу.

У Концепції розвитку бухгалтерського обліку та звітності в Російській Федерації на середньострокову перспективу (див. Наказ Мінфіну Росії від 01.07.2004 № 180) зазначено, що аудит як форма незалежної перевірки бухгалтерської звітності господарюючих суб’єктів особами, що володіють необхідною кваліфікацією і наділеними необхідними повноваженнями, має стати основою системи фінансового контролю.

Передумовами дієвості концепції аудиту є:

• – Якісні стандарти аудиторської діяльності, які відповідають міжнародним стандартам аудиту;
• – Чіткі правила незалежності аудиторських організацій та аудиторів;
• – Непорушне проходження аудиторських організацій та аудиторів Кодексу етики аудиторів Росії (схвалений Радою з аудиторської діяльності при Мінфіні Росії (протокол від 31.05.2007 № 56);
• – Єдині кваліфікаційні вимоги до аудиторів незалежно від того, в якій галузі чи сфері економіки вони ведуть діяльність;
• – Високий кваліфікаційний рівень (у тому числі в галузі міжнародних стандартів фінансової звітності) аудиторів, що забезпечується системою атестації та підвищення кваліфікації, включаючи кваліфікаційний іспит;
• – Контроль якості роботи аудиторських організацій та аудиторів з боку насамперед професійних громадських об’єднань;
• – Ефективна система державно-громадського нагляду за аудиторськими організаціями і аудиторами.

Аудиторські стандарти є основною нормативної правовою базою аудиторської діяльності. В даний час існують дві групи таких стандартів: міжнародні та національні.

Розглянуті основи теорії аудиту не є вичерпними, проте визначають основні напрямки його реформування, що дозволяють уникнути протиріч і помилок в ході розвитку всієї системи фінансового контролю в Російській Федерації.

Аудиторська діяльність – діяльність з проведення аудиту та надання аудиторських послуг, здійснювана аудиторськими організаціями, індивідуальними аудиторами.

Аудитор (від лат. Auditor – слухач, учень, послідовник) – особа, що перевіряє стан фінансово-господарської діяльності підприємства за певний період. Аудитор відрізняється від ревізора по своїй суті: по підходу до перевірки документації; взаєминам із клієнтом; висновках, зробленим за результатами перевірки, і т.д. Аудит значно ширше таких понять, як ревізія і контроль. Він забезпечує не тільки перевірку вірогідності фінансових показників, але і, що не менш важливо, розробку пропозицій щодо оптимізації господарської діяльності з метою раціоналізації витрат і збільшення прибутку. Аудиторська діяльність, крім перевірок, припускає надання супутніх та інших послуг: ведення і відновлення обліку, консультації з питань ведення обліку, оподаткування, навчання та ін. (Див. 1.5).

Відомий американський фахівець в області теорії і практики аудиту проф. Дж. Робертсон наголошує, що аудит – це діяльність, спрямована на зменшення підприємницького ризику. На його думку, аудит сприяє зменшенню до прийнятного рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів. Можна приблизно підрахувати (спрогнозувати) цей ризик і визначити імовірність сприятливих подій. У той же час підприємницький ризик компанії (фірми, організації) прямого впливу на аудитора і не надає.

Аудит відрізняється і від судово-бухгалтерської експертизи. Відмінність полягає в тому, що аудит – це незалежна перевірка, а судово-бухгалтерська експертиза здійснюється за рішенням судових органів. Специфіка судово-бухгалтерської експертизи виявляється в її процесуально-правовій формі, що забезпечує одержання джерела доказів, і застосуванні експертних знань в області бухгалтерського обліку в ході судового дослідження здійснених господарських операцій. Аудит існує незалежно від наявності або відсутності карної або цивільного процесу, в той час як судово-бухгалтерська експертиза пе може існувати поза карною або арбітражною справою, оскільки являє собою процесуально-правову форму (правову сторону даного виду експертизи).

Аудитор може бути притягнутий як експерта-бухгалтера при проведенні судово-бухгалтерської експертизи. Експерт як самостійна процесуальна фігура, кваліфікований фахівець в області бухгалтерського обліку та контролю самостійно визначає методи дослідження, тому що несе відповідальність за обґрунтованість своїх висновків. КК не передбачає будь-яких обмежень для аудиторів-фахівців у виконанні своїх професійних обов’язків.

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ЦІЛІ, ЗАВДАННЯ аудиту та аудиторської діяльності

Історія розвитку аудиту – одна із захоплюючих сторінок історії суспільства і держави, нерозривно пов’язана, з одного боку, з бухгалтерським обліком, якому вже більше 6000 років, а з іншого – з системою державного контролю.

Як відомо з історії Стародавнього світу, облікових працівників готували у спеціальних школах Єгипту, Месопотамії, Китаю, Греції та Риму. Законодавства цих країн того часу мають даними про наявність звітності про господарську житті держави, торгових домів і приватних володінь. Такі положення можна знайти і в Законах Хаммураппі, і в Кодексі Юстиніана. Дані обліку завжди використовувалися як вагомий довід у спорі і незаперечний доказ в суді, чим користувалися Демосфен і Цицерон. У той же час ведення обліку передбачало здійснення контролю, який дозволяв констатувати реальний стан справ і достовірність облікової документації.

Складання звітів про перевірки облікових документів сходить до стародавніх цивілізацій Близького Сходу. У міру зміцнення державно-господарської діяльності влади займалися урахуванням доходів і витрат, збором податків. Відповідно, виникла необхідність контролю з метою зменшення помилок і запобігання обману з боку некомпетентних або нечесних господарників.

На думку істориків, в Давньому Єгипті (близько 2600 до н.е.) вже існували чиновники, що поєднували функції обліку, управління та контролю. При династії Чжоу в Китаї (1122-256 до н.е.) державна система обліку включала ретельно розроблений бюджет і контроль всіх урядових департаментів.

В Афінах у V ст. до н.е. Народні збори контролювало доходи і витрати держави, а його фінансова система розташовувала штатом контролерів, які перевіряли звітні документи всіх посадових осіб після закінчення їх повноважень.

У Римській імперії (1-26 н.е.) контрольні функції здійснювалися спеціальними службовцями (куратори, прокуратори, квестори). Державні фінанси перебували під контролем Сенату, а державний бюджет перевірявся контролерами під наглядом скарбника.

Державний устрій середньовічної Європи рясніє різними варіантами побудови системи державного контролю: Рахункова палата Італійської республіки (одна тисяча триста п’ятьдесят-один), Рахункова палата Туріна (+1577), Суд рахунків Італійського королівства (1862), Палата рахунків Франції (1318) (вона існує до теперішнього часу).

Саме в Середні століття почалося оформлення понять “аудит” та “аудитор”. Латинське коріння слова “аудитор” трактують його сенс як “слухач” або “вислуховує”. Тому в Німеччині аудиторами називали юристів- практикантів, що спеціалізуються в суді. Таку ж назву носили помічники викладачів в духовних навчальних закладах, обов’язками яких було вислуховувати вивчені учнями уроки. Але найчастіше аудиторами називали осіб, які займають військово-судові посади.

Сприйняття аудиту в якості контрольної функції правильності ведення обліку та відображення в ньому господарського життя економічного суб’єкта склалося в Англії в XIII-XIV ст.

• [1] Значна частина цього параграфа базується на використанні таких джерел: Жилинська Л. Ф., Жилинська Т. А. Історія розвитку бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту. Мінськ: Сучасна школа, 2008; Хто є хто в російській бухгалтерії: короткий бібліографічний покажчик. М .: Економіст, 2005; Малькова Т. М. Давня бухгалтерія: якою вона була? М .: Фінанси і статистика, 1995..