Ґрунти України. Охорона ґрунтів

Ґрунт — це верхній пухкий шар земної поверхні, у якому ростуть рослини і живуть тварини (мал. 156).

Головна властивість ґрунту — родючість. Це здатність ґрунту забезпечувати рослини всім необхідним для життя: водою, повітрям, мінеральними солями.

Родючість ґрунту залежить від кількості в ньому перегною. Що більше в ґрунті перегною, то він родючіший.

Мал. 156. Розріз ґрунту

Перегній утворюється внаслідок перегнивання решток рослин. З перегною, під дією ґрунтових бактерій, утворюються мінеральні солі. Вони розчиняються у воді та всмоктуються з ґрунту коренями рослин.

Ґрунти відрізняються вмістом піску і глини. Ґрунт, у якому більше піску, називають піщаним (мал. 157), а ґрунт, у якому багато глини, — глинистим (мал. 158).

Мал. 157. Піщаний ґрунт

Мал. 158. Глинистий ґрунт

Якими властивостями відрізняються піщаний і глинистий ґрунти? Який ґрунт легше обробляти?

Піщаний ґрунт складається з частинок, які швидко пропускають воду. Він швидко висихає, пухкий, тому його легко обробляти.

Глинистий ґрунт складається з дуже дрібних частинок, які злипаються. Він погано пропускає воду і повільно висихає. У глинистому ґрунті мало повітря, він щільний, його важко обробляти.

Основні види ґрунтів нашої країни — це чорноземи, дерново-підзолисті та сірі лісові ґрунти.

1. Розгляньте основні види ґрунтів України (мал. 159). Порівняйте їх між собою. 2. Зробіть висновок про родючість різних ґрунтів України.

Дерново-підзолистий

Сірий лісовий

Мал. 159. Основні види ґрунтів України

Чорнозем містить багато перегною, який надає йому чорного забарвлення. Перегній склеює частинки ґрунту в грудочки, тому чорнозем добре пропускає воду й повітря і зберігає вологу. Усе це робить чорнозем найродючішим ґрунтом. Утворюються чорноземи там, де простягаються степи, укриті густою трав’янистою рослинністю. У нашій країні чорноземи займають більше половини земельних угідь. Вони поширені в центрі, на сході та півдні країни. Україна посідає провідне місце у світі серед країн, багатих на чорноземи.

Дерново-підзолистий ґрунт світло-сірого кольору, складається з дуже дрібних частинок, містить мало перегною, добре пропускає воду і повітря, швидко висихає. Дерново-підзолистий ґрунт утворюється там, де ростуть хвойні ліси. В Україні такий ґрунт поширений на території Поліської низовини.

Сірий лісовий ґрунт містить більше перегною і менше піску, ніж дерново-підзолистий, проте він менш родючий за чорнозем. Він погано пропускає воду та повітря і повільно висихає. Утворюються сірі лісові ґрунти там, де ростуть мішані й листяні ліси. У нашій країні сірі лісові ґрунти поширені в центральній її частині.

Що потрібно робити з ґрунтом, щоб отримати багатий урожай?

Ґрунт — це багатство нашої країни. Щоб отримувати багатий урожай, за ґрунтом потрібно доглядати і правильно обробляти його. Рослини добре ростуть на розпушеному ґрунті. У такий ґрунт добре проникають вода і повітря. Щоб зробити ґрунт пухким, його орють або перекопують та боронують. Обробіток ґрунту допомагає запасати й зберігати вологу, знищувати бур’яни та комах-шкідників.

Рослини всмоктують з ґрунту коренями воду з розчиненими в ній мінеральними солями. Від цього ґрунт виснажується. Щоб цьому запобігти, ґрунт потрібно удобрювати.

За вмістом піску та глини ґрунти бувають піщані й глинисті. Основні види ґрунтів нашої країни — це чорноземи, дерново-підзолисті та сірі лісові. Найродючіші ґрунти — чорноземи.

1. Що таке ґрунт? 2. Яка основна властивість ґрунту? Від чого вона залежить? 3. Назви види ґрунтів за вмістом у них піску та глини. Опиши їх властивості. 4. Які ґрунти поширені в Україні? Опиши їх. 5. Що потрібно робити, аби зберегти й покращити родючість ґрунту?

§ 19. ҐРУНТИ

Ґрунт – «дзеркало» ландшафту. Тривалий час ґрунти ототожнювали з поняттям «земля» як ділянка поверхні, на якій проживає людина й займається її обробітком. Пояснив природу ґрунтів, тобто як вони утворилися, як поповнюються поживними речовинами, російський учений Василь Докучаєв. Науковий підхід до вивчення ґрунтів започаткував науку ґрунтознавство.

Ґрунт є результатом тривалого розвитку екосистеми під дією комплексу чинників ґрунтоутворення. Через те ґрунт – не лише один із компонентів ландшафту, а й його «дзеркало» або «пам’ять». У процесі свого утворення ґрунт формує чотири типи продуктів: органічну речовину, гази, розчини та тверді сполуки. Перші три дуже швидко оновлюються. Лише тверді продукти можуть упродовж тривалого часу накопичуватися в ґрунтовому профілі.

Функціонування наземних екосистем, які є складниками біосфери, неможливе без ґрунту. Він сформувався на межі літосфери, атмосфери, гідросфери та біосфери внаслідок взаємодії неживої й живої природи. Це зумовлює специфічний склад ґрунтів і їхню роль у складній системі земних геосфер. Так, складниками ґрунту є мінеральні та органічні речовини (мал. 87).

Мал. 87. Склад ґрунту

Мінеральні речовини надходять у ґрунт з неживої природи. Це вода, повітря, мінеральні солі, пісок та глина. Вони разом становлять 90-95 % ґрунтової маси. Саме вони визначають хімічний, мінералогічний та механічний склад ґрунтів, а також швидкість ґрунтоутворення. Органічними речовинами поповнюють ґрунт живі істоти. Це гумус (перегній), який являє собою відмерлі рештки живих організмів. Саме гумус забезпечує головну властивість ґрунту – його родючість, тобто здатність забезпечувати рослини мінеральними речовинами. Ґрунт є наслідком життя й одночасно умовою його існування. Отже, ґрунт – це поверхневе пухке й родюче мінерально-органічне утворення, що сформувалося внаслідок дії ґрунтотвірних чинників.

• Поміркуйте, до живої чи неживої природи слід віднести ґрунти. Поясніть свою думку.

Ґрунтотвірні чинники. Ґрунтоутворення є процесом, внаслідок якого ґрунт набуває специфічних рис, невластивих гірській породі. Головна з них – наявність специфічної речовини – гумусу. З його накопиченням пов’язана наявність у ґрунті азоту, якого немає в гірських породах.

Ґрунт є результатом сукупної дії п’яти чинників: материнської гірської породи, живих і мертвих організмів, клімату, рельєфу місцевості, часу. Крім того, виокремлюють шостий чинник – діяльність людини, що чинить як прямий, так і опосередкований вплив на ґрунтоутворення й ґрунтовий покрив. Завдяки процесу ґрунтоутворення гірська порода набуває якісно нової властивості – родючості.

Ґрунтоутворення складається з кількох послідовних етапів. Спершу в процесі вивітрювання тверда скельна порода перетворилася на шар пухких порід – кору вивітрювання. Вона є материнською гірською породою, на якій сформується майбутній ґрунт. У неї можуть проникати повітря й вода. Після цього до ґрунтоутворення приєднуються живі організми. Завдяки спільній дії вищих рослин, грибів та бактерій ґрунту формується гумус, частина якого після розкладу (мінералізації) стає доступною для мінерального живлення рослин (мал. 88).

Мал. 88. Чинники ґрунтоутворення

Важливим чинником ґрунтоутворення є клімат. Надмірне зволоження ґрунтів сприяє вимиванню з них поживних речовин, а також робить їх кислими. Недостатнє зволоження сприяє накопиченню поживних речовин у достатній кількості в шарі гумусу. Бідне зволоження робить ґрунти лужними. Рельєф впливає на ґрунтоутворення як безпосередньо, зумовлюючи переміщення ґрунтових мас по схилу внаслідок ерозійних процесів, так і опосередковано через вплив на клімат, оскільки є головним чинником перерозподілу температури повітря та кількості опадів.

Процес ґрунтоутворення дуже тривалий: 1 см ґрунту залежно від природних умов формується протягом 50-200 років. Докучаєв називав це чинником часу.

Унаслідок ґрунтотворення ґрунт набуває специфічної будови – формується ґрунтовий профіль – система горизонтів, які послідовно змінюють один одного (мал. 89).

Мал. 89. Будова ґрунтового профілю (за системою В. Докучаєва)

• За мал. 89 назвіть горизонти, з яких складається ґрунтовий профіль. Поясніть, як чинники ґрунтоутворення впливають на будову ґрунтового профілю. Як наявність або відсутність певних ґрунтових горизонтів та їхня потужність впливають на рівень родючості ґрунт?

Типи ґрунтів. Типи ґрунтів класифікують за будовою профілю та вмістом гумусу. Ґрунти одержали свої назви за забарвленням гумусового горизонту. Наприклад: бурі лісові, сірі лісові, чорноземи, червоно-бурі та інші. Типи ґрунтів поділяють на підтипи залежно від ступеня вираженості в їхній будові тих чи інших горизонтів. За механічним складом ґрунти поділяють на різновиди: піщані, супіщані (70 % піску, 30 % глини), суглинисті (50 % піску, 50 % глини), глинисті.

Розміщення ґрунтів на рівнинах підкоряється закону широтної зональності. Типи ґрунтів, які змінюються в такому напрямку, називають зональними. Також трапляються азональні типи ґрунтів, які формуються вздовж річкових долин, на заболочених або засолених ділянках і т. п. У горах ґрунти змінюються згідно з вертикальною (висотною) поясністю, тобто від підніжжя до вершин.

Вплив ґрунтів на спеціалізацію господарства регіону, країни. Частину земної поверхні, що вкрита ґрунтами, вважають земельним фондом. Без урахування Антарктиди та Гренландії його площу оцінюють у 134 млн км 2 . Найбільшим показником земельного фонду серед материків вирізняються Євразія та Африка.

Ґрунтові ресурси – це частина земельного фонду, що вбирає всі ґрунти, які використовуються або можуть бути використані в господарській діяльності. Вони є вичерпними, але відновлюваними за умови раціонального використання.

Залежно від використання ґрунтові ресурси поділяють на групи (мал. 90): сільськогосподарські угіддя, лісовий фонд, інші землі (забудова, заповідники, болота, піски, яри тощо). У різних виробництвах використання ґрунтів є неоднаковим, тому не завжди висуваються вимоги до їхньої якості. Так, у добувній та обробній промисловості, на транспорті, будівництві земля важлива лише як територія, просторова база. Інше значення мають ґрунти в сільському та лісовому господарстві, де вони є головним засобом та предметом праці. Серед сільськогосподарських угідь виділяють орні землі, або ріллю, природні луки й пасовища, сади й виноградники. Ґрунтові ресурси для сільського та лісового господарства мають певні особливості. По-перше, їх не можна замінити іншими ресурсами. По-друге, вони розміщені на планеті зонально, що разом з кліматичними особливостями території впливає на спеціалізацію господарства.

• 1. За картою ґрунтів світу назвіть їхні типи в напрямку від екватора до полюсів. 2. За картою ґрунтів України назвіть їхні зональні типи та підтипи з півночі на південь країни. 3. Поясніть причини широтної зональності та вертикальної (висотної) поясності ґрунтів на Землі й на території України.

Мал. 90. Структура ґрунтових ресурсів України та світу

Серед регіонів світу найвищим рівнем розораності вирізняється Європа (29 %), найменшим – Океанія (5,8%). Максимально розорано землі в Бангладеш (понад 3 /₄), а також в Індії, Україні, Данії, Молдові, Угорщині (понад 1 /₂). За забезпеченістю рілля на 1 особу світовими лідерами є Австралія (3 га/особу), Казахстан (2 га/особу), Канада (1,8 га/особу) та Україна (1 га/особу). Природні луки й пасовища в усіх регіонах світу, крім Європи, значно домінують над орними землями. Найбільші їх площі мають Австралія, Китай, США, Казахстан, Бразилія.

• 1. За діаграмами на мал. 90 порівняйте структуру ґрунтових ресурсів України та світу. 2. Поясніть на конкретних прикладах, як впливає якість ґрунтів на спеціалізацію рослинництва країн і різних територій в Україні. 3. Поміркуйте, які проблеми виникають у світі та в нашій державі внаслідок використання ґрунтів.

На ефективність використання ґрунтів впливають рівень розвитку продуктивних сил, ступінь розораності земель, структура посівних площ, частка меліорованих земель. Ґрунти потребують дбайливого використання й охорони.

Для поліпшення якості ґрунтів застосовують різноманітні заходи меліорації (лат. поліпшення) – усі види робіт з охорони та підвищення родючості ґрунтів. В районах розробки корисних копалин відкритим способом, у місцях сміттєзвалищ ґрунтовий покрив знищено. Такі позбавлені ґрунтів території називають «місяцевими ландшафтами». Вони потребують рекультивації (лат. повертаю) – комплексу заходів з повного або часткового відновлення ґрунтів.

Природні зони. Природна зона – велика зональна геосистема географічної оболонки, що вирізняється подібністю клімату, режиму водойм, ґрунтово-рослинного покриву, тваринного світу. На рівнинах природні зони мають близьке до широтного простягання, тобто змінюються за законом широтної зональності. Вони чітко виражені на суходолі, а в Океані їхній прояв помітний менше. Основною ознакою природних зон є переважання в їх межах певного типу ландшафтів, а свої назви зони одержали від властивого для них типу рослинності. Так, виділяють лісові (наприклад, тайга, мішані ліси, вологі екваторіальні ліси) та безлісі (тундра, степи, савани, тропічні пустелі) природні зони.

Порівняння карт ґрунтів і природних зон світу та України. Зіставивши карти ґрунтів і природних зон, можна переконатися, що кожній природній зоні відповідають певні зональні типи ґрунтів.

• 1. За картою географічних поясів і природних зон світу назвіть у напрямку від екватора до полюсів природні зони в межах кожного з географічних поясів. 2. З’ясуйте, в яких географічних поясах сформувалася найбільша й найменша кількість природних зон. 3. Поясніть закономірності зміни природних зон у межах одного з материків (на вибір).

Так, у зоні вологих екваторіальних лісів (гілей) за умов значної кількості тепла та надмірного зволоження під багатоярусними вічнозеленими лісами сформувалися малородючі з низьким вмістом гумусу червоно-жовті фералітні ґрунти (мал. 91, 1). Сполуки Феруму надають їм червоного кольору. В жаркому й вологому екваторіальному кліматі відмерлі рештки рослин дуже швидко перегнивають. Густі корені рослин стрімко поглинають поживні речовини. Залишки поживних речовин щоденними зливами вимиваються в глиб землі. Через те ці ґрунти малородючі.

З поступовим віддаленням від екватора в субекваторіальному поясі під трав’янистою рослинністю саван та рідколісся в умовах нерівномірного протягом року розподілу зволоження, скорочення тривалості сезону дощів і подовження сезону засухи поступово змінюють одні одних червоні фералітні (мал. 91, 2), червоно-бурі та червонувато-бурі ґрунти. У ґрунтах саван вміст гумусу більший, оскільки в сухий період рослинні рештки розкладаються повільно.

Мал. 91. Ґрунтовий профіль: 1 – червоно-жовтих фералітних ґрунтів зони вологих екваторіальних лісів; 2 – червоних фералітних ґрунтів високотравних саван; 3 – сірих ґрунтів зони пустель; 4 – коричневих ґрунтів зони твердолистих лісів і чагарників; 5 – тундрово-глеєвих ґрунтів зони тундри; 6 – дерново-підзолистих ґрунтів зони мішаних лісів; 7 – сірих лісових ґрунтів зони широколистих лісів; 8 – каштанових ґрунтів сухих степів; 9 – чорноземів типових лісостепової зони; 10 – чорноземів звичайних зони степів; 11 – чорноземів південних зони степів

Ближче до зони пустель ґрунти поступово стають менш родючими. Залежно від географічного положення виділяють тропічні, субтропічні пустелі, а також пустелі помірних широт. Клімат тропічних пустель вирізняється винятковою посушливістю, тому там дуже мало утворюється органічних решток рослин. Пустельні тропічні ґрунти дуже бідні на гумус або взагалі не утворюються. Сірі та бурі пустельні ґрунти формуються тонким шаром унаслідок бідного зволоження та надлишку тепла в пустелях субтропіків та помірного поясу (мал. 91, 3). Вони часто засолені. Через низький вміст гумусу в ґрунтах землеробство можливе лише в оазисах за умови штучного зволоження або вздовж річок, де формуються особливі інтразональні ґрунти алювіальні річкових долин. Лише в глинистих пустелях у ґрунті затримується більше води та є мінеральні солі, що необхідні рослинам.

У субтропічному поясі опадів випадає достатньо (близько 500 мм) для розвитку зони твердолистих вічнозелених лісів і чагарників і водночас недостатньо, щоб вимити поживні речовини з ґрунту. Через те коричневі ґрунти (мал. 91, 4), що сформувалися у цій зоні, досить родючі, оскільки містять багато гумусу. У зоні перемінно-вологих лісів, в умовах мусонного клімату, де зима прохолодна й суха, а літо тепле й вологе, під багатою лісовою рослинністю сформувалися родючі червоноземи та жовтоземи.

Північніше, у помірному поясі під лісовою рослинністю природних зон широколистих, мішаних і хвойних лісів (тайги) внаслідок різного співвідношення тепла й вологи змінюють одні одних родючі бурі лісові та сірі лісові ґрунти на малородючі з невеликою кількістю гумусу та значним горизонтом вимивання дерново-підзолисті та підзолисті ґрунти. Найродючіші в світі ґрунти чорноземи сформувалися в зоні степів і лісостепів за недостатнього зволоження під пишною трав’янистою рослинністю, яка щорічно відмирає й утворює багато органічних решток.

В субарктичному поясі через брак тепла та надмірне зволоження в зоні тундри сформувалися малородючі тундрово-глеєві ґрунти (мал. 91, 5). Через сильний вітер там ростуть лише карликові дерева, поширені болотні чагарники, мохи та лишайники, тому ґрунти бідні на гумус. За коротке літо ґрунти не встигають відтанути на великі глибини. Під тонким шаром гумусу лежить зеленкувата або синювата глина з іржавими вкрапленнями (глей), яка разом з багаторічною мерзлотою перешкоджає просочуванню поверхневих вод й сприяє заболочуванню та окисненню ґрунтів. У зонах арктичних та антарктичних пустель через майже повну відсутність рослинності ґрунти не формуються.

На території України за різними джерелами виділяють від 750 до 1200 різновидів ґрунтів. На рівнинній частині з півночі на південь виокремлюють чотири основні зональні типи ґрунтів, що сформувалися в різних природних зонах. У зоні мішаних лісів виникли малородючі кислі дерново-підзолисті ґрунти (мал. 91, 6), під широколистими лісами – родючі слабокислі сірі лісові (мал. 91, 7), під лісостепами та лучними й типчаково-ковиловими степами – найкращі в світі чорноземи, під сухими полиново-злаковими степами – слаболужні, часто засолені каштанові ґрунти (мал. 91, 8). З півночі та південь розрізняють такі підтипи чорноземів: опідзолені, вилугувані, типові (мал. 91, 9), звичайні (мал. 91, 10) та південні (мал. 91, 11).

1. Що таке ґрунт? Які чинники його формування? 2. За що ґрунт називають «дзеркалом» ландшафту? 3. За якими ознаками розрізняють типи ґрунтів? 4. Обґрунтуйте на конкретних прикладах вплив ґрунтів на спеціалізацію рослинництва. 5. Поясніть, чому кожній природній зоні відповідають певні зональні типи ґрунтів. 6 * . У чому полягає загроза людству внаслідок виснаження та забруднення ґрунтів? 7 * . Запропонуйте власні способи збереження родючості ґрунтів вашої місцевості.

§ 27. Ґрунти України

Одним із найдавніших занять людства на теренах України є сільське господарство. Завдяки важкій праці землеробів упродовж багатьох століть розвивалася наша країна. Родючі українські землі й сьогодні є запорукою добробуту населення та піднесення економіки країни. Адже сучасне сільське господарство не тільки виробляє продукти харчування, але й дає сировину для промислових підприємств.

1. Ґрунт і його утворення.

Ви знаєте, що ґрунт — це тонкий поверхневий шар земної кори, головною властивістю якого є родючість. Утворення ґрунтів — це складний процес, що триває протягом багатьох століть і є результатом активної взаємодії всіх компонентів природи (материнських гірських порід, рельєфу, клімату, води, рослин і тварин) (мал. 1). Основний його результат — утворення гумусу (перегною), який містить поживні речовини, необхідні для розвитку рослин. Чим більшим є вміст гумусу, тим вища родючість ґрунту.

Мал. 1. Чинники ґрунтоутворення.

Ґрунтоутворюючі процеси відбуваються у верхніх шарах материнської (підстилаючої) гірської породи. Найбільш цінними серед них є леси й лесоподібні суглинки. Леси — це осадові гірські породи, де переважають пилуваті частинки, між якими багато найдрібніших порожнин. Лес не тільки є основним матеріалом для утворення ґрунту, а й сприятливо впливає на його фізичні властивості, водний і повітряний режим.

На формування ґрунтів суттєво впливає клімат. Від нього залежать інтенсивність процесів вивітрювання, надходження вологи й тепла в ґрунт, характер рослинного світу, а отже, збагачення ґрунту органічними речовинами. Ви вже знаєте, що в умовах жаркого та посушливого клімату рослинний світ бідний, тому формуються бідні на гумус ґрунти. В умовах жаркого та надмірно вологого клімату рослинний світ багатий і різноманітний, проте велика кількість опадів призводить до вимивання гумусу. Тільки в умовах теплого (влітку) й помірно вологого клімату він поступово накопичується, що обумовлює формування родючих ґрунтів. Саме такі умови характерні для значної частини території України.

Роль рослин і тварин в утворенні ґрунту вам відома за біологічним кругообігом. Тварини живляться рослинами, здійснюючи перетворення й переміщення органічних речовин. Із часом рослини й тварини відмирають, і в біологічний кругообіг вступають мікроорганізми. Вони розкладають рештки організмів до найпростіших речовин, що опиняються у складі ґрунту. Потім ці речовини знову використовуються рослинами для створення тканин, тобто органічних речовин. Починається новий цикл біологічного кругообігу, одним із результатів якого і є ґрунт. Завдяки цьому він постійно розвивається та змінюється. Зрозуміло, що час має суттєве значення для формування особливостей ґрунту.

На процес формування ґрунтів впливає також рельєф. Він є головним чинником перерозподілу сонячного світла й тепла та опадів залежно від характеру рельєфу, крутизни схилів тощо.

В останні кілька століть суттєво збільшився вплив на ґрунти діяльності людини. Так, більшість земель розорано, знищено природний рослинний покрив, змінилися умови ґрунтоутворення.

2. Структура і склад ґрунту.

Родючість ґрунту залежить не тільки від вмісту в ньому поживних речовин, а й від інших властивостей. Велике значення має його структура. Її визначає здатність ґрунту розпадатися на грудочки різних форм і розмірів.

Ґрунти можуть мати грудкувату, горіхувату, зернисту, стовпчасту, навіть пластинчасту структуру. Утворенню грудочок або інших форм сприяє гумус, що склеює дрібні часточки ґрунту. Для розвитку рослин найбільш сприятливою є грудкувата або зерниста структура. Завдяки їй ґрунт легко вбирає вологу та збагачується киснем.

У процесі утворення ґрунтів відбувається їх розшарування та формуються ґрунтові горизонти (мал. 2). Структура ґрунту та співвідношення його частин у різних ґрунтових горизонтах неоднакові. Кожний із горизонтів приблизно однорідний не тільки за структурою і складом, а й за властивостями та забарвленням. Сукупність ґрунтових горизонтів утворює ґрунтовий профіль — вертикальний розріз ґрунту від поверхні до материнської породи. Для нього характерне зменшення вмісту органічних речовин і кількості живих організмів від верхніх горизонтів ґрунту до нижніх.

Мал. 2. Ґрунтові горизонти. Ґрунтові горизонти позначають літерами: А — гумусово-акумулятивний (у ньому накопичується гумус), часто ще й елювіальний; В — ілювіальний, до якого вмиваються і де частково накопичуються продукти ґрунтоутворення; С — материнська гірська порода. У чорноземах елювіальний горизонт відсутній, тому горизонт В вважається перехідним (від гумусово-акумулятивного до материнської гірської породи).

3. Основні типи ґрунтів та їх поширення.

Залежно від складу, вмісту гумусу, потужності горизонтів виділяють різні типи ґрунтів. Першу у світі їх наукову класифікацію створив відомий вчений і засновник ґрунтознавства Василь Васильович Докучаєв. Він виділяв десять типів ґрунтів, а сьогодні їх налічують понад 100. Цікаво, що назви ґрунтів часто вказують на колір верхнього горизонту, який залежить від вмісту гумусу.

Сучасні ґрунти України сформувалися в післяльодовиковий період. Їхній розподіл підпорядкований закону широтної зональності на рівнинах і вертикальної поясності в горах. Величезний вплив має рельєф місцевості, а також характер рослинного покриву в минулому й сьогодні (мал. 3).

Мал. 3. Карта ґрунтів України. Райони поширення основних типів ґрунтів відображено за допомогою якісного фону.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті ґрунти. Вони сформувалися під дубово-сосновими лісами з розвиненим трав’яним покривом в умовах надмірного зволоження. Під шаром лісової підстилки та тонким гумусовим горизонтом у них залягає підзолистий горизонт із характерним білувато-світло-сірим забарвленням (це пояснюється вимиванням із нього перегною та інших поживних речовин). Дерново-підзолисті ґрунти містять лише 1—2,5 % гумусу й мають підвищену кислотність, тому потребують внесення добрив.

Сірі лісові ґрунти розвивалися в умовах теплого й помірно вологого клімату під грабовими, грабово-дубовими, іноді дубовими лісами з незначним трав’яним покривом. Їхній верхній гумусово-акумулятивний горизонт має потужність до 45—55 см і сіре забарвлення. Ці ґрунти містять 1,3—4 % гумусу.

У лісостепу і степу найбільш поширені чорноземні ґрунти, що мають високий вміст гумусу. У чорноземів грудкувато-зерниста структура, вони сформувалися в умовах достатньої кількості тепла, світла й вологи для розвитку трав’яної рослинності.

Для лісостепу характерні типові чорноземи. Гумусовий горизонт цих ґрунтів найбільш потужний і подекуди сягає 1,5 м, вміст гумусу змінюється від 2 до 6 % (на сході). У районах поширення типових чорноземів склалися найкращі умови для вирощування зернових культур.

Чорноземи звичайні поширені переважно на півночі степової зони, вони формувалися в умовах дещо зниженого зволоження під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю. Потужність їх гумусового горизонту становить від 85 см на півночі (на межі з лісостепом) до 40 см на півдні. Вміст гумусу складає 3,8—6,5 %. Чорноземи звичайні характеризуються підвищеною вологоємністю і водопроникністю. Тому в теплу пору року вони затримують майже всі атмосферні опади.

Північну частину Причорноморської низовини й південну частину степового Криму займають чорноземи південні. Вони утворилися в умовах посушливого клімату, розрідженого трав’яного покриву ковилово-типчакових степів. Потужність гумусового горизонту відносно невелика — 45—65 см. Вміст гумусу становить 2,5—4,5 %.

Для півдня Причорноморської низовини й частини степового Криму характерні каштанові ґрунти, що займають близько 5 % території України. Вони формувалися на засолених материнських породах в умовах бідної трав’яної рослинності, високих температур і браку опадів та містять 1,8—3 % гумусу.

На Південному березі Криму в умовах субтропічного клімату (волога й порівняно м’яка зима, сухе жарке літо) утворилися коричневі ґрунти. Вони містять 3,5—5 % гумусу й перериваються виходами скельних порід.

Крім основних зональних типів ґрунтів на рівнинних територіях виділяють азональні. Їх формування пов’язане з різною глибиною залягання ґрунтових вод, особливостями клімату, рельєфу та складу материнських гірських порід. Так, лучно-чорноземні ґрунти сформувалися в заплавах річок. Через неглибоке залягання ґрунтових вод вони добре забезпечені вологою та мають значний вміст гумусу. На Поліссі в умовах надмірного зволоження досить поширені болотні й торф’яно-болотні ґрунти.

У поясі гірських лісів Карпат і Кримських гір поширені малопотужні бурі гірсько-лісові ґрунти. Вони сформувалися в умовах м’якої зими й прохолодного літа за достатнього або надлишкового зволоження. На плоских вершинах під трав’яною рослинністю поширені гірсько-лучні й гірсько-торф’яні ґрунти.

На узбережжі та нижніх терасах річкових долин в умовах залягання засолених ґрунтових вод і високого рівня випаровуваності розвинулися солончаки (0,5—8 % гумусу) і солонці (0,5—6 % гумусу). Для їхніх верхніх горизонтів характерний значний вміст солі, що піднімається з нижніх горизонтів у процесі випаровування.

4. Ґрунтові ресурси, їх зміни в результаті діяльності людини.

Загальна площа земель України — понад 60 млн гектарів. Вони становлять ґрунтові ресурси нашої країни. Із них 12 млн гектарів (20 % від загальної площі) припадає на особливо цінні ґрунти, які найбільш придатні для використання в сільському господарстві.

Частину ґрунтових ресурсів становлять малопродуктивні землі, наприклад болота. Крім того, частина території країни вкрита лісами й чагарниками.

Унікальність ґрунтових ресурсів полягає в тому, що без них не може здійснюватися більшість видів господарської діяльності людини. Проте інтенсивне використання ґрунтів призводить до їх виснаження. За останні 40 років вміст гумусу в них зменшився на 0,3—0,4 % і становить у середньому 3,1 %.

Близько 20 % території України перебуває в незадовільному стані у зв’язку з перенасиченням ґрунтів різними токсичними сполуками. Основними джерелами забруднення є сільське господарство, промисловість і транспорт. Особливо шкідливими є мінеральні добрива та отрутохімікати, які у великих обсягах використовують на полях.

Значною мірою на ґрунти впливає їх засолення, підтоплення, заболочування, просідання над гірничими виробками. Засолення характерне в першу чергу для півдня України. Цей процес полягає в накопиченні у верхніх шарах ґрунту легкорозчинних солей, що згубно впливають на рослини. Основною причиною засолення є надмірний і безсистемний полив. Підтоплення характерне для Полісся і районів, розташованих поблизу водосховищ.

Понад третина земель України охоплена ерозійними процесами. Вони призводять до розчленовування земної поверхні на дрібні ділянки. Це явище завдає значних збитків сільському господарству, ускладнює будівництво.

Появі й розвитку ярів можна запобігти. Для цього необхідно зменшити надходження до них води або знизити її руйнівну силу. Так, на схилах і дні ярів саджають дерева й чагарники, які своєю кореневою системою втримують ґрунт і гірські породи; залишають нерозораними прилеглі ділянки землі; будують відвідні траншеї.

Із метою раціонального використання й охорони ґрунтових ресурсів необхідно проводити заходи із запобігання затопленню, підтопленню та заболоченню земель, здійснювати перехід на прогресивні форми обробітку землі тощо.

• Утворення ґрунтів — це складний процес, що триває впродовж багатьох століть і є результатом активної взаємодії всіх компонентів природи.

• Структура ґрунтів може бути грудкуватою, горіхуватою, зернистою, стовпчастою, пластинчастою.

• Типи ґрунтів виділяють залежно від їхнього складу, вмісту гумусу, потужності горизонтів. Для рівнинної території України найбільш характерні дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземні та каштанові ґрунти.

• Загальна площа земель України — понад 60 млн гектарів, із них 1/5 частину становлять особливо цінні ґрунти.

• На ґрунти негативно впливає нерозважлива господарська діяльність людини.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Що таке ґрунти? 2. Розкажіть про формування ґрунтів. 3. Назвіть чинники ґрунтоутворення. Охарактеризуйте один із них (за вибором). 4. Із яких частин складається ґрунт? 5. Що таке ґрунтові горизонти? 6. Чим пояснюється неоднакова кількість гумусу в різних типах ґрунтів? 7. У яких умовах формуються чорноземні ґрунти? 8. На конкретних прикладах доведіть, що господарська діяльність людей впливає на ґрунти. 9. Охарактеризуйте ґрунтові ресурси України. 10. За картою ґрунтів визначте, які ґрунти поширені у вашій місцевості (області). Охарактеризуйте їх.

Практичне завдання

Проаналізуйте карту ґрунтів. Укажіть, до яких карт вона належить за охопленням території, масштабом, призначенням, змістом. Які географічні об’єкти можна знайти на карті? За допомогою яких умовних позначень вони зображені?

Працюємо самостійно

Дослідіть та опишіть профіль одного з типів ґрунтів вашої місцевості.

Практична робота 8

Порівняльний аналіз різних типів ґрунтів України

Використовуючи карту ґрунтів та текст підручника, заповніть у зошиті таблицю (за зразком).

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ТИПІВ ҐРУНТІВ УКРАЇНИ

Особливості розміщення ґрунтів на території України

Північна частина Українського Полісся

K > 1, опади 550—600 мм, лісова рослинність

Містять 1—2,5 % гумусу, мають підвищену кислотність

Дослідження

Вплив людини на родючість ґрунтів

1. Пригадайте, що таке родючість ґрунтів і від чого вона залежить.

2. Визначте основні види діяльності людей, що впливають на родючість ґрунтів. Укажіть їх позитивні та негативні наслідки.

3. Підготуйте повідомлення на основі проведеного дослідження. У висновку поясніть важливість запровадження заходів, що підвищують родючість ґрунтів.