Від Онопрієнка до “Чернігівського маніяка”: 5 найжорстокіших вбивць незалежної України

Українська кримінологія за часи незалежності нашої країни має свій рейтинг кривавих маніяків, які роками наводили жах на українців та шокували жорстокістю своїх злочинів.

Про 5 найжорстокіших вбивць незалежної України читайте у матеріалі РБК-Україна (проект Styler).

При підготовці публікації використали матеріали: Вікіпедії, Segodnya, Кримінальна Україна, Siver.com.ua.

Анатолій Онопрієнко

Онопрієнка називають одним з найжорстокіших вбивць незалежної України та XX століття. На його совісті вбивства 52 людей, в тому числі 11 дітей, у яких він так і не розкаявся.

Анатолій народився у Житомирській області у 1959 році. Коли йому було рік, його покинув батько, а ще через два роки померла мама, тому спершу його виховували бабуся та тітка, а пізніше віддали у дитячий будинок.

Молодість Анатолія пройшла доволі благополучно – певний час він працював моряком, тому об’їздив увесь світ. Пізніше він зізнався, що заздрив людям за кордоном, які краще жили, ніж громадяни СРСР. У той час Онопрієнко одружився, мав сина, великий будинок і доволі багато грошей. Втім восени 1989 року він покинув родину і не давав знати про себе протягом 6 років.

Саме в цей рік він почав вбивати. Основний його мотив – матеріальна нажива. Правда він згодом зізнався, що отримував задоволення від цього. Під час першої хвилі він вбив 9 людей, а тіла спалив. У той час він навіть не потрапив під підозру.

Після цього маніяк тривалий час нелегально жив у Європі, за дрібні злочини сидів у тюрмі у Німеччині. Коли його депортували в Україну, він уже мав величезну ненависть до заможних людей. У 1995 році розпочалася друга хвиля вбивств. Його жертвами стали ще 43 людини.

Анатолія Онопрієнка засудили до смертної кари (фото: Murderpedia.org)

У цей період його жорстокість досягла максимуму і наводила жах на всю Україну – він вбивав цілі сім’ї. Під час одного пограбування він вбив родину Зайченків із чотирьох осіб, у тому числі 3-місячне немовля. А в селі Братковичі Львівської області він убив відразу 7 осіб. Пізніше стало відомо, що іноді він ще й ґвалтував жертв.

Онопрієнка арештували у квітні 1996 року в Яворові. За однією версією його здав зведений брат, за іншою – його співмешканка. Його засудили до смертної кари, втім через те, що згодом її скасували в Україні, вирок замінили довічним ув’язненням. Маніяк помер від серцевого нападу у 2013 році у віці 54 років.

У 2021 році митрополит Павло, більш відомий, як Паша Мерседес, колишній настоятель Києво-Печерської Лаври, в інтерв’ю серіалу “Прочанка”, який зняла Оксана Марченко, розповів, що Онопрієнко сповідався у нього й зізнавався у вбивствах. Анатолій пропонував здати його в поліцію, але митрополит відговорив від цієї ідеї і просто відпустив його гріхи.

Сергій Ткач

Сергій Ткач – серійний вбивця, ґвалтівник і педофіл, який своїми злочинами наводив жах на українців з 1980 по 2005 рік. Доведено, що він зґвалтував та вбив 37 дівчат та молодих жінок, хоч сам маніяк заявляв, що вбив понад 100 жертв. Ткач нападав в основному на дівчаток віком 8-17 років.

Ткач народився у Кемеровській області в Росії в 1952 році, з дитинства захоплювався важкою атлетикою, навіть став кандидатом у майстри спорту, але через травму змушений був покинути тренування.

Був у лавах Радянської армії, а потім працював експертом-криміналістом. Він тричі одружувався і завів 4 дітей. Після останнього розлучення багато переїжджав. Згодом він жив у місті Павлоград Дніпропетровської області, а тоді у місті Пологи Запорізької області, саме звідси й пішли його прізвиська “Павлоградський маніяк” і “Пологівський маніяк”.

Слідство довело, що Сергій Ткач вбив 37 дівчаток і жінок, сам маніяк заявив про більше сотні жертв (фото: Вікіпедія)

За словами Ткача, вперше він убив молоду жінку у Криму й сам зателефонував у поліцію, аби анонімно повідомити, де знаходиться тіло. Протягом наступних 25 років він полював переважно на дівчаток від 8 років, яких жорстоко душив, а після цього ґвалтував й забирав деякі їхні особисті речі, як трофеї, які нагадували йому про вбивства.

Його не могли зловити протягом 25 років. Замість душителя Ткача відсиділи семеро невинних (за іншими даними – 9). Останнім для маніяка стало вбивство сусідської 9-річної дівчинки, яке він здійснив зовсім поряд з будинок, а потім ще й прийшов на її похорон.

У той день односелець і колега Ткача побачив його у компанії дівчинки, саме він про це заявив у поліцію. Коли правоохоронці прийшли його арештовувати, маніяк заявив “Я чекав вас 25 років”. При обшуку будинку слідчі знайшли речі вбитих дітей і дівчат. За численні злочини його засудили до довічного ув’язнення.

Вважається, що саме знання криміналістики дозволило йому так багато років уникати покарання. Його називають одним із найхитріших маніяків. Сам Ткач заявляв, що вбивав, щоб показати “повну профнепридатність оперативників”, натомість судовий психіатр заявив, що маніяк здійснював злочини, щоб прославитись.

Сергій Ткач із дружиною-росіянкою (скриншот)

Вже під час відбування довічного ув’язнення у 2015 році Ткач одружився з росіянкою Оленою Булкіною, яка була молодшою від нього на 38 років. У віці 64 років він знову став батьком – у нього народилася донька.

Помер маніяк від серцевого нападу в 66 років. Його тіло ніхто не забрав для поховання, тож його похоронили тюремні працівники.

Банда Сушка

Свою назву банда отримала від імені одного із ватажків – Артура Сушка. Це була організована злочинна група, яка у 1998-2003 років орудувала у Львівській, Рівненській, Тернопільській областях та у Києві. Вони вчинили 22 розбійні напади і кілька вбивств.

Житель Жовкви Степан Максимів почав збирати банду, у яку спершу увійшло 9 місцевих чоловіків. Згодом злочинне угрупування розрослося до 30 осіб. Серед них – дві жінки. Одна була вчителькою української мови, тому наймалась у багаті родини нянею або вихователькою, інша – доглядальницею. Обидві вони були навідницями бандитів.

Спершу банда збирала базу даних про потенційних жертв – заможних людей, а тоді вчиняла напад. Також вони вчиняли нальоти на установи, підприємства та АЗС.

За правилами банди було суворо заборонено вживати наркотики чи алкоголь під час нападу. Також вважається, що злочинці мали “свою людину” у правоохоронних органах.

Банда “Сушка” під час суду (фото: Вікіпедія)

Розбійні напади злочинці вчиняли вночі, своїх жертв вони катували, вимагаючи гроші та коштовності. Вони знущалися навіть над вагітними та дітьми.

Під час нападу на львівського високопосадовця вони довго його катували, але той не зізнався, де гроші. Тоді бандити почали різати його сина, вагітна дружина жертви не витримала і видала схованку. Тоді злочинці вкрали кілька сотень тисяч доларів.

Одного разу злочинці під час нападу зв’язали жінку, поклали на диван і накрили ковдрою. Жертва задихнулася від нестачі повітря. А при спробі схопити Артура Сушка, він застрелив двох поліцейських.

Наприкінці 2003 року слідчі зловили Сушка, а через місяць Максиміва. Вони почали здавати своїх спільників. У 2012 році Артура засудили до довічного ув’язнення. Його 18 поплічників отримали від 10 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Також їх зобов’язали виплатити потерпілим моральну шкоду.

Очільник і ватажок банди (фото: cripo.com.ua)

Дніпропетровські маніяки

Мешканці Дніпра (тоді Дніпропетровська) Віктор Саєнко та Ігор Супрунюк були визнанні винними у вбивстві 21 людини. Тоді їм було всього по 19 років. Хлопців у пресі розвали Дніпропетровськими маніяками. Вони мали спільника – Олександра Ганжу, який брав меншу участь у нападах.

Обоє молодиків походили із заможних родин. Батько Саєнка був працівником прокуратури, мати Супрунюка – високопосадова співробітниця райдержадміністрації, батько – особистий пілот Леоніда Кучми).

Головним у цьому тріо був Супрунюк. Він заохочував хлопців спершу до катування і вбивств тварин, це все вони фільмували на відео. А 2007 року вони почали нападати на людей. Першими жертвами стали хлопець і дівчина, яких молодики забили до смерті.

Віктор Саєнко та Ігор Супрунюк (фото: Вікіпедія)

Хлопці діяли за однаковим сценарієм: зненацька нападали без жодних причин і розбивали голову молотком або арматурою. Усі жертви маніяків різнилися між собою віком і соціальним статусом. Їх вибирали випадково. Наймолодшій із жертв був 21 рік. Найстаршій – 70. Хлопці вбивали заради задоволення, вони не забирали коштовних речей у своїх жертв.

Маніяки могли вбити кілька людей різного віку і статі протягом однієї доби. Усі злочини знімалися на відео, його хотіли продати за кордоном після 40-го вбивства.

Хлопців упіймали і всіх трьох визнали осудними. Супрунюка і Саєнка засудили до довічного ув’язнення. Ганжу – до 9 років ув’язнення. Основним мотивом злочинів визначено збочене самоствердження молодих людей.

Обвинувачені в суді: Ігор Супрунюк (ліворуч), Олександр Ганжа (центр), Віктор Саєнко (праворуч) (фото: Вікіпедія)

Чернігівський маніяк

Під прізвиськом “Чернігівського маніяка” криється Олександр Сєргов, який в день народження Гітлера, 20 квітня 2010 року, убив у Чернігові трьох людей і одного чоловіка покалічив.

22-річний чоловік по черзі напав на трьох жінок у різних частинах міста. Жертвам було 60, 72 і 84 роки. Маніяк напав на них із саперною лопатою й обезголовив. Також він накинувся на 45-річного чоловіка, але йому вдалося відбитись від Сєргова й згодом скласти фоторобот, за допомогою якого наступного дня вловили злочинця.

Маніяк був прихильником нацистської ідеології, тому свої злочини він вчинив саме в день народження Адольфа Гітлера. Психіатри визначили, що він страждав на шизофренію й чув голоси. Тому суд визнав його неосудним і йому призначили примусове лікування в психіатричній клініці з посиленим наглядом. Родичі жертв були незадоволені таким вироком.

Олександра Сєргова визнали неосудним (скриншот із відео)

Масовий шахтарський страйк в Україні в липні 1989 року (причини, характер, основні риси і наслідки)

В статті аналізуються економічні та політичні обставини, основні риси і соціально – політичні наслідки перших масових акцій українських гірників в умовах комуністичного режиму в останні роки існування Радянського Союзу та їх значення для розвалу тоталітарної системи.

Ключові слова: соціально – економічна криза, страйк, страйкові комітети, соціологічне опитування .

У середині 80 – х рр. ХХ століття стало цілком очевидним, що СРСР – у кризовому стані, тому необхідно було якомога швидше здійснити докорінні зміни в економіці, політиці, соціальному і політичному житті величезної імперії.

Перебудова, якою жила держава з 1985р. до 1990 р. вичерпала себе як «революція зверху» і була перехоплена демократичним рухом. Завдяки гласності люди долали стереотипи й догми старого мислення, отримували змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об’єктивною інформацією, робити власні висновки. Суспільство стрімко політизувалося.

Перші постперебудовні роки (1989-1993 рр.) стали піком участі населення у різних формах масових виступів. Новим явищем суспільного життя в Україні стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 року і свідчили про відродження робітничого руху (уперше за багато десятиріч).

Факт страйкового руху – явище виняткове в системі тоталітарного режиму. Соціалістична держава, в теорії, будувалась робочим класом на благо трудящих. Виступи робітників наприкінці 80 – х років ХХ століття проти власної диктатури були винятковим явищем. Це стало важливим фактором соціально – політичного життя держави, тим тараном, який був задіяний для розхитування економічних основ Радянського Союзу та краху його політичної системи.

Тема масових шахтарських страйків дуже актуальна, тому що рух робітників був розповсюджений у всьому СРСР, але тільки в Україні, в Донбасі йому були притаманні особливі відмінні риси.

Історіографія проблеми страйкового руху робітників Донбасу невелика. Аналіз методологічних та теоретичних робіт по історії розвитку робітничого руху в Україні свідчить про те, що концептуальна єдність у підходах до цілісного процесу еволюції шахтарського страйкового руху ще не досягнута. Тому існує необхідність з’єднання досліджень загальних історичних процесів з процесами робітничого руху з метою відображення його як складного динамічного механізму, який здатний вплинути на розвиток системи в рамках однієї чи декількох держав, які зіткнулись в економічному та політичному плані.

Особливу увагу дослідники приділяють липневому страйку1989 року, який поклав початок активній участі гірників у політичній боротьбі, що розгорнулась на той час.

В Україні цьому страйку присвятили свої роботи соціологи, політологи, історики, публіцисти О. Воловодова, Є. Волобуєва, А. Кацва, О. Наводкін, В. Кучеров, В. Андріянов, В. Пєуу нов, І. Бешкекіна, О. Ковальова, А. Русначенко, І. Тодоров, В. Бурносов, З. Лихолобова, В. Докашенко, В. Баран, В. Даниленко, А. Бойко та інші.

Першими в Україні застрайкували 15 липня 1989 року гірники шахти «Ясинуватська – Глибока» в Макіївці [2]. Представники цього колективу виїхали на більшість шахт Донбасу з проханням підтримати їхню акцію. 193 шахти припинили роботу [4]. Влада на місцях і шахтні партійні комітети розгубились.

Які ж причини змусили вуглярів піти на такий крок? Звернемось, перш за все, до матеріалів соціологічного опитування 216 – ти страйкарів у липні 1989 р. працівників, зайнятих на 17 шахтах об’єднання «Донецьквугілля». Інтерв’ю брали співробітники Інституту економіки промисловості АН УРСР під час страйку.

За стажем роботи у вугільній промисловості респонденти розподілились наступним чином: 1-3 роки – 5%, 4-5 років – 10%, 6-10 років – 44%, 11-15 років – 20%, 16-20 років – 12%, більше 20 років – 9%; за віком: 20-24 роки – 3%, 25-29 років – 27%, 30-34 роки – 28%, 35-39 років – 19%, 40-44 роки – 10%, 45-49 років – 7%, понад 50 років – 6%; за професіями: гірничі робітники видобувного забою – 34%, прохідники – 22%, кріпильники – 18%, електрослюсарі – 15%, інші підземні робітники – 3%, спеціалісти – 8%. Таким чином, опитуванням були охоплені кадрові робітники за всіма віковими групами, зайняті на основних шахтарських професіях [3].

Основними причинами страйку респонденти вважали: дефіцит найважливіших продовольчих та промислових товарів (86%), не відповідаючу витратам праці заробітну плату (79%), недостатню тривалість відпустки (62%), малий розмір пенсії (56%), високі ціни на продукти харчування та промтовари (41%), погані житлові умови (41%), конфліктні відносини між адміністративно – управлінським апаратом і робітниками (38%), погані умови праці (32%), невиконання принципу соціальної справедливості (32%) [3].

Основні вимоги страйкуючих відображали, перш за все, потреби шахтарів в нормальних умовах життя та компенсаціях за несприятливі умови праці. Так, найважливішим для більшості було: підвищення заробітної плати (67%), вдосконалення пенсійного законодавства (62%), підвищення тривалості відпустки (57%), покращення житлових умов (26%), надання економічної самостійності підприємствам (21%), перевід Донбасу на першу категорію постачання (18%) [3].

Аналіз виступів страйкуючих на мітингах у Донецьку та Макіївці, матеріалів періодичних видань (багаточисельні інтерв’ю страйкуючих) дозволяє зробити висновок про те, що гірники відмічали і підкреслювали економічний характер страйку. На питання інтерв’ю, задане 60 – ти респондентам: «Чи вважаєте ви, що окрім економічних вимог страйкарі повинні висунути ще й політичні?» – відповіді розподілились наступним чином: «ні» – 62%, «так» – 28%, «не знаю» – 10% [3].

Однак слід відзначити, що водночас у ході страйку з’явився новий акцент: у Стаханові, Червонограді, Павлограді страйкарі висували і політичні вимоги, які зводились переважно до заміни місцевої державної і партійної влади. Але це були одиничні виступи і вони не мали масового характеру.

Дуже важливим моментом в ході страйку було те, що шахтарі виказали повну недовіру профспілкам. На питання інтерв’ю: «Чи вважаєте ви, що страйк, що проводиться, може очолити профспілка?» негативно відповіли 91% респондентів. Серед причин недовіри робітники відмітили наступні: безправність профспілки, її підпорядкованість адміністрації (50%), неспроможність профспілки захищати інтереси робітників (38%), низький авторитет профспілки (12%) [3]. Для захисту своїх інтересів шахтарі створили нові органи – міські і шахтні страйкові комітети, виявили тим самим спроможність до самоорганізації.

Страйкові комітети забезпечили порядок: за їх розпорядженням були опечатані всі горілчані магазини, робітничі загони розкрили декілька злочинних угруповань, які довгий час займалися квартирними крадіжками. Кожен ранок в страйкових комітетах знали обстановку в містах і селищах.

Особистий нагляд автора статті за діяльністю та поведінкою членів страйкових комітетів шахт міст Горлівка і Єнакієве в різних ситуаціях (під час страйку, мітингів і т. д.) дозволяють стверджувати, що робітничий рух сформував новий тип лідера. Його відмінні риси: спроможність відображати настрій мас, рішучість, енергійність, ініціативність, мобільність, демократизм, увага до потреб кожної людини. Формується спроможність вести діалог з представниками інших суспільних сил, йти на компроміс. Разом з тим робітничому лідеру поки ще не достає досвіду та конструктивності.

Для задоволення вимог страйкуючих була створена урядова комісія, яка підписала «Протокол про узгоджені заходи між шахтарським страйковим комітетом м. Донецька й комісією Ради Міністрів СРСР та ВЦ РСП» [6].

Страйк завершився 30 липня 1989 року. Уряд видав постанову за № 608 на виконання підписаних протоколів і угод, задовольнивши майже всі вимоги страйкарів [2]. Після відновлення роботи шахт страйкові комітети Донбасу не було розпущено. Вже у серпні 1989 року на конференції представників страйкових комітетів шахт, об’єднань і міст Дніпропетровської, Донецької, Ворошиловградської і Ростовської областей було утворено Регіональну спілку страйкових комітетів Донецького вугільного басейну (РССКД) [2].

Липневі масові виступи шахтарів мали політичні наслідки. В ході або відразу після завершення страйку в Україні були звільнені зі своїх посад 2 генеральні директори об’єднань, 8 директорів шахт, 11 господарських керівників, 86 голів РТК, 17 профспілкових працівників [7].

Протягом наступного місяця тільки в Донецькій області страйкоми оголосили недовіру 42 першим керівникам, тобто кожному третьому директорові шахти. Перевибори директорів пройшли на 27 шахтах, після чого 10 керівників розсталися з посадами. На 87% змінився склад голів РТК [8].

Із 121 голів профкомів шахт були переобрані 80 (66%). До кінця серпня 1989 року склади профспілкових комітетів були переобрані на 200 шахтах УРСР. В Донецьку, Дзержинську, Сніжному, Торезі, Стаханові, Кіровському, Брянці, Шахтарську були відсторонені від посад перші секретарі міських комітетів Компартії України [1]. Але більш значущим було інше: в УСРС з’явилась суспільна сила, спроможна дезорганізувати виробництво і підірвати основи громадянської стабільності. Ставало очевидно, що утримати під своїм контролем гірняцькі колективи буде непросто.

Страйк продемонстрував рівень політичної культури одного з найпотужніших загонів промислового пролетаріату України, його організаційні здібності, виявив людей, здібних до виконання функцій суспільного лідера. Гірники змогли самоорганізуватися, не переступили межу, за якою починаються насилля, хаос і кров. Криза влади, розуміння демократичною опозицією ролі народних мас в історії зробили в наступному можливою трансформацію шахтарських колективів в активний суб’єкт політичного життя і специфічний елемент політичної системи українського суспільства.

Таким чином, підводячи підсумки аналізу соціально – політичних причин та наслідків шахтарських страйків літа 1989 року, зазначимо що вони виступили як наймогутніший важіль розхитування радянської моделі тоталітаризму [5]. Висуваючи на перший план вимоги соціального плану, страйкарі опосередковано поставили на порядок денний такі питання, які могли бути вирішені лише за умови докорінної зміни соціально – політичних відносин у державі. Масові страйки яскраво висвітлили проблеми, які ретельно приховувалися десятиріччями і про які боялися говорити вголос. Виступ гірників наочно засвідчив, що з тоталітаризмом можна говорити лише мовою сили. Тому його економічна спрямованість мала неоціненне значення для остаточного визрівання умов повалення панівної системи тоталітаризму.

В статье анализируются экономические и политические обстоятельства, основные черты и социально – политические последствия первых массовых акций украинских горняков в условиях коммунистического режима в последние годы существования Советского Союза и их значение для развала тоталитарной системы.

Ключевые слова: социально – экономический кризис, забастовка, забастовочные комитеты, социологический опрос.

Some economical and political circumstances, the main features and socio – political consequences of Ukrainian miner’s first mass actions in conditions of communist regime in recent years of the Soviet Union’s existence and their sense for the totalitarian system’s destruction are analyzed this article.

Key words: socio – economical crisis, strike; strike committee; public opinion poll.

6 найжорстокіших маніяків в історії

Чому люди вбивають один одного? Причини можуть бути зрозумілими з точки зору природного відбору або жорстокої необхідності – коли мова йде про боротьбу за ресурси або про самооборону (в кінцевому рахунку і там, і там мова про виживання). Інша справа, що тисячоліття розвитку цивілізації привели людство до висновку, що вбивати недобре, аморально і руйнівно.

Чому ж іноді програма ламається і людина починає вбивати заради самого вбивства? Звідки беруться жорстокі люди, одержимі смертю? Спробуємо розповісти вам про десять найжорстокіших маніяків в історії.

Джон Вейн Гейсі

Цей чоловік відомий як «клоун-вбивця» (саме його історія наштовхнула Стівена Кінга на створення одного з найстрашніших жахів – «Воно»). Його життя було, якщо можна так висловитися, цілком типовим для маніяка – в дитинстві Гейсі пережив зґвалтування, його батько був алкоголіком, який третинував сім’ю.Джон Вейн Гейсі став прототипом клоуна Пеннівайза

Вперше Джон Вейн Гейсі потрапив за ґрати в 26 років – за зґвалтування хлопчика-підлітка. Замість 10 років він відсидів півтора року: був відпущений за хорошу поведінку. Помилка пенітенціарної системи коштувала Америці дорого. Опинившись на волі, Гейсі купив костюм клоуна Пого і став підробляти на міських святах у передмістях Чикаго.Страшний клоун-вбивця Джон Вейн Гейсі

З 1972 по 1978 роки він зґвалтував і вбив понад 30 осіб. Це були молоді хлопці, яких Гейсі привозив до себе додому, катував і вбивав. Затримали його в 1978 році. У підвалі його будинку виявили останки 29 жертв. Присяжні засудили Джона Вейна Гейсі до 12 смертельних страт, єдина з яких і була виконана 10 травня 1994 року.

Джеффрі Дамер

Канібал і вбивця Джеффрі Дамер в дитинстві теж піддавався сексуальному насильству і цькуванню. Однак до пори це був звичайний підліток – поки у нього не з’явилася дивна звичка колекціонувати трупи тварин, які він поміщав у банки з формальдегідом.Серійний вбивця Джеффрі Дамер

Уперше Дамер убив у 18 років – його жертвою став юнак, випадковий знайомий. Вбивця оглушив його гантелей, задушив, а потім розрізав тіло на шматки і зарив їх під будинком. Життя після цього потекло своєю чергою, ніби нічого і не було. Дамер одружився, навчався, був відрахований за пияцтво, служив в армії, працював. Квартира, де скоїв більшість вбивств Джеффрі Дамер

У 1987 році він убив знову і більше не міг зупинитися. За чотири роки він зґвалтував і вбив 17 осіб. Одного разу він привів додому чергову жертву, але юнак на ім’я Трейсі Едвардс зумів вибратися і покликати поліцію. Пізніше при обшуку в будинку Дамера були виявлені фотографії трупів, самі тіла і частини тіл, якими був набитий холодильник. У шафі був скелет, а в бочці з кислотою – три чоловічі торси.

Джеффрі Дамер був засуджений до п’ятнадцяти довічних термінів, проте прожив у в’язниці всього три роки – в 1994 його на смерть забив співкамерник.

Тед Банді

Теодор Банді подавав великі надії – він був розумний і талановитий, відмінно вчився і був на хорошому рахунку у професорів. Невідомо, що пішло не так. Але 1974 року, в розпал навчального року в університеті, Банді почав прогулювати заняття і незабаром був відрахований. Приблизно в той же час на Західному узбережжі почали безслідно зникати жінки.Тед Банді був розумний, талановитий і абсолютно неосудний

Точна кількість жертв Теда Банді невідома. Під час слідства він зізнався в 30 вбивствах жінок, але їх могло бути більше. Банді знайомився з молодими дівчатами, чарівно посміхався і просив допомогти – він часто використовував трюк з фальшивим гіпсом, щоб зробити вигляд, що не здатний впоратися сам. Дівчина охоче допомагала йому, наприклад, донести валізу до машини, сідала в неї, щоб продовжити знайомство – і після цього була вже приречена.Це лише деякі жертви Теда Банді

Банді був заарештований в 1975 році після спроби викрадення Керол ДаРонч. Його засудили на 15 років в’язниці. Того разу Банді вдалося втекти. Він не зміг довго вести нормальне життя і в січні 1978 року – через два тижні після втечі – вломився в жіночий гуртожиток і там за 20 хвилин убив двох жінок і сильно скалічив ще одну.Теда Банді засудили до смертної кари

Теда Банді заарештували майже випадково, але в поліції швидко зрозуміли, що перед ними найстрашніша людина в Америці. Йому було пред’явлено звинувачення у вбивствах – суд засудив Банді до смертної кари. Протягом наступних кількох років він розповідав ФБР все нові подробиці про жорстокі злочини, які здійснював, сподіваючись, що страту відкладуть ще на деякий час. Зрештою він був страчений 1989 року на електричному стільці.

Гері Ріджуей

Примітно, що Тед Банді, будучи вже засудженим до смерті, в розмові з агентом ФБР склав досить чіткий психологічний портрет передбачуваного маніяка, який орудував на початку 80-х в США. Редакція uznayvse.ru зазначає, що за цим описом можна було зловити Ріджуея ще тоді, проте Банді не стали слухати, і Ріджуей ще 17 років був на волі.Жорстокий маніяк з Грін-Рівер зізнався в 71 вбивстві

Гері Ріджуей на прізвисько «Вбивця з Грін-Рівер» за два десятки років убив щонайменше 70 жінок і вважається одним з найкривавіших і найжорстокіших маніяків у світі. Його заарештували після того, як одна з жертв зуміла вирватися і втекти. Ріджуей почав зізнаватися у вбивствах і кількість його жертв зросла з 42 (про які знала поліція) до 71. У 2003 році його засудили до 48 довічних термінів без права дострокового звільнення.

Андрій Чикатило

Непримітний інженер на прізвище Чикатило жив у місті Шахти і роками не привертав уваги міліції. Нікому не спадало на думку, що винним у жорстоких вбивствах молодих жінок і дітей може бути цей мужичонка. З 1978 по 1984 роки в Ростовській області зникли або були знайдені по-звірячому вбитими 32 людини.

Першого разу Чикатила заарештували 1984 року – він чіплявся до молодих дівчат на автовокзалі в Ростові. При цьому за вбивство однієї з його жертв уже стратили зовсім іншу людину, якогось Анатолія Кравченка, який 1983 року обмовив себе під тортурами в міліції.Маніяк Андрій Чикатило був страчений 14 лютого 1994 року

Перший арешт скінчився для Андрія Чикатила нічим – через неспівпадіння груп крові і сперми доказів проти нього не знайшлося. Маньяк пробув на волі ще шість років і був заарештований в 1990-му. На десятий день він почав давати свідчення і розповів про десятки закатованих жертв. На совісті Чикатила мінімум 52 вбивства. Його розстріляли 14 лютого 1994 року.

Педро Алонсо Лопес – найжорстокіший маніяк в історії

Ця людина вже кілька десятиліть «красується» в Книзі рекордів Гіннесса як найжорстокіший маніяк у світі. Редакція узнайвсё.рф щиро сподівається, що це місце не займе ніхто інший.

Вважається, що на рахунку цієї людини більше трьох сотень вбивств, які були здійснені в Колумбії, Еквадорі і Перу. Педро Алонсо Лопес, якого називають «монстром Анд», у дитинстві жив у великовозрастного збоченця – після того як хлопчика викинула на вулицю власна мати-повія.Найжорстокіший маніяк у світі – Педро Алонсо Лопес

У 18-річному віці Лопес жорстоко помстився «благодійнику», зґвалтувавши і вбивши його з бандою приятелів. За цей злочин Лопес отримав 8 років в’язниці. Після звільнення він поїхав до Перу і там почав вбивати і ґвалтувати. Головним чином його жертвами ставали дівчатка-підлітки. З 1975 по 1978 роки він, за деякими даними, вбив не менше ста осіб.Педро Алонсо Лопес показав, де ховав тіла своїх жертв

Поліція в бідних країнах Латинської Америки не має великого впливу. За чутками, Лопесу наказав забратися з країни перуанський кримінальний авторитет. Вбивця покинув країну, але продовжив звірства в сусідньому Еквадорі. Одного разу дівчинка, яку він схопив, вирвалася і втекла, і Лопеса затримали. Влада не повірила своїм вухам, коли маніяк почав у фарбах розписувати свої злочини.Найжорстокіший маніяк у світі може бути на волі

Психопат і вбивця Педро Лопес вирішив довести поліцейським, що дійсно вбив безліч людей. Він показав місце поховання своїх жертв – огляд показав, що там знаходилися останки не менше півсотні дівчаток і жінок. Лопес був засуджений до 20 років в’язниці – це максимальний термін в Еквадорі. За чутками, він чи то був переведений на примусове лікування, не те й зовсім відпущений на свободу.

Якщо ви любите полоскотати собі нерви страшними історіями, ми пропонуємо вам переключитися зі справжніх жахів на вигадані: життя і так повне жаху і болю. Прочитайте про найстрашніші фільми жанру хоррор.