Літературний навігатор. Шедеври європейської лірики першої половини XX століття

Федеріко Ґарсія Лорка — іспанський поет-модерніст, на формування поетики якого вплинули європейський сюрреалізм, іспанська барокова лірика та народнопісенна традиція. Широко використовуючи фольклорні джерела і в такий спосіб надаючи художньому світові, який він створив, національного колориту, Лорка сягнув вершини модерністської міфотворчості. Трагічна розв’язка його життя (на злеті творчих сил поета розстріляли франкісти 1 ) стала своєрідним символом долі митця доби тоталітарних режимів і воєн XX ст.

У поезії «Гітара» (збірка «Поема про канте хондо») нестримна сила гітарного плачу уподібнюється природним стихіям: воді, вітру та піску. Водночас через образи білого латаття та самотньої «останньої пташки» в голому гіллі передано щемливу ніжність мелодії.

1 Франкісти — прихильники диктаторського режиму Франсіско Франко в Іспанії.

До низки природних образів додано образ стріли, яка плаче за ціллю, і в цьому образі відчувається і надзвичайна напруга, і стрімкий рух почуття, що його навіює гітара. Вірш починається паралеллю між гітарним співом та розбитою криштальною чашею і завершується метафорою встромлених у серце п’яти ножів, якою влучно позначено руку гітариста.

У вірші «Про Царівну Місяцівну» (зі збірки «Циганський романсеро» 1 ) зображується таємнича красуня, що зачаровує й губить хлопчика. Її образ уособлює загадкову, водночас «грішну й чисту» жіночу природу; пристрасть, приречену на трагедію; фатальну руйнівну силу людської долі, нічну безодню буття. А шалений танок Місяцівни, який убиває закоханого малого, — інакомовна ілюстрація лорківської ідеї нерозривного зв’язку між коханням та смертю.

Завдання для самостійного опрацювання творів

• 1. Які нові відтінки гітарних ридань розкриває плач піску, стріли, вітру та пташки в поезії Ф. Ґ. Лорки «Гітара»?
• 2. Порівняйте переклади вірша В. Стуса та М. Лукаша. Тексти знайдіть у бібліотеці чи в Інтернеті.
• 3. Як у поезії «Про Царівну Місяцівну» переплітається казкове й буденне? Чим Місяцівна нагадує жіночих персонажів з міфів про небесні світила або казкових фантастичних істот, що мають згубну силу?

«Мені всі тайнощі довірено»

Олександр Блок (1880-1921)

Олександр Олександрович Блок — один з найяскравіших представників російського символізму. Для багатьох своїх сучасників: майстрів слова, критиків, величезної аудиторії читачів — він був культовою постаттю. У ньому бачили обраного долею спадкоємця російської лірики XIX ст. та відкривача шляхів поезії століття XX, лицаря Прекрасної Дами й митця, зачарованого «музикою революції», уособлення поезії та медіума, який відтворював у своїх художніх картинах «нетутешній» світ.

Вірш «Незнайома» просякнуто романтичною іронією, яка полягала насамперед у конфлікті ідеалу та дійсності. Дійсність у творі — це світ обивателів, ситих і ницих споживачів життя, що гайнують свої дні в трясовині затишку. Саме тут і з’являється Незнайома — загадкова красуня, що заволоділа серцем ліричного героя. Її образ оповито чарівним серпанком; риси обличчя та обрис фігури невизначені, туманні, розмиті. Незнайома переростає межі образу земної жінки. Вона символізує й містичний ідеал жіночої краси, пов’язаний з ідеєю Вічної

Жіночності, і царину духу, і світло гармонії, і ключ до святих таємниць буття, і заповітну мрію ліричного героя.

1 Переклад назви збірки «Циганський романсеро» (М. Москаленко, Г. Латник), або «Циганський баладник» (М. Лукаш), нині вважається застарілим. Сьогодні замість нетолерантних слів «циган» та «циганський» уживають нейтральні «ром» та «ромський».

Завдання для самостійного опрацювання твору

• 1. Як змальовано весну в «Незнайомій» О. Блока? Розкрийте художньо-смислові функції образу місяця у весняному пейзажі.
• 2. Знайдіть вияви авторської іронії у творі. На що вона спрямована?
• 3. Як ви гадаєте, хто така Незнайома: ідеал чи оманлива ілюзія? Що у вірші є реальністю: світ банальності чи Незнайома?
• 4. Схарактеризуйте образ ліричного героя. Як ви розумієте останню строфу твору?

Кому потрібні зірки?

Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Володимирович Маяковський — один із засновників російського футуризму. У його новаторській творчості поєдналися тотальне заперечення сучасної дійсності та пафос революційного перетворення світу, оголений ліризм і різка сатира, відверто епатажне вираження власної особистості та прагнення до злиття з багатомільйонною людською масою. За щирим переконанням В. Маяковський поставив свій талант на службу розбудові соціалістичної держави, що спричинило трагічне перетворення колишнього бунтаря на ідеолога курсу урядущої партії і зрештою зумовило духовно-творчу кризу, яка завершилася загибеллю поета.

У вірші «А ви змогли б?» постає яскравий образ митця, який перетворює світ. Тут ліричний герой одним порухом руки закреслює «карту буднів» і з гордістю відкриває навколо себе новизну. Усвідомлюючи міць, яку дає йому чудодійна сила творчості, він кидає виклик звичайним жителям світу буденності.

У поезії «Послухайте!» поет уподібнює зірки «плювочкам». Це прозаїчне зменшення відтіняє піднесений потяг людини до втілених у зірках краси, світла, безкінечності. Сила цього потягу розкривається в емоційно напруженому діалозі з Богом, який має «жилясту руку», що пасує більше трудівнику, аніж Творцеві Всесвіту.

У вірші «Борг Україні» поет порушує проблему відносин між двома народами, російським та українським. Маяковський дорікає за зверхність тим росіянам, знання яких про Україну обмежуються лише стереотипами на кшталт борщу, сала чи анекдотів. Саме тому головним пафосом вірша стають вимоги справжнього вивчення української культури.

Завдання для самостійного опрацювання творів

• 1. Як у вірші В. Маяковського «А ви змогли б?» проявляється основоположний для футуризму розрив із класичною традицією? У чому полягає сенс виклику, зазначеного в назві твору?
• 2. Якою ви уявляєте «флейту ринв»? Як, на вашу думку, має звучати ноктюрн, що на ній виконується?
• 3. Визначте головну тему вірша «Послухайте!». Які ораторські прийоми застосовує автор?
• 4. Знайдіть вияви гіперболізму художнього мислення поета. Наведіть приклади вживання прозаїзмів у тексті.
• 5. Порівняйте початок (рядки 1-5) і фінал (від «Послухайте!» і до кінця) поезії «Послухайте!». Які нові смислові акценти з’являються в останніх рядках вірша?
• 6. Як ви розумієте прагнення засвічувати зірки?
• 7. Що свідчить про симпатію автора до України та її мови у вірші «Борг Україні»?

Свіча в імлі та хуртовині

Борис Пастернак (1890-1960)

Борис Леонідович Пастернак — російський поет та прозаїк, майстер філософської та пейзажної лірики й реформатор поетичної мови. Ставши лауреатом Нобелівської премії, він, однак, змушений був відмовитися від неї через жорстокий політичний тиск. У своєму мистецькому розвиткові Пастернак пройшов шлях від ранніх футуристських експериментів до вершин модерністської філософської лірики. Існуючи і працюючи за умов радянського тоталітаризму, Пастернак, попри особисту прихильність до нього И. Сталіна, зберіг внутрішню незалежність. Неодноразово він виявляв громадянську мужність, звертаючись із клопотаннями про митців, що підпали під репресії.

У поезії «Зимова ніч» майстерно відтворюється спільний ритм пульсації людського кохання та природи. Заметіль любовної пристрасті триває стільки, скільки мете по землі хуртовина. Плетиво сніжинок за вікном перетворюється на візерунки тіней в осяяній свічкою кімнаті. А крізь ці візерунки, навіяні всеосяжною стихією любові-заметілі, проступає контур головного малюнка — хреста.

Завдання для самостійного опрацювання твору

• 1. Наведіть приклади переплетення тем кохання та природи у вірші Пастернака «Зимова ніч». Які деталі художньої картини передають рух любовних стосунків?
• 2. У чому сенс контрасту заметілі і свічки? Що символізують ці образи?
• 3. Розкрийте сутність зіставлення «спокуси» та ангела, що «хрестоподібно» підняв крила.

Поети-модерністи та авангардисти очима художників

Про те, що в добу модернізму до поетів ставилися з великим пієтетом, свідчить величезна кількість портретів та скульптур, виконаних сучасниками митців, художниками пізніших десятиліть і навіть майстрами XXI століття.

Ж. Метценже. Портрет Ґ. Аполлінера. 1910 р.

П. Пікассо. Портрет Ґ. Аполлінера для «Каліграм». 1916 р.

Л. Пастернак. Р. М. Рільке в Москві. 1926 р.

Ґ. Аполлінер був не лише геніальним поетом та авторитетним літературним критиком, але й добре розумівся на авангардному образотворчому мистецтві. Окрім того, що під впливом кубістів він постійно удосконалював своє мистецтво каліграми, його друзі-художники й самі зазнали впливу творчості Аполлінера, а також дослухалися до його порад та критичних зауважень. Глибоко цінуючи такого друга та вчителя, ці знамениті художники назавжди втілили його образ на своїх полотнах. Зокрема, П. Пікассо, Дж. де Кіріко, М. де Вламінк, Ж. Метценже, А. Руссо, М. Лорансен, а трохи згодом і А. Матісс.

Г. Вестгофф. Портрет Р. М. Рільке. 1901 р.

Н. Альтман. Портрет А. Ахматової. 1914 р.

К. Петров-Водкін. Портрет А. Ахматової. 1922 р.

Один з найвідоміших портретів Р. М. Рільке належить пензлеві батька Б. Пастернака — відомого живописця Л. Пастернака. Під час подорожі до Росії австрійський поет був гостем родини Пастернаків. Митці зустрічалися всього тричі, однак стали справжніми друзями й активно листувалися. А знамените полотно створено вже після смерті Рільке. Серед інших художників, що писали поета, — Г. Вестгофф, П. Модерзон-Беккер, Е. Орлік, Л. Альбер-Лазар, А. Носсман, Р. Вілалба, К. Серрано, Ф. Шойфлер тощо. А дружина письменника скульптор К. Вестгофф виготовила кілька об’ємних зображень свого геніального чоловіка.

М. Єсипенко. Анна Ахматова. Бронза. 1986 р.

Одні з перших портретів А. Ахматової створив знаменитий А. Модільяні, з яким поетеса познайомилася в Парижі, де вона проводила медовий місяць із М. Гумільовим. Ці графічні ескізи виконано в 1911 р. під час другої поїздки Ахматової до Франції. Для портрета, який написала О. Делла-Вос-Кардовська, характерна скульптурна пластика моделі та пейзажний фон. Молоду Ахматову на картині кубіста Н. Альтмана зображено в синіх тонах, і цей образ уважається найпоетичнішим полотном, присвяченим мисткині. Класичними портретами поетеси стали роботи Ю. Анненкова та К. Петрова-Водкіна. Також образ Ахматової втілено в живописі та графіці З. Серебрякової, М. Тирси, Г. Верейського, Л. Бруні, М. Лянглебена, А. Осьмьоркіна, В. Фаворського та низки інших майстрів. З-поміж численних скульптурних зображень варто назвати вилиту із бронзи Ахматову М. Єсипенка, пам’ятник навпроти слідчого ізолятора «Хрести» в Санкт-Петербурзі (скульптор — Г. Додонова), а також цікаву композицію «Срібна доба» в Саду скульптур Одеського літературного музею (автор роботи — Л. Ліптуга, скульптор — О. Чорноіванов). В Одесі увіковічено двох великих поетес — А. Ахматову й М. Цветаеву. Вони одягнені в костюми древніх єгиптянок, а біля їхніх ніг сидять леопарди.

• 1. Знайдіть у Мережі різні портрети улюбленого поета доби модернізму, уважно розгляньте їх. Які з них найбільше відповідають вашим уявленням про митця? Які риси характеру, життєві обставини та деталі вони відображають?
• 2. Оберіть одного з поетів і дослідіть, як його творчість відобразилася в живописі, графіці, музиці, театральному мистецтві, кінематографі тощо. Поділіться своїми відкриттями з однокласниками.
• 3. Підготуйте повідомлення на тему «Шаржі П. Пікассо на Ґійома Аполлінера».

Запитання та завдання для компетентних читачів

1. Тестова розминка

• а) віршовані підписи під малюнками; б) різновид ілюстрацій до віршів; в) вірші про образотворче мистецтво; г) вірші, написані у вигляді малюнків.

Характерним, для швейцарського періоду творчості Р. М. Рільке є образ

Знайдіть зайве. Серед нереалістичних тенденцій у російській поезії Срібної доби були такі:

Серед представників російського символізму були

• а) С. Єсенін, А. Марієнгоф, В. Шершеневич; б) М. Гумільов, А. Ахматова, С. Городецький; в) Д. Мережковський, Андрій Бєлий, О. Блок; г) В. Маяковський, В. Хлебников, О. Кручоних.

Моральний обов’язок живих людей перед жертвами сталінського терору, за Анною Ахматовою, полягає

• а) в справедливій помсті винним; б) в збереженні пам’яті; в) в посмертній реабілітації загиблих; г) в готовності забути всі страхіття й жити далі.

2. Подискутуймо! Як ви вважаєте, чи насправді в мистецтві існує «передовий загін»? Хто, на вашу думку, його утворює: «класики» чи «новатори»?

3. Яким є головний емоційно-смисловий акцент рефрену в поезії Ґійома Аполлінера «Міст Мірабо»? Аргументуйте свою думку.

4. Філологічний майстер-клас. А. Дослідіть мотиви сліз та крові у вірші Аполлінера «Зарізана голубка й водограй». Б. Знайдіть у поезії Р. М. Рільке «Орфей. Еврідіка. Гермес» ознаки жанру «вірша-речі».

5. Подискутуймо. Працюємо в парах. Обговоріть одне із запитань. А. Як ви гадаєте, чому вищі сили ставлять Орфею умову не озиратися? Б. Чому в потойбічні Еврідіка забула про чоловіка? Чи означає це, що її кохання слабше за Орфеєві почуття? В. Чи був сенс Орфею спускатися до підземного царства?

6. Пофантазуйте. Уявіть, що герой повернув дружину на землю. Що в такому разі сталося б з його поетичним світом?

7. Як у сонеті «Ось дерево звелось. » осмислюється сутність перетворення світу мистецтвом? Розкрийте символічний зміст протиставлення хижі та храму у творі.

8. Порівняйте. Зіставте переклад сонета, який зробив М. Бажан, з перекладом В. Стуса. Тексти знайдіть у бібліотеці чи в Інтернеті.

9. Які течії російської поезії Срібної доби були дотичні до західних? Які з них розвивалися і в Україні?

10. Пофантазуйте. Як ви гадаєте, від чиєї особи може бути написаний ахматовський «Реквієм»?

11. Філологічний майстер-клас. А. Проаналізуйте різні іпостасі образу жінки, яка оплакує своїх близьких. Б. Дослідіть мотиви криги, каменю, оніміння і втрати обличчя в «Реквіємі». В. Поясніть функції біблійного сюжету в поемі.

12. Творчий проект. А. Створіть рекламу поетичного твору, який вам найбільше сподобався. Б. Намалюйте словесну ілюстрацію до будь-якого з прочитаних віршів. В. Спробуйте написати власну каліграму.

13. Мандруємо Інтернетом. Підібравши в Мережі потрібні матеріали, підготуйте презентацію образу Орфея або іншого вічного образу чи сюжету у творчості письменників і художників доби модернізму.

4.1. Генезис і родові ознаки лірики
4. Ліричний рід літератури
Роди і жанри літератури

Лірика (від грец. λύρα — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) — один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора.

О. Веселовський в «Історичній поетиці» виводить зародження ліричної поезії (як і епічної та драматичної) з первісного художнього синкретизму, а саме з первісних пісень-танків. Такі твори в давні часи співав цілий колектив якогось племені, виконуючи певний магічний обряд. Пізніше один зі співаків став виділятися як провідний виконавець, який одноосібно розпочинає спів. Це був корифей, тобто заспівувач. Він поклав початок епічній поезії, що лежить у першооснові епосу. Лірика також виникла з первісної пісні- танку. Вона походить з тих емоційних словесних вигуків хору, які були відгуком на заспів корифея. Ці відгуки поступово стали закінченими дво- або чотирирядковими віршами, які могли виконуватися окремо від обряду хором чи одним співаком. Це поклало початок лірики як окремого літературного роду.

Специфіка ліричної поезії полягає в тому, що людина присутня в ній не лише як автор, тобто об’єкт зображення, але і як її суб’єкт, що включений до естетичної системи твору як важливий елемент. В європейській естетиці цю думку вперше сформулював Геґель.

Лірика не зводиться лише до розмови від імені ліричного «я». Авторський монолог є тільки однією з багатьох форм вираження свідомості поета. Крім цього, зустрічаються розмаїті типи – від масок ліричного героя до різних об’єктивних персонажів, речей, у яких так зашифровано ліричний об’єкт, що він відразу ж стає зрозумілим читачеві. У вірші І. Муратова, наприклад, ліричним героєм є качка («Качиний монолог»).

У ліриці суб’єкт виявляє особливу активність, хоча він не завжди буває індивідуалізованим, як це ми бачимо в жанровій системі лірики минулого (ода — елегія — сатира).

Слово в ліриці є своєрідним концентратом поетичності. В епічній чи драматичній творчості фабула, розвиток характерів персонажів розгортають тему, розкривають сутність авторського задуму. В ліриці авторська позиція, складний внутрішній світ передаються концентрованими образами, що дають можливість налагодити з читачем миттєві стосунки. Для лірики особливо важить той факт, що в її сприйнятті повинен брати участь читач, який розуміє прочитане і співпереживає йому.

Лірика тяжіє до віршів. Велике, але не вирішальне для неї значення має ритм, хоча окремі дослідники (Д. Овсянико-Куликовський, М. Каган) розглядали його як центральний елемент родової характеристики.

Світова лірична поезія веде свій відлік з творчості великих поетів античності (Піндар, Сапфо, Анакреонт, Горацій, Овідій). У літературах Сходу відзначалася лірика Ду Фу, Фірдоусі, Омара Хайама, Сааді, Гафіза. Багатством барв виділялася творчість поетів Західної Європи доби Відродження (Петрарка, Шекспір), XVIII – XIX століть (Шіллер, Ґете, Гайне, Байрон, Шеллі, Берне, Петефі, Міцкевич), Росії (Пушкін, Лєрмонтов, Тютчев).

Витоки української лірики криються в усній народній творчості. Світову славу Україні принесла спадщина видатного поета та мислителя XVIII століття Г. Сковороди. Могутніми акордами зазвучав голос українського народу у творчості Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся, В. Самійленка. В літературі XX століття зразки високохудожньої, новаторської лірики дали П. Тичина, М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, А. Малишко, В. Симоненко, В. Стус, І. Світличний. Поряд з видатними поетами-ліриками інших країн і народів (Ф. Ґарсіа Лорка, Н. Хікмет, П. Неруда, В. Незвал, Г. Аполлінер, Р. Гамзатов, О. Мандельштам, О. Твардовський) українські митці відображають суперечливий і бентежний дух своєї доби, продовжують традиції геніальних попередників.

Важливим компонентом ліричного твору є ліричний герой. Це своєрідна уявна особа, настрої, думки й переживання якої передано у творі. Цю особу не можна плутати з автором, хоча вона й віддзеркалює його особисті почуття, так чи інакше пов’язані з його життєвим досвідом, світоглядом, світовідчуттям. Своєрідність бачення й розуміння навколишнього світу поетом, його інтереси, індивідуальні особливості знаходять своє відображення у формі та стилі ліричних творів. Читач, який добре знає поезію, легко може відрізнити творчість Шевченка від творчості Франка, Хвильового від Плужника, Стуса від Павличка.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

✅Лірика і її види

Лірика – це один із трьох (поряд з епосом і драмою) основних літературних родів, предмет відображення якого – внутрішній світ, власне “я” поета. На відміну від епосу лірика найчастіше безсюжетні (не подієва), на відміну від драми – суб’єктивна.

У ліриці будь-яке явище і подія життя, здатні впливати на духовний світ людини, відтворюються у формі суб’єктивного, безпосереднього переживання, тобто цілісного індивідуального прояви особистості поета, певного стану його характеру.

“Самовираження” (“саморозкриття”) поета, не втрачаючи своєї індивідуальності та автобіографічності, знаходить в ліриці завдяки масштабності і глибині особистості автора загальнолюдське значення; цього роду літератури доступна вся повнота вираження найскладніших проблем буття.

Вірш О.С. Пушкіна “… Знову я відвідав …” не зводиться до опису сільської природи. В основі його лежить узагальнена художня ідея, глибока філософська думка про безперервному процесі оновлення життя, в якому нове приходить на зміну ушедшему, продовжуючи його.

Кожна пора виробляє свої поетичні формули, конкретні суспільно-історичні умови створюють свої форми вираження ліричного образу, і для історично вірного прочитання ліричного твору необхідно знання тієї чи іншої епохи, її культурно-історичної своєрідності.

Форми вираження переживань, думок ліричного суб’єкта. Це може бути:

• внутрішній монолог, роздум наодинці з собою;
• монолог від імені введеного в текст персонажа (“Бородіно” М.Ю. Лермонтова);
• звернення до певної особи (у різному стильовому оформленні), що дозволяє створити враження безпосереднього відгуку на якесь явище життя (“Зимовий ранок” Пушкіна);
• звернення до природи, що допомагає розкрити єдність душевного світу ліричного героя та світу природи (“До моря” А С. Пушкіна).

У ліричних творах, в основі яких лежать гострі конфлікти, поет виражає себе в пристрасному суперечці з часом, друзями і ворогами, з самим собою (“Поет і громадянин” Н.А. Некрасова). З точки зору тематики лірика може бути громадянської, філософської, любовної, пейзажної і т.д. Здебільшого ліричні твори многотемность, в одному переживанні поета можуть відбиватися різні мотиви: любові, дружби, патріотичні почуття тощо. (“Пам’яті Добролюбова” Н.А. Некрасова, “Лист до жінки” С.А. Єсеніна, “Підкуплений” Р .І. Різдвяного).

Різноманітні жанри ліричних творів. Переважна форма лірики XIX-XX століть – вірш: написане віршами твір невеликого, порівняно з поемою, обсягу, що дозволяє втілити в слові внутрішнє життя душі в її мінливих і багатосторонніх проявах (іноді в літературі зустрічаються невеликі твори ліричного характеру в прозі, в яких використовуються засоби виразності, властиві віршованій промови: “Вірші у прозі” І.С. Тургенєва).

Послання – ліричний жанр у віршованій формі у вигляді листа або звернення до певної особи або групи осіб дружнього, любовного, панегіричного чи сатиричного характеру. Елегія – вірш сумного змісту, в якому виражаються мотиви особистих переживань:

Сонет – вірш із 14 рядків, що утворюють два чотиривірші і два тривірші. Кожна строфа – свого роду щабель у розвитку єдиної діалектичної думки.

Епіграма – невеликий вірш, злобно висміював будь-яка особа або суспільне явище. У радянській поезії жанр епіграми розробляли В.В. Маяковський, Д. Бідний, А.Г. Архангельський, А.І. Безименський, С.Я. Маршак, С.А. Васильєв.

Романс – ліричний вірш, розраховане на музичне перекладення. Жанрові ознаки (без суворого дотримання):

• співуча інтонація;
• синтаксична простота;
• завершеність пропозиції в межах строфи.

Епітафія – надгробний напис (зазвичай у віршах) похвального, пародійного чи сатиричного характеру.

Станси – невелике елегійний вірш в декількох строфах частіше медитативного (поглиблено роздумуючи), ніж любовного змісту. Жанрові ознаки невизначені.

Мадригал – невелике за обсягом вірш-комплімент, частіше любовно-ліричного змісту.

Кожен ліричний твір, який завжди неповторно, несе в собі цілісне світосприйняття поета, розглядається не ізольовано, а в контексті всієї творчості художника.

Ліричний твір можна аналізувати цілісно – в єдності форми і змісту, – спостерігаючи за рухом авторського переживання, ліричних роздумів поета від початку до кінця вірша, або об’єднати ряд творів тематично, зупиняючись на стрижневих ідеях, переживаннях, розкритих в них.

Слід відмовитися від аналізу вірші по частинах і від так званих питань за змістом. Не можна також зводити роботу до формального переліку образотворчих засобів мови, вирваних з контексту.

Необхідно проникнути в складну систему зчеплення всіх елементів віршованого тексту, спробувати розкрити те основне почуття-переживання, яким пройнятий вірш, осмислити функції мовних засобів, ідейно-емоційне багатство поетичної мови.

Ще В.Г. Бєлінський у статті “Поділ поезії на роди і види” зазначав, що ліричний твір “можна ні переказати, ні розтлумачити, але тільки що можна дати відчути, і то не інакше, як, прочитавши його так, як воно вийшло з-під пера поета; будучи ж переказано словами або перекладено в прозу, воно перетворюється на потворну і мертву личинку, з якої зараз тільки випурхнула блискуча райдужними квітами метелі”.

Лірика – суб’єктивний рід художньої літератури, на відміну від епосу і драми.

Поет ділиться з читачами своїми думками і почуттями, розповідає про свої радощі і печалях, захопленнях і скорботи, викликаних тими чи іншими подіями особистого, чи суспільного життя. І водночас ніякий інший рід літератури не пробуджує такого відповідного почуття, співпереживання у читача – і сучасника, і в наступних поколіннях.

Якщо основою композиції епічного або драматичного твору є сюжет, який можна переказати “своїми словами”, ліричний вірш переказати неможливо, в ньому все – “зміст”: послідовність зображення почуття і думки, вибір і розташування слів, повтори слів, фраз, синтаксичних конструкцій, стиль мовлення, поділ на строфи або їх відсутність, співвідношення розподілу потоку мови на вірші і синтаксичного членування, віршований розмір, звукове інструментування, способи римування, характер рими.

Головний засіб створення ліричного образу – мова, поетичне слово. Використання у вірші різних тропів (метафора, уособлення, синекдоха, паралелізм, гіпербола, епітет) розширює зміст ліричного висловлювання. Слово у вірші багатозначне.

У віршованому контексті слово набуває як би додаткові смислові та емоційні відтінки. Завдяки своїм внутрішнім зв’язкам (ритмічним, синтаксичним, звуковим, інтонаційним) слово у віршованій мові стає ємним, ущільненим, емоційно забарвленим, максимально виразним.

Воно має тенденцію до узагальнення, символіці. Виділення слова, особливо значного в розкритті образного змісту вірша, в поетичному тексті здійснюється різними способами (інверсія, перенесення, повтори, анафора, контраст).

Багато ліричні висловлювання тяжіють до афористичності, що робить їх крилатими подібно прислів’ям. Такі ліричні фрази стають ходячими, заучуються напам’ять, використовуються стосовно до певного настрою думок і душевному стану людини.

В крилатих рядках поезії як би сфокусовані найбільш гострі, полемічні проблеми нашої дійсності на різних історичних етапах. Крилата рядок – один з першоелементів щирої поезії. Ось деякі приклади:

• “Та тільки віз і нині там!” (І.А. Крилов. “Лебідь, Щука і Рак”);
• “Послухай! бреши, та знай же міру “(А.С. Грибоєдов.” Горе від розуму “);
• “Куди ж нам плисти?” (А.С. Пушкін. “Осінь”);
• “Дивлюся на майбутність нерішучістю, дивлюся на минуле з тугою …” (М.Ю. Лермонтов);
• “Ось приїде пан – пан нас розсудить” (Н.А. Некрасов. “Забута село”);
• “Нам не дано передбачити, як наше слово відгукнеться” (Ф.І. Тютчев);
• “Щоб словам було тісно, ??думкам – просторо” (Н.А: Некрасов. “Наслідування Шиллеру”);
• “І вічний бій! Спокій нам тільки сниться “(А.А. Блок.” На полі Куликовому “);
• “Обличчям до обличчя обличчя не побачити. Велике бачиться на відстані “(С.А. Єсенін.” Лист до жінки “);
• “… Не заради слави, заради життя на землі” (А.Т. Твардовський. “Василь Тьоркін”).

Що ми дізналися

Лірика — це жанр літератури, що в основному виражає особисті почуття та думки автора. Вона охоплює різноманітні форми та стилі, кожен з яких має свої унікальні характеристики. Ось основні види лірики:

1. Особиста або Інтимна Лірика
   • Сфокусована на індивідуальних переживаннях, емоціях та роздумах.
   • Часто містить відображення любові, природи, самотності чи особистих випробувань.
2. Філософська Лірика
   • Зосереджена на більш глибоких філософських питаннях, таких як сенс життя, мораль, смерть та існування.
   • Прагне до заглиблення в універсальні теми та ідеї.
3. Громадянська Лірика
   • Відображає суспільні, політичні та історичні теми.
   • Використовується для висловлення національних, соціальних та громадських ідей.
4. Пейзажна Лірика
   • Фокусується на описах природи, пейзажів, атмосфери.
   • Відображає взаємодію людини з природним світом.
5. Героїчна Лірика
   • Працює з темами героїзму, боротьби, подвигу.
   • Часто зустрічається в національних епосах та історичних поемах.
6. Побутова Лірика
   • Відображає буденність, звичайне життя, побутові деталі.
   • Наголошує на звичайних емоціях та ситуаціях.
7. Сатирична Лірика
   • Використовує іронію, сарказм для критики суспільства, політики, моралі.
   • Має за мету висміювання та осміяння недоліків.

Висновок

Лірика у своїй різноманітності форм і видів є виразом глибоких людських емоцій, думок та спостережень. Від інтимних переживань до глобальних філософських роздумів, від побутових картин до громадянських ідей — лірика дає можливість поетам та письменникам висловлювати себе у безлічі форм.

Важливою є її здатність впливати на читачів, збагачувати їхній внутрішній світ, розвивати емпатію та розуміння навколишнього світу. Лірика як жанр продовжує еволюціонувати, відображаючи зміни в суспільстві та культурі.