Історії українських лікарів, які змінили світ

До Дня медика, який у 2017 році відзначають 18 червня, редакція 24 Каналу підготувала для вас розповіді про українців, досягнення яких у сфері лікування змінили світ.

Результат праці цих людей – мільйони врятованих життів. Їхні досягнення досі використовують на практиці.

Найвідоміші медики України:

Роки життя: 1913-2002 рр.
Сфера: кардіологія, медична та біологічна кібернетика, системний підхід до здоров’я людини
Основне досягнення: перший, хто протезував клапан серця

Амосов – чи не найвідоміший серед українських медиків

Амосов – неймовірний лікар-хірург. Лише уявіть: він провів 6 тисяч операцій, а через його інститут серцево-судинної медицини пройшло 80 тисяч пацієнтів! Амосов почав свою практику в незвичайних умовах – йому довелося реалізовуватися як лікарю під час війни. Саме він був першою людиною на Землі, яка наважилася робити протезування клапанів серця. Цікава деталь: для перших серцевих клапанів Амосов використав клаптики своєї нейлонової сорочки.

Він також розробник чудової системи підтримування здоров’я. В її основі – обмеження у їжі і постійні помірні фізичні навантаження. На його думку, медицина лікує від хвороб. А от підтримувати здоров’я – завдання кожного. На власному прикладі він довів, що система діє. Адже відклав скальпель лише у 80-річному віці!

Володимир Бец

Роки життя: 1834-1894 рр.
Сфера: анатомія і гістологія
Основне досягнення: опис гігантських пірамідальних нейронів первинної моторної кори мозку

Бец взявся вивчати найтаємничішу частину людського тіла

Мозок – частина людського тіла, над вивченням якого вчені і медики ламають собі голову й зараз. А от Бец взявся за ці нелегкі дослідження ще в 19 столітті! Він автор близько 50 наукових праць, присвячених людському мозку. Велетенські пірамідні нервові клітини названі його ім’ям.

Також медик опрацьовував багато різноманітних питань теоретичної та практичної медицини. Бец був неперевершеним майстром виготовлення анатомічних препаратів. Їх високо оцінювали на міжнародних виставках.

Олександр Богомолець

Роки життя: 1881-1946 рр.
Сфера: патологічна фізіологія і реактивність організму
Основне досягнення: вчення про взаємодію пухлини і організму. Його досягнення абсолютно змінило уявлення медиків про ріст пухлин

Олександр Богомолець є прадідусем Ольги Богомолець

Саме Олександр Богомолець є основоположником школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології в Україні. Він є організатором української науки. Адже саме Богомолець був засновником перших в Росії і Україні науково-дослідних закладів медичного профілю.

Також він вивчав старіння організму. Є автором книги “Продовження життя”, в якій описав концепцію механізму старіння. Книжка перекладена на безліч мов світу. Найбільшим його досягненням вважають вивчення взаємодії пухлин і організму. Саме його наукові надбання перевернули світ медицини у цій сфері.

Він також був народним депутатом Верховної Ради УРСР. До речі, Ольга Богомолець (та сама, що гальмує медичну реформу) є правнучкою академіка Богомольця.

Володимир Філатов

Роки життя: 1875-1956 рр.
Сфера: офтальмологія
Основне досягнення: одним із перших у світі провів успішну пересадку рогівки

Філатов – офтальмолог зі світовим ім’ям

Володимир Філатов – всесвітньо відомий офтальмолог, який здійснив цілий ряд нечуваних на той час відкриттів. У 30-х роках він одним із перших у світі провів успішну пересадку рогівки. Він самостійно конструював інструменти для операцій, а також вперше почав витримувати донорські очі в льоді. Він був останньою надією для фронтовиків.

В Одесі Філатов заснував один з найбільших в Європі Інститут очних хвороб і тканинної терапії. Тут лікар був директором аж до самої смерті! Філатов також є автором принципово нового методу лікування – тканинної терапії. Її до слова, широко застосовують і в сучасному світі.

Володимир Хавкін

Роки життя: 1860-1930 рр.
Сфера: бактеріологія
Основне досягнення: винайшов вакцини проти холери і чуми

В Індії Хавкіна сприймали як божество

Володимир Хавкін – бактеріолог українського та єврейського походження, який працював в Франції та Індії. Спочатку він навчався в Одеському університеті. Але звідти його відрахували через участь у політичній організації “Народна воля”. І втратили неймовірне світило науки! Адже саме Хавкін врятував життя 35 мільйонів людей. Як? Він винайшов вакцини проти холери і чуми. Хворіб, які косили тисячі людей і не було від них порятунку ні багатим, ні титулованим.

Найбільше його вміння оцінила Британська імперія. Його запросили працювати в Індію, де традиційно є величезні проблеми з хворобами. Там українця сприймали як божество та називали “великим білим цілителем”. У ЗМІ за ним закріпилося прізвисько “благодійник людства”.

Микола Скліфосовський

Роки життя: 1836-1904 рр.
Сфера: хірургія
Основне досягнення: впровадження металевих фіксаторів в зону перелому кістки; впровадження антисептиків

Скліфосовський справжній геній хірургії

Микола Скліфосовський – уродженець Придністровської Молдавської Республіки. Однак освіту він здобував в Одесі, Москві та Харкові. Саме він став основоположником металоостеосинтеза, тобто використання металевих фіксаторів у зоні перелому кістки.

Але це ще не все! Він придумав кілька радикальних способів операцій на жовчному міхурі, щитовидній залозі, шлунку і кістках.

Під час операцій на фронті він використовував антисептики і асептику, що значно скоротило смертність серед військових. На той час і в Європі, і в Росії скептично сприймали використання антисептиків, але під авторитетом Скліфосовського вони змінювали свою думку.

Григорій Мінх

Роки життя: 1833-1912 рр.
Сфера: патологічна анатомія
Основне досягнення: довів, що проказа не є спадковою хворобою, а є заразною; що кров хворих поворотним тифом заразна; а висипний тиф здатні переносити воші

Григорій Мінх автор одразу кількох важливих відкриттів

Григорій Мінх народився у Росії. Однак практичні знання він отримав в Одесі та Києві. Саме в Україні він став професором патологічної анатомії.

Все життя він займався дослідженням заразних хвороб. Саме Мінх довів, що дві різні форми сибірської виразки (легенева і кишкова) мають єдине походження. На самому собі довів, що кров хворих поворотним тифом заразна. Авторству цього медика належить вчення про заразний характер прокази. До цього лікарі вважали, що проказа – спадкова хвороба.

Вважається, що Мінх в 1892 році дослідив, що висипний тиф здатні переносити воші. Однак Нобелівську премію за це відкриття у 1928 році дали французу Шарлю Ніколю.

Володимир Підвисоцький

Роки життя: 1857-1913 рр.
Сфера: бактеріологія і патологія
Основне досягнення: дослідження регенерації тканин і непрямого поділу клітин

Підвисоцький – невтомний дослідник

Володимир Підвисоцький – український патолог, ендокринолог, імунолог, мікробіолог, доктор медицини, професор. Отримавши спеціальності бактеріолога і патолога, він організував медичний факультет в Одеському університеті. Також саме він є основоположником київської школи патологів.

Підвисоцький відкрив роль наднирників в організмі. Але не це його основне досягнення. Його ім’я пов’язують з дослідженням регенерації тканин і непрямого поділу клітин – мітозу. Також саме український професор є одним з родоначальників ендокринологічних досліджень. Свого часу очолював заклади Червоного Хреста у Києві. Його шанують та пам’ятають у світі.

Нам є ким пишатися! Вітаємо медиків з професійним святом та бажаємо швидкого впровадження медичної реформи.

Як лікар Лукасевич став засновником україномовної медицини у Києві

Він працював міністром здоров’я УНР та послом України у Швейцарії, і дивом врятувався від більшовиків.

1907 рік. Вулицями Либідської округи Києва поспішав середніх років мужчина. Перехожі, що траплялися назустріч, завчасно уступали дорогу – чоловіки піднімали капелюхи, а жінки нахилялися, вітаючися з ним. Ймовірно тут його знали всі, особливо незаможні та прості на вигляд кияни.

Це був лікар Євмен Лукасевич. Кілька років тому він переїхав до Києва і став відомим спеціалістом з лікування дитячих та внутрішніх хвороб. Вдячні пацієнти не раз рятуватимуть йому життя.

Енергійний, стрункий, бездоганно причепурений зовні пан швидко йшов хідником і не завжди відповідав на вітання. Через строгий вираз обличчя – певне далося взнаки дитинство сироти – він міг здатися холодної вдачі. Але насправді це було не так.

Лікар, що ледь не помер у дитинстві

Євген Лукасевич народився у родині священника у селі Біла на Тернопільщині.

“Згадую, що в мальстві я дуже довго хорував якоюсь недугою. Недуга була важка, бо мама вшила мені вже навіть сорочку на смерть, але я видужав. На 9 році життя втратив матір і від того часу – можу сміло сказати – прожив життя самостійне”.

Ймовірно, що через хворобу Лукасевич вирішив стати лікарем. Далі в автобіографії він пише про навчання у Тернопільській гімназії, де “між учнями проявлялося дуже ярко національне самопізнання і національне життя. Вже від четвертої класи брав участь в учнівських потайних гуртках”.

А це стане його стилем життя – куди б не потрапив у майбутньому, він завжди був у центрі українського громадського руху.

Перші медичні публікації українською

Українська медицина, як наука, почалася наприкінці ХІХ століття. Майже одночасно на Наддніпрянській Україні та в Галичині з’явилися перші українські науково-популярні видання на медичні теми.

Зокрема у Львові Євген Озаркевич заснував “Лікарський Збірник Наукового товариства імені Шевченка”.

Автор фото, Українські медичні вісті

Українські медичні вісті. З книги Я.Ганіткевича “Українські лікарі-вчені першої половини XX століття та їхні наукові школи”

Згодом він редагував місячник “Здоров’я”, де надрукував частину свого словника медичних термінів.

Війна, а згодом смерть завадила закінчити цю працю, проте Євгену Озаркевичу належить перше місце серед укладачів українських медичних словників, вважає історик медицини Ярослав Ганіткевич.

У свою чергу у Києві при українському науковому товаристві працювала медична секція. Вчені також видавали збірники праць. Серед них був Євмен Лукасевич.

Диплом лікаря він отримав у Цюріхському університеті. У 1900 році переїхав до Києва.

“Як українець доктор Лукасевич само собою дуже швидко нав’язав зносини з тоді порівняно ще нечисленними колами української інтелігенції у Києві та став улюбленим лікарем в українських родинах. Скільки разів зустрічалися ми з ним тоді у ліжок хворих, скільки відбули спільних нарад!” – згадував також відомий лікар та вчений Борис Матюшенко.

В одному із збірників праць медичної секції опублікували статті Євмена Лукасевича про унікальний випадок неправильного розташування внутрішніх органів та про саркому легень. Це були перші на Наддніпрянщині наукові медичні публікації українською, наголошує Ярослав Ганіткевич.

Лікаря рятували його пацієнти

Крім лікування та наукової роботи Євмен Лукасевич часто заходив до редакції газети “Рада”, відвідував українські видавництва та клуб. Він допомагав грошима українським театралам, письменникам та іншим інтелігентам.

Звичайно імперська влада не залишила його поза увагою. У 1914 році чорносотенна газета “Кієвъ” опублікувала серію статей, у яких звинуватила Лукасевича в антиросійській діяльності. Автори вимагали конфіскації майна та заслання родини на Сибір.

Але про лікаря “замовили” слово його пацієнти – справу зам’яли.

Перший медичний журнал: чиста хата потрібна кожному українцеві

Після розпаду Російської імперії та революції Євмен Лукасевич разом з однодумцями організували спілку українських лікарів. Незважаючи на те, що більшість медиків була неукраїнська, ба займала вороже ставлення до українських колег, у спілку об’єдналося чимало лікарів-українців, що працювали у шпиталях та військових частинах Києва.

Спілка провела з’їзд українських лікарів, на якому Євмена Лукасевича обрали редактором першого періодичного медичного часопису на Наддніпрянщині – “Українські медичні вісти”.

У журналі публікували наукові статті, офіційні розпорядження української влади, практичні поради. Зокрема у першому числі професор, епідеміолог Данило Заболотний звертався до селян: “Треба самим найти собі пораду і боронитись від слабостів, особливо заразливих, такими способами, які в наших руках. Чиста хата, здорова їжа, тепла одежа – потрібні кожному чоловікові і захищають його від слабости”.

Євмен Лукасевич не лише редагував, але й був коректором та видавцем часопису. Він особисто бігав по різних установах, збирав матеріали для розділу новин.

Окрім часопису, лікар займався організацією головної військової санітарної управи, брав участь у формуванні Центральної Ради, а також був серед засновників Українського Червоного Хреста.

Коли більшовики на деякий час захопили Київ, Євмену Лукасевичу загрожував розстріл. І знову ж завдяки доброму ставленню киян – його пацієнтів, лікарю таки вдалося врятуватися.

Посол Лукасевич познайомив європейців з Українською Державою

За Гетьманату Лукасевич погодився очолити дипломатичну місію Української Держави до Швейцарії – країни, що натоді була одним із центрів європейської політики.

У Берні, серед інтриг колишніх російських дипломатів, що виступали проти самостійної України, було непросто. Однак посол Євмен Лукасевич, який колись навчався у Швейцарії, здобув авторитет у міжнародних колах.

За часів Гетьманату Павла Скоропадського лікар Лукасевич очолював українську місію в Швейцарії

За його підтримки друком вийшло десять наукових, історичних та етнографічних праць французькою мовою про Україну. Так дипломати та франкомовні читачі дізналися про нову державу, що на сході Європи воювала проти більшовиків.

Згодом Лукасевич залишив дипломатичну працю та повернувся в Україну. Виконуючи обов’язки міністра здоров’я, він розробив плани боротьби з епідеміями, які не вдалося реалізувати, – Українська Держава зазнала поразки.

Варшава стала другим Києвом

Наприкінці 1921 року Євмен Лукасевич переїхав до Варшави. Як і двадцять років тому у Києві, він розпочав лікарську практику з чистого аркуша. І знову завдяки енергійній праці лікарю швидко вдавалося завоювати хороше ім’я серед пацієнтів.

Євмен Лукасевич встановив контакти з українськими лікарями, став членом українського лікарського товариства у Львові.

Заснував щоденну газету для емігрантів у Польщі – “Українська трибуна”. У неї він вклав особисті гроші – 155 тисяч злотих, які отримав від продажу свого будинку у Києві.

Єдиний словник-поліглот

Так само лікар повернувся до наукової роботи. Головну увагу він приділив питанням української медичної термінології та етнографії.

Автор фото, Музей історії медицини Галичини ім. М. Панчишина

Анатомічний словник містить загальні анатомічні терміни, які подаються шістьма мовами

У 1926 році Євмен Лукасевич видав за свої гроші “Анатомичний словник. Матеріали”.

“Взявшись за працю надто велику для одної людини, за працю, що складається науковими комісіями і твориться роками, та не в злиденних умовах сучасности — я кермувався тілько одною визначеною метою: покласти цеглинку до будови української термінології та збудити до праці над створенням рідної медичної літератури”, – написав він у передмові.

Перша частина словника містить загальні анатомічні терміни, які подаються шістьма мовами: латинською, українською, російською, польською, чеською та німецькою.

“Анатомічний словник” Лукасевича – залишається єдиним словником-поліглотом у медичній літературі донині.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Перший велосипед у світі: коли він зявився і хто зробив ескіз

Історія створення велосипеда провокує суперечки у громадськості. В якому столітті був винайдений перший велосипед – велике питання. Також незрозуміло, хто винайшов перший велосипед. Винахід відносять до різних років і країнам. Французи впевнені, що перший велосипед спроектував їх співвітчизник, жителі Великобританії розділилися між шотландським і англійською винахідниками, а американці переконані, що творцем був американець.

В кінці XX століття була спроба простежити, коли з’явився перший велосипед. В історії велосипедного транспорту вважається, що поява двоколісного коня – заслуга не однієї людини, а декількох особистостей, які сприяли його створенню ідеями і реалізацією задумів. Отже, перший велосипед: коли винайшли, хто і як, де був вперше откован залізний велосипед? Давайте розбиратися. Історія створення велосипеда коротко описана нижче.

Перші згадки та історія створення велосипеда

В якому році був винайдений перший велосипед, встановити не вдалося. Перші згадки датуються 1418 роком. Отже, можна говорити, що перший велосипед у світі з’явився в 1418 році. Ескіз першого велосипеда датується 1493 роком. Спочатку вважалося, що людина, який зробив цей ескіз – вчений і художник Леонардо да Вінчі. Вивчивши креслення, експерти прийшли до висновку, що автор малюнка зовсім не великий художник. Зробили спеціальний тест, але результат не оголосили, тому справжність не доведена. У підсумку хто зробив ескіз самого першого велосипеда – поки що так і залишилося таємницею.

Біографія Карла фон Дреза

Хто винайшов велосипед першим у світі? Багато історики одностайно визнають барона Карла фон Дреза, який жив у XVIII столітті і займався конструюванням, як першого винахідника велосипеда.

Він народився в Німеччині в забезпеченій родовитої сім’ї. Оскільки в грошах барон не потребував, він зайнявся створенням «біговій машини». Спочатку Дрез представив варіант з чотирма колесами, потім з трьома, в результаті залишилося два. Звідси бере початок принцип побудови двоколісного транспорту.

Транспорт Дреза складався з коліс, рами, керма-власника й сідла, був без педалей і важив 23 кг. Як думаєте, з якого матеріалу виготовляли перші велосипеди? Їх виготовляли з дерева. Щоб конструкція рухалася, людина відштовхнувся ногами і балансував.

Карл фон Дрез захотів продемонструвати свою розробку за кордоном. Винахід оцінили, апарат назвали «дрезиной» в частину творця.

Прототип Джованні Фонтану

Інженер з Італії Джованні Фонтану винайшов транспортний засіб у 1418 році. Самий перший велосипед у світі був більше схожий на колісну машину і являв собою чотири колеса, мотузяну петлю та зубчасті колеса або шестерні. Конструкція рухалася, коли людина відштовхувався від землі. Популярність відкриття не здобуло. Тільки через близько чотирьох сотень років подібний транспорт отримав визнання.

Моделі велосипедів, створені на початку 19 століття

Французький граф Граф де Сиврак побудував целерифер. Це винахід являло собою конячку з дерева з колесами. Є думка, що цей самий перший велосипед – всього лише патріотичний міф, придуманий одним французьким істориком.

Російські умільці теж не стояли осторонь. У 1801 році ковальських справ майстер Юхим Артамонов придумав двоколісний конструкцію з колесами, сідлом, кермом і педалями. Дослідники піддають цю історію сумнівам.

В 1839 році коваль Кіркпатрік Макміллан додав до «дрезині» педалі на заднє колесо і сідло. Шкода, що цей винахід так і залишилося непоміченим громадськістю, і Кіркпатрік Макмилан не здобув слави.

Більш сучасні велосипеди, створені через 50 років

У 1860-х рр. було винайдено дерев’яне пристрій зі сталевими колесами. Педалі вже були, вони приводили в рух переднє колесо, а ось гальма не було, тому транспортний засіб вважали небезпечним. Є кілька варіантів, хто створив перший велосипед такого плану. Але патент на нього отримав молодий французький майстер П’єр Лалмен. Тому можна сказати, що перший велосипед винайшов Лалмен.

Разом з братами Олів’є і з інженером П’єром Мішо вони почали випускати таку модель масово. Мішо згодом прийняв рішення робити раму з металу. Так з’явився перший залізний велосипед. Є відомості, що назву придумав той же Мішо: від латинських слів velox – швидкість і pedes – ноги.

В 1867 році англієць Едуард Каупер модернізував колесо. Він винайшов колесо з металевими спицями. До цього були суцільнометалеві колеса, які важко крутилися і давали невисоку швидкість. Також були легкі і швидкохідні колеса з дерев’яними спицями, але вони занадто часто ламалися.

В 1870 році був створений так званий «большеколес», або перша суцільнометалева машина.

У 1878 році Генрі Лоусон винайшов ланцюгову передачу, а англійські вчені придумали механізм перемикання швидкостей передач.

В 1885 році англієць Джон Кемп Старлі запустив масовий випуск моделей, які мали ланцюгову передачу і колеса однакового розміру. Винахід істотно відрізнялося від усього, що було раніше, тому швидко набрала популярність. Це був перший у світі безпечний для велосипедиста і пішоходів велосипед.

В 1888 році винайшов надувні шини. Завдяки шинам з каучуку пристрій перестали обзивати «костотрясом».

Розробки байків в 20 столітті

В 1903 році почали застосовувати маточини з багатошвидкісні редуктором. А потім стали використовуватися параллелограммные перемикачі.

В 1930 році побудували модель з широкими покришками і багаторівневою рамою. Це зразок для маунтінг байків.

В 1977 році в США з’явився гірський великий.

З 1984 року в касеті на задньому колесі почали з’являтися зірочки, збільшилася кількість швидкостей.

З 1994 року почали виробляти перші дискові гідравлічні гальма.

Які найбільш сильно вплинули на розвиток велосипедної індустрії в 19-20 столітті

Велоіндустрія в цей період розвивалася семимильними кроками. Перші моделі смутно нагадували те, що ми маємо зараз. Конструкція удосконалювалася, набуваючи часом мудрі форми. Спочатку дерев’яна дрезина, потім з’являються педалі і сідло, далі рама стає металевою, а педалі з заднього колеса велосипеда переміщаються вперед. Раніше переднє колесо було значно більше заднього. Потім додалися металеві колеса зі спицями і ланцюгова передача. Тільки після цього з’явилися моделі з однаковими за розміром колесами.

Наступним етапом удосконалення стала поява каучукових шин, і їзда по дорогам стала набагато комфортніше. З’явилися гальма і механізм перемикання швидкостей. З кожним роком розвиток відбувалося все стрімкіше, з’явилося складне пристрій, легке алюмінієве тандем і т. д.

Коротко еволюцію можна описати так: Дрезина – Двоколісний – Педальний – Большеколесный – Безпечний – Гоночний – Гірський.

Висновок

Нехай невідомо точно, коли з’явився перший велосипед у світі, але однозначно те, що це вплинуло на історію людства. Розвиток велосипедної індустрії вплинуло на загальний технічний прогрес. Ряд технологій виробництва перекочував в автопромисловість. У деяких країнах велоспорт вплинув на покращення стану доріг. Люди використовують велосипед і для активного відпочинку, і для виконання службових обов’язків.