§ 14. Річ Посполита

1. ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗВИТОК. СТАНИ СУСПІЛЬСТВА. У XVI ст. під впливом зростання попиту на сільськогосподарську товарну продукцію польська шляхта перейшла на фільваркову форму господарювання. Крім вирощування сільськогосподарських культур (переважно зерна), які йшли на продаж, у фільварках будували й власні переробні підприємства — млини, ґуральні тощо. На українських землях у фільварках також активно розводили худобу.

У результаті поширення фільварків грошовий чинш (податок) для селян було замінено на відробіток (панщину). У 1505 р. панщина становила один день на тиждень, а до кінця ХVІ ст. — до п’яти днів на тиждень. Для землевласників така система забезпечила зростання прибутку в 10—15 разів.

Проте примусова праця була малоефективною, і такий вид господарювання міг розвиватися лише екстенсивно (за рахунок розширення виробництва, а не його покращення). Для того щоб отримати більше прибутку, землевласнику було потрібно більше землі й залежних селян. Це зробило шляхту «жадібною на землю». У 1557 р. польський король і великий князь литовський Жигмунт (Сигізмунд) II Август прийняв «Уставу на волоки», згідно з якою громадські землі поділялися на волоки. Нормою наділу стала одна волока — 19,5 га на двір. Надлишки землі передавали шляхті під фільварки.

Чи дійсно Великі географічні відкриття негативно вплинули на розвиток Польщі?

У першій половині XVI ст. Польщу охопило господарське піднесення. Виникло чимало нових міст. Варшава, яка виросла з невеликого поселення, у XVI ст. стала новою столицею королівства замість Кракова. Польські купці вели жваву торгівлю з Німеччиною, Угорщиною, Італією, Скандинавськими державами, Московією. З’явилися суконні, полотняні, шкіряні, паперові, скляні та інші мануфактури.

Період зростання польських міст тривав недовго — у другій половині XVI ст. він уповільнився.

Товарна продукція — продукція, що виробляється не для власного споживання, а для продажу на ринку.

Фільварок — багатопрофільне господарство, у якому вся земля належала землевласнику та яке базувалося на праці селян, що відробляли панщину. Фільваркова форма господарювання була зорієнтована на товарне виробництво сільськогосподарської продукції, хоча й зберігала чимало рис натурального господарства.

Жигмунт II Август. Художник Лукас Кранах (Молодший). Близько 1553 р.

Краєвид Варшави кінця XVI ст. Художник Франс Хогенберг

Османські завоювання на Балканському півострові майже повністю зупинили всю південно-східну торгівлю.

Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію в Європі сприяло розвитку торгівлі по Віслі й далі Балтійським морем. Ця торгівля приносила великі прибутки не міському купецтву, а шляхті. До того ж король нічого не зробив для захисту польських виробників від іноземної конкуренції. Купці припиняли свою діяльність, мануфактурне виробництво занепадало. Саме тому в Польщі не утворився міцний третій стан підприємців (буржуазії), який у країнах Західної Європи сприяв формуванню основ нового суспільства.

Суспільство тогочасної Польщі поділялося на привілейовані (духовенство та шляхта), напівпривілейовані (міщани) і непривілейовані (селяни) стани. Католицькій церкві належала п’ята частина земельних володінь. Вона зосередила у своїх руках чималі матеріальні та фінансові ресурси.

На початку XVI ст. завершилося формування єдиного стану землевласників — шляхти. Вони користувалися значними правами і привілеями. Шляхтичі, як правило, володіли одним-двома селами. Обов’язками шляхти була військова служба та участь в управлінні державою. Найзаможніших шляхтичів називали магнатами. Більшість із них походила з давніх родів — Радзивіллів, Острозьких, Конецпольських, Ходкевичів тощо.

Після приєднання українських земель до Польщі деякі дрібні та середні шляхтичі, захопивши ці родючі землі, перетворилися на магнатів (Замойські, Любомирські, Потоцькі). Переважна частина дрібної шляхти підтримувала когось із магнатів. У власності магнатів перебувала третина сіл у Польщі. Фінансова могутність давала їм змогу впливати на внутрішню та зовнішню політику держави.

Польський шляхтич. Художник Рембрандт ван Рейн. 1637 р.

Частина польського селянства втратила будь-які особисті та юридичні права й перебувала в кріпосній залежності від магнатів і середньої та дрібної шляхти. У цей час також погіршилося становище селян, що зберегли особисту свободу.

Чому в Речі Посполитій було проголошено віротерпимість, у той час як в інших країнах Європи точилися релігійні війни?

2. ПРОЯВИ РЕФОРМАЦІЇ ТА КОНТРРЕФОРМАЦІЇ. У 20-х рр. XVI ст. в Польщі поширилися ідеї Реформації. Особливістю польського реформаційного руху були участь у ньому представників різних соціальних груп і відсутність єдиного напряму, який би підтримувала більшість населення країни.

Після виступу М. Лютера значної популярності в Польщі, особливо серед населення міст, набуло лютеранство.

У 30-х рр. XVI ст. в Польщі поширився кальвінізм. Протестантизм підтримувала переважно шляхта, яка вбачала в ньому можливий засіб тиску для досягнення більшої незалежності від центральної влади та сподівалася отримати церковні землі. Протестанти в Польщі не вдавалися до збройної боротьби за втілення в життя своїх поглядів, обмежуючись пропагандою.

Використовуючи ідеї протестантизму, шляхта розпочала екзекуційні рухи, завдяки яким досягла нових поступок і змін в управлінні державою. А занепад міст позбавив Реформацію соціальної бази. Селянство взагалі залишилося байдужим до нових вчень.

Із кінця XVI ст. в Польщі посилилася й зрештою перемогла католицька Контрреформація. Першим допомогу католицькій церкві в боротьбі проти Реформації надав король Стефан Баторій. За його правління активну діяльність розгорнули єзуїти, які розглядали східні землі Речі Посполитої як плацдарм для поширення впливу католицької церкви на схід.

Під час правління Жигмунта (Сигізмунда) III, який був фанатичним прихильником католицизму, протестантизм у Польщі було фактично знищено. Король забороняв протестантам обіймати державні посади, що зменшувало популярність протестантизму серед шляхти.

Проте в 1573 р. для збереження єдності держави було гарантовано релігійну свободу й безпеку представникам усіх конфесій, тобто проголошено віротерпимість.

Екзекуційні рухи — рухи середньої шляхти за проведення модернізації держави з метою не допустити встановлення абсолютизму та впровадити республіканську форму правління.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Екзекуційні рухи отримали свою назву від головних вимог — екзекуції (виконання) чинних законів королем і магнатами та повернення «королівщин», які були незаконно привласнені магнатами. Крім того, лідери рухів вимагали створення постійного війська та повної інтеграції з Польщею Литви та Пруссії. У результаті цих рухів відбулася конфіскація частини маєтків у магнатів, а їхні доходи були спрямовані на створення постійної армії, хоч і невеликої. Також зросла роль посольської палати сейму й сеймиків в ухваленні рішень, було запроваджено релігійну терпимість та створено апеляційні суди.

3. ЗМІНА ДИНАСТІЇ НА КОРОЛІВСЬКОМУ ТРОНІ. ШЛЯХЕТСЬКА ДЕМОКРАТІЯ. Особливістю політичного розвитку Польщі в XVII ст. було те, що в країні склалася не абсолютна монархія, а аристократична (шляхетська) республіка, або шляхетська демократія. Шляхта обирала короля. Виборний король не мав права ухвалювати важливі рішення без згоди сейму, що складався із сенату й палати послів. Влада в державі належала магнатам, що зумовлювало її аристократичний характер.

Чому в Польщі (згодом Речі Посполитій) склалася шляхетська демократія?

РІЧ ПОСПОЛИТА в XVI—XVII ст.

Шляхетська демократія — політична система, що існувала в XVI—XVII ст. у Короні Польській, а згодом і в Речі Посполитій, за якої шляхта мала широкі права в управлінні державою. Шляхетська демократія є варіантом представницької демократії, але нею могла користуватися лише шляхта.

У 1572 р. зі смертю Жигмунта II Августа припинилася династія Ягеллонів. Якщо до цього часу обрання нового короля було формальним актом, то тепер воно набуло іншого характеру: короля обирали голосуванням палат сейму. Першим виборним королем став французький принц Генрік (Анрі ІІІ Валуа) (1573—1574 рр.). Хоча через кілька місяців він повернувся до Франції, із його ім’ям пов’язане підписання «Генрікових артикулів». За цим документом король не мав права призначати свого наступника, затверджувати або скасовувати постанови сейму, оголошувати війну, укладати мир, скликати ополчення. У разі порушення королем цих умов шляхта могла позбавити його влади. Виконувати ці умови був зобов’язаний і новий король Стефан Баторій (1576—1586 рр.), хоча він зумів повернути авторитет королівської влади. У 1587 р. королем було обрано Жигмунта III (1587—1632 рр.), який започаткував на польському престолі шведську династію Ваза. Королі, не маючи впливу на внутрішнє життя, здійснювали активну зовнішню політику, втягуючи країну в усі війни й суперечки того часу.

Чи була Люблінська унія закономірною подією?

4. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ. Із XIV ст. почалася активна польська експансія на схід. Одним зі шляхів реалізації цієї ідеї стало створення тісного союзу між Короною Польською і Великим князівством Литовським.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Мандат короля Жигмунта (Сигізмунда) І Старого щодо боротьби з лютеранською єрессю (1539 р.)

Минуло вже кілька років, відколи з приводу поширення лютеранської зарази ми видали мандат, аби повідомити всіх довкола, щоб не намагалися подорожувати до Віттенберга або до тих місць, у яких існує якась підозра щодо єресі, чи висилати туди своїх дітей. Хто наважиться заражені лютеранською заразою книжки ввозити або послуговуватися ними приватно чи публічно, той буде покараний на горло та втратить усі маєтки.

Із рішення сейму 1573 р.

Ми — ради коронні, духовні й світські та рицарство — усі обіцяємо з’їхатися й спільно акт виборний згідно з волею Божою до слушного наслідку привести.

А що в Речі Посполитій нашій є незгода чимала у справі релігії християнської, запобігаючи тому, аби із цього приводу між людьми не почався розпад якийсь шкідливий, як по інших королівствах ясно бачимо, обіцяємо те собі спільно, за нас і нащадків наших, різних за вірою, мир між собою зберегти, а заради різної віри й відмінностей церковних кров не проливати.

1. Чому присвячені ці документи? 2. Чим були зумовлені зміни, що відбулися між виданням цих документів? 3. Чому Жигмунту І Старому не вдалося приборкати рух протестантів?

УКРАЇНА І СВІТ

Через два дні після коронації Генріка в Польщі сталася трагічна подія. В одній із численних суперечок між придворними кланами у Вавелі (королівському палаці у Кракові) шляхтич Самійло Зборовський із Золочева вбив каштеляна Анджея Ваповського з Перемишля. Монарх вирішив не починати своє правління з винесення смертного вироку, тому щодо С. Зборовського обмежився позбавленням прав і вигнанням із країни. Перебуваючи в Трансільванії, шляхтич і його родина сприяли обранню Стефана Баторія королем Речі Посполитої. Повернувшись, С. Зборовський подався на Запорозьку Січ, де українські козаки обрали його гетьманом. Він здійснював походи проти татар і турків. Проте згодом С. Зборовський був заарештований і страчений за звинуваченням у змові проти короля Стефана Баторія.

Експансія — розширення панування однієї держави над іншими в економічній, політичній та інших сферах, прагнення захоплення і поневолення.

Причин для об’єднання двох держав у XVI ст. було декілька.

Польська шляхта насамперед прагнула отримати українські землі, що входили до складу Литви, для розвитку фільваркового господарства. Литовська шляхта хотіла набути привілеїв, які мала польська шляхта. Іншою причиною було бажання зупинити просування Московської держави на захід.

У січні 1569 р. в Любліні король Жигмунт II Август скликав спільний литовсько-польський сейм для вирішення питання про унію двох держав. Представники Литви й Польщі висунули два різні проєкти цього союзу.

Литовський проєкт містив положення про окремі органи влади в кожній державі, що формувалися тільки з її громадян, про окрему грошову одиницю тощо. У польському проєкті пропонувалося об’єднати Литву й Польщу в єдину державу з одним королем і спільними органами влади.

Прагнучи якомога швидше примусити Литву до угоди, польська сторона вирішила діяти з позиції сили. У березні 1569 р. за згодою польської шляхти король видав універсал про відібрання в Литви та приєднання до Польщі Волині й Підляшшя, а пізніше — Київщини та Брацлавщини. Так майже всі українські землі увійшли до складу Польщі. Ослаблена Лівонською війною Литва не чинила опору.

Стефан Баторій. Художник Марцін Кобер. 1583 р.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Етапи обрання короля в Речі Посполитій:

• Конвокаційний сейм — на цьому етапі призначалися місце й дата виборів короля, оголошувалися вимоги до претендента.
• Елекційний сейм — вибори нового монарха прямим голосуванням усією шляхтою, яка прибула на сейм. Король обирався довічно.
• Коронаційний сейм — на цьому етапі обраний король підтверджував умови, за яких відбувалося його обрання.

Щоб залучити на свій бік місцеву шляхту на приєднаних землях, король зрівняв її у правах із польською. Обурені таким рішенням литовські магнати намагалися захистити права Литви на ці землі, але марно.

Литовсько-польську унію було підписано 1 липня 1569 р. в Любліні. Утворилася єдина держава Річ Посполита (республіка) із єдиним виборним королем, сеймом, грошовою одиницею та зовнішньою політикою. Окремими залишалися печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо, суд.

5. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ. Після укладення унії Польща опинилась у нових зовнішньополітичних умовах. Їй довелося вступити в боротьбу за панування в Центрально-Східній Європі.

Так, Польща втрутилася в Лівонську війну (1558—1583 рр.), у якій Литва виступала на боці Лівонського ордену проти Московської держави. Король Стефан Баторій зумів завдати відчутних ударів війську царя Івана IV Грозного. У 1582 р. з Московською державою було підписано угоду, за умовами якої вона мала залишити Лівонію. Ця угода зупинила просування Московської держави до Балтійського моря.

Проте незабаром Польщі довелося вести боротьбу за Лівонію зі Швецією (тривала з перервами протягом 1600—1635 рр.). У результаті війн Рига з Ліфляндією відійшли до Швеції, а Курляндія залишилася під владою Речі Посполитої. Такий розподіл не влаштовував жодну зі сторін, і через 20 років війна спалахнула знову.

Приєднавши за Люблінською унією українські землі, Польща мала приділяти увагу обороні цих земель із півдня. Українські козаки, які захищали свої землі від набігів татар і самі здійснювали походи до Османської імперії, тепер опинилися під владою польського короля. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. відносини між Польщею та Османською імперією різко загострилися через козацькі походи. Кульмінацією боротьби стала Хотинська війна 1621 р., у якій козацько-польське військо зупинило наступ Османської імперії на Річ Посполиту. Однак на цьому протистояння Польщі й Османської імперії не завершилося.

Чому в другій половині XVI ст. відбувалося протистояння Речі Посполитої зі Швецією, Московією та Османською імперією?

Жигмунт III. Художник Пітер Пауль Рубенс. 1624 р.

УКРАЇНА І СВІТ

У подіях польсько-московської війни 1609—1618 рр. активну участь узяли українські козаки. У 1618 р. гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний на прохання польського короля повів 20-тисячне військо на допомогу королевичу Владиславу, який із невеликим військом перебував на території Московії. Під Москвою гетьман ущент розбив московське військо. Цар ще раз спробував зупинити козаків, пославши назустріч їм бояр з усіма наявними силами. Однак ті, ледве помітивши козацьке військо, розбіглися. П. Конашевич-Сагайдачний з’єднався з військами Владислава й почав готуватися до штурму Москви. Однак, дізнавшись про це, П. Конашевич-Сагайдачний наказав припинити підготовку: на тривалу облогу добре укріпленої фортеці в зимові холоди козаки сил не мали. Існує й інша версія відмови П. Конашевича-Сагайдачного від штурму: нібито він почув дзвони православних церков, заплакав і повернув назад. За ще однією версією, П. Конашевичу-Сагайдачному було невигідно припиняти війну, тому що тоді могутньому козацькому війську потрібно було б шукати нове заняття.

Люблінська унія. Художник Ян Матейко. 1869 р.

У першій третині XVII ст. розпочався новий конфлікт із Московією. Так, Річ Посполита, скориставшись занепадом династії Рюриковичів, втрутилася в боротьбу за царський престол, прагнучи посадити на нього свого ставленика, а потім і сама вступила у війну (1609—1618 рр.). Війна завершилася підписанням Деулінського перемир’я, що стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою. Річ Посполита поширила свою владу на Смоленщину, Чернігівщину та Новгород-Сіверщину (загалом 29 міст). Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон.

У 1632 р. Московія спробувала відвоювати втрачені землі (Смоленська війна), але зазнала поразки.

У 1634 р. між Річчю Посполитою та Московською державою було підписано Поляновський мирний договір, який загалом підтвердив межі, встановлені Деулінським перемир’ям. Як відступне Московській державі відійшли невеличкі містечка Серпейськ і Трубчевськ із повітами. Крім того, московські посли за хабар королю Владиславу домоглися його відмови від звання «цар московський».

6. КУЛЬТУРА. У XVI—XVII ст. Польща досягла вагомих успіхів у розвитку культури, який був зумовлений впливом Відродження.

Крім того, у самій Польщі почалося масове заснування шкіл, які поширювали ідеї Відродження. У широких верств суспільства пробудився інтерес до книг. Завдяки створеній Жигмунтом II Августом пошті почався більш активний культурний вплив із Заходу.

Польський полководець Станіслав Жолкевський представляє королю Жигмунту III і королевичу Владиславу на сеймі 1611 р. полонених московського царя Василя IV Шуйського та його родичів. Художник Томазо Долабелла (копія невідомого художника)

Облога Смоленська в 1609—1611 рр. під час війни Речі Посполитої та Московської держави. Гравюра XVII ст.

Польщу охопив нечуваний інтерес до науки й відкриттів. Так, Мацей із Міхова створив «Трактат про дві Сарматії», у якому описав Східну Європу та Азію.

Хроніст Бернард Ваповський уславився створенням великих карт Європи. Значної популярності набули історичні праці Марціна Бєльського, Мартіна Кромера, Лукаша Гурницького. Почала розвиватися й художня література. Завдяки творам Миколая Рея і Яна Кохановського було закладено основи польської літературної мови. Вершиною «золотого віку» культури Речі Посполитої вважається наукова діяльність М. Коперника.

Відродження мало великий вплив і на розвиток архітектури Польщі. Будувалися маєтки шляхти. Прикметним явищем тієї доби стало встановлення шляхтичами й міщанами в костьолах монументальних надгробних скульптур. Під впливом мистецтва Відродження скульптури набули реалістичних рис.

Центром поширення нових культурних явищ був королівський двір. Саме за короля Жигмунта II Августа стало модним запрошувати митців. Символом нового культурного впливу став перебудований у стилі Відродження Вавельський замок у Кракові.

У XVII ст. на території Речі Посполитої поширилося польське, або, як його називали, «сарматське бароко». Головну роль у цьому процесі відіграла католицька церква, яка після Тридентського собору прагнула вплинути на вірян засобами мистецтва. У новому стилі також був перебудований замок у Варшаві, куди в 1596 р. переїхав королівський двір. Велич і красу королівського замку та костьолів прагнули наслідувати й польські магнати. У першій половині XVII ст. країна пережила справжній будівельний бум.

Портрет магната Дмитра Вишневецького — взірець сарматського стилю в моді: оселедець, східний жупан, шабля і лук. Невідомий художник. XVII ст.

Вавельський замок у Кракові. Сучасний вигляд

Наслідком розвитку польської культури тієї доби стало формування ідеалів, цінностей і звичаїв шляхти. Це явище отримало назву сарматизм (згідно з легендою, польська шляхта походила від сарматів). Фактично сарматизм став другим напрямом польської культури цієї доби. Він поєднував елементи як західної, так і східної культури. Це, наприклад, виявлялося в мові: польська мова активно поповнювалася латинськими словами. Одяг шляхтичів також був поєднанням елементів моди Сходу і Заходу. Сарматизм породив відчуття зверхності польської культури над культурами сусідніх народів, що виливалося в процес полонізації та окатоличення.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО. ЧОМУ?

• Період XVI—XVII ст. став часом піднесення й занепаду Польщі. Завдяки Люблінській унії та війнам було досягнуто найбільшого територіального зростання держави.
• Зовнішня могутність Речі Посполитої не була підкріплена внутрішньою стабільністю. Багатонаціональний характер держави та шляхетська демократія послаблювали внутрішні сили держави і зрештою призвели до її занепаду.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1569 р. — укладення Люблінської унії.

1573 р. — проголошення віротерпимості в Речі Посполитій.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Поясніть термін або поняття».

Правила гри. Учні та учениці об’єднуються у дві команди. Учитель/учителька записує на картках терміни й поняття за вивченою темою. Команди по черзі витягують картки. Їхнє завдання — пояснити терміни і поняття, не називаючи їх. Команда-суперник має відгадати, про які терміни й поняття йдеться.

2. Охарактеризуйте зміни в сільському господарстві Польщі в XVI ст. 3. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, чим був зумовлений занепад польських міст у XVI ст. 4. Колективне обговорення. Назвіть особливості поширення ідей Реформації в Польщі. 5. Які зміни в політичному устрої Польщі відбувалися в XVI ст.? 6. Коли була укладена Люблінська унія? Назвіть причини та наслідки цієї події.

7. Робота в парах. Обговоріть, визначте та охарактеризуйте основні напрями зовнішньої політики Польщі. 8. Використовуючи додаткові джерела, розкажіть про перебіг польсько-турецької війни 1620—1621 рр. та участь у ній українських козаків. 9. Покажіть на карті (с. 110) територію Речі Посполитої на середину XVII ст. У боротьбі з якою державою були зроблені найбільші територіальні придбання Речі Посполитої?

10. Що допомогло Речі Посполитій у першій половині XVII ст. стати однією з наймогутніших держав Європи? Дайте розгорнуту відповідь. 11. Колективне обговорення. Шляхетська демократія робила Річ Посполиту сильною чи слабкою?

Якою державою була Річ Посполита

Зміст

Річ Посполита – найбільша держава Європи ХVI – XVII ст.ст.

450 років тому – 1 липня 1569 р. було підписано Люблінську унію, що знаменувало появу на мапі Європи нової країни – Речі Посполитої – об’єднаної держави Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Ця подія знаменна й тим, що у межах однієї країни відбулося об’єднання українських земель: Галичини, Брацлавщини, Київщини, Поділля, Волині та Чернігівщини (на початку ХVII ст.)

Устрій та політичні традиції Речі Посполитої

Новостворена держава назва якою буквально означала – «Спільна справа» або ж «Республіка» була федерацією за своїм устроєм та виборною монархією за формою державного правління. Що ж це означало в реальності? Спробуємо пригадати?

1. Політичний союз, кожен член якого зберігає свою самостійність;
2. Єдина, цілісна держава, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень;
3. Федерація –союзна держава, яка складається з кількох державних утворень (штатів, земель), що мають спільну територію, уряд, збройні сили, грошову та податкову систему. Водночас державні утворення зберігають самостійність у вирішенні окремих питань облаштування життя у межах окремих субєктів (штат ів, земель та ін.)

Організація політичної влади у Речі Посполитій

Головою Речі Посполитої був король. Утім, на відміну від інших монархів Європи його влада не була спадковою. Після смерті попереднього володаря шляхта (дворянство) Речі Посполитої обирала нового короля. Таким чином, держава являла собі унікальний випадок виборної монархії.

Загальнодержавним парламентом був – Вальний сейм, що складався з 2-х палат – Сенату (до нього входили король, вищі посадові особи держави, ієрархи церкви (єпископи) та Посольської ізби, що складалася з 170 депутатів від усіх земель Речі Посполитої.

Саме Посольська ізба ухвалювала закони, встановлювала податки, визначала напрями зовнішньої політики, санкціонувала скликання ополчення та ін. Сенат мав право брати участь у обговоренні, проте не мав права голосу при прийнятті рішення.

На місцевому рівні рішення приймали шляхетські сеймики (збори місцевого дворянства), а центральну (королівську) владу представляли – воєводи, каштеляни, старости.

«Магдебурзьке право»

Саме у межах Речі Посполитої на українських землях поширилась практика міського самоврядування, деякі елементи якого можна побачити й у сучасній системі організації місцевої влади.

Окремі міста отримували від короля право на самостійне управління життям міста (так зване Магдебурзьке право). Першим містом на українських землях, що отримало подібну грамоту було місто Сянок (нині Республіка Польща).

Містом керувала Рада міста (магістрат), до якої мешканці міста обирали своїх представників. Місто самостійно збирало податки зі своїх міщан, здійснювало судочинство, організовувало співжиття мешканців. Сьогодні нагадуванням про ті часи є будівлі ратушей – будівель, в яких засідав магістрат.

Гадяцька угода, або як Річ Посполита (не) стала «державою трьох народів»

16 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський – провідник українського козацтва та уряд короля Яна ІІ Казимира підписали угоди, що увійшла в історію як Гадяцький договір (за місцем підписання – м. Гадяч (нині Полтавська область)).

Угода передбачала припинення війни козаків із Річчю Посполитою та кардинальні зміни у державному устрої Речі Посполитої: до двох її суб’єктів (Королівства Польського і Великого князівства Литовського) додався третій – Велике князівство Руське. Саме таку назву отримали землі, що знаходились під козацьким управлінням – Київщина, Чернігівщина, Брацлавщина.

• Також Угода передбачала:
  автономію Великого князівства Руського;
• православний митрополит та 4 православні єпископи вводилися до Сенату;
• створення 60-тисячного козацького Реєстру (козаки, які перебували на державному утриманні);
• зрівняння у правах православних та католицьких міщан.

Згідно Гадяцької угоди провідний навчальний заклад українських земель – Києво-Могилянський Колегіум – мав бути перетворений на Академію із статусом вищого навчального закладу. На жаль, внутрішньокозацькі чвари та розбрат, егоїзм призвели до громадянської війни в Гетьманщині (Руїна) та не дозволили уповні реалізувати державний проект Великого князівства Руського.

Європейські правові традиції

Річ Посполита була не просто державним утворенням, але й несла властиву тільки їй європейську правову традицію, яку успадковували вихідці цієї держави. 8 січня 1654 р. у Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький Київської області) мала відбутися урочиста подія, що знаменувала б укладення українсько (козацько) – московського союзу. Його ініціатором був козацький гетьман Богдан Хмельницький (1648 – 1657), який потребував союзника у боротьбі за незалежність козацької держави.

Одразу після Різдва до Переяслава прибули представники Московського царя Олексія Михайловича, які були уповноважені підписати угоду із козацтвом. Невід’ємним елементом тогочасної «договірної процедури» була присяга на вірність угоді та іншій стороні договору. Однак, московський посол – князь Василь Бутурлін відмовився, підкресливши, що це суперечить традиціям відносин між московський самодержцем та його підданими. Для козацтва, вихованого у традиціях шляхетської демократії (король давав присягу дотримуватись шляхетських прав, як і шляхта клялася у вірності королю) це було неприйнятним та поставило під загрозу укладення міждержавної угоди.

Не дивлячись, що згодом союз був укладений (так звані «Березневі статті», або «Статті Богдана Хмельницького») події Переяславської ради засвідчили кардинальну різницю у європейській правовій традиції Речі Посполитої та азіатських звичаях, характерних для Московського царства.

Співпраця крізь роки

Історичні традиції добросусідства, що сягають своїм корінням часів Речі Посполитої, живі й нині. Польща, Литва, Україна – як країни, що складали осердя колись найбільшої країни Європи, залишаються стратегічними партнерами.

25 червня 2019 р. Парламентська Асамблея Рада Європи (ПАРЄ) ухвалила рішення про відновлення прав делегації Російської Федерації. Це відбулося попри те, що Росія як країна-агресор продовжує окупацію території України (Крим), військові дії на Донбасі, не виконує рішення Європейського суду з прав людини та ін.

Саме Польща і Литва демонструючи солідарність із позицією нашої держави, виступили із рішучим протестом проти подібної політики «задобрювання» країни-світового агресора.

Цікаві факти:

1. Чи знаєте Ви, що перша спроба об’єднання Королівства Польського і Великого Князівства Литовського відбулася на 180 років раніше від Люблінської унії? У 1385 р. між двома державами було укладено династичний союз: Великий Князь Литовський побрався із Королем Польським – Ядвігою. Так-так, жодної помилки. Не дивлячись на те, що Ядвіга була жінкою до заміжжя вона мала титул короля, а не королеви.

2. Чи знаєте Ви, коли відбулася офіційна церемонія скасування союзу між Гетьманщиною (Україною) і Московським царством (Росією)? 15 липня 1919 р. українські війська отамана Зеленого (Данило Терпило) визволили Переяслав від російських більшовиків та урочисто сказували угоду 1654 р. «про возз’єднання з Московщиною».

3. Союз, укладений між Гетьманщиною і Московським царством у 1654 р., мав надзвичайно важливе значення для ідеологів СРСР. У будь-який зручний спосіб вони намагалися навязати думку про те, що тактичний військовий союз, до якого вдався гетьман Хмельницький, був «споконвічним прагненням українців возз’єднатися із братнім російським народом». Яскравою демонстрацією подібного викривленого трактування минулого стала масштабна кампанія святкування «300-річчя возз’єднання». Практично у кожному великому місті України та окремих містах Росії з’явилися вулиці вулиці на честь Богдана Хмельницького, Переяславської ради. Ба більше, було змінено назви кількох міст: так, Переяслав отримав назву Переяслав-Хмельницького, а Проскурів було перейменовано на Хмельницький.

4. На тлі кривавих релігійних воєн, у які поринула Європа від початку ХVI ст. Річ Посполита тривалий час залишалась «острівцем релігійного спокою та толерантності». Не в останню чергу це відбулося завдяки укладенню у 1573 р. Варшавської конфедерації – документу, який гарантував дотримання прав особи, незалежно від її релігійної приналежності. Можливо, не останню роль у порозумінні між католиками, православними та протестантами Речі Посполитої зіграли драматичні події так званої Варфоломіївської ночі – 24 серпня 1572 р. у Парижі, коли внаслідок різанини католиками протестантів лише протягом однієї ночі було убито від 10 до 30 тис. осіб.

5. Чи знаєте Ви, що назва «Річ Посполита» дотепер вживається у офіційній назві західного сусіда України – Польщі? Повна назва цієї країни – Республіка Польща або польською „Rzeczpospolita Polska”. В історії цієї країни виділяють кілька етапів: 1) І Річ Посполита (1569 – 1795 рр.) (була знищена Росією, Австрією та Прусією (нині Німеччина)); 2) ІІ Річ Посполита (1918 – 1945 рр.) (де-факто припинила своє існування внаслідок Другої світової війни); 3) ІІІ Річ Посполита (від 1989 р.).

6. Чи зможете Ви назвати першу столицю Речі Посполитої? Вільнюс? Львів? Варшава? А ось і не вгадали. З часів Середньовіччя традиційно вважалося, що столицею є місце постійного перебування монарха – короля. У випадку Речі Посполитої, то до 1596 р. столицею продовжував залишатися столиця Королівства Польського – Краків. Згодом король та двір перебралися до Варшави, яку й можна вважати формальною столицею однієї з найбільших країн Європи.