Зміст:
Палестинці у Рафаху: куди тікати далі
Ізраїль розширив свою наземну операцію на південь Сектора Гази. Однак тут перебувають не лише бойовики ХАМАСу, а й більше мільйона мирних жителів, які бояться стати жертвами війни.
Наслідки авіаудару по Рафаху, 12 лютого 2024 рокуФото: Ahmad Hasaballah/Getty Images
Сотні тисяч палестинців вже були змушені залишити свої домівки після початку бойових дій у Секторі Гази, які стали відповіддю Ізраїлю на жовтневий кровопролитний напад бойовиків палестинського ісламістського руху ХАМАС. Біженці переміщалися на південь, у бік міста Рафах. Але тепер війна докотилася й сюди. Мешканці найпівденнішого міста Сектора Гази, розташованого впритул до дуже укріпленого кордону з Єгиптом, і численні біженці зараз думають, що їм робити далі – адже загроза розширення наземного наступу Ізраїлю на місто стає дедалі реальнішою.
Плани щодо наземної операції Ізраїлю на півдні Гази викликають тривогу
“Ми боїмося за свої життя”, – сказала в інтерв’ю кореспонденту DW по WhatsApp 22-річна Іман Абу Муса. Вона нещодавно втекла до Рафаху із сусіднього Хан-Юніса, де йдуть запеклі наземні бої між ізраїльськими військами та бойовиками ХАМАСу. За її словами, людям залишається сподіватися на “божий захист” та на припинення військової операції Ізраїлю.
Ще 10 лютого прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху заявив: “Неможливо досягти мети війни – знищити ХАМАС, – залишивши чотири батальйони ХАМАСу у Рафаху”. Він доручив військовим та службам безпеки подати комбінований план евакуації населення та розгрому терористів. Нещодавно в інтерв’ю американському телебаченню він сказав, що для цивільних буде створено “безпечний прохід”, не уточнюючи, куди зможе вирушити така кількість людей.
Біженці у РафахуФото: MOHAMMED ABED/AFP
Плани наземної операції Ізраїлю на півдні Сектора Гази викликали велике занепокоєння у світі. “Сценарій, якого ми так довго боялися, розгортається із загрозливою швидкістю”, – заявив Мартін Гріффітс, заступник генерального секретаря ООН з гуманітарних питань та координатор надзвичайної допомоги. “Більше половини населення Гази – понад один мільйон людей – юрмляться у Рафаху, дивлячись смерті в очі. У них мало їжі, майже немає доступу до медичної допомоги, їм ніде спати і немає куди піти”.
Міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок (Annalena Baerbock) заявила, що “наступ ізраїльської армії на Рафах цілком поставить під загрозу гуманітарну ситуацію, адже люди в Рафаху не можуть просто розчинитись у повітрі”. Мирним жителям потрібна пауза у бойових діях та більше гуманітарної допомоги, додала вона.
Половина населення Сектора Гази перебуває у Рафасі
У Рафаху, найбільш відомому своїм прикордонним переходом з Єгиптом, до війни мешкали близько 300 тисяч людей. Зараз, за даними ООН, більше половини з 2,3 мільйона жителів Сектора Гази знайшли притулок у переповнених міських школах, квартирах, саморобних наметах або сплять на вулицях, практично не захищені від дощу та холоду.
Рафах також є основним пунктом в’їзду в Сектор Гази та розподілу у ньому гуманітарної допомоги. Високопоставлений гуманітарний працівник ООН, який нещодавно відвідав місто, заявив DW, що нинішня гуманітарна криза перевершує все, що він будь-коли бачив за десятиліття роботи в кризових зонах по всьому світу.
Хоча Рафах вважається “безпечнішою зоною” в Секторі Гази, цей район майже щодня зазнає авіаударів. Так, у ніч на 13 лютого у місті пролунала серія вибухів, які стали прикриттям ізраїльської операції зі звільнення двох заручників, яких утримували терористи в одній із квартир у Рафаху.
Напад ХАМАСу на Ізраїль
Ескалація конфлікту на Близькому Сході сталася після того, як 7 жовтня 2023 року бойовики радикального ісламістського руху ХАМАС, визнаного в Євросоюзі та США терористичною організацією, здійснили масштабну атаку на Ізраїль. Терористи завдали масованого ракетного удару по Ізраїлю і, вторгнувшись на його територію, влаштували наймасовішу розправу над мирним населенням в історії сучасної єврейської держави. Її жертвами стали щонайменше 1200 людей. Бойовики також захопили понад 240 заручників та вивезли їх до Сектора Гази.
Рафах після авіаудару, 12 лютого 2024 рокуФото: Ibraheem Abu Mustafa/REUTERS
Ізраїль у відповідь оголосив війну ХАМАСу. Армія країни завдає масованих ударів по густонаселеному Сектору Гази, що перебуває під контролем ХАМАСу, а також проводить наземну військову операцію, розпочату з півночі регіону. За повідомленнями підконтрольного ХАМАСу міністерства охорони здоров’я, за час військових дій у Секторі Гази загинули вже понад 28 тисяч палестинців. Підтвердити ці дані з незалежних джерел неможливо.
“Ми можемо лише молитись, щоб це закінчилося”
Ще наприкінці жовтня Ізраїль дозволив цивільним, які проживають у північній частині Сектора Гази, евакуюватися спеціально виділеними коридорами до більш безпечних районів на півдні. Коли згодом ізраїльські військові розширили наземний наступ на південне місто Хан-Юніс, біженці рушили далі на південь.
Біженці у Рафаху у черзі за гуманітарною допомогоюФото: Rizek Abdeljawad/Xinhua/picture alliance
Сахар Абу Зейд була серед тих, хто покинув Хан-Юніс, шукаючи притулку в Рафаху. “Я щиро сподіваюся, що наступу вдасться уникнути і буде знайдене швидке рішення, – сказала Абу Зейд в інтерв’ю DW по WhatsApp. – Люди тут зазнають величезних труднощів через обмежений доступ до їжі та води. Житла не вистачає, і багато хто з нас заледве знаходить намети, у яких можна було б зупинитися”.
Вона також вважає, що перспектива тікати далі була б руйнівною: “Психологічні втрати величезні та глибоко вплинули на мене та мою сім’ю. Ми почуваємося спустошеними, повністю, тотально спустошеними. Ми можемо лише молитися, щоб це закінчилося”.
Пересуватися Сектором Гази вкрай небезпечно
Інші жителі Рафаха вже збирають свої нечисленні пожитки. “Два дні тому я вирішив повернутися в Нусейрат, – сказав Басем Аль-Махмуд, маючи на увазі табір біженців у центральній частині Гази. – Я вирішив діяти превентивно, а не ризикувати, ставши одним із сотень тисяч людей, переміщених з Рафаха”. За його словами, останніми днями у кожній розмові домінував страх через ймовірну атаку Ізраїлю на місто.
Деякі люди вже тікають з Рафаха. Фото від 13 лютого 2024 рокуФото: Mohammed Salem/REUTERS
“Ми запитали себе, куди б ми пішли, якби це сталося?”, – розповідає чоловік. За його словами, це було непросте рішення, оскільки пересуватися дорогами в Секторі Гази під обстрілами ризиковано. У Рафах 46-річний чоловік приїхав місяць тому зі своєю дружиною, чотирма дітьми, батьком і овдовілою сестрою. Сім’я жила у місті Газа, і від початку війни вже кілька разів переміщалася з місця на місце.
“За той місяць, що ми тут, життя в Рафаху стало неймовірно важким, – розповідає палестинець. – Дістати їжу і воду нелегко, так само як і пересуватися містом через перенаселеність. Крім того, є постійний страх обстрілів”. Аль-Махмуд не має ілюзій щодо того, що десь у Газі безпечно: “Ситуація скрізь жахлива, і ми відчайдушно потребуємо хоча б трошки безпеки – місце, де можна спати без постійного страху перед тим, що може статися”.
Як Ізраїль знищує тунелі ХАМАСу в Газі
To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video
В очікуванні наступу Росії. Як живе Лиман, який росіяни можуть захопити наступним
Показово, що перший напрямок, куди поїхав президент Зеленський після здачі Авдіївки, – це Куп’янськ-Лиман. Саме туди спрямували свої атаки росіяни з боку Кремінної.
Як живе місто на півночі Донецької області, яке вже було у російській окупації і яке Україна звільнила наприкінці вересня 2022-го?
Деякі мешканці Лимана досі змушені шукати вугілля чи дрова, щоб обігріти свої зруйновані будинки
Жодне місто не може повною мірою передати дух українського народу, який продовжує боротьбу з російською агресією протягом двох років повномасштабної війни. Але, можливо, Лиман близький до цього.
Це маленький, напівзруйнований залізничний вузол, спочатку захоплений Росією, потім звільнений, тепер опинився в пастці біля лінії фронту на Донбасі. Настрої його мирних жителів – між рішучістю та відчаєм.
“Зараз важливий лише мир. Я хочу миру. Лише миру. На будь-яких умовах”, – каже Олександр Роговець, 74-річний підприємець на пенсії, який живе сам у крижаних руїнах дев’ятиповерхового будинку на околиці Лимана.
Коли ми вперше зустрілися з Олександром і його вісьмома кішками рівно рік тому – за кілька годин після того, як російська ракета рознесла один бік його дев’ятиповерхівки – він розділяв загальну віру у те, що Україна все ще може виграти цю війну.
“Тепер у мене був час подумати, і я змінив свою думку. Занадто багато людей гине”, – сказав він минулого тижня, припустивши, що настав час обміняти землю на мир із Росією.
Таку думку нечасто почуєш в Україні, і, можливо, мало хто розділяє такі почуття. Але вона ілюструє вплив, який можуть чинити на змучене населення нескінченні місяці конфлікту.
Декілька вибухів пролунали над містом з боку лінії фронту, розташованої за 15 км на схід. Олександр, який виглядав змарнілим і немитим, зашаркав у бік темних сходів.
Провал наступу України минулого року важко позначився на багатьох жителях Лимана.
Місто розташоване надто близько до фронту, тому не може розраховувати на значні кошти від центрального уряду на відновлення. Міська рада обмежується виплатою пенсій, спробами відновити електропостачання та відправкою робочих бригад для підрізання дерев. Головний міст, що веде до міста, як і раніше, стоїть розбомблений, у руїнах.
“Нашу молодь винищують. Якщо так триватиме, то України не залишиться”, – каже 80-річна Надія Анатоліївна, коли звук чергового далекого вибуху майже непомітно проноситься двором, де вона та інші пенсіонери стоять у черзі за продовольчою допомогою.
“Мені здається, ця війна триватиме ще довго”, – зауважує 63-річна Наталія Мартиненко, притупуючи на морозі.
Але смуток тут поділяють не всі.
Аня (ліворуч) сказала нам, що хоче миру та спокою, але вже звикла до життя у воєнний час
У місті, побудованому навколо колись важливого залізничного вузла, від якого тепер залишилися переламані рейки та уривки кабелів, як і раніше, живуть кілька сотень дітей.
Вони навчаються онлайн, але часто збираються невеликими групками, щоб отримати допомогу з домашньою роботою і поспілкуватися з друзями.
“У мене є все, що мені потрібно. Мені більше нічого не потрібно, окрім миру і спокою”, – каже 14-річна Аня, сміючись із трьома подружками в глибині теплого класу. Всі вони кажуть, що вже звикли до нового способу життя, який тепер став “нормальним”.
Коли ми приїжджали сюди рік тому, багато жителів Лимана тулилися в підвалах, переживши російські бомбардування та окупацію міста, а також його подальше звільнення українськими військами.
Минулого тижня на Залізничній вулиці кілька членів родини Дмитренків все ще спали під землею.
“Наша квартира зруйнована. Куди нам ще йти? – питає Марія Дмитренко, відвертаючись від телевізора, прикріпленого до стіни підвалу. Але вона рада, що відкрили більше магазинів, електрика стала безперебійною, а її дочка Ірина, бухгалтер на залізниці, знайшла нову роботу в муніципальній раді.
“Тепер трохи краще, ніж було рік тому. Слава Богу, є громадський транспорт та інші служби. Ми всі втомилися, фізично і морально. Але ми чекаємо перемоги. Я не думаю, що [переговори] можливі після того, як стільки людей вбили. Як можна вести переговори із вбивцями?” – каже 42-річна Ірина. Вона додає, що, на її думку, жителі, які співчували Росії, давно залишили Лиман.
Мер міста Олександр Журавльов нещодавно переїхав зі своїм офісом у нову будівлю в надії уникнути російських обстрілів. Він сказав, що не має права говорити про втому чи песимізм, але визнав, що його турбують повідомлення про те, що США можуть припинити постачання зброї Україні.
“Нам потрібно домовитися про продовження військової допомоги, бо, як ви знаєте, ми боремося з монстром. Із монстром, у якого багато нафти та газу, на які можна купити зброю. Поки що наші військові тримаються щосили…, але не вистачає зброї та боєприпасів, і це викликає серйозне занепокоєння”.
У міста є плани на випадок, якщо буде потрібна ще одна евакуація.
Але є й інші нагальні проблеми, наприклад, жодна з сільськогосподарських ділянок у цьому районі ще не розчищена від мін.
Коли ми готувались до виїзду з Лиману, від гуркоту далеких вибухів задзеленчали шибки у небагатьох вцілілих вікнах на Залізничній вулиці.
Одразу за околицею міста стоять вантажівки у снігу, які зупинилися, щоб зібрати соснові колоди, розпиляні бригадою робітників.
Нам сказали, що цими колодами, ймовірно, будуть зміцнювати оборонні траншеї. Україна споруджує їх у терміновому порядку, готуючись протистояти черговому російському наступу, який може знову загрожувати Лиману і мешканцям, які залишаються в місті.