Чому вініл звучить
–> –> –>Головна » 2018 » Февраль » 18 » Чому вініл або як отримати максимум задоволення від прослуховування музики?
У чому ж різниця між прослуховуванням вінілу і компакт-диска? Чому вініл звучить не втомлює, час пролітає непомітно, а музика ніби нектаром наповнює твою душу? Чому рідкісні потріскування не заважають, а нагадують звук вугіллячок догоряє багаття?
Чому цифрове звучання стомлює?
Чому музика не ллється, а як би вдавлюється в вуха? Звідки береться «бахрома» з цифрового піску на голосі і високих частотах?
Щоб не йти в нетрі теорії і не навантажувати подробицями з формул з кілогерц і битами, спробуємо спростити.
Неприємні особливості цифрового тракту.
Всі знають, що навіть на самій хорошій записи неминуче присутні характерні спотворення у вигляді сходинок, але не всі знають, що «сходинки» присутні завжди і з однаковим рівнем незалежно від звуку і гучності! Виходить цікава картина: на тихих звуках співвідношення спотворень і музики стає дуже помітним для слуху. Тихіше звук – більше спотворень. Цьому явищу є назва – шуми квантування. Про це виробник воліє замовчувати. А адже саме в тихих звуках міститься вся важлива музична інформація!
Інтонації виконавців і неповторні тембри інструментів, тонкі реверберації і послезвучія формують тривимірне звукове поле і дають мозку уявлення про розмір приміщення в якому проводився запис. Мозок дуже швидко вловлює неприродні і постійно присутні призвуки, підсвідомо намагається від них відсторонитися, відфільтрувати.
Виходить, що замість відпочинку мозок змушений проводити роботу! Щоб зменшити помітність шумів квантування, студії максимально задирають гучність цифрових записів, виробляють штучне стиснення динамічного діапазону, тобто компресію. Спрощено: компресія – це коли все тихі звуки стануть голосніше, а всі гучні тихіше.
Ви напевно помічали це на сучасних записах. Ви запитаєте: “А як же прогрес?” Так, прогрес йде, але не в ту сторону! Виробники сучасних відтворюючих пристроїв придумують усілякі фільтри щоб зменшити помітність спотворень, тим самим пригнічуючи тихі звуки. На те, що попутно втрачається жвавість, прозорість і детальність їм, схоже, наплювати. З кожним удосконаленням цифрового тракту звук стає все гірше і гірше! Порівняйте старі записи і нові. Це як лікувати симптоми замість усунення причини захворювання.
А тепер розглянемо приємні особливості будь-якого аналогового тракту до якого і відноситься пластинка. Нелінійні спотворення завжди ростуть пропорційно рівню сигналу. Задумайтесь, адже це природно. Саме так і є в природі! Чим голосніше звук, тим більше додаткових призвуків-спотворень. Крім того, гучні звуки маскують спотворення. Юшку складно розрізнити спотворення нижче певного порогу, тим більше на тлі музики. Вони повністю коррелірованни зі спектром і діапазоном музики. Менше гучність звуку – менше спотворень. Щодо потріскувань від пилинок: чому вони не заважають прослуховуванню а, клацання від подряпин так дратують? Знову властивість мозку! Він автоматично виявляє закономірності і повтори. Порошинки випадкові, а подряпина повторюється з однаковим інтервалом, вона очікувана.
Основна перевага старого вінілу в тому, що зазвичай записи проводилися без застосування цифрових носіїв, частіше прямо з майстер-стрічки студійного магнітофона. Мінімум перезаписів і обробок. Такі апарати працюють тільки з якісної широкою стрічкою на великій швидкості. Шуми і спотворення нижче слухового порога.
Культура вінілу в Україні: як усе почалося та що відбувається зараз
Питомо український вініл існує трохи більше 30 років, оскільки став таким саме після зникнення цензури, але українці в культурі прослуховування перебувають майже вдвічі довше. Хтось роками вишукує щось унікальне, колекціонує, перепродає, хтось закуповує для вечірок і дозвілля, а хтось віддає данину тренду.
Як утворювалась, видозмінювалась та чим є сьогодні вінілова культура України — розповідаємо в матеріалі з експертами.
Впродовж свого існування вініл був чимось сакральним — особистим контактом слухача з музикою, альбомом, а разом з тим — із артистом. Платівки — той вид музики, який можна тримати в руках, піклуватись, протираючи від пилу, показувати знайомим, як фотографії з відпочинку, торкатись і відчувати магію. Такий інтимний обряд відбувався й за участі української музики.
Перша платівка, на якій прозвучала українська мова, була записана у 1899 році фірмою «Еміль Берлінер» у Лондоні. Наступного року ця фірма записала ще сім платівок з українським співом. На початку XX століття в Україні вже існувала фірма грамзапису «Екстрафон», що виробляла платівки на місці. Так з’явились записи хору М. А. Надєждинського з піснями «Ой, летіла горлиця», «Ой, ходила дівчина», «Закувала та сива зозуля», а у 1914 році до ювілею Шевченка були записані «Реве та стогне Дніпр широкий», «І широку долину», «Якби мені черевички», «Огні горять, музика грає», «Тече вода в синє море».
З приходом радянської влади усі засоби для запису музики в Україні були знищені або вивезені до Москви, де використовувались для запису агітаційних промов. Тоді почався радянський період українського вінілу. Хоч і супроводжуваний цензурою, він значною мірою вплинув на формування безпосередньо української музики, оскільки багато нашої музики було записано саме радянською фірмою «Мелодія», а «музика на кістках» практично стала запорукою розвитку українського фанку та попмузики.