Зміст:
2.2. Культура народів Кіммерії, Скіфії і Сарматії.
У Причорномор’ї, Приазов’ї і Середньому Подніпров’ї жили кіммерійці, які також були носіями культури бронзи. За одними версіями, викладеними в писемних джерелах, кіммерійці – справедливі добрі скотарі, за іншими – мужні воїни-вершники, які завдавали нищівних ударів державам Урарту, Ассирії. Образи їх кіннотників з луками, мечами, списами відтворили давні митці на вазах, рельєфах як звитяжних воїнів.
Для їх релігійного світогляду характерними були вірування в життя після смерті. Про це свідчать поховання, де знаходять речі, які мав покійник за життя. Релігійна ідея кіммерійського поховального обряду дуже древня. Основний її зміст зводиться до заупокійного культу предків. Побутував у кіммерійців також культ Богині-Матері, про що свідчать стели з зображенням жінок. Цей культ є відлуння неолітичної доби.
Кіммерійці раніше від інших народів Східної Європи оволоділи технікою виготовлення заліза. Цей культурно-технічний прогрес дав підґрунтя вченим змінити найменування епохи яку назвали залізним віком. Його хронологія у різних країнах різна. На терені сучасної України цей вік датується XII ст. до н. е. – IV ст. н. е., а ранній період пов’язують з білозерською, білогрудівською, кіммерійською, чорноліською та іншими культурами.
Застосування заліза покращило культуру виробництва, прискорило суспільний розвиток. У цей період розпочалися процеси державотворення основи яких були закладені в попередні епохи. Замкненість родового ладу руйнувалася. Прискорювалося відокремлення ремесла, товарного виробництва. Зростала приватна власність і влада аристократії. Поглиблювалося майнове розшарування. Соціальна неоднорідність призводила до конфліктів.
Кіммерійські пам’ятки культури подані переважно впускними похованнями в курганах, залишками архітектури і скульптури, посуду, знарядь праці тощо, які поширені від Дунаю до Волги.
М.О. Чмихов виділяє два ступені кіммерійської культури: чорногорівський і новочеркаський. Вони походять від двох пам’ятників: чорногорівського і новочеркаського. Новочеркаський пам’ятник був знайдений 1939 р. в м. Новочеркаську. Це клад бронзових предметів. Чорногорівський пам’ятник був знайдений біля хутора Чорногорівський у Донецькій області. Саме чорногорівське поселення тісніше пов’язане зі степовими культурами епохи пізньої бронзи півдня Східної Європи. На першому ступені кіммерійці ховали померлих в простих прямокутних та овальних ямах. Чоловіків ховали зі зброєю, збруєю, а жінок – із золотими та бронзовими пронизками, намистинами, глиняним посудом. На другому – істотно змінився поховальний обряд: з’явилися глибокі ями з дерев’яним дахом, поставленим на дерев’яні стовпи. Поширилася залізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл.
Мистецтво кіммерійців презентовано в основному різноманітним орнаментом та дрібного пластикою, що найчастіше прикрашали посуд, ювелірні вироби, жіночі прикраси, зброю, збрую тощо.
Поширеним у кіммерійців був геометричний і рослинний орнамент у вигляді прямих та косих ліній, зигзагів, кутів, хрестиків, трикутників, ромбів, прямокутників, кілець та їх комбінацій. Часто він поєднувався зі штампованим орнаментом із спіралей та кілець. Рослинний орнамент на посуді у вигляді дерев з піднятими догори гілками відомий у кіммерійців носіїв висоцької культури.
Є думка, що орнамент із кола і хреста, який часто зображувався на посуді і знаряддях праці, є солярною символікою. Геометричні ж візерунки – трикутники, ромби, заштриховані косими лініями чи заповнені крапками, очевидно, символізують зоране та засіяне поле, спіральний візерунок – умовне зображення води та сонця.
Питання про походження геометричного орнаменту, вживаного в мистецтві населення доскіфської доби, складне. Деякі елементи, без сумніву, традиційно запозичені від племен попереднього періоду.
Дрібна пластика представлена в основному фігурками різноманітних свійських тварин – коня, корови, кози, вівці, свині та ін. Найвідоміші зразки зооморфної культури є у племен чорноліської і фракійської культури. Традиції виготовлення глиняних фігурок тварин, безперечно, беруть початок з більш ранньої пори, від доби бронзи, а, можливо, й раніше. В цілому характер орнаментів і зооморфна пластика декоративно-прикладного мистецтва доскіфського періоду пов’язана з землеробсько-скотарськими культами, що відбивають ідею родючості.
Посуд кіммерійців складався з товстостінних круглотілих горщиків з наліпними валиками, кубків з циліндричними шийками та черпаків, орнаментованих канелюрами. Були також поширені лощені та дерев’яні кубки оздоблені золотом. Ілюстрація посуду яскраве цьому підтвердження.
Важливою рисою культури кіммерійців є стели подібні до стел бронзового віку. Вони також не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу, зброї. На рубежі VIII – VII ст. до н.е. кіммерійська культура частково розчинилася у культурі скіфів.
З усіх культур доби заліза скіфська – є однією з найдивовижніших. Скіфська культура – це поєднана творчість (акультурація) багатьох кочових і землеробських племен, які жили на території України приблизно протягом VII ст. до н. е – III ст. н. е., залишивши після себе велику кількість могильників і городищ.
Кочові племена тривалих поселень не мали, бо постійно змінювали кочовища. Основним їхнім заняттям було скотарство, а з ремесел – лише те, якого вимагав щоденний кочовий побут. Кочовий етап розвитку пройшли впродовж історії всі народи світу. Кожному з племен скіфів був притаманний певний внутрішній уклад і найпоширенішим з них був табірний.
Скіфські кургани на терені сучасної України
Кочовий і табірний побут зумовлювали певну духовність: ідеологію, вірування, магію, епос, звичаї. У багатьох кочових суспільствах утворювались традиційні ритуали святкування народжень дітей, ініціацій юнаків, одружень, поховань. У скіфській релігії культ зброї посідав особливе місце. Вища шана віддавалась залізному мечеві божества Арея, якому приносили в жертву різних тварин, полонених тощо.
Осілі землеробські племена, яких також долучають до скіфів, з метою усунення загрози нападів кочівників зміцнюють поселення оборонними валами, ровами і частоколами тощо. Крім невеликих поселень виникають городища величезних розмірів. Ці городища набувають прикмет, притаманних для античних міст. Характерним городищем було Камянське, що склалося на Нижньому Дніпрі в IV ст. до н. е. у вигідних природних умовах на лівому березі Дніпра. Розкопки городища дали змогу стверджувати, що тут було поселення великої кількості ремісників — металургів, плавильників заліза, ковалів, бронзо ливарників тощо.
В своїй «Історії» Геродот захоплено розповідає про місто Гелон. Археологи доводять, що рештками Гелона є Нільське городище на Полтавщині. Там знайдені рештки храмів, жертовників, землянок, наземних дерев’яних жител. Деякі будівлі обігрівалися печами і вогнищами. Вважається, що Гелон був великим культурним центром Скіфії.
Специфічним видом монументального мистецтва скіфського періоду є рукотворні кургани для скіфської знаті. Деякі кургани завершувалися кам’яними скульптурами. Вчені доводять, що є помилкою вважати всі кургани скіфськими. Більшість курганів кіммерійські або їх попередників. Узагальнена думка стверджує – кургани є продукт діяльності оріїв.
Скульптура скіфів розмаїта і має декілька різновидів із характерними яскраво-стилістичними ознаками. Поширеним видом скульптур є зображення схематизованих приземистах головастих людських постатей озброєних луками, бойовими сокирами, акинаками тощо. Відомі й деякі стели-статуї, виконані під впливом антропоморфних стел попередників.
Окремої уваги в архітектоніці курганів заслуговують унікальні за пластикою вирішення внутрішні поховальні камери, для яких характерне створення внутрішнього простору із застосуванням монументальних складних ступінчатих перекриттів, змонтованих зі витесаних блоків. Вони за задумом будівельників мали забезпечити настрій вічності та непорушності. Художня витонченість і висока будівельно-виконавча культура цих об’єктів свідчили про ідейну і політичну вагу, яку надавала їм суспільна еліта скіфів.
Крім кам’яної пластики, феноменом мистецтва є вироби із золота, бронзи та інших металів, що становили предмета культу, розкоші, прикрас, зброї, збруї тощо. Вони свідчать про художній смак скіфів. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. Талановитий давньогрецький майстер, використовуючи мистецькі прийоми (лиття, гравірування, скань, зернь, паяння, інкрустацію) досяг особливої виразності у втіленні замовленої скіфами композиції. Сюжети міфу про походження скіфів, представлені на трьох ярусах-«світах» пекторалі, мають символічне значення. Вражає реалізм, гармонійність та пропорційність образів, динаміка сцен боротьби тварин. Яскравий колір золота, що уособлювало сонячне божество, неначе благословляє магічну модель зображеного скіфського світоустрою.
В орнаментах, дрібній пластиці, прикрасах одне з головних місць займає тваринний світ. Така тенденція у прикладному мистецтві отримала назву «звіриний стиль». Скіфський звіриний стиль має свої особливості, одна з яких – об’єднання реалізму з декоративними мотивами.
Серед науковців існує думка, що в основі звіриного стилю містяться магічні уявлення скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру: прудкість, сила, довершеність. Інша – вбачає зв’язок між звіриним стилем і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Звіриний стиль також розглядають як символічно-знакову систему, що втілювала загальні уявлення про світобудову. Окремі образи звіриного стилю попередніх епох були пристосовані до умов скіфського суспільства. Вироби робили з кістки, рогу, бронзи, срібла, золота, заліза. Технологіяїх виготовлення була різноманітною: литво, штампування, гравірування, кування, різьблення. Загалом скіфські майстри володіли всіма тонкощами ювелірної справи.
На золотій прикрасі з кургану Могила Тернівка біля с. Синявка, Черкаської області тіло оленя зображене реалістично, а роги – неправдоподібної форми. Але композиційно виникає єдиний образ: завитки рогів, розташовані вздовж усієї спини тварини, підкреслюють легкість і стрімкість оленя.
В ті часи скіфи виробляли мистецьки витворену залізну зброю, мечі, кинджали, різні стріли для луків, переважно трикутної форми.
Протягом V і IV ст. до н. є. грецькими майстрами виготовлено багато високохудожніх виробів частина з яких має загальнокультурне значення. В усьому світі відомі електрова ваза із кургану Куль-Оба біля Керчі, золотий гребінь и срібний посуд із кургану Солоха, срібна ваза з Чертомлицького кургану.
На відміну від степових, лісостепові скіфські пам’ятки продовжили традиції чорнолісців. У їх культурі є посуд жаботинського зразка: келихи, черпаки, горщики, миски, тощо. Окремі фрагменти кераміки прикрашені орнаментом. Одна з мисок має дно округлої форми і оздоблена пальцевими вдавленнями.
Отже, в IV ст. до н. е. скіфи досягли найвищого політичного, економічного та культурного злету, залишили розвинену культуру, витончені вироби митців з металу, кістки, дерева тощо, що частково збереглися в курганах. Мистецтво скіфів запропонувало свій спосіб осмислення світу і було досить універсальним для культури, яка базувалася на міфологічному мисленні. Не маючи зображувального еквіваленту, скіфи запозичили його в сусідніх народів і трансформували його у власну мистецьку систему.
Скіфська епоха закінчилася появою в тогочасній Україні сарматів. їх племена становили значну частину населення. Дослідники намагаються довести їх генетичну спорідненість зі скіфами. Вони зазначають, що ця спорідненість не викликає сумніву, адже походження їх спільне і сягає глибокої давнини – від племен зрубної культури. Про їх спільність пише Геродот, який переказав легенду про походження сарматів від шлюбів скіфських чоловіків з амазонками, а невідомий художник навіть яскраво зобразив це на одній із своїх ваз.
Пам’ятки сарматів мають спільні риси зі скіфськими: подібні орнаменти на посуді, литі з бронзи казани, котрі, мабуть, виконували роль ритуального посуду. До культових предметів також відносять бронзові дзеркала, глиняні курильниці, кам’яні тарелі, що застосовувались для розпалювання жертовного вогню. Мистецтво звіриного стилю притаманне сарматам такою ж мірою як і скіфам. Зброя істотно не відрізнялася: тригранні бронзові наконечники для стріл, короткі луки, довгі мечі тощо.
Разом з цим на основі скіфського ужиткового мистецтва сармати утворили так званий новий звіриний, поліхромно-інкрустаційний стиль. У золотарські вироби, виконувані на замовлення сарматської знаті, майстри грецьких полісів вмонтовували велику кількість дорогоцінних каменів.
Однією із визначних пам’яток сарматського мистецтва є великий комплекс золотарських виробів, відкритий у 80 х роках XX ст. в одному із курганів на південно-східній окраїні м. Азова. Поховання знатного сарматського вельможі розграбовано у давнину. Однак завдяки тому, що грабіжники не помітили сховку в могилі покійного речі збереглися до нашого часу. Тут виявлено чимало декорованих золотом предметів. Наприклад, накидка на коня, два стяги, декоровані вісьмома видами нашитих із тонкого штампового золота бляшок. Переважну кількість становили ромбічної форми бляшки (11720 шт.) і напівсферичні (2590 шт.). Знайдено 479 бляшок у вигляді півмісяця, 195 — трикутної форми, 92 бляшки у вигляді стилізованих баранячих голів. У сховку знайдено парадний вуздечний набір для коня, від якого збереглися прикраси кінської збруї високого художнього рівня. Серед них — дев’ять овальних золотих із халцедоновими вставками фаларів (кругла прикраса для одягу), золота напівсферична нагрудна бляха, два великих золотих фалари, оздоблені анімалістичними рельєфами, золотий тришарнірний браслет, парадний кинджал, також прикрашений ручкою з анімалістичними рельєфами, та піхви для цього кинджалу. Якщо всі золоті фалари і нагрудна бляха коня прикрашені виключно орнаментикою та дорогоцінними каменями, то два великі фалари і кинджал із піхвами мають рельєфні анімалістичні декори, тісно вплетені у вишуканий, художньо-декоративний контекст із орнаментальних елементів та елементів дорогоцінних кам’яних вставок. Два великі фалари майже ідентичні за круглою формою, крупним півсферичної форми агатом у центрі, що прикріплений наскрізною заклепкою до бронзової підоснови із заднього боку фалару, центральна частина якої спереду замаскована золотим медальйоном з крупним гранатом та іншими прикрасами. У центрі — горизонтальний фриз тонкої золотої бляхи, зовнішній край якої загнутий і охоплює бронзову підоснову фалара. До фриза вмонтовані чотири горельєфні фігури левів, що лежать один за одним. Фігури дуже стилізовані, загострені й віддалено нагадують скіфський звіриний стиль. Всі предмети поховання створюють враження перевантаженості декоративними кам’яними вставками, за якими скульптурні елементи майже не сприймаються. Ця перевантаженість трактується як одна із ознак сарматського стилю.
Ще одним із найбагатших сарматських поховань є могила «цариці» в кургані Хохлач на Подонні. Вона відома як «Новочеркаський скарб», бо в ній було знайдено 700 золотих бляшок. Характерною ознакою цього скарбу виступає золота діадема. Центр діадеми акцентованиймініатюрним жіночим бюстом, виконаним із кварцу. Решта поверхні клейноду інкрустована дорогоцінними каменями, зеленим склом. До металевого листа прикріплена хижа птиця, що нагадує орла. На верхньому краю клейноду силуетні зображення дерев, біля яких пасуться кози та олені. Унікальним є поховання сарматської жриці І ст. н. е. в Соколовій Могилі на Південному Бузі поблизу с. Ковалівка, Миколаївська області.
Про вірування сарматів відомо значно менше, ніж про релігійні уявлення скіфів, але багато в чому вони подібні. Так само сарматам було притаманне семибожжя з провідним культом бога війни, якого уособлює меч, а також поклонінням сонцю та вогню. Археологічними доказами останнього є сліди вогнищ під курганами, обпаленість дерев’яних поховальних конструкцій, вугілля в сарматських могилах тощо. Також у сарматів був поширений культ предків. Підтвердженням цього є численні кургани, що досягають інколи 5 – 7 метрів у висоту, які найчастіше розташовувалися групами на високих місцях. Сарматські поховання є складними поховальними архітектурними спорудами. Поміж найбільш відомих є так звані «царські» кургани біля с. Пороги Вінницької області, де поховано вождя та його дружину, Соколова Могила на Миколаївщині та Ногайчинський курган у Криму. Рядові сарматські поховання містяться під невисокими курганними насипами, або є впускними чи ґрунтовими. У чоловічих могилах найчастіше знаходять кілька залізних вістер стріл, меч, точильний брусок, у жіночих – посуд, прикраси (намисто з напівкоштовних каменів чи скла, амулети, бронзові круглі люстерка, фібули-застібки тощо). Образи тварин посідали визначне місце в релігійно-культових уявленнях сарматів. Одним з головних культів був культ коня. Поступово зображення тварин втрачають реалістичність і схематизуються.
Сарматська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга. Основні форми посуду репрезентовані горщиками з кулястим тулубом, циліндричною шийкою, відігнутими вінцями; вони орнаментовані горизонтальними лініями, зигзагами. Пізніше з’явилися горщики з широким дном і високими вінцями. Вживалися також глеки яйце і грушоподібної форм, із циліндричними шийками, а також бронзові казани з циліндрично-конічними ніжками. Менше знайдено місцевих мисок і зовсім мало — античного посуду.
Існувало ковальське, шкіряне, деревообробне, бронзоливарне виробництва, але скіфського рівня культури вони не досяглії.
Отже, скіфи й сармати зробили величезний внесок у розвиток світової культури. Очевидно, найважливіше значення культури скіфів і сарматів полягало в тому, що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, між давниною й сучасністю, зберігши частину рис ранньозалізного віку.
Кургани, могили та “Кам’яні баби”
Курган — відоме і широковживане слово. З тюркської перейшло в деякі індоєвропейські мови. Первинне значення (в тюркській мові кургамак,— казахське корган) — «укріплення». Афганське курган — також «укріплення, фортеця». В польській, чешській та словацьких мовах, а також у болгар kurhan — «могила». Найбільше значень слово курган має в українській та російських мовах. Це і фортеця, і могильний насип/бугор, сопка, вершина. На курганах та поблизу них половці встановлювали свої кам’яні скульптури.
Половці називали ці скульптури «балбалами», що в перекладі з тюркської і означає — ідоли. Іранці звали їх «палван» — богатир, атлет. Літописці Давньої Руси передавали це слово як «балбал», або «болван». «Тьмутараканський болван» згадується в «Слові про Ігоревів полк». Прості ж люди, вслухаючись в незвичне слово «бал-бал», відтворювали його як «ба-ба». Таким чином словом «баба»почали називати всі кам’яні скульптури, незалежно від статі людини, яку було зображено. Яворницький повідомляв, що в Україні довгий час, аж до ХVІІІ ст. побутували такі назви кам’яних статуй, як «мамаї» та «Мар’їні камені».
Історія створення та авторство
Матеріали розкопок ( 60-70 рр. ХХ ст.) поблизу сел Олександрійського району — Головківки, Войнівки, Звенигородки та Протопопівки — займають сотні надрукованих, але малодоступних матеріалів в науковій літературі. Дослідники, вивчаючи давні поховання, встановили, що кургани насипали спочатку племена, що жили в далеку від нас эпоху бронзи, а потім — скіфи, сармати, гуни, печеніги, торки та половці. Чим більший курган, тим родовитіший і багатший був похований в ньому. В козацькі часи відомі так звані «роблені могили», які зводили як межові знаки на кордоні та спостережні пункти.
Більшість курганів містить в собі декілька поховань. Так зване головне поховання— найбільш давнє, і наступні, які називають — впускними. Нерідко в одному кургані їх налічують до 10 і більше. Скіфські, кімерійські, сарматські… Буває, що могили сусідствують, іноді навіть накладаються одна на одну… Давнім людям не було відомо те, що стає зрозумілим археологам при повному обстеженні кургану. Давні люди ховали своїх померлих у вже існуючих курганах, як в найбільш помітних в степах місцях, що було необхідне для вшанування предків. При цьому інтервал між похованнями міг бути як в сотні, так і в десятки тисяч років. Деякі кургани неодноразово досипалися.
Аналізуючи зібрану Дмитром Івановичем Яворницьким колекцію давніх кам’яних скульптур, (Дніпропетровський історичний музей, близько 80 примірників), вчені підкреслюють перш за все їх хронологічне і культурне розмаїття.
Це чотирі антропоморфні стели доби неоліту (ІІІ тис. до н.е.), дві скіфські статуї (VI — IV ст. до н. е.), та шістдесят половецьких скульптур (ХІ — ХІІІ ст.) Значна частина останніх потрапила до музею ( про це є документальні свідчення) саме з курганів Катеринославської губернії, тож і з наших, олександрійських степів.
Розміри та матеріал
Матеріалом, з якого виготовлялись «кам’яні баби», був сірий, білий та жовтий пісковик, білий вапняк та вапняк-ракушняк, зрідка — граніт. Їх поверхня найчастіше вкрита мохом, постраждала від вивітрювання та атмосферних опадів. Переважна ж більшість скульптур створена з різних сортів пісковика. Що стосується величини, то в колекції Дніпропетровського історичного музею — розміричоловічих скульптур такі:
найбільша висота — 2760 мм, ширина — 700 мм, товщина — 510 мм Найбільші розміри жіночих: висота — 2980 мм, ширина — 670 мм, товщина — 460 мм.
Скульптур нижче за 1250 мм в колекції немає. Висота ж більшості коливається близько 1500 мм.
Половці
Так їх називали наші літописці, араби та перси — кіпчаками, візантійці та західні автори — команами.
Половці з’явилися поблизу кордонів Давньої Руси в середині ІХ століття, перекочувавши сюди з казахстанських степів. За короткий час вони завоювали простори від Волги до Дунаю, від гір Кавказу і приморських кримських міст до Сули та витоків Дону. І всюди на цій велетенській території вони залишили кургани, курганні могильники та значну кількість кам’яних статуй. Це були родові поминально-поховальні святилища. Але якщо на Алтаї та в Середній Азії відомі тільки зображення чоловіків-воїнів, то в українських степах є і жіночі.
Воїни зображувались зі зброєю: шаблями, луками, колчанами для стріл. Жінки в багатому одязі, з прикрасами, в капелюхах, з люстерками і гаманцями біля поясу. Половці встановлювали іх на честь прародичів, воїнів-предків, та їх жінок — тим, хто подарував життя, благополуччя, родючість. Ці статуї перетворювались на своєрідні жертовники. Кожний кочовник, що їхав повз них, мав принести жетрву. Про цей звичай писав ще у ХІІ столітті великий азрбайджанський поет Нізамі:
И приходят кипчаков сюда племена
И пред идолом гнется кипчаков спина…
Всадник медлит пред ними, и, коня придержав,
Он стрелу, наклоняясь, вонзает меж трав.
Знает каждый пастух, прогоняющий стадо,
Что оставить овцу перед идолом надо.
Еволюція сприйняття
До XVІІ століття кам’яні баби стояли на всіх помітних в українських степах місцях, на відомих шляхах та їх розгалуженнях. Близько трьох віків ці кам’яні велетні вражали уяву як чужоземців, так і місцевих подорожніх своїм величавим спокоєм. Ще в середині ХІХ століття тільки в Катеринославській губернії (сучасна Дніпропетровська обл.) їх налічувалося — 428, а всього в південих степах Росії було відомо 649 кам’яних скульптур.
Але в кінці ХІХ — на початку ХХ століть ставлення до них кардинально змінилося. Селяни почали використовувати давні статуї як будівельний матеріал, а пани — прикрашати ними парки своїх маєтків. Майже всі «кам’яні баби» були переміщені зі своїх первісних місць. Вони використовувались як межові знаки, кутові опори в житлових та господарських спорудах, як стовби в огорожах, або як точила для сап, сокир та ножів. Внаслідок цього багато дрібних деталей в зображеннях втрачено назавжди. Більшість з могил-курганів були неодноразово пограбовані ще в давнину.
«Якісь дядьки, кудлаті, з клумаками,
В гробницях будуть чиркать сірниками,
Повзти на пузі в повній темноті,
З кісток зривати бляшки золоті…»Ліна Костенко
В сучасну добу до давніх курганних та підкурганних поховань додалися оборонні та технічні споруди (геодезичні знаки), а також могили померлих та загиблих в ХІХ та ХХ ст. На більшості курганів під час Другої світової війни були обладнані спостережні та командні пункти та вогневі точки. Таким чином кургани продовжують накопичувати і зберігати в собі сліди минулих історичних подій. На территорії Кіровоградської області налічується більше п’яти тисяч археологічних пам’яток — поселень та городищ, курганів та грунтових могильників різних епох та культур від давнього кам’яного віку ( близько 100 тис. років до н.е. ) до эпохи середньовіччя (ХV-ХVI ст.) Лише незначна частина цих пам’яток (не більше 10%)досліджені.
Список використаної літератури
1. Городцов В.А. Результаты археологических исследований в Бахмутском уезде Екатеринославской губернии, 1903 г.- в кн.: Труды ХІІ археологического съезда, т. І М., 1905.
2. Забелин И.Е. История русской жизни. М., 1876.
3. Записки Одесского об-ва истории и древностей, т, ХХХІІ, Одесса, 1915.
4. Древняя история Днепровского правобережья. Сборник научных статей. Кировоград, 1988.
5. Крилова Л.П. Археологічні розкопки стародавніх курганів на Криворіжжі в 1964-1965 р.р. — В кн.: Наш край. Дн-ськ, 1971.
6. Курганы верховьев Ингульца. Кировоград, 1983, 1984.
7. Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов. — М., «Мысль», 1984.
9. Плетнева С.А. Печенеги, торки и половцы в южнорусских степях.- В сб.: Материалы и исследования по археологии СССР, № 62, 1958.
10. Пискарев А.И. О местонахождении каменных баб в России. — В кн.: Записки российского археологического общества. Т. ІІІ . М., 1851.
11. Уварова А.С. Сведения о каменных бабах.- В кн.: Труды археологического съезда, т.ІІ М.,1889.
12. Формозов А.А. О древнейших антропоморфных стелах Северного Причерноморья.- «Советская этнография», 1965, № 6.
13. Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной Европы под властью Золотой Орды. М., 1966.
14. Чурилова Л.М. Кам’яні баби. (?)
15. Щепинський А.О. Антропоморфні стели Північного Причорномор’я.- «Археологія», 1973, № 4.
16. Яворницкий Д.И. Каменные бабы. — «Исторический весник»,1890, СПб., т. ХІ.
Сторінки історії
§ 16. Кочові народи степів України Х-ХІІІ ст. Крим у складі Візантії
Першою кочовою державою доби Середньовіччя, що включала терени сучасної України, був Хозарський каганат (середина VII-X ст.). До його складу входили приазовський, почасти причорноморський степи і більша частина Кримського півострова. Літопис свідчить, що слов’янські племена полян, сіверян і деревлян сплачували данину хозарам.
На основних торговельних шляхах, що проходили через підконтрольні землі, хозари закладали укріплені зимовища. Поступово довкола них почали виникати поселення міського типу, заселені етнічно строкатим ремісничим та купецьким людом. Із зимовища-фортеці кагана виросло й столичне місто Ітиль у пониззі Волги, а згодом – Саркел на Дону.
Каганат багатів завдяки міжнародній транзитній торгівлі, адже хозари контролювали основні торговельні шляхи, які зі Сходу й Візантії вели на землі балтів, фінів та слов’ян. У містах бурхливо розвивалося ремісництво, а в провінціях – землеробсько-скотарське господарство.
За віруваннями населення Хозарії не було однорідним: поряд із язичниками в містах мешкали християни, мусульмани та іудеї.
Перші київські князі також мусили сплачувати хозарам данину. Саме бажання позбутися залежності й підштовхнуло їх до війни з Хозарським каганатом. Перемігшії у 965 р., русичі перестали бути хозарськими данниками, проте спустілий степ відкрив шлях на Русь ордам печенігів.
Саркел. Сучасна реконструкція
1. З іменем якого руського князя пов’язаний сюжет картини А. М. Булдакова «Розгром Хозарії»? Які деталі картини підтверджують причетність цього київського князя до відображених подій? 2. Які наслідки для Русі мали події, відображені на картині?
Розгром Хозарії. Художник А. М. Булдаков
Перша згадка про печенігів у руських літописах датується 915 р.
Упродовж X – першої третини XI ст. Русь воювала зі степовими сусідами, а печенізькі орди підходили до самого Києва. За свідченням літописів, 972 р. печеніги на чолі з ханом Курею у засідці біля Дніпрових порогів розбили загін Святослава. У цьому бою наклав головою і київський князь.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Печеніги не застосовували ні щитів, ні списів, користуючись переважно луками. Їхня легка кіннота перемагала завдяки ефекту раптовості – саме тому їх часто називали «летючими людьми». Звичними за Середньовіччя методами відкритого зустрічного бою стрімку кінноту печенігів зупинити було неможливо. Тож наприкінці X ст. зародилася нова форма захисту – спорудження високих і довгих дерево-земляних стін-укріплень («Змієві вали»), які тягліїся кількома смугами, відділяючи руське порубіжжя від Степу.
Залишки «Змієвих валів». Сучасне фото
У 1036 р. печеніги зазнали нищівної поразки від Ярослава Мудрого під стінами Києва. Частина розгромлених кочовиків перемістилася за Дунай, а звідти – на Балкани.
Однак взаємини Русі з печенігами не зводилися тільки до протистояння. Приміром, у 943-944 рр. Ігор Рюрикович використовував печенізький загін під час походу на Візантію. Є свідчення в літописі й про те, що у самому Києві вже наприкінці X ст. мешкали вихідці з печенігів.
1. За часів якого з руських князів відбувалися події, описані в уривку з історичного джерела? Де перебував князь київський, доки печеніги брали Київ в облогу? 2. Що в уривку підтверджує факт співіснування на руських землях слов’янського і печенізького населення?
Хлопчик пробирається через печенізький стан, аби покликати князя на допомогу обложеному Києву. Мініатюра з літопису XV ст.
«Прийшли печеніги вперше на Руську землю. І заперлася Ольга з онуками своїми – Ярополком, і Олегом, і Володимиром – у городі Києві. І оступили печеніги город силою великою, – незчисленне множество [стояло їх] довкола города, – і не можна було вийти з города, ні вісті послати, і знемагали люди од голоду й безвіддя. І затужили люди в городі, і сказали: «Чи нема кого, який би на ту сторону міг дійти і переказати: «Якщо ви не приступите завтра під город, – ми здамось печенігам». І сказав один хлопець: «Я можу перейти». Городяни ж, зрадівши, сказали хлопцеві: «Коли можеш ти якось іти – іди». Він тоді вийшов із города з уздечкою і ходив серед печенігів, запитуючи: «Чи ніхто не бачив коня?», – бо він умів по-печенізькому і вони вважали його [за одного з] своїх. А як приблизився він до ріки, [то], скинувши одежу з себе, скочив у Дніпро і побрів. І коли побачили [це] печеніги, кинулися вони за ним, стріляючи в нього, але не могли йому анічого зробити».
Словом «половець» у руських джерелах позначали тюркські племена кипчаків.
Вийшовши у IX ст. з теренів сучасних Киргизстану й Казахстану, вони спершу витіснили печенігів із Приаралля, а в першій половині XI ст. розпочали наступ на Причорномор’я. Печеніги, відступаючи під тиском половців, попросили захисту київського князя. Тож після 1060 р. їм дозволили оселитися на прикордонні Київської та Переяславської земель. За це печенізька кіннота служила у війську київського князя.
За такою захисною лінією зі «своїх» кочовиків пролягало безмежне Половецьке поле (Дешт-і-Кипчак), що розпросторилося від Волги до Дунаю. Ця територія була розподілена між окремими родами. Кожен із них кочував у певних межах, облаштовуючи тут постійні укріплені зимовища.
До початку XIII ст. половці здійснили більш ніж сорок великих походів на Русь, під час яких руські землі зазнавали нещадних розорень і людських втрат. Половці щоразу забирали з собою чимало полонених.
Проте торгові контакти з сусідами-половцями, а особливо – регулярні династичні шлюби, якими скріплювалися мирні угоди між князями й ханами, призводили до поступового пом’якшення гостроти протистояння. Не дивно, що внаслідок такого інтенсивного родичання вже з XII ст. половецькі хани на запрошення своїх руських двоюрідних братів, свояків і родичів брали активну участь у князівських усобицях, дедалі ближче переймаючись внутрішніми проблемами Русі.
КРАЩЕ ОДИН РАЗ ПОБАЧИТИ
Половецькі баби – намогильні кам’яні статуї половців, пам’ятки мистецтва IX—XIII ст. На Русі кам’яні статуї називали «бабами» або «бовванами», що з тюркського означало «дід-батько», «пращур». До наших днів збереглося понад дві тисячі кам’яних статуй, розміщених переважно на Півдні України. Для них кипчаки вибирали місця на найвищих ділянках степу або курганних могильниках давніших часів. У центрі святилища, які іноді обгороджувалися камінням, ставили одну і більше чоловічих або жіночих статуй, повернутих обличчям на схід. Святилища з бовванами були місцем здійснення поминального культу предків, не пов’язаного безпосередньо з похованнями. Чоловічі статуї символізували непереможність і безсмертя воїнів. Покровителі в образі жінки давали їм силу, вигодовували й оберігали їх.
Половецькі баби. Сучасне фото
• Крим у складі Візантії
1. Відшукайте на карті території, які входили до складу Тмутороканського князівства. Пригадайте, який із відомих вам великих київських князів правив у ньому. 2. Знайдіть на карті Херсонес. Яку давньоруську назву мало місто? З якими подіями й історичними діячами Русі-України пов’язане це місто? 3. Які території входили до феми Клімата?
Крим у складі Візантії
Володіння Візантії у Криму охоплювали територію Боспорського царства, Херсонеса та його околиць. Візантія встановила панування над Боспором на початку VI ст., за правління імператора Юстиніана І.
Головними заняттями мешканців візантійського Криму були землеробство й скотарство. Залежність Боспорського царства від Візантійської імперії виражалась у сплаті морського податку, який передбачав постачання Візантії кораблів, а також морського спорядження. Боспор також забезпечував столичний Константинополь коштовним хутром, закуповуючи його у степовиків.
З кінця VII ст. на території Північного Причорномор’я поширив владу Хозарськай каганат. У Боспорі інтереси кагана представляв спеціальний посадовець – тудун. Проте Візантія не втрачала влади над регіоном.
Для воєнних потреб – виготовлення «грецького вогню» – візантійці почали розробляти нафтові родовища на Таманському півострові. Боспор став основним портом для вивезення цінної сировини.
З кінця X ст. територія Боспорського царства перебувала у складі руського Тмутороканського князівства. Після захоплення князівства половцями у XII ст. Боспор входив до складу Трапезундської імперії, а на початку XIV ст. став генуезькою колонією Воспро.
Таця «Лев і змія». Херсонес, Х-ХІ ст.
Херсонес із IV ст. безпосередньо перебував у складі Візантійської імперії. Місто виконувало функції пункту спостереження за степами Північного Причорномор’я. Тому херсонесити отримували від Константинополя політичну й економічну підтримку. Імперія утримувала й тисячний військовий гарнізон із місцевих жителів.
Стан решти візантійських володінь у гірських районах та на південному узбережжі Криму у часи панування Хозарського каганату відомий за вкрай уривчастими даними. Найімовірніше, Візантія зберігала суверенітет над цими територіями, проте Хозарський каганат збирав частину мит і податків на свою користь. У 833-834 рр. відбулася організація феми – візантійської воєнно-адміністративної округи на півдні Криму, що дістала назву «феми Клімата». Ця подія відбувалася водночас із воєнною співпрацею з хозарами – під проводом візантійського експерта будували фортецю Саркел на Дону. На сході до візантійських володінь в XI ст. увійшов порт Судак. Ця округа проіснувала до завоювання Константинополя хрестоносцями 1204 р., після чого перейшла під владу Трапезундської імперії.
Святі Кирило та Мефодій. Мініатюра XV ст.
1. Пригадайте з вивченого матеріалу, хто такі Кирило і Мефодій? Який внесок вони зробили у розвиток культури Русі-України? 2. Що в уривку з джерела може бути підтвердженням наявності писемної мови у слов’ян до створення кириличного письма? 3. Що відбувалося на руських землях під час перебування Кирила і Мефодія у Херсонесі?
Пам’ятка свідчить, що за кілька років до Моравської місії (близько 860 р.) брати Кирило та Мефодій вирушили із просвітницькою місією до Хозарії.
«По дорозі зупинились на деякий час у Херсонесі, де вивчали мови, потрібні для проповіді серед хозар, навчали людей християнської віри, хрестили тих, що увірували, з допомогою херсонеського єпископа Георгія знайшли мощі святого Климента, Папи Римського, і частину їх узяли із собою. В Херсонесі [св. Кирило знайшов] Євангеліє і Псалтир “руською” мовою написані, а також зустрів чоловіка, який розмовляв “руською” мовою і розмовляв з ним, і зрозумів зміст цієї мови, і, порівнявши її зі своєю мовою, розрізнив літери голосні і приголосні, і, творячи молитву Богові, незабаром почав читати і викладати їх, і багато хто дивувався з нього, роздаючи хвалу Богові».
«Житіє Костянтина (Св. Кирила)»
ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ
Я ВЖЕ ЦЕ ЗНАЮ
• У середині VII ст. на причорноморські та приазовські степи України поширила вплив кочова імперія – Хозарський каганат. Слов’янські племена – мешканці українських земель, а також перші руські князі мусили платити данину хозарам.
• На початку X ст. на півдні України з’явилися кочові племена печенігів, які після загибелі Хозарії заполонили майже увесь степ. Печеніги постійно здійснювали грабіжницькі напади на прикордонні руські землі. Після того, як князь Ярослав Мудрий розгромив печенізькі загони під Києвом, частина кочовиків вирушила на Балкани, інші ж вступили на службу до київського князя.
• У другій половині XI ст. біля кордонів Русі з’явилися кочові племена половців. Територія, де вони розселилися, дістала назву Дешт-і-Кипчак, або Половецький степ. Від початку Русь і Половецький степ часто воювали між собою. За доби роздробленості Русі-України половецькі хани дедалі частіше втручалися у внутрішні справи Русі, родичаючись із князівськими родами.
• У VI ст. Візантія поширила вплив на Боспорське царство, перетворивши його на великий торговельний центр імперії. Упродовж VII—XIII ст. Боспор сплачував данину хозарам, а згодом перебував у складі Тмутороканського руського князівства й Трапезундської імперії. З початку XIV ст. перетворився на генуезьку торговельну колонію.
• У IX ст. на південному узбережжі Криму Візантія створила спеціальну військову округу – фему Клімата, яка мала обороняти візантійські території з боку причорномських степів. Округа проіснувала до початку XIII ст.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. Установіть хронологічну послідовність подій.
Створення феми Клімата в Криму; виникнення Хозарського каганату; поява половців у південноруських степах.
2. Роздивіться карту на с. 93. Порівняйте, які території України входили до Хозарського каганату, Печенізького степу та Дешт-і-Кипчак. Пригадайте з вивченого у 6 класі матеріалу, які народи проживали на теренах Кримського півострова у різний час? Які держави існували на тих територіях?
3. Виберіть слова та словосполучення, які стосуються кочових народів степів України, й ті, що стосуються візантійських територій у Криму. Результати оформіть у вигляді таблиці.
Саркел, половці, Боспор, данина, візантійська провінція, Хозарія, боввани, фема, каган, степ, «грецький вогонь», військова округа.
4. Використовуючи додаткову літературу, інтернетресурси, а також текст параграфа, порівняйте державний устрій, спосіб життя (осілий чи кочовий), суспільний та господарський лад, релігійне життя і відносини із сусідами (зокрема Руссю) кочових племен півдня України. Дані оформіть у вигляді таблиці.
5. Дайте відповіді на запитання.
• Що спонукало руських князів вирушати у військові походи проти Хозарського каганату? • Чи можна назвати залежність Боспорського царства від Хозарії васальною? Відповідь обґрунтуйте. • Як, на вашу думку, формувалось мирне співіснування слов’ян і печенігів у руських землях? • Що спонукало печенігів переходити до осілості? • Чим керувалися руські князі, укладаючи династичні шлюби з половцями? Пригадайте з вивченого матеріалу приклади шлюбної дипломатії руських князів і половців. • Які функції виконували візантійські провінції в Криму?
6. Використовуючи додаткові джерела інформації, з’ясуйте, як перебування в різний час на теренах України різних народів могло вплинути на формування сучасної української мови. Які слова іншомовного походження ми використовуємо у повсякденному вжитку нині?
Перевірте, чого навчилися з теми
1. Позначте на лінії часу названі події.
A. Князювання в Києві Володимира Мономаха.
B. Найдавніша згадка назви «Україна» в Київському літописі.
Г. Утворення Галицько-Волинської держави.
Д. Невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців, описаний у «Слово о полку Ігоревім».
2. З іменами яких відомих князів/діячів пов’язане створення пам’яток, зображених на ілюстраціях? З якою метою створені ці пам’ятки? Що вплинуло на їхню появу?
3. Підготуйте розповідь про одного з визначних діячів доби за планом: 1. Коли жив; за якого часу мав найбільшу владу, унаслідок яких подій здобув її. 2. Опишіть зовнішність історичного діяча, схарактеризуйте його вдачу. Що, на вашу думку, вплинуло на формування його характеру? 3. Висловіть власне ставлення до історичного діяча (які вчинки і справи викликають захоплення, а які ви не можете схвалити; як ви ставитеся до засобів, якими він прагнув досягти мети).
4. Установіть причинно-наслідковий зв’язок подій, зазначених у схемі.
5. Роздивіться картину П. Андрусіва «Торговище в княжому місті». Розкажіть, що на ній зображено. Що продавали й купували тогочасні руські купці? Підготуйте розповідь про розвиток торгівлі в Русі від імені іноземного купця.
6. Назвіть події або явища, про які розповідають джерела, установіть їх хронологічну послідовність.
A. «Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руську землю. Кожен хай держить отчину свою. ».
Б. «Перестали князі невірних воювати, стали один одному казати: “Се моє, а се теж моє, брате!” Стали вони діла дрібні вважати за великі, на себе самих підіймати чвари, – а невірні з усіх сторін находили, землю Руську долали».
B. «Що то шумить, що то дзвенить перед зорею ранньою? Ігор полки свої повертає, жаль йому брата любого Всеволода. Бились день та бились і другий, а на третій, в південну годину, похилились Ігореві стяги!».
Г. «Заснована ж була сія божественна церква Богородична [Успенський собор Києво-Печерського монастиря] в літо 1073. У дні благовірного князя Святослава, сина Ярославового, який своїми руками почав рів копати, стала будуватися церква ця».
Д. «Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і всякими чеснотами був сповнений. За ним же Україна багато потужила».
7. Уявіть, що за умовами комп’ютерної гри ви маєте можливість опинитися в одному з князівств за часів роздробленості як представник однієї із суспільних верств Русі (князь, боярин, священник, дружинник, ремісник, селянин і т. д.). Яке князівство ви обрали б і чому? Розкажіть про свою фантастичну подорож у невеличкому творі.