§ 4. Арабський халіфат

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про природні умови Аравійського півострова та його населення; як виник іслам і відбулося об’єднання арабів; як здійснювалися завоювання арабів; які риси були притаманні розвитку арабо-мусульманської культури; хто такий «халіф»; що таке «іслам», «Коран», «паломництво», «Арабський халіфат», «східна деспотія», «теократія», «монархія», «експансія».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Якими є особливості способу життя кочових народів? 2. Коли араби намагалися захопити Франкську державу й чим завершилася ця спроба? 3. Робота в парах. Обговоріть, що вам відомо з інших навчальних предметів про досягнення арабської культури, якими ми користуємося зараз.

1. Аравійський півострів та його населення. Аравійський півострів поділяється на кілька різних за природними умовами областей. На його південному заході простягнувся Ємен із родючими землями, багатою тропічною рослинністю, де населення здавна займалося землеробством і садівництвом. Середина півострова — Неджд — величезне посушливе плоскогір’я, де можливе лише кочове скотарство. Життєдайну воду людям дають виключно криниці. Довга смуга вздовж Червоного моря — Хіджаз — придатна хіба що для землеробства в окремих оазах.

Араби бедуїни. Художник Дж. Ф. Льюїс. 1851 р.

• Опишіть арабського кочовика бедуїна.

Більшість населення Аравійського півострова складали кочовики бедуїни, які розводили кіз, овець і верблюдів.

Через Хіджаз, уздовж Червоного моря, пролягав старовинний торговельний шлях із Середземномор’я до Африки та Індії, на якому з’явилися великі центри торгівлі, що згодом перетворилися на міста, — Мекка, Ятриб та інші. Особливо велике значення мала Мекка, що виникла в головному місці зупинки караванів.

Бедуїни («жителі пустелі») жили племенами, які поділялися на роди й сім’ї. У них існувала знать — шейхи й саїди, які мали великі отари овець, багато рабів та отримували більшу частину здобичі під час війн. Усі представники одного племені вважали себе родичами. Араби поклонялися різним племінним богам: єдиної релігії в них не існувало. Уособленнями арабських богів були рукотворні кам’яні ідоли та природні кам’яні стовпи.

Наприкінці VI ст. кількість населення півострова збільшилася, бракувало землі. Торгівля занепала через напади іранців, які прагнули, щоб торговельні шляхи проходили узбережжям Перської затоки та збагачували їхню країну. Араби вирішили об’єднатися, щоб разом вести боротьбу за краще існування, але на заваді цьому стояли різні племінні вірування.

2. Виникнення ісламу та об’єднання арабів. Об’єднанню арабів сприяла поява нової релігії — ісламу (у перекладі з арабської — «покірність»). Людей, які сповідують іслам, називають мусульманами. Засновником цієї релігії став Мухаммад (570—632). Це ім’я означає «натхненний», «пророк». У Європі його називали Магометом.

Карта «Виникнення ісламу. Арабський халіфат»

Мухаммад стверджував, що основні положення нової віри йому передав Аллах («Бог»). Учні й послідовники записували слова Мухаммада, а після його смерті всі ці записи було зібрано в одну книгу — Коран («читання»).

Основною релігійною вимогою Мухаммада до арабів була відмова від поклоніння різним племінним богам і визнання існування єдиного бога Аллаха. «Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммад — пророк його» — головна релігійна настанова ісламу. Вплив на іслам юдейської та християнської релігій проявлявся у визнанні Мойсея та Ісуса пророками й попередниками Мухаммада. Священне місто юдеїв і християн — Єрусалим — визнавалося й мусульманами.

Житель Мекки Мухаммад у шість років залишився сиротою і став пастухом. Згодом Мухаммад улаштувався вести торговельні справи багатої вдови Хадіджи. Потім він одружився з нею і розбагатів. Через деякий час Мухаммад почав розповідати, що чує голос Бога, який наказує йому стати «посланцем Аллаха на Землі». У 610 р. Мухаммад проголосив вчення ісламу, а через три роки почав його проповідувати. Проте не всім жителям Мекки сподобалися заклики Мухаммада віддавати своє майно бідним і звільняти рабів, тому він був змушений перебратися до міста Ятриб. Його жителі в 622 р. прийняли Мухаммада та почали називати Ятриб Мединою — «містом пророка». Відтоді, із року хіджри, як називають його мусульмани, ведеться відлік часу в мусульманських країнах. Могила Мухаммада в Медині є однією з найбільших святинь мусульман.

Для того щоб бути мусульманином, потрібно було визнати та виконувати п’ять основних положень:

1) Вірити в існування єдиного бога — Аллаха.

2) П’ять разів на день виконувати обов’язкову молитву.

3) Раз на рік дотримуватися обов’язкового посту — рамазану, не вживаючи воду та їжу від світанку до заходу сонця.

4) Витрачати п’яту частину прибутку на милостиню, щоб звільнитися від гріхів.

5) Один раз за життя здійснити паломництво до Мекки й Медини.

Мухаммад виклав і «заповіт священної війни». Він виділив юдеїв і християн як людей, що володіють писанням (Святим Письмом), із якими треба вести шляхетні суперечки, а язичників закликав знищувати.

На початку свого проповідництва Мухаммад засуджував багатіїв, але згодом відмовився від цього. У Корані зазначено, що нерівність серед людей установлена Богом, і мусульманин не має заздрити тому, хто багатший за нього.

Після вигнання з Мекки Мухаммад почав виступати за об’єднання всіх арабів у єдину громаду мусульман. Між Мединою і Меккою розпочалася війна. Більшість простих жителів підтримували пророка, тому знать була змушена впустити Мухаммада до міста.

У 630 р., після повернення пророка до Мекки, арабські племена здебільшого визнали владу Мухаммада та прийняли іслам. Цим завершилося організаційне перетворення громади мусульман у Медині на державне утворення. На час смерті Мухаммада в 632 р. під прапором ісламу об’єдналася більшість племен Аравійського півострова.

3. Завоювання арабів та халіфати. Після смерті Мухаммада між його давніми прихильниками й мединською знаттю почалися суперечки про спадкоємність. Справа була не тільки в тому, хто буде релігійним вождем, а й у тому, хто очолить створену ним державу. Урешті вирішили, що державою керуватимуть халіфи — «заступники пророка». Надалі кожен правитель арабів називав себе саме так. Перші чотири халіфи, які правили в 632—661 рр., були близькими друзями або родичами Мухаммада.

Паломництво — мандрівка віруючих до святих місць із метою спокутування гріхів, подяки й поклоніння. Назва виникла від звички паломників привозити з Палестини пальмові гілки.

Халіф — «заступник пророка», титул правителя й водночас духовного глави мусульман.

Халіфи закликали людей вирушати в похід за поширення ісламу, обіцяючи кожному винагороду як за життя, так і після смерті. Розпочалася доба арабських завоювань. Найзначніші загарбання було здійснено за правління другого халіфа — Омара (634—644 рр.). Араби відвоювали у Візантії Сирію, Палестину, Єгипет і Лівію, а в Ірану — значну частину його західних земель аж до Закавказзя.

У завойованих країнах араби насамперед захоплювали майно багатіїв й оголошували вільними всіх, хто приймав іслам, тому більшість поневолених вбачали в них визволителів. Унаслідок арабської експансії виникла величезна держава — Арабський халіфат.

Експансія — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі. Розрізняють територіальну, економічну, політичну, воєнну, культурну, мовну експансію.

Арабський халіфат — арабо-мусульманська держава, що існувала в 632—1258 рр.; виникла внаслідок арабських завоювань та очолювалася халіфами.

Уже за перших халіфів в Арабському халіфаті розпочалася боротьба за владу. Вона особливо посилилася за третього халіфа — Османа (644—656 рр.) і четвертого — Алі (656—661 рр.). Їх обох убили змовники. Після цього престол захопив намісник Сирії Муавія, який заснував нову династію Омейядів. Своєю столицею він зробив Дамаск. Дамаський халіфат Омейядів проіснував близько 90 років (661—750 рр.). За цей час араби значно розширили свої володіння. До кінця VII ст. вони підкорили частину Вірменії, Південний Азербайджан і частину Північної Африки. До 711 р. араби захопили всі африканські володіння Візантії на захід від Єгипту (сучасні Лівія, Алжир, Туніс, Марокко) і дали їм арабську назву Магриб — «Захід».

Періодизація історії Арабського халіфату

У 711 р. араби розпочали завоювання Іспанії, де жили вестготи. Полководець Тарік ібн Зіяд із військом у 7 тис. кіннотників переправився через протоку Геркулесові стовпи, названу на честь нього Гібралтар («скеля Таріка»), і швидко підкорив майже всю Іспанію. Араби спробували підкорити і Франкську державу, проте зазнали поразки під Пуатьє.

На сході арабські полководці просунулися в глиб Середньої Азії, оволоділи Хівою, Бухарою, Самаркандом, завоювали Афганістан і північно-західну частину Індії до річки Інд. Як ви вже знаєте, араби кілька разів намагалися захопити візантійську столицю Константинополь, але так і не змогли це зробити.

Унаслідок завоювань кордони халіфату Омейядів простяглися від Атлантичного океану на заході до Китаю та Індії на сході. За своїми розмірами Арабський халіфат перевищував Римську імперію за часів її розквіту або державу Александра Македонського.

У 750 р. Омейядів скинула іранська та іракська знать, невдоволена засиллям сирійсько-арабських можновладців. Халіфом став Абул-Аббас Кривавий, за наказом якого було знищено всіх Омейядів. Він заснував нову династію Аббасидів, що правила до 1258 р. Столицю халіфату перенесли до Багдада. Багдадський період історії халіфату називають «золотою добою ісламу», або «ісламським відродженням». Досягнення тогочасних ісламських вчених, письменників і діячів мистецтва були відомі в середньовічній Європі та дали поштовх розвитку її культури.

Завоювання арабами Піренейського півострова. Літографія XIX ст.

4. Організація влади в Арабському халіфаті. За формою державного устрою Арабський халіфат у період Омейядів та Аббасидів був відносно централізованою державою у вигляді східної деспотії, очолюваної халіфом.

Арабський халіфат був однією з наймогутніших імперій тогочасного світу. Вона поділялася на головні області та провінції. За формою правління це була теократична монархія, сутність і зміст якої визначалися ісламом і незаперечним авторитетом глави держави — халіфа. Йому належала вся вища влада — законодавча, виконавча, судова. Він також вважався представником Аллаха на Землі та «заступником пророка».

Східна деспотія — особлива форма монархії, за якої правитель має необмежену владу, є верховним власником землі, його особа освячується релігією. Склалася в Стародавньому світі в країнах Сходу.

Теократія (від грец. «боговладдя») — форма державного правління, за якої вся влада належить духовенству або главі церкви, що визначається волею Бога.

Монархія — форма державного правління, за якої вища державна влада повністю або частково належить одній особі — монарху.

Як і всі інші імперії, створені в результаті завоювань, Арабський халіфат із часом занепав і розпався. Причин було кілька:

• Халіфат силою об’єднав племена й народи, які мали різну історію та культуру.
• Влада халіфів, що жили в розкоші, а управління державою доручали своїм наближеним, усе більше слабшала.
• Еміри (намісники халіфів), які управляли на місцях, намагалися зробити свої володіння і владу спадковими, щоб бути незалежними від халіфа.
• Активізувалися нові завойовники.

У 1258 р. війська монгольського правителя Хулагу захопили й пограбували Багдад. Більшість жителів міста загинула. Цей рік вважають і датою розпаду Арабського халіфату.

5. Розвиток арабо-мусульманської культури. Доба Арабського халіфату збагатила світ визначними культурними досягненнями. Влада всіляко сприяла розвитку освіти й науки. У містах і великих поселеннях були створені тисячі шкіл, де здобували знання з богослов’я та світських наук. Школи могли відвідувати діти різних верств населення — торговців, ремісників, селян. Знать віддавала перевагу домашній освіті. Унаслідок цього, на відміну від тогочасної християнської Європи, значна частина населення халіфату була письменною.

Освіту рівня вищої надавали медресе. Крім ісламських наук, тут вивчали арабську мову, граматику, математику, геометрію, медицину, астрономію, філософію та літературну творчість. Арабська мова в халіфаті стала тією ланкою, що єднала його народи. Вона також стала мовою науки.

Медресе Шердор у Самарканді (Узбекистан). Сучасний вигляд

Найвагоміший внесок представники арабо-мусульманської культури зробили в розвиток природничих, точних наук, філософії та медицини. Вони вивчали й перекладали арабською мовою праці Арістотеля, Гіппократа, Евкліда, Птолемея.

У Каїрі, Кордові та інших містах існували величезні бібліотеки, що налічували сотні тисяч книг. Швидкому поширенню книг сприяло те, що у VIII ст. араби запозичили з Китаю мистецтво виготовлення паперу.

Реконструкція карти світу за Аль-Масуді

• Розпізнайте континенти, зображені на карті Аль-Масуді.

У Багдаді, Тебризі, Дамаску, Самарканді діяли великі обсерваторії. Арабські астрономи відкрили багато зірок і склали карти зоряного неба, визначили довжину кола Землі. Вчені Шарафуддін ат-Тусі та Ібн аш-Шатір уперше висловилися про можливість обертання Землі навколо своєї осі. У Європі лише в Новий час польський астроном М. Коперник відкрив, що всі планети обертаються навколо Сонця, скориставшись при цьому працями арабських вчених.

Авіценна (Ібн Сіна). Арабська мініатюра

У математиці досягнення арабо-мусульманського світу пов’язані з ім’ям видатного математика Мухаммада аль-Хорезмі. Це запровадження десяткової системи лічби, дробів, тригонометричних функцій тощо, без яких не було б сучасних математичних наук. Слово «алгоритм» походить від імені аль-Хорезмі, а від частини назви однієї з його праць виникло слово «алгебра».

Засновником хімії вважають Джабіра ібн Хайяна. Він розробив ранній варіант експериментального методу дослідження в хімії, заснованого на лабораторних дослідах.

Араби першими почали робити розтини живих тварин із метою дослідження функцій частин організму та причин захворювань. У галузі медицини особливо уславився Ібн Сіна (980—1037), відомий у Європі під ім’ям Авіценна. У своїй головній праці «Канон лікарської науки» він використав досвід античних, індійських і середньоазійських лікарів. Ця праця протягом XII—XVII ст. була підручником із медицини в Європі. Саме Ібн Сіна відкрив інфекційні хвороби, анестезію (знеболювання), зв’язок між психічним і фізичним станами людини та багато інших явищ.

Арабські мандрівники Ібн Фадлан, Аль-Масуді, Ібн Русте та інші першими відвідали країни, про які навіть не чули у Європі. Залишили вони й унікальні описи життя східних слов’ян у IX—X ст. Арабським мандрівникам був відомий значно більший світ, ніж європейцям. Для морських мандрівок араби створили зручний і надійний корабель — дау, точні карти й навігаційні прилади.

Неперевершеною пам’яткою середньовічної арабської літератури є збірка оповідань «Тисяча і одна ніч», що містить казки невідомих авторів. Серед їхніх героїв — Сіндбад-мореплавець, Аладдін, Алі Баба та інші. Збірку було створено між 800 та 900 рр. Швидко розвивалися різноманітні жанри поезії. Одним із найвідоміших поетів був Фірдоусі, що створив епос «Шах-наме» («Книга царів»), у якому описував життя перських шахів.

У працях арабських і перських географів IX—X ст. Аль-Бахрі, Аль-Істахрі та Ібн Хаукаль згадувалися східнослов’янські племінні княжіння Куявія (Куябія, Куяба), Артанія і Славія. Арабські купці, на повідомлення яких спиралися географи, розвивали торгівлю зі східнослов’янськими землями через Хозарський каганат і Волзьку Булгарію.

Розквіт Арабського халіфату відзначився масштабним будівництвом. Зводилися величні мечеті, палаци халіфів, мавзолеї-гробниці, фортеці, громадські й приватні будівлі тощо. Лише в Кордові до X ст. налічувалося 700 мечетей і 70 бібліотек. Усередині та зовні будівлі оздоблювалися численними арабесками — орнаментом із переплетених між собою ліній, геометричних фігур та квітів. На стінах мечетей було багато написів — висловів із Корану, які самі нагадували орнамент (в’язь). Це мистецтво каліграфії, яким володіли араби. У мечетях не було ікон або фресок: іслам забороняв малювати Бога, поклонятися будь-яким зображенням.

Арабо-мусульманська культура мала значний вплив на тогочасну Європу. Захоплена арабами Іспанія стала центром, звідки в європейські країни поширювалися наукові знання. Європейці-християни приїздили вчитися до Кордови, яку вони називали «світлою красою світу, юним дивним містом, що сяяв у блиску своїх багатств». Звідси вони привозили додому перекладені арабською мовою праці вчених давнини. У європейських монастирях існували центри перекладу праць з арабської мови латиною.

Запам’ятайте дати

• 610 р. — Мухаммад оголосив вчення ісламу, а через три роки почав його проповідувати

• 622 р. — хіджра — початок ісламського літочислення

• 630 р. — об’єднання арабів під прапором ісламу

• 632 р. — виникнення Арабського халіфату

• 661—750 рр. — правління династії Омейядів

• 750—1258 рр. — правління династії Аббасидів

• 1258 р. — припинення існування Арабського халіфату

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• Іслам, який почав проповідувати Мухаммад, став однією зі світових релігій разом із християнством і буддизмом.

• Поява ісламу сприяла об’єднанню арабів і створенню внаслідок арабських завоювань величезної держави.

• Незважаючи на зміцнюючу роль ісламу, Арабський халіфат як теократична монархія розпався в XIII ст.

• Величезну роль для людства мав спільний мусульманський культурний простір, який сформувався в межах халіфату та продовжив своє існування після його розпаду.

• Досягнення мусульманських мислителів стали поштовхом для розвитку середньовічної європейської культури.

Запитання та завдання

1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Перекладачі».

Правила гри. Ведучий(-а) наводить фразу або термін, викладений науковою мовою з матеріалу, розглянутого на уроці, і пропонує «перекласти» його більш зрозумілою мовою. Усі бажаючі можуть висловити власні варіанти. Найбільш вдалі тлумачення можна розмістити на стенді в кабінеті.

2. Якими були природно-географічні умови Аравійського півострова та спосіб життя його населення? 3. Як виник іслам і яку роль він відіграв в об’єднанні арабів? 4. Робота в парах. Порівняйте організацію влади у Візантійській імперії та Арабському халіфаті. 5. Назвіть досягнення тогочасної арабо-мусульманської культури. Які з них, на ваш погляд, були найважливішими? Поясніть свою думку.

6. Покажіть на карті напрямки завойовницьких походів арабів. 7. Використовуючи карту, розкажіть, як розгорталися арабські завоювання та змінювалася внаслідок цього територія Арабського халіфату. 8. Продовжте роботу із синхроністичною хронологічною таблицею «Європа в добу Середньовіччя» (с. 7).

9. Колективне обговорення. Американський дослідник Г. Тернер писав: «Мусульманські художники і вчені, робітники і князі разом створили унікальну культуру, яка має прямий і непрямий вплив на всі континенти». Поясніть, як ви розумієте це твердження. Чи погоджуєтеся ви з ним? Чому? 10. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте роль Арабського халіфату в історії Середньовіччя.

Практичне заняття за розділом І

Узагальнення за розділом І

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом І

§ 2. Арабські завоювання та халіфати

Мухаммед помер у 632 р., залишивши широке коло друзів і прихильників, які прагнули поширювати іслам. Їх назвали халіфами — заступниками пророка на землі після його смерті. Перші чотири халіфи, які правили упродовж 632-661 рр., були родичами Мухаммеда. Вони розпочали епоху арабських завоювань. Араби-мусульмани вірили, що у такий спосіб — завойовуючи нові землі та поширюючи там владу ісламу, вони наближають встановлення раю на землі, але не менш дієвими були обіцянки багатої воєнної здобичі, які щедро роздавали халіфи. Крім того, існувало повір’я, що борці за поширення ісламу після смерті одразу потрапляють до раю, де на них чекатимуть численні насолоди.

Мечеть Омейядів в Дамаску, VIII ст. (сучасний вигляд)

Арабський халіфат

Унікальний спіральний мінарет у Самаррі поблизу Багдада, IX ст. (сучасний вигляд)

Так, протягом нетривалого часу після смерті Мухаммеда араби-мусульмани захопили територію сучасних Єгипту, Сирії, Палестини, Лівії та Іраку, а менше ніж за 100 років вони вже контролювали Іран, Афганістан, Центральну Азію, Пакистан, Північну Африку та Іберійський (Піренейський) півострів. Так у ході цих завоювань виникла величезна імперія — Арабський халіфат.

Майже одразу після виникнення в Арабському халіфаті розгорнулася боротьба за владу. У її ході двох халіфів — Османа та Алі — було вбито. У 661 р. халіфом став намісник Сирії на ім’я Муавія з роду Омейя. Він став засновником династії Омейядів, яка правила до 750 р. Сам Муавія був родом з Дамаска, тому наказав перенести туди свою столицю. Він продовжив завоювання, розширивши території халіфату далеко на захід, на землі Північної Африки. Цей регіон араби назвали Магриб — дослівно «Захід».

У 750 р. владу у халіфаті захопила династія Аббасидів. Новий халіф Абул-Аббас Кривавий переніс столицю до Багдада. Аббасиди правили до 1055 р. Цей період історії халіфату прийнято вважати «золотим віком» Арабського халіфату. Але потроху контроль халіфів над своїми віддаленими володіннями почав слабнути. У 1055 р. Багдад завоювали турки-сельджуки, що поклало край існуванню халіфату.

2. Військове мистецтво арабів

Основною ударною силою арабського війська була легка кіннота. Вона стрімко нападала на ворога і за необхідності так само блискавично відступала. Але утримувати коня в пустелях Аравійського півострова було недешевим задоволенням. Значна частина арабського війська билася пішою, а в походах їхала на верблюдах.

Саме в здатності швидко пересуватись і з’являтися в найнесподіваніших для противника місцях полягала основна сила арабського війська. Також воно активно використовувало військові хитрощі: влаштовувало засідки, нападало перед світанком, засилало шпигунів.

Арабський вершник (сучасна реконструкція)

Арабам вже були відомі винайдені китайцями стремена. Також арабський вершник мав один або два міцні луки, запас стріл, спис, а іноді ще й сокиру. У арабському війську широко застосовували військові механізми — балісти, катапульти і тарани. Араби здогадалися за допомогою катапульт закидати за стіни ворожих фортець горщики з палаючою нафтою.

3. Структура влади Арабського халіфату

Внаслідок активних завоювань араби почали контролювати величезні території. Головою держави був халіф, який мав усю повноту політичної та релігійної влади на підконтрольних йому землях. Допомагали халіфові в управлінні головний міністр — візир та еміри — керівники окремих областей (намісники). Раніше емірами називали вождів окремих арабських племен.

Все судочинство у халіфаті здійснювалося на основі Корану та доповнення до нього — Сунни. Ці релігійні закони називаються шаріат. Відповідно до його норм суддя — каді — здійснював правосуддя.

При завоюванні нових територій всі землі оголошувалися власністю держави, а розпоряджатися ними мав халіф та еміри. На практиці більшість земельних володінь араби залишали за старими власниками, але з уточненням: після смерті власника все майно переходить до держави, і чиновники вирішували, чи передавати його нащадкам померлого. Тому місцеві землевласники намагалися не сваритися із новою владою. Щодо селян, то завойованим мусульманами народам дозволялося сповідувати свою релігію, але вони мали сплачувати податки: 1) харадж — 1/3 або 2/3 від врожаю; 2) джизію — подушний податок. Мусульмани як податок віддавали лише 1/10 від врожаю, а торговці-мусульмани сплачували удвічі менші мита, ніж усі інші. З одного боку, це сприяло переходу представників підкорених народів у іслам, але, з іншого, податки, які запроваджували завойовники, все одно були набагато меншими, ніж ті, що сплачувалися Візантії.

Тому місцеве населення нерідко не противилося новій владі.

Ще за життя Мухаммеда розпочалась доба арабської воєнної експансії, яка тривала близько 200 років. У її результаті від владою арабів-мусульман опинилися Близький Схід, Центральна Азія, Північна Африка та Піренейський півострів. Так виникла теократична держава — Арабський халіфат. Влада у ньому спочатку належала кровним родичам і друзям Мухаммеда, а потім — династіям Омейядів та Аббасидів.

Закріпимо знання та вміння

Перевірте себе

1. Хто такі халіфи? Які владні повноваження вони мали? 2. Коли до влади у Арабському халіфаті прийшли Омейяди? Як довго вони правили? 3. Дайте визначення цим поняттям: «Емір»; «Візир»; «Халіф»; «Харадж»; «Магриб». 4. На які три періоди можна поділити історію Арабського халіфату? 5. Внаслідок якої події Арабський халіфат припинив своє існування? 6. За якими нормами здійснювалось судочинство у халіфаті? Як називалися люди, які здійснювали правосуддя?

Опрацюйте разом

1. Чи можна Арабський халіфат назвати імперією? Обґрунтуйте свою думку. 2. Чому, на вашу думку, одразу після завоювання нових земель араби не поспішали нав’язувати іслам місцевому населенню? 3. Як араби ставилися до місцевої знаті на завойованих територіях? 4. Що спонукало арабів-мусульман до нових військових походів? 5. Порівняйте суспільний лад Арабського халіфату та Франкського королівства часів Хлодвіґа. 6. Заповніть хронологічну таблицю у зошиті.

Здобуті території

Праведний Арабський халіфат

Де було зупинено армію Арабського халіфату

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§7. Виникнення ісламу. Арабський халіфат і його розпад

Сьогодні на земній кулі близько 1,5 млрд осіб сповідують іслам.

Зародилася ця релігія на Аравійському півострові. Чому ж саме тут виникло нове віровчення? Нова держава, створена пророком Мухаммадом, дістала назву Арабський халіфат. Із ним не могли змагатися наймогутніші держави Європи й Азії. Культура халіфату перевершувала досягнення західноєвропейської християнської цивілізації. Як саме вдалося досягти таких успіхів?

Аравійський півострів, що омивається водами Індійського океану, розташований на крайньому південному заході Євразії. Це найбільший півострів земної кулі.

Центральну частину півострова займають кам’янисті пустелі. Температура повітря тут часто перевищує 50 градусів, що завжди робило ці землі практично непридатними для життя. Тільки племена бедуїнів, переганяючи стада від одного джерела води до іншого, займалися тут кочовим скотарством. Вони вирощували дрібну рогату худобу й верблюдів.

Рис. 1. Краєвид Аравійського півострова

Рис. 2. Святилище Кааба. Середньовічна гравюра

Життя в пустелі можливе за наявності води й верблюдів. Ці тварини чудово пристосовані до суворих умов природи. одногорбий верблюд здатний долати відстань до 120 км на день, перевозити вантаж до 250 кг і п’ять діб обходитися без води. Верблюди забезпечували бедуїнів молоком, м’ясом, шкірами, вовною. Бедуїни полювали на диких тварин, інколи вживали в їжу змій, ящірок і комах. Не випадково перси презирливо називали їх «пожирателями сарани».

Жителів Аравії ще з біблійних часів називали арабами. Переважна більшість арабів жила на півночі або в прибережних країнах півострова. Тут кліматичні умови були значно м’якшими, тому араби здавна вирощували пшеницю, рис, просо, цукрову тростину, льон, виноград, фрукти й фініки. Багато жителів займалися рибальством і видобутком перлів.

Важливе місце в житті Аравії займала міжнародна торгівля, що забезпечувала роботою багатьох жителів. Караванними дорогами й морським шляхом у країни Середземномор’я, зокрема Єгипет, протягом багатьох століть купці доставляли різноманітні товари з Персії, Індії, Китаю, країн Африки. Араби були чудовими мореплавцями. Не випадково у Середні віки західну частину Індійського океану називали Аравійським морем.

Більшість арабських племен були язичниками. Вони поклонялися силам природи, зіркам, священним каменям. Кожне плем’я і рід шанували своїх божків, ідолів яких установлювали в племінних святилищах.

До VII ст. араби стояли ніби осторонь великих цивілізацій: античної, візантійської, перської. На Аравійському півострові не існувало єдиної арабської держави. Тут не припинялися кровопролитні війни між племенами й князівствами, хліборобами й кочівниками, язичниками й представниками інших релігій.

Наприкінці VI ст. Аравія перебувала в стані глибокої кризи. Відсутність єдиної держави, економічний застій, релігійні суперечності загрожували повним занепадом.

2. Мухаммад і його проповідь. Об’єднання арабських племен.

Важливу роль у житті Аравії відіграло місто Мекка на західному узбережжі півострова. Мекканці жили доходами від міжнародної торгівлі. У місті розташовувалося велике язичницьке святилище Кааба, де були встановлені 360 ідолів. Головний предмет поклоніння являв собою «Чорний камінь», що прилетів із небес (метеорит). Жерці Кааби були справжніми господарями Мекки й отримували великі доходи від прочан. В Аравії не існувало більш вдалого місця для проповіді нової релігії.

Цю важливу історичну місію виконав Мухаммад, син Абдаллаха (570—632). Він рано став сиротою і виховувався в родині свого дядька. Коли Мухаммад подорослішав, то став караванником і часто подорожував країною. Одружившись із заможною вдовою, Мухаммад багато часу приділяв релігійним роздумам. Щовесни він усамітнювався в печері й вів аскетичний спосіб життя, виснажуючи себе молитвами.

У 610 р. Мухаммадові настало прозріння. Уві сні перед ним з’явився архангел Джебраїл (Гавриїл). Він переконав Мухаммада завершити справу пророків Авраама, Мойсея і Христа. Увірувавши у своє призначення, Мухаммад у проповідях звеличував віру в єдиного бога Аллаха, заперечував ідолопоклонство, проголошував кінець світу, яскраво описував Страшний суд, пекло й рай. Нове віровчення дістало назву іслам, тобто «присвята себе Богу». Послідовників ісламу називають мусульманами, тобто «людьми, що віддали себе Богу».

Мухаммад — засновник нової світової релігії — ісламу.

Першими мусульманами стали родичі й друзі пророка. Популярність Мухаммада швидко зростала та почала викликати занепокоєння жерців Кааби, адже багато арабів відмовлялися від язичництва. Суперечки й сутички між мусульманами і язичниками загострювалися.Мухаммаду загрожувала фізична розправа. У 622 р.

Рис. 3. Мухаммад та архангел Джебраїл. Книжкова мініатюра XIV ст.

Рис. 4. Арабські воїни. Сучасний малюнок (реконструкція)

? Опишіть озброєння арабських воїнів.

Мухаммад утік із Мекки в сусідній оазис, який пізніше назвуть Медина («місто пророка»).

Переселення Мухаммада з Мекки в Медину вважають точкою відліку мусульманського літочислення.

Жителі Медини й навколишніх племен підтримали пророка. Тут Мухаммад поглиблював і розвивав своє віровчення. Одкровення пророка записували. Вони стали основою Корану — священної книги мусульман. Пророк навчав, що мусульмани зобов’язані молитися Аллахові п’ять разів на день, поститися, подавати милостиню, здійснювати паломництво в Мекку.

Мухаммад завжди жив просто й скромно, навіть коли став наймогутнішим правителем Аравії. Він не любив розкоші, і в його будинку часто не було їжі. Пророк завжди мав один комплект одягу, і коли сподвижники пропонували йому надягти багате церемоніальне вбрання, він відмовлявся, віддаючи перевагу одягу з грубої тканини, який носили прості люди. Коли йому приносили подарунки або здобич, він роздавав їх нужденним і подібно до Христа говорив мусульманам, що бідні увійдуть у Царство Небесне раніше, ніж багатії.

У 630 р. Мекка перейшла під контроль Мухаммада. Кааба була оголошена головною святинею ісламу, а її жерці стали мусульманами.

Медина залишилася столицею держави Мухаммада. Сюди прибували посланці різних племен і народів, що підкорилися владі пророка й відмовилися від багатобожжя.

630 рік вчені вважають роком створення єдиної Арабської держави.

3. Завоювання арабів. Праведні халіфи.

У 632 р. Мухаммад сильно занедужав і помер. Багато людей відмовлялися в це вірити, оскільки вони вважали його безсмертним. Мусульмани обрали нового керівника релігійної общини й назвали його халіфом, що означає «заступник пророка»; «той, хто йде слідами пророка». Так почався період праведних (обраних) халіфів (632— 661). Столицею нової держави стало сирійське місто Дамаск.

Продовжуючи справу пророка, халіфи очолили «джихад меча» — священну війну з невірними за поширення й зміцнення ісламу. У VII—VIII ст. араби розгромили Візантію та Іран, переможним маршем пройшли Північною Африкою до Атлантичного океану, увірвалися на простори Європи й підкорили Піренейський півострів.

Перші халіфи провели реформи в державному й релігійному житті арабського суспільства. Вони зуміли створити високоорганізоване військо, боєздатність якого підтримувалася справедливим розподілом захопленої здобичі й трофеїв. Мусульманин свято вірив, що смерть під час бою забезпечить йому вічне блаженство в раю.

Рис. 5. Завоювання арабів

? Виходячи із завоювань арабів, поясніть, чому іслам називають світовою релігією.

У результаті завоювань араби підкорили й пограбували найбагатші країни. «Годувальником» Аравії став Єгипет. Араби відновили давній канал між Нілом і Червоним морем, щоб вивозити кораблями єгипетський хліб й інші продукти.

Успішні завоювання арабів сприяли виникненню великої імперії, що увійшла в історію під назвою Арабський халіфат. Це держава, де діяли релігійні правила. Халіф не тільки мав владу монарха, але й був духовним наставником усіх мусульман.

Араби стали господарями найбагатших країн Північної Африки, Передньої і Середньої Азії, населення яких прийняло іслам.

4. Розквіт Арабського халіфату.

Зміцненню Арабської держави сприяло поширення ісламу. За 70—100 років араби затвердили на завойованих землях нову релігію. Іслам виявився віровченням простим і зрозумілим для людей. Бути мусульманином було вигідно, оскільки вони сплачували державі тільки десяту частину з доходів, а іновірці несли тягар важких податків.

Завойовники наполегливо підвищували авторитет арабської мови — мови Корану, яку мали знати всі мусульмани. Таким чином арабська мова стала державною мовою для всіх підкорених народів.

До складу халіфату входили країни із працьовитим населенням, високорозвиненим сільським господарством, найбагатшими давніми містами, які славилися своїми ремеслами й торгівлею. У центрі безкрайніх володінь імперії халіф ал-Мансур заснував нову столицю Багдад, яку тоді називали Мадинат ас-Салам («місто благоденства»). Своїми розмірами Багдад значно перевершував Рим і Константинополь разом узяті. Місто захищали високі стіни й канали, заповнені водою річки Тигр. Оборонна стіна Багдада була складена з величезних глиняних цеглин. За третім кільцем фортечних стін і брам розміщувалися палац халіфа, велика мечеть й урядові будинки.

З «Історії Багдада» аль-Багдаді (XI ст.)

За часів халіфа ар-Рашида жодне місто світу не могло змагатися з Багдадом у красі й пишності, кількості вчених і видатних людей, розмежуванні еліти й простолюдинів. у безлічі дворів, будинків, шляхів, вулиць, крамниць, базарів, провулків, алей, мечетей, лазень, караван-сараїв; у чудовому повітрі, солодкій воді, прохолодній тіні. у силі-силенній городян, кількості споруд і людей.

Рис. 6. Мечеть у Єрусалимі (VII ст.). Сучасний вигляд

Рис. 7. На вулицях Багдада. Сучасний малюнок

У столицю халіфату щорічно доставляли понад 400 млн дирхемів (срібних монет). У своїй особистій скарбниці халіфи нагромадили безліч золотих і срібних монет, величезні запаси зброї, коштовних металів, каміння, убрань і начиння.

У VIII—IX ст. Арабський халіфат перетворився на світову державу, що не мала гідних суперників.

5. Культура країн халіфату.

Учені стверджують, що в Арабському халіфаті культура набула нечуваного розквіту. Як же жителям пустельної Аравії вдалося досягти значних успіхів у науках і мистецтві? Річ у тому, що араби виявилися не тільки жорстокими завойовниками, але й старанними учнями. Вони засвоювали й застосовували культурні досягнення підкорених ними давніх народів: сирійців, греків, єгиптян, персів, вірменів, євреїв та ін.

Арабські хлопчики навчалися у приватній школі. Тут опановували грамоту й лічбу, вивчали Коран, закони шаріату (система релігійних правил), а також математику, медицину, астрономію, літературу. У школах при мечетях вивчали богословські науки. Повсюди створювали релігійні навчальні заклади — медресе. Учена людина вважалася зразком для всіх мусульман.

У VII—IX ст. в арабо-мусульманських країнах розвивалися математика й астрономія. Вчений аль-Хорезмі (IX ст.) познайомив арабів з індійськими цифрами, які ми називаємо арабськими. У Європі Хорезмі називали Алгорисмусом. У своєму науковому трактаті він увів поняття «аль-джабр» (алгебра).

Рис. 8. Учені в бібліотеці.

Книги складені на спеціальних полицях. Мініатюра XIII ст.

Рис. 9. Мінарет у Самаррі (Ірак)

Рис. 10. Сторінка рукопису аль-Хорезмі

У IX ст. у Багдаді звели знаменитий Будинок мудрості, у якому працювали знавці давніх мов. Вони перекладали арабською мовою наукові й філософські трактати грецьких і римських мудреців. Особлива увага приділялася перекладу творів із математики, астрономії, географії. Здійснювалася робота з індійськими медичними трактатами й перськими історичними творами. Кращі перекладачі одержували винагороду золотом. У 1258 р. монголи зруйнували Будинок мудрості, а книги безцінної бібліотеки скинули в Тигр.

Великих успіхів досягла арабо-мусульманська наука в галузі медицини. Видатним вченим був Ібн Сіна (980—1037), якого в Європі називали Авіценною. Його «Канон лікарської науки» на віки став настільною книгою лікарів усього світу.

Ібн Сіна народився в Бухарі й був персом за національністю. Із дитинства проявилися його здібності до наук. Уже в десять років він знав Коран напам’ять. У своїх працях учений торкався проблем медицини, філософії, етики, математики, хімії, ботаніки та ін. Ібн Сіна з’ясував, що туберкульоз — це інфекційне захворювання, і виявив шляхи його поширення. Він описав понад 760 назв ліків. Ібн Сіна був лікарем могутніх правителів ісламських держав, але завжди залишався незалежною людиною і мислителем. Перед смертю він заповів відпустити на волю своїх рабів, а майно роздати бідним.

У світовій художній культурі особливе місце відведене досягненням ісламських зодчих, які використали кращі зразки візантійської та перської архітектури, але при цьому створили свій неповторний стиль архітектурної майстерності. Найбільш яскраво архітектура країн ісламу проявлялася в релігійних спорудах (мечеті, мавзолеї, медресе).

Мечеть — це місце для спільної молитви мусульман. У невеликих вуличних мечетях віруючі п’ять разів на день молилися Аллахові. Кращі архітектори будували мечеті для молитви в п’ятницю — священний для мусульман день. П’ятнична мечеть завжди підноситься над іншими будівлями і є окрасою міста, свідченням його багатства.

Купол мечеті зводився над головною молитовною залою. Величезна маса купола рівномірно розподілялася по бічних напівкуполах. Внутрішню поверхню купола вкривали фрески або мозаїки. Зазвичай використовували геометричний або рослинний орнамент.

Мінарет — висока вежа, із якої правовірних закликали до молитви. Мінарети п’ятничних мечетей прикрашали орнаментом або висловами з Корану. Внутрішній двір мечеті зазвичай оточувала крита галерея — зручне місце для підготовки до молитви, відпочинку й задушевної бесіди.

Досягнення культури країн халіфату свідчать про високий рівень арабо-мусульманської цивілізації.

6. Розпад Арабського халіфату.

У першій половині Х ст. арабська держава розпалася, і від колись могутньої імперії не залишилося й сліду. У той період успішно управляти безкрайньою державою протягом тривалого часу було неможливо. На сході й заході зміцнилася влада намісників, які не бажали ділитися могутністю й багатствами з багдадським халіфом.

Палац халіфа роздирали суперечки. Наближені боролися між собою за вплив на халіфа. Релігійні суперечності переростали в кровопролитні сутички. Повстання бідноти охопили величезні території. Підкорені народи боролися за свою незалежність.

До середини X ст. більшість провінцій вийшли зі складу халіфату й зажили самостійним життям. Халіфи зберегли владу на незначній території навколо Багдада. Під час монгольських завоювань XIII ст. залишки халіфату були остаточно знищені.

Арабський халіфат зробив великий внесок у розвиток світової цивілізації.

1. Як місце розташування й кліматичні умови Аравійського півострова вплинули на заняття його жителів? 2. Чому Мекка стала вдалим місцем для поширення нового віровчення? 3. Завдяки яким особистим якостям Мухаммад став справжнім проповідником ісламу? 4. Виконання яких обов’язків Мухаммад вимагав від мусульман? 5. Використовуючи текст підручника, поясніть значення термінів і понять: бедуїн, Кааба, іслам, мусульманин, Коран, халіф. 6. Назвіть основні причини успішних завоювань арабів в Азії, Африці та Європі. 7. Чому Багдад у IX—XII ст. називали «містом благоденства»? 8. Як арабам у найкоротший історичний період вдалося досягти значних успіхів у культурі? 9. Назвіть основні причини, які призвели до розпаду й загибелі Арабського халіфату. 10*. Чим мечеть відрізняється від християнської церкви? 11*. Якими досягненнями арабської освіти й науки ми користуємося й сьогодні?