Повноцінна годівля свиней

У свиноводів-початківців часто виникають питання: чи варто використовувати повнораціонні комбікорми, як вони впливають на якість і безпечність продукції, яка економічна ефективність відгодівлі? Звісно, що за малих обсягів виробництва таке питання важливе з економічної точки зору, однак ефективне виробництво свинини на сьогоднішньому етапі розвитку свинарства в середніх та великих свинарських підприємствах можливе лише за повноцінної годівлі тварин.

Свині належать до всеїдних тварин — саме це дозволяє використовувати у свинарстві значну кількість кормових засобів, у тому числі як рослинного та тваринного походження, так і мікробіологічного виробництва. За будовою шлунково-кишкового тракту ці тварини належать до моногастричних, особливістю їх травлення є те, що їхня здатність до перетравлення кормів, що містять підвищену кількість клітковини, є обмеженою. Збільшуючи клітковину в раціоні, погіршується перетравність кормів і ростуть їх витрати на одиницю приросту.

Звісно, основою раціонів свиней за різних технологій виробництва продукції і за всіма напрямками продуктивності та породами є корми рослинного походження, що пов’язано, в першу чергу, з їх доступністю. До цієї групи кормів входять зернові злакові, зернові бобові, зелені грубі, соковиті, відходи борошномельних й інших технічних виробництв та ін. Однак найбільш повноцінні білки, що краще засвоюються, і, відповідно, забезпечують одержання вищих результатів на відгодівлі, містяться в кормах тваринного походження: молоці та продуктах його переробки, відходах рибної промисловості, відходах м’ясопереробних підприємств та ін. Проте ця група кормів є надто дорогою, що, незважаючи на скорочення періоду відгодівлі, негативно відображається на загальній собівартості продукції.

Проміжною за вартістю та перспективною щодо відсотку використання в раціонах годівлі свиней є група кормових засобів мікробіологічного походження, до якої належать мікробіологічний каротин, кормові дріжджі, кормовий лізин та ін. На сьогодні вартість кормів є одним із головних чинників, який необхідно враховувати, ця аксіома ґрунтується на тому, що частина, яку займають корми в структурі собівартості виробництва свинини становить близько 65-70% (цей відсоток може збільшуватись за використання імпортних компонентів та низького курсу вітчизняної валюти). Приблизно настільки ж від годівлі залежить і продуктивність свиней.

Незважаючи на всеїдність свиней, особливості перетравлювання ними кормів відображаються на доцільності формування основи раціону з концентрованих кормів. За промислового виробництва свинини частка концентрованих кормів найчастіше становить 100%. Характерною особливістю концентрованих кормів є висока концентрація поживних речовин в одиниці маси (0,7-2,3 корм. од. в 1 кг) та невисокий вміст вологи (не більше 20%).

Разом з тим, група концентрованих кормів достатньо розмаїта. Різні корми мають різний склад поживних речовин та інших характеристик, що, своєю чергою, відображається на їх цінності в годівлі свиней. Основу групи концентрованих кормів складають зернові корми (злакові та бобові), продукти їх переробки та комбіновані корми. Група зернових злакових представлена ячменем, кукурудзою, пшеницею, вівсом, житом та ін. Амінокислотний склад зернових культур неповноцінний через низький уміст основної лімітуючої амінокислоти — лізину. Поряд з цим зерно злакових має низький уміст кальцію, фосфору, міді, кобальту та цинку, а також незначну частку рибофлавіну, пантотенової кислоти, каротину. Але відсутні вітаміни A, D та B12. Хімічний склад зернових кормів значною мірою залежить від сорту, агротехніки та географії вирощування.

Основним зерновим злаковим кормом для свиней є ячмінь. У складі комбікормів ячмінь (очищений від плівок та ості) може займати до 70-75%. Для пшениці характерні значний уміст протеїну та низький — клітковини. До комбікормів може бути внесено до 80% пшениці. Однак значна кількість пшениці порушує травлення через утворення в шлунку клейкої маси.

Овес порівняно з іншими зерновими злаковими містить значну кількість плівок, які, своєю чергою, мають чимало клітковини. Також у вівсі недостатня кількість метіоніну, триптофану та гистидину. Водночас овес містить значну кількість лізину та ненасичених жирних кислот. У складі комбікормів овес може займати до 20%.

Особливістю кукурудзи є висока перетравність органічної речовини. Окрім високолізинових сортів, кукурудза не має значної кількості протеїну, однак усі сорти містять багато жиру та мало клітковини. У комбікорми вводять до 30-40% кукурудзи.

Тритикале містить багато протеїну, лізину та триптофану, добре поєднується в комбікормах з ячменем. Однак слід враховувати, що тритикале містить антипоживні речовини (алкілрезорцини), а також багато незамінних амінокислот. У складі комбікормів тритикале може займати до 30%.

Група зернобобових представлена соєю, горохом, люпином, кормовими бобами, викою, чиною та ін. Характерною особливістю цих кормів є високий вміст білків (20-40%). Біологічна повноцінність протеїну зерна бобових достатньо висока і становить 75-85% біологічної цінності білків молока. В основному білки зернобобових представлені глобулінами, що добре засвоюються та перетравлюються свинями. Білки містять багато лізину і мало метіоніну з цистином. До складу бобових входить чимало мінеральних речовин, вітамінів B₁, B₃, B₄, B₅, Е. У раціонах бобові корми можуть займати від 15 до 25% за поживністю. Разом з тим бобові зернові містять різноманітні антипоживні речовини — алкалоїди, глюкозиди, що потребує обов’язкової обробки цих кормів.

Соя містить багато білка (близько 33%) і жиру. Більша частина соєвого білка представлена глобулінами, що добре засвоюються свинями. Характерною особливістю сої є невисокий вміст вуглеводів. Перевага зерна сої, порівняно з іншими кормами, зумовлена не лише значною кількістю енергії та білка, а і його якістю. За вмістом лізину та триптофану, зерно сої перевершує зернові корми і навіть рибне борошно. Алкалоїди сої — інгібітори трипсину (складової шлункового соку свиней), тому обов’язковою є обробка.

Горох — один із розповсюджених зернових бобових кормів. За біологічною цінністю протеїн гороху наближається до протеїну соєвого шроту або м’ясного борошна. Цей корм містить 18-29% високоякісного білка. До складу люпину входить близько 38% білка. В ньому більше протеїну, жиру та клітковини, ніж у горосі. В жовтому люпині білка більше, в синьому менше, білий люпин містить багато жиру. До складу комбікормів свиней можна включати до 20% люпину. Однак, при цьому, слід враховувати, що в люпині значна кількість алкалоїдів (може досягати 3% і більше). Кормові боби також містять значну кількість протеїну (близько 33%), лізину та метіоніну з цистином. При цьому в кормових бобах мало кальцію та фосфору. В зернах містяться дубильні речовини, тому введення кормових бобів до складу зерносумішей повинне обмежуватись 10-15% за масою. Вика за поживністю близька до гороху. Зерно містить синильну кислоту, що дає гіркий присмак і знижує поїдання цього корму свинями. Чечевиця за поживністю не поступається гороху, однак при цьому має вищий коефіцієнт перетравності (93%). Містить близько 25% протеїну, значну кількість крохмалю та небагато жирів.

Не менш популярними у свинарстві стали відходи борошномельного виробництва. В основному використовують висівки пшеничні та житні. Пшеничні висівки вводять до складу комбікормів у кількості 15-30%, житні — в межах 15%.

Достатньо широко використовують також макухи та шроти. Макухи отримують шляхом віджимання насіння на олію, шроти — при екстрагуванні жиру з насіння олійних рослин органічними розчинниками. Макухи характеризуються значним умістом жиру, шроти — протеїну. Найбільш широковживаними та одними з найцінніших у годівлі свиней є соєві й соняшникові шроти та макухи. В останні роки, поряд із цими кормовими засобами, широкої популярності набули продукти переробки ріпаку.

Також в останнє десятиріччя значно виросли обсяги використання відходів крохмале-патокового виробництва в годівлі свиней, зокрема глютен кукурудзяний сухий, сухий кукурудзяний корм, кукурудзяно-фосфатидний концентрат та ін.

Більш вартісною, однак і найбільш ефективною групою кормів, є корми тваринного походження. З них однією з високоефективних груп, що характеризуються високою біологічною повноцінністю, є молоко та молочні продукти. Всі молочні продукти (за винятком сироватки) є джерелом повноцінного білка. Сухі молочні продукти належать до концентрованих кормів. Біологічна повноцінність молочних продуктів дуже висока, однак використання молочних продуктів у годівлі свиней обмежене через їхню дороговизну.

Також широкого розповсюдження у відгодівлі свиней набули відходи рибної та м’ясопереробної промисловості. Ця група кормів характеризується високим умістом легкоперетравного протеїну (за винятком кісткового та пір’яного борошна) і застосовується для балансування раціонів комбікормів та збагачення протеїном добавок.

Поєднання кормів з вищезазначених груп з метою забезпечити потреби свиней у поживних речовинах, макро- та мікроелементах і вітамінах для отримання якісної продукції з найвищою ефективністю виробництва і є основним завданням спеціалістів зі свинарства. Найбільш ефективною та раціональною є годівля свиней за нормами. За промислового свинарства дотримання кормових норм забезпечують за допомогою спеціалізованих комбікормів різного призначення. У більшості свинарських підприємств України прийняте нормування годівлі за стандартами, що були сформовані ще в радянські часи.

Однак фірми, що виробляють БВД, бленди та премікси, враховують суттєві розбіжності між вітчизняними нормами та нормованою годівлею в більшості європейських країн за вмістом протеїну, незамінних амінокислот, вітамінів, мінеральних речовин та ін. Так, європейські кормосуміші для поросних і підсисних свиноматок перевершують вітчизняні норми на 20-25% за концентрацією енергії, протеїну, лізину, метіоніну, триптофану та вітамінів. За вітамінами А, D3 та Е в комбікормах, що складені за європейськими нормами, порівняно з вітчизняними, розбіжності ще більш суттєві. Подібну картину можна спостерегти й щодо інших статевовікових груп тварин.

Отже, на сьогодні найчастіше в годівлі свиней, замість комбікормів промислового виробництва, використовують комбікорми, що складаються із зернової основи (пропорційне поєднання стандартних зернових кормів), змішаних з БВД. Відповідно, основним завданням БВД є вирівнювання раціонів для різних статево-вікових груп свиней відповідно до норм за поживними речовинами, макро- та мікроелементами й вітамінами, яких у складі набору зернових кормів комбікорму не вистачає.

Звісно, що також у годівлі можуть бути використані ті речовини, які сприятимуть прискоренню і здешевленню продукції (різноманітні стимулятори росту), однак жодна з компаній-виробників БВД, що дбає про свою репутацію, не йтиме таким шляхом. Репутацію на такому мінливому ринку, яким є ринок комбікормів і кормових добавок, заробити дуже складно, однак легко втратити.

Важливим нюансом за використання малокомпонентних комбікормів є технологія їх виготовлення. При цьому слід використовувати малоенергоємні технічні засоби. До них належать різноманітні комбікормові агрегати, що дозволяють виготовляти комбікорми безпосередньо в умовах невеликих фермерських господарств, або в середніх за розмірами господарствах, які не обладнані власними комбікормовими цехами. Це дозволить зменшити собівартість комбікормів за рахунок скорочення витрат на виробництво і транспортування, а також максимально використати власну зернову сировину.

Не слід забувати й про те, що різні корми мають відмінності за впливом на якість свинини. Це необхідно враховувати не лише при складанні раціонів, а й при формуванні структури зернофуражу чи закупівлі кормів. За впливом на якість продукції корми розподіляють на три основні групи:

• корми, що дозволяють отримувати свинину високої якості (ячмінь, жито, горох, просо, цукровий та напівцукровий буряк, морква, гарбузи, картопля, люцерна, конюшина, еспарцет, кропива, сінне борошно, молоко та молочні продукти та ін.);
• корми, що відносно погіршують якість свинини (кукурудза, гречка, висівки та ін.);
• корми, що суттєво погіршують якість свинини (соя, овес та ін.).

Варто пам’ятати, що значною мірою на якість продукції свинарства впливає тривалість відгодівлі. В першу чергу, це пов’язано зі співвідношенням тканин в організмі свиней. Особливої актуальності це набуває з розвитком промислового свинарства, адже соковиті та об’ємні корми в годівлі свиней використовують усе рідше. Спеціалістами нашого інституту проведено дослідження зі встановлення впливу годівлі з використанням об’ємистих кормів на відгодівлі свиней.

Було сформовано три групи, що відрізнялись за кормами, які їм згодовували. Першій групі згодовували повноцінний, повнораціонний комбікорм, другій — раціон, у якому частину зернових концентратів замінено кукурудзяним силосом за поживністю, з виключенням підкислювача, третій — раціон, у якому частину зернових концентратів замінено зеленою масою. При досягненні тваринами живої маси 100 кг з кожної групи було проведено контрольний забій. Для визначення якості м’яса і сала було відібрано зразки найдовшого м’язу спини (НМС) та середньої проби хребтового сала з туш тварин кожної групи.

За весь період відгодівлі згодовування об’ємистих кормів не позначилося на хімічному складі та енергетичній цінності НМС дослідних свиней. За результатами даних, достовірної різниці за цими показниками не спостерігали, однак, при цьому, зразки м’яса тварин першої групи характеризувалися більшими значеннями калорійної цінності білка.

Аналіз зразків НМС дослідних свиней за фізико-технологічними властивостями не виявив суттєвих розбіжностей між групами. Вологоутримна здатність зразків м’яса тварин другої групи на незначну різницю була меншою порівняно з іншими тваринами. За показниками активної кислотності зразки НМС усіх тварин відповідали вимогам до м’яса NOR та коливались у межах різних груп на 0,02 одиниці.

Аналізуючи хімічний склад сала дослідних тварин, спостерігали розбіжності між групами: за вмістом вологи, сухої речовини, клітинними оболонками та вмістом жиру. Однак вірогідності розбіжностей не виявлено.

Таким чином, часткова заміна основного раціону за поживністю силосом кукурудзяним і зеленою масою суттєво не впливає на фізико-технологічні властивості, хімічний склад та енергетичну цінність НМС і вміст клітинних оболонок та жиру в хребтовому салі свиней.

Різна тривалість відгодівлі меншою мірою відобразилась на забійних якостях, а більшою — на м’ясних ознаках. За забійним виходом і довжиною туші розбіжності між різними групами були незначними, однак за показниками товщини шпику молодняк дослідних груп характеризувався більшими значеннями. За відгодівлі із згодовуванням об’ємистих кормів, показники туші за категорійністю в більшості випадків не відповідали показникам першої-екстра категорії.

Також згодовування об’ємистих кормів позначилось на середньодобових приростах. Так, порівняно з годівлею на основному раціоні, заміна 20% за поживністю силосом кукурудзяним відобразилась на зменшенні середньодобових приростів на 134,12 г на добу (Р>0,999), заміна ж 20% за поживністю зеленою масою сприяла, відповідно, зменшенню середньодобових приростів на 138,63 г на добу (Р>0,999). Тривалість відгодівлі в дослідних групах зросла на 18,23 (Р>0,999) та 18,93 (Р>0,999) доби відповідно.

Отже, вибір кормів насамперед зумовлений економічною доцільністю. Головним же правилом, що забезпечить високу економічну ефективність, є забезпечення всіх статево-вікових груп свиней поживними речовинами відповідно до раціональних норм годівлі.

Тритикале: что это и как выращивать

В этой статье рассказываем, что такое тритикале, каковы ее преимущества и особенности выращивания. Вы также узнаете, какие сорта тритикале самые выгодные. Информация будет полезна агропредпринимателям, которые занимаются выращиванием зерновых или содержат фермы.

Что такое тритикале

Тритикале — это искусственно выведенный гибрид ржи и пшеницы. Название этой злаковой культуры расшифровывается просто: « TRITIcum » (лат) — « пшеница » и « seCALE » (лат.) — « рожь » . Впервые тритикале была выведена немецким селекционером Вильгельмом Римпау в 1888 году. Злак быстро приобрел популярность у фермеров.

Тритикале — идеальный продукт для здорового питания. Ее калорийность ниже, чем у ржи и пшеницы и составляет всего 274 ккал/100 гр. Содержание протеина наоборот, на 1,0 — 1,5 % выше, чем у пшеницы и на 3-4 %, чем у ржи. Белок тритикале отличается повышенным содержанием незаменимых аминокислот, а именно валина, лизина, треонина, аргинина, глицина и других.

Зерно тритикале не уступает зерну пшеницы по содержанию макро- и микроэлементов. В нем много минералов: меди, фосфора, калия, магния, кальция, натрия, цинка, марганца и железа, а также витаминов В9, В5, В1, РР и Е.

Для чего выращивают тритикале

В Украине тритикале — это преимущественно кормовая культура для домашней птицы, свиней, крупного рогатого скота. На корм животным идет зеленая масса, чистое зерно и фураж. Из-за поздних сроков колошения, зеленую массу тритикале используют для кормления животных в период между сбором озимых и многолетников.

Замена 40% сухого корма на фураж из тритикале дает хороший прирост живой массы: до 20% у свиней и до 17% — у крупного рогатого скота.

Также культура используется для получения крахмала, пивного солода и экологически чистого топлива — биоэтанола. Украина имеет все условия, необходимые для производства жидкого биотоплива как по земельным ресурсам, так и по наличию собственных производственных мощностей.

За рубежом тритикале перерабатывают на муку и используют в хлебопекарной и кондитерской промышленности. Мука из тритикале имеет сладковатый вкус, легкий ореховый аромат и кремовый оттенок. Из нее выпекают торты, кексы, пирожные. Мука из этого злака особенно подходит для приготовления печенья, так как в ней содержится мало клейковины низкого качества. Хлебобулочные изделия из такой муки получаются пышными и долго не черствеют.

Преимущества и недостатки культуры тритикале

Некоторые фермеры до конца не понимают, что такое тритикале — пшеница или рожь? Этот злак по качественным характеристикам зерна превосходит обе культуры.

Преимущества культуры тритикале:

1. Высокая урожайность. В среднем, урожай с 1 га — 6 тонн, в то время, как с 1 га пшеницы и ржи собирают по 3,5-4 и 2,5-3 тонн соответственно.
2. Высокая плотность колоса. Это объясняется сочетанием характерных черт «родителей» — многоколосности ржи и многоцветности пшеницы.
3. Устойчивость к грибковым и другим болезням, экономия на пестицидах.
4. Неприхотливость к почвенно-климатическим условиям.
5. Высокая биологическая ценность зерна, высокий процент белка и аминокислот.
6. Способность к самоопылению.
7. Большая урожайность зеленой массы при использовании на корм.
8. Возможности использования в пищевых и в хозяйственных целях.

Информации о тритикале, что это такое, как выращивать и чем она хороша — много. Но какие факторы расцениваются фермерами как недостатки?

1. Сложность обмолота зерна, которое хуже отделяется от колоса.
2. Слабая выполненность (степень налива). Зернышки нередко сморщены. Иногда после цветения в зерне повышается активность амилазы, при этом крахмальные зерна разрушаются, особенно в области алейронового слоя и бороздки.
3. Искусственное происхождение культуры. Впрочем, на сегодня нет данных о том, что ГМО-зерно негативно отражается на здоровье людей и животных.

В целом, данная зерновая культура рентабельна в выращивании и по своим питательным свойствам превосходит другие злаки.

Характеристики тритикале

Тритикале отличается высокой кустистостью и способна образовывать куст с 5-10 побегами. Листья большие, ланцетные или линейные, длинные (20-35 см) и широкие (до 3 см), темно-зеленые, покрытые восковым налетом. Соцветие — сложный колос, как правило веретеновидной формы, длиной от 7 до 18 см. Высота растений варьируется от 70-120 см (зерновые сорта) до 180 см (кормовые сорта).

Зерно тритикале имеет желто-коричневый оттенок. Плоды не осыпаются даже при созревании, отличаются сморщенной поверхностью с бороздками по центру. Вес тысячи зерен — приблизительно 40-60 грамм.

Сорта тритикале

В зависимости от типа использованных для селекции культур пшеницы и ржи выделяют несколько сортов тритикале.

Сорта тритикале делятся на озимые и яровые. Самыми популярными озимыми сортами считаются:

• « Зенит Одесский »;
• « Амфидиплоид » -15, 42 и 52;
• « Киевский ранний »;
• « АДМ » -4, 5, 8, 11.

Яровых сортов меньше. Самые популярные:

Несмотря на гибридное происхождение, тритикале может самоопыляться. Это выгодно, ведь фермеру не придется покупать новый посевной материал, а для посева можно использовать зерно прошлого урожая.

Как выращивать тритикале: технология

Технология выращивания тритикале не слишком отличается от выращивания пшеницы. Но для получения хорошего урожая нужно учитывать ряд нюансов.

Посев

Термины посева определяются исходя из региона. Например, на севере страны для озимых сортов это конец августа, а на юге — последние числа сентября. Глубина посева — 5-12 см, в зависимости от влажности почвы.

Сеять тритикале лучше на черноземных почвах. На торфяных или песчаных результат может быть несколько хуже. В качестве предшественников на поле для тритикале хороши гречиха, горох и кукуруза, ранние сорта картофеля. Не рекомендуется сеять тритикале после пшеницы и других злаковых культур.

Перед посевом тритикале рекомендуется внести в почву нитроаммофоску из расчета 150 кг/га. Весной дополнительно подпитать грунт азотом. Органические удобрения вносят из расчета 20-25 т и 35-40 т на 1 га для черноземных и нечерноземных почв соответственно.

Культура устойчива к холоду, поэтому озимые посевы зимуют лучше, чем пшеница. Развитая корневая система легче противостоит сильному ветру и дождю.

Уход

Поскольку темпы роста культуры в 1,5-2 раза превышают темпы роста пшеницы, весенний уход за посевами тритикале начинают раньше. Поверхностное внесение удобрений проводится даже по мерзлой почве.

Для борьбы с сорняками, уничтожения вредителей подходят те же пестициды, что и для пшеницы и ржи. Для протравливания и опрыскивания используются препараты, которые разрешает Закон Украины «О пестицидах и агрохимикатах» .

Сбор урожая

Особенности сбора урожая тритикале характерны для процесса сбора ржи. Убирают ее комбайном. Зерно у тритикале крупнее, чем у пшеницы, к тому же оно плотно сидит в колоске и при созревании не осыпается. Поэтому при сборе рекомендуется уменьшить количество оборотов барабана до 600 в минуту, а также уменьшить зазор между барабаном и подбарабаньем.

Для обработки сырья и очистки от посторонних примесей понадобится качественная веялка для зерна.

Многие фермерские хозяйства нуждаются в привлечении заемного финансирования. Как взять кредит для агропредприятия на приемлемых условиях? Воспользуйтесь сервисом AgroApp — надежным посредником между вами и кредитными организациями. В течение 24 часов с момента оформления заявки вы получите предварительное решение о финансировании своего хозяйства.

Часто задаваемые вопросы о том, что такое тритикале

Как отличить тритикале от пшеницы

Зерно тритикале крупнее и длиннее зерна пшеницы, а также имеет более выпуклый и продолговатый зародыш.

Что лучше — тритикале или пшеница

У тритикале выше урожайность, она устойчива к поражению вредителями и болезням. Однако для сбора урожая этой культуры может понадобиться дополнительная техника.

Тритикале

Господарське значення. Тритикале – новий рід у родині злакових. Створене селекціонерами схрещуванням пшениці й жита ще наприкінці XIX ст. в Німеччині. Залежно від підбору компонентів для схрещування тритикале може бути дво- або тривидовим гібридом. Двовидові гібриди – це гексаплоїдне тритикале від схрещування твердої пшениці (тетраплоїд) з житом. Тривидове тритикале одержали в результаті синтезу спадковості м’якої, твердої пшениць і жита.

Двовидові тритикале як менш урожайні не набули поширення у виробництві. Тривидове тритикале – високоврожайний гібрид, який не розщеплюється, і його створення є видатним досягненням вітчизняної селекції, зокрема селекціонера професора А. Ф. Шулиндіна.

За вмістом білка в зерні тритикале переважає пшеницю на 1-2, жито – на 3-5%. Білки його повноцінні за амінокислотним складом.

Зерно тритикале, яке за протеїновою поживністю переважає пшеничне на 9,5%, ячмінне та кукурудзяне – майже на 40%, особливо ціниться у тваринництві. Використовують його переважно як високоякісний компонент комбікормів. У хлібопекарській промисловості воно не набуло достатнього поширення. Хліб з його борошна розпливчастий, малого об’єму. Зрідка борошно застосовують як домішку (20- 30%) до пшеничного при випіканні деяких сортів хліба. Із борошна тритикале виготовляють різні кондитерські вироби – печиво, бісквіти тощо.

Кормові сорти тритикале вирощують на зелений корм, силос, для виготовлення трав’яного борошна, кормових гранул. Солому згодовують тваринам як грубий корм.

Основними районами поширення тритикале в СНД є Північний Кавказ, Центральночорноземна зона Росії та Україна, включаючи Степ, Лісостеп і Полісся.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Назва злаку походить від поєднання початку родової назви пшениці (Triti. ) і закінчення родової назви жита (. cale).

Тритикале є проміжною між пшеницею і житом формою рослин. Колос поєднує в собі багатоколосковість жита з багатоквітковістю колоска пшениці. Цінні ознаки тритикале – крупне зерно з високим вмістом білка (13-18%) та лізину, комплексний імунітет до грибних захворювань, висока зимостійкість, великий потенціал продуктивності, здатність рости на бідних грунтах та ін.

Пшенично-житні амфідиплоїди дуже молоді в еволюційному відношенні рослинні форми, тому в них є недоліки: не завжди достатня зимостійкість, важко обмолочується, висока череззерниця, низька якість борошна та ін.

Існують озимі і ярі форми тритикале. Селекцією його займаються в Європі, США та інших країнах.

Завдяки добре розвиненій кореневій системі, яка вже після проростання зерна обганяє в рості пшеничну, а також наявності на пагонах значного воскового нальоту тритикале переважає за посухостійкістю озиму пшеницю. Проте у деяких сортів у посушливу погоду в період інтенсивного росту вегетативної маси (у фазі трубкування і ще більшою мірою під час формування і наливання зерна, коли нестача вологи затримує ріст зерна і відкладання в ньому органічних речовин) формується дрібне зерно, маса 1000 шт. якого не перевищує 35-40 г замість звичайної маси близько 50-55 г. Сприятлива для тритикале вологість ґрунту 70% НВ.

За морозостійкістю тритикале займає проміжне місце між озимою пшеницею і житом, витримує зниження температури на глибині залягання вузла кущення до мінус 17-19°С, інколи і до мінус 20°С, а за зимостійкістю більше наближається до озимої пшениці.

Коренева система тритикале відзначається достатньо високою здатністю до засвоєння поживних речовин з фунту, тому його можна з успіхом вирощувати не тільки на родючих, а й на бідних фунтах. Сприятливою реакцією фунтового розчину для нього є нейфальна або слабкокисла (pH 5,5-7,0).

Тритикале добре кущиться, утворюючи по 3-7 пагонів на одну рослину навіть у загущених посівах, а в зріджених – до 14-17 і більше. Протягом вегетації росте досить інтенсивно, формує більшу надземну масу, ніж пшениця. Як і в пшениці, у тритикале переважає самозапилення, проте залежно від його форм і погоди перехресне запилення може становити від 5-10 до 40%. Тритикале відзначається більш тривалим періодом від колосіння до цвітіння (7-9 днів) порівняно із пшеницею (2-5 днів). Вегетаційний період залежно від сорту й умов вирощування становить у тритикале від 250 до 325 днів.

Районовані сорти: озиме тритикале – Амос, Букет, Інтерес, Ратне, Шаланда та ін.; яре тритикале: Коровай харківський, Лебідь харківський, Сонцедар харківський та ін..

Технологія вирощування. Вищі урожаї тритикале в Степу при розміщенні після чорного або зайнятого пару, люцерни на один укіс, гороху, кукурудзи на силос; у Лісостепу – після зайнятого пару, багаторічних трав на один укіс, гороху, кукурудзи на зелений корм і силос; на Поліссі – після зайнятого пару, люпину на зелений корм, ранньої картоплі, конюшини на один укіс, гороху, льону-довгунця.

Основний і передпосівний обробіток ґрунту аналогічний обробітку під озиму пшеницю.

Тритикале виносить з урожаєм значну кількість поживних речовин, тому добре реагує на внесення добрив. Удобрюють його переважно мінеральними добривами, а органічні вносять під попередники. На родючих фунтах і після кращих попередників рекомендується вносити під тритикале у середньому по 60 кг/га азоту, фосфору і калію, після гірших попередників та на менш родючих фунтах – по 90 кг/га основних елементів живлення. Фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток фунту, азотні – у весняно-літні підживлення: на II-III та IV етапах органогенезу – по 30 кг/га азоту щоразу. На бідних грунтах рекомендується частину азотних добрив вносити під основний обробіток грунту – у дозі 30 кг/га азоту. Під час сівби тритикале вносять у рядки гранульований суперфосфат у дозі 10-15 кг/га фосфору.

Виявлено негативну реакцію тритикале як на ранні, так і на пізні строки сівби. Більшість районованих сортів рекомендується висівати в середині оптимальних строків сівби озимої пшениці. Сіють кондиційним насінням із схожістю не менше 92%, мінімальною чистотою 98%. Насіння має бути добре сформованим, ваговитим, завчасно або за 2-3 дні до сівби протруєним одним з протруювачів, рекомендованих для озимої пшениці (вітавакс, фундазол, байтан та ін.).

Основний спосіб сівби за інтенсивної технології – звичайний рядковий із залишенням технологічних колій. Застосовують також перехресний та вузькорядний способи сівби. Норма висіву при звичайній сівбі у Степу після парових попередників 4,0-4,5 млн схожих зерен на 1 га, після непарових 4,5-5,5 млн; в Лісостепу і на Поліссі – відповідно 4,5-5,0 млн/га; при перехресній або вузькорядній сівбі її збільшують на 10-15%. Середня глибина загортання насіння 4-6 см, на важких ґрунтах на 1-2 см мілкіше, на легких і при підсиханні посівного шару – на 1-2 см глибше.

Догляд за посівами тритикале такий самий, як і за озимою пшеницею: застосовують інтегровану систему захисту рослин від шкідників, хвороб, бур’янів та вилягання з використанням препаратів та дотриманням доз і строків застосування, рекомендованих для озимої пшениці.

Збирають тритикале у фазі воскової стиглості зерна роздільним способом, а у фазі повної стиглості – прямим комбайнуванням. Не можна допускати перестою рослин на пні через можливі обламування колосся і втрати зерна. Зважаючи на значну крупність зерна тритикале, обмолот, особливо насінних посівів, слід здійснювати при меншій частоті обертання барабана – до 600 об./хв, що зберігає його від травмування.

Тритикале, яке вирощують на зелений корм, скошують до колосіння, на силос – у фазі наливання зерна.

Технологія вирощування ярого тритикале аналогічна рекомендованій для ярого ячменю.