Щастя є: 6 важливих звичок, які допомагають відчувати себе щасливіше

Питання щастя хвилює людей вже не першу сотню років, але з недавніх пір його пошук став справжнім трендом. Щорічно 20 березня у світі відзначається Міжнародний День щастя, і напередодні цього свята ми вирішили вивчити питання – що ж насправді робить людей щасливішими?

У резолюції ООН, присвяченій Дню щастя, йдеться про те, наскільки це почуття важливе для кожної людини, а прагнення до нього об’єднує людей всієї землі. Але питання про те, як досягти щастя, все-таки не отримало своєї остаточної відповіді. У цьому блозі ми розповімо про деякі дослідження вчених і спробуємо зробити висновок про звички, які можуть допомогти нам жити щасливо.

Отже, що варто робити тим, хто хоче досягти щастя?

1. Дбати про здоров’я. Бути здоровим для багатьох є синонімом бути щасливим. Але виявляється, що навіть сам процес турботи про власне здоров’я може зробити нас більш радісними і задоволеними життям. Перш за все, це стосується фізичної активності.

Так, згідно з дослідженнями вчених з Університету Айови, існує однозначний позитивний зв’язок між регулярними прогулянками і відчуттям задоволеності життям. На думку вчених, причина цілком проста: з найдавніших часів спокійна ходьба асоціюється у людини з позитивними подіями – наприклад, пошуком їжі або безпечним переміщенням. Навіть 12-хвилинна щоденна прогулянка сама по собі працює як антистресс – і неважливо, проходить вона на природі або в галасливому мегаполісі, у веселій компанії, з домашнім улюбленцем або наодинці з собою.

Ще один простий спосіб стати щасливішим – готувати домашню їжу. Через самоізоляцію і локдауни у 2020 році люди стали частіше готувати вдома, і це дозволило вченим з різних країн провести декілька цікавих досліджень. Виявилося, процес приготування їжі безпосередньо покращує наше ментальне здоров’я. Готування складних страв – наприклад, борщу, пирога або салату – виводить нас зі звичайної рутини, і за впливом на мозок його можна порівняти з арт-терапією. Навіть коли ми готуємо просту їжу, у процес включаються смакові, нюхові та інші рецептори – мозок отримує більше сигналів і в ньому формуються нові нейронні зв’язки.

Важливо: а ще вчені зі Школи громадської охорони здоров’я Блумберга Джонса Хопкінса довели – люди, які часто готують вдома, харчуються набагато здоровіше, споживають менше калорій, цукру і жиру, навіть якщо вони не намагаються схуднути.

2. Робити добро для світу і людей. Волонтерство, участь у благодійності, просто маленькі добрі справи кожен день, виявляється, приносять користь не тільки суспільству, а й тим, хто витрачати свій час і ресурси, допомагаючи іншим.

За останні 10 років проведено безліч досліджень, які доводять, що ми стаємо набагато щасливішими, коли орієнтуємося на інших – дбаємо про інших більше, ніж про себе. Люди, які більше віддають на благодійність і люди, які витрачають більше часу на волонтерство, як правило, більше задоволені життям, ніж ті, хто цього не робить. Ті, хто регулярно допомагає іншим, приблизно на 25 % щасливіші за тих, хто живе тільки для себе. Чому?

Дослідники з Національного інституту охорони здоров’я США виявили: коли люди допомагають благодійним організаціям і проектам, вони активізують ділянки мозку, пов’язані із задоволенням, соціальними зв’язками і довірою. Таким чином, альтруїстична поведінка вивільняє гормони радості у мозку, створюючи відчуття щастя.

Важливо: допомагати іншим набагато простіше, ніж здається. І якщо ви поки ще не маєте такого особистого досвіду, можливо, варто почати робити це разом зі своїми друзями, партнерами по бізнесу або колегами по роботі. Наприклад, ми в УНІКА допомагаємо музикантам, дітям, спортсменам і підтримуємо екологічні ініціативи. Знайти тих, кому потрібна допомога не складно, головне – ретельно перевіряйте інформацію.

3. Заробляти і накопичувати гроші. Відома фраза «Не в грошах щастя», насправді, дає нам невірне уявлення про природу речей. Вчені підтвердили закономірність: допоки людина знаходиться за межею фінансового благополуччя, їй дуже складно відчувати себе щасливою. А ось великі і дуже великі гроші, дійсно, не приносять величезного щастя.

Згідно з дослідженням лауреатів Нобелівської премії з економіки, Даніеля Канемана і Ангуса Дітона, що опубліковане у 2010 році, зростання доходів додає відчуття щастя, допоки річний дохід сім’ї не складе $ 75 000. А ось після цієї цифри, навіть якщо дохід зросте вдвічі або втричі, відчуття особистого благополуччя не збільшується.

Таким чином, американській родині для щастя необхідно близько $ 6,5 тис. на місяць. Для України ця цифра, імовірно, інша. Якщо грунтуватися на дослідженні університетської групи з Пердью, люди відчувають себе у фінансовій безпеці, коли їх дохід становить близько $ 3,3 тис. на місяць на сім’ю, незалежно від країни. Звичайно, не всі можуть заробити таку суму. Але впадати у відчай точно не варто – тим більше, що доходи є тільки одним з багатьох чинників, що сприяють відчуттю щастя.

Важливо: щоб збільшити свій рівень доходу, можна використати різні способи – наприклад, монетизувати хобі або освоїти нову професію. Фінансового добробуту також можна досягти, грамотно формуючи накопичення. Як накопичувати? Ми вже розповідали тут – можливо, варто згадати про ці кроки ще раз.

4. Навчитися відпочивати. Вільний час – важливий чинник щастя, про який говорять не так часто. Але при цьому існує багато висновків щодо того, як на благополуччя людини впливає саме достаток часу. Дослідження під керівництвом професора Гарвардської школи бізнесу Ешлі Уїллансу доводить: чим більше грошей ми витрачаємо на те, щоб вивільнити свій час, тим щасливішими стаємо. Адже крім роботи, фізичної активності та часу з близькими, нам потрібен час, щоб просто відпочити.

При цьому вчені попереджають: не поспішайте розслаблятися, вмикаючи телевізор або поринаючи в інтернет. Успішна боротьба з цифровою залежністю може вивільнити масу часу для прогулянок, улюбленого хобі чи творчості. Якщо відмовитися від смартфона важко – використовуйте ігрову мотивацію. Наприклад, додаток Forest, яке вирощує дерево, поки смартфон не використовується.

Важливо: сучасні роботодавці часто допомагають своїм робітникам знайти work-life balance. Наприклад, згідно з глобальним дослідженням Randstad Employer Brand Research у ​​2020 році, група УНІКА в Україні стала лідером серед компаній фінансового сектора в категорії «Дотримання балансу роботи і особистого життя» для співробітників.

5. Не втрачати зв’язку з близькими та друзями. Гарвардське дослідження розвитку дорослих, яке тривало рекордні 75 років, показало, що люди, у яких є міцні соціальні зв’язки – з сім’єю, друзями, сусідами, відчувають себе більш щасливими, вони більш здорові фізично і живуть довше. Висновок зроблений на підставі досвіду 724 осіб, за якими вчені спостерігали з часів їхньої юності.

Зв’язки з іншими людьми – це той самий соціальний капітал, про який так багато пишуть і говорять останнім часом. Дослідження вчених доводять, що саме міцні зв’язки в соціумі дають людині відчуття впевненості. Адже нам властиво підсвідомо розраховувати на допомогу інших у складних ситуаціях.

Важливо: через коронавірус багато з нас потрапили у фізичну ізоляцію. Щоб не втрачати контакт з близькими, варто використовувати усі сучасні технології – якраз той випадок, коли соціальні мережі та месенджери приносять більше користі, ніж шкоди.

6. Берегти душевний спокій. Вже давно не секрет, що тривалий стрес безпосередньо веде до зміни природного циклу сну, порушує добові коливання рівня гормонів, послаблює імунітет – а значить, заважає нам бути здоровими і щасливими. Опитування психолога Роберта Епштейна показало, що перемога над стресом додає приблизно 25% до відчуття щастя і психологічного благополуччя.

При цьому важливо не переоцінювати вплив стресу на наше життя. Лорі Сантос, відомий психолог з Єльського університету, автор курсу «Психологія і гарне життя» нагадує: у кожної людини є своєрідна психологічна імунна система, яка захищає нас, коли щось іде не так. Навіть якщо в житті трапляється щось погане, то у людини зазвичай вистачає внутрішніх ресурсів, щоб протистояти труднощам. Крім того, багато чинників занепокоєння можна просто усунути, хоча ми не завжди про це здогадуємося. У цьому можуть допомогти різні інструменти, і один з них – страхування.

Важливо: ми не проводили заміри щастя серед клієнтів, але за їхніми відгуками точно знаємо – страховка відмінно допомагає впоратися з фоновим відчуттям тривоги, наприклад, за збереження квартири, будинку або машини. Ще більше впевненості дає страхування власного здоров’я. Будемо раді, якщо ви виберете УНІКА, щоб стати трішки щасливішими.

Незалежно від того, якою з порад ви вирішите скористатися, пам’ятайте: унікальна характеристика щастя, про яку говорив ще Аристотель – в тому, що це не результат, а постійна практика. Ну то що, починаємо практикувати щастя?

Чи не розучилися ми висловлювати подяку?

Сьогодні у нас з вами приємна розмова – про чемність та ввічливість, зрозуміло, на лінгвістичному рівні. Так, приємно мати справу з вихованою людиною, навіть за умови конфліктної ситуації.

В нашому споживацькому суспільстві часто ми недооцінюємо чи взагалі забуваємо про важливість, більше того – гостру потребу – в такій простій справі, як дякування.

Можливо, Вам ріже слух саме слово «дякування», а в голові крутиться питання: «Чому не подяка?». Тож з’ясуймо, чи є слова дякування та подяка абсолютними синонімами, тобто чи однакове в них значення.

За Словником української мови, дякування означає дію зі значенням «дякувати». Яскравим прикладом, як завжди, є народна мудрість, закладена в прислів’ї: «Яке частування, таке й дякування».

Водночас той же словник подає два значення подяки:

1) як почуття вдячності за щось та, відповідно, слова, за допомогою яких висловлене це почуття, а також офіційна позитивна оцінка;

2) як наперед не обумовлена й не визначена плата за щось. Часто в українців це значення трансформується в розуміння слова подяка як хабар.

Отже, доходимо висновку, що дякування та подяка – абсолютні синоніми в одному із значень, яке можна сформулювати таким чином: висловлення почуття вдячності. І тут постає кілька питань:

Питання перше: ЯК ми висловлюємо подяку?

Хтось геть нерозбірливо буркає «під носа», щоб лише дати так званого одчіпного (тобто щоб відчепилися).

У когось, навпаки, подяка за своєю зовнішньою пишністю й красою нагадує більше словоблудство, за яким у мовця немає нічого ні в душі, ні в серці.

А хтось дякує від душі, від усього серця, коли справді почуття вдячності переповнює настільки, що слів бракує й подих забиває!

Питання друге: КОМУ ми висловлюємо подяку?

Чи щодня ми дякуємо:

• нашим батькам – найріднішим у світі людям, які стільки всього найкращого вклали в нас із самого малечку?
• чоловікові чи дружині – найдорожчій людині, яка крокує пліч-о-пліч з нами по життю й витримує всілякі наші стани й настрої, стани, емоції, зокрема «і в словесній формі» (читай – вихід емоцій)?
• своїм дітям – великим чи маленьким, дорослим чи не дуже – за те, що вони у нас найкращі, бо вони наші, рідні?
• Господу Богу, який подарував нам життя, здоров’я, весняний день чи літній захід сонця, осінній дощ чи зимовий морозець?

Питання третє: ЯК ми висловлюємо подяку?

Правильно вживати такі слова: «Красно дякую», «Щиро дякую», «Сердечно дякую» чи «Дуже Вам дякую». Звичайно, ця форма має відповідати змісту подяки.

Інший варіант подяки – «Спасибі» (традиційно вважається, що його більше використовують на Півдні та Сході України). Один з найкращих варіантів – «Сердечне спасибі».

ОБЕРЕЖНО : русизм – «Велике спасибі».

Запам’ятаймо, що в українській мові такого вислову немає, це копія з російської мови.

Питання четверте: ЩО сказати у відповідь?

Є відповіді «на всі випадки життя»: пр о шу (з наголосом на першому складі) та будь ласка.

Є й відповіді в конкретних ситуаціях, наприклад, якщо дякують за їжу, то відповідають: «На здоров’я!», якщо за одяг, то кажуть: «Носи на здоров’я!» чи «Носи здоровим!»

ОБЕРЕЖНО : нечемно відповідати «Нема за що». З одного боку, ви начебто «робите добру справу», тобто наголошуєте, що це вам нескладно виконати. Проте водночас така відповідь звучить некоректно чи, більше того, неправдиво – висловлюють подяку однозначно за ЩОСЬ.

Питання п’яте: ЗВІДКИ походять слова подяки?

Цікаво простежити етимологію (тобто походження) слів подяки.

Дієслово «дякувати» походить з німецької мови (нім. danken) і запозичилося через мову-посередника – польську мову.

Це ж слово вживається в таких слов’янських мовах: західнослов’янських – польській, чеській, словацькій, східнослов’янській – білоруській;

германських мовах: англійській, голландській, шведській, норвезькій та ісландській.

«Розшифрувати» слово «дякувати» можна приблизно так: «Ви мені зробили добро, я думаю, що пам’ятаю про це». Тож первісне значення слова «дякувати», як бачимо, вчені пов’язують зі словом «думка».

Слово «спасибі» має спільнослов’янське коріння, відповідно, всім відомий його близькозвучний відповідник у російській мові.

Первісна його форма «Спаси Біг (Бог)» висловлювала не лише подяку, але й побажання тому, кому дякували. Залишки такого зворотного побажання залишилися в польській мові, де є вислів «Bo’g zaptac’», тобто «Хай Бог заплатить тому, кому дякують». Схожі зворотні побажання трапляються і в деяких говірках Західної України.

І насамкінець – майже анекдот з… життя

Якось мені довелося спілкуватися з американцем, досвідченим пілотом, який водив «Боїнги» з Америки в Європу і свого часу кілька років прожив у Москві. Російська мова в його голові була в «поодиноких залишках». Проте з огляду на те, що моя англійська була не в кращому «уламковому стані», то спілкувалися ми таким собі «ламаним» англо-російським суржиком.

І тут Скат (чи Скот) (він, до речі, і сам не знав, як його правильніше назвати) з радісною посмішкою повідомив мені, що згадав мій (тобто український) вислів, який звучав приблизно «Ніджісто».

На моєму обличчі особливої радості не з’явилося, бо при всіх своїх філологічних знаннях (на той час я вже закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка) я не змогла здогадатися, що то за такий український вислів.

Чи здогадалися ви, шановні читачі?

Так, справді, лише за кілька днів це слово знову зринуло в моїй думці й тут «до мене дійшло»: «Ніджісто» – так це ж «Нема за що». Хоча у варіанті Скота воно було схоже на щось польське.

Отже, ми з вами розглянули способи висловлення подяки, походження цих висловів, що і як правильно сказати у відповідь. І запам’ятали, що подяку частіше потрібно висловлювати своїм рідним і близьким.

Чи не розучилися ми висловлювати подяку?: 12 коментарів

В мене питання щодо німецького походження дякую. Як тоді дякували в часи Київської Русі? Бо десь промайнула інформація, що в Новгороді теж “дякували” і це відрізняло їх від, скажімо, інших мешканців сучасної Росії. Чи ми теж “спасибкали” поки не “ополячились”? Такі питання часто виникають на тлі російсько-українських мовних дискусій.

Дякую, пане Олександре, за таке глибоке запитання. На перший погляд здається думка про те, що “в Новгороді дякували” не дуже ймовірною. Проте спробую проконсультуватися з цього питання в істориків мови. Це моє д.з. 🙂

мені подобається часом відповідати/чути “спасибі”, бо мені приємне побажання, яке прочитується у слові. Я не вважаю його русизмом, бо в нього явно наше спільне давньоруське походження.

Так, справді, це не русизм. Але часто в нас “з водою вихлюпують і дитя”, тобто відкидають і раціональне зерно.

Як навчитися жити “тут і зараз” і радіти життю попри все

Одного разу я бачила, як молодий тато відтирав від морозива свою трирічну доню. Воно було скрізь: на обличчі, руках, сукні… Він говорив: «Тебе простіше з’їсти, ніж відмити… Ти ж тепер цукерка!» І обидва реготали від щастя…

Ще я бачила, як дідусь годував вуличних котів. Їх було дуже багато, не злічити. Вони буквально заглядали йому до рота, а він промовляв: «Барсик, відійди, ти вже своє отримав… Отаман, не штовхай Рудого! А де Лаура з кошенятами?» Він усім дав імена і звертався до кожного персонально. Він годував їх поважно, неквапливо, як голова великої родини, і виглядав дуже щасливим…

Я бачила, як зовсім молоденькі хлопець і дівчина зустрілися на перехресті і раптом стали сваритися. Здалеку здавалося, що хлопець не правий – не можна ж так обурюватися… А підійшовши ближче почула причину. «Та мені все одно, як лежить твоє волосся, якщо ти завтра в лікарню загремиш!» – гримав він, тому що дівчина прийшла на побачення без шапки. Було холодно, дув сильний вітер. Він зняв свою і надів їй на голову. Вона бовкнула: «Який же ти вредний!» А в її очах світилося щастя…

Я бачила жінку, яка йшла по вулиці, а потім раптом зупинилася і підняла обличчя до сонця. Це був перший по-весняному теплий день після тривалої зими. Навколо тупотіли люди, поспішали, обходили її з усіх боків і навіть штовхали. А вона стояла нерухомо з сонцем на обличчі і посміхалася.

Один відомий актор, з яким мені поталанило спілкуватися, сказав: щастя не буває гучним

У ЧОМУ ЩАСТЯ

Дивне, дуже дивне це відчуття. Хитке, невловиме, вислизаюче… З’явиться нізвідки, розтечеться по тілу теплим молоком, зігріє на мить і щезне. І залишить лише легкий післясмак… Потім і він зникне, як не старайся утримати. Дивне відчуття… І дуже особисте. Інтимне, не напоказ. Коли напоказ, точно знаю, це вже не щастя, а гонитва за ним. Бажання утримати, продовжити, зафіксувати, щоб було завжди під рукою…

Один дуже відомий актор, з яким мені поталанило спілкуватися, сказав: щастя не буває гучним. Навіть якщо ти знаменитий і стоїш на сцені в променях софітів. Тобі аплодує тисяча людей, з усіх боків несуть букети, а ти дивишся на все це і думаєш: «Шкода, що тато не бачить, не дожив…» І згадуєш, як ходив з ним «на рибу», як розводив вогонь… Тобі кричать «Браво!» і просять автограф, а ти подумки в цей час помішуєш юшку в казанку, і навколо тиша, і тільки багаття заспокійливо потріскує…

Господи, прошу не про чудеса і не про міражі, а про силу кожного дня

ЛОВИ МОМЕНТ

Колись я дуже сильно захворіла. Три тижні спотвореної реальності: напівсонні марення, крапельниці, уколи, каламутні плями замість облич, голоси, наче луна з криниці… Коли мене виписали, вже була весна. За мною приїхав чоловік, ми спустилися вниз, вийшли на вулицю. Машина стояла метрах у ста, але ця відстань запам’яталася мені, як окреме маленьке життя. Я немов бачила все вперше. Калюжу, в якій «купалася» хмара, гілки з першими пупляшками, голуби. Я відчувала запахи весни, розрізняла кожну нотку, жадібно вбирала кольори і звуки. І це було таке щастя… А потім я повністю одужала, і все минуло. Але дещо пам’ять зберегла «про запас», і тепер, коли мені ні з того ні з сього стає нудно і хочеться «чогось такого», коли здається, що все найцікавіше проходить повз, а в інших б’є ключем, я згадую ту весну. Як мало тоді знадобилося для щастя і яким великим воно було…

Для кращого розуміння того, що ж таке щастя, рекомендуємо прочитати про культуру сповільнення та як прийняти правильне рішення — після прочитання подивитеся на багато речей зовсім іншими очима.

У Сент-Екзюпері є «Молитва». Рятуючись від безглуздої метушні, я часто повторюю: «Господи, прошу не про чудеса і не про міражі, а про силу кожного дня. Навчи мене мистецтву маленьких кроків. Зроби мене спостережливим і спритним, щоб в строкатих буднях вчасно зупинятися на відкриттях і досвіді, які мене зворушили…» А ще: «Допоможи мені бути тут і зараз і сприйняти цю хвилину, як найважливішу…»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: