У якому році було засновано прокуратуру в СРСР
1. Нова економічна політика
2. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності.
3. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності.
4. Колективізація сільського господарства. Голод 1932-1933 рр.
5. Культурне будівництво в 20-30 роках.
6. Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР.
1. Нова економічна політика
Започаткована в роки війни політика “воєнного комунізму” з її продрозкладкою з кожним днем все поглиблювала прірву, що розділяла владу й основну масу населення – селянство. Незважаючи на це, слушні пропозиції Ю.Ларіна, Л.Троїцького про необхідність зміни продрозкладки продподатком, які вносилися ще з січня 1920 р. неодноразово відхилялися прибічниками воєнно-комуністичних методів управління.
У березні 1921 р. 10 з’їзд РКП9б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком, що поклало початок переходу до нової економічної політики.
Поява НЕПу як нової моделі господарювання була зумовлена низкою об’єктивних причин:
1) закінчення бойових дій перехід до мирного будівництва початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у економіці;
2) кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини.
3) невдоволення селянства продрозкладкою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлювало зміну співвідношення класових сил у суспільстві і диктувало необхідність нового підходу до відносин міста і села.
Суть НЕПу вбачалась у зміцненні союзу робітників і селян, оскільки внаслідок такої консолідації можна було вирішити проблеми економічної відсталості України. Протягом 1921-1922 рр. формується непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізовувалась на практиці. Ця модель базувалася на концепції шляху до соціалізму через державний капіталізм.
З переходом до НЕПу почала відроджуватись кооперація, в якій більшовики вбачали оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливий елемент змички міста і села. До кінця відбудовчого періоду в Україна усіма видами кооперації було охоплено більшу частину сільського населення республіки. НЕП зумовив суттєві зміни і в промисловості, контролюючи важку промисловість, держава передала в оренду організаціям, а також приватним особам дрібні підприємства.
В Україна в 1921 році в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Було запроваджено трести, які й стали основними ланками управління державною промисловістю. Перші трести в Україна було організовано в 1921 році. Всього в республіці було створено 21 республіканський і 54 губернаторські трести.
Однак, незважаючи на цілком реальні позитивні зрушення НЕП наприкінці 20-х років було згорнуто.
Крім економічних протиріч, поглиблення НЕПу дедалі більше виявляло серйозні політичні та соціальні протиріччя, серйозні протиріччя в період НЕПу виникли в соціальній сфері. Почали лунати голоси про “ганебний відступ” перед капіталізмом, “здачу позицій соціалізму”. За таких обставин у 1929 році більшовицьке керівництво і вирішило здійснити “великий перелом” відкинувши НЕП.
Отже, нова економічна політика була реакцією на об’єктивні обставини – кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху, тощо. Запровадження НЕПу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Згортання наприкінці 20 років НЕПу зумовлене внутрішніми економічними протиріччями цієї політики та суперечливими процесами, які вона зумовила в суспільстві.
2. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності.
Шлях до створення єдиної союзної держави розпочався ще під час громадянської війни і був зумовлений низкою об’єктивних чинників.
Території усіх республік, що увійшли до союзу, свого часу були об’єднані в межах Російської імперії. Між ними існували тісні економічні зв’язки, спеціалізація економічних районів, своєрідний розподіл праці.
Значну роль у зміцненні та посиленні об’єднавчої тенденції відігравало те, що всі республіки мали однакову політичну структуру, яка характеризувалася моно партійністю.
Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово у процесі входження УСРР до складу союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.
І етап (червень 1919 – грудень 1920 рр.) – утворення “воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави.
У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову “Про воєнний союз радянських республік України, Росії, Латвії, Литви і Білорусії”. Об’єднування здійснювалося лише “на час соціалістичної оборонної війни”, але, по суті, стало першим реальним кроком до відновлення унітарної держави.
Пошук моделі майбутнього союзу розпочався влітку 1919 року. З цією метою під головуванням Л. Каменєва було створено комісію, члени якої схилялися до надання формально незалежним республікам статусу автономних республік РСФРР, а голова взагалі дотримувався думки про те, що “треба злити Україну з Росією”, а не обмежуватися об’єднанням основних галузей управління.
Однак остаточної відповіді на питання про конкретну форму об’єднання радянських республік не було.
ІІ етап (грудень 1920 – грудень 1922 рр.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету.
28 грудня 1920 року представники Росії Ленін і Чичерін та представник України Чаковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами.
Для управління українською металургійною та металообробною промисловістю у червні 1922 р. були створенні загально федеральні трести (“Укрметал”, “Югосталь”, “Сільмаштрест”), які цілком перебували під контролем центру, а саме – Всеросійської Ради народного господарства (ВРНГ).
Ленін виступав проти сталінської моделі об’єднання республік, запропонувавши покласти в основу державного союзу принцип федерації. В жовтні 1922 р. пленум УК РКП(б) прийняв форму утворення єдиної держави на якій наполягав Ленін.
Створена після жовтневого пленуму конституційна комісія (Й. Сталін, М. Калінін, Г. Чичерін та ін.) висловилися за утворення наркоматів трьох типів:
а) злитих (5 наркоматів) – мали “цілковиту владу на території нової федерації”;
б) об’єднаних (5 наркоматів) – підпорядковувалися московській колегії республіканські підрозділи дістали назву наркоматів;
в) автономних (самостійних) – юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони. Передбачалася централізація ще більша, ніж в умовах громадянської війни.
ІІІ етап (грудень 1922 – травень 1925 рр.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності.
30 грудна 1922 року І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).
Не вірячи в те, що Сталін щиро відмовився від ідеї автономізації, Х. Раковський наполягав на необхідності реальних гарантій рівноправності та суверенності республік у межах РСРС. Раковський, на ХІІ з’їзді РКП(б) (квітень 1923 р.) вказував на серйозну негативну тенденцію – зародження диктатури союзних відомств.
У цей час процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. відбувся ІІ з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу.
У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР ІV всеукраїнський з’їзд Рад затвердив текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.
Отже остаточна ліквідація державного суверенітету України відбулася в момент утворення СРСР (грудень 1922 р.). Проте, втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації завоювань українського народу, тотальної руйнації атрибутів державності.
3. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності.
На базі НЕПу промисловий розвиток СРСР у середині 20-х років досяг довоєнного (1913) рівня, однак країна суттєво відставала від передових капіталістичних держав: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, добувалося вугілля і нафти.
В грудні 1925 р. відбувся ХІV з’їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію. Важливе місце у здійсненні наміченого курсу відводилось Україні, на ІХ з’їзді ВКП(б) вказувалося на принципово важливу роль важкої промисловості республіки для процесу модернізації та реконструкції країни.
На промислових підприємствах хронічно не вистачало кваліфікованих кадрів. Серйозною проблемою був і дефіцит обладнання, адже на більшості заводів і фабрик воно було застарілим, крім того, значну частину необхідних для модернізації машин і устаткування своя промисловість взагалі не виробляла.
Джерелами фінансування цих закупок та індустріалізації були:
1) перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість;
2) податки з населення (для села “над податок” – постійне зростання цін на промислові товари);
3) внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом – “під контролем суспільних організацій”. Так, протягом 1927-1929 рр. було випущено 3 державні позики індустріалізації, і населення України підписалося на суму понад 325 млн.крб.;
4) випуск паперових грошей, не забезпечених золотом (у роки першої п’ятирічки інформаційне покриття державних потреб становило 4 млрд.крб.);
5) збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба;
6) режим економії. Так, у республіці 1927 р. при РНК УСРР було створено комісію з режиму економії на чолі з В. Чубарем, яка лише за рахунок скорочення адміністративно-управлінських витрат . за два з половиною роки майже 65 млн.крб.
Особливості процесу індустріалізації в Україні.
1. Інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період в індустріалізації, значної частини коштів.
2. Побудова і реконструкція в Україні на початку індустріалізації крупних промислових об’єктів.
3. Нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалі республіки.
4. Поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей.
5. Значне відставання моделізації легкої та харчової промисловості від важкої індустрії.
6. Вищі темпи витіснення приватного сектора в економіці України, ніж у СРСР загалом.
Протягом перших п’ятирічок було заплановано механізм саморегуляції економіки. У цей час особливо чітко виявляється тенденція фактичної монополізації, центром управління промисловістю республіки. Командні методи управління економікою зумовлювали відчуженість робітничого класу від засобів виробництва, зниження життєвого рівня народу.
Наслідки індустріалізації були неоднозначними. З одного боку – це позитивні зрушення: вихід України на якісно новий рівень промислового розвитку, прогресивні зміни в структурі господарювання на користь промисловості, досягнення промисловістю республіки за низкою головних індустріальних показників європейського та світового рівня, урбанізація швидке формування національного робітничого класу і ін.
З іншого – форсована індустріалізація стимулювала появу багатьох негативних тенденцій: домінуюче становище виробництва засобів виробництва, побудова і реконструкція підприємств – монополістів, заморожування значних коштів у незавершених об’єктах, посилення експлуатації трудящих.
4. Колективізація сільського господарства. Голод 1932-1933 рр.
Сталін і його оточення згодом дедалі більше переконувались, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна задовольнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200-300 колгоспів.
Восени 1928 р. в Україні було колективізовано лише 4% селянського землекористування – це була слабка опора для здійснення грандіозних сталінських планів. Селян почали насильно заганяти до колгоспів. Основну протидію цей процес викликав з боку заможних селян, які отримали назву “куркулі”.
Перша хвиля розкуркулення прокотилася республікою з другої половини січня до початку березня 1930 року. Вона охопила 309 районів, де налічувалося 2524 тис. Селянських господарств. Станом на 10 березня під розкуркулення потрапило 61887 господарств, тобто 2,5%.
Селянство чинило опір сталінській політиці: на селі лише з січня до червня 1930 р. в Україні зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників радянської влади. У Херсонському, Кам’янець-Подільському, Вінницькому, Чернігівському, Одеському округах відбулися збройні виступи селян. За деякими підрахунками, 1930 р. в Україні кількість учасників селянських повстань перевищувала 40 тис.
У вересні 1930 р. УКВКП(б) розіслав по республіках директивного листа “Про колективізацію”. Зокрема, Україна мала подвоїти рівень усуспільнення і протягом 1931 р. в основному закінчити суспільну колективізацію вирішальних сільськогосподарських районів. Протягом 1930 р. з України було депортовано майже 75 тисяч селянських родин, а з кінця року й до червня 1913 р. – 23,5 тис. за роки суцільної колективізації. Було експропрійовано понад 200 тис. Селянських господарств.
Трагедія колективізації вимірювалася мільйонами людських доль. Такі обставини змушували одноосібника вступати до колгоспу. У 1932 р. колгоспи об’єднували майже 70% селянських господарств, 80% посівних площ республіки. Останню крапку в колективізації було поставлено в сумнозвісному 1937 році, коли в УРСР налічувалося 273 тисячі колгоспів, які об’єднували 96,1% селянських дворів і обробляли 99,7% посівних площ.
Все це зумовлювало трагедію спустошливого голоду, жертвами якого стали мільйони.
Причини голоду в Україні 1932-1933 рр. Західні історики вважають, що основними були національно-політичні чинники: українських селян нищили не тому, що вони були селянами, але тому, що були українцями-селянами. Деякі російські, українські і західні історики вважають, що голод 1932-1933 р. зумовлений дією соціально-економічних чинників, насамперед “насильницькими хлібозаготівлями” “поверненням до економічної необґрунтованої та політично скомпрометованої політики-продрозкладки”.
Найбільш обґрунтованою є позиція авторського колективу монографії “Сталінізм на Україні 1920-1930 рр.”, які дійшли висновку, що “ конкуруючі гіпотези треба об’єднати, тоді факти, пов’язані з голодом, логічно складаються в цілісну картину”.
Серед дослідників поки що немає єдності у визначенні фактичних демографічних втрат України в 1932-1933 роках. Р.Конквест називає цифру 5 млн. кількість жертв голодомору могла б бути набагато меншою, якби сталінське керівництво звернулося за допомогою до світового співтовариства. Проте, цього не було зроблено.
Наслідки суцільної колективізації. Форсовані типи і переважно адміністративні методи її здійснення призвели до катастрофічних наслідків – дезорганізації і деградації аграрного сектора на початку 30-х років.
У 1933 році Сталін, намагаючись уникнути економічної катастрофи, відмовився від прискорених темпів індустріалізації і від безрозмірної продрозверстки. Наприкінці 30 р. сільське господарство України вийшло на рівень продуктивності, який існував до початку суцільної колективізації: 913 р. на одного жителя України було вирощено – 639 кг. Про що свідчать ці цифри? По-перше, за цим показником навіть на початку 40 рр. республіка не досягла дореволюційного рівня. По-друге, зберігалося відставання від західних країн. По-третє, виробництво зерна в республіці у 20-30 роках відставало від раціональної норми – 1000 кг. на рік на людину.
Отже, у сталінській моделі побудови соціалізму домінуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектора полягала в “обслуговуванні” процесу індустріалізації і в збереженні в країні стабільної ситуації з продовольства.
Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна.
5. Культурне будівництво в 20-30 роках.
Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа “культурною революцією”. У короткий строк планувалося ліквідувати неписемність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси.
Характерні риси духовного життя в 20-30 рр. стали з одного боку новаторство і пошук ламання стереотипів, залучення широких народних мас до надбань і продукування культури, а з іншого – форсованими темпами наростали уніфікація, централізація, тотальна ідеологізація, загальне зниження рівня культури.
У 1920 році було створено Надзвичайну комісію для боротьби з неписемністю, а в травні 1925 р. Раднарком УРСР ухвалив постанову “Про боротьбу з неписемністю”, згідно з якою все населення республіки віком від 8 до 50 років мали вчитися читати і писати.
Наприкінці 30-х років система обов’язкової семирічної освіти в містах України в цілому сформувалася, було створено передумови для здійснення загальної середньої освіти в містах і завершення семирічної та розширення середньої освіти на селі.
Зростаючими темпами відбувалося і формування нової інтелігенції. Основну роль у цьому процесі відігравали вищі та середні спеціальні навчальні заклади, кількість яких швидко зростала.
Процес формування нової інтелігенції супроводжувався репресіями інтелектуальної, творчо активної частини українського народу.
Культура в 20-30 роках. Складні й неоднозначні відбувалися в українській літературі та мистецтві. 20-30 роки радянської історії – доба суперечлива. З одного боку, під гаслом демократії народ у пориві революційного романтизму і віри у світлі ідеали долав складності відбудовчого періоду, заклав фундамент індустріального прориву. З іншого – поступове, але нестримне виголошення змісту демократичних гасел та принципів, широкий наступ на права людини, утвердження людожерської системи тоталітаризму.
Активне експериментування та пошук нових форм самовираження, а також традиційний для української культури бароковий стиль сприяли зростанню на українському грунті символізму. Вслід за старими поколіннями поетів-символістів (М.Вороний, О.Олесь, Г.Чупринка). Наприкінці другого десятиріччя ХХ ст. дедалі впевненіше заявляє про себе молода плеяда його прихильників (М. Філянський, О.Кобилянський, Д. Загул, А.Савченко).
Активізації мистецького життя сприяв бурхливий розквіт видавничо-публіцистичної сфери. У 20-х роках у республіці видавалося понад 20 літературно-художніх та громадсько-політичних альманахів і збірників, 10 республіканських газет і 55 журналів.
Розвиток українського театру був надзвичайно динамічним: уже наприкінці 1925 р. в Україна діяли 45, а в 1940 – 140 постійних державних і понад 40 робітничо-колгоспницьких театрів.
Новим явищем української культури 20-30 років стало кіно. У 1922 році було засновано всеукраїнське фотокіноуправліня, що надало потужного імпульсу вітчизняному кіновиробництві.
У 1927 році почалося будівництво однієї з найбільших у світі Київської кіностудії. Вже у 1928 році з’явився перший фільм О.Довженка “Звенигора”.
Першими звуковими фільмами в республіці були “Симфонія Донбасу” Д.Вертрова і “Фронт” В. Соловйова. Усього за 1929-1934 рр. в Україні було знято до 180 фільмів різних жанрів.
Розвивалася пісенно-музична та декоративно-прикладна творчість. Увагу громадськості привернула виставка народного мистецтва (1936 р.), експонати якої бачили в Києві, Москві, Ленінграді.
Набутки української культури були б значно вагомішими, якби не втрати внаслідок репресій, утисків, командно-адміністративної системи, тотального наступу на духовну спадщину українського народу, насамперед на релігію та пов’язані з нею історичні пам’ятки.
Знищення історичного минулого народу, його культурних пам’яток і насамперед – церков було випробуваним засобом позбавлення духовної пам’яті, перетворення людей на “гвинтиків” сталінської тоталітарної системи. По варварському було зруйновано Золотоверхівський собор ХІ-ХІІ ст., Військо-Микільський собор та Братський Богоявленський монастир, на основі якого існувала Київо-Могилянська академія.
Тільки до жовтня 1930 року в Україні було закрито 533 церкви. В 1917 році в Україні було 1710 діючих церков, а в 1940 – лише 2, відповідно, монастирів було 23, не залишилося жодного. Ініціаторами цього були В. Затонський, В. Постишев, С.Косіор, Л.Каганович, В. Чубар та ін.
В 1918-1923 рр. було вилучено понад 10 млн. пам’яток історії і культури на суму 10 млрд. карбованців у царських грошах.
У 1928 році у Берліні та Відні було організовано перші аукціони з продажу церковних і інших цінностей, які мали унікальне світове значення. За шість років було продано понад 6 тис. Тон історичних і культурних цінностей. У ті часи знищено до 30 млн. ікон, стільки ж потрапило за кордон. Такою страшною була політика винищення духовності, з метою утвердження українського народу. Наслідки цього наше суспільство відчуває і досі.
6. Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР.
До середини 30-х років надзвичайно дорогою ціною було досягнено певних позитивних зрушень у народному господарстві.
Водночас в суспільних відносинах спостерігався дедалі більший відхід від принципів демократії, прав і свобод лицемірно проголошених у 1917 році.
Відмова від НЕПу і перехід до другого воєнно-комуністичного штурму наприкінці 20-х початку 30-х років супроводжувалися надзвичайно різким посиленням репресій проти народу.
Після невдалої спроби кадрових працівників партії змістити Сталіна з посади Генерального Секретаря ЦКВКП(б) на ХVІІ з’їзді в 1934 році і вбивства С. Кірова 1 грудня того ж року за таємною вказівкою Сталіна репресії набули нечуваного розмаху. 1 грудня 1934 року було прийнято постанову ЦКВК про внесення в чинні кримінально-процесуальні кодекси союзних республік суттєвих змін, які передбачали розгляд справ “Про терористичні акти” проти діячів партії та держави, представників радянської влади у десятиденний строк, слухання цих справ без участі сторін, без подачі клопотань про помилування та без касаційного розгляду.
У середині грудня 1934 р. в Києві відбулася виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР, яка засудила до розстрілу 28 діячів культури. Жертвою цієї страшної хвилі репресій став Ю.Коцюбинський, така ж доля спіткала Х.Раковського, який з січня 1919 року до липня 1923 очолював Раднарком України.
Загалом із 62 членів ЦККПБУ обраних ХІІІ з’їздом партії у червні 37 року в “ворожій діяльності” було звинувачено 55. Із 11 членів політбюро, обраних на пленумі ЦК після з’їзду, загинуло 10, із 5-ти кандидатів у члени політбюро – 4.
Жахливих втрат зазнали військові кадри. Були розстріляні М. Тухачевський, І. Уборевич.
Внаслідок таких репресій лише в суходільних військах не вистачало понад 10 тис. Командирів і 850 політпрацівників.
НКВС в Україні планував знищення священиків, тих хто мав родичів за кордоном, імігрантів Галичини і інших. Місцями масових розстрілів стали зокрема, Биківка та Бабин Яр (Київ), Рутченківське поле на околицях Донецька.
За даними історика Антонова-Овсієнка, терор 1935-1941 рр. забрав понад 10 млн. жертв. Стільки з них припадає на Україну, окрім втрат від голодомору 1932-1933 року історична наука ще не визначила.
Отже, мета до якої прагнули мільйони людей, все те позитивне, чого було досягнуто під час НЕПу, перших п’ятирічок, було затьмарено соціальною незахищеністю, свавіллям і жорстокістю. Внаслідок боротьби з “ворогами народу” суспільство виявилося розколотим і деморалізованим, що й стало головною умовою для утвердження Сталінського тоталітарного режиму в СРСР і зокрема в Україні.
1921 рік 2-4 червня – всеукраїнська нарада КП(б)У. Схвалення НЕПу.
1922 рік 10 грудня – VІІ всеукраїнський з’їзд рад схвалення Декларації про утворення СРСР і проекту основ Конституції СРСР.
1923 рік квітень – початок політики коренізації.
1926 рік червень – тези ЦК КП(б)У про підсумки українізації.
1929 рік січень – лютий – оголошення Сталіном 1920 року “роком
важкого перелому”, відмова від НЕПу. Створення ОУН як конгресу
1932 рік 10 жовтня – Пуск Дніпрогесу. Станція будувалась в 1927-1932
§ 21. Початок «перебудови» в СРСР і УРСР
ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: визначати причини, які спонукали партійно-радянське керівництво СРСР до проведення політики «перебудови»; розповідати про початковий етап процесів «перебудови»; розкрити суть Чорнобильської катастрофи та її вплив на подальшу долю СРСР; вказати на результати здійснення політичних та економічних змін.
1. Який період історії СРСР називали «застоєм»? 2. У чому проявлялася криза радянської моделі розвитку?
1. ЗМІНИ У ВИЩОМУ ПАРТІЙНО-ДЕРЖАВНОМУ КЕРІВНИЦТВІ ПІСЛЯ СМЕРТІ Л. БРЕЖНЄВА. На початку 1980-х рр. стало очевидним, що радянська модель розвитку потребує змін. Її охопила системна криза. Між тим Генеральний секретар ЦК КПРС Л. Брежнєв в останні роки свого життя майже не опікувався державними справами. Замість оновлення керівних кадрів було висунуто гасло стабільності кадрів, що цілком відповідало інтересам партійно-державної номенклатури. Середній вік вищого керівництва СРСР становив понад 70 років.
Після смерті Л. Брежнєва в листопаді 1982 р. розпочався перехідний період у реорганізації вищого партійно-державного керівництва. Наступником Л. Брежнєва став Юрій Андропов. Його нетривале керівництво запам’яталося «закручуванням гайок»: спробою відновити трудову дисципліну, виконанням планових показників, розгортанням боротьби проти проявів корупції у вищих ешелонах влади (проте це не афішувалося), посиленням репресій проти інакомислячих. Ходили чутки про його наміри розпочати реформи.
Після смерті Ю. Андропова його місце зайняв Костянтин Черненко. Період його перебування при владі називають «міні-застоєм». У цей час було згорнуто навіть незначні реформаторські починання його попередника. Різко поглиблювалася недовіра населення до офіційної влади. Країна перебувала на межі загальнополітичної кризи.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Серйозною проблемою для СРСР була війна в Афганістані. Усього через Обмежений контингент радянських військ в Афганістані з 1979 до 1989 р. пройшло 546 255 осіб, серед них 160 375 осіб з України. Загальні втрати склали 14 453 особи. З України загинуло 3280 осіб, зникли безвісти 80 осіб. Середньодобові витрати СРСР на війну в 1984 р. становили 4,3 млн руб., а в 1987 р. — уже 14,7 млн. Загалом утримання Обмеженого контингенту коштувало понад 30 млрд дол.
2. ПОЧАТОК «ПЕРЕБУДОВИ» В СРСР. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов, наймолодший на той час член Політбюро. Новий лідер та його прихильники не ставили своїм завданням ліквідацію існуючого тоталітарного ладу. Зміни не були чітко окресленими та продуманими. Ішлося про «прискорення», «оновлення», повернення до «ленінських принципів», «нове обличчя соціалізму» тощо. Спочатку нове керівництво не усвідомлювало всієї глибини соціально-економічної, політичної, моральної кризи, що охопила радянське суспільство. Вихід зі становища вбачався у прискоренні соціально-економічного розвитку шляхом подвоєння економічного потенціалу й технічного переоснащення виробництва на основі досягнень НТР, наведення порядку, викорінення ганебних явищ у суспільстві (особливо пияцтва й розкрадання державного майна), оновлення партійно-державного апарату.
Усе це було оприлюднено на квітневому 1985 р. пленумі ЦК КПРС. Термін «перебудова» вживався тоді лише в контексті поліпшення управління господарським механізмом.
Таким чином, зміни перш за все стосувалися економіки: наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності керівників тощо.
«Перебудова» — загальна назва сукупності політичних та економічних реформ, що проводили в СРСР у 1985—1991 рр. Складові цієї політики у внутрішньополітичній сфері — «гласність» та «широка демократія», в економіці — запровадження елементів ринкових відносин, у зовнішній політиці — нормалізація відносин із країнами Заходу.
Агітація курсу на «перебудову». 1985 р.
Мітинг Товариства боротьби за тверезість. 1987 р.
Михайло Горбачов
ЦІКАВІ ФАКТИ
Антиалкогольна кампанія призвела до зменшення на 20 % обсягу збору винограду. В Україні було знищено 60 тис. га виноградників. Збитки господарств сягнули 900 млн руб. За 1985—1987 рр. збитки від зменшення продажу алкогольних напоїв становили 13 млрд руб. Щороку бюджет УРСР через антиалкогольну кампанію втрачав 10 млрд руб. Через зменшення виробництва алкогольних напоїв почали ширитися самогоноваріння, спекуляція горілчаними виробами.
Одним із перших кроків стала видана у травні 1985 р. постанова ЦК КПРС про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму, яка була покликана сприяти налагодженню трудової дисципліни.
XXVII з’їзд КПРС, що відбувся в лютому 1986 р., підтвердив курс на «прискорення». Було поставлено завдання за три наступні п’ятирічки створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже існуючому, подвоїти національний дохід за рахунок підвищення продуктивності праці, запровадження досягнень НТР. Крім того, планувалося вирішити соціальні проблеми: забезпечення житлом, продовольством, предметами повсякденного вжитку тощо.
З’їзд також прийняв «нову редакцію» програми КПРС, із якої було усунуто завдання побудови основ комунізму, проголошено курс на вдосконалення соціалізму. Саме тоді М. Горбачов висунув два принципові гасла: «гласність» та «широка демократія», які суттєво вплинули на подальший розвиток суспільних процесів.
Для подолання продовольчої проблеми була створена вертикальна структура Держагропром СРСР, яка мала контролювати виробництво, переробку й збереження сільськогосподарської продукції. У травні 1986 р. було прийнято постанову ЦК КПРС про посилення боротьби з нетрудовими доходами.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ «ПЕРЕБУДОВИ»
Березень 1985 — січень 1987 р.
Спроба надати «прискорення» радянській моделі розвитку
Спроба запровадити ринкові механізми в радянську економічну модель і надати більше владних повноважень Радам
Стрімке руйнування радянської моделі. Розкол у таборі прибічників «перебудови»
ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ КРЕМЛЯ ТА ЦІНА НА НАФТУ
Проаналізуйте наведений графік. Про що свідчать показники?
«Гласність» — суто радянський термін, який увійшов в іноземні мови без перекладу. Це політика партійно-радянського керівництва у сфері інформації в умовах відсутності свободи преси, яка передбачала подання населенню ідеологічно спрямованої дозованої інформації про злочини в історії СРСР і невинних жертв цих злочинів. Також «гласність» мала створити уявлення про начебто відкритість функціонування партійно-державних органів влади, відновити довіру до них населення. «Гласність» знайшла свій вияв у бурхливому розквіті публіцистики, поверненні забутих імен, висвітленні «білих плям» історії тощо. Усе це суттєво вплинуло на свідомість народу, стало поштовхом до боротьби за демократію і незалежність.
Таким чином, перші заходи з «перебудови» не виходили за межі традиційної системи прийняття рішень і методів командно-адміністративного управління.
Проте вже в перший рік виконання цих планів почало вповільнюватися. Закупівля зерна за кордоном, переважно в США, на суму понад 10 млрд дол. сягнула рекордних показників — більше 40 млн т на рік (кожна четверта тонна зернових у СРСР була закуплена за кордоном). Антиалкогольна кампанія не мала позитивного ефекту, а призвела до величезних фінансових збитків та економічних проблем, негативного ставлення населення та появи масових проявів наркоманії. Усе це відбувалося на тлі стрімкого падіння ціни на нафту (протягом 1979—1986 рр. вона впала зі 101 до 30 дол. за барель), що значно зменшувало фінансові можливості СРСР, який отримував від експорту нафти більше половини свого доходу.
Остаточно фінансові можливості держави підірвала Чорнобильська катастрофа. У період 1986—1989 рр. загальна сума прямих збитків та витрат з усіх джерел фінансування становила близько 12,6 млрд дол. США.
3. ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА. Крім економічних негараздів, на початку 1980-х рр. в Україні загострилася екологічна ситуація. Із 1970-х рр. на території республіки споруджувалося п’ять атомних електростанцій. Проте кожна мала недосконале технологічне обладнання, техніка безпеки не була на належному рівні. Хижацьке ставлення до видобутку нафти й природного газу призвело до того, що із середини 1980-х рр. видобуток природного газу зменшився вдвічі, нафти — утричі, хоча в 1970-х рр. Україна повністю забезпечувала себе власним природним газом і на 50 % — нафтою. УРСР тепер повністю залежала від постачання енергоносіїв із сибірських родовищ РРФСР.
Першотравнева демонстрація в Києві. 1986 р.
Дайте назву фотографії. У чому полягає її символізм?
Зруйнований 4-й енергоблок Чорнобильської АЕС. 1986 р.
Безгосподарність у сільському господарстві вела до руйнування природного середовища. Орні землі в Україні становили 81 % (за умов збитковості аграрного сектору).
За рішенням Москви в ці роки в Україні продовжували споруджуватися гіганти індустрії. Чимало їх, у тому числі потужні металургійні підприємства, гірничодобувні та хімічні комбінати, споруджувалося на базі застарілих технологій. їх експлуатація погіршувала екологію довкілля, а за рівнем забрудненості повітря Україна посідала одне з перших місць серед регіонів колишнього Союзу. Кожне п’яте з найбільш забруднених міст було в Україні. Особливо загрозливою екологічна ситуація була в Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі, Маріуполі, Горлівці, Нікополі тощо.
Значної шкоди довкіллю завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася в ніч із 25 на 26 квітня 1986 р. Її причиною став вибух на 4-му енергоблоці, у результаті якого завалилися дах і стіни верхньої частини будівлі. На момент аварії в реакторі було 200 т радіоактивного урану й плутонію. Близько 3 % радіоактивних речовин потрапило в навколишнє середовище. Радіоактивна хмара накрила територію площею 155 тис. км 2 . Вибух спричинив велику пожежу. Лише завдяки подвигу пожежників, ціною їх життів вдалося уникнути більшої трагедії.
Влада намагалася приховати ці події. У Києві 1 травня 1986 р. було проведено щорічну святкову демонстрацію.
За наслідками забруднення аварія на Чорнобильській АЕС стала справді світовою катастрофою, особливо для країн Європи. Довкола Чорнобильської АЕС була створена 30-кілометрова зона відчуження, із якої переселили всіх жителів.
За офіційними даними, в Україні вважають забрудненими території 16 областей, у тому числі столицю м. Київ. Зараз на забрудненій території проживає 1,5 млн осіб.
Арка безпеки над 4-м енергоблоком. 2016 р.
Пацієнт дитячого онкологічного центру. Мінськ (Білорусь). 1989 р.
На ліквідацію наслідків катастрофи тільки в 1988—1990 рр. було витрачено понад 20 млрд руб. (за тодішнім рівнем цін). У ліквідації аварії взяли участь 600 тис. осіб з усього СРСР.
Радіаційне забруднення викликало сплеск онкологічних захворювань серед населення, зокрема дітей, негативно позначилося на загальному стані здоров’я людей.
Одним із наслідків Чорнобильської катастрофи стало розгортання в Україні антитоталітарних рухів (екологічного, національно-визвольного). Вона підірвала довіру до радянської системи, пробудила в людях прагнення відстоювати національні інтереси, спричинила підвищення активності та організаційне згуртування політичних сил, похитнула авторитет СРСР на міжнародній арені. З екологічної трагедії вона перетворилася на потужний політичний чинник суспільного життя.
15 грудня 2000 р. Чорнобильську АЕС було закрито.
4. ПОЧАТОК ПОЛІТИЧНИХ РЕФОРМ. Поступово керівництво країни почало розуміти, що економічні зміни не будуть реалізовані без політичних реформ. Тому на пленумі ЦК КПРС у січні 1987 р. на перший план було висунуто такі завдання: відновлення ролі Рад як органів політичної влади; розвиток внутрішньопартійної демократії; демократизація економічного управління; забезпечення законності, захист суспільства від зловживань влади; підвищення соціальної активності народу та рівня участі громадян у житті суспільства; перетворення профспілок на захисників інтересів трудящих тощо. Такий курс активізував політику «гласності».
Першою до історичної правди долучилася художньо-публіцистична думка. Услід за московськими виданнями («Московские новости», «Огонек», «Новый мир», «Знамя», «Октябрь») на ці процеси відреагувала українська преса — «Літературна Україна», «Жовтень», «Україна» тощо. Вони почали розповідати суспільству правду про добу визвольних змагань 1917—1921 рр., трагічні події колективізації, суперечливий характер суспільного розвитку в 1920—1930-ті рр., Голодомор 1932—1933 рр., сталінські репресії, «розстріляне відродження» тощо.
Партійно-державному керівництву не вдалося утримати інформаційний потік в обмежених обсягах. Населення почало дізнаватися про численні злочини за весь період існування радянської системи, і це остаточно підірвало довіру до влади. Значний обсяг інформації також зумовив стрімку політизацію населення, пробудив інтерес до історичного минулого, сприяв зростанню національної самосвідомості.
Породжений «гласністю» плюралізм думок усе більше суперечив панівній системі. Розпочалися активна діяльність і розвиток неформальних організацій. В Україні в 1987 р. було створено Український культурологічний клуб (Київ), Товариство Лева (Львів), Народний союз сприяння перебудові (Одеса), Комітет підтримки перебудови (Ворошиловград, тепер Луганськ) тощо. Більшість цих організацій рішуче засуджувала існуючий режим, критикувала безгосподарність, створювала позацензурну пресу, організовувала мітинги, збори, демонстрації. (Докладніше про діяльність цих організацій ви дізнаєтеся в § 24—25.)
ЦІКАВІ ФАКТИ
Першою публікацією, яка започаткувала політику «гласності», стала стаття в журналі «Огонек» про життя й діяльність партійного діяча Ф. Раскольникова, який у 1930-ті рр. виступив із відкритим листом до Й. Сталіна, звинувачуючи його в численних злочинах.
Саморобний плакат, із яким члени Українського культурологічного клубу вийшли на демонстрацію, присвячену 2-й річниці аварії на Чорнобильській АЕС. 1988 р.
ЦІКАВІ ФАКТИ
23 травня 1987 р. згідно з рішенням Політбюро ЦК КПРС було припинено глушіння іноземних радіостанцій, які здійснювали мовлення на СРСР. Цей день став початком кінця радянської ідеології, оскільки в умовах свободи інформації вона не могла конкурувати з більш якісною та ефективною західною пропагандою.
Крім «гласності», почалося активне оновлення керівних кадрів. Один за одним залишили посади перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського, Львівського та інших обкомів. Проте В. Щербицький не тільки зберіг свою посаду першого секретаря ЦК КПУ, а й активно впливав на загальносоюзне керівництво. Причини цього вбачають у відносно стабільній соціальній обстановці в Україні, існуванні в республіці міцного партійно-державного апарату, спроможного стримувати розвиток радикальних процесів, бажанні Москви не йти на конфлікт і зберегти стабільність в Україні, у здатності В. Щербицького до політичного маневрування.
5. ПОЧАТОК ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ. Коли стало зрозуміло, що існуюча командно-адміністративна система вже не забезпечує подолання економічних негараздів, було вирішено змінити концепцію «прискорення» на концепцію економічної «перебудови». Визначальною для економічної програми «перебудови» стала ідея впровадження елементів ринкової економіки. Першим несміливим кроком у цьому напрямі став Закон «Про індивідуальну трудову діяльність» (листопад 1986 р.). Він легалізував діяльність так званих «цеховиків», які в 1980-ті рр. забезпечували майже 10 % ВВП СРСР.
У червні 1987 р. відбувся пленум ЦК КПРС «Про докорінну перебудову управління економікою», який дав старт реформам, розробленим групою економістів, соціологів, політологів (Л. Абалкін, А. Аганбегян, Т. Заславська, Ф. Бурлацький та інші). Передбачалося розширити самостійність підприємств, виходячи з принципів самоокупності та самофінансування; значно розширювалися права трудових колективів підприємств і організацій; заохочувалася приватна ініціатива в тих сферах, де це вважалося «соціально виправданим», наприклад, у сільському господарстві, відроджуваній сфері індивідуальної трудової діяльності, сфері послуг.
Поступове відродження приватного сектору неминуче призводило до відмови від монополії зовнішньої торгівлі й відкриття радянського ринку для іноземних інвестицій. Приватний сектор, іноземні капіталовкладення, більш глибока інтеграція у світовий ринок, за задумом теоретиків реформ, мали стати стимулом розвитку й підвищити конкурентоспроможність радянських підприємств.
Нова концепція була сформульована в Законі «Про державне підприємство» від 30 червня 1987 р., який розширював самостійність державних підприємств на основі госпрозрахунку і самофінансування. Підприємство отримало свободу планувати свою діяльність на основі контрактів із постачальниками й споживачами за обмеженого рівня централізованих інвестицій. Також запроваджувалася система держприймання продукції з метою покращення її якості.
Стаття в газеті про проект Закону СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність». 1986 р.
«Цеховик» — підпільний підприємець у СРСР, який організовував виробництво дефіцитних у країні товарів широкого споживання. Сировину для виробництва брали з неврахованих ресурсів державних підприємств, готову продукцію реалізовували через ринки або державну систему торгівлі за підробними документами. Діяльність «цеховиків» переслідували державні каральні органи — Відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності (рос. ОБХСС).
Талони на продукти в період «перебудови». Друга половина 1980-х рр.
Карикатура на СРСР часів «перебудови»
Яку думку висловлює автор карикатури? Дайте власну аргументовану оцінку цим міркуванням.
Полиці магазинів на початку 1990-х рр.
Для нормального функціонування підприємств за таких умов потрібно було також реформувати систему ціноутворення, матеріального забезпечення тощо. Проте це не було зроблено. До того ж держава залишалася головним замовником у промисловості, що обмежувало можливості для комерційної діяльності. Держава також зберігала за собою право визначати перелік продукції, що випускалася, встановлювати ціни й ставки оподаткування.
Проте такі часткові реформи лише призвели до розбалансування радянської економічної моделі, яка почала швидко деградувати, загострюючи проблему дефіциту. Дефіцитними стали майже всі товари, а ажіотажний попит робив неможливим наповнення прилавків магазинів. Із продажу зникли групи найнеобхідніших товарів: пральний порошок, зубна паста, мило, масло, цукор тощо.
Найбільш складною проблемою переходу до ринкової економіки виявилася проблема ціноутворення. За радянських часів ціну визначали вольовим політичним рішенням, вона не випливала з умов господарської діяльності. Тому визначення цін на основі собівартості продукції призвело б до підвищення роздрібних цін, а це б, у свою чергу, спричинило подальше зниження життєвого рівня населення й падіння авторитету влади. Тому реформу ціноутворення влада весь час відкладала, що згодом мало катастрофічні наслідки.
- Криза радянського суспільства спонукала керівництво до проведення реформ. Їх ініціатором став Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов. Проте розроблені й запроваджені реформи не відповідали сучасним реаліям, до того ж вони були непослідовними і частковими. Зрештою не до кінця продумані експерименти призвели до розвалу радянського господарського механізму та економічного краху.
- Із 1988 р. економіку СРСР охопила криза. Економічні негаразди на тлі лібералізації режиму сприяли розгортанню соціальних та національних рухів, які зрештою розхитали і знищили радянську систему й СРСР.
- В Україні процеси «перебудови» загалом збігалися із загальносоюзними. Однак вони мали і свої особливості: уповільнені темпи розвитку, порівняно низький рівень активності населення, тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти, відсутність відвертого насильства як засобу вирішення внутрішніх проблем, перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного чинника суспільного життя на потужний політичний чинник.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. У якому році розпочалася «перебудова» в СРСР? Хто став її ініціатором? 2. Якими були перші заходи «перебудови»? 3. Коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС? 4. Що спонукало до зміни концепції «прискорення» на впровадження елементів ринкової економіки?
5. Якою була мета політики «гласності»? 6. Що передбачав Закон «Про державне підприємство» 1987 р.? 7. Чому «перебудова» в СРСР уже від самого початку загальмувалася? 8. Який вплив на процеси «перебудови» мала політика «гласності»?
9. Обговоріть у групах. Чому спроби економічних реформ лише погіршували економічне становище в СРСР? 10. Створіть структурно-логічну схему «Початок “перебудови” в СРСР». 11. Визначте основні чинники, що вплинули на розвиток процесів «перебудови».
12. Чи можна стверджувати, що дії керівництва СРСР були недоцільними щодо ситуації, у якій перебувала країна? Обґрунтуйте свою думку.