§ 5. Способи зображення географічних об’єктів та явищ на картах

Пригадайте: 1. Для чого на карті потрібні умовні позначення? 2. Які вам відомі топографічні знаки? 3. Як на карті й плані показують рельєф? 4. Як на кліматичній карті зображують середні температури повітря та річну кількість опадів?

• Легенда карти. Для топографічних і низки тематичних карт (морських, аеронавігаційних, геологічних, ґрунтових) прийняті стандартні умовні позначення. Для інших карт позначення створюють довільно.

Щоб зображувані на таких картах об’єкти та явища були всім зрозумілі, існує легенда карти – сукупність умовних знаків і пояснень до неї. Легенду карти вміщують, як правило, знизу, під основним зображенням. Завдяки легенді визначають зміст карти. Умовні позначення в легенді чітко відповідають їхньому зображенню на карті.

Способи картографічного зображення – це система умовних знаків, які використовують для зображення об’єктів і явищ при складанні карт (мал. 10). Для наповнення знаків додатковим змістом застосовують певну форму, розмір, колір, насиченість кольору, внутрішню структуру, певне орієнтування знака. Найпоширеніші такі способи картографічного зображення: значкові, контурні, статистичні та спосіб ізоліній. До відбору способів зображень висувають певні вимоги залежно від змісту карти, поєднання знаків тощо.

• Значкові способи зображення. На географічних картах застосовують три основні види значків: позамасштабні, лінійні та значки рухів.

Мал. 10. Способи зображення географічних об’єктів і явищ на картах

Для зображення дуже малих об’єктів, справжні розміри яких не можна показати у масштабі, використовують позамасштабні значки. Вони вказують місце розташування і тип об’єкта. За формою значки можуть бути геометричними (наприклад, значки корисних копалин, міст, вулканів), буквеними (іноді символами хімічних елементів показують родовища руд: Fe, Cu та ін.) і наочними, або художніми піктограмами у формі малюнків (наприклад, значки поширення тварин чи рослин) або символів (зокрема, знак якоря – морський порт). Для передачі кількісних характеристик таких об’єктів використовують різну величину, колір, форму значків. Скажімо, так зображують міста з різною кількістю населення; кольором значка виділяють столиці країн чи обласні центри. Кожен із видів значків має свої переваги і недоліки, а тому – особливу сферу застосування.

Річки, канали, дороги, державні кордони, лінії електропередач зображують лінійними, або напівмасштабними значками. Геометричні лінії здатні у масштабі правильно передати об’єкти лише по довжині, але в багатьох випадках показують більшу їх ширину. Якісні та кількісні характеристики лінійних об’єктів намагаються передавати малюнком (наприклад, різним пунктиром), кольором і шириною значків.

За допомогою значків рухів зображують динамічні явища, скажімо, напрямки переміщення морських течій або вітрів, перельотів птахів, пересування людей, вантажопотоки товарів. При цьому кольором чи шириною значка руху можна показати якісні характеристики явища. Наприклад, кольором – холодні або теплі течії, літній або зимовий мусон; шириною стрілки – обсяг вантажопотоків. Із розвитком комп’ютерних технологій на електронних картах з’явилися динамічні знаки, здатні переміщуватися чи змінювати свою форму завдяки картографічній анімації.

• Контурні способи зображення. Об’єкти або явища, які простягаються у просторі, наносять на карту контурними позначками: якісним фоном, способом ареалів або точковим способом.

Якісним фоном показують території, які відрізняються від інших за якоюсь ознакою й мають на земній поверхні суцільне, без розривів, або масове поширення. Однотипні ділянки забарвлюють в один колір чи покривають однотипною штриховкою. Зокрема різними кольорами наносять кожну країну на політичній карті або область України на карті адміністративно-територіального устрою. У такий спосіб зображують також часові пояси, геологічну будову території, тектонічні структури, кліматичні пояси, зональні типи ґрунтів, природні зони.

Спосіб зображення якісним фоном слід відрізняти від способу ареалів, яким показують на карті явища, що не мають повсюдного територіального поширення, тобто проявляються окремими плямами – ареалами. У такий спосіб можна показати басейни корисних копалин, ареали певних видів рослин або тварин, території вирощування різних сільськогосподарських культур, великі за площею заповідники чи національні природні парки. Ареали відображають на карті замкненими лініями, кольоровим забарвленням, штриховкою та підсилюють значками або підписами. Якщо ареали кількох явищ перекриваються, передбачають їх різне художнє оформлення.

Завдання: Поясніть, чим відрізняється спосіб зображення якісним фоном від способу ареалів. Знайдіть в атласі карти, на яких застосовані ці два способи картографічного зображення.

Якщо явище поширене на території нерівномірно, для його картографування використовують точковий спосіб. Так показують, наприклад, поголів’я домашніх тварин, посіви культурних рослин, частоту прояву певних несприятливих природних явищ тощо. Спершу визначають, яка кількість об’єктів відповідатиме одній точці. Потім на карту наносять точки. Де об’єкти зустрічаються частіше, точки ставлять більш щільно, де рідше – малюють меншу їх кількість.

• Статистичні способи зображення. Якщо на карті треба унаочнити статистичні дані, це можна зробити кількома способами, а саме картограмами, картодіаграмами або локалізованими діаграмами.

Способом картограми наносять на карту інтенсивність прояву кількісних показників на окремих територіях. Найчастіше ці території є одиницями адміністративного поділу: краї, області, райони. Для картограми обов’язкова наявність шкали, що демонструє, в яких межах змінюється показник. Шкала може являти собою різну інтенсивність забарвлення, або різні кольори, або різну форму чи густоту штриховки. Способом картограми показують, наприклад, забезпеченість областей водними ресурсами, рівень забруднення атмосферного повітря в різних областях, рівень розвитку певного виробництва по регіонах, чисельність української діаспори в країнах світу. Цим способом також фіксують густоту населення України або світу на відповідних тематичних картах.

Для відображення абсолютних значень кількісних показників на окремих територіях використовують спосіб картодіаграми. На території областей або інших одиниць адміністративного поділу наносять діаграми у формі певних геометричних фігур (стовпчиків, квадратів, кругів) різного розміру. Складають шкалу абсолютної величини прояву показника. Чим прояв більший, тим більший розмір діаграми. Наприклад, на карті забруднення атмосферного повітря різними за розміром круговими діаграмами показують кількість шкідливих викидів у містах. Якщо картографують кілька статистичних показників одночасно, створюють структурну діаграму, тобто поділену на нерівні частини відповідно до відсоткового прояву певного явища. Кожний сектор забарвлюють по-своєму. Так, наприклад, зображують структуру товарообігу України з країнами світу.

Локалізовані діаграми прив’язані до певного пункту і показують ступінь прояву явища саме в ньому, а часом і на невеликій прилеглій до нього території. Так, зокрема, на економічних картах фіксують структуру виробництв у містах, обсяг вантажоперевезень і пасажироперевезень транспортних вузлів. На кліматичній карті іноді вміщують кліматичні діаграми для певних населених пунктів.

• Спосіб ізоліній. Ізолінії – лінії на картах і планах, які з’єднують точки з однаковим значенням будь-якої величини. Їх використовують для зображення кількісних характеристик, які поступово змінюються на певній території. Одна ізолінія не дає уявлення про поширення явища, потрібна сукупність кількох ізоліній. До того ж для детальності зображення важливо правильно вибрати інтервал між ними з огляду на масштаб карти. Залежно від явища, показаного на карті, ізолінії мають різні назви.

На фізичній карті для нанесення рельєфу використовують ізогіпси, або горизонталі – лінії рівних абсолютних висот. Детальність зображення рельєфу залежить від масштабу карти. Лінії проводять через певну кількість метрів. Наприклад, на великомасштабних картах – через 2,5 м або 5 м; на середньомасштабних – через 20 м або 40 м. На дрібномасштабних картах використовують нерівномірні значення: на рівнинах – більш часте, у горах – менш часте. Наприклад, в атласі на фізичній карті України, створеній у масштабі 1:3 500 000, застосована така шкала висот: 0 – 50 – 100 – 200 – 300 – 500 – 750 – 1000 – 1250 – 1500 – 2000. Для наочності на середньо- та дрібномасштабних картах інтервали між горизонталями забарвлюють у відповідні кольори. Так само створюють шкалу глибин в океанах, морях та озерах із використанням ізобат – ліній однакових глибин.

На кліматичній карті існує кілька видів ізоліній. Ізотерми – лінії, що з’єднують точки з однаковою середньою температурою повітря. Зазвичай синім кольором креслять ізотерму найхолоднішого місяця року, червоним – найтеплішого. На кліматичній карті України ізотерми проводять через 1 °С, на картах материків або світу – через 5-6 °С. Для зображення розподілу річної кількості опадів застосовують ізогієти – лінії, які на карті з’єднують точки з однаковими показниками атмосферних опадів. Для створення шкали середньорічної кількості опадів інтервали між ізогієтами розфарбовують. Ізобари на кліматичній карті з’єднують точки однакового атмосферного тиску.

• Картографічна генералізація. На географічній карті неможливо показати всі найдрібніші об’єкти та їхні деталі. Вони заважали б читати зображення. Тому здійснюють добір інформації, тобто узагальнюють зображення. Такий процес називають картографічною генералізацією (з латин. – загальний). Чим дрібніший масштаб карти, тим зображення більш генералізоване, тобто узагальнене. Генералізація – найважливіша властивість будь-якої карти. Навіть на картах, створених у дуже великому масштабі, немає можливості й потреби показувати всі об’єкти з усіма деталями.

Під час складання карти здійснюють кілька видів генералізації. По-перше, відбирають об’єкти, що мають бути зображені. Критеріями їх добору слугують розміри або значущість. По-друге, узагальнюють деякі кількісні показники. Наприклад, ізолінії, що показують рельєф або температури, малюють із більшим інтервалом. По-третє, узагальнюють деякі якісні характеристики об’єктів та явищ. Скажімо, на карті природних зон світу зазвичай одним кольором позначають зони степів і лісостепів, тундри й лісотундри, мішаних та широколистяних лісів. Нарешті, застосовують спрощення зображення форм об’єктів. На дрібномасштабних картах неможливо нанести всі завороти річок або нерівності державних кордонів. Їх доводиться згладжувати, однак зображення має залишатися географічно правильним.

Генералізація не означає спрощення карти. Вона сприяє поліпшенню сприйняття інформації залежно від тематики карти.

Завдання: Поясніть, які види картографічної генералізації застосовані на фізичній карті України і на політичній карті Європи.

Перевір себе

• 1. Що таке легенда карти? Чому вона є на будь-якій карті?
• 2. Назвіть основні способи картографічного зображення.
• 3. Які існують значкові способи зображення та для чого їх використовують?
• 4. У який спосіб на карті можна позначити площинні об’єкти?
• 5. Як на карті можна зобразити статистичну інформацію?
• 6. Що таке ізолінії? Які види ізоліній використовують на кліматичних картах?
• 7. Розкажіть, як завдяки ізолініям показують рельєф на фізичній карті.
• 8. Для чого потрібна картографічна генералізація?
• 9. Користуючись шкільним атласом, опишіть способи картографічного зображення на одній із тематичних карт. Поясніть доцільність їх використання. Які об’єкти чи явища ви зобразили б у інший спосіб?

§ 25. Будова, типи та робота річок

ВОДИ СУХОДОЛУ. Як ви вже знаєте, води суходолу поділяють на поверхневі та підземні. Поверхневі води найбільше використовуються людиною. До них належать річки, канали, озера, водосховища та болота.

• Що таке води суходолу? Які з них належать до поверхневих?

РІЧКИ УКРАЇНИ. Наша держава має густу річкову сітку. На 1 км 2 її території припадає 0,25 км річок. З них завдовжки понад 10 км майже 4000, понад 100 км — близько 120, більш як 500 км — вісім. Через Україну протікають такі великі річки, як Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, Дунай, а Південний. Буг несе свої води лише в межах України. Окрім цих річок, перевищують 500-кілометрову довжину Горинь, Інгулець і Псел (див. додаток 3).

ГЕОгалактика

Загальна довжина річки Конго, яка в рейтингу найбільших річок світу посідає 10-те місце, становить 4320 км. Визначте, у скільки разів вона перевищує загальну довжину кожної найбільшої річки, що протікає територією України.

Найгустішу річкову сітку, завдяки великій кількості опадів, утворюють притоки гірських річок Прут і Тиса, що течуть в Українських Карпатах. Річки Криму маловодні, оскільки в Степовому Криму випадає мало опадів, а в горах поверхневі води або поглинаються карстовими тріщинами й порожнинами, або по коротких схилах збігають до моря, не утворюючи значних річок. Найбільшою річкою Криму є Салгир (мал. 85).

Чи знаєте ви, що.

Кількість річок по всій українській етнічній території сягає 30 тис. Багато з них згадуються в фольклорі. Особливо в піснях, де найчастіше згадується Дунай.

Мал. 85. Набережна річки Салгир у м. Сімферополь, АР Крим

БУДОВА РІЧКИ. Кожна річка, як вам уже відомо, має свою будову. Річка складається з витоку, гирла, русла, лівої та правої приток. Витік — це місце, звідки річка бере початок. Ним може бути озеро, болото, джерело, у горах — льодовик. Гирло — це місце впадіння річки у водосховище, озеро, море або іншу річку. Русло (річище) — найбільш знижена частина річкової долини, якою відбувається стік води впродовж усього року. Ліва та права притоки — водотік, що впадає в більший водотік. Наприклад, схарактеризуємо будову Дунаю — найбільшої річки, що протікає територією України. Витік Дунаю розташовується в горах Шварцвальда в Німеччині. Кілійське гирло є найбільшим рукавом дельти Дунаю. По ньому проходить кордон між Україною та Румунією. Русло Кілійського гирла обваловане, є кілька островів.

Частина суходолу, з якого відбувається природний стік води в річку (річкову систему), називається басейном річки (або сточищем річки). Басейни мають також озера та моря. Географи вживають також термін «водозбірний басейн» річки (озера, моря), який тлумачать як частину суходолу з доцентровою системою схилів і стоку.

ОСНОВНІ ТИПИ РІЧОК. До якого типу належить річка, визначають за її розміром, характером течії, ступенем стійкості русла, типом живлення, льодоставом.

За розміром річки є великі, середні та малі. Великими вважаються такі річки, які мають площу басейну понад 50 000 км 2 і протікають, перетинаючи кілька природних зон. Площа басейну середніх річок становить від 2000 до 50 000 км 2 , малих — менш як 2000 км 2 . Середні та малі річки течуть, як правило, в межах однієї природної зони.

За характером течії (умовами протікання) є річки рівнинні, напівгірські та гірські. За ступенем стійкості русла — стійкі й нестійкі. За типом живлення річки поділяються на ті, які мають снігове живлення, дощове, льодовикове, підземними водами. Більшість річок України мають змішаний тип живлення. За льодоставом річки є ті, що замерзають, і ті, що не замерзають.

БУДОВА РІЧКОВОЇ ДОЛИНИ. Річкова долина складається з таких частин: річище, заплава, тераса, меандр, твердий стік (мал. 86).

• Пригадайте, з яких елементів складається річка. Як позначають річки на картах?

Мал. 86. Схема річкової долини

Русло (річище) — найнижча ділянка річкової долини, якою тече водний потік, — утворюється внаслідок розмивальної дії текучої води підстильні породи. У природному стані річкове русло здебільшого звивисте, меандруюче (див., що таке «меандр», на с. 106) залежно від рельєфу. На ньому чергуються залучини, плеса та бистрини. Розміри та форма змінюються по довжині річки залежно від її водності, будови долини. Для рівнинних річок характерна звивиста форма, наявність меандрів, рукавів, проток. Русла гірських річок більш прямі, вузькі, часто мають пороги та водоспади. Основними характеристиками русла є його ширина і глибина.

Для більшої частини території України характерні рівнинні річки зі звивистим руслом, подекуди розгалуженим на окремі рукави та протоки. Річки Українських Карпат і Кримських гір мають слабкозвивисті кам’янисті русла з порогами. Від витоку до гирла вода річищем рухається за рахунок перепаду висот.

Заплава (або перша річкова тераса) — частина річкової долини, яка утворена річковими наносами й заливається річковими водами під час повені. Вона лежить вище меженного рівня води й періодично затоплюється під час повені. Утворюються заплави внаслідок бокової ерозії річища майже на всіх рівнинних і гірських річках, за винятком ділянок з порогами й водоспадами та вузьких ущелин. У будові заплави беруть участь різні типи алювіальних відкладів, потужність яких залежить від глибини річки й висоти рівня води під час повені. За морфологічними особливостями розрізняють заплаву прируслову, центральну та притерасну. Рельєф заплав ускладнений прирусловими валами, гривами, старицями, дюнами, останцями першої надзаплавної тераси та ін.

Річкові (берегові) тераси — схили річкової долини зі слідами врізування русла у дно долини в минулі епохи. Річкові тераси — це ті території, які в минулому також були заплавами. Тераса утворюється внаслідок циклічної акумулятивної та ерозійної діяльності води. Терасовані схили річкових долин мають східчастий профіль. Вищі тераси старші за віком. Вони разом із корінним берегом можуть утворювати вододіли. Другу терасу (першу надзаплавну) в лісовій та лісостеповій зоні ще називають боровою, оскільки природною рослинністю тут були бори. Утворена вона здебільшого пісками.

Меандр — плавні, колоподібні вигини річища річки, іноді на 180°. Меандри характерні здебільшого для рівнинних річок. Утворюються в результаті руслових процесів — розмиву річища й акумуляції відкладів. Поверхневі потоки річки спрямовуються до зовнішнього краю берега, поступово збільшуючи його розмив, а донні, насичені наносами, — до внутрішнього, де внаслідок зменшення швидкості течії відбувається відкладання продуктів розмиву. Зовнішній край меандри переважно крутий, а внутрішній — пологий. Поступово меандр перетворюється на петлеподібну звивину, яку річка може прорвати в найвужчій частині (шийці), прокладаючи новий, коротший, шлях. У залишеному потоком річищі утворюється стариця.

На території України меандри спостерігаються на багатьох річках переважно рівнинної частини, зокрема в заплавах Дніпра і його приток, а також Десни, Дністра, Сіверського Донця (мал. 87), Кальміусу.

Мал. 87. Меандр Сіверського Донця в районі м. Святогірськ на Донеччині

Твердий стік — сумарна кількість завислих і донних наносів за певний проміжок часу (як правило, за рік). Кількість наносів, які транспортуються водним потоком через живий переріз річки за одиницю часу, називається витратою наносів. Середній річний стік Дніпра — 53,5 км 3 .

ВПЛИВ РЕЛЬЄФУ НА РІЧКИ. Залежно від форм рельєфу місцевості, по якій тече водна артерія, річки поділяють на рівнинні та гірські. Рельєф визначає характер течії річки. Якщо річка тече рівнинною територією, течія її спокійна, лагідна, повільна. Наприклад, Дніпро, Західний Буг. А якщо річка тече в гірській місцевості, то характер її бурхливий, гуркітливий, неспокійний, стрімкий, швидкий. Наприклад, Черемош, Тиса.

ПАДІННЯ ТА ПОХИЛ РІЧКИ. Усі великі річки України течуть з півночі на південь і з північного заходу на південний схід відповідно до геолого-гідрографічної будови. Падіння річки — це різниця висот між витоком і гирлом; вимірюється в метрах. Падіння річки визначається або для всієї річки (витік — гирло) або для її окремих ділянок. Рівнинні річки мають найменшу висоту падіння, тому їхні течії повільні. Похил річки — це відношення значень падіння річки до її довжини на певній ділянці; вимірюється у см/км або м/км.

Визначення висоти падіння й похилу річки є дуже важливим у житті людини. Його використовують у господарській діяльності, під час транспортування вантажів і руху суден на річках, будівництва. Вам, як майбутнім мандрівникам і господарникам, ці знання та вміння також знадобляться.

Географія на щодень

Формула падіння річки:

Формула похилу річки:

Задача 1. Визначте похил Дніпра, якщо висота його витоку становить 252 м, висота гирла — 0 м, довжина річки — 2201 км.

1) Вирахуємо падіння річки:

П = 252 м – 0 м = 252 м = 25 200 см.

2) Визначимо похил р. Дніпро:

Пр = 25 200 : 2201 = 11 (см/км).

Задача 2 (для самостійного розв’язування). Визначте висоту падіння річки Інгулець, якщо висота його витоку становить 175 м, висота впадіння в Дніпро — 25 м , а довжина — 549 км.

ЩОДЕННИК ДОСЛІДНИКА

1. Річки України мають густу річкову сітку й здебільшого рівнинний характер.

2. Річкова долина складається з річища, заплави, тераси, меандра, твердого стоку.

3. Меандр — це плавні, колоподібні вигини річища річки, іноді на 180°.

4. Твердий стік — це сумарна кількість завислих і донних наносів за певний проміжок часу, як правило, за рік.

5. Рельєф формує характер течії річки.

ЗНАЮ, РОЗУМІЮ, ВМІЮ ПОЯСНИТИ

1. Які розрізняють основні типи річок?

2. З яких елементів складається річкова долина?

3. Як рельєф території впливає на характер течії річки? Доведіть прикладами.

4. Які річки переважають в Україні?

5. Обґрунтуйте, чому визначення висоти падіння та похил річки є важливим у різних видах діяльності людини.

§ 5. Основні умовні позначення топографічних карт. Вимірювання на топографічній карті

1. УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ. Умовні позначення карт — своєрідна азбука, за допомогою якої їх можна легко читати. Умовні знаки стандартні, єдині й обов’язкові для всіх установ, організацій та підприємств, які виконують роботи зі створення та оновлення топографічних планів і карт (мал. 1).

Мал. 1. Основні положення системи умовних знаків.

Чи відповідають вимогам мал. 1 умовні знаки топографічної карти шкільного географічного атласу?

Топографічні умовні знаки, згруповані у спеціальні таблиці для кожного масштабу або групи масштабів, обов’язкові для застосування на топографічних планах універсального призначення.

Перегляньте умовні знаки, які супроводжують топографічну карту шкільного географічного атласу. Поясніть особливості таблиці, у якій їх подано.

У таблиці умовних знаків зазначені: порядковий номер, назва та характеристика об’єкта; зображення умовного знака із вказівкою розмірів у міліметрах для заданого масштабу та пояснювальним написом, якщо він потрібний (мал. 2).

Розгляньте мал. 2 та поясніть зміст зображених умовних знаків.

Умовні знаки поділяють на контурні, позамасштабні, лінійні та пояснювальні.

Наведіть приклади різних видів умовних знаків.

Спосіб ізоліній, горизонталей, що з’єднують на карті точки з однаковими кількісними значеннями, є основним для зображення рельєфу. Кожна горизонталь відповідає встановленим позначкам його висоти рельєфу. Не всі форми рельєфу можна зобразити за допомогою системи горизонталей (основних, додаткових, допоміжних), тому застосовують додаткові умовні знаки та цифрові позначення окремих точок рельєфу. Для полегшення рахування кожна п’ята горизонталь потовщується. Для відображення окремих вершин, улоговин та сідловин, які не можна показати на карті основними горизонталями, застосовують додаткові й допоміжні горизонталі (пунктирні). Зображення рельєфу доповнюється числовими оцінками точок місцевості, підписами горизонталей, відносних висот та глибин окремих додатних і від’ємних форм рельєфу й бергштрихами. На картах масштабів 1:500000 та 1:1000000 застосовують також гіпсометричне розфарбування та відмивання рельєфу (мал. 3).

Мал. 2. Умовні знаки топографічних карт масштабів 1:25000, 1:50000, 1:100000 (приклади поєднання умовних знаків рослинності та ґрунтів).

Мал. 3. а) Умовні знаки топографічної карти, що зображують рельєф (приклади); б) ознаки зниження схилу; в) гіпсометричне розфарбування й відмивання рельєфу.

При зображенні горизонталями підвищених і знижених форм рельєфу (наприклад, хребет, лощина) покажчик їх схилу (бергштрих) орієнтують у бік зниження, а верх цифр підписів горизонталей — у бік підняття схилу (мал. 4).

Скелі, зсуви, осипи, обриви, оголені яри, вимоїни тощо зображують спеціальними умовними знаками. Рельєф дна водойм зображують ізобатами, які на картах масштабів 1:25000 — 1:200000 проводять на глибинах 2, 5, 10, 20, 50, 100 м і доповнюють позначками глибин. Спеціальними умовними знаками зображують підводні й надводні камені, скелі, підписують назви найбільш значних форм підводного рельєфу.

Один із перших способів зображення рельєфу, що активно застосовувався в минулому, — перспективний (картинний). Гори і хребти відображали у вигляді рисунків або перспективних знаків, окремі гори — ізольованими конусоподібними фігурами, а гірські хребти — ланцюжком цих фігур. Цей спосіб застосовували до середини XVIII ст. Він не дозволяв визначати за картою крутизну схилів і зображувати характерні деталі рельєфу. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. його змінив спосіб зображення рельєфу штрихами. Схили пагорбів на картах відображали рисками: чим крутіший схил, тим більша товщина рисок. Форми рельєфу вимальовували наочно, і можна було визначити характер схилів.

Висота (у метрах) перетину рельєфу для карт масштабів