Як стати громадянином-нерезидентом?

Якщо громадянин України бажає стати нерезидентом і має для цього вагомі підстави, то Україна може визнати такого громадянина своїм нерезидентом. Отримання такого статусу робиться з метою уникнення подвійного оподаткування. Але не все так однозначно і просто. Зрозуміло, що ніяка держава не зацікавлена у тому, щоб втрачати своїх платників податків. Як тоді бути? Давайте розбиратися!

Запишись на консультацію

Або продовж читати поради

Із цією послугою замовляють:

від 999 грн

*можливе представництво колег з інших областей.

• підготовка правової позиції;
• складення та подання позовної заяви;
• контроль за рухом справи у суді;
• отримання судового рішення про поділ майна.

Поняття «Податковий резидент/нерезидент»

Почнемо з того хто такі податкові резиденти. Для цього звернемося до Податкового кодексу України. Резиденти – це:

1. юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;
2. дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;
3. фізична особа – резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Щодо фізичних осіб – тут давайте уточнимо декілька моментів.

• Фізична особа має місце проживання також за кордоном – резидент України, якщо постійно проживає на території України.\
• Фізична особа постійно проживає за кордоном – резидент України, якщо в Україні має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів). Визначають центр життєвих інтересів фізичної особи за місцем постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.
• Фізична особа, яка немає визначеного місця проживання у жодній з держав або не можливо визначити центр життєвих інтересів – резидент України, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів протягом податкового року.

Щодо нерезидентів це:

1. іноземні компанії, організації, партнерства та інші об’єднання осіб, утворені відповідно до законодавства інших держав;
2. дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;
3. фізичні особи, які не є резидентами України.

Як бачимо, щоб бути резидентом, ніяких особливих дій робити не потрібно. Достатньо проживати в Україні і сплачувати податки. Як тоді позбутися статусу податкового резидента? Спойлер: українське законодавство не передбачає процедури відмови від статусу резидента України.

Як отримати статус податкового нерезидента України?

Не зважаючи на те, що законодавство не передбачає процедуру визнання податковим нерезидентом, отримати такий статус можливо. Визнання факту податкового нерезидента, здійснюється у судовому порядку, а саме в окремому провадженні.

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (стаття 339 Цивільного процесуального кодексу України).

Заявник звертається до суду із заявою встановлення факту, що має юридичне значення: визнати його громадянином-нерезидентом України. Для чого це потрібно? Щоб уникнути подвійного оподаткування, яке виникає у країні, де особа є резидентом та в Україні, де особа вважає себе нерезидентом. Але тут є нюанси. Давайте їх обговоримо.

Умови надання статусу податкового нерезидента

Особа не може звернути із заявою про визнання її податковим нерезидентом без наявних фактів, які породжують юридичні наслідки. Тобто податкові права особи мають бути порушеними до звернення у суд. Особа не може вимагати отримання статусу «авансом», на випадок майбутнього порушення прав. Це підтверджує Постанова Верховного суду України від 19 червня 2019 року у справі № 127/20176/16-ц. Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту набуття статусу громадянина України – нерезидента.

У заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник не обґрунтовував, для відновлення яких саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів йому необхідно, щоб суд встановив факт набуття статусу громадянина-нерезидента. З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а також касаційної скарги, заявник прагне встановити у суді факт набуття статусу громадянина-нерезидента для уникнення в майбутньому ймовірного порушення, невизнання чи оспорення його прав, зокрема у випадках подвійного оподаткування доходів заявника, отриманих й оподаткованих у США.

Жодних доводів про те, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, у вказаній заяві, як і в касаційній скарзі немає. Отже, можемо виділити такі, на нашу думку, умови надання статусу нерезидента (невичерпні):

• Існуючий обов’язок сплатити податок в іншій країні, де особа визнана резидентом.
• Порушені права особи, пов’язані з подвійним оподаткуванням.
• Вимога держави, де особа визнана резидентом, вийти з резидентства України.
• Оплатити податок за ставкою для громадянина-нерезидента.

Огляд судової практики

Аналізуючи судову практику, можна зробити висновок, що суди досліджують питання для чого саме особі необхідний статус громадянина-нерезидента. Основними доказами резидентства є місце проживання особи. Так, у справі № 725/6328/22 від 18.04.2023 р.

Першотравневий районний суд м. Чернівці встановив, що основоположним критерієм визначення особи резидентом чи нерезидентом, є її постійне місце проживання, а не її громадянство, або посвідка на постійне місце проживання. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108429353)

Проте суди наголошують, що встановити факт резидентства мають спеціально уповноважені органи. Звернутися у суд із такою вимогою неможливо. Такий висновок наведений у постанові від 08 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/113/18: визначення статусу резидента платника податку іноземцю виходить за межі компетенції нотаріуса і заяви про встановлення факту резидентства не можуть розглядатися судами, а підлягають вирішенню спеціально уповноваженими органами. Постанова Верховного суду України у справі №536/1039/17 від 23 січня 2019 р. Обставини справи: особа просила визнати його податковим нерезидентом, оскільки він має посвідку на проживання у Республіці Болгарія, заснував із дружиною там бізнес і купив машину, яку потрібно буде задекларувати в Україні, оскільки він резидент України і в Болгарії. Проте ніяких доказів про виникнення подвійного оподаткування не надав.

Отже, суд дійшов висновку, що заявник прагне встановити у суді факти втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента для уникнення в майбутньому ймовірного порушення, невизнання чи оспорення його прав, зокрема у випадках подвійного оподаткування доходів заявника, отриманих й оподаткованих у Республіці Болгарії, а також ввезення на територію України транспортного засобу особистого користування, зареєстрованого у Республіці Болгарії, на строк, що перевищує 60 днів протягом одного року.

Жодних доводів про те, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, у вказаній заяві, як і в касаційній скарзі немає. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79516806).

У судовій практиці є справи пов’язані із порушеннями митних правил, а саме порушення правил на ввезення автомобілів на територію України. До прикладу, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області встановив: якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Отже, для того, щоб особа вважалась нерезидентом, вона повинна відповідати певним характерним критеріям, а саме бути іноземцем чи особою без громадянства або громадянином України, який має постійне місце проживання за межами України, у тому числі таким, який тимчасово перебуває на території України.

Обставини справи: громадянин України та російської федерації при перетині кордону України протиправно, з метою уникнення сплати митних платежів подав як підставу для визнання «громадянина-нерезидента», паспорт громадянина російської федерації.

Суд досліджував місце проживання особи та встановив, що при наявності паспортів двох держав – України та росії, та не маючи постійного місця проживання за межами території України, громадянин України «резидент», під час митного контролю та оформлення транспортного засобу марки «TOYOTA LAND CRUISER 200», російської федерації, свідомо подав до митного органу паспорт громадянина росії, що надає йому статусу «нерезидента», хоча останній є громадянином України та постійно проживає на території України, а тому фактично маючи статус «резидента» надав документ, який є підставою для несплати митних платежів, тим самим умисно вчинив дії спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів.

Отже, паспорт іноземної держави не є підставою для визнання особи нерезидентом. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 01 липня 2021 року у справі № 751/4094/17.

Підбиваємо підсумки

Отримати статус громадянина-нерезидента можливо, але для цього повинні бути вичерпні обставини. І це зрозуміло, бо Україна вважає Вас своїм «наповнювачем бюджету» і немає наміру комусь «віддавати», але якщо для цього є законі підстави, то виходу уже немає.

Давайте визначимо детально, у якому разі звертаємося до суду для отримання статусу громадянина-нерезидента та які докази для цього потрібні:

1. Ваші податкові права повинні бути порушеними до звернення до суду. Проаналізувавши судову практику, бачимо, що заявники не надавали доказів порушення податкових зобов’язань, а хотіли отримати статус громадянина-нерезидента «авансом», на випадок подвійного оподаткування, у таких випадках суди відхиляли заяву.
2. Потрібно надати докази, що Ваше податкове право порушене. До прикладу, громадянин України, який постійно проживає в Польщі і веде свій бізнес у Польщі, купив машину і хоче, отримати статус громадянина-нерезидента для того, щоб двічі не сплачувати податок на доходи. Звертатися у суд потрібно тоді, коли є податкове нарахування на доходи громадян і докази того, що такий самий податок уже сплачений у Польщі.
3. Громадяни України вважаються податковими резидентами України. Проте громадянство не є основною ознакою, за якою визначають резиденство. У таких випадках суди досліджують місце проживання особи і її тісні економічні зв’язки. Для цього потрібно подати докази, а саме місце роботи, прописка, місце реєстрації майна.

Тому радимо, перш ніж звернутися у суд про визнання статусу громадянина-нерезидента, оцінити свої докази для отримання цього статусу, якісно і ґрунтовно підготуватися.

Огляд ключових індивідуальних податкових консультацій та судових рішень з питань оподаткування доходів нерезидентів

Протягом серпня – жовтня 2021 року Державна податкова служба України опублікувала низку індивідуальних податкових консультацій («ІПК») з питань оподаткування доходів нерезидентів. Нижче викладено огляд, що містить короткі висновки, надані в таких ІПК, а також коментар спеціалістів «Делойт» щодо деяких висновків, які потребують детального пояснення. Також додаємо короткий виклад нещодавнього рішення Верховного Суду (ВС) стосовно питання визначення бенефіціарного власника доходу та документів, що можуть підтверджувати цей статус.

Індивідуальні податкові консультації

Усі ІПК можна знайти в «Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій» за відповідним номером консультації за посиланням.

Щодо порядку та особливостей оподаткування постійних представництв

(ІПК №3367/ІПК/99-00-21-02-02-06 від 7 вересня 2021 року та ІПК №3494/ІПК/99-00-21-02-02-06 від 21 вересня 2021 року)

В обох випадках до податкових органів звернулися за роз’ясненнями компанії-нерезиденти, що здійснюють діяльність на території України через постійні представництва. Оскільки внаслідок останніх змін у податковому законодавстві нерезиденти зобов’язані зареєструватися в податкових органах, нерезидент поставив такі запитання:

• Чи може представництво здійснювати оплату грошових зобов’язань нерезидента з податку на прибуток в Україні з банківського рахунку представництва?

Податкові органи підтвердили, що це можливо. Нерезидент має право наділити своє постійне представництво повноваженнями зі сплати податку на прибуток. Окрім того, перерахування коштів відокремленим підрозділом на сплату зобов’язання з податку на прибуток підприємств за такого нерезидента не впливає на об’єкт оподаткування для цілей податку на прибуток, оскільки фактично є сплатою податку самим нерезидентом з його власних коштів.

Відповідно до ІПК, розрахунок оподаткованого прибутку постійного представництва має здійснювати нерезидент, керуючись принципом «витягнутої руки». Також нерезидент має обов’язок подання декларації та фінансової звітності, оскільки нерезидент, поставлений на облік як платник податку на прибуток підприємств за місцезнаходженням свого постійного представництва, є правонаступником щодо всіх податкових активів і зобов’язань такого постійного представництва.

Нерезидент отримує всі податкові права та обов’язки свого постійного представництва. Це поширюється, зокрема, на здійснення коригування ціни контрольованих операцій і сум податкових зобов’язань, строків подання звітності (квартальної чи річної), податкових збитків, що виникли в минулі податкові періоди.

Коментар «Делойт». Нерезидент, який має постійне представництво в Україні, має стати на облік у податкових органах. Водночас обов’язок зі сплати податку на прибуток переходить безпосередньо до нерезидента. Тож нерезидент, а не постійне представництво, має обов’язок подавати документацію в податкові органи. Однак нерезидент може доручити постійному представництву здійснювати ці функції та обов’язки від його імені.

Крім цього, податкові органи можуть самостійно звертатися із запитами безпосередньо до нерезидентів, податкових органів країн їхньої резидентності та накладати санкції на нерезидентів, навіть якщо вони не мають зареєстрованих постійних представництв в Україні.

Щодо оподаткування доходу нерезидента від продажу нерухомого майна в Україні

(ІПК №3267/ІПК/99-00-21-02-02-06 від 2 вересня 2021 року)

Платник податків звернувся до Державної податкової служби із запитом стосовно того, як оподатковуються доходи нерезидента, отримані від продажу нерухомого майна, розташованого на території України.

Відповідно до ситуації компанія – резидент Чеської Республіки володіє нерухомим майном в Україні (елеваторний комплекс), який з моменту придбання не використовується в господарській діяльності. Проте компанія не має на території України постійного представництва та не здійснює господарську діяльність в Україні. Компанія планує продати елеваторний комплекс резиденту Швейцарії, який також не має на території України постійного представництва. Оплата за елеваторний комплекс здійснюватиметься за межами України через іноземні банківські установи.

Висновок податкового органу сформовано таким чином:

1. Якщо нерезидент отримує доходи з джерелом походження з України, зокрема за операціями з продажу нерухомості, що знаходиться на території України, то така діяльність підпадає під визначення «постійного представництва» згідно з вимогами п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПКУ; такий нерезидент повинен стати на облік у податковому органі як платник податку на прибуток та як нерезидент, який здійснює господарську діяльність на території України через постійне представництво, та визначати обсяг оподатковуваного прибутку відповідно до вимог п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 ПКУ, а також подавати податкову декларацію з податку на прибуток підприємств та сплачувати податок до бюджету.
2. Якщо діяльність нерезидента не підпадає під визначення «постійного представництва» згідно з вимогами п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, то при виплаті доходу від продажу нерухомого майна нерезиденту сплачується податок на доходи нерезидентів з джерелом їхнього походження з України за ставкою 15% від їхньої суми за рахунок нерезидента під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Водночас у такому разі податковим агентом виступає резидент, який здійснює виплату зазначеного доходу нерезиденту.

Коментар «Делойт». У наведеній консультації податковий орган по суті підтверджує, що у разі продажу нерухомого майна нерезидентом податкові зобов’язання можуть виникнути лише в двох випадках:

1. якщо такий нерезидент-продавець має зареєстроване постійне представництво в Україні (чи має його зареєструвати, оскільки фактично здійснює господарську діяльність в Україні), то дохід від продажу може бути визнаний оподатковуваним доходом постійного представництва за загальним правилом; або
2. якщо у такого нерезидента-продавця немає зареєстрованого постійного представництва в Україні, то резидент, який придбає нерухоме майно, виступить у ролі податкового агента та має утримати податок на репатріацію із суми виплати за придбання майна.

Таким чином, якщо у нерезидента – продавця нерухомого майна немає зареєстрованого постійного представництва в Україні і одночасно покупцем є теж нерезидент, який не може виступити у ролі податкового агента (якщо немає зареєстрованого постійного представництва), то ПКУ не встановлює механізм оподаткування такого доходу нерезидента, тобто ні покупець, ні продавець нерухомого майна не зобов’язані утримувати та/або сплачувати податок у цій ситуації.

Звісно, податкові органи не могли прямо зазначити цей висновок у ІПК, оскільки це не відповідало б традиційному фіскальному підходу, але жодна з наведених норм ПКУ не врегульовує ситуацію, щодо якої був запит платника податків.

З нашої сторони ми теж не бачимо інших положень ПКУ, які б встановлювали механізм оподаткування в цій ситуації, але рекомендуємо стежити за цією ситуацією та наступними роз’ясненнями податкових органів.

Щодо оподаткування доходу за договором транспортування товару

(ІПК №3274/ІПК/99-00-21-02-02-06 від 3 вересня 2021 року)

Платник податків звернувся до податкового органу із запитом щодо того, чи необхідно нараховувати та утримувати податок на репатріацію при оплаті послуг за договором транспортування, укладеним з перевізником-нерезидентом.

Відповідно до цього договору, укладеного з резидентом Республіки Польща, нерезидент мав здійснювати транспортування товару на бази зберігання на території України на підставі укладених договорів транспортування із залізницею та компаніями, що здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Податковий орган у своєму висновку акцентує увагу на необхідності визначення типу договору, що укладався між сторонами. Так, якщо нерезидент надає послуги з організації перевезення вантажу (без використання власних транспортних засобів), то компенсація вартості таких послуг нерезиденту не є фрахтом та не є об’єктом оподаткування податком на доходи нерезидента з джерелом їхнього походження з України відповідно до пп. «к» пп. 141.4.1. п. 141.4 ст. 141 ПКУ. Однак, якщо нерезидент здійснює перевезення вантажу власним транспортом, то такі послуги перевезення вже розглядаються як фрахт і підлягають оподаткуванню податком на доходи нерезидента, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів щодо звільнення від оподаткування або зменшення ставки для оподаткування.

Коментар «Делойт». У наведеній ІПК важливим є висновок податкового органу про те, що необхідно оцінювати суть послуг, що надаються за договором та за які нерезидент отримує винагороду. Якщо дохід нерезидента не можна кваліфікувати відповідно до пп. «а»–«й» ст. 141.4.1, то варто провести кваліфікацію доходу за підпунктом «к» зазначеної статті. Якщо дохід нерезидента є активним, тобто доходом у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, такий дохід не буде підлягати оподаткуванню в Україні і оподатковуватиметься лише в країні резидентності отримувача такого доходу.

Звертаємо вашу увагу на те, що відповідно до висновків Верховного Суду в постанові від 17 лютого 2021 року у справі №808/3837/16 фрахтівник може використовувати не лише власний транспорт, а й орендований. Водночас послуги нерезидента з перевезення товарів резидента орендованим транспортом будуть вважатися фрахтом.

Проте конвенції про уникнення подвійного оподаткування зазвичай не встановлюють вимогу наявності статусу «бенефіціарного власника» для цілей звільнення від оподаткування доходів від фрахту. В такому разі положення п. 103.2 ст. 103 ПКУ про застосування пільг за конвенцією виключно до бенефіціарного власника доходу можуть не застосовуватися, оскільки положення міжнародного договору має вищу юридичну силу.

Щодо розрахунку інвестиційного прибутку з урахуванням курсової різниці

(ІПК №3097/ІПК/99-00-04-03-03-09 від 20 серпня 2021 року)

Податкові органи розглянули запит платника податків, який планує придбати акції юридичної особи – нерезидента та у подальшому продати їх на іноземній фондовій біржі з використанням онлайн-рахунку в цінних паперах, відкритих у доларах США за межами України. Питання стосувалося розрахунку інвестиційного прибутку з урахуванням курсової різниці.

Податковий орган зазначив, що інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу.

За загальним правилом, грошове зобов’язання перед податковими органами має розраховуватися в гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Таким чином, якщо операції з інвестиційними активами здійснюються в іноземній валюті, то з метою визначення доходу у вигляді інвестиційного прибутку сума витрат визначається за офіційним курсом Національного банку України на дату понесення таких витрат, а сума доходу, отримана від продажу інвестиційного активу, визначається за офіційним курсом Національного банку України на дату продажу такого активу.

Коментар «Делойт». Податкові органи підтвердили, що для цілей розрахунку інвестиційного прибутку фізичної особи потрібно перераховувати вартість інвестиційного активу на дату придбання та на дату продажу в гривні за офіційним валютним курсом НБУ, що діє на відповідну дату.

Проте необхідно уточнити, що відбувається, коли інвестиційний актив відчужується частинами в різні проміжки часу або коли такий інвестиційний актив придбавався частинами. В такому разі повинно застосовуватися правило First in – First out. Відповідно до нього для цілей розрахунку податку визнається, що для цілей оподаткування вважається, що першою має бути продана та акція, яка і була придбана першою. Наприклад, якщо було придбано декілька однакових акцій у різні проміжки часу, а потім одна з них була продана, то вважається, що продається перша придбана акція, тож для цілей оподаткування можна врахувати витрати на придбання лише щодо цієї першої акції з урахуванням курсу на дату її придбання.

Рішення ВС стосовно визначення статусу бенефіціарного власника доходу та документів, що можуть підтверджувати такий статус

(Постанова ВС від 25 жовтня 2021 року у справі №160/1062/19)

Товариство з обмеженою відповідальністю («Товариство») виплачувало проценти за кредитним договором на користь компанії – резидента Республіки Кіпр («Компанія») і застосовувало знижену ставку податку на репатріацію процентів 2% відповідно до ст. 11 Конвенції між Україною та Республікою Кіпр («Конвенція»).
Податкові органи заперечили, що Компанія не була бенефіціарним власником коштів і Товариство не мало право застосовувати знижену ставку за Конвенцією. Зокрема, податкові органи посилались на інформацію, отриману від Міністерства фінансів Республіки Кіпр, в якій зазначалось, що основною діяльністю Компанії є забезпечення фінансування пов’язаних осіб і таке фінансування здійснювалось шляхом залучення коштів від банку Intesa San Paolo Bank Ireland plc («Банк»). Тобто Компанія хоча і була фактичним отримувачем коштів згідно з договорами позики, але не мала права ними розпоряджатися, вирішувати їхню подальшу економічну долю, оскільки перераховувала отримані проценти Банку за договором позики між Компанією та Банком, який і має бути, на думку податкових органів, кінцевим бенефіціарним власником процентів.

Товариство захищало свою позицію шляхом надання довідки від Компанії, що підтверджує, що Компанія є бенефіціарним власником процентів та не діє як агент, особа, в управління якої передано майно, чи інша особа-посередник.

Попри те, що податкові органи стверджували, що така довідка від контрагента пов’язаної особи не може вважатися доказом, суд взяв її до уваги і назвав такий доказ допустимим. Також суд, відмовляючи в задоволенні позову податкового органу, звернув увагу на такі аспекти:

• Довідка Міністерства фінансів Республіки Кіпр підтверджує не тільки факт отримання Компанією фінансування від третіх осіб задля здійснення фінансування групи, а й те, що діяльність Компанії велася на звичайних умовах, а частина отриманих коштів використовувалися також на покриття адміністративних витрат Компанії.
• Лише 49,3% із суми отриманих від Товариства процентів Компанія спрямовувала Банку у вигляді процентів за договором між ними. Відповідно, якщо більша частина коштів залишалася у володінні Компанії, вона фактично володіла отриманим доходом та могла вирішувати його подальшу економічну долю, тобто була його бенефіціарним власником.

Коментар «Делойт». Внаслідок прийняття Закону №466-IX ПКУ прямо зазначає, що при визначенні статусу бенефіціарного власника доходу варто звертати увагу не лише на юридичне право компанії отримувати дохід і розпоряджатися ним, а й на фактичні можливості отримувача доходу розпоряджатися ним на власний розсуд. Раніше такий підхід уже було детально сформовано судовою практикою та практикою податкових органів.

При визначенні бенефіціарного власника доходу мають додатково враховуватись такі критерії:

• Наявність економічної сутності у отримувача, достатньої для розпорядження отриманим доходом (тобто наявність офісу, співробітників, реальних директорів та банківських рахунків, що управляються ними).
• Наявність у директорів можливості укладати угоди і керувати банківським рахунком.
• Транзитність платежів, що встановлюється на основі аналізу строків володіння доходом до його передачі.

Відповідно до згаданого рішення ВС важливим є те, що суд при винесенні рішення на користь платника податків звернув увагу на лист від нерезидента – отримувача доходу, що був однією з підстав визнання нерезидента бенефіціарним власником доходу. Водночас суд детально досліджує всі обставини справи, що можуть свідчити про наявність чи відсутність статусу бенефіціарного власника доходу у компанії-нерезидента.

Також зауважимо, що навіть у разі, коли отримувач доходу не є його бенефіціарним власником, у платника доходу – резидента є можливість скористатися так званим «наскрізним підходом», застосувавши до виплачених доходів ставку, що передбачена в Конвенції із фактичним бенефіціарним власником доходу (а не безпосереднім отримувачем доходу).

Коментарі спеціалістів «Делойт», зазначені в цьому огляді, носять виключно інформативний характер та не мають бути використані платниками податків без детального аналізу конкретного питання за участю спеціалістів.

Ми будемо раді надати вам консультаційну допомогу стосовно тематики вищезазначених консультацій або щодо будь-яких інших питань стосовно оподаткування доходів нерезидентів.

Підписуйтесь на наш телеграм-канал Deloitte Ukraine Voices! Тут ми регулярно публікуємо авторські новини, статті, подкасти та інші матеріали. Почуйте голоси еспертів.