Матеріал до вивчення оповідання “Зловмисник”. Частина друга

Чехов не випадково змушує слідчого тричі повторити слова про те, що мужик знав про можливість катастрофи поїзда. Судовий слідчий наполегливо переконує Дениса Григор’є-ва в цій думці (“А ти не міг не знати…”). Усе питання і полягає в тому, знав він чи не знав. Чи зможуть учні зрозуміти весь драматизм ситуації? Адже слідчий водночас має слушність і не має. Злочин скоєно. Але чи мусить винний у даному разі зазнати покарання, і якщо мусить, то яке? Чи повіримо ми Денисові, що він не усвідомлював, що міг стати винуватцем аварії з людськими жертвами?

Щодо слідчого, то він Денисові не повірив. Слідчому здається, що мужик бреше, виставляючи безглузді пояснення, прикидається ідіотом, коли каже, мовляв, що “не міг не знати, до чого веде це відкручування”. Мотиви, названі Денисом, не укладаються в голові слідчого, тому що вони для нього незрозумілі.

“Послухай, братику, не прикидайся ти мені йолопом, а кажи до діла”, – каже слідчий і сердиться на Дениса, коли той зовсім щиросердо пояснює йому: “Ми з гайок грузила робимо”. Він переконаний, що і про грузила, і про шилішпера, і про рибальство взагалі мужик розповідає з лукавим наміром, сподіваючись

відвести від себе провину. “Дурнем яким прикидається! Наче вчора народився або з неба упав. Хіба ти не розумієш, дурна голово, до чого веде це відкручування?” Та Денис не прикидається, не бреше, нічого не приховує. Він відверто про все розповідає. А слідчий ніяк не може зрозуміти, що Денис Григор’єв, дорослий селянин, і гадки не має про прямий і безпосередній зв’язок між відкручуванням гайок і можливою внаслідок того катастрофою поїздів. Він справді не розуміє, чому мужик, що покірливо стоїть перед ним, завзято повторює про риболовлю і відмовляється говорити про аварії на залізниці. Життєву логіку Дениса Григор’єва слідчий сприймає як бажання уникнути відповідальності.

Встановити мотив, причину злочину слідчому так і не вдалося. Тоді він робить спробу звернутися до совісті Дениса. “Якби не дивився сторож, то поїзд міг би зійти з рейок, людей би побило! Ти людей убив би!” Але і тут його чекає невдача: мужик заперечує будь-який злочинницький намір і присягається, що совість його чиста: “Слава Тобі, Господи, пан ласкавий, вік свій звікували і не тільки що вбивати, але і в думці такого не було… Спаси і помилуй, Царице Небесна… Що ви!”

У Дениса справді не було злого наміру, совість у нього абсолютно чиста. Він хотів лише знайти гарне грузило; а знайти його можна на залізниці. Сама по собі залізниця його зовсім не цікавить. Але вона знадобилась селянам для їхніх практичних цілей: для виготовлення з гайок грузил. Коли слідчий заперечує мужику: “Але на грузило міг ти взяти свинець, кулю… цвяшок якийсь…”, Григор’єв слушно відпо-відає: “Свинцю на дорозі не знайдеш, купити треба, а цвяшок для грузила не придатний. Кращого за гайки і не знайти… І важка, і діра є”. Денис поблажливо і, згідно з його розумінням, відверто пояснює слідчому, що без грузила ловити не можна, і навіть додає, що деякі пани вже засвоїли цю премудрість: “У нас і пани так ловлять”. Тільки дурні здатні ловити без грузила, тому що “дурню закону не писано…”. Логіка мужика бездоганна.

Не домігшись каяття від Дениса, слідчий загрожує йому покаранням: “… за будь-яке навмисно вчинене пошкодження залізничної колії, якщо від того може статися небезпека для транспорту, що проходить цією колією, і винний знав, що внаслідок цього може бути нещастя… розумієш? знав! А ти не міг не знати, до чого веде це відкручування… його засуджують на заслання на каторжні роботи”. Розповідь з незвичайною художньою переконливістю демонструє абсолютну неможливість розуміння і згоди між мужиком і слідчим, а причина цього полягає в тому, що в мужика і слідчого не просто різний рівень освіти, а зовсім різний життєвий досвід, різна логіка, сприйняття дійсності.

Чехов не зображає слідчого лиходієм. Адже той не лаштує Денисові Григор’єву пасток, не лає і тим більше не мордує його, інакше кажучи, не намагається будь-яким шляхом “вибити” визнання з його вуст. А це й не потрібно: мужик сам зізнався, що гайки відкручував. Але слідчий ніяк не може зрозуміти, як це може бути, що мужику недоступна та проста істина, що відкручування гайок неминуче спричиняє катастрофу поїздів і загибель багатьох людей. А у голові мужика це аж ніяк не вкладається. “Якби б я рейку взяв або, скажімо, поперек тієї колії поклав, ну, тоді, може, перекинуло б поїзд, а то… тьху! гайка!”

Отже, гайка, на думку Дениса Григор’єва, по-перше, такий малий предмет, що не може завдати нікому й нічому шкоди. Гайка – не рейка. До того ж, на його переконання, одна гайка нічого не варта: “Ми не всі відкручуємо… залишаємо… не без розуму робимо… розуміємо…”. По-друге, життєвий досвід переконав мужика і все село, що від відкручування гайок нічого страшного відбутися не може: “Ну! Уже скільки років усім селом гайки відкручуємо, і милував Бог…”.

Слова слідчого про катастрофу поїзда торік він мов не чує, не надає їм значення і не пов’язує з відкручуванням гайок. І коли слідчий повідомляє мужику, що бере його під варту і відсилає до в’яниці, Денис Григор’єв щиро дивується: “Денис перестає кліпати і, піднявши густрі брови, запитливо дивиться на чиновника”. Він не може збагнути такої розв’язки: про все правдиво розповів і в усьому, як йому здається, виправдався, а чиновник тільки відволікає його від сьогоденних справ: “Тобто як же в тюрму? Ваше благородіє! Мені ніколи, мені треба на ярмарок; з Єгора три карбованці за сало одержати…” Він переконаний, що слідчий запроторює його до в’язниці несправедливо: “До в’язниці! Якби було б за що, пішов би, а то так… з доброго дива… За що? І не крав, і не бився…”

Прочитавши оповідання Чехова, Л. Толстой беззастережно став на бік мужика. Для нього винуваті насамперед слідчий і судді. Під час розмови про чеховського зловмисника він зауважив: “Ото ще судці”. Чехов стриманіший, хоча можна відчути, що симпатії його все ж таки більше на боці Дениса.

М. Горький згадував, що був свідком розмови Чехова з молодим юристом: “Він стояв перед Цеховим і, стріпнувши кучерявою головою, жваво говорив:

– Оповіданням “Зловмисник” ви, Антоне Павловичу, ставите переді мною вкрай складне питання. Якщо я визнаю в Денисі Григор’єві наявність злої волі, що діяла свідомо, я мушу беззастережно запроторити Дениса до в’язниці, як цього вимагають інтереси суспільства. Але він дикун, він не усвідомлював злочинності діяння, мені його шкода! Якщо ж я поставлюся до нього як до суб’єкта, що творив несвідомо і піддамся почуттю жалю, – чи зможу я гарантувати суспільству, що Денис знову не відгвинтить гайки на рейках і не влаштує катастрофи? От питання! Як же бути. – Якщо б я був суддею, – серйозно сказав Антон Павлович, – я б виправдав Дениса… – На якій підставі? – Я сказав би йому: “Ти, Денисе, ще не дозрів до типу свідомого злочинця, іди – і дозрій!”

Молодий юрист явно на боці свого колеги з оповідання. Для самого ж Чехова питання не вирішується так однозначно. “Тільки в інтересах суспільства”, – наполягає співрозмовник письменника. А як же бути з інтересами людини? З долею того самого Дениса, котрий ніяк не второпає, у чому, власне, його звинувачують? І взагалі, чи можна називати його зловмисником? Чи не відчувається деяка сумна іронія у тій назві оповідання? Не слід забувати, що сам Чехов був переконаний: письменник передусім має бути не прокурором, а адвокатом. І захищав він Дениса засобами мистецтва.

На відміну від переважно стандартно-офіційної мови слідчого Денис розмовляє зовсім інакше. Чехов наділяє його живою говіркою: “Чаво?”, “завсегда”, “ейный”, “тогды”, “идтить” та ін. Денис послідовно викладає своє бачення ситуації, і жодні спроби слідчого знайти якісь неузгодженості у свідченнях селянина не можуть його спантеличити. Відчувається, що він твердо впевнений у своїй правоті. Денис із самого початку не заперечує факт: він таки відкручував ті злощасні гайки, але вони були йому потрібні для діла, а не пустощів: “Не в бабки ж гратися…”. І все це досить виразно відбивається в його мові.

Було б прикро, якщо розмова в класі із приводу “Зловмисника” перейшла б суто в юридичну площину. Все ж перед нами не посібник для працівників органів правосуддя, а художній твір. Тому доцільно звернути увагу учнів на майстерність Чехова в побудові діалогу, який у даному разі є основним засобом розкриття авторського задуму.

– Чому ніяк не можуть знайти спільну мову слідчий і Денис? – У чому правий і неправий слідчий? – Як можна пояснити нерозуміння Денисом суті його вчинку? – Чому Чехов вирішив побудувати своє оповідання у формі діалогу? Як ця форма діалогу дає можливість письменникові розкрити рівень свідомості персонажів?

М. В. Теплинський, доктор філологічних наук, Івано-Франківськ

Схожі твори:

1. Матеріал до вивчення оповідання А. П. Чехова “Зловмисник” Розглядаючи цей чеховський твір, який раніше не включався до шкільної програми, потрібно враховувати, що його зміст досить складний не тільки для дітей, а й для дорослих. Є побоювання, що учні, не усвідомлюючи авторської позиції, можуть глузувати з нещасного Дениса. До того ж оповідання розміщене у розділі “Гумор і сатира”, що.
2. Антон Павлович Чехов Зловмисник Антон Павлович Чехов Зловмисник Перекладач: А. Хуторян Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. Перед судовим слідчим стоїть маленький, надзвичайно худий чоловічок у пістрьовій сорочці і латаних штанях. Його обросле волоссям і поїдене ряботинням обличчя та очі, ледве видні з-за густих, навислих брів, мають вираз похмурої.
3. Значення художньої деталі у розкритті характерів чеховських героїв (за оповіданнями “Хамелеон”, “Товстий і тонний”, “Зловмисник”) А. Чехов (1860-1908) – один із найвидатніших письменників Росії був блискучим майстром коротких оповідань, які вирізнялися глибиною та художньою силою. Неабияку роль у розкритті характерів чеховських героїв, таких неповторних у своїй індивідуальності, відіграє художня деталь. В оповіданні “Хамелеон” поліцейський наглядач Очумєлов йде базарною площею “у новій шинелі і з-клуночком в.
4. Переказ по повісті “Собака Баскервілів”. Частина друга А тепер повернемось до Холмса, який увесь той час, поки Ватсон вів самостійне розслідування, перебував у тіні розповіді. Як же все-таки Холмсу вдалося “вичислити” Степлтона? Те, що сера Чарлза вбили і що зробив це Степлтон, Холмс здогадався ще у Лондоні. Співставивши легенду про прокляття роду Баскервілів з тим, що розповів.
5. Коран як пам’ятка класичної арабської літератури. Частина друга Іноді до п’яти “Стовпів ісламу” додають джихад – повну віддачу мусульманином своїх сил, можливостей часу і, якщо треба, життя для торжества ісламу У більшості випадків європейці трактують це слові дуже вузько, лише як священну війну проти невірних. Починаючи з ІX-X століть поняття “джихад наповнюється новим змістом: утверджується уявленню про вищу.
6. “Запахи – Історія одного вбивці” Книга друга (Частина четверта) “Він мене вб’є”, – подумав Гренуй. Він єдиний, кого не завела в оману моя маска. Він не може обманутися. Запах його доньки чіпко прилип до мене, цей доказ не можна спростувати, як кров. Він мусить упізнати мене й знищити. Він повинен це зробити. І Гренуй розчепірив обійми, щоб прийняти летючого.
7. “Ада, або Пристрасть. Хроніка однієї сім’ї”. ЧАСТИНА ДРУГА ЧАСТИНА ДРУГА у два рази коротше ПЕРШОЇ. Пекла атакує Вану листами. Вона клянеться у вірності й любові до нього, потім по-женски непослідовно виправдує свої зв’язки з Раком і де Пре, знову говорить про любов… Листи “корчаться від болю”, але Ван непохитний Він пише свій перший роман “Листа з Терри”, витягаючи.
8. Приколи зі шкільних творів. Частина друга Тургенєв убиває (!) свого героя наприкінці роману, занесучи (!) йому інфекцію в рану на пальці “…у заді в Шевченко палав вогонь…” “…він увійшов у роман, як красень на коні.” “В XXXX року Лейбниц винайшов таку машину, що разом з Ньютоном могла тільки підсумувати.” “У неділю рано ранком я прокинувся від.
9. Сюжет роману “Євгеній Онєгін”. Частина друга На наступний ранок Онєгін одержує від Ленского записку з викликом на дуель. Лист привозить секундант Зарецкий, цинічний, але недурна людина, у минулому бешкетник, картярський злодій, запеклий дуеліст, що вмів і посварити й помирити друзів. Тепер він мирний поміщик. Онєгін приймає виклик спокійно, але в душі залишається незадоволений собою: не потрібно.
10. Аналіз сюжету повісті Лермонтова “Бела”. Частина друга Ми прочитали п’ять середнього розміру сторінок. Вся повість “Бела” займає тридцять п’ять таких сторінок. Вже сьома частина повісті прочитана, а читач, по суті, ще незнайомий з героями. Повість називається “Бела”. Хто вона? Як звуть офіцерів, які зустрілися на гірській дорозі? Хто з них – герой свого часу? Але ось штабс-капітан.
11. Для позакласного читання “Антонівські яблука” (частина друга) Останніми роками одне підтримувало гаснучий дух поміщиків – полювання. Колись такі маєтки, як Ганни Герасимівни, були не дивина. Були маєтки з величезними садибами, з садом на двадцять десятин, ці маєтки хоч і руйнувалися, протеше жили на широку ногу. Правда, збереглися деякі з таких садиб ще й досі, але в них.
12. Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина друга – Куба Ернест Хемінгуей Острови в океані Частина друга – Куба Коли вони всі пішли, він ліг на плетену мату, що вкривала підлогу, і слухав, як гуде вітер. З північного заходу накотила справжня буря, і він простелив на підлозі ковдри, наклав купу подушок і підпер їх м’якою спинкою крісла, приставивши до ніжки.
13. Учителю – про матеріалі повісті Гоголя “Невський проспект”. Частина друга Дійовими авторськими експресемами є і відносні та якісні прикметники, а такождієприкметники: „Один по-казывает щегольской костюм с лучшим бобром, другой – греческий прекрасний нос, третий несет превосход-ные бакенбарди, четвертая – парухорошеньких глазок и удивительную шляпку, пятый – перстень с талисма-ном на щегольском мизинце, шестая – ножку в очарова-тельном башмачке, седьмой –.
14. Оповідання про мого друга (опис) Усім відома прислів’я: “Друг пізнається в лиху”. Я чув її багато разів, але не думав, що колись зрозумію по-справжньому. У мене є друг Олег. Йому чотирнадцять років. Він звичайний худий підліток з короткою стрижкою. Примітні в нього тільки ока: вони дуже незвичайні, як у кішки мигдалеподібні й зелені кольори. Коли.
15. Лікар для чотириногого друга (оповідання з власного досвіду з описом тварин) Собака Джек – повноправний член нашої сім’ї. Це рудий пес з довгими обви­слими вухами. У нього великий вологий ніс з чорним “гудзиком”. Кінчик хвоста і задні лапи знизу білі. Морда симпатична, добра, здається, що Джек весь час по­сміхається. У Джека свій шампунь, щітка для купання, гребінець, свій рушник і, звісно.
16. Лінар для чотириногого друга (оповідання з власного досвіду з описом тварин) Собака Джек – повноправний член нашої сім’ї. Це рудий пес з довгими обвислими вухами. У нього великий вологий ніс з чорним “гудзиком”. Кінчик хвоста і задні лапи знизу білі. Морда симпатична, добра, здається, що Джек весь час посміхається. У Джека свій шампунь, щітка для купання, гребінець, свій рушник і, звісно.
17. Переказ оповідання Буніна Антоновські яблука – Глава друга “Ядреная антонівка – до веселого року”. Сільські справи гарні, якщо антонівка вродилася: виходить, і хліб уродився… Пригадується мені врожайний рік На ранній зорі, коли ще кричать півні й по^-чорному димляться хати, розгорнеш, бувало, вікно в прохолодний сад, наповнений лілуватим туманом, крізь який яскраво блищить подекуди ранкове сонце, і не стерпиш.
18. Матеріали до вивчення оповідання Г. Гарсіа Маркеса “Старий з величезними крилами” Величезний успіх роману “Сто років самотності” став для Габріеля Гарсіа Маркеса не тільки джерелом радості, а й нових турбот. “Тепер я повинен, – говорив письменник в інтерв’ю напередодні сорокаріччя, – довести сотні тисяч невідомих мені людей, котрі придбали мій роман, що ця книга не була, як висловився один критик, щасливою.
19. План-конспект уроку для вивчення оповідання А. П. Чехова “Хамелеон” Завдання: розробіть план-конспект уроку для вивчення оповідання А. П. Чехова “Хамелеон”. Загалом чинна програма відводить 3 години у 6-му класі на вивчення життєвого і творчого шляху А. Чехова. Вивчають твори: “Хамелеон”, “Товстий і тонкий”, одже це буде 2-й урок із вивчення творчості А. Чехова (1-й урок: життєвий і творчий шлях.
20. Поведінка – це дзеркало, у якому кожен показує своє обличчя (Й. В. Гете) (розкриття змісту крилатого вислову) НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ Поведінка – це дзеркало, у якому кожен показує своє обличчя (Й. В. Гете) (розкриття змісту крилатого вислову) У різних життєвих ситуаціях людина поводиться по-різному, але кожен із нас має пам’ятати, що своєю поведінкою ми показуємо світові, хто ми такі і чого варті. Часто люди намагаються приховати своє справжнє.

Зловмисник

Перед судовим слідчим стоїть маленький, надзвичайно худий чоловічок у пістрьовій сорочці і латаних штанях. Його обросле волоссям і поїдене ряботинням обличчя та очі, ледве видні з-за густих, навислих брів, мають вираз похмурої суровості. На голові ціла шапка давно вже не чесаного, покошланого волосся, що надає йому ще більшої павучої суворості. Він босий.

— Денис Григор’єв! — починає слідчий.— Підійди ближче і відповідай на мої запитання. Сьомого числа цього липня залізничний сторож Іван Семенович Акінфов, проходячи вранці колією, на сто сорок першій версті застав тебе за відкручуванням гайки, якою рейки прикріплюються до шпал. Ось вона, ця гайка. З цією самою гайкою він і затримав тебе. Чи так воно було?

— Чи так усе це було, як каже Акінфов?

— Гаразд; ну, а для чого ти одкручував гайку?

— Ти це своє “га” кинь, а відповідай на запитання: для чого ти одкручував гайку?

— Коли б не потрібна була, не одкручував би,— хрипить Денис, скоса дивлячись на стелю.

— Для чого ж тобі потрібна була ця гайка?

— Гайка б то? Ми з гайок грузила робимо.

— Ми, люди. Климовські мужики тобто.

— Послухай, братику, не прикидайся ти мені йолопом, а кажи до діла. Нічого тут про грузила брехати!

— Зроду не брехав, а тут брешу. — бурмоче Денис, кліпаючи очима.— Та хіба, ваше благородіє, можна без грузила? Якщо ти живця чи виповзня на гачок насаджуєш, то хіба ж він піде на дно без грузила? Брешу. — усміхається Денис.— На дідька він, живець отой, якщо поверх води плаватиме! Окунь, щука, минь завжди при дні бере, а котра якщо вгорі плаває, то ту хіба тільки шилішпер схопить, та й то рідко. В нашій річці не живе шилішпер. Ця риба простір любить.

— Для чого ти мені про шилішпера розказуєш?

— Га? Таж самі ви питаєте! У нас і папи так ловлять. Найостанніший хлопчисько не буде тобі без грузила ловити. Звичайно, котрий нетямущий, ну, той і без грузила піде ловити. Дурневі закону не писано.

— То ти кажеш, що ти відкрутив гайку на те, щоб зробити з неї грузило?

— А то нащо? Не в бабки ж гратися?

— Але на грузило ти міг взяти свинець, кулю. цвяшок який-небудь.

— Свинцю на дорозі не знайдеш, купити треба, а цвяшок для грузила непридатний. Кращого за гайку і не знайти. І важка, і діра є.

— Дурнем яким прикидається! Наче вчора народився або з неба впав. Хіба ти не розумієш, дурна голово, до чого призводить те викручування? Якби не дивився сторож, то поїзд міг би зійти з рейок, людей би побило! Ти людей убив би!

— Борони боже, ваше благородіє! Навіщо вбивати? Хіба ми не хрещені чи лиходії які? Слава тобі господи, пане ласкавий, вік свій звікували і не тільки не вбивали, але й у думці такого не було. Спаси і помилуй, царице небесна. Що ви!

— А від чого, по-твоєму, буває, що розбиваються поїзди? Відкрути дві-три гайки, от тобі й розбився поїзді

Денис усміхається і недовірливо мружить на слідчого очі.

— Ну! Вже скільки років усім селом гайки викручуємо, і милував бог, а тут поїзд розбився. людей повбивав… Якби я рейку взяв або, скажімо, колоду поперек тієї колії поклав, ну, тоді, може, перекинуло б поїзд, а то. тьху! гайка!

— Та зрозумій же, гайками прикріплюється рейка до шпал!

— Це ми розуміємо. Ми ж не всі відкручуємо. залишаємо. не без розуму робимо. розуміємо.

Денис позіхає й хрестить рота.

— Минулого року тут зійшов поїзд з рейок,— каже слідчий.— Тепер зрозуміло, чому.

— Тепер, кажу, зрозуміло, чому минулого року зійшов поїзд з рейок. Я розумію!

— На те ви й освічені, щоб розуміти, ласкавці наші. Господь знав, кому тяму давав. Ви от і розсудили, як і що, а сторож той-таки мужик, нічого не тямить, хапав тебе за комір та й тягне. Ти розсуди, а тоді й тягни! Сказано — мужик, мужицький і розум. Запишіть також, ваше благородіє, що він мене два рази по зубах ударив і в груди.

— Коли в тебе робили трус, то знайшли ще одну гайку… Цю в якому місці ти відкрутив і коли?

— Це ви про ту гайку, що під червоною скринькою лежала?

— Не знаю, де вона в тебе лежала, а тільки знайшли її. Коли ти її відкрутив?

— Я її не відкручував, її мені Гнатко, Семена одноокого син, дав. Це я про ту, що під скринькою, а ту, що на подвір’ї на санях, ми разом з Митрофаном відкрутили.

— З Митрофаном Петровим. Хіба не чули? Неводи в нас робить і панам продає. Йому багато цих гайок треба. На кожен невід, вважай, штук з десять.

— Послухай. Тисяча вісімдесят четверта стаття карного кодексу каже, що за всяке навмисно вчинене пошкодження залізничної колії, якщо це небезпечно для транспорту, що проходить цією колією, і винний знав, що внаслідок цього може бути нещастя. розумієш? знав! А ти не міг не знати, до чого веде це відкручування. його засуджують на заслання в каторжні роботи.

— Звичайно, ви краще знаєте. Ми люди темні. хіба ж ми розуміємо?

— Все ти розумієш! Це ти брешеш, прикидаєшся!

— Навіщо брехати? Спитайте на селі, коли не вірите. Без грузила тільки верховодку ловлять, а що вже гірше за пічкура, й то не піде тобі без грузила.

— Ти ще про шилішпера розкажи! — усміхається слідчий.

— Шиліпшер у нас не водиться. Пускаємо вудку без грузила поверх води на метелика, бере головень, та й то рідко.

Настає мовчанка. Денис переступає з ноги на ногу, дивиться на стіл з зеленим сукном і раз у раз кліпає очима, немов бачить перед собою не сукно, а сонце. Слідчий швидко пише.

— Мені йти? — питає Денис після деякої мовчанки.

— Ні. Я повинен взяти тебе під варту і відіслати в тюрму.

Денис перестає кліпати і, звівши свої густі брови, запитливо дивиться на чиновника.

— Тобто як же в тюрму? Ваше благородіє! Мені ніколи, мені треба на ярмарок; з Єгора три карбованці за сало одержати.

— В тюрму! Якби було за що, пішов би, а то так. З доброго дива. За що? І не крав, здається, і не бився. А якщо ви про недоїмку сумніваєтесь, ваше благородіє, то не вірте старості. Ви пана неодмінного члена спитайте. Хреста на ньому нема, на старості тому.

— Я й так мовчу. — бурмоче Денис.— А що староста набрехав в обліку, то я хоч під присягою. Нас три брати: Кузьма Григор’єв, виходить, Єгор Григор’єв і я, Денис Григор’єв.

— Ти мені заважаєш. Гей, Семене! — кричить слідчий.— Вивести його!

— Нас три брати,— бурмоче Денис, коли два дужі солдати беруть і ведуть його з камери.— Брат за брата не відповідає. Кузьма не платить, а ти, Денисе, відповідай. Судді! Помер покійник пан генерал, царство небесне, а то показав би він вам, суддям. Треба судити вміючи, не абияк. Хоч і відшмагай, та щоб за діло, по совісті.