Патріарший паломницький центр УГКЦ відновлює паломницькі подорожі

Патріарший паломницький центр УГКЦ відновлює паломництва у 2023 році як по Україні, так і за кордон.

«З початком війни ми були змушені перекваліфікуватися заради допомоги тим, хто її потребує найбільше», — розповідає заступниця голови Патріаршого паломницького центру Альбіна Бріліантова. За її словами, від початку травня 2022 року і досі команда Паломницького центру здійснює безкоштовну евакуацію з регіонів, які перебувають близько від ведення бойових дій, з деокупованих населених пунктів і тих, що перебувають під постійними обстрілами. «В найактивніші періоди евакуацій ми вивозили понад 200 осіб на тиждень, а всього вже вивезено понад 5000 людей», — зазначає вона.

«Наших сміливих водіїв і супроводжувальних волонтерів упізнають у Херсоні, Запоріжжі, Миколаєві й інших містах, — продовжує ділитися думками про актуальну діяльність центру п. Альбіна і додає: — Але найголовніше, що наша місія — це не лише перевезення, а вся можлива допомога людям, які вимушено покидають свої домівки. Тому в дорозі ми спілкуємося з кожною родиною, виявляємо її потреби, скеровуємо, надаємо можливі на цей момент варіанти проживання в Україні або ознайомлюємо з програмами виїзду за кордон від наших партнерів». Із поселенням в Україні дуже допомагають шелтери від «Карітас-Коломия» в Івано-Франківській області та інші колективні центри у Львові й області. Також команда Паломницького центру намагається забезпечити людей в автобусі продуктовими, гігієнічними наборами, пледами тощо.

Ще одним важливим аспектом дотеперішньої діяльності центру стали духовно-реабілітаційні поїздки для внутрішньо переселених осіб. «Наше паломництво в цей період також переродилося у благодійні виїзди для вимушено переміщених осіб, які вже оселилися і певний час проживають на теренах західних областей. Коли мали вільний транспорт, то залюбки організовували паломницькі програми до святинь нашого краю: Зарваниці, Крехова, Унева, Глинян, Гошова, Дрогобича, Борислава, Коломиї, Яремче тощо. Переконалися, що такі, навіть одноденні, поїздки дають можливість людям відпочити, заспокоїтися, знайти для себе відповіді на запитання, душевно зарядитися, помолитися за близьких, які досі перебувають у небезпечних умовах», — каже п. Альбіна.

Оскільки потяг до різних паломництв в Україні та за її межі зростає, то команда Патріаршого паломницького центру УГКЦ із нового року опрацювала різні можливості, уклала нові маршрути і тепер надає можливість відвідувати такі тури всім охочим.

Стежте за оновленням програм на сайті, у соцмережах або у групі у вайбері.

Патріарший паломницький центр УГКЦ

Паломництво 2023: як в розпал війни проходитиме єврейський Новий рік в Умані

Щороку десятки тисяч хасидів з’їжджалися в Умані для святкування Рош га-Шана (єврейського Нового Року).

Цьогорічне паломництво, як і минулого року, відбувається на фоні повномасштабної війни в Україні. Як і минулого року, паломникам рекомендують утриматися від відвідин Умані.

Чи приїдуть паломники до України та як відбувається підготовка до свята — розповім далі. Але для початку лікнеп, передає Інтерфакс Україна.

Чому хасиди прямують саме до Умані й чому це для них так важливо?

Хасиди – представники хасидизму. Таку назву має релігійно-містичний єврейський рух.

Засновник цього руху Еліезер Баал-Шем-Тов жив в Україні. А цадик (верховний рабин-вчитель) Нахман, який поширював вчення, наприкінці життя переїхав жити до Умані. Він заповідав поховати себе в цьому місті, бо свого часу під час громадянського повстання, відомого нам з підручників як Коліївщина, тут було знищено чималу кількість євреїв.

У представників хасидизму існує повір’я, що святкування іудейського нового року – Рош га-Шана – має відбутися на могилі Вчителя, тоді рік буде щасливим та сповненим усіляких гараздів для вірянина. Саме тому хасиди в Умані з’являються кожного року.

Як було в попередні складні роки?

Пандемія, повномасштабне вторгнення не стали на заваді вірянам для прибуття на місце поховання цадика Нахмана.

У 2020 році попри заборону на в’їзд для іноземців через поширення коронавірусу, паломники намагалися будь-яким способом потрапити в Україну. Через це на кордонах України вишукувався ряд обурених паломників, яких не пустили до країни. Попри заборону та контроль держави, до Умані приїхало близько 3-5 тисяч паломників.

2021 року приїзд єврейських паломників до Умані відбувалося також на тлі побоювань щодо нової хвилі поширення COVID-19, а також на тлі посилення обмежень в самому Ізраїлі, що пов’язане з поширенням штаму Дельта. Попри це, держава дозволила їм прибути до святого місця, яке прийняло близько 28 тисяч вірян.

Попри повномасштабну війну, торік до Умані приїхали 23 тисячі хасидів (торік організатори очікували 5-10 тис.). Безпеку їм тоді не гарантували через постійну загрозу ракетних і дронових атак. Тоді спецслужби повідомляли, що частина іранських дронів, які Росія запускала на півдні України, мала атакувати саме хасидів в Умані.

Що ж з приводу цього року?

Чи прибудуть паломники до України у 2023 році?

Паломникам рекомендували утриматися від відвідування Умані на Рош га-Шана, яке святкуватиметься 15-17 вересня, з огляду на війну, регулярні масовані обстріли України та можливі провокації з боку росії.

Водночас частина вірян, як і торік, усе ж наважилися приїхати до України. Наразі кількість паломників в Умані сягає кількох тисяч, але продовж місяця очікується, що місто прийме близько 30 тис. вірян.

Організатори активно працюють для забезпечення правопорядку та безпеки. Крім того, для паломників-хасидів в Умані організували сайт та гарячу лінію. Там відбувається інформування про особливості паломництва, правила перебування, а також надають цілодобову підтримку.

Тож, підготовка йде повним ходом, а хасиди на кордонах з Україною поспішають на свій страх і ризик до могили Рабина Нахмана, щоби помолитися, як і кожного Рош га-Шана.

Що таке паломництво?

Якою б мірою ми не заглибилися в духовне, релігійне життя, на якому б із його щаблів не перебували – чи на самих початках, чи вже живучи в інтенсивному молитовному ритмі – погодьмося, що цей процес – це завжди рух. Рух у напрямку до Бога. А отже, й шлях, як втілення руху, його напрямок. Щось особливо […]

Якою б мірою ми не заглибилися в духовне, релігійне життя, на якому б із його щаблів не перебували – чи на самих початках, чи вже живучи в інтенсивному молитовному ритмі – погодьмося, що цей процес – це завжди рух. Рух у напрямку до Бога. А отже, й шлях, як втілення руху, його напрямок. Щось особливо символічне є в тому, що й Сам Христос назвав Себе Шляхом, Дорогою: «Я є Дорога, Правда і Життя» (Ів. 14, 16).

La pubblicità estesa del pene dice che possono essere sicuri da indossare ogni giorno e non distratti. Ma gli utenti dicono che se stando tutto il tempo – normalmente, ma è necessario sederti in una posa specifica. E messo in cima non è impossibile clicca su questo link che pantaloni morbidi pigiama. La macchina, comprensibile, per guidare è anche a disagio. Vale la pena considerare che la plastica da cui questi dispositivi sono fatti sono piuttosto resistenti e non possono essere piegati.

Паломництво, мандрівка до святині, є ніби фізичним втіленням цього духовного шляху і руху. Її суть завжди одна – ми залишаємо все і вирушаємо в дорогу. Полишаємо все звичне і зрозуміле нам, щоденне й буденне, виправдане нашими потребами й цілями, все, що вимагає від нас багатьох зусиль, уваги й часу, і починаємо рухатися з однією особливою метою — щоб поклонитися Богові на особливому місці Його об’явлення, яке називають святим місцем.

Людина невипадково прагне до святинь, хоче побачити їх, побути біля них, торкнутися їх. У цьому прагненні вся природа людського переживання причетності і єдності з кимось, кого потребує її серце. Звичайно, Христос усюди доступний нам, на кожному місці свого перебування, кожної миті ми можемо звернутися до Нього з проханням і сподіванням, що будемо почутими. Але все ж таки особливе єднання з Ним, відчуваємо тоді, коли, наприклад, опиняємося на Оливній горі, де Він востаннє перед розп’яттям молився за нас Отцеві. Святе місце своєю особливою атмосферою Божої присутності ніби допомагає нам у єднанні з Богом.

Першими в історії християнства паломниками були ті, хто незадовго після воскресіння Господа Ісуса Христа вирушав до Палестини, в Єрусалим до гробу Господнього – єдиного свідка цієї величної Події, яка поклала початок нашому спасінню.

Незабаром, у часи гоніння християн, гріб Господній зрівняли з землею і встановили на ньому язичницьке капище. Але в ІV ст., в епоху візантійського імператора Костянтина Великого, першого імператора-християнина, він та його мати, свята рівноапостольна Олена, буквально вкрили Палестину величними храмами, позначивши кожне важливе місце Христового перебування, найбільшими з яких були храми Різдва Христового у Вифлиємі, а Воскресіння Христового – в Єрусалимі на Гробі Господньому. Тоді, до речі, і з’явилося поняття «святе місце». І саме Костянтин назвав Палестину Святою Землею – так, як ми називаємо її й тепер.

Із того моменту до храму Воскресіння Христового вирушали численні мандрівники, які прагнули бодай раз у житті побувати тут. Таке паломництво відбувалося напередодні Пасхи, у Страсний тиждень. До храму вирушала урочиста процесія людей, які за традицією несли в руках пальмові гілки – символ перемоги Христа над смертю. Як свідчить Євангеліє, саме так колись мешканці Єрусалиму вітали Ісуса, що в’їжджав до міста на осляті, виказуючи йому честь як Царю і Богу.

Власне, пальмова гілка, по-латині palma «пальма», і лягла в основу слова паломник (первісно – пальмовник). Так називали тих людей, хто здійснив святу мандрівку до Гробу Господнього. Пальмову гілку паломники зберігали потім ціле своє життя як справжню реліквію, священну пам’ятку своєї незабутньої подорожі.

Згодом, однак, слово паломник, паломництво стали застосовувати до всякої подорожі до святих місць. Як і святими місцями почали вважати не тільки ті, що були пов’язані з земним життям Ісуса Христа. Під час VІІ Вселенського собору у VІІІ ст., який відомий під назвою Нікейського, святі отці визнали святі місця, як і святі ікони, гідними поклоніння і вшанування. Богословське ідея цієї традиції полягає в тому, що вшановуючи святе місце, ікону, мощі святого, ми поклоняємося Першообразу – самому Христу. Тому й паломництво, куди б ми його не здійснили – на Святу Землю чи до монастиря зі святою чудотворною іконою, виражає найголовнішу суть цієї подорожі – вшанування Божого Сина як Царя і Бога в усьому, в чому Він Себе об’явив і прославив.

Давнє українське слово проща, синонім до слова паломництво, пов’язане зі словом прощати. Наші предки справедливо вбачали в паломництві особливий молитовний подвиг, пов’язаний із покаянням та покутою. Важкий, сповнений небезпек і труднощів шлях давнього паломника до святині, ставав справжнім покутним подвигом, випробовуванням, яке якнайбільше підтверджувало щирість його християнських почуттів, жалю за скоєні гріхи, бажання спокутувати, відмолити їх – бажання бути прощеним.

І сьогодні більшість людей, що здійснили у своєму житті паломництво, прощу, свідчать про саме цей її результат, чи кажучи мовою християнства, її духовні плоди – очищення серця, зміцнення віри або навернення до віри, зцілення духовне і фізичне.

Прочани, паломники – особливі люди, яких у давнину вважали навіть блаженними через цей їхній стан просвітлення і чистоти. Процесії прочан вітають хрестами і образами, виказуючи шану цим особливим молільникам.

Із певністю можна сказати, що той, хто вирушив на прощу, ніколи не повертався додому порожнім. Завжди, незважаючи на безліч варіацій людських почуттів і переживань, свідчення однакові в головному – проща змінює серце, змінює життя, тому що в ній не тільки ми прямуємо до Бога, але й Сам Господь виходить нам назустріч, як добрий батько з відомої Христової притчі спішить назустріч своєму блудному синові – з радісними обіймами, простягаючи своїй заблуканій дитині всі свої скарби і спадок: «Все моє – твоє!» (Лк. 15, 11 – 32).